Cd-rom харків «Видавнича група “Основа”» 2014



Скачати 24.27 Mb.
Сторінка18/102
Дата конвертації23.03.2017
Розмір24.27 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   102

Войовничі терміти,— не вагаючись, відповів кузен Бенедикт, лишень ознайомившись із матеріалом, з якого було збудовано мурашник.

Стіни, як ми вже казали, були побудовані із червонуватої глини. Якби вони були зліплені із сірої або чорної землі, то таку будівлю варто було б приписати «кусючим термітам» («termes mordah»), або «термітам жахливим» («termes atroh»). Як бачите, вже самі назви цих комах відлякують, вони могли б сподобатися хіба що такому завзятому ентомологові, як кузен Бенедикт.

У порожній центральній частині конуса, яку спочатку зайняв маленький загін, не вистачило би місця для всіх, але в камерах, розташованих ярусами, вільно могли б розташуватися люди середнього зросту. Уявіть ряд відкритих шухляд, у глибині цих шухляд мільйони комірок, які колись були зайняті термітами, і ви легко намалюєте собі картину внутрішнього облаштування мурашника.

Шухляди розташовувалися ярусами, один над одним, як ліжка в каюті пароплава. На верхніх ліжках розмістилися місіс Велдон, маленький Джек, Нан і кузен Бенедикт. Нижче влаштувалися Остін, Бат і Актеон. Дік Сенд, Том і Геркулес залишилися в нижній частині конуса.

— Друзі мої,— сказав юнак двом неграм,— вода починає заливати підлогу. Треба зробити насип із глини. Відколюйте глину з нижньої частини стін. Лише обережніше, не заваліть вхід — тоді припиниться доступ повітря й ми задихнемося.

— Та ми ж затримаємося тут лише на одну ніч,— відповів старий Том.

— То й що? Потрібно скористатися з нагоди й відпочити гарненько. Адже за десять днів ми вперше ночуємо під дахом.

— Десять днів! — повторив Том.

— Крім того,— продовжував Дік Сенд,— можливо, ми затримаємося тут на кілька днів; термітник виглядає надійно. А я тим часом піду подивлюся, чи далеко річка, яку ми шукаємо. Я гадаю навіть, що нам краще не залишати наш притулок, поки ми не збудуємо пліт. Нам тут не загрожує гроза. Отже, до роботи! Зробимо насип і втрамбуємо підлогу.

Наказ Діка Сенда негайно ж було виконано. Геркулес зрушив сокирою нижній ярус камер і навалив глину на підлогу термітника, піднявши таким чином підлогу майже на цілий фут над болотистим ґрунтом, на якому стояв конус. Дік Сенд стежив за тим, аби вхідний отвір, через який надходило повітря, залишався відкритим.

Мандрівники мали лише радіти, що терміти залишили своє житло. Адже якби в будівлі була хоч частина багатотисячного її населення, люди не могли б зайняти її.

Чи давно господарі залишили термітник, а, може, ненажерливі комахи зовсім нещодавно пішли геть? Знайти відповідь на це запитання було б зовсім не зайвим.

Кузена Бенедикта надзвичайно здивувало те, що терміти залишили свій будинок, і незабаром він переконався, що це сталося нещодавно. Спустившись на підлогу, він озброївся ліхтарем і став оглядати найпотаємніші закапелки конуса. Йому вдалося виявити «головне сховище» термітів, тобто місце, де ці працьовиті комахи зберігають свої продовольчі запаси. Ця комора розташувалася у нижньому ярусі, біля «королівських апартаментів», зруйнованих сокирою Геркулеса, так само як і стільники, призначені для личинок.

Кузен Бенедикт знайшов тут трохи крапель камеді, які ще не встигли скам’яніти — виходить, терміти зовсім недавно доставили її в комору.

— Ні, ні! — вигукнув учений, ніби заперечуючи якомусь опонентові.— Ні, цю будівлю господарі залишили зовсім недавно.

— Хто ж сперечається з вами, пане Бенедикте? — сказав Дік Сенд.— Коли б терміти не залишили своє житло — рік тому чи сьогодні,— для нас важливе лише одне: воно порожнє.

— Ні, зачекай,— заперечив кузен Бенедикт,— дуже важливо дізнатися, чому терміти пішли звідси. Адже вчора, а може, й сьогодні вранці, ці хитромудрі сітчастокрилі ще жили тут: бачите, навіть камедь не встигла затвердіти…

— Але яке нам до цього діло, пане Бенедикте? — запитав Дік Сенд.

— Лише інстинкт міг змусити термітів залишити власне житло. Погляньте: у комірках не залишилося жодної комахи! Більше того, вони дбайливо зібрали всі личинки до останньої. Отож, я повторюю: все це сталося не без причини — завбачливі комахи відчули наближення грізної небезпеки.

— А може, вони передбачали, що ми вторгнемося в їхнє житло? — сміючись, сказав Геркулес.

— Либонь так! — вигукнув кузен Бенедикт, якого зачепив за живе жарт.— Невже ви вважаєте себе сильнішим за цих хоробрих комах? Кілька тисяч термітів швидко перетворили б вас в обгризений кістяк, якби знайшли ваш труп на своєму шляху.

— Велика хитрість — обгризти мерця! — відповів Геркулес, який не бажав здаватися.— А живого Геркулеса їм не з’їсти! Я легко розчавлю сотню тисяч термітів!

— Ви розчавите сто тисяч, двісті тисяч, п’ятсот тисяч, мільйон,— жваво заперечив кузен Бенедикт,— але не мільярд! А мільярд термітів з’їдять вас, живого чи мертвого, обгризуть до останньої кісточки!

Під час цієї суперечки, яка на перший погляд могла здатися пустою розвагою, Дік Сенд замислився. Зауваження кузена Бенедикта справило на нього велике враження. Він не сумнівався, що вчений, який чудово знається на звичках комах, не помилився у своїх припущеннях. Якщо інстинкт спонукав термітів залишити власне містечко,— виходить, перебування в ньому дійсно загрожувало небезпекою.

Гроза бушувала з небувалою люттю, і мови не могло бути про те, щоб залишити притулок у таку негоду. Тому Дік Сенд не став перейматися тим, що здавалося зовсім непоясненим, і лише згадав:

— Ви сказали, що терміти залишили в мурашнику свої запаси харчів, пане Бенедикте? Це нагадує мені про те, що свій провіант ми принесли з собою. Пропоную повечеряти. Завтра, коли гроза вщухне, ми вирішимо, що робити далі. Негайно берімося до приготування вечері. Якою великою не була втома мандрівників, вона не зменшила їхнього апетиту. До консервів, яких мало би вистачити ще на два дні, поставилися дуже тепло. Сухарі ще не встигли розм’якнути, і протягом кількох хвилин лише й чути було, як вони хрумтять на міцних зубах Діка Сенда та його товаришів. А потужні щелепи Геркулеса працювали, як справжні жорна млина.

Проте місіс Велдон ледь торкнулася їжі, та й то лише через те що Дік просив її про це. Діку здалося, що мужня жінка чимось украй стурбована й сумніша, ніж в усі попередні дні. А тим часом маленький Джек почувався краще. Напади лихоманки більше не повторювалися, і тепер він спокійно спав у комірчині термітника, де йому влаштували м’яку постіль з одягу. Дік Сенд не знав, чим пояснити зневіру місіс Велдон.

І без слів зрозуміло, що кузен Бенедикт віддав належне вечері. Не варто, однак, думати, що вчений переймався через якість або кількість страв, які він поглинав. Анітрішки! Він був просто радий можливості під час вечері прочитати супутникам лекцію про термітів. От якби в покинутій будівлі залишився хоча б один терміт, один-однісінький!..

— Ці дивовижні комахи,— розпочав учений-ентомолог свою промову, мало опікуючись тим, слухають його товариші чи ні — належать до сітчастокрилих: у них довгі голови, щелепи гарно розвинені, нижні крила переважно однакові завдовжки з верхніми. До складу цього найцікавішого загону входять п’ять груп: скорпіонові мухи, мурашині леви, золотоочки, веснянки й терміти. Поза сумнівами, комахи, житло яких ми зайняли — можливо й зовсім недоречно — належать до останньої із названих груп.

Дік Сенд з цієї миті почав уважно слухати лекцію кузена Бенедикта. Чи не здогадався ентомолог після знахідки поселення термітів, що мандрівники перебувають в Африці? Це було цілком можливо, хоча вчений навряд чи уявляв, яка фатальна випадковість закинула його замість одного материка на інший. Тому Дік з великою тривогою слухав його лекцію. А кузен Бенедикт, осідлавши улюбленого коника, не вгавав.

— Для термітів,— сказав він,— характерні лапки із чотирма суглобами і чудові сильні рогоподібні щелепи. Зустрічаються різні породи — мантісп, рафіди, порода термітів, відомих під назвою білі мурахи, до яких належать терміт «фатальний», також відомі терміти із жовтим щитком, такі, які втікають від світла, ті, що кусають, будують…

— А які терміти побудували цей конус? — поцікавився Дік Сенд.

— Звісно, той вид, що відомий науці під назвою «войовничий терміт»,— відповів кузен Бенедикт таким тоном, ніби говорив про македонців або про яке-небудь інше античне плем’я, що славилося військовою доблестю.— Ці войовничі терміти мають різні розміри! Різниця між Геркулесом і карликом була б меншою, ніж між найбільшою та найменшою із цих комах. Є між ними «робітники» — терміти завдовжки у п’ять міліметрів і «солдати» — завдовжки у десять міліметрів, самці й самки завдовжки у двадцять міліметрів, зустрічається й надзвичайно цікава порода термітів — «сірафу», довжина яких пів дюйма, у них щелепи як лещата, а голова більша від тіла, як в акул! Це акули серед комах, і при сутичці, якщо брати сірафу й акулу, я не тримав би парі за акулу!

— Де зазвичай водяться войовничі терміти? — запитав Дік.

— В Африці,— відповів кузен Бенедикт,— у Центральній Африці, в південних її областях. Адже Африка — відома «мурашина» країна. Варто прочитати, що писав про мурах Лівінґстон в останніх своїх нотатках, доставлених Стенлі. Докторові Лівінґстону пощастило незрівнянно більше, ніж нам із вами: йому довелося бути свідком великого бою між двома арміями мурах — чорних і червоних. Червоні мурахи, яких називають «драйвери», а тубільці йменують їх «сірафу», перемогли. Переможені чорні мурахи, «чунгу», після мужнього опору змушені були залишити поле бою. Проте вони відступили в повному порядку, захопивши із собою личинки. Лівінґстон стверджує, що ніколи ані люди, ані тварини не виявляють такого войовничого запалу.

Перед сірафу відступає навіть найхоробріша людина, тому що своїми сильними щелепами ці терміти миттю виривають у ворога шматки живого тіла. Сірафу бояться, від них біжать навіть леви й слони. Ніщо не може зупинити натиск армії сірафу — ані дерева, на які вони легко піднімаються до самої верхівки, ані струмки,— вони переходять через них завдяки своєрідним висячим мостам, які створюють, зчіплюючи свої тіла. А які численні полчища термітів! Інший дослідник Африки, де Шеллю, протягом дванадцяти годин спостерігав проходження однієї нескінченної колони термітів. Утім, яка дивина в тому, що вони прямують міріадами? Ці комахи вражаюче плідні, самка войовничого терміта може відкласти на день до шістдесяти тисяч яєчок! Тубільці вживають у їжу цих сітчастокрилих. Подумайте, друзі мої, що може бути смачнішим за печених термітів!

— А ви куштували їх, містере Бенедикте? — запитав Геркулес.

— Поки що ні. Але я їх їстиму!

— Де?

— Тут!


— Але ж ми не в Африці! — поквапливо сказав Том.

— Ні… Ні… — відповів кузен Бенедикт.— А тим часом дотепер учені зустрічали войовничих термітів та їхні поселення лише на Африканському континенті. Ох вже ці мандрівники! Вони не вміють бачити. Втім, тим приємніше. Я вже знайшов муху цеце в Америці! Моя слава ще більше зросте завдяки тому, що я перший знайшов на американському континенті войовничих термітів. Який матеріал для сенсаційної статті! Що там стаття — для товстого тому із вкладними аркушами таблиць та кольоровими малюнками! Увесь вчений світ Європи буде вражений.

Звісно, кузен Бенедикт і не підозрював гіркої правди. Бідолаха-вчений та його супутники, крім Діка та старого Тома, як і слід було сподіватися, все ще вірили, що вони в Америці.

Мали би статися інші, незрівнянно важливіші події, щоб вивести їх з омани.

Йшла вже дев’ята година вечора, коли кузен Бенедикт скінчив свою промову. Чи помітив він, що більшість слухачів, які лежали у глиняних чарунках, заснули під його ентомологічні міркування? Навряд чи. Проте кузенові Бенедиктові й не потрібні були слухачі. Він говорив для себе. Дік Сенд більше не ставив йому запитань і лежав не рухаючись, хоча й не спав. Геркулес боровся зі сном довше за інших, проте невдовзі втома зімкнула його очі, він заснув і вже нічого не чув.

Кузен Бенедикт ще якийсь час просторікував. Але, нарешті, його самого почала долати дрімота, і він вмостився в комірці верхнього ярусу, яку облюбував для себе.

У термітнику запанувала тиша, а за глиняними його стінами й досі вирувала буря, гуркотів грім і спалахували блискавки. Ніщо, здавалося, не вказувало на те, що гроза наближається до краю.

Ліхтар погасили. Всередині конуса все поринуло в темряву. Стомлені подорожани міцно спали. Одному лише Діку Сенду, незважаючи на велику втому, було не до сну. Турботи не давали йому спокою. Він усе думав про своїх супутників, про те, як їх врятувати. З катастрофою «Пілігрима» їхні жорстокі випробування не скінчилися. Інші, жахливіші страждання чекають на них, якщо вони потраплять до рук тубільців.

Але як уникнути цієї небезпеки, найстрашнішої зі всіх, що загрожували маленькому загону на шляху до берега океану? Безсумнівно, Герріс і Негоро з хижим наміром завели мандрівників у нетрі Анголи. Але що замислив негідник португалець? До кого й за що відчував таку чорну ненависть? Юнак переконував себе, що Негоро ненавидить лише його одного. Ще і ще раз він перебирав у пам’яті всі події, якими ознаменувалося плавання «Пілігрима»: зустріч із судном, що потрапило у катастрофу, порятунок негрів, полювання на кита, загибель капітана Гуля й усіх матросів… Дік Сенд згадав, як він, п’ятнадцятирічний юнак, повинен був прийняти командування судном, на якому невдовзі через злочинні махінації Негоро не виявилося ані компаса, ані лага; згадалося йому, як у суперечці з Негоро він своєю владою, владою капітана, примусив його підкоритися, пригрозивши мерзотнику закувати його в кайдани або всадити йому кулю в чоло. Ось лише чому він не зробив цього? Якби він тоді ж покінчив із Негоро й викинув його труп за борт, не було б цих жахливих катастроф…

Картини пережитого лиха змінювали одна одну. Він згадав катастрофу «Пілігрима». Згадав, як з’явився зрадник Герріс і як оманлива Болівія поступово й з повною очевидністю перетворилася на Анголу, страшну Анголу, з її вбивчими лихоманками, дикими звірами й людьми, які були небезпечніші за звірів! Чи вдасться маленькому загону уникнути зіткнення з тими й іншими на шляху до океану? Чи вдасться йому, Діку, здійснити свій план — дістатися морського берега на плоту річкою, яку він сподівався знайти? Чи буде цей спосіб пересування менш стомливим і безпечнішим, ніж піший похід?

Дік гнав від себе сумніви. Він знав, що ані Джек, ані місіс Велдон не витримають нового переходу в сто миль цією негостинною країною серед постійної небезпеки.

«Яке щастя,— думав він,— що місіс Велдон та інші не підозрюють, яке небезпечне наше становище! Тільки старий Том і я знаємо, що Негоро завів корабель до берегів Африки, а його спільник Герріс заманив нас у глиб Анголи!»

Чийсь подих відчув на своєму чолі Дік Сенд. Ніжна рука обперлася об його плече. Схвильований голос, перервавши його важкі думки, прошепотів йому на вухо: — я все знаю, мій бідолашний Діку! Але Господь може врятувати нас. Нехай буде воля його!

Розділ шостий. Водолазний дзвін

Дік Сенд не зміг вимовити жодного слова у відповідь на це несподіване зізнання. Проте місіс Велдон і не чекала на відповідь. Вона повернулася на своє місце поруч із маленьким Джеком; юнак не наважився затримувати її. Отже, місіс Велдон все знала…

Вочевидь, події останніх днів посіяли в її голові сумніви, і одного слова «Африка», вимовленого кузеном Бенедиктом, було достатньо, аби ці сумніви перетворилися на впевненість.

«Місіс Велдон все знає! — казав сам до себе Дік Сенд.— Що ж, мабуть, це на краще. Вона не втрачає бадьорості духу — виходить, мені й поготів не можна впадати у відчай!»

Тепер Дік із нетерпінням чекав світанку. Щойно займеться зоря, він вирушить на розвідку в околиці селища термітів і розшукає річку, якою маленький загін дістанеться берегів Атлантичного океану. У Діка було передчуття, що така річка протікає десь неподалік. Тепер найважливіше було уникнути зустрічі з тубільцями — Герріс і Негоро, можливо, вже спрямували їх по слідах мандрівників.

До світанку було ще далеко. Жоден промінь світла не проникав усередину конуса. Гуркотіння грому, яке глухо долинало крізь товсті стіни, свідчило про те, що гроза все ще не вщухає. Прислухавшись, Дік розрізнив шум безупинної зливи. Проте важкі краплі падали не на тверду землю, а у воду. Дік зробив із цього висновок, що вся рівнина затоплена.

Було близько одинадцятої вечора. Дік Сенд відчув, що якесь заціпеніння, провісник міцного сну, опановує ним. Що ж, можна хоч відпочити трохи. Але раптом в нього промайнула думка, що навалена на підлогу глина, намокнувши, може перекрити вхід, припинити доступ свіжого повітря, і десятеро людей, які розмістилися в конусі, ризикують задихнутися від надлишку вуглекислого газу.

Дік зісковзнув на підлогу, глина, збита з першого поверху чарунок, підвищила її рівень. Цей глиняний майданчик був абсолютно сухим; отвір був відкритим, повітря вільно проникало всередину конуса, а разом із ним і спалахи блискавок, що шугали небом, і оглушливий гуркіт грому, і шум проливного дощу.

Усе було добре. Здавалося, жодна небезпека безпосередньо не загрожує людям, які заступили в термітнику колонію сітчастокрилих. Дік Сенд вирішив дати собі кілька годин відпочинку, відчуваючи, що сили полишають його. Проте з обережності він ліг біля входу на насип.

Тут він першим зможе підняти тривогу, якщо щось станеться. Тут його розбудять перші промені зорі, і він негайно ж вирушить на розвідку.

Поклавши рушницю поряд із собою, Дік ліг, притулившись головою до стіни, й заснув.

Він не міг би сказати, чи довго тривав його сон. Розбудив його дотик чогось холодного. Він схопився на ноги. На свій жах, він побачив, що вода заливає термітник. Вода прибувала з такою швидкістю, що за кілька секунд рівень її піднявся до нижніх комірок, де спали Том і Геркулес.

Дік Сенд розбудив їх і розповів про нову небезпеку. Том запалив ліхтар і посвітив довкола.

Піднявшись до рівня приблизно у п’ять футів, вода припинила прибувати.

— Що сталося, Діку? — запитала місіс Велдон.

— Дрібниці,— відповів юнак.— Нижня частина конуса затоплена. Певно, через зливу річка вийшла з берегів і розлилася рівниною.

— Чудово! — вигукнув Геркулес.— Отже, річка справді близько.

— Так,— сказав Дік Сенд,— і за течією цієї річки ми спустимося до узбережжя. Не переймайтеся, місіс Велдон, вода не піднімається вище, і верхні яруси залишаться сухими.

Місіс Велдон не відповіла. Щодо кузена Бенедикта, то він спав як справжній терміт.

П’ятеро негрів мовчки дивилися на воду, що відбивала світло ліхтаря, чекаючи на розпорядження Діка Сенда, який вимірював висоту повені. Юнак наказав покласти зброю й провізію в чарунки верхнього ярусу, аби їх не підмочило.

— Вода проникла крізь вхідний отвір? — запитав Том.

— Так,— відповів Дік Сенд,— і тепер вона не пропускає ззовні повітря.

— Давайте зробимо новий отвір у стіні, вище рівня води,— запропонував старий негр.

— Мабуть… Ні, Томе. Якщо в нас тут рівень води тільки п’ять футів, це не означає, що зовні вона не піднялася вище… Імовірно, там рівень досягає семи-восьми футів, а можливо, й більше.

— Ви так гадаєте, містере Діку?

— Я вважаю, Томе, що вода, що проникла в конус, стисла повітря, яке було в ньому, і тепер це стиснене повітря не дає їй піднятися вище. Але якщо ми прорубаємо отвір у стіні, повітря вирветься назовні, тиск упаде, і рівень води зовні й усередині конуса зрівняється. Якщо ж рівень води зовні значно вищий, ніж тут, то вода підніматиметься доти, поки її знову не зупинить тиск повітря. У цьому конусі ми — як робітники у водолазному дзвоні.

— Що ж нам робити? — запитав Том.

— Спочатку ретельно обміркувати, а потім вже діяти,— відповів Дік Сенд.— Необережність може коштувати нам життя.

Це зауваження було дуже слушним. Дік також мав рацію, коли порівнював затоплений розливом термітник із водолазним дзвоном. Але у водолазному дзвоні повітря безупинно оновлюється за допомогою спеціальних насосів. Водолази вільно дихають і не відчувають інших незручностей, крім тих, які пов’язані із тривалим перебуванням у камері, де повітря перебуває під великим тиском. У конусі ж до цих незручностей додалося й те, що вода зайняла близько третини об’єму приміщення, а повітря могло оновитися лише в тому випадку, якщо буде пробито в стіні отвір, сполучений з атмосферою. Але пробивати такий отвір — означає наражатися на ризик, про який говорив Дік Сенд, і, можливо, лише погіршити положення.

Поки що рівень води всередині конуса залишався незмінним. Підвищитися він міг лише у двох випадках: по-перше, якщо в стіні буде пробито дірку й виявиться, що зовні вода стоїть вище, ніж усередині конуса, по-друге якщо рівень води підніматиметься ще вище. В обох випадках вода залишить усередині термітника лише невеликий простір, у якому отруєне видихуваною вуглекислотою повітря стискатиметься ще більше.

Діку спало на думку, а що як розлив зірве з місця конус?.. Це було би вкрай небезпечно для всіх, хто зараз перебував у ньому. «Ні,— вирішив він,— цього не може бути: будівлі в термітів надзвичайно міцні, не гірші, ніж у бобрів».

Тож найбільше слід було побоюватися, що гроза затягнеться надовго, а отже, й повінь посилиться. Якщо рівень води на рівнині досягне тридцяти футів, тобто підніметься на вісімнадцять футів над верхівкою конуса, повітря всередині нього перебуватиме під тиском майже в одну атмосферу!

А тим часом у Діка Сенда були підстави побоюватися, що повінь посилиться. Адже підйом води залежав не лише від цієї неймовірної зливи,— можливо, що якась із річок, що протікали поблизу, вийшла з берегів і затопила цю улоговину. У такому разі можна було припустити, що конус цілком перебуває під водою, й з нього вже не можна вибратися, навіть пробивши верхівку, що зробити не дуже складно.

Дік Сенд, вкрай стривожений, запитував себе, що робити: чекати чи, з’ясувавши реальне становище, якнайшвидше знайти вихід із ситуації?

Йшла третя година ранку. У конусі всі принишкли, прислухаючись до відгомону грози, що долинав із зовні. Безперервний гул і тріскіт свідчили про те, що боротьба стихій не скінчилася.

Старий Том звернув увагу на те, що рівень води продовжує потроху підніматися.

— Так, я теж це помітив,— спохмурнів Дік Сенд.— Повітря не може вирватися звідси, а вода все ж піднімається. Отже, вода ззовні прибуває й просочується сюди.

— На щастя, підйом ледь помітний,— заспокоїв Том.

— Проте невідомо, коли він припиниться,— відповів Дік Сенд.

— Капітане Діку,— запропонував Бат,— якщо хочете, я спробую вибратися з термітника. Я пірну й спробую вилізти через отвір…

— Краще я сам спробую це зробити,— відповів Дік.

— Ні, ні! — гаряче заперечив Том.— Нехай краще мій син спробує. Ви цілком можете покластися на його спритність. А якщо йому не вдасться повернутися… Ваша присутність тут вкрай необхідна.— І пошепки старий додав: — Не забувайте про місіс Велдон і маленького Джека!

— Добре,— сказав Дік.— Ідіть, Бате. Якщо конус затоплений, і не думайте повертатися. Ми тоді спробуємо вибратися тим же шляхом, що й ви. Але прихопіть із собою сокиру. Якщо верхівка термітника виступає над водою, рубайте її. Ми почуємо стукіт і зрозуміємо, що це сигнал ламати покрівлю зсередини. Зрозуміло?

— Зрозуміло,— відповів Бат.

— Ну, йди, синку,— сказав Том, стиснувши його руку. Бат глибоко вдихнув і, набравши повітря в легені, пірнув.

Глибина води в конусі перевищувала п’ять футів. Перед Батом було нелегке завдання: знайти під водою отвір, пролізти крізь нього й піднятися на поверхню. Все це потрібно було встигнути зробити за кілька секунд.

Минуло півхвилини. Дік вирішив, що негр уже вибрався назовні, як раптом з води з’явилася голова Бата.

— Ну що? — запитав Дік Сенд.

— Отвір завалило глиною,— відповів Бат, перевівши подих.

— Отвір завалено! — повторив Том.

— Так,— сказав Бат.— Вочевидь, вода розмила глину. Я обмацав рукою стіни — отвору більше немає.

Дік Сенд похитав головою. Маленький загін був герметично закупорений у цьому конусі. Так, цілком можливо, що термітник затоплено повінню.

— Якщо старого отвору немає, потрібно зробити новий,— сказав Геркулес.

— Стривайте! — раптом гукнув Дік, утримуючи Геркулеса, який вже було взяв сокиру і приготувався пірнати.

Юнак замислився й після довгого мовчання сказав:


Каталог: Files -> downloads
downloads -> Урок 2 Тема. Архітектура кам'яний літопис століть
downloads -> Уроках «Художньої культури»
downloads -> Науковий керівник : учитель стасюк о. С. Консультанти: батьки, бібліотекар, вчитель географії
downloads -> Реферат з основ корекційної педагогіки та спеціальної психології на тему: Психолого-педагогічна допомога сім'ям, які мають дітей з порушенням у розвитку
downloads -> Образотворче мистецтво
downloads -> Чернігівська міська централізована бібліотечна система
downloads -> Особливості розвитку культури Галицько – Волинської держави
downloads -> Визначні місця України краю незвіданих красот
downloads -> Розрахунок сил І засобів по ліквідації нс

Скачати 24.27 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   102




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка