«Будьте батьками сиріт» Володимир Мономах, «Повчання дітям»



Скачати 11.22 Mb.
Сторінка25/31
Дата конвертації09.11.2017
Розмір11.22 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   31
В Брно

***


Нам показували палаци доби Ренесансу, печери, галереї шедеврів світового мистецтва, музеї техніки і транспорту, церковну дзвіницю, яку включав дистанційний пульт…

***


В моєму дитинстві було, як бачите, й багато позитивних моментів. От, наприклад, те, що зміг побувати в Чехії, Польщі, Голандії… Це змінило кругозір повністю, перевернуло уявлення про достойне життя…

Проміняв би все на повноцінну сім'ю. На любов здорової матері. На щасливих рідних, затишок і дитинство…

Всі Європи, всі враження, все.

От тільки дурних нема…



***

Щодня, щотижня в інкубаторі звучало слово «статус». Сенс в нього вкладався своєрідний, інтернатський. «Статус» давав право вчитись в школі і мав дві варіації – сирота і позбавлений батьківського піклування. Я був «позбавленим».



Той, хто мав «статус», міг потім вступити в університет поза конкурсом, користуючись пільгами, в школі – їздити на відпочинок, який забезпечували державні програми і т.д. «Статус» - це папка з папірцями, які в бюрократичній країні доводять, що ти справді нещасний. «Статус» потрібно підтвердити в суді або свідоцтвом про смерть батьків. Феміда одним ударом молотка виносила рішення, що батьки позбавляються батьківських прав, а ми – батьківського піклування.

Суди тягнулись місяцями. Юрист, хороша дівчинка Оля, бігала туди-сюди, збирала папірці, писала листи, їздила по управліннях всієї області.

У мене «статус» з’явився в одинадцятому класі, дуже пізно. Всього пів року експертиз, судових засідань, - і ось він – аркуш з грізним написом «Іменем України»…

Іменем України ми ставали сиротами, інтернатськими, державними дітьми. Іменем України в когось забирали житло. Іменем України одні втрачали мільйони, інші заробляли мільярди. Іменем України за грати сідали невинні й виходили на волю злочинці.

Феміда, мабуть, тому й закривала очі, що не хотіла бачити тих жахів, які робились від її імені.

***

Десь раз на два чи три тижні ми організовано розбігались по кімнатах, щоб зняти наволочки, простині і підодіяльники, порахувати рушники – окремо «вафельні», окремо – «махрові» і віднести цей багаж, зв’язаний великим підодіяльником, в пральню.



Там кастелянша видавала акуратно складену, чисту білизну зі штампами «Перечинська школа-інтернат». Ці трикутні або квадратні клейма були всюди – на футболках, на шортах, на шторах і рушниках… Потім, честь і хвала здоровому глузду, хоч одяг перестали «мітити».

***


Пам’ятаю, один хороший, розумний (і це в інтернаті), добрий хлопець з старшого класу поїхав додому… І покінчив життя самогубством… Для нас це стало шоком. Не знаю, чому він це зробив…

У школі почались перевірки…

Різні ходили чутки…

Просто так, в один момент обірвалось життя однієї людини. Зникло ще одне сьогодення і майбутнє…

Сирітство часто заводить в нікуди…

Хай душа твоя покоїться з миром, Степане…

Хай Там тобі буде добре…

***


Як в дотику кожнім – «вибач»,

Як кожен погляд – «але»,

Слово не просить визначень,

Від цього поетам зле…

***

Коли немає вільного плеча,



Руки щоб підкурить,

Як нікому віддать квача

І нікому жмурить,
Коли ніхто тебе не жде,

Ніхто не каже «рада»,

Коли не знаєш, де вже, де,

Від кого прийде зрада,


Коли ідеш, бо треба йти,

І віриш, бо «так треба»,

Коли спалив усі мости

І молишся до Неба,


Коли мовчиш, а груди рве,

Бо хочеться кричати,

Коли не віриш у нове,

А хочеться почати…


Коли ще не розчув наказ,

А трибунал – «на розстріл!»,

Коли лиш раз, останній раз

(І більшого не просиш),


Коли Танталу подають

Із яблуком індичку,

Як грошей кури не клюють

(Пощипують травичку),


Коли життя немов метро –

«Шановні пасажири»…

Коли роздвоєне перо

І літери зажирні,


Коли не день на зміну дню,

А ніч на зміну ночі,

То хочеш нігтями по дну,

А жити тáк не хочеш…

***

Один-два тижні на рік роботи всім додавалося: інвентаризація і «списання». Перевіряли наявність старих тумб з порядковим номером, нанесеним червоною емаллю, стільців, парт, подушок… Всього державного майна, яким ми користувались, і яке, як завжди кричав директор, не цінували.



Щось зламалось і не підлягає ремонту – головне його не викинути, інакше через рік не «спишеш». Найцікавіше було з одягом. Кожен клас мав свою «кладовку», де лежав одяг, взуття, сумка вихователя (з неї хтось завжди крав гроші), всякий потрібний непотріб. Там ми переодягались. Акуратно складений на полицях, спільний для двадцяти дітей одяг, діряві труси та шкарпетки в коробках.

  • Ці шкарпетки вже ні на що не схожі, від них залишився якийсь клаптик протертої тканини, - авторитетно заключила однокласниця, - Треба винести їх на смітник.

  • А може хтось зашиє, залатає, і ще одягатиме. Побачимо. Як ні – треба скласти в пакет, на «списання».

Цей маразм не дозволяв викинути навіть штани, від яких залишились тільки кишені, - хто зна, коли кастелянша видасть нові. А одягати ж щось треба.

Так жили десь до сьомого класу. Ходили в 5-річних кросівках без підошви, самі плели шнурки, латали куртки і штани… Труси з дірками чи шкарпетки різного кольору (головне аби цілі)… Інтернатське дитинство теж заслуговує на існування.

Попередні «випускники» жили в такому завжди (було й набагато гірше). Ми – лише кілька років.

***


От тільки державні стандарти для дітей ніхто не змінював. Є такі цікаві документи, в яких написано, що взуття ми маємо носити два роки, зимову куртку - три роки, одну сорочку - рік, дві з половиною пари трусів – теж рік… Врахуємо, що товари страшенно не якісні, діти ростуть, змінного одягу мало, все рветься… Це жах.

Межа бідності, визнана у світі, – споживчий кошик вартістю 17 доларів на день. Таку суму товарів та послуг споживають нині 80 відсотків українців. Цифри вражаючі.

Ми в інтернаті не знали про споживчий кошик. Але те, що таке життя є антигуманним, в глибині душі підозрювали…

Одного разу я таки спробував одягати одні й ті ж самі супер'якісні шкарпетки вітчизняного виробництва щодня. Після восьми днів такого знущання з щоденним ручним пранням вони перетворились на риболовну сітку. Що тут скажеш – стандарти в нас пишуть розумні, але надто економні люди.

Держава за сиріт, і нічого додати. Хіба те, що директор не може купити по три пари трусів, якщо в «нормах» максимум – дві. Оштрафують, звинуватять в нецільовому використанні державних коштів, обріжуть бюджет. У всіх зв’язані руки.

Чомусь знову згадалось «Іменем України»…

***

В 90-ті роки у інтернаті не було навіть їжі. Вихователі з дітьми ходили по найближчих селах і просили в добрих людей овочі, фрукти, крупи, старий одяг…



Не було нічого. Якби не співчуття й розуміння – діти б просто померли від голоду…

***


Заплакана в куточку bona fama,

П'янезний імідж, репутація-повія...

Самозакоханість у дусі фіміама

І егоїзму ароматная олія.


З усіх усюд - солодкі bona dicta.

Реве орган і хороводять струни...

Лукавство з посмішкою

пресвятого Бенедикта

Кидає бруд. В напівживії труни.

***


Десь тричі на рік, не рахуючи літа, голландці приїздили до нас з новими меблями, технікою, памперсами для дитбудинків області і мішком листів від сімей, в яких ми були влітку.

Листи чекали з нетерпінням. У якомусь класі збиралось пів школи, щоб не пропустити свого прізвища або віддати Яношу відповідь для сім'ї. Присилали фотографії, листівки, жуйки…

В такі дні Янош завжди був обвішаний дітьми, наче новорічна ялинка іграшками. Вони ховали його від сонця своїми обіймами, криками, бажанням заскочити на коліна, скинувши звідти якогось невдаху, що не втримався.

***


Цікавою людиною був цей Янош. Освічений, харизматичний… А як він грав на органі! Це щось божественне; недаремно ходили чутки, що цій справі його навчав кращий органіст Європи…

Своє життя Ян Ейбелчіш присвятив дітям і музиці. Окрім благодійного фонду «Християнська допомога Східній Європі», який він очолював, допомагаючи багатьом країнам, дивним чином знаходив цей чоловік час ще й на власну студію звукозапису.

Для мене він став еталоном безкорисливого служіння майбутньому. Унікальна Людина. А глянеш збоку – звичайнісінький вусатий дядько, риси обличчя якого видають іноземця, простий одяг…

Такий от феномен, цей Янош.




Каталог: upload -> iblock -> bfe
iblock -> Звіт про підсумки роботи за 2014 рік
iblock -> Методична розробка Використання технології критичного мислення на уроках географії з метою формування ключових компетентностей учнів Вчитель географії Тітечко С. Є
iblock -> Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Відділ освіти Рівненської районної державної адміністрації
iblock -> Концепція формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді
iblock -> Конкурсу «Вчитель року -2010»
iblock -> Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Кабінет початкової, дошкільної, корекційної та інклюзивної освіти
iblock -> Використання інтерактивних технологій на уроках світової літератури

Скачати 11.22 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   31




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка