Cd-rom харків «Видавнича група “Основа”» 2014



Скачати 21.94 Mb.
Сторінка4/102
Дата конвертації23.03.2017
Розмір21.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   102

Ра (Ре) в єгипетській міфології — бог Сонця, втілений в образі сокола, величезного кота або людини з соколиною головою, яка увінчана сонячним диском. Він був батьком Уаджит, кобри Півночі, що захищає фараона від палючих променів сонця. Згідно з міфом, удень благочинний Ра, освітлюючи землю, пливе небесним Нілом у барці Манджет, увечері пересідає в барку Месектет і в ній продовжує шлях підземним Нілом, а вранці, здолавши в битві змія Апопа, знову з’являється на обрії.

Деякі міфи про Ра пов’язані з уявленнями єгиптян про зміну пір року. Весняний розквіт природи сповіщав повернення богині вологи Тефнут, що вогненним Оком сяє на лобі Ра, і її вступ у шлюб із Шу. Літня спека пояснювалася гнівом Ра на людей. Згідно з міфом, коли Ра постарів, а люди перестали його поважати і навіть «замислили проти нього зло», Ра негайно зібрав раду богів на чолі з Нуном (Атумом), на якій було вирішено покарати рід людський. Богиня Сехмет (Хатхор) в образі левиці вбивала і жерла людей доти, поки її хитрістю не вдалося напоїти червоним ячмінним пивом. Сп’яніла богиня заснула й забула про помсту, а Ра проголосив своїм намісником на землі Геба, піднявся на спину небесної корови й звідти продовжував правити світом. Давні греки ототожнювали Ра з Геліосом.



Бог-творець. Відомо кілька міфів про Ра, збережених у різних релігійних збірниках і численних гімнах, в спеціальному папірусі Туринського музею, а також написах на стінах гробниць царів XIX–XX династій Нового царства. У них Ра виступає сином первісного хаосу Нун, що перебуває в ньому разом із божествами стихій до створіння. Потім він, «величніший, ніж той, хто народив його, давніший, ніж був народжений», вийшов із Н ун на тому місці, де згодом виникло місто Великий Гермополь, і там, після перемоги над силами мороку, своїм словом наказав засяяти світлу з квітки лотоса. Потім Ра створив із себе богів Шу і Тефнут, від яких народилася нова пара, Геб і Нут — земля і небо, батьки Осіріса, Ісіди, Сета й Нептіди. Дев’ятеро цих божеств склали Геліопольську Еннеаду, на чолі якої стояв Ра. Існували також інші міфи творіння, пов’язані з Р а: згідно з одним із них, Ра з’явився на світ з яйця, яке зніс гусак Великий Гоготун; згідно з іншим, Ра з’явився зі сходу в образі Хепри — жука-скарабея, що котить перед собою Сонце; нарешті, ще один варіант цього міфу оповідає, що Ра в образі сокола (або кобчика) спустився на Землю, давши початок суші.

Верховний бог. Згідно з міфами, після створення світу Ра царював над ним подібно до фараона, і цей час був золотим віком людства. Таким чином, всі наступні правителі Єгипту вважалися земними втіленнями або синами Ра. Ра міцно тримав весь світ у своїх руках завдяки магічній силі свого таємничого імені. Однак, коли Ра постарів і його кістки перетворилися на золото, його премудра правнучка Ісіда хитрістю випитала в нього це ім’я, наслідком чого була непокора людей.

Ра і Сехмет. Розсерджений тим, що люди перестали підкорятися йому, Ра зважився винищити весь рід людей і наслав на нього богиню Сехмет у вигляді левиці, яка справила страшне побиття: люди стали тонути у власній крові. Ра прийшов в жах від погрому і, зглянувшись, урятував другого дня уцілілих людей, напоївши Сехмет напоєм із крові та пива. Однак невдячність людей все ж засмутила Ра, і він вирішив піти від них на небо на спині богині неба Нут, яка набула вигляду корови. Люди покаялися і стали проводжати Ра, виявивши готовність боротися з його ворогами, й заснували на його честь культ. Наступниками Ра стали його діти, Шу і Тефнут, спадкоємцями яких стали Геб і Нут.

Борець із силами темряви. Навіть віддалившись на небо, Ра не перестав опікуватися землею. Тому єгипетська міфологія пояснювала рух сонця по небу таким чином: Ра в супроводі інших божеств щодня виїжджає зі сходу в денний барці, щоб освітлювати землю, і через 12 годин пересідає в нічну барку, щоб протягом 12 нічних годин осявати підземний світ.

У потойбічному світі Ра щоночі зустрічався віч-на-віч з Апопом — жахливим велетенським змієм, злим демоном темряви, що намагався проковтнути сонце і назавжди позбавити світ його світла. Апоп був протилежністю Маат, божественної справедливості Ра, і символізував зло, хаос, руйнування та іноземне ярмо. Тому щоночі Ра в образі рудого кота за допомогою кількох інших богів, зокрема Баст, Серкет і Шу, перемагає Апопа, щоб знову битися з ним наступної ночі.

Після перемоги над чудовиськами мороку Ра відвідує богів і небіжчиків, які отримували від нього наділи землею і вважалися його підлеглими. Кожен із них міг споглядати його лише одну годину на добу, а особливі обранці мали щастя проводити із променистим богом весь час, пливучи з ним в сонячній барці.

Ця доля вважалася бажаною для всякого благочестивого єгиптянина; звідси безліч гімнів на честь Ра і його зображень на надгробках часів Нового царства. Гімни, присвячені Ра, що подорожує царством Осіріса (потойбічним світом), потрапили до «Книги Мертвих»; крім того, до нас дійшли 75 величань на честь Ра в гробницях Рамесидів — фараонів 20 династії. Невеликі пірамідки, на кожній із чотирьох граней яких зображено сонячну барку в різні часи доби й під уклінним зображенням покійного написано молитви Ра, мали полегшувати постійне перебування в потойбічному світі.

За переказом, єгипетський бог Апоп щоночі випиває з Нілу усю воду, щоб світлий бог Ра застряг серед мулу на своєму човні. Єгиптяни, щоб показати усю свою відразу до Апопу, зображували його у вигляді жахливого змія і наділяли його усіма найжахливішими якостями, які тільки існують.

Між Апопом і Р а постійно йде боротьба, і не на життя, а на смерть. Тому так багато малюнків, на яких зображені сцени битви між цими богами. У боротьбі зі Злом, тобто з а попом, богові Ра допомагають й інші боги.

Навіть Сет, який теж вважається богом пітьми і чорноти, допомагає побороти злісного змія. Єгипетські боги Апоп і Сет — це дві міфічні істоти, які загрожують стабільності усього сущого, тому з ними в постійній конфронтації боги Добра і Світла. Але єгипетський бог Апоп вічний — адже він явився зі всесвітнього хаосу, з вічності, з нічого. Тому і на Землі він залишиться навіки, живлячись результатами своїх руйнувань і продовжуючи сіяти вселенський жах.

Особливість культу Апопа в тому, що єгиптяни не поклонялися йому, а створювали ритуали на захист проти нього. Розроблені ритуали і магічні заклинання згадуються в «Текстах пірамід», «Книзі Мертвих», «Текстах Саркофагів».

Народження бога Сонця з океану Нун

Спочатку в темряві не існувало нічого, окрім первозданного водного хаосу — безкрайого океану Нун. Уявлення про хаос як про водяну безодню було породжене щорічними розливами Нілу, коли вся річкова долина виявлялася затопленою. З океану Нун піднявся пагорб з богом Сонця Ра на вершині, який з’явився сам по собі без участі батька і матері. Ра виверг зі своїх уст бога повітря Шу і богиню вологи Тефнут. У цієї першої подружньої пари народилися близнята — бог землі Геб і богиня неба Нут. Їхніми дітьми стали зорі (Нут часто зображали в шатах, оздоблених зорями) і дві пари богів — Осіріс із дружиною Ісідою та Сет з дружиною Нефтидою.

Так виник Всесвіт. Проте океан Нун після цього не зник. Він оточував небо, і єгиптяни боялися, щоб він не затопив землю. Цей грізний океан зображений на стінах багатьох храмів у вигляді священного озера.

Поява людей

За одними міфами, люди народилися зі сліз бога Ра. Але частіше єгиптяни вважали, що до створення людей причетний бог Хнум. Він виліпив їх на гончарському крузі. Хнум мав владу над людською долею. Він вкладав у кожного ка — життєву силу. Ка, духовний двійник людини, продовжувала існувати і після смерті господаря, забезпечуючи життя вічне у загробному світі. Вмістилищем ка слугувало тіло покійника. Тому єгиптяни прагнули зберегти тіла за допомогою муміфікації. На випадок пошкодження мумій у гробниці поміщали портретні статуї покійних.

На думку єгиптян, боги населяють повітря, небо і землю. Це вони створили все суще і щодня відганяють злі сили, які загрожують знищити світ.

Поділ неба і землі

Бог землі Геб свариться зі своєю дружиною богинею неба Нут через те, що вона щодня поїдає своїх дітей — зорі, а потім народжує їх знову. Тоді бог повітря Шу розділив подружжя. Геб залишився внизу. Його зігнуті коліна символізують нерівний рельєф Землі. Тіло Нут, підняте над Гебом і підтримуване руками Шу, утворює небосхил.

Створення світу

Єгиптяни уявляють землю як чоловіче начало, яке втілює бог Геб. Сонце і зорі щодня пропливають по небосхилу, повторюючи вигин тіла богині Нут. Первозданний океан Нун загрожує поглинути весь світ і знову занурити його в морок. Нун проявляє свою буйну вдачу в розливах Нілу, водночас згубних і благотворних.

Життя після смерті

Після смерті люди вирушають на захід у підземне царство Осіріса. Шлях у загробний світ — важке і небезпечне випробування. Лише успішно подолавши його та отримавши виправдання на суді Осіріса, померлі можуть здобути вічні життя на полях блаженства Іару (Іалу).

Де живуть боги

Більшість богів живе на небі, крім тих, чиї діяння пов’язані з іншими місцями. Так, бог землі Геб живе на землі, а бог загробного світу Осіріс — у підземному царстві. Описи їх палаців зустрічаються рідко — вони схожі на храми, які будують для богів люди.

Головний єгипетський бог Ра був, напрочуд, блакитнооким.

Але зовсім не тому темноокі древні єгиптяни прикрашали зображеннями його Божественних Очей саркофаги, борти човнів, стели і амулети. Очі Ра жили життям, незалежним від основного організму.

Вважалося, наприклад, що Урей (божественний змій), що прикрашав перенісся фараона як праве палаюче Око Ра, здатний розсіяти супротивників. Ліве Око, що пізні єгипетські традиції приписували Гору, богові-соколові, синові Ісіди, що одержав його в спадщину, називалося Оком Зцілення, його пов’язували з мистецтвом лікування. Джерела подібних вірувань приховані в таємничих глибинах тисячоріч.

На доступній нам поверхні — різноманітні переклади давньоєгипетських текстів, міфів і легенд, у яких Око Ра — це одна з головних дійових осіб. То як переданий предмет, то як самостійний герой чинить зовсім немислиме для ока, творячи при цьому справжні дива.

Відповідно до міфу про покарання, Ра спочатку створив «перший Усесвіт», відмінний від нашого світу, і, заселивши його богами і людьми, мирно правив. Але час старить не тільки людей. Відчувши, що сили залишають їхнього бога Ра, люди цього Всесвіту змовилися проти нього. Однак Ра, що мав божественну проникливість, розкрив їхні наміри й покарав бунтівників.

Він зібрав всіх богів і сказав їм: «Слухайте, боги! Чи знаєте ви, що люди, створені з ока мого, замислили проти мене злі справи?» Після обговорення з іншими богами Ра «жбурнув своє божественне Око у вигляді дочки богині Хатор-Сехмет» у баламутів.

Ми ж відзначимо собі і запам’ятаємо цю дивну дію Ра — «жбурнув Око у вигляді дочки… « і поставимо законне питання: що це за люди, створені з ока Ра?

Іншим разом Ра власноруч віддав своє Праве Око у формі Урея богині радості та веселощів Басті, щоб та захистила його від злого змія Апопа, головного ворога Ра.

Одного разу улюблене Око Ра, з яким у черговому міфі ототожнювалася богиня Тефнут (що мала ще два імена залежно від іпостасі свого прояву — Хатор і Сехмет), образилося на бога. Тефнут залишила батька і пішла в пустелю, де в образі левиці довго бродила на самоті. Ра дуже тужив за нею, адже він мав потребу в ній як у захисті від своїх численних ворогів. Але і це ще не все.

Утратити Очі означало стати уразливим, беззахисним і слабким. Саме тому в міфі про Осіріса (бога продуктивних сил природи, царя загробного світу) лиходій Сет (бог пустелі, уособлення зла) не вбиває племінника Гора, сина Осіріса, який спав, а вириває в нього очі. Саме тому хитромудра богиня Ісіда, дружина Осіріса, з’ясовуючи таємне ім’я Ра, шепотить Гору: «Зараз віддасть він мені очі свої».



Тефнут, також Тефнет, хвалебні ім’я Нубійська кішка — в єгипетській міфології богиня вологи. Її земне втілення — левиця. Центр культу Тефнут — Геліополь. Згідно з геліопольским міфом, Тефнут та її чоловік Шу — перша пара богів-близнят, породжена Атумом (Ра-Атум). Їхні діти — Геб і Нут. Іноді Тефнут називають дружиною Птаха. Тефнут — також дочка Ра, його улюблене око. Про неї говорили: «Дочка Ра на його лобі». Коли Ра вранці сходить над горизонтом, Тефнут вогненним оком сяє у нього в лобі і спалює ворогів великого бога. У цій якості Тефнут ототожнювали з богинею Уто (уреем).

Іпостассю Тефнут була богиня полум’я Упес, іншою її іпостассю нерідко виступала богиня Сешат. Відомий міф, згідно з яким Тефнут — Око Ра — пішла в Нубію (і в Єгипті настав період засухи), а потім, на прохання свого батька, який послав за нею Тота і Шу (в древньому варіанті — Онурис), повернулася назад. Повернення Тефнут з Нубії та її шлюб із Шу віщує розквіт природи. Тефнут ототожнювали з Мут, Баст, а також з Хатор, Сехмет та іншими богинями-левицями (Менхіт, Мент), яких шанували в Єгипті.



(За матеріалами мережі Інтернет)

Езоп

Лисиця і виноград

Молода Лисиця побачила, що з виноградної лози звисають ґрона, і захотіла дістати їх, але не змогла. Відходячи, сказала сама до себе:

— Вони кислі!

Так і в людей буває. Коли хто неспроможний досягти чогось, посилається на обставини.

(Переклад Ю. Мушака)
Езоп

Вовк і Ягня

Вовк побачив, що Ягня п’є воду з річки, і хотів знайти якийсь слушний привід, щоб його з’їсти. Отже, хоч він стояв і вище по течії, але почав обвинувачувати Ягня, що воно каламутить йому воду й не дає пити. Ягня відповідало, що воно п’є, торкаючись води тільки краєчком губ, і що, зрештою, воно, стоячи внизу, не може йому каламутити воду. Тоді Вовк зауважив:

— Минулого року ти зневажило мого батька.

— Мене тоді й на світі не було,— відповіло Ягня.

Але Вовк сказав йому:

— Хоч би як ти виправдовувалось, я все одно тебе з’їм.

Так навіть справедливий захист не має сили для тих, хто заповзявся чинити кривду.

(Переклад Ю. Мушака)
Езоп

Крук і Лисиця

Крук украв шматок м’яса і сів на якесь дерево. Побачила це Лисиця і захотіла відібрати м’ясо. Вона стала перед Круком і почала вихваляти його велич і красу, кажучи, що йому найбільше з усіх годилось б царювати над птахами, і це сталося б напевно, коли б він мав голос.

Крук хотів похвалитися, що голос у нього є, закрякав і випустив м’ясо. Лисиця підбігла, схопила м’ясо і сказала: «О Круче, коли б ти мав також розум, тобі більше не бракувало б нічого, щоб стати царем».

Ця байка стосується нерозумної людини.

(Переклад Ю. Мушака)

Езоп

Мурашки й Цикада

Мурашки взимку сушили на сонці вогке збіжжя, коли до них підійшла голодна Цикада й попросила, щоб їй дали їсти. Тоді вони запитали її, чому вона не заготувала собі харчів улітку, а вона їм: «Мені все було ніколи, я співала». На це Мурашки, сміючись, відповіли: «Якщо ти співала влітку, то потанцюй узимку».

Не слід зневажати нічого, щоб згодом не довелося шкодувати.

(Переклад А. Білецького)

Іван Андрійович Крилов

Квартет

Вигадниця Мартишка,


Осел,
Козел
Та клишоногий Мишка
Затіяли Квартет заграть.
Дві скрипки, ноти, бас і альт дістали
Й під липу в лузі посідали,
Щоб світ мистецтвом чарувать.

Ударили в смички,— ладу ж дарма шукать!


«Стій, братця, стій! — кричить їм Мавпа,— постривайте!
Хіба заграєм так? Інакше посідайте.
Ти з басом, Мишечко, сідай проти альта,
Я, прима, сяду проти втори;
Тоді вже піде музика не та:
У танець підуть ліс і гори!»

Знов сіли, почали Квартет;


А діло все не йде вперед.
«Стривайте ж, я знайшов секрет,—
Кричить Осел,— усе в нас піде ладом,
Як поряд сядем».
Послухали Осла, поважно сіли в ряд;
А все-таки Квартет не йде на лад.

Ще гірше, ніж раніш, пішли між ними чвари


І свари,
Кому і як сідать.
Припало Солов’ю якраз там пролітать,
До нього всі вдались, як до свого спасіння:
«Будь ласка,— мовили,— таж наберись терпіння,
Допоможи Квартет улаштувать,
І ноти й інструмент зуміли ми дістать,
Скажи лиш, як сідать!»

«Щоб буть музикою, потрібне тут уміння


Та трохи тонших би ушей,—
Їм одмовляє Соловей,—
Тож, як сідати — сварки марні,
Бо з вас музики незугарні».

(Переклад Ф. Скляра)

Іван Андрійович Крилов

Бабка та Муравель

Жвава Бабка-Стрибунець,


Красне літо проспівала;
Озирнулась… Ба! Навала —
Від зими вже вихорець.

Помертвіло, голо в полі


Вже нема квітної волі,
Як під листом будь-яким
Був готовий стіл і дім.

Все пройшло: зима холодна


Скруту й голод приведе;
Бабці вже співати зле:
В розум це ж кому спаде,
Щоб співати, як голодна!

Вбита горем і сумна,


Йде до Муравля вона:
«Не покинь мене, кум милий!
Дай мені набратись сили —
Й до весни лиш, любий мій,
Прогодуй і обігрій!»

«Кумцю, чудно щось тоді-то:


Чи ти працювала в літо?» —
Муравель її спитав.
«Чи ж до того, кумцю, було!
В моріжках м’яких у нас
Пустощі, пісні всякчас,
Так що й голову забула». —

«А, так ти…». — «Я без біди


Літо ціле проспівала». —
«Проспівала? Добре дбала —
Та вже й потанцюй піди!»

(Переклад А. Присяжнюка)

Іван Андрійович Крилов

Вовк і Ягня

У сильного безсилий винен завсігди:


Цих прикладів в Історії ми досить знаєм.
Та ми історій не складаєм,
А в байці можем це розповісти.

У спеку до струмка зайшло Ягня напитись;


І треба ж тут біді случитись,
Що поблизу тих місць голодний Вовк бродив.
Ягнятко бачить він і хоче поживитись,
Та він цьому надать законних прав хотів,
І каже: «Як, нахабо, смієш ти мутити
Потік цей прохолодний мій,
Напій
Піском бруднити?
За це бо, далебі,
Зірву я голову тобі!»

«Якщо пресвітлий Вовк дозволить,


Насмілюсь вам сказать, що воду в ручаю
Від Світлості я нижче кроків на сто п’ю;
І гніватися він даремно зволить:
Адже мутить пиття ніяк не можу я»
«Так це брехня моя?
Негіднику! звідкіль таке нахабство в світі?
Пригадую, як ти в позаторішнім літі
Зі мною надто грубий був:
Цього я, друже мій, ще не забув!»

«Та згляньсь, нема мені ще й року зроду»,—


Відмовило Ягня.— «То, певно, був твій брат».—
«Не маю я братів».— «То, може, кум, чи сват,
Чи інший хтось такий із вашого ж бо роду.
Самі ви, ваші пси і ваші пастухи
Мене б хотіли збути,
І шкодите мені ви всі по змозі всюди:
Та розквитаюсь я за ваші всі гріхи!»

«Ах, чим же винен я?» — «Мовчи, гоноровисте!


Чи час тут розбирать провини всі, щеня?
Ти винне тим уже, що хочу я, бач, їсти».
Сказав — і в темний ліс Вовк поволік Ягня.

(Переклад М. Терещенка)

Жуль Верн

П’ятнадцятирічний капітан

Частина перша

Розділ перший. Шхуна-бриг «Пілігрим»

2 лютого 1873 року шхуна-бриг «Пілігрим» знаходилась під 43°57″ південної широти і 165°19″ західної довготи. Це судно водотоннажністю у чотириста тонн було споряджене до Сан-Франциско для полювання на китів у південних морях.

«Пілігрим» належав заможному каліфорнійському судновласнику Джемсу Велдону; керував судном протягом багатьох років капітан Гуль.

Джемс Велдон щороку виряджав цілу флотилію суден у північні моря, за Берингову протоку, а також у моря Південної півкулі, до Тасманії та до мису Горн. «Пілігрим» вважали одним із найкращих кораблів флотилії. Він мав чудовий хід. Бездоганне оснащення давало йому можливість разом із невеличкою командою доходити до самого кордону суцільної криги Південної півкулі.

Капітан Гуль умів лавірувати, як кажуть моряки, серед плавучих крижин, що дрейфують улітку південніше Нової Зеландії і мису Доброї Надії, тобто на нижчих широтах, ніж у північних морях. Щоправда, це лише невеличкі айсберги, потріскані й розмиті теплою водою, і переважна їх частина швидко тане в Атлантичному чи Тихому океані.

На «Пілігримі» під керуванням капітана Гуля, чудового моряка й одного з найкращих гарпунників південної флотилії, було п’ятеро досвідчених матросів і один новачок. Цього було недостатньо: полювання на китів вимагає присутності досить великого екіпажу для обслуговування шлюпок і для розбирання здобутих туш. Але містер Джемс Велдон, як і інші судновласники, вважав вигідним вербувати у Сан-Франциско лише матросів для керування кораблем. У Новій Зеландії серед місцевого населення та дезертирів усіх національностей не бракувало майстерних гарпунників і матросів, готових винайнятись на один сезон. Після закінчення кампанії вони отримували розрахунок і на березі очікували наступного року, коли їхні послуги знову могли б знадобитися китобійним суднам.

За такої системи судновласники економили чималі суми на забезпеченні суднової команди і збільшували власні прибутки від промислу.

Саме так вчинив і Джемс Велдон, споряджаючи у плавання «Пілігрим».

Шхуна-бриг щойно закінчила китобійну кампанію на кордоні Південного полярного кола, проте в її трюмах залишалося ще чимало місця для китового вуса і чимало бочок, не заповнених ворванню. Вже на той час китовий промисел був нелегкою справою. Кити стали рідкістю: давалися взнаки результати їх нещадного винищення. Справжні кити почали вимирати, і мисливцям доводилося промишляти смугачами,1 полювання на яких вельми небезпечне.

Те саме змушений був робити і капітан Гуль, але він розраховував пройти під час наступного плавання у вищі широти — якщо знадобиться, аж до земель Клари та Аделі, відкритих, як це твердо встановлено, французом Дюмоном Дюрвілем, як би не сперечався щодо цього американець Вілкіс.

«Пілігриму» не пощастило цього року. На початку січня, у самісінький розпал літа у Південній півкулі і, відповідно, задовго до закінчення промислового сезону, капітанові Гулю довелося залишити місце полювання. Допоміжна команда, зборище досить сумнівних особистостей, поводилася нахабно — матроси-найманці ухилялися від роботи — і капітан Гуль змушений був розпустити її.

«Пілігрим» узяв курс на північний захід і 15 січня прибув до Вайтемати, порту Окленда, розташованого у глибині затоки Хауракі на східному березі північного острова Нової Зеландії. Тут капітан висадив китобоїв, найнятих на сезон.

Постійна команда «Пілігрима» була не вельми вдоволена: шхуна-бриг не дібрала щонайменше двісті бочок ворвані. Ніколи ще результати промислу не були такими мізерними.

Найбільше був незадоволений капітан Гуль. Самолюбність славетного китобоя була глибоко вражена невдачею: вперше він повертався з такою скупою здобиччю; він проклинав ледарів і гультіпак, які зірвали промисел.

Даремно намагався він набрати в Окленді новий екіпаж: моряки були вже зайняті на інших китобійних суднах. Довелося, таким чином, відмовитися від сподівання вщерть навантажити «Пілігрим». Капітан Гуль збирався вже піти з Окленда, коли до нього звернулися з проханням взяти на борт пасажирів. Відмовити він не міг.

Місіс Велдон, дружина власника «Пілігрима», її п’ятирічний син Джек та їхній родич, якого всі називали «кузен Бенедикт», саме перебували в Окленді. Вони приїхали туди з Джемсом Велдоном, який зрідка відвідував Нову Зеландію у торгових справах, і мали намір разом із ним повернутися до Сан-Франциско. Проте у переддень від’їзду маленький Джек серйозно занедужав. Джемс Велдон змушений був їхати до Америки у термінових справах, і він поїхав, залишивши дружину, хвору дитину та кузена Бенедикта в Окленді.

Минуло три місяці, три важких місяці розлуки, які здавалися безкінечно довгими бідолашній місіс Велдон. Коли маленький Джек оклигав від хвороби, вона почала збиратися в дорогу. Саме у цей час «Пілігрим» прийшов до Оклендського порту.


Каталог: sites -> fastiv5.itschool.com.ua -> files -> files
sites -> Положення правил прийому до нту "хпі" на 2016 рік правила прийому 2016 Організацію прийому до нту "хпі" та його структурних підрозділів здійснює приймальна комісія правила прийому 2016
sites -> Програма та методичні вказівки з навчальної дисципліни історія науки І техніки для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання
sites -> Культура Античності. Культура Давньої Греції
sites -> Системотехнічні засади та інструментально-програмні засоби створення та підтримки цифрових словників сидорчук надія Миколаївна
sites -> Міністерство освіти І науки україни державний економіко-технологічний університет транспорту
files -> Реферат ( від лат доповідаю). Визначити тему. Підібрати літературу: а) документи, першоджерела
files -> Профорієнтаційна робота в школі
files -> Звіт директора Фастівської зош І-ІІІ ступенів №5 перед громадськістю
files -> Літературні диктанти іван франко поема «Мойсей», новела «Сойчине крило», вірш-заклик «Розвивайся ти, високий дубе…» та сонет «Сікстинська мадонна»

Скачати 21.94 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   102




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка