Бєлєнький п. Ю., Мікула н. А., Матвєєв є. Е. Конкурентність на транскордонних ринках



Сторінка1/31
Дата конвертації12.02.2017
Розмір5.11 Mb.
#10231
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31
Національна академія наук України
Інститут регіональних досліджень

БЄЛЄНЬКИЙ П.Ю., МІКУЛА Н.А., МАТВЄЄВ Є.Е.



Конкурентність
на транскордонних ринках

Львів-2005

УДК: 339.92:332.1


Бєлєнький П.Ю., Мікула Н.А., Матвєєв Є.Е. Конкурентність на транскордонних ринках. – Львів: Інститут регіональних досліджень НАН України, 2005. – 214 с.
У монографії обґрунтовується доцільність та необхідність дослідження конкурентоспроможності прикордонного регіону на транскордонних ринках. Вводиться поняття транскордонних ринків та здійснюється оцінка їх впливу на рівень життя мешканців прикордонних регіонів та конкурентоспроможність території. Запропоновані методичні підходи щодо інформаційного забезпечення транскордонних ринків та шляхів підвищення конкурентоспроможності прикордонних територій.

Монографія розрахована на спеціалістів та науковців, які займаються проблематикою формування регіональної політики в сфері розвитку транскордонного співробітництва та підвищення конкурентоспроможності регіонів.

Відповідальний редактор:

Бєлєнький П.Ю. – доктор економічних наук, професор

Рецензенти:



Козоріз М.А. – доктор економічних наук, професор

Михасюк Р.І. – доктор економічних наук, професор


ISBN 966-02-3796-0
Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту регіональних досліджень НАН України (Протокол № 7 від 13 жовтня 2005 р.).
© Бєлєнький П.Ю., Мікула Н.А., Матвєєв Є.Е., 2005.

Зміст


Зміст 3

Передмова 4

Передмова 4

Розділ 1 Транскордонні ринки: співробітництво і конкуренція 6

1.1. Транскордонне співробітництво і конкурентне середовище 6

1.2. Транскордонні ринки, їх стан та особливості 16

1.3. Місце та роль інформаційного забезпечення транскордонних ринків 28



Розділ 2 Конкурентоспроможність прикордонного регіону на транскордонних ринках 64

2.1. Конкурентні переваги транскордонного регіону 64

2.2. Дослідження транскордонних ринків 79

1.1. Аналіз рівня інформаційного забезпечення транскордонних ринків 100



Розділ 2 Підвищення конкурентоспроможності територій з огляду на наявність транскордонних ринків 100

2.1. Формування політики підвищення конкурентності та конкурентоспроможності територій 100

2.2. Інфраструктурне забезпечення транскордонних ринків 100

2.3. Удосконалення організації інформаційного забезпечення транскордонних ринків 99

Післямова 99

Післямова 99




Передмова


Весною 2000 року у Лісабоні країнами ЄС була прийнята стратегія, відповідно з якою протягом десятиріччя Євросоюз повинен перетворитися в об’єднання країн із самою сильною конкурентоспроможною економікою світу, яка розвивається найбільш динамічно, базується на знаннях, сучасних технологіях та нововведеннях. Основними пріоритетами цієї стратегії стали: просування економіки, що базується на знаннях та позиціях сталого розвитку; лібералізація та формування внутрішнього ринку; розвиток підприємництва; зайнятість та заходи проти соціальної сегрегації.

За підсумками п’ятирічного періоду реалізації Лісабонської стратегії серед пропозицій, запропонованих експертами, є доцільність розробки національних програм дій з реалізації лісабонських цілей, що охоплювали б обмежену кількість пріоритетів відповідно з актуальними потребами конкретної країни.

Маючи на меті інтеграцію з ЄС, Україні необхідно досягнути не лише певного рівня доходів на особу, а й істотного підвищення конкурентоспроможності країни, її регіонів та компаній у глобальному контексті. Автори поділяють думку тих вітчизняних економістів, які пропонують розглядати конкурентоспроможність країни як національну ідею.

Парадигма конкурентоспроможності держави зумовлює визначення основних пріоритетів соціально-економічного розвитку й завдань щодо їх реалізації на державному та регіональному рівнях на основі сучасних підходів та вимог глобалізованого простору. Транскордонне співро­бітництво, що активно розвивається на європейських теренах, створює додаткові можливості прискорення розвитку прикордонних територій держав шляхом об’єднання зусиль та мобілізації регіональних ресурсів. Окрім того, транскордонне співробітництво, відкритість транскордонних ринків розширюють конкурентне середовище прикордонного регіону, що зумовлює необхідність врахування останнього у регіональній політиці. Саме співробітництво і конкурентоспроможність повинні стати рушійною силою динамічного розвитку прикордонних, периферійних регіонів, забезпечення зростаючого рівня якості життя населення.

Метою даної роботи є подати інформацію регіональним органам влади щодо механізмів та інструментів використання можливостей транскордонного співробітництва і забезпечити конкурентоспроможність території з врахуванням впливу конкурентності на транскордонних ринках. Ми не ставили цілей оцінки рівня конкурентоспроможності того чи іншого регіону, галузі чи країни. Й так зрозуміло, що її треба підвищувати і невпинно підтримувати. Базуючись на теорії конкурентних переваг більш доцільно виявити для кожного регіону свої конкурентні переваги, на перший погляд, можливо, і не такі явні, але використання яких, у недалекому майбутньому, може привести до суттєвого підвищення конкурентоспроможності регіону, а значить якості життя його мешканців. Рівень наших рекомендацій обмежився регіональними органами управління, які можуть їх застосувати самостійно, без вказівки зверху і без удосконалення законодавчого середовища. Це, на наш погляд, ті кроки, які місцева влада повинна зробити з огляду на її місію – створення нормальних умов життєдіяльності мешканців та функціонування суб’єктів господарювання. Основні акценти при цьому робляться на використанні інноваційної моделі розвитку, зокрема, у транскордонному вимірі.

Монографія розрахована на спеціалістів та науковців, які займаються проблематикою формування регіональної політики в сфері розвитку транскордонного співробітництва та підвищення конкурентоспроможності регіонів.



  1. Транскордонні ринки:
    співробітництво і конкуренція

    1. Транскордонне співробітництво і конкурентне середовище


За сучасних умов розширення процесів глобалізації зростає роль транскордонного співробітництва (ТКС) регіонів та відкриваються нові можливості для активізації господарської діяльності на периферійних територіях й підвищення їх конкурентоспроможності. Наприкінці минулого століття регіональна політика ЄС перейшла до нової парадигми – від застосування механізмів ліквідації диспропорцій регіонального розвитку шляхом міжрегіонального перерозподілу ресурсів до мобілізації природно-ресурсного потенціалу територій і застосування принципу субсидіарності. Цей підхід був використаний суміжними прикордонними регіонами Європи, які налагодили взаємні контакти між державними регіональними органами влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, суб’єктами господарювання територій, об’єднуючи зусилля для вирішення спільних проблем, і від співробітництва за окремими транскордонними угодами перейшли до співробітництва в рамках єврорегіонів. Німеччина, Польща, Чехія та інші країни створили єврорегіони по всьому периметру своїх кордонів, що зумовлювалося, зокрема, поглибленням євроінтеграційних процесів та удосконаленням механізмів фінансування регіонального розвитку в ЄС. Основні пріоритетні напрями фінансової підтримки ЄС базувалися на загальних засадах просторового облаштування європейського континенту, прийнятих Радою Європи, і передбачали підвищення координованості та узгодження розвитку суміжних прикордонних територій сусідніх країн шляхом розробки концепцій спільного розвитку транскордонних регіонів. Таким чином, з метою виявлення спільних проблем і пошуку ефективних шляхів їх вирішення почалися системні дослідження транскордонних регіонів як бази розвитку транскордонного співробітництва.

Україна також включилася в процес розвитку транскордонного співробітництва, зокрема, у його найвищій організаційній формі – єврорегіонів. Були створені "Карпатський єврорегіон", єврорегіони "Буг", "Нижній Дунай", "Верхній Прут", "Дніпро" та "Слобожанщина". Цей процес триває – готуються проекти щодо створення єврорегіонів – "Дністер" (Вінницька та Одеська обл., Молдова), "Сян" (Львівська обл., Підкарпатське воєводство Польщі), "Земплін" (Закарпатська обл., Кошицький край Словаччини), "Ярославна" (Сумська обл., Курська обл. Росії). Транскордонне співробітництво та співпраця в рамках єврорегіонів сприяє розвитку інтеграційних процесів у культурній, освітній, економічній, комунікаційній та інших сферах, має властивість прискорювати процеси вирівнювання якості життя населення прикордонних територій, приводити її до середньоєвропейського рівня та сприяти досягненню вільному переміщенню товарів, капіталів і людей через кордон. Воно забезпечує мобілізацію місцевих ресурсів та підвищення ефективності їх використання, робить можливим об’єднання зусиль для вирішення спільних проблем у транскордонному регіоні. Транскордонне співробітництво відіграє важливу роль як "полігон" для випробовування та адаптації європейського законодавства, інструментарію підвищення ролі регіонів, адаптації механізмів фінансової підтримки. Використання можливостей транскордонного співробітництва створює передумови забезпечення конкурентності та конкурентоспроможності прикордонних територій.

З другої половини ХХ століття регіони Європи вже не сприймаються лише як звичайні адміністративно-територіальні одиниці з сукупністю різних організацій, які діють у їх просторі. Вони значно посилили свій економічний та політичний статус. Регіональні органи державної влади та органи місцевого самоврядування стають все більш самостійними суб’єктами, що намагаються діяти самостійно, на власний розсуд. Поряд із державою, регіони намагаються забезпечити достатньо високий та зростаючий рівень життя своїм мешканцям. Це залежить, передусім від того, наскільки продуктивно використовуються національні / регіональні ресурси. За Портером М., єдине, на чому може базуватися концепція конкурентоспроможності на рівні країни – це продуктивність використання ресурсів1. По аналогії, можна сказати, що конкурентоспроможність регіону визначається продуктивністю його ресурсів. У цьому випадку постають питання визначення ресурсів регіону; чинників, що впливають на рівень їх використання, та оцінки системи управління регіоном центральними та територіальними органами влади з огляду на забезпечення його конкурентоспроможності. Наступними кроками буде визначення де і якими конкурентними перевагами володіє територія, і як ефективно скористатися цими знаннями.

Для того, щоб відповісти на означені питання доцільно згадати, що сучасною методологічною основою соціальних та економічних досліджень стала нова парадигма розуміння того, що люди і їх розвиток є найважливішою сферою суспільного розвитку.

Зміна парадигми розвитку людської цивілізації пов`язана з формуванням постіндустріального суспільства, яке визначене американським соціологом Д. Беллом2 як "суспільство, в економіці котрого пріоритет перейшов від переважаючого виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя; у якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що саме важливе, у якому впровадження нововведень...у все більшій мірі залежить від досягнення теоретичного знання...; яке передбачає виникнення інтелектуального класу, представники котрого на політичному рівні виступають у якості консультантів, експертів або технократів". У суспільстві, яке зараз формується, радикально змінюється відношення людини до власної діяльності, котра вже не визначається головним чином зовнішньою матеріальною необхідністю. Найважливішим явищем, яке характеризує цей процес є подолання праці як утилітарної активності і заміна її творчою діяльністю, що не мотивована матеріальними факторами. Даний процес пов’язаний з модернізацією системи людських цінностей і психологічних орієнтирів, і, судячи з усього, він не буде швидким. Саме оцінка сучасної трансформації як переходу від економічного суспільства до постекономічного, за визначенням Інозємцева В. дає основу для розуміння відповідного періоду як дуже довготривалого, і який вимагає нових методів та механізмів управління господарським комплексом держави/регіону3. Для постекономічного суспільства затрати матеріалів і праці не значно впливають на якість результату, якщо основним ресурсом при його виробництві виступають знання; подібний продукт виявляється не відновлюваним, а діяльність людини у такій мірі сприяє його інтелектуальному і духовному розвитку, що стає самодостатньою. Набуваючи статусу незалежної від затрат праці і матеріалів змінної, продукти творчої діяльності виявляються невичерпними і тому безмежними, а її істинний результат, що втілюється у розвиток людської особистості, – індивідуальним і який не можна відчужити. Постекономічна господарська система заперечує експлуатацію і приватну власність, а відношення обміну втрачають свою вартісну природу, що властива їм у економічну епоху4.

Закономірність цивілізаційного прогресу полягає у розвитку людини, її розумових здібностей – це безпосередня мета та цільова функція розвитку виробництва та суспільства у цілому. Це зумовлює зростання ролі гуманітарної сфери, постекономічних принципів суспільного розвитку, соціальних та гуманітарних чинників економічного прогресу. Все це вимагає коригування загальної спрямованості трансформаційного процесу, надання йому сучасних цивілізаційних форм, використання таких шляхів та механізмів входження в світову систему господарювання, які б дали змогу скористатися позитивними наслідками глобального розвитку і, водночас, мінімізувати економічні, а особливо, соціальні труднощі. У сучасних умовах система управління економікою, суспільними процесами має спиратися на знання про стан і розвиток людського фактора. На попередніх етапах система управління і регулювання з боку держави спиралась, головним чином, на облік і регулювання товарно-матеріальних цінностей, а облік і регулювання людського фактора обмежувався рухом зайнятості, визначенням ступеня відповідності загальної та професійної підготовки потребам виробництва. В сучасних умовах ситуація змінюється докорінно. Щоб домогтися успішного розвитку економіки та суспільства держава має знати не лише стан розвитку людського фактора, але й створити умови для всебічного зростання знань працівників, для поширення і прояву творчих сил людини, її ініціативи. "Суспільний прогрес не можливий, якщо не реалізовані три ключові цілі людини: прожити довге і здорове життя; придбати, розширити та поновити знання; отримати доступ до засобів існування, що забезпечують достойний рівень життя"5. З цих позицій нами було дещо переглянуте поняття конкурентності та конкурентоспроможності щодо територій та вибору шляхів їх забезпечення.

Перед тим як перейти до розгляду конкурентоспроможності регіонів, звернемо увагу на те, що сучасна концепція конкурентоспроможності країни – потужний аналітичний інструмент, який оцінює як нації (країни) формують своє майбутнє. Ця концепція базується не лише на оцінці суто економічних показників, а й економічних наслідків важливих для стабільного зростання неекономічних явищ, таких як якість політичних процесів і управління суспільством, рівень освіти, наукова база, верховенство закону, культура, система цінностей та інформаційна інфраструктура6. Тобто конкурентоспроможність країни завжди включає свідомо керований довгостроковий аспект розвитку і її можна визначити як здатність країни досягти й підтримувати високі темпи економічного зростання, що виражаються у постійному прирості рівня ВВП на душу населення. Це те, яким чином нації створюють і підтримують середовище, що забезпечує конкурентоспроможність своїх економічних агентів. Зрештою, висока конкурентоспроможність країни сприяє високому рівню і якості життя населення7.

На наш погляд, згадані неекономічні явища значною мірою формуються на регіональному рівні, і конкурентне середовище залежить від якості управління територією (регіоном).

Конкурентності територій приділяється значна увага, що зумовлено глобалізаційними процесами світової економіки і неоднозначним впливом їх на ситуацію у регіонах. Одні регіони виграють від глобалізації, а інші потребують передбачення у регіональній політиці відповідних механізмів підтримки їх конкурентоспроможності (субсидії, кредити, інвестиції в інфраструктуру, податкові пільги, фінансові стимули тощо). У цих умовах зростає роль регіональної політики, котра повинна бути спрямована на розширення повноважень регіонів, на надання їм необхідних важелів і засобів стимулювання економічного розвитку і партнерства із іншими регіонами і країнами. Співпраця з різними регіонами, яка активно розвивається в останні роки, відкриває широкі можливості для підвищення ефективності використання власних ресурсів регіонів, зокрема, для прикордонних територій дуже важливе є транскордонне співробітництво.

За своєю суттю транскордонне співробітництво передбачає різного роду контакти (зв’язки) людей, які, при певних обставинах, зумовлюють появу спільної діяльності. Можна систематизувати ці зв’язки по мірі зростання складності та умов їх здійснення.

1. Родинні контакти. Відбуваються завжди, не залежно від ступеня закритості кордону, хоча останнє має значний вплив на їх інтенсивність. Чим більше дозволів і затрат необхідно для перетину кордону, тим менша інтенсивність контактів.

2. Соціо-гуманітарні. В цю групу віднесені всі контакти, що відбуваються в сфері культури, історії, архітектури, освіти, науки, релігії, туризму, рекреації, взаємне надання послуг у сфері охорони здоров’я тощо.

3. Прикордонна торгівля – неформалізована купівля товарів та послуг на сусідніх територіях, передусім, для власних потреб.

4. Зовнішня торгівля товарами та послугами на прикордонних територіях – формалізовані експортно-імпортні відносини на прикордонних територіях.

5. Виробнича кооперація – співпраця у процесі виробництва товарів, наданні послуг та створенні матеріальних цінностей.

6. Спільні підприємства – формування спільних об’єктів в транскордонному просторі відповідно чинного законодавства сторін для виробництва продукції та надання послуг.

7. Транснаціональні компанії у прикордонних територіях. Спостерігається переважне розміщення підприємств компанії з обох сторін кордону (на невеликій віддалі) з тим, щоб попасти у різні режими економічної діяльності та, по можливості, у межах транспортних коридорів.

8. Взаємодопомога у надзвичайних ситуаціях, у боротьбі з контрабандою, нелегальною міграцією – розробляється спільний план дій.

9. Спільне використання природних ресурсів, природоохоронні заходи. Екологічна безпека – розробляється спільна програма забезпечення екологічної безпеки.

10. Територіальне (просторове) планування та облаштування території. Як член Ради Європи Україна взяла на себе зобов’язання дотримуватися основних принципів та положень просторового розвитку на європейському континенті, зокрема, щодо транскордонних регіонів.

11. Спільне використання об’єктів інфраструктури – при високому рівні інтегрованості транскордонного регіону з метою підвищення ефективності об’єктів інфраструктури розробляються регулятивні механізми для спільного їх використання. Подібні механізми розробляються і для випадку спільної розбудови інфраструктури з подальшим її використанням.

12. Стратегія розвитку транскордонного регіону – охоплюються всі сфери життєдіяльності населення у єдиному (інтегрованому) просторі транскордонного регіону. Це найвищий рівень розвитку транскордонного регіону.

Співпраця формалізується шляхом підписання транскордонних угод або створенням єврорегіонів. Проте для нас на даний момент важливо розглянути не стільки співробітництво на суміжних територіях, скільки нас цікавитиме конкуренція на цих територіях.

У даному дослідженні термін "конкурентний" використовується як характеристика, що означає наявність конкуренції, здатності до "змагання", а відтак, можна вести мову про конкурентне середовище. Відсутність останнього створює умови для спотворення цінової політики, монополізації окремих ринків, нівелювання конкурентності.

Чому для нас важливо поняття "конкурентність"? Тому що для прикордонних територій, навіть при умові протекціоністської політики щодо вітчизняного виробника, об`єктивно існує конкурентне середовище на транскордонних ринках. Мешканці прикордоння задовольняють свої потреби не лише на власній території, а й на сусідній, тобто на транскордонних ринках8. Хоча це явище існує давно і спостерігається, без винятку, у всіх транскордонних регіонах світу (крім випадку повністю закритого кордону), для західних областей України – воно нове. Фактично, кордон був відкритий наприкінці 80-х років і мешканці прикордоння масово почали виїжджати для закупівлі товарів не лише у суміжні території, але й набагато далі – у інші країни. Це було зумовлене товарним "голодом", дефіцитом основних предметів домашнього вжитку і під час перших поїздок відбувалася закупівля товарів, переважно, для власних потреб, не для продажу. Згодом, розпочалася епоха "шопінг-туризму", яка продовжувалася до того часу, поки ринки України не почали наповнюватися товарами та послугами і не сформувалося конкурентне середовище. Тоді стало невигідним одноосібно їздити за товаром і на ринку з`явилися перші дрібно-гуртові торговці.

В Україні майже відсутні економічні дослідження цього явища, хоча багато постсоціалістичних країн пройшли цей етап "тотального гендлярства". Проте кожна з країн виходила по-різному з цієї ситуації. Так, наприклад, Польща, для якої ці процеси розпочалися на початку 80-х років, підійшла з розумінням до гендлярства свого населення і, можна сказати, підтримувала самозайнятість людей. Єдиний патент, вартістю 200 дол. США на рік, і ніяких більше податкових зборів, ніяких дозволів, рекету. Податкова система Польщі також сприяла розвитку домашнього господарства – база прибуткового податку громадян зменшувалася на витрати, які йшли на капітальний ремонт помешкання чи купівлю квартири, автомобіля, комп`ютера, холодильника, плату за освіту тощо. Так, тут слід звернути увагу на духовний і культурний рівень поляків, що відіграли не останню роль в процесі становлення ринкової економіки. Однак, можна сказати, що держава у цілому була повернута обличчям до громадян, їх потреб (зокрема, наприклад система малого кредитування). Таким чином, за підсумками року нагромаджувався певний первинний капітал, який дозволяв сім`ї відкрити власну справу. Для порівняння станом на початок 2004 рік у Львівській області було зареєстровано порядку 50 тис. малих підприємств, а у Підкарпатському воєводстві, яке за загальними параметрами ідентичне Львівському – порядку 150 тис.

Водночас, у державі відбувалися трансформаційні процеси у виробничому комплексі, перехід його на вищу технологічну базу. Кошти, отримані від приватизації великих державних об`єктів йшли на технічне переоснащення промисловості, відкриття нових виробництв на території Польщі, створення конкурентного середовища. Лише після цього почалися вживатися заходи щодо захисту вітчизняного виробника. Це можна побачити на прикладі такого товару як телевізор. У поляків великою популярністю користувався кольоровий телевізор "Електрон", який вироблявся у Львові. Їх скуповували тисячами. Проте після запуску у Польщі власного виробництва телевізорів (на німецькій та японській базах), на їх ввіз було введено мито, розмір якого прирівнював вартість львівського телевізора до японського. Ввіз львівських телевізорів припинився без усіляких заборон – це стало невигідним. Слід зауважити, що мито на львівський телевізор було набагато вище ніж на японський – більш якісний товар легше допускався на польський ринок.

Таким чином, конкурентне середовище прикордонного регіону визначалося й конкурентним середовищем сусідньої території. Цю ситуацію можна пояснити на рисунках 1.1. та 1.2. Якщо для внутрішнього регіону систему забезпечення благ можна умовно зобразити у вигляді повного кола з центром О (для спрощення пояснень ми замінили шестикутник решітки Кристаллера9 колом Тюнена10), то для прикордонного регіону це коло буде урізане лінією кордону (коло з центром О1). Не залежно від ступеня закритості кордону, відбуваються контакти на рівні домашніх господарств (І рівень, сектор "а"), тобто люди здійснюють, як мінімум, родинні, поїздки і при тому можуть купувати окремі товари чи послуги для власного користування. При цьому ширина (площа) сектору "а" вказує на кількість контактів: чим більше контактів, тим більша площа, тим більше благ можна отримати на суміжній території і таким чином, урізане коло розширюється на сектор "а". Транскордонне співробітництво відбувається у своїй найпростішій формі, а саме "прямі контакти" і на цьому рівні немає ніяких взаємних зобов’язань і тому не підписуються угоди (коло з центром у т. О2).






Рис.

1.1. Просторова локалізація забезпечення благами в прикордонних територіях
При поїздках з метою налагодження контактів щодо можливої співпраці у будь-якій сфері (торгівлі, виробництва, транспорту, освіти, туризму та інших послуг), коли залучаються до співпраці багато осіб, громада на рівні селищної, районної чи обласної ради може укласти угоди щодо сприяння розвитку транскордонного співробітництва, або щодо визначених взаємних зобов’язань сторін (ІІ рівень, сектор "b"). Таким зобов’язанням може бути, наприклад, взаємне визнання територіальних медичних страхових полісів для мешканців прикордоння. В цьому випадку розробляються механізми взаємозаліків по страхових зобов’язаннях лікарських установ, що знаходяться на території співпрацюючих сторін. Таких угод може бути багато у всіх сферах, а при виявленні спільних проблем і необхідності об’єднання зусиль для їх вирішення, виникає потреба не лише укладання окремих транскордонних угод, а створення організаційної структури з власними системами управління та фінансування – зокрема, єврорегіонів. Таким чином, коло системи благ розширюється на суму секторів "а+ b".




Рис.

1.2. Система забезпечення життєдіяльності населення прикордонного регіону в умовах розвитку транскордонного співробітництва
Чим більше співпрацюючих транскордонних територій, тим більше виникає зобов’язань з боку держави щодо "опіки" над суб’єктами ТКС (ІІІ рівень, сектор "с") та забезпечення їм сприятливих умов для вирішення проблем територій. Тобто коло системи благ розширюється на суму секторів "а + b + с". В ці процеси включаються Рада Європи та ЄС, формуючи свою регіональну політику (ІV рівень, сектор "d"), впроваджуючи загальноєвропейські пріоритети. Коло системи благ розширюється на суму секторів "а + b + с + d", яке при повністю інтегрованому транскордонному просторі співпадає з повним колом, як для будь-якого внутрішнього регіону.

Таким чином, представлена система життєдіяльності населення прикордонних регіонів вказує на розширення конкурентного середовища в межах транскордонного регіону, або на транскордонних ринках.

З визначенням конкурентності території виникає питання її конкурентоспроможності – тобто, потенційних можливостей перемагати в умовному змаганні між територіями за блага, які задовольняють потреби, сформовані цінностями, які поділяються мешканцями, що ідентифікують себе з регіоном. Ці блага можуть формуватися всередині регіону або залучатися ззовні.

Конкурентоспроможним можна бути не скрізь, а лише за окремими напрямами чи чинниками, на певних ринках. Тобто конкурентоспроможними у всьому не можна бути, важливо бути конкурентоспроможним у тому, що має значення для мешканців регіону та для суб’єктів господарювання і громадян інших регіонів/країн, з якими будуть підтримуватися економічні контакти, необхідні для задоволення потреб мешканців даного регіону. Фактично, мова йде про вибір пріоритетів, у яких дана територія має конкурентні переваги, посилення яких може привести до підвищення життєвого рівня населення, що є індикатором конкурентоспроможності регіону. Так, наприклад для прикордонних регіонів їхнє місце розташування є чи не найважливіший ресурс. Цей ресурс, в умовах автаркії, призводить до того, що територія значно відстає у своєму розвитку від внутрішніх регіонів країни, промисловість не розвивається, населення поступово зменшується. Водночас, при відкритій економіці, цей ресурс створює умови прискореного розвитку за рахунок транскордонного співробітництва, зокрема, коли сусідня територія є більш високо розвинена. Тобто, місце розташування може бути як негативним так і позитивним чинником соціально-економічного розвитку території, а при відповідних заходах зі сторони регіональних органів влади стати значною конкурентною перевагою.

Оскільки конкурентоспроможність є наслідком наявності конкурентних переваг, відповідно, необхідно прагнути їх створювати, підтримувати і розвивати. Конкурентні переваги регіону визначаються наступними групами факторів:


  1. конкурентоспроможністю країни, до якої входить регіон;

  2. природно-кліматичними, географічними, екологічними і соціально-економічними параметрами регіону;

  3. підприємницькою та інноваційною активністю в регіоні;

  4. рівнем відповідності (випередження або відставання) параметрів інфраструктури регіону міжнародним і державним нормативам;

  5. рівнем міжнародної інтеграції і кооперування регіону11.

Конкурентоспроможність є складним багаторівневим явищем і аналіз та його оцінку необхідно найтіснішим чином пов`язувати з конкретним конкурентним середовищем, і особливо, зі ступенем його інтеграції з зовнішнім середовищем. Проблеми взаємовідносин між регіонами, між центром і регіонами та всередині регіонів, завжди існували і будуть існувати у зв’язку із різною спрямованістю економічних інтересів.

Важливо, що головним суб’єктом регіону є населення, оскільки саме тут люди реалізують свої економічні інтереси і задовольняють потреби. Як успіхи підприємства у конкурентній боротьбі, так і положення регіональної влади визначаються тим соціально-політичним кліматом, що сформувався у регіоні. Тому при визначенні конкурентоспроможності регіону слід враховувати критерії, які характеризують рівень і якість життя населення.

Розуміння того, що люди і їх розвиток є найважливішою сферою суспільного розвитку почало набувати все більшого розповсюдження і поступово матеріалізуватися у програмах національного розвитку. ООН на вимогу часу розробила і проаналізувала динаміку індексу людського розвитку. Цей індекс спирається на ряд показників: середня тривалість життя, рівень писемності та освіти, доход на душу населення. Це узагальнюючі показники. Так, щоб забезпечити зростання середньої тривалості життя, необхідно поліпшити добробут людини, тобто забезпечити її роботою, створити сприятливі умови для праці, задовільне медичне обслуговування, нормальні житлово-комунальні умови тощо. Дохід на душу населення свідчить наскільки повно задовольняються потреби людини у харчуванні, одязі, наскільки широко людина може користуватися благами культури та мистецтва, чи має можливості відпочити тощо. Для прикордонних регіонів є ще й своя специфіка, пов’язана з бар’єрними функціями кордону, що впливають на життєдіяльність населення, і що також треба враховувати в стратегії соціально-економічного розвитку держави та регіонів.

Більшість прикордонних територій у країнах Європи є менш розвиненими, ніж центральні, і регіональна політика ЄС спрямована на ліквідацію диспропорцій розвитку регіонів, підвищення життєвого рівня населення. Для України ситуація дещо інша, пов’язана з тим, що лише західні прикордонні території розвивалися зі специфікою периферійності – всі останні (у даний час прикордонні) розвивалися як внутрішні регіони країни. Поява кордону на цих теренах внесла суттєві корективи в життєдіяльність мешканців. Нівелювати наявність кордону, використати нові можливості при вирішенні проблем територіального розвитку прикордоння, забезпечити зростання життєвого рівня місцевого населення – це основні цілі розвитку транскордонного співробітництва, які поряд з конкурентоспроможністю необхідно враховувати у регіональній політиці. Обґрунтування і подальша реалізація ринкової стратегії формування конкурентоспроможної економіки регіону можливі саме у рамках конструктивної регіональної політики.



    1. Каталог: ukr -> publ -> book
      ukr -> Архітектура та програмне забезпечення комп’ютерів Архітектура комп'ютера
      ukr -> Українська архітектура
      ukr -> Програма фахових випробувань для бакалаврів напряму
      ukr -> Реферат на тему: Залізодефіцитна анемія (малокрів'я)
      ukr -> Міністерство охорони здоров'я України дз «Дніпропетровська медична академія моз україни»
      ukr -> “Історія розвитку охорони здоров’я в Україні. Особиста гігієна медичного персоналу”
      book -> Національна академія наук України Інститут регіональних досліджень надія мікула єврорегіони: досвід та перспективи


      Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка