«Будьте батьками сиріт» Володимир Мономах, «Повчання дітям»



Скачати 11.22 Mb.
Сторінка4/31
Дата конвертації09.11.2017
Розмір11.22 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31

Скромний День народження

(зліва направо: я, дружина хрещеного, мама, Сергій, мама Сергія)
***

Щонеділі ходили до церкви. Десь рік – в православну, потім мама повернулась до своєї рідної віри, і греко-католицький Ужгородський Кафедральний Собор відчинив перед нами свої величезні дубові двері. Згодом цей храм стане моєю другою домівкою, але тоді про це не здогадувався навіть сам Бог.

***

Першого друга дитинства, якого пам’ятаю, звали Сірьожа. Як пізніше дізнався, це означало Сергій. Жив він у нашому домі, на 5-му поверсі, а наші мами часто наносили одна одній довгі дипломатичні візити. У Сергія був балкон і смачні млинці, але теж не було батька. В дворі ми завжди стояли по один бік барикад.



Нещодавно зустрів маму Сірьожі, - вона розповіла, що мій дитячий друг став чи то поваром, чи то поваром-кондитером. Мабуть, на такий вибір наштовхнули смачні млинці, які завжди мовчки лежали в тарілці.

Ще пам’ятаю Надю, однак її – трохи гірше. Весела, усміхнена, життєрадісна дівчинка з 7-го поверху. Ми разом виливали на перехожих воду і будували собі «будиночки» на сходах евакуації при пожежі. Коли захворіла мама, Надя вчила мене, шестирічного, готувати, щоб не померти з голоду. Перша в житті яєшня згоріла, а картопля залишилась сирою. Стати поваром не судилось.

***

Йшли і падали. У багнюках грузли.



Піднімались і далі летіли.

Хоч кричали довкола: «Лузери!», -

Без життя ми жить не хотіли.
Дихалось важко. Піт лився ріками.

Краплі повітря в столах шелестіли…

Та в душі ми не були, не були каліками, -

Без життя ми жить не хотіли.


Задихались фортуни. В агоніях корчились мрії.

Ідеї згасали, а істини вічні горіли…

Сльози котились з очей Пресвятої Марії,

Але без життя ми жить не хотіли.

***

Дні коротали надворі. Друзів-ужгородців у мами було не багато, тому в гості ходили рідко.



Найбільше я любив літо – на цілих три місяці мама везла мене в село Верхня Стинава Львівської області, до бабусі. Електричка з пересадками, ночі на вокзалах або плацкартне місце на двох біля туалету; спека, піт, запах горілки в поїзді, злодії… Але це все просто не мало значення, як ми, пройшовши сім кілометрів пішки, з сумками в руках, зрештою доходили до бабусиного дому…

Яблука, ягоди, гриби, сусідські груші й смородина… Я дуже любив ліс, а вже п’ятирічним сам приносив з дрімучих хащів по два кошики білих, підберезників, лисичок і підосиновиків (на Львівщині їх чомусь називали «козариками»).

Вранці втікав по гриби, пополудні повертався (спершу мене боялись відпускати в незнайомі ліси без нагляду, але я не здавався). Село дозволяло вдихати повітря на повні груди.

Бабуся – Марта Миколаївна – звичайна сільська жінка, трудяга, яка сама виростила трьох дітей, а в вісімдесят років тягнула з поля мішки картоплі на своїх старечих втомлених плечах. Українська пенсіонерка, одним словом. Це на Заході можна бути пенсіонером і не помирати з голоду, - у нас так не вміють… Не подбаєш про себе сам – держава точно не згадає…

***

Дві долі. Два серця, мов два світи.



Дві віри на двох і одне зневір’я.

Між епохами зодчі не зводять мости –

Дві хатини ділять одне подвір’я.
Пил на скронях протертих,

Ерзаци бліднуть з роками.

Між безсмертям і смертю –

Лиш філіжанка хорошої кави.

***

Я дуже любив бабусю. Вийдемо, бува, в поле, сядемо на ріллі, достанемо «полуденок» (обід) і говоримо, сміємось, мріємо…



В хліву жили дві кози, на подвір’ї бігали кури… Ех, село… Рай для такого розбишаки, яким був я: рибу в річці ловили руками, потайки з хлопцями пекли картоплю ( одного разу навіть спалили поле), ловили гусаків, щоб вчити їх їсти сало, бігали за зміями…

Ми з бабусею пасли кіз, ходили по дрова (купувати машину бука на літо було марнотратством), лагодили старий гнилий паркан, копали картоплю, буряки, прополювали полуницю, косили сіно, рубали дрова, молотили пшеницю… Мене тягнуло до праці, до землі, і «аби ж знаття», як писав Остап Вишня, що через 10 років не знатиму, з якого боку підступитись до тієї коси чи граблів і саме поняття «робота» переміститься в офіси з кондиціонерами.

Найкраще, що було в селі – копиці сіна, сусідський віз з соломою й двома старими кониками попереду, свіже молоко та вафлі «Артек».

Щонеділі всім селом збирались біля церкви. Ми, діти, в костюмах, білих накрохмалених сорочках, з пошаною до святинь тримали корогви і співали псалми. Та що тут казати – в п’ять років я знав всі церковні пісні, за що сусідка завжди пригощала халвою, а бабуся казала: «З тебе виросте хороший священник». Але священник, як і повар, з мене не виріс…

В селі - повна свобода. Розмови про політику (коли мені було шість років – якось заявив, що Кучма погано керує країною), про худобу, поле, про війну, Радянський Союз, бідність, Бога, природу, про все, що не дозволяє спати в селі і жене обробляти поле…

***


Інколи до бабусі приїздили родичі – мамин брат Богдан з Галею, сестра Марійка з Петром, мої двоюрідні брати й сестри… Це вносило якийсь драйв, новизну в буденне життя.

***


В селі було кілька магазинів, клуб, школа, стіни, які залишились від розваленого і розкраденого колгоспу (о, цього добра всюди багато!), стара пошарпана будка під кодовою назвою «автобусна зупинка». Епіцентри сільського життя.

Два береги ріки сполучали півтора мости. Один – залізний, другий дерев’яний, тому його часто зносило водою. Йдеш, бува, в магазин і думаєш: «Цікаво, місток ще не забрала стихія? А то доведеться чимчикувати ще з пів кілометра…».

Таким був мій сільський відпочинок…

***


Читати навчився в чотири з половиною роки по вивісках на магазинах, рахувати – по сірниках – в п’ять. Коли погода була поганою, чи, наприклад, взимку, двері квартири закривались ззовні, поки я спав, - і мама залишала мене самого. Я читав. Все. Казки, романи, вірші… Хоч багато чого й не розумів, але читав. Книгу за книгою. Шпалери розмальовував кольоровою крейдою, машинки розбирав на деталі, щоб потім скласти.

Творча самотність – девіз мого дитинства.

***

З профкому «Закарпатгазу» мама приносила тістечка. За це я любив профспілку, хоч і не знав, що воно таке.



***

1 вересня 1999 року мама вперше повела мене до школи. Я хотів вчитися, це здавалось менш нудним, ніж просто сидіти вдома.

Клас у нас був хорошим, перша вчителька – Любов Юріївна – теж. От тільки однокласники часто називали мене бідняком і байстрюком. Краще звучало тільки «кучерявий». Я ображався, опустивши голову йшов до школи. Мама все частіше плакала. «Сину, ми нікому не потрібні, - часто повторювала вона, - одна надія на себе і на Бога»…

***


Не дивлячись на всі «але», перший клас я закінчив з похвальним листом. На святі «Букварика» непогано розповів вірш про букву «О».

Реальність потихеньку вибивала дитинство з-під ніг.




Каталог: upload -> iblock -> bfe
iblock -> Звіт про підсумки роботи за 2014 рік
iblock -> Методична розробка Використання технології критичного мислення на уроках географії з метою формування ключових компетентностей учнів Вчитель географії Тітечко С. Є
iblock -> Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Відділ освіти Рівненської районної державної адміністрації
iblock -> Концепція формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді
iblock -> Конкурсу «Вчитель року -2010»
iblock -> Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Кабінет початкової, дошкільної, корекційної та інклюзивної освіти
iblock -> Використання інтерактивних технологій на уроках світової літератури

Скачати 11.22 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка