Cd-rom харків «Видавнича група “Основа”» 2014



Скачати 21.94 Mb.
Сторінка8/102
Дата конвертації23.03.2017
Розмір21.94 Mb.
#13281
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   102

Негоро намагався якомога рідше перетинатися із Дінго. Це не завадило Діку Сенду підмітити, що після випадку з кубиками взаємна ненависть людини і собаки посилилась. У цьому було щось незбагненне.

Десятого лютого стомлюючі штилі, під час яких «Пілігрим» не рухався з місця, чергувалися з поривами зустрічного вітру. Але цього дня норд-ост помітно затих, і капітан Гуль мав надію на швидку зміну вітру. Він мріяв про північно-західний вітер, який дав би можливість шхуні-бригу підняти усі вітрила. З Оклендського порту «Пілігрим» вийшов лише дев’ятнадцять днів тому. Затримка була не така вже й велика, і, якби повіяв попутній вітер, чудово влаштована шхуна-бриг могла би швидко надолужити згаяний час. Але бажана зміна вітру ще не настала. Треба було чекати ще кілька днів.

Як і раніше, океан лежав водяною пусткою. Жодне судно не зазирало у ці широти. Мореплавці залишили їх. Китобої, які полювали у південних полярних морях, не збиралися ще повертатися на батьківщину, і «Пілігрим», який через надзвичайні обставини залишив місце полювання раніше часу, не міг сподіватися на зустріч хоч з якимось кораблем, який іде до тропіку Козерога.

Трансокеанські пакетботи, як вже говорилося, здійснювали рейси між Америкою та Австралією під більш низькими широтами.

Одначе саме тому що море було таким порожнім, воно особливо приваблювало до себе увагу. Водночас, на відміну від поверхового спостерігача, справжнім морякам, людям, які вміють бачити і вгадувати, воно видається безкінечно розмаїтим. Невловима його мінливість захоплює людей, які мають уяву і відчувають поезію океану. Ото пливе пучок морської трави; там довгі водорості залишають на поверхні води легкий хвилястий слід; а ось хвилі гойдають уламок дошки, і так хочеться вгадати, яка подія пов’язана з цим уламком. Безкінечний простір дає багату поживу для уяви. У кожній із цих молекул води, які то піднімаються в димці пари до хмарин, то проливаються дощем у море, приховується, ймовірно, таємниця якоїсь катастрофи. І як же треба заздрити тим допитливим головам, які вміють вивідувати в океану його таємниці, підніматися від його вічно рухливих вод до небесної височини.

Скрізь життя — і під водою, і над водою! Пасажири «Пілігрима» спостерігали, як полюють на маленьких рибок зграї перелітних пташок, які залишили приполярні краї перед приходом зимової стужі. Дік Сенд, перейнявши у Джемса Велдона разом із багатьма іншими корисними навичками також і мистецтво влучної стрільби, довів, що він однаково гарно володіє рушницею і револьвером: юнак підстрелив на льоту кілька пташок.

Над водою кружляли буревісники — одні абсолютно білі, інші з темною облямівкою на крилах. Іноді пролітали зграї капських буревісників, а у воді проносилися пінгвіни, які на землі такі недолугі й так смішно ходять. Одначе, як зауважив капітан Гуль, обрубки крил слугують пінгвінам справжніми плавниками, у воді ці птахи можуть змагатися з найшвидшими рибами, тож моряки іноді приймають їх за тунців. Високо у небі планерують гігантські альбатроси, розкинувши крила у десять футів завширшки. Вони спускаються на воду і дзьобом шукають собі в ній їжу.

Ці постійно мінливі картини — неймовірно захопливе видовище. Лише людині, глибоко байдужій до природи, море може здатися одноманітним.

Удень 10 лютого місіс Велдон, прогулюючись палубою «Пілігрима», помітила, що поверхня моря раптово стала червонуватою. Здавалося, воду пофарбувала кров. Скільки бачить око, навсібіч розляглося це загадкове червоне поле. Дік Сенд грався з маленьким Джеком неподалік від місіс Велдон, вона сказала йому:

— Поглянь, Діку, який дивний колір має море. Звідки це забарвлення?

Може, тут якась морська трава?

— Ні, місіс Велдон,— відповів юнак,— цього забарвлення воді надають міріади крихітних ракоподібних, які слугують звичайним харчем для великих морських ссавців. Рибалки дуже вдало назвали цих рачків «китовою юшкою».

— Рачки! — сказала місіс Велдон.— Але вони такі крихітні, що їх цілком можна назвати морськими комахами! Кузен Бенедикт, певно, з радістю додасть їх до своєї колекції. І місіс Велдон гучно покликала:

— Кузене Бенедикте! Йдіть-но сюди.— Кузен Бенедикт вийшов з каюти майже водночас із капітаном Гулем.

— Погляньте лишень, кузене Бенедикте! Бачите величезну червону пляму на морі? — запитала місіс Велдон.

— Еге ж! — вигукнув капітан Гуль.— Китова юшка! Оце чудова нагода вивчити дуже цікавих рачків, пане Бенедикте!

— Дурниці! — сказав ентомолог.

— Як «дурниці»?! — вигукнув капітан.— Ви не маєте права виявляти таку байдужість! Якщо не помиляюся, ці рачки належать до одного з шести класів членистоногих і у як такі…

— Дурниці! — повторив кузен Бенедикт, заперечуючи головою.

— Одначе! Така байдужість у ентомолога…

— Не забувайте, капітане Гулю,— перервав його кузен Бенедикт,— що я вивчаю комах, зокрема шестиногих.

Тож вас ці рачки не цікавлять, пане Бенедикте? Але якби ви мали шлунок кита, неймовірно зраділи би такому банкету! Знаєте, місіс Велдон, коли нам, китобоям, трапляється наткнутися у морі на таку зграю рачків, ми поспішаємо підготувати гарпуни і шлюпки. У таких випадках можна не сумніватися, що здобич десь поблизу…

— Але як можуть такі крихітні рачки нагодувати велетенського кита? — запитав Джек.

— Що ж тут дивного, друже? — відповів капітан Гуль.— Адже готують смачні страви з манки, крохмалю або з борошна найдрібнішого помелу. Так вже вигадала природа: коли кит пливе у цій червоній воді, юшка для нього готова,— йому потрібно лише відкрити свою величезну пащеку.

Міріади рачків потрапляють туди, і він стуляє рота. Тоді рогові пластинки,— так званий «китовий вус»,— які щіткою звисають у нього з піднебіння, виконують роль сіті. Ніщо не може вислизнути з його рота, і маса рачків прямує у великий шлунок кита так само просто, як суп у твій животик.

— Ти розумієш, Джеку,— додав Дік Сенд,— що пан кит не гає часу на те, аби чистити від шкаралупи кожного рачка, як ти, наприклад, коли їси креветок.

— У той час як велетень-ненажера ласує своєю «юшкою»,— сказав капітан Гуль,— кораблю легше підійти до нього, не викликаючи в кита занепокоєння. Найбільш влучна мить пустити в хід гарпуна…

Цієї миті, ніби на підтвердження слів капітана Гуля, вахтовий матрос крикнув:

— Кит на горизонті — попереду з лівого борту! Капітан Гуль випростався на весь зріст.

— Кит! — вигукнув він і в мисливському запалі побіг на ніс.

Місіс Велдон, Джек, Дік Сенд і навіть кузен Бенедикт пішли за ним. Справді, за чотири милі, під вітром, в одному місці море ніби закипіло. Досвідчений китобій не міг помилитися: серед червоних хвиль рухався велетенський морський ссавець. Але відстань ще була надто великою, щоб можна було визначити породу цього ссавця. Пород цих кілька, і кожна досить різко відрізняється від інших.

Можливо, це один із видів справжніх китів, за якими зазвичай полюють китобої північних морів? У справжніх китів немає спинного плавця, під шкірою у них товстий шар жиру. Довжина справжніх китів іноді сягає вісімдесяти футів, але середня їхня довжина не більше шістдесяти футів. Від одного такого страховиська можна отримати до ста бочок ворвані.

А може, це смугач, який належить до породи спиноперих китів,— одна вже назва має викликати повагу в ентомолога. У смугачів — схожі на крила спинні білі плавці завдовжки у половину тулуба, це своєрідний літаючий кит. Але це міг бути і великий смугач, відомий також під назвою смугача-горбача, в нього також є плавець на спині, а завдовжки він не поступається справжнім китам. Поки ще не можна було визначити, до якого виду належить кит, якого помітив вахтовий.

Капітан Гуль і весь екіпаж «Пілігрима» жадібно стежив за ссавцем.

Якщо годинникар, дивлячись на настінні годинники у чужій кімнаті, відчуває нездоланну потребу їх завести, то яке пристрасне бажання загарпунити здобич охоплює китобоя при спогляданні плаваючого в океані кита? Кажуть, полювання на великого звіра захоплює ще більше, ніж полювання на дрібну здобич. Якщо мисливський запал тим сильніше, чим більша здобич, то що ж має відчувати ловець слонів чи китів?

Екіпаж «Пілігрима» хвилювався ще й тому, що судно поверталося на батьківщину недостатньо завантаженим!..

Капітан Гуль пильно вдивлявся вдалечінь. Кита ще важко було роздивитися з такої відстані, але око досвідченого китобоя безпомилково визначало деякі ознаки навіть здалеку: за фонтанами, які виривалися з водометних отворів кита, вже можна було визначити, до якої породи він належить.

— Це не справжній кит! — вигукнув капітан Гуль.— У справжніх фонтани вищі і тонші. Без сумнівів, це й не горбач! Коли фонтан вилітає з шумом, схожим на віддалений гул канонади, можна впевнено сказати, що маємо справу з горбачем. Але тут нічого подібного немає. Прислухайтеся ретельно. Тут фонтан видає шум зовсім інакший.

— Що ти скажеш про це, Діку? — запитав капітан Гуль, повернувшись до юнака.

— Мені здається, капітане, що це смугач,— відповів Дік Сенд.— Дивіться, які потужні фонтани вилітають у повітря. І нібито водяних струменів у них більше, ніж пара. Якщо я не помиляюся, саме ця особливість притаманна смугачам?

— Правильно, Діку! — відповів капітан Гуль.— Жодних сумнівів! Там, у червоній воді, пливе смугач.

— Як добре! — вигукнув маленький Джек.

— Так, дорогенький! Подумати лишень, яка велетенська тварина спокійно смакує собі і навіть не підозрює, що за нею стежать китобої!

— Мені здається,— скромно зауважив Дік,— що це дуже великий екземпляр смугача.

— Беззаперечно! — відповів капітан Гуль, у якого сяяли очі від хвилювання.— Завдовжки щонайменше футів сімдесят.

— Чудово! — вигукнув боцман.— Загарпунити б із півдюжини таких китів, і тоді повністю навантажили б усі трюми нашого корабля.

— Так, півдюжини цілком було б достатньо,— зітхнувши мовив капітан Гуль. Аби краще роздивитися кита, він виліз на бушприт.

— У нас двісті порожніх бочок. От якби впіймати цього кита,— додав боцман,— відразу б заповнили ворванню не менше сотні бочок…

— Так… Не менше сотні! — шепотів капітан Гуль.

— Це правда,— підтвердив Дік Сенд,— але напасти на такого здорованя — справа не з легких.

— Так. Справа важка, вельми важка. У великих смугачів хвіст велетенської сили, і до них треба наближатися дуже обережно. Найміцніша шлюпка розлетиться в друзки від удару їхнього хвоста. Але заради такої наживи варто ризикнути.

— Великий смугач — велика здобич! — сказав один із матросів.

— І вигідна! — додав інший.

— Шкода пройти повз і не привітатися з таким китом! — підсумував третій.

Всій команді страшенно закортіло пополювати. Скільки ворвані було у цій тушці, яка зараз плавала на поверхні води так близько, що, здавалося, рукою дістати можна!

Здавалося, варто лише підставити бочки — і ворвань поллється в них широким струменем. Трохи зусиль — і трюм «Пілігрима» буде заповнено.

Піднявшись на ванти фок-щогли, матроси жадібно стежили за кожним рухом кита, і нетерплячі вигуки видавали їхні почуття.

Капітан Гуль замовк і гриз від напруження нігті. Ніби потужний магніт, смугач притягував до себе «Пілігрим» і весь його екіпаж.

— Мамо! Мамо! — вигукнув маленький Джек.— Я хочу подивитися, як влаштований кит!

— Ох, ти хочеш подивитися на кита, друже? Що ж, а чому б не потішити тебе? Чи не так, друзі? — звернувся капітан Гуль до матросів, вже не в змозі протистояти спокусі.— Людей у нас малувато… Та байдуже, якось впораємося…

— Упораємося, впораємося! — в один голос закричали матроси.

— Мені не вперше доведеться виконувати обов’язки гарпунника,— продовжував капітан Гуль.— Подивимося, чи не розучився я метати гарпун…

— Ура, ура, ура! — загукали матроси.

Розділ сьомий. Підготовка до полювання

Зрозуміло, чому поява велетенської морської тварини викликала таке збудження екіпажу «Пілігрима». Кит, який плавав посеред червоного водного поля, виглядав гігантським. Добути його і заповнити трюм корабля — спокуса неймовірна! Чи ж могли китобої проґавити таку нагоду?

Місіс Велдон запитала капітана Гуля, чи не небезпечно в таких умовах це для команди і для нього самого.

— Ні, місіс Велдон,— відповів капітан Гуль.— Жодної небезпеки немає. Мені не раз доводилося полювати на китів на одній шлюпці, і не було випадку, щоб я не досяг мети. Повторюю, жодної небезпеки ані для нас, ані для вас.

Місіс Велдон заспокоїлась і припинила розпитувати.

Капітан Гуль відразу ж дав розпорядження зробити всі необхідні приготування для полювання на смугача. Він із досвіду знав, що полювання буде важким, і вирішив якомога краще підготуватися.

На «Пілігримі» була шлюпка, встановлена на кіль-блоках між грот-щоглою і фок-щоглою, ще три китобійні шлюпки: одна підвішена з лівого, інша з правого борту, а третя — на кормі, за гакабортом.

Зазвичай ці три китобійні шлюпки використовували усі разом в погоні за китами.

Але капітан Гуль міг вислати проти смугача лише одну шлюпку. Як відомо, при стоянці у Новій Зеландії вербувалися матроси і гарпунники, які допомагали постійній команді «Пілігрима» під час промислового сезону. Наразі цієї допоміжної команди не було, і «Пілігрим» міг спорядити на полювання лише п’ять матросів, тобто стільки, скільки потрібно для обслуговування однієї шлюпки. Від допомоги Тома та його товаришів, які поспішили запропонувати свої послуги, капітан Гуль змушений був відмовитись: керувати шлюпкою під час полювання на кита можуть лише досвідчені моряки. Один невдалий поворот керма чи несвоєчасний помах весла у момент нападу загрожують шлюпці загибеллю.

З іншого боку, капітан Гуль не міг залишити своє судно без принаймні одного досвідченого моряка на борту: раптом щось трапиться.

Та й на китобійній шлюпці потрібні сильні люди, капітанові Гулю хоч-не-хоч довелося доручити судно Діку Сенду.

— Діку,— сказав він,— залишаю тебе своїм заступником на час полювання. Сподіваюся, що воно не буде довгим.

— Так, капітане! — відповів юнак.

Діку Сенду самому кортіло взяти участь у полюванні, але він розумів, що на шлюпці більше користі буде від досвідченого китобоя, та й, крім того, лише він один може замінити капітана Гуля на «Пілігримі». Тому він беззаперечно підкорився.

Отже, на полювання вирушила уся команда «Пілігрима». Четверо матросів сядуть на весла, а боцман Говік стане біля кормового весла, яке слугує стерном звичайного зразка. Стерно не дає можливості миттєво маневрувати. Якщо під час полювання гребні весла зламаються, то кормове весло в умілих руках може вивести шлюпку з-під ударів розлюченого кита.

Капітан Гуль займе місце гарпунника — йому ця робота дістається не в перше. Він має закинути гарпун, стежити за розмотуванням довгої мотузки, закріпленої на кінці гарпуна, і, нарешті, добити пораненого кита списом, коли той спливе на поверхню океану.

Іноді для китобійного промислу використовують вогнепальну зброю. На борту корабля чи на носі шлюпки встановлюється особлива гармата, вона стріляє розривними кулями, які кромсають тіло кита, чи ж за допомогою якої викидають гарпун, на кінчику якого закріплена мотузка. Але на «Пілігримі» не було таких пристосувань. До речі, моряки не надто полюбляють новаторства, надаючи перевагу перед цим дорогим і складним у керуванні штукенціям звичайному гарпуну і спису, якими вони володіють дуже вправно. І капітан Гуль теж вирушав на полювання зі звичайною зброєю китобоїв.

Смугастик знаходився на відстані близько п’яти миль від «Пілігрима». Погода ніби сприяла полюванню. Море було спокійним — тож шлюпці легше буде маневрувати. Вітру майже не було, і не доводилося побоюватися, що «Пілігрим» віднесе далеко убік, поки екіпаж полюватиме.

Штирбортну шлюпку спустили на воду, і четверо матросів зайняли у ній місця.

Боцман Говік скинув їм два гарпуни і кілька довгих списів із гострими наконечниками. До цього знаряддя нападу він додав п’ять бухт гнучкого й міцного троса, по шістсот футів у кожній бухті. Коли одна бухта розмотається, матроси підв’язують до кінця троса другу, третю… Але інколи й трьох тисяч футів троса буває замало,— так глибоко пірнає кит.

Гарпуни, списи і трос — все спорядження для китобоїв було вкладено на носі човна. Зайнявши свої місця, Говік і четверо матросів чекали лише наказу капітана. Тепер залишилося лише одне вільне місце на носі шлюпки, його мав зайняти сам капітан Гуль.

Перед тим як вирушити на полювання, екіпаж «Пілігрима» поклав корабель у дрейф, тобто реї були обрасоплені так, що вітрила справляли протидію і судно залишалося на місці майже нерухомо.

Перед тим як сісти у шлюпку, капітан Гуль кинув останній погляд на шхуну. Вітрила були надійно закріплені, снасті гарно витягнуті. Дік Сенд мав сам залишатися на судні, можливо, навіть протягом тривалого часу.

Капітан хотів позбавити його від необхідності переставляти вітрила і маневрувати, якщо тільки цього не вимагатимуть особливі обставини.

Переконавшись, що все гаразд, капітан покликав до себе юнака і сказав йому:

— Діку, залишаю тебе самого. Пильнуй! Можливо, наперекір очікуванням, «Пілігриму» доведеться піти нам назустріч, якщо ми запливемо надто далеко, тоді Том і його товариші допоможуть тобі поставити вітрила. Ти ретельно розтовкмачиш їм, що треба робити, і я певен, що вони чудово впораються з роботою.

— Капітане Гулю,— сказав старий Том.— Містер Дік може розраховувати на нас.

— Наказуйте, наказуйте! — вигукнув Бат.— Ми покажемо, як ми вміємо працювати!

— Навіщо зволікати? — запитав Геркулес, закачавши рукави.

— Поки що немає потреби,— посміхаючись, відповів юнак.

— Я готовий! — сказав велетень.

— Погода сьогодні чудова,— продовжував капітан Гуль,— та й вітер, припускаю, не посвіжішає. Проте, що б не трапилося, Діку, не спускай на воду шлюпку і не залишай судно!

— Так, капітане!

— Якщо, переслідуючи кита, ми відійдемо далеко в бік і потрібно буде, аби «Пілігрим» пішов за нами, я подам тобі сигнал: підніму вимпел на кінці багра.

— Будьте спокійні, капітане. Я очей не спущу з вашої шлюпки,— відповів Дік Сенд.

— Чудово, голубчику,— сказав капітан Гуль.— Більше холоднокровності і хоробрості! Пам’ятай, ти тепер помічник капітана. Дивись, Діку, не осором свого звання. Нікому ще не доводилося отримати його в твоєму віці.

Дік не відповів, лише посміхнувся і зашарівся. Капітан Гуль зрозумів значення цієї посмішки та рум’янцю.

«Який славний хлопчина! — подумав він.— Скромність і доброта — у цих двох словах весь характер Діка!».

Судячи з прощальних напучувань, легко було здогадатися, що капітан Гуль знехотя залишає корабель навіть на кілька годин, хоча жодної небезпеки не передбачалося. Але всемогутня пристрасть мисливця і, найголовніше, палке бажання поповнити вантаж ворванню, аби виконати зобов’язання, взяті на себе Джемсом Велдоном у Вальпараїсо,— усе це спонукало його зважитись на небезпечну експедицію.

Спокійне море обіцяло легку погоню за китом. Ані команда «Пілігрима», ані сам капітан не могли встояти перед спокусою. До того ж китобійну експедицію буде, нарешті, закінчено,— і це останнє міркування переважило усе решту в душі капітана.

Він рішуче ступив до штормтрапу, спущеного у шлюпку.

— Вдалого полювання! — побажала йому місіс Велдон.

— Дякую!


Будь ласка, капітане Гулю, не бийте боляче цього бідолашного кита! — крикнув маленький Джек.

— Буду намагатися, мій хлопчику! — відповів капітан Гуль.

— Упіймайте його тихенько!..

— Так… так… я одягну пальчатка!

— Інколи на спинах цих ссавців знаходять досить цікавих комах! — поквапився зауважити кузен Бенедикт.

— Що ж, пане Бенедикте,— сміючись, відповів капітан Гуль,— ніхто не завадить і вам «пополювати», коли нашого смугача буде пришвартовано до борту «Пілігрима»!

І, повернувшись до Тома, він додав:

— Томе, я розраховую, що ви і ваші товариші допоможете нам розкроїти тушу… коли ми притягнемо кита до корабля… Ми з ним швидко впораємося.

— До ваших послуг, пане капітане! — відповів старий негр.

— Дякую! — сказав капітан Гуль.— Діку, ці гарні люди допоможуть тобі викотити на палубу порожні бочки, поки ми полюватимемо. І коли ми повернемося, робота піде швидко.

— Буде зроблено, капітане!

Людям непосвяченим варто пояснити, що у разі вдалого полювання вбитого кита слід було відбуксирувати до «Пілігрима» і міцно пришвартувати його до судна з правого борту. Тоді матроси, одягнувши чоботи з шипами на підошвах, повинні були вилізти на спину велетня, розсікти шар жиру на паралельні смуги від голови до хвоста, потім ці смуги розділити упоперек на шматки завтовшки у півтора фути, розрізати кожен на дрібніші шматки, викласти у бочки і спустити їх до трюму.

Зазвичай китобійне судно після завершення полювання маневрує так, аби швидше причалити до берега і там довести до кінця обробку туші. Екіпаж сходить на берег і береться до переплавлення жиру; розтоплений на вогні китовий жир виділяє увесь свій корисний вміст, тобто ворвань.

Але тепер капітан Гуль не міг би після полювання повернутися назад на сушу, аби завершити цю операцію. Він розраховував «виплавити» додатково видобутий жир лише у Вальпараїсо. Вітер мав невдовзі змінитися на західний, і капітан «Пілігрима» сподівався підійти до американського узбережжя тижня за три — за цей час здобич не могла зіпсуватися.

Настав момент відбуття. Перш ніж лягти у дрейф, «Пілігрим» трохи наблизився до того місця, де смугач ласував юшкою і викидав струмені води та пару.

Смугастик усе плавав по водному полю, червоному від крихітних рачків, та щохвилини роззявляв широку пащеку, захоплюючи при кожному ковтку міріади мікроскопічних істот.

На думку досвідчених китобоїв, які стежили за ним, не варто було хвилюватися через те, що він раптом спробує втекти. Це, без сумнівів, був один із тих китів, яких гарпунники називають «бойовими».

Капітан Гуль переліз через борт і по штормтрапу спустився на ніс шлюпки.

Місіс Велдон, Джек, кузен Бенедикт, Том та його товариші востаннє побажали капітанові удачі.

Навіть Дінго, ставши на задні лапи і виставивши голову за борт, ніби прощався з екіпажем.

Далі пасажири «Пілігрима» перейшли на ніс, щоб не проґавити ані найменшої подробиці захопливого полювання.

Шлюпка відчалила, і рівномірні потужні помахи чотирьох весел швидко її погнали далі від «Пілігрима».

— Діку, стеж за всім, стеж ретельно! — востаннє вигукнув капітан Гуль юнакові.

— Розраховуйте на мене, капітане.

— Стеж, друже, одним оком за судном, а іншим — за шлюпкою. Не забувай цього!

— Буде зроблено, капітане,— відповів Дік і, підійшовши до румпеля, став біля нього.

Легке суденце було вже на відстані кількох сот футів від «Пілігрима». Капітан Гуль стояв на носі. Він ще щось казав, але вже голосу його не було чути, і лише виразні жести капітана давали зрозуміти Діку, що він повторює свої напучування.

Цієї миті Дінго, який не відходив від борту, жалібно завив. Протяжне виття собаки зазвичай справляє тяжке враження на людей, схильних до забобонів. Місіс Велдон навіть здригнулася.

— Мовчи, Дінго! — сказала вона.— Соромся! Хіба так проводжають друзів на полювання! Ану ж, загавкай веселіше!

Але Дінго мовчав. Знявши лапи з поручнів, він повільно підійшов до місіс Велдон і лизнув їй руку.

— Дінго не махає хвостом,— прошепотів Том.— Поганий знак! Поганий знак!

Раптом Дінго, охоплений сильною і абсолютно безпідставною люттю, вишкірився і загарчав. Місіс Велдон обернулася. Негоро вийшов зі своєї каюти. Мабуть, його зацікавило полювання, і він мав намір подивитися на маневри шлюпки.

Дінго кинувся до суднового кока, весь тремтячи від непоясненної люті.

Негоро підняв з палуби вимбовку і зайняв оборонну позицію.

Собака кинувся на нього і хотів було вчепитися йому в горло.

— Дінго, назад! — крикнув Дік Сенд. Залишив свій пост спостереження і миттю кинувся на бак. Місіс Велдон, зі свого боку намагалася заспокоїти пса. Дінго знехотя підкорився і з глухим гарчанням відійшов до юнака.

Негоро не промовив жодного слова, лише зблід. Кинувши на палубу вимбовку, він повернувся і пішов до своєї каюти.

— Геркулесе! — покликав Дік Сенд.— Я доручаю вам стежити за цією людиною.


Каталог: sites -> fastiv5.itschool.com.ua -> files -> files
sites -> Положення правил прийому до нту "хпі" на 2016 рік правила прийому 2016 Організацію прийому до нту "хпі" та його структурних підрозділів здійснює приймальна комісія правила прийому 2016
sites -> Програма та методичні вказівки з навчальної дисципліни історія науки І техніки для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання
sites -> Культура Античності. Культура Давньої Греції
sites -> Системотехнічні засади та інструментально-програмні засоби створення та підтримки цифрових словників сидорчук надія Миколаївна
sites -> Міністерство освіти І науки україни державний економіко-технологічний університет транспорту
files -> Реферат ( від лат доповідаю). Визначити тему. Підібрати літературу: а) документи, першоджерела
files -> Профорієнтаційна робота в школі
files -> Звіт директора Фастівської зош І-ІІІ ступенів №5 перед громадськістю
files -> Літературні диктанти іван франко поема «Мойсей», новела «Сойчине крило», вірш-заклик «Розвивайся ти, високий дубе…» та сонет «Сікстинська мадонна»

Скачати 21.94 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   102




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка