Cd-rom харків «Видавнича група “Основа”» 2014



Скачати 21.94 Mb.
Сторінка11/102
Дата конвертації23.03.2017
Розмір21.94 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   102

Отож, молодий капітан вважав — і не міг не вважати,— що веде судно на Схід, а насправді вів його на Південний Схід.

Компас завжди був перед його очима. Лаг регулярно опускали за борт. Ці два прилади давали можливість приблизно визначити кількість пройдених миль і вести судно за курсом. Але чи було цього достатньо?

Дік Сенд усіляко намагався підбадьорити місіс Велдон, яку інколи охоплювали тяжкі тривожні думки.

— Тижнем раніше, тижнем пізніше,— казав він їй,— але ми дістанемося американського узбережжя. І не так вже й важливо, у якому місці ми пристанемо… Головне, що ми все ж таки вийдемо на берег!

— Я не сумніваюся у цьому, Діку!

— Звісно, місіс Велдон, я почувався б значно спокійніше, якби вас не було на борту, якби мені доводилося відповідати лише за екіпаж, але…

— Проте якби випадок не привів мене на борт,— відповіла місіс Велдон,— якби кузен Бенедикт, Джек, Нан і я не пливли на «Пілігримі», якби у морі не підібрали Тома та його товаришів, тобі б, мій хлопчику, довелося залишитися сам на сам із Негоро… а хіба ти міг би довіритися цій злій людині? Що ти тоді робив би?

— Перш за все,— рішуче сказав юнак,— я не залишив би Негоро можливості зробити якусь шкоду…

— І самостійно керував би судном?

— Так, сам… із Божою допомогою.

Твердий і рішучий тон юнака заспокоював місіс Велдон. І все ж вона не могла позбутися відчуття тривоги, коли дивилася на свого маленького сина. Мужня жінка намагалася нічим не виявляти занепокоєння, але як щеміло материнське серце від прихованої туги!

Якщо молодий капітан ще не мав достатньо знань з гідрографії, аби визначати місце перебування свого корабля у морі, то чуття істинного моряка і «відчуття погоди» у нього беззаперечно були. Вигляд неба і моря, по-перше, і показань барометра, по-друге, готували його наперед до всіх несподіванок.

Капітан Гуль, гарний метеоролог, навчив його розуміти показники барометра. Ми коротко розповімо, як слід користуватися цим чудовим приладом.

«1. Коли після тривалого періоду гарної погоди барометр починає різко і постійно падати — точна ознака дощу. Проте, якщо гарна погода тривала дуже довго, то ртутний стовпчик може опускатися два-три дні, і лише після цього в атмосфері відбудуться помітні зміни. У таких випадках чим більше часу минуло між початком падіння ртутного стовпчика і початком дощу, тим довше стоятиме дощова погода.

2. І навпаки, якщо під час тривалого періоду дощів барометр розпочне повільно, але постійно підніматися, можна впевнено передбачити настання гарної погоди. І гарна погода протримається тим довше, чим більше часу минуло між початком підйому ртутного стовпчика і першим погожим днем.

3. В обох випадках зміни погоди, які сталися відразу після підйому чи падіння ртутного стовпчика, протримаються вельми не довго.

4. Якщо барометр повільно, але безперервно піднімається протягом двох-трьох днів і довше, це віщує гарну погоду, навіть якщо увесь цей час лив, не вщухаючи, дощ, і vice versa. Але якщо барометр повільно піднімається у дощові дні, а з настанням гарної погоди відразу починає падати,— гарна погода триватиме дуже недовго, і vice versa.

5. Навесні і восени різке падіння барометра віщує вітряну погоду. Влітку, у спеку, воно віщує грозу. Взимку, особливо після тривалих морозів, швидке падіння ртутного стовпчика прогнозує зміни напрямку вітру у поєднанні з відлигою та дощем. Навпаки, підвищення ртутного стовпчика під час тривалих морозів віщує снігопад.

6. Часті коливання рівня ртутного стовпчика, який то піднімається, то падає, у жодному разі не варто розглядати як ознаку наближення тривалого періоду сухої чи дощової погоди. Лише поступове і повільне падіння ртутного стовпчика віщує прихід тривалого періоду стійкої погоди.

7. Коли наприкінці осені, після довгого періоду вітрів і дощів, барометр починає підніматися, це віщує північний вітер з приходом морозів».

Ось загальні висновки, які можна зробити з показників цього цінного приладу.

Дік Сенд чудово вмів розбиратися у прогнозуваннях барометра і не один раз переконувався у їхній правдивості. Щодня він радився зі своїм барометром, аби погодні зміни не застали його зненацька.

20 лютого юнака занепокоїли показники барометра, і кілька днів поспіль він підходив до приладу, аби записати коливання ртутного стовпчика.

Барометр постійно повільно падав. Це віщувало дощ. Проте дощ усе не починався, і Дік Сенд зробив висновок, що погана погода триватиме недовго. Так і мало статися. Але разом із дощем у цю пору року мав прийти й потужний вітер. Справді, за день вітер посвіжішав настільки, що швидкість переміщення повітря сягала шістдесяти футів за секунду, тобто тридцяти однієї милі за годину. Молодому капітанові довелося вжити застережних заходів, аби вітер не розірвав вітрила «Пілігрима» і не зламав щогли. Він наказав прибрати бом-брамсель, топсель і клівер, а невдовзі вирішив, що цього замало і наказав опустити брамсель і взяти два рифи на марселі.

Цей останній маневр нелегко було виконати з таким недосвідченим екіпажем. Але не можна було спинятися перед труднощами, і справді, вони нікого не зупинили.

Дік Сенд разом із Батом та Остіном залізли на рей і, щоправда не без зусиль, прибрали брамсель. Якби падіння барометра не було таким лиховісним, він би залишив на щоглі обидві реї. Але коли вітер переходить в ураган, потрібно зменшити не лише площу вітрил, але й полегшити щогли: чим менше вони навантажені, тим краще витримують сильну качку. Тому Дік спустив обидві реї на палубу.

Коли роботу було завершено — а вона зайняла близько двох годин,— Дік Сенд і його помічники взяли два рифи на марселі. У «Пілігрима» не було подвійного марселя, який ставлять тепер на більшості суден. Екіпажу довелося, як у давнину, бігати пертами, ловити кінець вітрила, підтягувати його і вже потім міцно прив’язувати линями. Робота була важка, тривала і небезпечна, але зрештою площу марселя було зменшено, і шхуна-бриг пішла рівніше.

Дік Сенд, Бат і Остін спустилися на палубу лише тоді, коли «Пілігрим» був готовий до плавання при дуже свіжому вітрі, як називають моряки погоду,— на суші її іменують бурею.

Протягом наступних трьох днів — 20, 21 і 22 лютого — ані сила, ані напрямок вітру помітно не змінилися. Барометр непохитно падав, і двадцять другого Дік зауважив, що він стоїть нижче двадцяти восьми і семи десятих дюйма.

Не було жодної надії на те, що барометр розпочне найближчим часом підніматися. Небо погрозливо насупилося, пронизливо свистів вітер. Над морем постійно стояв туман. Темні хмари так щільно затягували небо, що майже неможливо було визначити місце сходу і заходу сонця.

Діка охопила тривога. Він постійно був на палубі і майже не спав. Проте силою волі він примушував себе зберігати незворушність.

Двадцять третього лютого вранці вітер ніби почав вщухати, але Дік Сенд не вірив, що погода поліпшиться. І він мав рацію: після опівдня подув потужний вітер, і хвилі на морі посилилися.

Близько четвертої години після опівдня Негоро, який рідко коли залишав свій камбуз, вийшов на палубу. Дінго, вочевидь, спав десь у куточку: цього разу він, на диво, не загавкав на суднового кока.

Мовчазний, як завжди, Негоро з півгодини стояв на палубі, уважно вдивляючись у горизонт.

Океаном перекочувалися довгі хвилі. Вони змінювали одна одну, але ще не зіштовхувалися. Хвилі були вищі, ніж зазвичай бувають за вітру такої сили.

Це означало, що десь неподалік на заході лютував надпотужний шторм і що він дуже швидко може наздогнати корабель.

Негоро обвів очима збаламучений водний простір довкола «Пілігрима», а потім підняв до неба завжди спокійні холодні очі. Вигляд неба викликав тривогу. Хмари кочували небом із неоднаковою швидкістю — верхні хмари бігли значно швидше за нижні. Треба було чекати, що невдовзі повітряні потоки, які неслися небом, опустяться до самої поверхні океану. Тоді дуже свіжий вітер зміниться на бурю, тобто повітря переміщуватиметься зі швидкістю сорок три милі за годину. Негоро або ж нічого не тямив у морській справі, або ж був людиною хороброю: на його обличчі не було ані тіні занепокоєння. Більше того: хижа посмішка скривила його губи. Можна було подумати, що такий стан погоди швидше радує, аніж засмучує його. Він заліз верхи на бушприт і поповз до бом-утлегаря. Здавалося, що він силувався щось розгледіти на горизонті. Далі він спокійно зліз на палубу і, не вимовивши жодного слова, сховався у своїй каюті. Серед усіх цих тривожних передчуттів одна обставина залишалася незмінно сприятливою для «Пілігрима»: вітер, яким би сильним він не був, залишався попутним. Усі на борту знали, що, навіть якби він перетворився на ураган, «Пілігрим» від цього лише швидше наблизиться до американського берега. Сама по собі буря ще нічим не загрожувала такому надійному судну, як «Пілігрим», і справжня небезпека розпочнеться лише тоді, коли потрібно буде пристати до незнайомого берега.

Ця думка вельми непокоїла Діка Сенда. Як вчинити, якщо судно опиниться поблизу пустельної землі, де неможливо знайти ані рибалки, ані лоцмана, який знає її береги? Що робити, якщо негода змусить шукати схованку в якомусь абсолютно невідомому закутку узбережжя? Поза сумнівами, наразі ще не час був сушити голову над такими запитаннями, та рано чи пізно вони можуть виникнути, і тоді часу на роздуми не буде. Що ж, коли настане час, Дік Сенд ухвалить рішення!

Протягом наступних тринадцяти днів — від 24 лютого до 9 березня — погода майже не змінилася. Небо як і раніше було у полоні важких темних хмар. Іноді вітер ущухав, але за кілька годин знову починав дути з незмінною силою. Разів зо два ртутний стовпчик у барометрі починав повзти вгору; але, піднявшись на кілька поділок, знову падав. Коливання атмосферного тиску було різким, і це не віщувало змін погоди на краще, принаймні найближчим часом.

Кілька разів вибухали сильні грози; вони дуже непокоїли Діка Сенда. Блискавки билися об воду на відстані буквально якогось кабельтова від судна. Часто зустрічалися зливи, і «Пілігрим» тепер майже весь час був оточений густими клубами туману. Траплялося, вахтовий годинами нічого не міг розгледіти, і судно йшло навмання. Корабель добре тримався на хвилях, але його таки жорстоко розгойдувало. На щастя, місіс Велдон чудово зносила і бічну, і крилеву хитавицю. Проте бідолашний Джек дуже мучився, і мама турботливо доглядала за ним.

Кузен Бенедикт страждав від хитавиці не більше, аніж американські таргани, в товаристві яких він проводив увесь свій час. Цілісінькими днями ентомолог вивчав власні колекції, ніби сидів у своєму спокійному кабінеті в Сан-Франциско.

На щастя, Том і решта негрів не страждали від морської хвороби: вони як і раніше виконували всі суднові роботи за вказівками молодого капітана. А вже він сам давно призвичаївся до будь-яких хитавиць на кораблі, гнаному шаленим вітром.

«Пілігрим» швидко нісся вперед, незважаючи на невелику вітрильність, і Дік Сенд передбачав, що вже невдовзі доведеться зменшувати і її. Проте він не поспішав із цим, поки не було безпосередньої небезпеки. За розрахунками Діка, земля була вже зовсім близько. Він наказав вахтовому бути напоготові. Але молодий капітан не сподівався, що недосвідчені матроси помітять здалеку появу землі. Адже мало володіти гарним зором, аби розрізнити далекі обриси землі на горизонті, затягнутому туманом. Тому Дік Сенд часто сам ліз на щоглу і довго вдивлявся у горизонт. Проте берег Америки все не з’являвся. Молодий капітан дивувався. Із кількох слів, які вирвалися в нього, місіс Велдон здогадалася про це.

Дев’ятого березня Дік Сенд стояв на носі. Він то дивився на море і на небо, то переводив погляд на щогли «Пілігрима», які гнулися під тягарем вітру.

— Нічого не видно, Діку? — запитала місіс Велдон, коли юнак відвів від очей підзорну трубу.

— Нічого, місіс Велдон, абсолютно нічого… а між тим вітер, до речі, ніби посилюється і вже розігнав туман на горизонті…

— А ти все ще вважаєш, що тепер американський берег неподалік?

— Жодних сумнівів, місіс Велдон. Мене дуже дивує, що ми досі його не бачимо.

— Але ж корабель постійно йшов правильним курсом?

— О так! Незмінно, відтоді як подув північно-західний вітер,— відповів Дік Сенд.— Якщо пригадуєте, це сталося десятого лютого, у той нещасливий день, коли загинув капітан Гуль і весь екіпаж «Пілігрима».

Сьогодні дев’яте березня, тож минуло двадцять сім днів!

— На якій відстані від материка ми тоді були? — запитала місіс Велдон.

— Приблизно за чотири тисячі п’ятсот миль, місіс Велдон. Якщо що-небудь інше і може викликати в мене сумніви, то у цій цифрі я впевнений. Помилка не може перевищувати двадцяти миль у той чи інший бік.

— А з якою швидкістю йшов корабель?

— Відтоді як вітер подужчав, ми в середньому проходимо по сто вісімдесят миль на день. Саме тому мене й дивує, що досі не видно землі. Але ще більше дивує, що ми за останні дні не зустріли жодного корабля, а між іншим, ці води часто відвідують судна.

— А ти часом не помилився в розрахунках швидкості ходу? — запитала місіс Велдон.

— Ні, місіс Велдон! За це я абсолютно спокійний. Жодної помилки бути не може. Лаг кидали кожні півгодини, і я щоразу сам записував його показники. Хочете, я зараз накажу знову кинути лаг: ви побачите, що ми йдемо зі швидкістю десять миль за годину, тобто з добовою швидкістю більше двохсот миль!

Дік Сенд покликав Тома і наказав йому кинути лаг. Цю операцію старий негр тепер виконував дуже майстерно. Принесли лаг. Том перевірив, чи міцно він закріплений до линя, і кинув його за борт. Та ледь він витравив двадцять п’ять ярдів, як раптом линь провис.

— Ох, капітане! — вигукнув Том.

— Що сталося, Томе?

— Линь луснув!

— Луснув линь? — вигукнув Дік.— Та й лаг зник!

Старий негр замість відповіді показав обірваний шмат линя. Нещастя таки сталося. Лаг був міцно прив’язаний, линь обірвався посередині. А між тим линь був скручений із прядок найкращої якості. Він міг луснути лише за умови, що волокна на місці обриву дуже сильно перетерлися. Так воно й було, Дік Сенд переконався у цьому, коли взяв до рук кінець линя. «Але чому перетерлися волокна? Невже від частого застосування лага?» — недовірливо думав юнак і не знаходив відповіді на це запитання. Та що б там не було, а лаг зник безповоротно, і Дік Сенд більше не міг перевіряти швидкість руху судна. У нього залишався лише один прилад — компас. Але Дік не знав, що і його показання хибні! Місіс Велдон бачила, що Дік страшенно засмучений тим, що сталося, тому припинила розпитувати і з важкістю на серці пішла в свою каюту.

Та хоча тепер вже не можна було визначити швидкість ходу «Пілігрима», а відповідно, й вираховувати пройдений ним шлях, проте і без лага легко було помітити, що швидкість судна не зменшується.

Наступного дня, 10 березня, барометр упав до двадцяти восьми і двох десятих дюйма. Це віщувало наближення поривів вітру, що несеться зі швидкістю близько шістдесяти миль за годину. Потрібно було негайно зменшити площу піднятих вітрил, інакше судну загрожувала небезпека. Дік Сенд вирішив спустити фор-брам-стеньгу й грот-стеньгу, прибрати основні вітрила й пливти далі лише під стакселем і зарифленим марселем.

Він покликав Тома й усіх його товаришів на палубу — цей важкий маневр міг виконати лише весь екіпаж разом. На жаль, прибирання вітрил вимагало досить тривалого часу, а тим часом буря щохвилини все посилювалася.

Дік Сенд, Остін, Актеон і Бат піднялися на реї. Том став за стерно, а Геркулес залишився на палубі, аби травити шкоти, коли це знадобиться. Після довгих безуспішних спроб фор-брам-стеньга й грот-стеньга були, нарешті, спущені. Щогли так розгойдувалися й вітер задував із такою скаженою силою, що цей маневр ледь не вартував життя сміливцям-матросам — сотні разів вони ризикували полетіти у воду. Потім взяли рифи на марселі, фок прибрали і шхуна-бриг йшла тепер лише на стакселі й зарифленому марселі. Та незважаючи на малу вітрильність, «Пілігрим» продовжував швидко нестися хвилями.

Дванадцятого березня погода стала ще гіршою. Цього дня, поглянувши на барометр, Дік Сенд похолов від жаху: ртутний стовпчик упав до двадцяти семи й дев’яти десятих дюйма.

Це віщувало надпотужний ураган. «Пілігрим» не міг нести навіть тих вітрил, що залишилися не спущеними. Вгледівши, що вітер ще трохи й порве марсель, Дік Сенд наказав прибрати вітрило. Але трішки запізнився з рішенням… Страшний шквал, що налетів в мить на судно, зірвав і поніс вітрило. Остіна, який знаходився на брам-реї, вдарило вільним кінцем гордія. На щастя, він відбувся досить легким забиттям і міг сам спуститися на палубу.

Діка Сенда охопила страшна тривога: за його розрахунками з хвилини на хвилину мав з’явитися берег, і він побоювався, аби судно, що мчало з величезною швидкістю, на ходу не налетіло на прибережні рифи. Він кинувся на ніс і почав вдивлятися в далечінь. Проте спереду не було видно жодних ознак землі. Дік повернувся до штурвала. За хвилину на палубу вийшов Негоро. Ніби знехотя, він витягнув руку, вказуючи на якусь цяточку на обрії. Можна було подумати, що він бачить знайомий берег в тумані…

Знову зловтішна посмішка промайнула на обличчі португальця, і, не вимовивши жодного слова, він повернувся в камбуз.

Розділ дванадцятий. Острів на обрії

Цього дня вибухнув ураган — найжахливіша форма бурі. Повітряні потоки неслися тепер із південного заходу зі швидкістю дев’яносто миль за годину. Це був справжній ураган, один із тих, які жбурляють на берег судна, пришвартовані в порту на якорях, зривають з будинків дахи й перекидають на землю міцні будівлі. Таким був ураган, що зруйнував 23 липня 1825 року Гваделупу. Якщо ураганний вітер може скинути з лафетів важкі знаряддя, то легко уявити, як він жбурляє судно, яке не має іншої точки опори, крім хвиль, що лютують. Проте саме в цьому русі й полягає для корабля єдина надія на порятунок. Корабель не намагається протистояти страшним поривам вітру, він поступається і, якщо тільки його конструкція міцна, може встояти перед будь-яким шквалом стихії.

Так було й з «Пілігримом». За кілька хвилин після того як вітер зірвав марсель, новий порив роздер на жмути стаксель. Дік Сенд не міг поставити навіть трисель, хоча цей маленький шматок міцної парусини значно полегшив би керування судном.

Усі вітрила на «Пілігримі» були прибрані, але вітер тиснув на корпус судна, на щогли, на такелаж, і корабель мчав із величезною швидкістю. Часом навіть здавалося, що він вистрибує із хвиль і мчить, ледь торкаючись води. Судно шалено підкидало на величезних валах, що котилися океаном, і ця кільова хитавиця була страшною. До того ж хвилі погрожували судну ще й зрадницькими ударами ззаду, бо ж цілі гори води неслися тепер морем, ще хутчіш, аніж шхуна-бриг. Коли корма недостатньо швидко піднімалася на гребінь валу, що набігав позаду, він загрожував потопити корабель. У цьому й полягала головна небезпека для кораблів, що тікають від бурі.

Але як боротися з цією небезпекою? Пришвидшити хід «Пілігрима» було неможливо — адже на судні всі вітрила було прибрано, а поставити їх — то не вцілів би навіть малюсінький клаптик. Єдине, що залишалося робити,— це тримати ніс на противагу хвилі за допомогою керма, але судно часто не слухалося керма. Дік Сенд не відходив від штурвала. Він прив’язав себе мотузкою, щоб яка-небудь очманіла хвиля не змила його в море. Том і Бат, також прив’язані, стояли поруч, готові прийти на допомогу своєму капітанові. На носі чергували, ухопившись за бітенг, Геркулес і Актеон.

Місіс Велдон, маленький Джек, стара Нан і кузен Бенедикт, підкоряючись наказу Діка Сенда, не полишали своєї каюти. Місіс Велдон з більшим бажанням залишилася б на палубі, проте Дік категорично заперечив — він не міг дозволити їй без потреби ризикувати життям.

Всі люки було наглухо задраєно. Дік сподівався, що вони витримають навіть у тому випадку, якщо хвиля накотиться на судно. Але якщо вони не витримають ваги води, станеться лихо: корабель наповниться водою, втратить плавучість і піде на дно. На щастя, «Пілігрим» був правильно навантажений, і, незважаючи на страшну хитавицю, вантаж у трюмах не зрушився з місця. Дік ще більше скоротив години, відведені ним для сну. Місіс Велдон спочатку навіть непокоїлася, щоб він не занедужав від перевтоми. Жінка наполягла, аби Дік хоч би ненадовго ліг відпочити.

У ніч із 13 на 14 березня, у той час, як Дік відпочивав, сталося таке.

Том і Бат перебували на кормі. Негоро — він рідко з’являвся у цій частині корабля — зненацька підійшов до них і навіть спробував розпочати розмову. Проте ані старий Том, ані його син нічого не відповіли йому. Раптом судно різко нахилилося на борт. Негоро впав і, напевно, його знесло б у море, якби він не встиг вчепитися за нактоуз. Том скрикнув: він злякався за компас. Дік Сенд, почувши крізь сон крики, миттю вибіг на палубу й кинувся на корму. Але Негоро вже підвівся на ноги. В руках він тримав залізний брусок, який вийняв з-під нактоуза. Він викинув цей брусок у воду, перш ніж Дік побачив його. Отже, Негоро хотів, аби стрілка компаса знову вказувала правильний напрямок? Вочевидь, південно-західний вітер, що гнав тепер судно вперед, служив його потаємним цілям.

— Що сталося? — запитав юнак.

— Той проклятий кок упав на компас! — відповів Том.

У страшній тривозі Дік нагнувся до нактоуза — на щастя, компас був неушкоджений, і, освітлений лампочками, як і раніше стояв на двох концентричних колах. Молодий капітан зітхнув з полегшенням. Якби зіпсувався єдиний компас, це було б справжнім нещастям. Але Дік Сенд не міг знати, що після того, як з-під нактоуза було прибрано залізний брусок, стрілка компаса знову стала в нормальне положення й вказувала своїм вістрям просто на магнітний полюс.

Негоро не можна було звинувачувати в тому, що він упав на компас (це могло бути звичайною випадковістю), але все ж таки Дік Сенд цілком виправдано здивувався, заставши його такої пізньої години на кормі судна.

— Що ви робите тут? — запитав він.

— Те, що мені подобається,— відповідав Негоро.

— Що ви сказали? — сердито крикнув Дік.

— Я сказав,— спокійно відповів судновий кок,— що немає правила, яке б забороняло прогулюватися кормою.

— Такого правила не було, але з цієї миті я його встановлюю,— сказав Дік Сенд.— Я забороняю вам ходити на корму!

— Он як! — глумливо протягнув Негоро.

І цей чоловік, який, зазвичай, так добре володів собою, зробив погрозливий рух. Молодий капітан вихопив з кишені револьвер і прицілився в суднового кока.

— Негоро,— сказав він,— знайте, що я ніколи не розлучаюся з револьвером і що за першого ж порушення дисципліни, я прострелю вам голову!

Негоро раптом відчув, що якась надпотужна сила схиляє його на палубу. Це Геркулес поклав свою важку руку йому на плече.

— Капітане Сенде,— сказав велетень,— дозвольте мені викинути цього негідника за борт. Акули будуть задоволені. Вони ж бо нічим не гидують.

— Ні, ще не час, Геркулесе,— відповів Дік.

Негоро випростався, коли гігант зняв руку з його плеча. Проходячи повз Геркулеса, він процідив крізь зуби:

— Стривай же, проклятий негре, ти дорого заплатиш мені за це!

Напрямок вітру змінився, принаймні так подумав Дік Сенд, поглянувши на компас,— він перескочив одразу на чотири румба. Юнака дуже здивувало, що така різка зміна ніяк не позначилася на морі. Судно йшло колишнім курсом, але хвилі замість того, аби битися об корму, били тепер під кутом у лівий борт. Таке положення було небезпечним, і Діку Сенду довелося, рятуючись від цих підступних ударів хвиль, змінити курс на чотири румба.

Тривожні думки не давали спокою молодому капітанові. Він запитував себе, чи не існує зв’язку між сьогоднішнім ненавмисним падінням Негоро й виведенням з ладу першого компаса. Навіщо прийшов на корму судновий кок? Що йому там було потрібно? Може, він чомусь зацікавлений у тому, аби й другий компас став непридатним? Для чого це могло йому знадобитися? Дік не міг знайти пояснення цій загадці. Адже Негоро не менше, ніж всі решта мав би бажати якомога швидше дістатися американського материка. Місіс Велдон, коли Дік Сенд розповів їй про цю подію, зауважила, що й вона не довіряє Негоро, але не бачить підстав підозрювати його у навмисному псуванні навігаційних приладів. Усе ж заради обережності, Дік вирішив постійно спостерігати за Негоро. Не заспокоївшись на цьому, він переселив Дінго на корму, знаючи, що судновий кок не любить зустрічатися з ним. Але Негоро пам’ятав заборону молодого капітана й більше не з’являвся на кормі, де йому рішуче нічого було робити згідно зі службовими обов’язкам.


Каталог: sites -> fastiv5.itschool.com.ua -> files -> files
sites -> Положення правил прийому до нту "хпі" на 2016 рік правила прийому 2016 Організацію прийому до нту "хпі" та його структурних підрозділів здійснює приймальна комісія правила прийому 2016
sites -> Програма та методичні вказівки з навчальної дисципліни історія науки І техніки для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання
sites -> Культура Античності. Культура Давньої Греції
sites -> Системотехнічні засади та інструментально-програмні засоби створення та підтримки цифрових словників сидорчук надія Миколаївна
sites -> Міністерство освіти І науки україни державний економіко-технологічний університет транспорту
files -> Реферат ( від лат доповідаю). Визначити тему. Підібрати літературу: а) документи, першоджерела
files -> Профорієнтаційна робота в школі
files -> Звіт директора Фастівської зош І-ІІІ ступенів №5 перед громадськістю
files -> Літературні диктанти іван франко поема «Мойсей», новела «Сойчине крило», вірш-заклик «Розвивайся ти, високий дубе…» та сонет «Сікстинська мадонна»

Скачати 21.94 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   102




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка