Cd-rom харків «Видавнича група “Основа”» 2014



Скачати 21.94 Mb.
Сторінка5/102
Дата конвертації23.03.2017
Розмір21.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   102

У ті часи прямого шляху між Оклендом і Каліфорнією не було. Місіс Велдон мала спочатку поїхати до Австралії, аби там пересісти на один із трансокеанських пароплавів компанії «Золотий вік», які пасажирськими рейсами з’єднували Мельбурн із Панамським перешийком через Папєете. Діставшись до Панами, вона мала б чекати на американський пароплав, що курсував між перешийком та Каліфорнією.

Такий маршрут віщував довгі затримки і пересадки, особливо неприємні для жінки, яка мандрує з дітьми. Тому, дізнавшись про прибуття «Пілігрима», місіс Велдон звернулася до капітана Гуля з проханням доставити її до Сан-Франциско разом із Джеком, кузеном Бенедиктом і Нан — старенькою негритянкою, яка бавила ще саму місіс Велдон.

Здійснити мандрівку у три тисячі льє на вітрильному судні! Проте судно капітана Гуля завжди було бездоганно споряджене, а пора року була ще сприятлива по обидва боки екватора.

Капітан Гуль погодився і відразу надав у розпорядження пасажирки власну каюту. Він прагнув, аби під час плавання, яке мало тривати днів сорок-п’ятдесят, місіс Велдон почувалася якомога комфортніше на борту китобійного судна.

Таким чином, для місіс Велдон мандрівка на «Пілігримі» мала багато переваг. Щоправда, шхуна-бриг повинна була спочатку зайти для розвантаження до порту Вальпараїсо у Чілі, що був розташований трохи осторонь від прямого курсу. Проте від Вальпараїсо до самого Сан-Франциско судно вже прямуватиме вздовж американського узбережжя, гнане погожими береговими вітрами.

Місіс Велдон, досвідчена мандрівниця, яка не раз супроводжувала чоловіка у його далеких подорожах, була хороброю жінкою і не боялася моря; їй було близько тридцяти років, і вона вирізнялася неабияким здоров’ям. Вона знала, що капітан Гуль чудовий моряк, якому Джемс Велдон цілком довіряв, а «Пілігрим» — надійний корабель і на гарному рахунку серед американських китобійних суден. І якщо вже випала нагода, гріх нею не скористатися. І місіс Велдон зважилася здійснити плавання на борту судна невеликого тоннажу.

Певна річ, кузен Бенедикт мав супроводжувати її.

Кузену було років п’ятдесят. Незважаючи на солідний вік, його не можна було випускати самого з дому. Швидше сухоребрий, аніж худий, і не те щоб високий, але якийсь довготелесий, з велетенською скуйовдженою головою, із золотими окулярами на носі — таким був кузен Бенедикт. На перший погляд у цьому довгов’язому чолов’язі можна було розпізнати одного з тих вельмишановних учених, сумирних і щиросердих, яким на роду написано завжди залишатися дорослими дітьми, жити на світі років до ста і померти з душею немовляти. «Кузеном Бенедиктом» звали його не лише члени родини, але й сторонні — такі простодушні добряки сприймаються як спільні родичі.

Кузен Бенедикт ніколи не знав, куди йому подіти свої довгі руки й ноги; важко було знайти людину більш безпомічну і несамостійну, особливо у тих випадках, коли йому доводилося вирішувати звичайні буденні, житейські питання. Не можна сказати, що він був тягарем для оточуючих, але він якимось чином примудрявся завдавати клопоту кожному та й сам почувався заклопотаним від власної незграбності. Хоча він був невибагливим, поступливим, не чутливим до спеки і холоду, міг не їсти і не пити цілими днями, якщо його забували погодувати і напоїти. Здавалося, кузен Бенедикт належить більше до рослинного, аніж тваринного царства. Він був як безплідне, безлисте дерево, не здатне ані прихистити, ані нагодувати мандрівника. Але в нього було щире серце. Він залюбки допомагав би людям, якби вмів це робити, як сказав би Прюдом, і всі його любили, незважаючи на слабкості, а може, саме за них і любили. Місіс Велдон сприймала його як власного сина, старшого брата маленького Джека.

Варто, одначе, уточнити, що кузена Бенедикта ніхто б не наважився назвати неробою. Навпаки, це був невтомний трудівник. Єдина пристрасть — природнича історія — цілком поглинала його.

Сказати «природнича історія» — означає сказати дуже багато. Адже ця наука включає у себе зоологію, ботаніку, мінералогію і геологію. Та кузен Бенедикт у жодному разі не був ані ботаніком, ані мінералогом, ані геологом.

Чи був він у такому разі зоологом у повному сенсі цього слова — кимсь на кшталт Кюв’є2 Нового Світу, здатним аналітично розкласти чи синтетично відтворити будь-яку тварину?

А раптом він присвятив власне життя вивченню тих чотирьох типів — хребетних, м’якунів, членистих і променевих,— на які сучасна природнича наука ділить увесь тваринний світ?3 а може, цей наївний, але сумлінний учений вивчав різноманітні ряди, підряди, родини, підродини, роди та види цих чотирьох типів? Ні! Або присвятив себе кузен Бенедикт вивченню хребетних: ссавців, птахів, плазунів і риб? Ні, в жодному разі ні!

Можливо, його цікавили молюски? Або ж головоногі та мухуватки? Теж ні!

Хіба це заради вивчення медуз, поліпів, голкошкірих, найпростіших та інших представників променевих він до глибокої ночі палив гас у лампі?

Слід відверто сказати, що не променеві цілковито поглинали увагу кузена Бенедикта.

А оскільки із усієї зоології залишається лише розділ членистих, то, певно, саме цей розділ і був предметом всепоглинаючої пристрасті кузена Бенедикта. Проте й тут варто дещо з’ясувати.

Членисті нараховують шість рядів: комахи, багатоніжки, павукоподібні, ракоподібні, вусоногі, кільчасті черви.

Кузен Бенедикт, відверто кажучи, не зумів би відрізнити дощовика від медичної п’явки, павука від псевдоскорпіона, морського жолудя від креветки, ківсяка від сколопендри.

Ким же був у такому разі кузен Бенедикт? Лише ентомологом, і ніким іншим!

На це можна заперечити, що ентомологія є частиною природничої історії, яка займається вивченням усіх членистих. Загалом, це так.

Але зазвичай у поняття «ентомологія» вкладається більш обмежений зміст. Цей термін застосовується лише для позначення науки про комах, тобто членистих безхребетних, у тілі яких розрізняють три частини — голова, груди і черевце — і які мають одну пару члеників і три пари ніг, через що їх і назвали шестиногими.

Тож кузен Бенедикт був ентомологом і присвятив усе своє життя вивченню комах. З цього напрошується висновок, що кузену Бенедикту нічого було робити? У цьому класі не менше десяти рядів:

Прямокрилі (представники: коники, цвіркуни тощо).

Сітчастокрилі (представники: мурашині леви, бабки).

Перетинчастокрилі (представники: бджоли, оси, мурахи).

Лускокрилі (представники: метелики).

Напівтвердокрилі, або клопи (представники: цикади, блохи).

Твердокрилі, або жуки (представники: хрущі, бронзівки).

Двокрилі (представники: комарі, москіти, мухи).

Віялокрилі (представники: стилопси, або віялокрилі).

Паразити (представники: кліщі).

Нижчі комахи (представники: лепізма, або лусківниця).

Проте серед одних лише твердокрилих нараховується не менше тридцяти тисяч різних видів, а серед двокрилих — шістдесят тисяч,4 тому не можна не визнати, що роботи для однієї людини тут було більше ніж достатньо.

Життя кузена Бенедикта цілком було присвячене винятково ентомології. Цій науці він віддавав увесь свій час: не лише денний час, але й години сну, бо ж йому навіть уві сні постійно ввижалися комахи. Неможливо порахувати, скільки шпильок було наколото в обшлаги його рукавів, у відвороти і поли його піджака, у поля його капелюха. Коли кузен Бенедикт повертався додому із заміської прогулянки, метою якої завжди були наукові дослідження, його капелюх виглядав, немов вітрина з колекцією найрізноманітніших комах. Наколоті на шпильки, вони були приліплені до капелюха як із зовні, так і з середини.

Щоб домалювати портрет цього дивака, розкажемо, що він вирішив супроводжувати містера і місіс Велдон до Нової Зеландії виключно заради того, аби задовольнити свою пристрасть до нових відкриттів в ентомології. У Новій Зеландії йому вдалося збагатити свою колекцію кількома рідкісними екземплярами, і тепер кузен Бенедикт зі зрозумілим нетерпінням рвався назад, до Сан-Франциско, бажаючи якомога швидше розсортувати цінні надбання у ящики у своєму робочому кабінеті.

Оскільки місіс Велдон із сином поверталися додому на «Пілігримі», то цілком зрозуміло, що кузен Бенедикт їхав разом із ними.

Місіс Велдон менше за все могла розраховувати на допомогу кузена Бенедикта у випадку якоїсь небезпеки. На щастя, попереду на них чекала лише приємна мандрівка морем, спокійним у цю пору року, і на борту судна, що вів капітан, який заслуговує на цілковиту довіру.

Протягом трьох днів стоянки «Пілігрима» у Вайтематі місіс Велдон встигла зробити всі приготування до від’їзду. Вона дуже поспішала, бо не хотіла затримувати відправлення судна. Розрахувавшись із туземною прислугою, вона 22 січня перебралася на «Пілігрим» разом із Джеком, кузеном Бенедиктом і старою негритянкою Нан.

Кузен Бенедикт з усіма застереженнями вклав свою безцінну колекцію в особливу жерстяну коробку, яку носив на ремені через плече. У цій колекції, між іншим, зберігався зразок жука-стафіліна — м’ясоїдного твердокрилого, з очима, розташованими у верхній частині голівки, який досі вважався представником лише новокаледонської фауни. Кузену Бенедикту пропонували захопити з собою отруйного павука «катіпо», як його називають маорі,5 укус якого смертельно небезпечний для людини. Але павук не належав до комах, його місце серед павукоподібних, і, відповідно, він абсолютно не цікавив кузена Бенедикта; наш ентомолог зневажливо відмовився від павука і вважав найціннішим екземпляром власної колекції новозеландського жука-стафіліна.

Звіcно, кузен Бенедикт застрахував свою колекцію, не пошкодувавши грошей на виплату страхового внеску. Ця колекція, на його думку, була дорожчою за увесь вантаж ворвані і китового вуса, що знаходився у трюмі «Пілігрима».

Коли місіс Велдон та її супутники піднялися на борт шхуни-брига і настала хвилина зніматися з якоря, капітан Гуль підійшов до своєї пасажирки і сказав:

— Само собою зрозуміло, місіс Велдон, ви приймаєте на себе всю відповідальність за те, що обрали «Пілігрим» для плавання через океан.

— Які дивні слова, капітане Гуль!

— Я змушений нагадати вам про це, місіс Велдон, бо не отримав жодних вказівок від вашого чоловіка. Це по-перше. А по-друге — шхуна-бриг в розумінні безпеки, звісно, поступається пакетботам,6 спеціально пристосованим для перевезення пасажирів.

— Як ви вважаєте, містере Гуль, якби мій чоловік був тут, чи наважився би здійснити це плавання на «Пілігримі» разом зі мною і своїм сином?

— О, так. Жодних сумнівів! — відповів капітан.— Я і сам, не замислюючись, узяв би на борт «Пілігрима» свою сім’ю. «Пілігрим» — чудове судно, незважаючи на те, що цього року невдало закінчило промисловий сезон. Я впевнений у ньому, наскільки може бути впевненим у власному судні моряк, який командує ним вже багато років. Я поставив вам це запитання, місіс Велдон, лише для очищення совісті та ще для того, аби зайвий раз перепросити за те, що у мене немає можливості надати вам зручності, до яких ви звикли.

— Якщо вся справа зводиться лише до зручностей, капітане Гуль, це не зупинить мене. Я не належу до тих вередливих пасажирок, які дошкуляють капітанам скаргами на тісняву кают і поганий стіл.

Поглянувши на свого маленького сина, якого вона тримала за руку, місіс Велдон закінчила:

— Отже, рушаймо, капітане!

Капітан Гуль тієї самої миті наказав підняти якір. За короткий час «Пілігрим» поставив вітрила, вийшов з Оклендського порту і взяв курс до американського узбережжя.

Проте за три дні після відбуття зі сходу подув сильний вітер, і шхуна-бриг змушена була лягти на лівий галс, аби йти проти вітру. Саме тому 2 лютого капітан Гуль ще знаходився в широтах вищих, ніж він би того бажав,— і був у становищі моряка, який мав намір обігнути мис Горн, а не плисти найкоротшим шляхом до західного берега Нового Світу.

Розділ другий. Дік Сенд

Погода стояла гарна, і, якщо не брати до уваги відхилення від курсу і довгий шлях, умови плавання були пристойними.

Місіс Велдон влаштували на борту «Пілігрима» якомога зручніше. На кормі не було ані юта, ані рубки, і, відповідно, не було й каюти для пасажирів. Місіс Велдон оселили у крихітній каюті капітана Гуля. Це було найкраще приміщення на кораблі. Делікатну жінку ще й умовляти довелося, аби зайняла його. У цій тісній комірчині з нею оселилися маленький Джек і старенька Нан. Там вони снідали і обідали разом із капітаном та кузеном Бенедиктом, якого влаштували у кліточці на носі судна.

Капітан Гуль перебрався до каюти, призначеної для його помічника. Позаяк екіпаж «Пілігрима» через економію не був укомплектований повністю, і капітан обходився без помічника.

Команда «Пілігрима» — п’ятеро вправних і досвідчених моряків, які дотримували однакових поглядів та однакових звичок,— жила мирно та дружно. Вони плавали разом уже четвертий промисловий сезон. Усі матроси були американцями з узбережжя Каліфорнії і здавна знали один одного.

Ці славні люди були дуже завбачливими у ставленні до місіс Велдон як до дружини власника судна, якому вони були безмежно віддані. Варто сказати, що всі вони були дуже зацікавлені у доходах китобійного промислу і до цього часу отримували чималий прибуток від кожного плавання. Якщо вони й працювали, не шкодуючи сил, адже ця суднова команда була вельми невеликою, то будь-яка зайва робота збільшувала їхню частку у прибутках при підведенні балансу після закінчення сезону. Цього разу, щоправда, прибуток очікувався мінімальний, і тому вони не безпідставно проклинали «цих негідників із Нової Зеландії».

Лише одна людина на судні не була американцем за походженням. Негоро, який виконував на «Пілігримі» скромні обов’язки суднового кока, народився в Португалії. Хоча і він чудово розмовляв англійською. Після того як в Окленді втік попередній кок, Негоро запропонував свої послуги. Цей понурий на вигляд, небалакучий чолов’яга тримався осторонь товаришів, проте справу свою знав непогано. У капітана Гуля, який його винайняв, вочевидь, було призвичаєне око: за час своєї роботи на «Пілігримі» Негоро не заслужив ані найменшого докору.

І все ж таки капітан Гуль шкодував, що не встиг розпитати у нового кока про його минуле. Зовнішність португальця, точніше — його погляд і очі, що постійно бігали, не дуже подобалися капітанові. У крихітному, тісному світі, яким було китобійне судно, кожна людина була на вагу золота, і перш ніж допустити незнайомця у цей світ, потрібно дізнатися все про його життя.

Негоро мав близько сорока років. Худорлявий, жилавий, чорнявий ще й смаглявий, він, незважаючи на невеличкий зріст, справляв враження дужої людини. А чи отримав він якусь освіту? Скидалося, що так, з огляду на зауваження, які він зрідка кидав. Негоро ніколи не згадував про своє минуле, родину.

Ніхто не знав, де він мешкав і чим займався раніше. Ніхто не відав, чого він очікує в майбутньому. Відомо було лишень, що він мав намір списатися на берег у Вальпараїсо. Оточення вважало його диваком.

Негоро, вочевидь, не був моряком. Більше того — товариші по шхуні помітили, що у морських справах він тямить менше, ніж будь-який кок, який бодай незначну частину свого життя провів у плаванні. Проте ані бічна, ані кільова качка на нього не діяли, на морську хворобу, від якої потерпають новачки, він не страждав, а це вже чималі переваги для суднового кухаря.

Негоро зрідка виходив на палубу. Цілісінький день він проводив на своєму крихітному камбузі, більшу частину якого займала кухонна плита. Із настанням ночі, загасивши вогонь у плиті, Негоро йшов до своєї комірки, виділеної йому на носі. Там він відразу лягав спати. Як вже було сказано, екіпаж «Пілігрима» складався з п’яти бувалих матросів і одного юного новачка.

Цей п’ятнадцятирічний матрос був сином невідомих батьків. У дитячому віці його знайшли під чужими дверима, і виріс він у дитячому будинку.

Дік Сенд — так називали його — вірогідно, народився у штаті Нью-Йорк, а може, й у самому місті Нью-Йорку.

Ім’я Дік, зменшене від Ричарда, дали знайді на честь співчутливого перехожого, який підібрав його і доправив до дитячого будинку. Прізвище Сенд слугувало нагадуванням про те місце, де було знайдено Діка,— про піщану косу Сенді-Гук у гирлі річки Гудзон, біля Нью-Йоркського порту.

Дік Сенд був невисоким, і жодного натяку не було на те, що коли-небудь він матиме зріст вище середнього, проте був міцно збитим. У ньому відразу можна було впізнати англосакса, хоча він мав темне волосся і вогняний погляд блакитних очей. Важка праця моряка вже підготувала його до житейських битв. Його розумне обличчя пашіло енергією. Це було обличчя людини не лише сміливої, але й здатної проторувати шлях.

Часто цитують три слова незакінченого вірша Вергілія: «Audaces fortuna juvat…» («Сміливим доля допомагає…»), проте цитують неправильно. Поет сказав: «Audentes fortuna juv at…» («Тим, хто насмілився, доля допомагає…»). Осміленим, а не просто сміливим майже завжди посміхається доля. Сміливий може часом діяти не думаючи. А осмілений спочатку думає, а потім діє. У цьому тонка відмінність. Дік Сенд був «audens» — осміленим.

У п’ятнадцять років він вже умів приймати рішення і доводити до кінця все те, на що обдумано зважився. Його жваве й серйозне обличчя привертало увагу. На відміну від більшості своїх однолітків Дік був скупим на слова і жести. У віці, коли діти ще не замислюються про майбутнє, Дік усвідомив свою участь і пообіцяв собі самотужки «стати людиною».

І він досяг свого: він був вже дорослим у той час, коли його однолітки ще залишалися дітьми. Спритним, жвавим і сильним. Дік був одним із тих обдарованих людей, про яких кажуть, що вони народилися з двома правими руками і двома лівими ногами: що би вони не робили — їм усе «з руки», з ким би вони не йшли — вони завжди ступають «у ногу».

Як було заведено раніше, Діка виховували за рахунок громадської доброчинності. Спочатку його помістили до притулку для знайд, яких багато в Америці. У чотири роки почали вчити читати, писати й рахувати в одній із тих шкіл штату Нью-Йорку, які утримувалися на пожертви щирих та милосердних громадян. У вісім років його прилаштували юнгою на судно, що здійснювало рейси у південні країни; до моря у нього був вроджений потяг. На кораблі він почав вивчати морську справу, яку й слід вчити з дитячих років. Суднові офіцери добре ставилися до кмітливого хлопчака і охоче керували його заняттями. Юнга дуже швидко мав стати молодшим матросом в очікуванні кращого. Той, хто з малечку знає, що праця є законом життя, хто замолоду втямив, що хліб добувається лише у поті чола (заповідь Біблії, яка стала правилом для людства), тому судилося вершити великі справи, адже у потрібний день і час у нього знайдуться воля і сили для їх звершення.

Капітан Гуль, який керував торговим судном, на якому служив Дік, звернув увагу на здібного юнгу. Бравий моряк полюбив сміливого хлопчину, а повернувшись до Сан-Франциско, розповів про нього Джемсу Велдону. Той зацікавився долею Діка, влаштував його до школи в Сан-Франциско і допоміг закінчити її; виховували його у католицькій вірі, якої дотримували і в родині самого судновласника.

Дік пожадливо навчався, особливо його цікавили географія та історія мандрів; він чекав, коли виросте і розпочне вивчати ту частину математики, що стосується навігації. Закінчивши школу, він став молодшим матросом на китобійному судні свого благодійника Джемса Велдона. Дік знав, що «велике полювання» — китобійний промисел — не менш важливий для виховання справжнього моряка, ніж далеке плавання. Це чудова підготовка до професії моряка, сповненої всіляких несподіванок. До того ж цим навчальним судном виявився «Пілігрим», який плавав під командуванням його покровителя — капітана Гуля. Так молодому матросу були забезпечені найкращі умови для навчання.

Чи варто казати, що юнак був глибоко відданий родині Велдона, якій він був так зобов’язаний? Хай факти кажуть самі за себе. Легко уявити, як зрадів Дік, коли дізнався, що місіс Велдон із сином здійснюють плавання на «Пілігримі». Місіс Велдон упродовж кількох років заміняла Діку матір, а маленького Джека він любив як рідного брата, хоча і розумів, що положення його зовсім інакше, ніж у сина заможного судновласника. Але його благодійники чудово знали, що зерна добра, які вони посіяли, впали на родючий ґрунт. Серце сироти Діка було сповнене вдячності, і він не вагаючись віддав би життя за тих, хто допоміг йому отримати освіту і навчив любити Бога.

Отож, п’ятнадцятирічний юнак діяв і мислив як доросла людина тридцяти років — таким був Дік Сенд.

Місіс Велдон високо цінувала Діка і розуміла, що цілком може розраховувати на його відданість. Вона залюбки довіряла йому свого маленького Джека. Хлопчик горнувся до Діка, розуміючи, що «старший братик» любить його.

Плавання у гарну погоду у відкритому морі, коли вітрила поставлені і не потребують маневрування, залишає матросам багато вільного часу. Дік весь вільний час віддавав маленькому Джеку. Молодий матрос розважав дитину, показував йому все, що могло бути захопливим для хлопчика у морській справі.

Місіс Велдон без остраху дивилася на те, як Джек ліз по вантах на щоглу чи навіть на салінг брам-стеньги7 і стрілою сковзав по оснащенню вниз на палубу. Дік Сенд завжди був поруч із малюком, готовий підтримати, підхопити його, якби рученята п’ятирічного Джека раптом ослабли. Вправи на відкритому повітрі були на користь дитині, яка щойно одужала після тяжкої хвороби; морський вітер і щоденна гімнастика швидко повернули здоровий рум’янець його зблідлим щічкам.

У таких умовах здійснювався перехід із Нової Зеландії до Америки. Якби не було східних вітрів, екіпаж «Пілігрима» і його пасажири не мали б жодних причин для невдоволення.

Проте зухвалість східного вітру не подобалася капітанові Гулю. Йому ніяк не вдавалося лягти на сприятливіший курс. До того ж він переймався, аби не потрапити у смугу штилів поблизу тропіка Козеріг, не кажучи вже про те, що екваторіальна течія могла більше відкинути його на захід. Капітан непокоївся здебільшого про місіс Велдон, хоча й усвідомлював, що його провини у цій затримці немає. Якби неподалік від «Пілігрима» пройшов який-не-будь океанський пароплав, прямуючи до Америки, він негайно умовив би свою пасажирку пересісти на нього. Але, на жаль, «Пілігрим» знаходився під такою високою широтою, що важко було сподіватися зустріти пароплав курсом на Панаму. Та й зв’язок між Австралією і Новим Світом через Тихий океан на той час не був таким налагодженим, яким він став у подальшому.

Капітанові Гулю залишалося лише чекати, поки погода не змилостивиться над ним. Здавалося, ніщо не мало порушити одноманітності цього морського переходу, як раптом 2 лютого, під широтою і довготою, вказаними на початку цієї повісті, відбулися несподівані події.

День видався сонячним та ясним. Близько дев’ятої ранку Дік Сенд і Джек залізли на салінг фор-брам-стеньги; звідти їм видно було всю палубу корабля і океан далеко внизу. Кормову частину горизонту затулила грот-щогла, яка несла косий грот і топсель. Перед їхніми очима над хвилями здіймався гострий бушприт із трьома туго натягнутими кліверами, схожими на три крила нерівної величини. Під ногами у них надувалося полотнище фока, а над головою — фор-марсель і брамсель. Шхуна-бриг трималася якомога крутіше до вітру.

Дік Сенд пояснив Джеку, чому правильно навантажений і врівноважений у всіх своїх частинах «Пілігрим» не може перекинутися, хоча він і дає досить сильний крен на штирборт,8 як раптом хлопчик перервав його вигуком:

— Що це?!

— Ти щось побачив, Джеку? — запитав Дік Сенд, випроставшись на весь зріст на реї.

— Так, так! Отам! — сказав Джек, вказуючи пальчиком на якусь крапочку, що виднілася у просвітку між клівером і стакселем.

Поглянувши у той бік, куди вказував Джек, Дік Сенд крикнув на весь голос:

— З правого борту, попереду, під вітром, уламок судна!

Розділ третій. Судно, що потрапило в катастрофу

Окрик Діка Сенда переполошив увесь екіпаж. Вільні від вахти матроси кинулися на палубу. Капітан Гуль вийшов зі своєї каюти. Місіс Велдон, Нан і навіть незворушний кузен Бенедикт, обіпершись об поручні штирборту, прискіпливо розглядали уламок судна, що виднівся на морі.

Лише Негоро залишився у комірчині, яка слугувала на судні камбузом. З усієї команди лише його одного не зацікавила несподівана зустріч.


Каталог: sites -> fastiv5.itschool.com.ua -> files -> files
sites -> Положення правил прийому до нту "хпі" на 2016 рік правила прийому 2016 Організацію прийому до нту "хпі" та його структурних підрозділів здійснює приймальна комісія правила прийому 2016
sites -> Програма та методичні вказівки з навчальної дисципліни історія науки І техніки для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання
sites -> Культура Античності. Культура Давньої Греції
sites -> Системотехнічні засади та інструментально-програмні засоби створення та підтримки цифрових словників сидорчук надія Миколаївна
sites -> Міністерство освіти І науки україни державний економіко-технологічний університет транспорту
files -> Реферат ( від лат доповідаю). Визначити тему. Підібрати літературу: а) документи, першоджерела
files -> Профорієнтаційна робота в школі
files -> Звіт директора Фастівської зош І-ІІІ ступенів №5 перед громадськістю
files -> Літературні диктанти іван франко поема «Мойсей», новела «Сойчине крило», вірш-заклик «Розвивайся ти, високий дубе…» та сонет «Сікстинська мадонна»

Скачати 21.94 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   102




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка