«Будьте батьками сиріт» Володимир Мономах, «Повчання дітям»



Скачати 11.22 Mb.
Сторінка16/31
Дата конвертації09.11.2017
Розмір11.22 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   31

«Лінійка»

***


Спокій порушували почесні гості і перевірки. В такі дні ми знали: обід буде смачним, на столах – о диво! – з’являться скатертини, на вікнах – нові штори, всі працівники привітно посміхатимуться і страшенно переживатимуть, а Василь Федорович стане найчуйнішим «батьком».

Дітей одягали в найновіший одяг, всі ходили охайні, чисті, акуратно причесані.

За кілька днів до такого фарсу оголошувалось генеральне прибирання – кімнат, класів, коридорів, території… Всього, на що поважні «дяді і тьоті» можуть звернути увагу.
Я ніколи не розумів цих показових виступів, совкових на всі сто відсотків. Невже в обласному управлінні освіті чи держфінінспекції працюють люди, які вірять, що в інтернатах хлопці щодня ходять в костюмах і галстуках, а дівчатка – в платтячках з бантами на пів голови?! В цьому завжди якийсь фарс, навіть змова: директор школи робить вигляд, що так і повинно бути, діти наввипередки кричать, як тут добре, а перевіряючі різних мастей сприймають весь спектакль як реальність і гладять по голівці наче папуг одягнених дітей. Супер. Це ж повсюду в Україні. Кожна перевірка і комісія бачить рай на землі. Ми досі не позбулися радянського союзу в головах…


Прибираємо територію

***


Окрім «інспекторів раю» бували у нас і поважні гості – політики, зірки естради, спортсмени… Людмила Кучма, Сергій Бубка, Петро Порошенко, Віктор Медведчук, Ян Табачник, El Кравчук…

Не розігрували спектакль про Ельдорадо тільки перед постійними спонсорами, але про це – згодом.

***

В далеких морях – океанах горять міражі – маяки



(Одне з облич темряви – світло).

На відстані ампутованої живої руки

Безлюдна дорога розгойдує квітку.
Правду збрехали ідеалісти – поети,

Моряки викидають своїх капітанів за борт.

Щоб стати безсмертним – іноді варто померти;

Народивши Христа для смерті, Марія зробила аборт.


Генії без регалій – волю в могилу не візьмеш, -

Скатертиною стелю встеліть.

Атланти без звань, таланти без прізвищ, -

Ровесники всіх століть.


Іду із Вічності. До степу. По стежині.

Я – тінь від себе. Дзеркало мармиз.

Роздавши біднякам по одежині,

По зоряній дорозі

Скочуюсь

Униз.


***

Є одна риса в характері сиріт, яку можна скільки хоч засуджувати, але дуже важко зрозуміти. Майже всі готові продати всіх і вся, якщо в цьому знайдуть хоч мінімальну вигоду. Звісно, все залежить від людини, але переважна більшість мислить саме так. Життя жорстоке, найменший натяк на користь від зради вирішує все.



Ця риса завжди викликала в мене огиду та роздратування. Переконаний, що жодні обставини і повороти фортуни не можуть зламати людину, в якої міцний внутрішній стержень. Це проблема виховання, зраду ніколи не варто виправдовувати.

Ми в школі страшенно не любили «шістьорок», «інформаторів», «ябед», в колективі вони були аутсайдерами.

***

Звичка все продавати мала й буквальне вираження. Багато дітей ходили торгувати на БАМі одягом, взуттям, зубними пастами, шампунями, милом. Це все крали зі складу, з кладовок, у своїх однокласників, вихователів, у себе самого… Крадіжки в інтернаті були якщо не нормою, то чимось звичним.



Якщо завозили новий одяг – такі ж «товари» з’являться у продажу.

Злодіїв знали всі, - їх було небагато. Одного навіть посадили в колонію.

Вихователі боролись з цим, як могли. Але нічого не вдієш…

Дивувало те, що люди, для яких часто «сирота» і «злодій» є синонімами, без будь-яких докорів сумління купували в обідраних десятирічних дітей крадене взуття або одяг за десять-двадцять гривень…

***

Іноді крали й самі вихователі. Тоді влаштовувався публічний пошук «винного», а пакети спокійно виносились додому. Гірко, що такого вистачало…



***

Найбільше щастя – якщо до тебе «прийшли». Одне тільки слово, але почути його хотів кожен. «До тебе прийшли», - підбігали, захекавшись, однокласники. Це спрацьовувало, наче постріл «старт» - ми бігли назустріч рідним, наче за ковтком чистого повітря.

Мами, бабусі, дядьки «приходили» з солодощами, новими шкарпетками, іграшками; всі хотіли знати, що тобі принесли, скільки грошей дали, коли знову «прийдуть», коли «заберуть»…

«Приходили» тільки до «домашніх». Майже пів класу «круглих» сиріт, покинутих, навіть без найближчих родичів… З заздрощами й сумом в очах дивились вони на «домашніх»…

Гостинцями було прийнято ділитись «по-братськи».

***


Мама лікувалася, тому була у мене один раз. Вона завжди казала, що забере мене додому, я більше не буду жити в інтернаті. Але шизофренія і хвороба Паркінсона прогресували; після третього класу забрати мене було нікому. Добре, що навідували тьотя Рая, Марія Данилівна і монахиня – сестра Йосафата, поки я сам не почав вибиратись раз на кілька тижнів до мами в Ужгород.

Одного разу електричками, з пересадками, приїхала до мене 80-річна бабуся зі Львівщини. Вона так постаріла, що я ледь її впізнав. Це був останній раз, коли ми бачили один одного, - за кілька років вона померла під колесами п’яного судді, який відкупився від відповідальності. Слово «справедливість» зайве в наших словниках…

***

Хочеш пізнати Істину – читай епітафії. Це останнє слово тих, хто пізнав не лише життя, але й смерть.



***

Свої особисті речі закривали, як могли, – просвердлювали дірки на тумбах, шафах, і вішали «ланци» з навісними замками. Щоб не крали. Щоб захистити хоч щось особисте – зошити, фотографії рідних, подарунки і полудніки. Шафи всередині розмальовували, обклеювали красивими картинками, вирізками з журналів, іконками.

***

З нетерпінням чекали літа. Не буде уроків, а головне – з Перечина нас відвезуть в літній табір.



Однак моє перше літо після другого класу було не найкращим. Село Неліпино біля Сваляви. Старі, майже розвалені будівлі з гордою назвою «оздоровчий комплекс». За півметра від вікна спальні на двадцять дітей – кладовище. З іншого боку – те ж саме кладовище, яке плавно переходило в моторошний ліс. Сільська дорога і велика стіна. Поряд – церква. На території табору – яблуні, бетонні плити (років 50 тому їх ще називали басейном), надвірний спільний туалет з тисячами довгих, наче змії, гельмінтів (хоч звучить не так огидно, як виглядає). Окремі корпуси для спалень, окремо – їдальня, кабінет директора і медпункт. Все. Для оздоровлення сиріт більшого й не потрібно.

Перших кілька тижнів ми страшенно боялись спати. По-перше, під вікнами було кладовище. По-друге, туалет базувався надворі, а двері від місцевих п’яниць, розбишак і головорізів наші «вожаті» забарикадовували тумбами, столами, ліжками – щоб не виламали. По-третє – ці ж вожаті з старшокласниками вночі били нас і палили нам ноги.

Вночі моторошно, вдень – нудно. Під командуванням директриси розчищали непрацюючі басейни, носили цемент, виносили сміття в мішках, іноді організовано ходили на річку, - спасибі вихователям за це. Гуляти було ніде, нудьгу трохи перебивали ігри на свіжому повітрі і зубний лікар-педофіл, який гладив всіх дітей по ногах, піднімаючись рукою трохи вище… Старого збоченця ми боялись, обходили, як могли, десятою дорогою.

Краще карієс, ніж педофіл.

***

Стіка пожовкле небо у бліді долоні,



Бездушно сиві пальці ловлять зорі…

Морщини покривають Божі скроні,

Вогненно багровіють миті неозорі.
На зоряних дорогах долі колориту

Людські фігури котяться у безтінь.

Якийсь злодюга на міському ринку

Вкрав душу. Й продає за безцінь.

***

На початку 2000-х в інтернаті почались серйозні зміни. Дуже допомагали голландці, які привозили гуманітарну допомогу і щороку забирали з півсотні дітей на літній відпочинок в сім’ях. Спонсори з США відправляли нам одяг, зубні пасти, мило й іграшки.



«Гуманітарку» почали возити частіше, гостей з подарунками і солодощами на свята теж побільшало. Держава стала виділяти більше грошей на одяг, харчування сиріт, на ремонти школи. Залатані та безнадійно зшиті в двадцяти місцях спортивні костюми і рване взуття без шнурків потрохи змінювали нові джинси, футболки, кросівки… Саме в цей час стали нормально годувати, почались ремонти древніх приміщень, приїздили нові меблі і вивозились старезні ліжка на пружинах з смердючими 30-річними матрацами…

За останні 10-15 років Перечинська школа-інтернат з радянського сиротинцю перетворилась в прекрасний заклад, велику сім'ю, де дітей забезпечують дитинством.

З кожним роком вихованців ставало все менше. Якщо колись нас було біля 300, то на момент мого виписку не більше ста п’ятдесяти.

Капітальні ремонти змінили все. Зараз, переглядаючи фотографії, дивуюсь, як це можливо. Від школи раннього дитинства залишились тільки спогади…

***

Наступного після Неліпина літа нас відвезли в Дубриничі. Близько до Перечина, кілометрів п'ятнадцять. Там було добре. До цивілізації – далеко, до найближчого магазину – більше трьох кілометрів.



Величезна будівля посеред лісу, біля річки. Колись – санаторій всесоюзного значення, зараз лікувально-оздоровчий комплекс «Карпати». В порівнянні з кладовищем у Неліпино – рай: гриби, ягоди, фонтан, смачна їжа, приємні працівники. Старшим вихователем табору був Юрій Васильович, вожатими – молоді хлопці й дівчата, частина яких з найближчих сіл. Працювали з нами й вихователі зі школи. Їх, в принципі, була більшість.

Концерти, змагання, конкурси, дискотеки, пляж, обідній сон, походи, ліс, рибалка… Юрій Васильович знав, чого хочуть діти.




Каталог: upload -> iblock -> bfe
iblock -> Звіт про підсумки роботи за 2014 рік
iblock -> Методична розробка Використання технології критичного мислення на уроках географії з метою формування ключових компетентностей учнів Вчитель географії Тітечко С. Є
iblock -> Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Відділ освіти Рівненської районної державної адміністрації
iblock -> Концепція формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді
iblock -> Конкурсу «Вчитель року -2010»
iblock -> Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Кабінет початкової, дошкільної, корекційної та інклюзивної освіти
iblock -> Використання інтерактивних технологій на уроках світової літератури

Скачати 11.22 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   31




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка