Арсен Паламар чи ми, українці, одної крові?



Сторінка1/29
Дата конвертації11.09.2018
Розмір1.63 Mb.
#49810
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29
Арсен Паламар

ЧИ МИ, УКРАЇНЦІ, ОДНОЇ КРОВІ?



Роздуми над недолею

Нинішня трагедія України – це не політична, соціальна криза, це криза духовності і моралі народонаселення. Після вікових злиднів, утисків, голодоморів і табірних заборон відбувся неминучий вибух надто довго стримуваного власницького психозу мас, сплеск пожадливості, шкурництва, огульного цинізму і ворогування, яке завжди супроводжує перерозподіл награбованого. І винити в цьому тільки нашу еліту не зовсім доречно, бо яка ще еліта могла зродитися з тієї пострадянської помийної ями, окрім нинішніх політиків та олігархів.

Провалюючись в економічну кризу, українство заодно падає в безодню ще страшнішу – моральну, духовну, точніше – бездуховну, в безодню аморалізму, стимульованого інстинктом фізичного виживання. І в таких ганебних умовах виростають нові покоління! Автор цієї книжки відверто каже про те, від чого в українського патріота гірко стискається серце...

Переднє слово


Відколи мої нью-йоркські друзі порадили мені передати книгу українського публіциста Арсена Паламара «Третя руїна» до Національної бібліотеки США, я стала постійно цікавитися творчістю цього непересічного автора. З якої сторінки не починала б читати цю чи іншу його книжку, за хвильку вони полонили мене несподівано відвертим, правдивим словом, переконливою глибиною думки, дарували надію на позитивний розв’язок заторкнутої теми, а ще за хвильку геть відбирали ту надію і залишали в серці гіркий сум від неперебутної української недолі. Національна руїна і недоля – ці два вікових прокляття України тисячу разів тісно переплітаються між собою в творах автора і далеко не кожен читач виносить з них оптимістичні враження.

Сьогодні в Україні і в світі публіцистів, мабуть, не менше, ніж читачів. За гостротою пера наважуся розділити їх на три категорії. В одних, а таких більшість, барвиста мова, вишуканий стиль, але неглибока, беззуба, млява думка несміливо плутається в дрібнотем’ї. Гострого пера їм не дано, тому форма їхніх есе зазвичай превалює над змістом. Про таких кажуть, що вони пишуть високим стилем ні про що. Другим відчутно бракує внутрішньої культури: забагато емоцій, знаків оклику, проклять на адресу опонентів чи недругів народу, але замало такту, чуття міри у висвітленні суперечливих актуальних тем. Їхня «полум’яна» сварливість дуже скоро набридає своєю примітивною одноманітністю, втомлює читача і відбирає бажання дочитати твір до кінця.

Стиль письма Арсена Паламара не претендує на вишуканість, ні буйноквіття слова, як не орієнтується на них розмовна мова. Це стиль роздумів інтелігента-патріота над долею країни, народу і над власною долею, роздумів гірких і болісних, де хизування веселковим слівцем банально недоречне, а бадьора емоційність безглузда. Зате в песимістичній загалом канві його роздумів закладений потужний інтелектуально-емоційний потенціал, висока напруга думки, щирої справедливості, аналітичної переконливості і твердості чоловічого характеру, без чого сучасну публіцистику неможливо назвати публіцистикою взагалі. І ще одна неповторна грань стилю автора – його песимізм покритий легким флером гумору, тонкої іронії, котра іноді переходить у сарказм, що надає його роздумам печальної легкості, щирості й достовірності. Автор, як справжній лицар, не дозволяє подіям і фактам гнітити себе, а навпаки, іронізуючи над ними, домінує над негараздами, якими гіркими вони не були б. Актуальна, пекуча тематика, глибока думка, чесна позиція, печаль та іронія – визначальні грані таланту публіциста.

«Третя руїна»… Чому третя? Можливо, історики мають свою думку з цього приводу, але в автора книжки вона така: перша руїна України – після занепаду Київської Русі, друга – після Хмельниччини, а третя триває від Української революції 1917 року до наших днів. До книжки увійшли чотири розгорнутих есе, об’єднаних однією темою: якими ми, українці, були вчора, якими є сьогодні і якими мали би бути завтра, щоб світ визнав нас за цивілізовану націю. Тема дискусійна і складна, не в усьому з автором можна погодитися, хоча йому не відмовиш у чесності погляду на об’єктивні реалії нашого буття.

Справді, скільки років в Україні точаться балачки про національне відродження – а що ж відродилося? Українська нація, патріотичний дух, економіка, наука, культура? Рідна мова, національна церква, християнська мораль? Відродилися насамперед злидні. А з ними розбрат, пияцтво, бандитизм, проституція, наркоманія… А ще буйно відродилася еміграція: третя руїна, як і перших дві, ознаменована масовою втечею українців з власної землі і розповзанням їх по всьому світу.

Книжка «Деградація» – логічне продовження «Третьої руїни». Бо чого ще чекати від руїни, пущеної нашою демократією на самоплив. З давніх давен людство знає три фази еволюції: прогрес, застій і регрес. Ні в історії, ні в економіці, ні в приватному матеріальному чи духовному житті ніщо не стоїть на місці. Якщо немає енергії прогресу, нема руху вперед, негайно постає коротка фаза хиткої рівноваги, тобто фаза застою. І – неминучий рух назад. Такий об’єктивний закон природи і суспільства.

«Кожен з нас, – читаємо в книжці, – від народження приречений прогресувати. Якщо він цього не робить, настає духовно-інтелектуальний застій, що однозначно закінчується регресом і деградацією». І далі: «Застій починається тоді, коли енергія волі і прагнення до єдності в ім’я високої мети, в нашому випадку – осягнення національної державотворчої ідеї, урівноважується енергією безлічі примітивних воль та прагнень до особистої вигоди, особистого успіху, особистого збагачення. Ні для кого не секрет, що до такого примітивізму – і це давно стало очевидним – надто здатні ми, українці». Вирок автора безпощадний: за зраду Божого призначення людської душі українство може сподіватися хіба що темного майбутнього.

Нарешті, нова книжка Арсена Паламара «Чи ми, українці, одної крові?» В ній автор дошукується причин головного національного лиха: чому українство віддавна і донині розсварене, роз’єднане, незмиренне, чому наші люди безнастанно ворогують між собою, гризуться, чубляться, в усіх без винятку сферах життя – у владних кабінетах, політичних партіях, громадських організаціях, у сім’ях, на робочих місцях? Чому українці самі себе так не люблять, не поважають? Як може будувати власну державу народ, уражений таким розбратом?

Причина цього лиха, на думку автора, – наша вікова неволя і вікова бідність. Триєдина бідність – матеріальна, інтелектуальна і духовна. В ярмі чужих імперій українець завжди був бідним, другорядним, меншовартісним. І – озлобленим на свою долю. Це постійне усвідомлення власного безсилля та породжене ним озлоблення скалічило його душу.

Чи не вперше у вітчизняній есеїстиці знаходимо аналіз грані ментальності українця, яку автор називає «комплексом бідності». У цьому комплексі цілий букет психологічних вад: заздрість, пожадливість, скупість, дріб’язковість, скритність, брехливість, крутійство, зрадливість, чого уярмленому народові ніколи не бракувало. Знедолений люд, навіть здобувши незалежність, не може одразу стати шляхетним, безкорисливим, чистим на руку у благородних звершеннях і побудувати модерне суспільство з людським обличчям. Потрібна праця не одного покоління.

Попри всі негаразди Україна все ж володіє потужним матеріально-технічним і кадровим потенціалом. З огляду на це окремі вчені закликають здійснити для подолання загальної кризи так званий інтелектуальний прорив – на основі інтенсивного розвитку науки і сучасних технологій витворити «економічне диво» і в такий спосіб оживити всі сфери суспільного життя. Однак в нинішніх українських умовах цей заклик не обіцяє бажаного ефекту. Спершу послухаймо застереження славетного Гоголя: «Роздум йде вперед, коли йдуть вперед всі моральні сили в людині, і стоїть без руху і навіть іде назад, коли не вивищуються моральні сили».

Чи можливий повноцінний інтелектуальний прорив, чи «роздум йде вперед», коли не йдуть вперед всі моральні сили в народі, як це ми бачимо нині в Україні? Адже не економіка створює людину, а людина створює економіку. А людину створює освіта і культура! Нема на світі країни, де б за низької культури народу була високорозвинена економіка. Тому саме культура, на тверде переконання автора, є стратегічним інструментом творення майбутньою, національною ідеєю українства.

Ось така книжка. Багата цікавим науковим, документальним, просто житейським фактажем, міцно зшитим чіткими, ясними думками та глибокими узагальненнями, які автор подає читачеві щиро й довірливо, розповідаючи про, здавалося б, кожному з нас знайомі речі, від чого виникає враження, що він лише підтверджує наші власні думки і здогади.

Арсен Паламар належить до тих небагатьох публіцистів, хто зберіг у собі вроджене чуття справедливості, у кому воно живе, тривожне і болісне, і саме це чуття диктує йому рядки його пристрасних творів. Про такого автора можна сказати, що кожна його книжка написана або з великої любові, або з великої ненависті.

Українська правда не буває легкою та приємною, – вона пекуча і гірка. Публіцистика Арсена Паламара аналітична й відверто критична, бо далеко не все, що робиться нині в рідному краї, викликає схвалення і захоплення. Тому справжня, здорова любов до України має бути критично-дорадлива, критично-заклична, така, де знайдеться і біль, і сором, і бажання допомогти, і нетерпіння до хиб, до безголів’я і безкультур’я, бездіяльності і безвідповідальності – всіх тих негараздів, котрі з роками чомусь не минають, а тільки ускладнюються. Бо некритична любов сліпа, потуральна злу і шкідлива. Некритична любов ніяка, вона не залишає сліду в серцях і пам’яті людей.

І дуже шкода, що така актуальна, правдива публіцистична література не має в Україні державної підтримки, виходить друком мізерними тиражами. На моє глибоке переконання, твори Арсена Паламара заслуговують на те, щоб бути настільними книгами в кожній українській хаті, в кожній українській родині як літопис історичних подій, народних дум і тривог ранньої доби незалежності.



Юлія ЛЄХ

Каталог: authors
authors -> Товаришки оповідання І
authors -> Навчальний посібник для студентів сільськогосподарських вузів економічних спеціальностей львів видавництво «світ» 1995 ббк 65. 28я73 4-46
authors -> 1. Частина Інтелект у цілому. С. 5 Частина Мислення й вирішення проблем
authors -> І. О. Кочергін кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету Друкується за рішенням Науково-методичної ради Дніпропетров­ського історичного музею від 12 с
authors -> Одеський національний університет імені І.І. Мечникова
authors -> Рецензенти Білик Б. І. доктор історичних наук, професор Бризгалов І. В
authors -> 1. психологія як наука І навчальна дисципліна
authors -> Від матки до альцгеймера


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка