Бакуменко в. Д


ЗАВДАННЯ НАУКИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В КОНТЕКСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЙОГО МОДЕЛІ В УКРАЇНІ



Сторінка3/13
Дата конвертації09.09.2018
Розмір2.36 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

4. ЗАВДАННЯ НАУКИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В КОНТЕКСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЙОГО МОДЕЛІ В УКРАЇНІ
Кожна країна має свою модель державного управління, що історично склалася та враховує національні особливості..

Вибір Україною шляху європейської інтеграції природно призводить до необхідності орієнтації на впровадження європейської моделі державного управління. У зв'язку з цим, виникає необхідність в осмисленні моделі управління, властивої країнам Європейського Союзу, і пристосуванні до неї національної моделі державного управління. Одним з серйозних проявів прагнення України до європейської інтеграції є політична й конституційна реформа, що проводилися в ній.

Таким чином, відбувається не тільки зовнішня, але і внутрішня зміна моделі державного управління. Це дозволяє розглядати виділення та передбачення можливих шляхів трансформації вітчизняної моделі державного управління як важливе завдання науки державного управління.

Відповідно до закону необхідного різноманіття (закон У.Ешбі) для створення системи державного управління, здатної управляти певними суспільними сферами, галузями, видами діяльності необхідно, щоб ця система мала не менше різноманіття ніж ці сфери, галузі, види діяльності. Дійсно, можливості управління визначаються рівнем знання об’єкта управління суб’єктом управління та функціональними можливостями останнього. Якщо ці можливості обмежені, недостатні для управління всіма функціями об’єкта управління, то маємо ситуацію, коли різноманітність суб’єкта управління менша за різноманітність об’єкта управління. Якщо суб’єкт управління перекриває своїми можливостями управління більше функцій, ніж є у об’єкта управління, то йдеться про більшу різноманітність суб’єкта управління ніж у об’єкта управління. Ця ситуація свідчить про функціональну збитковість суб’єкта управління, наявність зайвих управлінських можливостей.

Відомі три основні підходи до вирішення питання збалансування різноманітності суб’єкта та об’єкта управління.

За першим підходом необхідно підвищити різноманіття суб’єктів державного управління щодо певних суспільних сфер, галузей, видів діяльності, зокрема шляхом їх деконцентрації, тобто розподілу функцій та повноважень по рівнях управління. Наприклад, низка міністерств, а також Національне агентства з питань державної служби мають регіональні управління.

За другим підходом слід підвищити рівень різноманіття об’єкта управління, зокрема методами децентралізації, тобто передачі частки функцій і повноважень самому об’єкту управління, наприклад органам місцевого самоврядування.

За третім підходом необхідно підвищувати рівень різноманіття суб’єктів управління шляхом підвищення ефективності їх діяльності, а, відтак, й збільшення управлінських можливостей, зокрема завдяки добору та професійного розвитку управлінських кадрів, вдосконалення інноваційної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування на фоні безперервного ефективного наукового супроводу процесів державного розвитку (прогнозування, планування, моделювання, експеримент, аналітика, оцінювання тощо).

Маємо дуже непрості для реалізації вимоги до створення політично і економічно конкурентноздатної в умовах Європейського Союзу (з достатнім рівнем різноманіття) української системи державного управління, оскільки вона має бути здатною відповідати європейському законодавству, спрямовувати суспільство на дотримання європейських цінностей, забезпечити реальну рівність України в співдружності європейських країн.

Визначення та обґрунтування необхідного та достатнього рівня різноманіття системи державного управління як в цілому, так і для її складових елементів з урахуванням процесів розвитку країни є також важливим завданням науки державного управління.

Одним з основних наукових принципів є забезпечення випереджаючого характеру наукових досліджень, тобто орієнтація досліджень на майбутнє. Саме реалізація цього принципу перетворює науку в необхідну умову ефективної практики. В контексті даної роботи це означає, що необхідно передбачувати та обґрунтовувати не тільки розвиток процесів державотворення, але й процеси управління ними. Оскільки розвиток суспільства, а відтак й управління ним, має динамічний і ситуаційний характер, а процеси в суспільстві мають тенденцію до прискорення, то для системи державного управління як суб’єкта управління цими процесами постійно існує необхідність у випереджаючому рівні управління. Забезпечення такого рівня управління, постановка цілей, формування засад державної політики, механізмів її реалізації в усіх напрямах суспільної діяльності, передбачення відповідних напрямів, завдань, технологій та необхідних ресурсів є одним з важливих завдань науки державного управління.

Виникнення необхідності в державно-управлінських впливах завжди пов'язується з виникненням проблемної ситуації у суспільстві або певній його сфері, галузі, окремому виді діяльності. В той же час, якщо немає проблеми, то немає потреби й в її вирішенні. В цьому один з проявів об’єктивності управління. На думку Г.Атаманчука, проблемна ситуація в соціальних системах породжується діалектикою життя і виникає тоді, коли стає явною необхідність зміни заданих цілей і параметрів діяльності.

Проблема розвитку та проблема кризи є найбільш загальними проявами невідпо­від­ностей між цілями та станом держави. Такі невідповідності в цілому виникають при реалі­зації суб’єкт-об’єкт­них, суб’єкт-суб’єктних та об’єкт-суб’єктних відносин. Перші з них без­по­се­редньо по­в’язані з управлінськими впливами на різноманітні види суспільної діяль­ності, другі – з управлін­ськими впливами, спрямованими на вдосконалення самої системи державного управління, а треті – з впливами суспільних відносин та суб’єктів грома­дян­сь­кого суспільства на розвиток системи державного управління.

В залежності від масштабу, проблеми державного управління можуть мати характер світових, міждержавних, національних, міжрегіональних, регіональних, територі­альних, а від напрямів прикладення управлінських впли­вів – зовнішніми або внутрішніми.

Отже, ще одним важ­ливим завданням науки державного управління є розвиток методології виявлення та діагносту­ван­ня проблемних ситуацій у процесах державотворення, формування та реалізації державної політики.

За нормального режиму управління, як показує сучасна світова практика, процеси управління в суспільних системах, зокрема процес державного управління, здебільшого набувають характеру стратегічного управління, а при кризовому управлінні вони, як відмічав В.Цвєтков, забезпечуються в рамках чинних законів політичної боротьби, обмеженням прав і свобод громадян, а також значним звуженням дії механізмів саморегуляції. Відповідно до положень синергетики, з одного боку, системна криза свідчить, що вичерпані ресурси колишніх джерел розвитку відповідної системи і руйнівні процеси переважають, а, з іншого боку, дезорганізація створює нові можливості для нової організації, інтенсивного включення процесу самоорганізації.

Виникнення в Україні, починаючи з 2000 року, умов переходу від критичного до нормального режиму управління актуалізувало необхідність визначення довгострокових перспектив держави, постановку обґрунтованих цілей її розвитку, пошук нових загальнонаціональних ідей, навколо яких має згуртуватися суспільство. Однією з безумовно найбільш вдалих з таких ідей є орієнтація на європейські цінності, вибір курсу на забезпечення відповідних рівня життя і стандартів демократизації суспільства. Визначення та обґрунтування стратегій розвитку держави, регіонів, територій, окремих сфер, галузей, видів суспільної діяльності з орієнтацією та використанням досвіду передових країн світу є важливим завданням науки державного управління.

Існує низка чинників впливу суспільних трансформацій на ефективність і результативність державного управління. Серед основних з таких чинників за пріоритетністю впливу маємо: ціннісний, політичний, інноваційний, функціональний, мотиваційний, інформаційний.

Ціннісний чинник безпосередньо пов'язаний з культурою організації, він є найбільш істотним її рівнем. За виразом українського вченого Е.Шайна, культура організації - це результат відповідної реакції на дві головні проблеми, якими опікується кожна організація, а саме: на потребу адаптації і виживання в певному оточенні та на потребу у внутрішній інтеграції. Оскільки можна розглядати європейський вибір України як реакцію держави на потребу адаптації і виживання в сучасному світі та на потребу у внутрішній інтеграції, то внаслідок такого вибору слід чекати зближення національної культури з європейською.

Найбільш істотним рівнем такої культури безумовно є європейські цінності. У той же час, вплив ціннісних орієнтацій, які переважають в культурі більшої спільноти, може набути форми зобов'язань, які певним чином обмежують діяльність меншої організації.

Дослідження впливу ціннісного чинника на процеси державного управління, визначення шляхів та умов приведення останнього до європейського рівня демократії та суспільної культури є також важливим для України завданням науки державного управління.

Політичний чинник пов'язаний, з одного боку, з процесами отримання, утримання, передачі влади, боротьби за неї, а, з іншого боку, з розробкою і реалізацією державної політики.

Чинники політичної і аналітичної доцільності та їх співвідношення при прийнятті управлінських рішень заслуговують на особливу увагу. У практиці на рівні державного управління аналітична доцільність, як правило, поступається політичній. Це пов'язано з певними політичною, економічною і соціальною платформами тих сил, які прийшли до влади. Безумовно, що управлінське рішення, яке не відповідає програмам і ціннісним настановам таких сил, підтримуватися ними не буде.

Аналіз та врахування впливу політичного чинника на процес державного управління, формування та розвиток наукового напряму аналізу державної політики є важливим і актуальним завданням науки державного управління.

Інноваційний чинник характеризується двома складовими: здатністю системи державного управління приймати принципово нові, нетрадиційні управлінські рішення з позиції функціонально-технологічного підходу, а також здатністю системи державного управління підтримувати інновації, стимулювати їх впровадження в життя.

Інноваційний характер державного управління активізують процеси європейської інтеграції, які передбачають прискорення впровадження в українську практику державного управління не тільки сучасних європейських норм і цінностей, а й відповідних наукових, освітніх, технологічних і економічних інновацій.

Розроблення нових сучасних методів і технологій суспільного управління, соціоінженерна підтримка широкого впровадження інновацій в усі сфери, галузі, види суспільної діяльності є важливим завданням науки державного управління.

Функціональний чинник завжди пов'язаний з технологіями управління. Однією з найбільш поширених з них є раціональна модель прийняття рішень, що передбачає: виявлення і діагностування проблеми, формулювання обмежень і критеріїв для прийняття рішень, виявлення альтернатив, оцінку альтернатив, вибір найкращої з альтернатив. Відомі спроби синтезу й інших моделей прийняття рішень, зокрема правової (акцент на процесі прийняття рішень, їх відповідальності, правовому аспекті), політичної (акцент на політичних чинниках впливу на прийняття рішень), соціально-психологічної (акцент на особистісних і групових чинниках впливу, поведінці). Жодна з цих моделей не забезпечує повноту опису процесу прийняття рішень, тому вважається доцільним їх або комплексне, або ситуативне застосування спільно з моделлю раціонального прийняття рішення.

Важливим завданням науки державного управління є подальше удосконалення технологій управління, зокрема, прийняття управлінських рішень та підвищення їх ефективності й результативності.

Мотиваційний чинник пов'язують з теоріями мотивації, які базуються на аналізі потреб і процесу. Ключовими поняттями теорій мотивації є зусилля, організаційні цілі і індивідуальні потреби. Задоволення потреб працівників є основною метою мотиваційних зусиль. Особливої уваги заслуговує теорія, запропонована К.Алдерфером, оскільки підтверджується практикою. Вона передбачає три рівні потреб, однаково важливих для людини, а саме: Ж - життєві потреби (фізіологічні і безпека); В - потреби міжособистісних відносин; 3 - потреби в підвищенні поваги і самореалізації.

Завданням науки державного управління є пошук найбільш ефективних підходів та засобів мотивації управлінської праці, зокрема на рівні політико-адмінстративного управління та в системах державної служби й служби в органах місцевого самоврядування.

Інформаційний чинник пов’язаний із забезпеченням управлінської праці необхідною та достатньою інформацією. Порушення цієї умови може привести до невдалих або, навіть, неправильних управлінських рішень. У практиці державного управління широко використовуються програмні комплекси та комп'ютерні системи, які накопичують й надають управлінцям та службовцям оперативну інформацію про законодавчі та інші нормативно-правові акти, дають можливість отримувати прогнозні модельні оцінки з макроекономічних питань, спростити проектування та інше.



На сьогодні мова йде про прискорення інформатизації та комп'ютеризації державного управління в аспекті створення його електронної системи на всіх рівнях - від парламенту і уряду до органів місцевого управління та місцевого самоврядування. Це сприятиме формуванню інформаційних та технологічних умов для подальшої демократизації держави, прозорості діяльності управлінських інституцій, розвитку самоврядування.

В умовах переходу до інформаційного суспільства наукове забезпечення та супровід подальшого розвитку інформатизації системи та окремих складових державного управління безумовно є важливим завданням науки державного управління.



Врахування закономірності стабілізаційного взаємозв'язку ціннісного, політичного, економічного, соціального та духовного рівнів суспільного управління гарантує стабільність в суспільстві, так необхідну для розвитку будь-якої держави. На державному рівні стабілізаційний чинник ціннісного рівня виявляється у наявності національної ідеї, історичних коренів, традицій, міжнаціональної, міжрелігійної, міжмовної терпимості, суспільної світоглядної ідентичності. За таких умов будь-які процеси на політичному рівні не зможуть привести до серйозних збурень в суспільстві, оскільки немає принципових ідеологічних причин і спонук для цього, немає підтримки у населення політичних сил, що збурюють суспільство. Останні переключаються на змагання за право влади шляхом пропозиції кращих шляхів економічного розвитку країни.

У свою чергу, стабілізаційний чинник політичного рівня виявляється у зважених, прозорих діях влади, які базуються на принципах незалежної, суверенної, демократичної, правової, соціальної держави, а також наявності розвиненого громадянського суспільства, впливових партій і громадських організацій, конструктивної опозиції, незалежних і професійних засобів масової інформації. За таких умов будь-які процеси на економічному рівні не зможуть привести до економічної кризи, оскільки всі політичні сили або переважна і впливова більшість з них налаштовані на досягнення стабільного економічного розвитку країни, попередження економічних збурень.

Стабілізаційний чинник економічного рівня виявляється у встановленні в країні стабільної економічної системи, здатної не тільки до подолання можливих економічних криз, але і такої, що починає упереджувати ці кризи вже на стадії появи їх ознак. За таких умов будь-які процеси на соціальному рівні не зможуть призвести до серйозної і тривалої соціальної або соціально-економічної кризи, оскільки економічні механізми держави достатні для попередження соціальних збурень.

Стабілізаційний чинник соціального рівня виявляється через високий середній прожитковий рівень населення, його задоволення наданими соціальними послугами, можливість вільного розвитку особистості в умовах наявності доступних робочих місць різної кваліфікації, можливості отримання освіти та відпочинку. За таких умов створюється реальна можливість досягнення високого духовного рівня населення і професійного рівня організацій.

Стабілізаційний чинник духовного рівня, у свою чергу, виявляється в досягненні в країні досить високого культурного рівня населення для позитивного сприйняття найбільш прогресивних світових ідей розвитку, розуміння і належної поваги до історичного шляху не тільки свого, але й інших країн і народів, формування національної ідеї, врахування історичного коріння, традицій, переваг, забезпечення міжнаціональної, міжрелігійної, міжмовної терпимості. За таких умов забезпечується стабільність на ціннісному (світоглядному) рівні.

Описане коло взаємозв'язків рівнів суспільного управління комутується в єдину стабілізаційну систему, процеси в якій динамічно повторюються, є істотними, стійкими і необхідними, що дозволяє говорити про наявність в такому взаємозв'язку ознак закономірності. Формування умов та механізмів забезпечення суспільної стабільності, зокрема, шляхом відповідного державного управління є над важливим та найактуальнішим для сучасної України завданням науки державного управління.

У спрощеному розумінні європейська модель державного управління характеризується розгалуженою і дуже розвиненою системою права, коли кваліфікований управлінець, насамперед, повинен мати хорошу юридичну підготовку. Пристосування національного законодавства до дуже розвиненого європейського законодавства, безумовно, внесе певні й істотні корективи в підходи до формування управлінського персоналу. Насамперед мова йде про необхідність значного підвищення його правової і загальної управлінської культури. По-друге, процес європейської інтеграції безумовно буде супроводжуватися збільшенням обсягів управлінської роботи, підвищенням її інтенсивності, а відповідно й необхідністю залучення додаткових та підвищення кваліфікації вже працюючих кадрів. В умовах спочатку трансформації, а у найближчий перспективі і застосування європейського законодавства різко буде зростати попит на фахівців з юридичною освітою, причому не взагалі, а саме таких, які підготовлені до цієї роботи. Не останню роль в цьому процесі буде грати знання іноземних мов, насамперед англійської й тих країн, які будуть допомагати Україні прискорити шлях в Європейський Союз. До цього слід додати необхідність працювати з сучасними стандартами якості, досконало володіти управлінськими та інформаційними технологіями.

Відтак, розроблення нових підходів до управління персоналом, формування, розвиток, обґрунтування сучасної державної кадрової політики, зокрема перспектив та можливих реалій державної служби та служби в органах місцевого самоврядування в умовах суспільних трансформацій є важливим завданням науки державного управління.



Як підсумок на рис. 4 виділено поле актуальних напрямів – завдань науки державного управління в Україні.
Полотно 843
аналіз та врахування впливу політичного чинника на процес державного управління, формування та розвиток наукового напряму аналізу державної політики

Рис. 4. Актуальні напрями - завдання науки державного

управління в Україні



розроблення нових підходів до управління персоналом, формування, розвиток, обґрунтування сучасної державної кадрової політики, зокрема у частині державної служби та служби в органах місцевого самоврядування

подальше удоско­на­­лен­­ня технологій управ­лін­ня, прий­нят­тя уп­рав­лінських рішень, пі­д­ви­щення їх ефе­к­тив­ності та результатив­ності

дослідження впливу цін­ніс­ного чинника на про­цес дер­жавного управ­ління, приведення його до єв­ро­пей­сь­кого рівня демо­кратії та суспільної культу­ри



5. ЗАКОНОМІРНОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Процес стано­влен­ня національної наукової школи державного управління, що відбувається в Україні й у розвитку якого вона є визнаним лідером на пострадянському прос­торі, супро­вод­жується ґрунтовним осмисленням державно-управлінських процесів, пошуком ефек­тивних шляхів розроблення та впровадження ситуаційно-адекватних державно-управ­лінських технологій, визна­чен­ням перспективних напрямів подальших досліджень, а також формуванням понятійного та методологічного апарату науки і практики державотворення.

Серед способів обґрун­тування та розвитку знань з державного управління особливо важливу роль відіграють виявлення законо­мір­ностей, притаманних йому, тобто стійких, повторюваних, загальних і необхідних зв’язків, а також тенденцій і суттєвих явищ, що об’єктивно існують, а також визначення принципів – основних вихідних положень науки і практики, які виконують креативну функцію і не втратили своєї актуальності. Важливу роль в державному управлінні також відіграють чинники вибору. Це ті аспекти, що пев­ним чином впливають на процеси, що відбуваються та досліджуються, але не є закономір­ностями, і не можуть бути коректно відне­се­ними до прин­ципів, хоча й близькі до них.

Дослідженню законо­мір­нос­тей, принципів і чинників вибору, які характерні для управ­лінсь­ких про­цесів, зокрема державного управління, присвячені численні роботи вітчизняних та зарубіжних учених, серед яких В.Авер’янов, Г.Атаманчук, В.Бакуменко, О.Воронков, С.О'Доннел, В.Кнорринг, В.Князєв, Г.Кунц, Й.Кхол, В.Луговий, М.Мескон, Н.Нижник, Г.Райт, В.Романов, В.Цвєтков, Г.Щокін та інші. Узагальнемо результати дослідження в цьому напряму, виходячи з наміру наближення їх до сучасної науки і практики державного управління в Україні.

Знання системи закономірностей та принципів державного управління створює вихідні умови наукового пізнання процесів державотворення, а також, у свою чергу, є засобом обґрунтування та розвитку відповідних знань, зокрема виявлення нових закономірностей та формування принципів, що поповнюватимуть теоретико-методологічний “багаж” галузі науки “Державне управління”.

Як відомо, без дослідження і розу­мін­ня об’єктивно існуючих, стійких, необхідних, істот­них взаємозв’язків між процесами та явищами в управлінні, останнє втра­чає характер нау­­ково обґрунтованого процесу і не може бути ефектив­ним та результативним. Безу­мовно, не всі такі взаємозв’язки і серед них законо­мір­ності, вияв­лені та добре вивчені. Цей процес від­бувається безперервно і скла­дає сутність нау­ко­­вого пізнання. Вод­ночас, уже відомі чис­лен­ні законо­мір­ності, нехту­ван­ня якими в управ­лінні, зокрема при прий­нятті державно-уп­рав­лін­сь­ких рішень, може привести до того, що поставлені ці­лі не будуть досягнуті. Їх чи­ма­ло, тому обме­жимося тільки такими зако­номірностями, що стосу­ються систем­ного відо­бра­жен­ня та управ­лінських процесів у соціальних сис­темах, а відповідно й в державному управлінні.

Закономірність цілісності систе­ми (інде закономірність системності) полягає у виникненні в сис­темі нових інтегративних якостей, які не властиві компонентам, що утворю­ють цю систему. Вперше вона виявлена і досліджена Л.Берталанфі. Закономірність цілісності найсуттєвішім способом проявляється при структуруванні цілей, завдань, функцій організацій та побудові ієрархічних структур управління ними. Одним з можливих прак­тич­них проявів цієї зако­но­мірності також є здійснення різноманітних масштабних проектів внаслідок об’єднання зу­силь низки організацій, кожній з яких це не під силу. На рівні державного управ­ління ця закономірність, як правило, прояв­ля­ється в розробці і реалізації стратегій розвитку, держав­них, регіональних і галузевих програм, спря­мо­ваних на вдоскона­лен­ня політичних, економічних, соціальних та інших процесів.

Найважливішою, об’єктивно притаманною властивістю управління є його цілеспря­мо­ваність. Існує низка закономірностей цілеутворення, серед най­­­­більш суттєвих з яких, з погляду застосування знань про них на прак­­тиці, є такі: залежність уявлення про мету та способи її струк­тури­­зації від стадії ознайомлення з об'єктом (процесом); за­леж­­­ність мети від внут­рішніх та зовнішніх чинників; можливість зведення зав­­дання фор­му­лю­­вання загальної мети до завдання її структуризації; про­­яв у структурі ці­лей зако­­номірності цілісності.

Постановка цілей приз­во­дить до значного підвищення про­­дук­­тивності, причому жод­ний з відомих на сьогодні методів мотивації на­віть наближено не може призвести до анало­гіч­них результатів. І це зрозуміло, оскільки невдалий вибір цілей або їх пріоритетності вже не може бути скорегований, навіть завдяки будь-якої мотивації тих, хто реалізує ці цілі. Причо­му спосіб, яким здійснюється постановка цілей, не нас­тіль­­ки важливий, як сам факт, що цілі існують та задані напрями діяльності з їх досягнення.

Цілі кожної організації формуються під впливом її потреб. У свою чергу, досягнення кожної цілі пов’язується з певною функцією (зміст діяльності організації), реалізація (матеріалізація) якої здійснюється певною структурою (форма, в яку упорядкована діяльність організації). Тобто маємо такий логічний ланцюг: потреба в певній діяльності  ціль  функція  структура управління. Цей ланцюг символічно відображає закономірність взаємозв’язку змісту і форми управління, яка проявляється у тому, що потреби кінцево визначають структуру управління. Доцільність врахування цієї закономірності на державному рівні випливає з того, що обрана стратегія має визначати й структуру управління. Якщо стратегія держави, яка безпосередньо пов’язана з її потребами розвитку, змінюється, то доцільно сфор­му­вати нову структуру державного управління, що найбільшим чином задо­вольняла б цій стратегії. Так, в Україні під нові страте­гічні цілі країни сформована нова структура центральних органів виконавчої влади.

Закономірність ієрархічності є дуже важливою для дослідження організаційних структур державного управління, які здебільшого мають саме ієрар­хічну побудову. Вона вперше досліджена американським вченим М.Месаровичем і проявляється в тому, що на кожному рівні ієрархії виникають влас­тивості, які не можуть бути виведені як сума властивостей відповідних елементів нижчого рівня. Завдяки цьому, наприклад, за визначеної певної головної цілі організації можна отримати її різні ієрархічні структури управління.

Закономірність комунікативності проявляться в тому, що всі елементи структури державного управління не ізольовані від навколишнього сере­до­вища і пов’язані з ним множиною комунікацій, які слід враховувати в про­цесах управління та прийняття управлінських рішень. Як відо­мо, управління слід трактувати як інформаційний процес, в якому функція кому­нікації відіграє роль такої, що пов’язує вузли управління, які належать даній організації та іншим, серед яких можуть бути організації того самого рівня (горизонтальні комунікаційні зв’язки) та вищого або нижчого рівня управ­лінської ієрархії (вертикальні комунікаційні зв’язки).

Згідно із закономірністю історичності будь-яка соці­альна система (держава, певна організація) не тільки функціонує, але й розвивається, прохо­­дячи етапи або циклічно-фінітного ста­новлення (через стадії зародження, розквіту, занепаду та розпаду), або безперервного перетво­рення (шляхом необмеженого сходження до нової якості). Доб­ре відомим прикладом прояву цієї закономірності є станов­лення, роз­ви­ток і розпад СРСР. Практичне значення вивчення законо­мір­ності істо­рич­нос­ті полягає в подаль­шому врахуванні особливостей процесів роз­витку соціаль­них систем, зокрема державотворення, при здійсненні державного управління, зокрема прийнятті та реалізації певних державно-управлін­ських рішень.

Закономірність еквіфінальності проявляється для відкритих соціальних систем, до яких, зокрема, слід віднести державу та систему державного управління, у здатності досяг­нен­ня ними певного стану, який не зале­жить від вихідних умов і визначається виключно пара­метрами системи. Упер­­ше вона виявлена й досліджена Л.Берталанфі, який запропонував і цей тер­­мін. Фактично ця закономірність обґрунтовує можливість ви­­бо­ру для дер­жави та системи управління нею таких перс­пективних цілей, які не мають на да­­­ний (вихід­ний) момент необхідного ресурсного підґрунтя та необхідних умов дося­гне­н­­ня, але які можуть їх мати внаслідок певних управ­лінських про­це­сів (самоорганізація), що здійс­ню­ються суб’єктами управління, та діяльності об’єктів управ­ління (виробництво матеріальних благ, надання послуг, ресурсне відтворення). Саме ця закономірність об’єктивизує постановку таких перспективних для України цілей, як європейська та євроатлантична інтеграція.

Закономірність стабільності організацій проявляється в залежності оп­ти­­­маль­ності рішень від ступеня стабільності системи, а сама ця стабіль­ність при цьому пов'язана оберне­ним відношенням зі складністю сис­те­ми. Відповідно до цього, спрощення системи державного управління та окремих її елементів, зменшення кіль­кості зв'яз­­ків між структурними одиницями збільшує їх стійкість, а, від­по­відно, й підвищує можливий рівень ра­ціональності прийнятих державно-управлінських рішень. Варто нагадати, що спрощення моделей сис­теми є елементом кла­сич­­­ного сис­­темного підходу. Відмова від ура­ху­вання несуттєвих, мало­впли­во­вих зв’яз­­ків і параметрів державно-управлінської діяльності, як правило, спрощує її розуміння та пошук обґрунтованого вирішення проблем, що виникають, а відтак значно під­ви­щує її ефек­­тивність і продуктивність.

Закономірність ефективності управлінських рішень та дій проя­вля­єть­ся в їх залеж­ності, переважно, від характеру управлінських проблем (ситу­ацій), від організаційних умов, в яких приймаються рішення та здійсню­ються уп­равлінські дії, а також від особистих харак­те­рис­тик і стану управ­лінців та державних службовців. Безумовно, чим складніша і мас­штабніша дер­жавна про­бле­ма, чим гірші умо­ви організації роботи управ­лін­ських кадрів, чим нижча їх кваліфікація і менший досвід, чим менше вони зацікавлені в результатах своєї праці, тим мен­ше шансів от­ри­мати ефективні державно-управ­лінські рішення. Все це загальновідомо, проте пов­не дотримання цих рекомендацій щодо ефективності управ­лінсь­ких рі­шень та дій у практиці державного управління залишається першочер­го­вою проб­ле­мою. За висловом американського вченого, лауреата Нобелівської премії Г.Саймона, ще часто те, що за розумінням ме­нед­­жерів необхідно робити, відрізняється від того, що вони роблять насправді.

Із закономірностями стабільності організацій та ефективності управлінських рішень та дій, на нашу думку, безпосередньо корелюється стабілізаційний чинник взаємозв’язку рівнів суспільного управління, серед яких свідомісний, політичний, економічний, соціальний, культурний. На державному рівні стабілізаційний чинник свідомісного рівня проявляється в наявності загальної національної ідеї, історичних коренів, традицій, уподобань, міжнаціональної, міжрелігійної, міжмовної терпимості, тобто державної свідомісної ідентичності. Завдяки цьому будь-які процеси на політичному рівні не зможуть привести до серйозних збурень у суспільстві, оскільки немає принципових ідеологічних причин та спонук для цього, немає підтримки в населення політичних сил, що збурюють суспільство.

У свою чергу, стабілізаційний чинник політичного рівня проявляється у виважених, прозорих діях влади, що базуються на принципах незалежної, суверенної, демократичної, правової, соціальної держави, а також наявності розвиненого громадянського суспільства, впливових партій та громадських організацій, конструктивної опозиції, незалежних і професійних засобів масової інформації тощо. Завдяки цьому будь-які процеси на економічному рівні не зможуть призвести до економічної кризи, оскільки всі політичні сили або переважна більшість з них налаштовані на досягнення сталого економічного розвитку країни, на попередження економічних збурень. Так само, стабілізаційний чинник економічного рівня проявляється в становленні в країні стабільної економічної системи, здатної не тільки до подолання можливих економічних криз, а й такої, що починає упереджувати ці кризи на початковій стадії появи їх ознак. Завдяки цьому будь-які процеси на соціальному рівні не зможуть привести до серйозної та тривалої соціальної або соціально-економічної кризи, оскільки економічні механізми держави достатні для попередження соціальних збурень.

Стабілізаційний чинник соціального рівня проявляється через високий середній прожитковий рівень населення, його задоволення соціальними послугами, що надаються, можливість вільного розвитку особистості в умовах наявності доступних робочих місць різної кваліфікації, освіти та відпочинку. За таких умов створюється реальна можливість досягнення високого культурного рівня населення та професійного рівня організацій. Стабілізаційний чинник культурного рівня, у свою чергу, проявляється в досягненні в країні достатньо високого культурного рівня населення для позитивного сприйняття найпрогресивніших світових ідей розвитку, розуміння та належної поваги до історичного шляху свого та інших країн і народів. Завдяки цьому забезпечується стабільність на свідомісному рівні. Таким чином, коло взаємозв’язку рівнів суспільного управління замкнулося в єдину стабілізаційну систему, процеси в якій динамічно повторюються, є стійкими, необхідними, істотними, що дає змогу говорити про наявність у такому взаємозв’язку ознак закономірності.

Слід наголосити: при виділенні та вивченні закономірностей слід завжди розуміти, що вони відображають об’єктивно існуючі явища та процеси, а, відтак, завжди є первинними відносно інших наукових положень, що, як правило, витікають з них або, як наприклад принципи, є їх прямим або опосередкованим проявом.


Каталог: app -> uploads
app -> Програма Фахового вступного випробовування для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, магістра
app -> Програма Фахового вступного випробовування для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, магістра
app -> Програма фахових вступних випробувань для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістра Спеціальність
app -> Програма Фахового вступного випробовування для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, магістра
app -> Програма Фахового вступного випробовування для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, магістра
uploads -> Програма навчальної дисципліни для курсів підвищення кваліфікації вчителів загальноосвітніх навчальних закладів різних типів І форм власності та викладачів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, що надають повну загальну середню
uploads -> Програма для проведення курсів підвищення кваліфікації вчителів загальноосвітніх навчальних закладів різних типів і форм власності
uploads -> Бюджеті на реалізацію проекту "Вища освіта України"
uploads -> Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2018 р. №681-р


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка