Це високопродуктивна група жіночих особин племінних тварин, які походять від видатної родоначальниці й характеризуються схожими ознаками конституції і продуктивності



Сторінка1/2
Дата конвертації20.07.2017
Розмір0.64 Mb.
  1   2

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

Племінні заводи — це державні підприємства та господарства інших організаційно-правових форм, які вдосконалюють будь-яку породу тварин, вирощують племінний молодняк для ремонту стада та реалізації, створюють нові лінії та родини в породі.

Лінія — це основна структурна одиниця породи, яка являє собою цінну групу племінних тварин достатньої чисельності з певними якостями, яка походить від одного видатного плідника-родоначальника і зберігає протягом ряду поколінь високі продуктивні якості та ознаки родоначальника.

Родина тварин — це високопродуктивна група жіночих особин племінних тварин, які походять від видатної родоначальниці й характеризуються схожими ознаками конституції і продуктивності. Родина тварин разом з лінією тварин зосереджують в собі всі кращі властивості, що є в породі тварин.

Племоб’єднання — державна установа, що проводить племінну роботу по поліпшенню породи і продуктивних якостей сільськогосподарських тварин, утримує і використовує плідників, призначених для штучного осіменіння тварин, має лабораторію для обробки і розфасування сперми, обладнання для її збереження і доставки в господарства.

Елевери — це спеціалізовані господарства або ферми, які займаються вирощуванням і випробуванням плідників за якістю нащадків, в основному утворюються при племоб’єднаннях.

Відповідно до Закону України «Про племінне тваринництво» суб’єкти племінного тваринництва зобов’язані мати свідоцтво на право займатися племінною справою, вести племінний облік та племінну документацію в обсязі, встановленому Міністерством аграрної політики України. Вони зобов’язані додержуватися вимог щодо ведення офіційного обліку продуктивності, класифікації за типом, генетичної експертизи походження тварин та оцінки їх за власною продуктивністю й якістю нащадків; забезпечувати поліпшення, збереження, відтворення та раціональне використання племінних ресурсів, подавати Міністерству аграрної політики України або уповноваженій ним організації документи, необхідні при проведенні атестації плідників та одержання дозволу на їх використання для відтворення поголів’я; використовувати для одержання сперми тільки допущених до відтворення плідників; заготовляти, ідентифікувати і зберігати сперму та ембріони в умовах, встановлених технологічними і ветеринарно-санітарними вимогами. Згідно з Положенням про проведення державної атестації племінних заводів, господарств і ферм великої рогатої худоби, свиней, овець та коней, затвердженим науково-технічною радою Міністерства сільського господарства і продовольства України 23 березня 1993 р., раз у п’ять років проводиться атестація суб’єктів племінного тваринництва.

Основними складовими племінної роботи є такі основні організаційно-зоотехнічні заходи, як відбір, підбір, розведення тварин, зоотехнічний і племінний облік та бонітування тварин.

Відбір — це цілеспрямований зоотехнічний метод поліпшення тварин, коли залишають найкращі генотипи і вибраковують небажаних тварин.

Розрізнюють природний (несвідомий) і штучний (методичний) відбір.



Природний відбір на сучасному етапі розведення тварин значною мірою втратив своє значення. Він став одним з компонентів штучного відбору. Штучний відбір є цілеспрямованим процесом сортування тварин за їх племінною цінністю з тим, щоб інтенсивно вирощувати кращі генотипи тварин.

У сучасній зоотехнічній науці й практиці розрізняють кілька форм штучного відбору: масовий — це відбір за індивідуальними особливостями тварин незалежно від ступеня їх спадкової передачі нащадкам, кращих тварин залишають для відтворення, гірших — вибраковують; індивідуальний — це відбір за походженням, продуктивністю, скороспілістю з урахуванням якості нащад­ків і предків, а також побічних родичів; побічний — це відбір за окремими інтер’єрними ознаками (група крові, розвиток статевих залоз тощо), які впливають на продуктивність та якість продукції; стабілізуючий — закріплення в організмі не окремих позитивних ознак, а стабілізацію всього типу, властивого напряму продуктивності, наприклад корів, придатних для машинного доїння, кращих за швидкістю молоковіддачі тощо; технологічний застосовують в умовах індустріалізації тваринництва для створення тварин, пристосованих до нових умов утримання та вирощування.



Підбір — це цілеспрямоване спаровування батьківських пар відібраних на плем’я тварин з метою одержання від них нащадків з бажаними якостями.

У практиці селекційної роботи розрізняють такі основні методи підбору:

1) гомогенний (однорідний) — парування тварин, подібних не тільки за типом будови тіла, напрямом і рівнем продуктивності, але й таких, що мають генетичну схожість за походженням;

2) гетерогенний (різнорідний) — парування тварин, які помітно відрізняються за типом будови тіла, продуктивністю і ступенем прояву інших ознак;

3) індивідуальний — закріплення за маткою певного плідника для отримання нащадків найкращої якості;

4) груповий — це підбір, коли до групи маток, відносно схожих за певними ознаками, підбирають одного або двох плідників певної якості та походження.



Методами розведення тварин називають систему підбору тварин з урахуванням їх групової, порідної, видової і лінійної належності, споріднених зв’язків, ступеня схожості або несхожості для вирішування певних зоотехнічних завдань.

Розрізняють чистопородне розведення, схрещування і гібридизацію.



Чистопородне розведення — це система спарування тварин, які належать до однієї і тієї ж породи. Нащадки від такого спарування називаються чистопородними.

Схрещування — це система спарування тварин, які належать до різних порід чи помісей.

Гібридизація — це парування тварин, які належать до різних видів. Тварини, отримані від гібридизації, називаються гібридами.

Зоотехнічний облік — це облік продуктивності тварин та якості продукції, походження, маси, парування, приплоду тварин та ін.

Племінний облік — індивідуальна реєстрація суб’єктами пле­мінного тваринництва даних про племінну цінність тварин з метою одержання систематизованих відомостей, необхідних для ведення племінної справи. Зоотехнічний і племінний обліки здійснюються за інструкцією, затвердженою Міністерством аграрної політики України за погодженням з Держкомстатом України.

Бонітування — це оцінка технічних, продуктивних, екстер’єр­них якостей тварин за комплексом ознак. Воно встановлює призначення кожної тварини, якість стада в цілому, відбір і підбір тварин, їх відтворення, тобто здійснення селекції протягом року і розроблення її тактики на наступний рік, а також — стратегії на найближчу перспективу.

Бонітування худоби здійснюють селекціонери господарств, спеціалісти племоб’єднань, наукові працівники, бонітери на підставі первинних зоотехнічного і племінного обліків та детального огляду тварин. Бонітування проводять щорічно. Тварин бонітують згідно із спеціальними інструкціями Міністерства аграрної політики, якими визначається порядок проведення бонітування, стандартні вимоги з кожної ознаки, що обліковуються.

За Законом України «Про племінне тваринництво» племінна тварина — це тварина високої якості, яка пронумерована і може бути ідентифікована; походить від батьків, зареєстрованих у пле­мінних документах; зареєстрована в племінних документах, має згідно з установленими вимогами дані офіційного обліку продуктивності чи класифікована за типом. Відповідно до наказу колишнього Мінсільгосппроду України від 14 грудня 1994 р. «Про вдосконалення племінної служби України» вводиться система ідентифікації (нумерації) тварин у межах регіональних селекційних центрів.

Статистика вивчає кількість суб’єктів, що займаються племінною роботою, та основні організаційно-зоотехнічні заходи щодо племінної роботи і розведення тварин.

Статистичні органи при проведенні щорічних обліків сільськогосподарських тварин станом на 1 січня здійснюють також облік організацій, що займаються племінною справою, та господарств з племінним тваринництвом, а також чисельності маточ­ного поголів’я в них у розрізі суб’єктів племінного тваринництва: племінні заводи, племінні радгоспи і племгосподарства, господарства з племінними фермами, і таких видів тварин: велика рогата худоба — всього, у т. ч. м’ясних порід; свині; вівці — всього, у т. ч. каракульські; кози; коні; кури; качки; гуси; індики; кролі; кліткові хутрові звірі; бджоли.

В Україні на 1 січня 2000 р. налічувалося 13 міжукраїнських, обласних держплемоб’єднань; 16 міжрайонних і районних племоб’єднань і державних організацій з племінної роботи; 2 міжукраїнські та обласні і 6 міжрайонних і районних державних станцій з племінної роботи і штучного осіменіння; 13 головних, між­українських, обласних і 50 міжрайонних, районних племпідприємств і державних станцій зі штучного осіменіння.



Дані про кількість господарств з племінним тваринництвом і чисельність маточного поголів’я в них в цілому по Україні за останні роки наведено в табл. 43. Представлені дані свідчать, що з 1 січня 1995 р. по 1 січня 2000 р. кількість господарств з племінним тваринництвом збільшилася лише по великій рогатій худобі м’ясних порід; свинях і каракульських вівцях; при цьому саме збільшення спостерігалося по великій рогатій худобі м’ясних порід — в 2,8 раза. По інших видах тварин за досліджуваний період відбулося зменшення кількості господарств з племінним тваринництвом; при цьому значне зменшення — по різних видах птиці. Кількість маточного поголів’я тварин та дорослої птиці в господарствах з племінним тваринництвом за аналізований період збільшилось тільки по великій рогатій худобі м’ясних порід та конях, а по інших видах тварин спостерігалось різке скорочення маточного поголів’я.

Таблиця 43

КІЛЬКІСТЬ ГОСПОДАРСТВ В УКРАЇНІ З ПЛЕМІННИМ
ТВАРИННИЦТВОМ І ЧИСЕЛЬНІСТЬ МАТОЧНОГО
ПОГОЛІВ’Я В НИХ (на початок року)


Види тварин

Кількість господарств
з племінним тваринництвом, од.

Наявність маточного поголів’я тварин і дорослої птиці, тис. голів, бджолиних сімей, шт.

1995 р.

2000 р.

2000 р. у % до 1995 р.

1995 р.

2000 р.

2000 р. у % до 1995 р.

Велика рогата худоба — всього

1055

817

77,4

567,3

300,7

53,0

у т. ч. м’ясних порід

25

71

284,0

12,2

15,8

129,5

Свині

549

571

104,0

125,4

90,4

72,1

Вівці — всього

197

114

57,9

332,8

99,1

29,8

у т. ч. каракульські

6

8

133,0

3,9

2,8

71,8

Коні

183

135

73,8

3,9

4,5

115,3

Кури

756

278

36,8

5084,9

2454,7

48,3

Качки

140

53

37,9

240,8

117,4

48,7

Гуси

233

116

49,8

573,2

217,4

37,9

Індики

5

3

60,0

10,6

2,2

20,7

Кролі

5

4

80,0

7

1,4

20,0

Кліткові хутрові звірі

1

1

100

10,8

0,4

3,7

Бджоли

108

60

55,5

24681

9331

37,8

Для характеристики стану племінної роботи можуть бути застосовані такі показники, як кількість і частка порідних тварин з виділенням чистопородних і за класом; рівень їх продуктивності; кількості тварин, записаних в Державну племінну книгу; методи відбору, підбору і розведення тварин; якісні і кількісні показники родоначальників — плідників і маток тощо.



Хід і підсумки парувальної кампанії вивчаються за такими показниками:

1. Показник осіменіння (парування) маток — відсоткове від­ношення кількості фактично спарованих (покритих) маток до загальної кількості маток, призначених до парування (парувального контингенту). Під паруванням розуміється покриття плідниками і штучне осіменіння маток. Повторне спарування маток, не покритих при першому паруванні, в рахунок не береться. До парувального контингенту включається все маточне поголів’я, що знаходиться на початку року в господарстві, крім маток, призначених для вибракування і продажу. Зокрема, до парувального контингенту великої рогатої худоби зараховують корів, телиць старші 2-х років і осіменених телиць старші 1-го року. До парувального контингенту включають не всіх телиць старші року, хоч всі вони досягли в поточному році парувального віку, а лише осіменених, оскільки значна частина цього поголів’я, крім вирощування для поповнення маточного поголів’я, реалізується на забій на м’ясо. У вівчарстві до парувального контингенту включають усіх маток і ярок старші 1-го року, в конярстві — всіх кобил старші 3-х років, у свинарстві — основних свинок і тих, що перевіряються. Поголів’я основних свинок і тих, що перевіряються, наявних на початку року, недостатньо точно відображає фактичне поголів’я, яке призначено для парування, оскільки в свинарстві протягом року до маточного поголів’я може бути переведена значна кількість свинок. Тому в свинарстві доцільно відсоток спарованих свиней обчислювати по півріччях. Куплених корів і телиць старші 1-го року зараховують до парувального контингенту, якщо вони не були спаровані.

2. Показник забезпеченості маточного поголів’я плідниками — відсоткове відношення маточного поголів’я на початок року до числа плідників на початок року. Зазначимо, що при масовому штучному осіменінні, яке тепер застосовується для всіх видів худоби, цей показник має другорядне значення.

Останнім часом дедалі більшого поширення набуває метод пересадки ембріонів. Метод трансплантації ембріонів у практику скотарства України впроваджується з 1983 р. У 1994 р. господарства України одержали 1551 якісних ембріонів, здійснили 3287 ембріопересадок і отримали 1098 телят-трансплантантів. На племінних підприємствах використовувалося 73 плідника-трансплан­танта. Практика показує, що від однієї корови за рік методом трансплантації можна одержувати 70—80 телят.

Важливим зоотехнічним заходом є організація годівлі сільськогосподарських тварин.

Забезпечення тварин кормами в достатньому обсязі і застосування раціональної системи їх годівлі є першою з основних умов і чинників успішного розвитку тваринництва та його інтенсифікації. Практика свідчить, що корми і годівля впливають значно більше на організм тварин, ніж порода і походження.

Корми — продукти рослинного, тваринного, мікробіологічного, хімічного походження, що поїдають тварини, вміщують поживні речовини в засвоюваній формі і не є шкідливими для здоров’я тварин.

Корми, що використовуються для годівлі худоби і птиці, дуже різноманітні за своїм походженням, хімічним складом, поживністю та іншими властивостями.



Завдання статистичного вивчення кормів вимагають їх класифікації на однорідні групи за низкою характерних для них ознак.

Основними і найбільш поживними групами кормів з урахуванням їх поживної цінності є: концентровані — комбікорм, макуха, а також трав’яне борошно штучного сушіння, зерно фуражне, зернові відходи і продукти переробки зернових і олійних продовольчих культур; соковиті — силос, картопля, кормові коренеплоди, овочі і баштанні культури, відходи харчової промисловості — жом, барда, пивна дробина тощо; грубі — сіно, сінаж, солома, полова тощо; зелені — трава пасовищ, природних сіножатей, сіяних трав (конюшини, люцерни, вико-вівсяної суміші, селери та ін.), гичка буряка тощо.



За характером походження корми поділяються на рослинні, тваринні, мінеральні і комбіновані.

Рослинні — це корми, які одержують у результаті вирощування рослин та їх промислової переробки. Серед рослин, що вирощуються на корм тварин, основне місце належить кормовим культурам (кормові трави — природні і сіяні; кормові коренеплоди — бруква, буряк, морква; кормові бульби — картопля, топінамбур (земляна груша); кормові баштанні культури — гарбуз, кормові кавуни, кабачки; силосні культури — кукурудза, соняшник, сорго та інші культури; фуражні зернобобові культури — вика, горох, люпин; зернові культури — овес, ячмінь). До кормів, що одержують при промисловій переробці рослин, належать: сіно, сінаж, силос — консервований соковитий корм природних трав, солома, полова, макуха, жом, барда, висівки тощо.

Тваринні корми — це корми, які одержують в результаті виробництва продукції тваринництва або її переробки. З кормів тваринного походження найбільше значення мають: незбиране молоко, замінник незбираного молока, відходи підприємств харчо­вої промисловості (молочні відвійки, сироватка, м’ясне, м’ясо­кісткове, кров’яне і рибне борошно тощо).

До мінеральних кормів належать різні мінеральні добавки, що вносяться в раціон, а саме: харчова сіль, кальцій, фосфор, протеїнові добавки, кормові дріжджі, білкові-вітамінні препарати, вапняк, деревний попіл та ін.



Комбіновані корми — це суміш різних видів кормів, збагачена мінеральними речовинами, вітамінами, антибіотиками, білково-вітамінними добавками, преміксами (однорідна збагачувальна суміш біологічно активних речовин — вітамінів, антибіотиків, ферментів, гормональних препаратів та амінокислот). До комбінованих кормів належать комбікорми — складна однорідна суміш різних кормових продуктів і мікродобавок та харчові відходи громадського й індивідуального харчування.

За способом одержання і використання корми групуються на стійлові — корми, зібрані і підвезені до тваринницьких приміщень для згодовування тваринам, що перебувають на стійловому утриманні, і пасовищні — корми, що з’їдаються тваринами на місці пасіння без попереднього збирання.

За способом промислового приготування розрізняють корми у вигляді гранул, брикетів, паст.

За джерелами надходження розрізняють корми власного виробництва, покупні та заготовлені на стороні.

У статистичній практиці застосовується докладніше групування кормів, що міститься в статистичному звіті за формою № 10-а-сг «Заключний звіт про заготівлю кормів на 1 грудня___ року». Приведені вище різні схеми класифікації кормів необхідні для вирішення цілком певних практичних завдань, пов’язаних з їх використанням.

Успішний розвиток тваринництва має передумовою правильне співвідношення чисельності сільськогосподарських тварин і кормових ресурсів. Характеристику цього співвідношення дають показники забезпеченості тварин кормами. Потреба тварин у кормах різна і залежить від їх виду, віку, ваги, продуктивності, умов утримання і використання тварин.

Умовно кормову потребу сільськогосподарських тварин поділяють на дві частини: норма підтримуючого корму і норма продуктивного корму.

Норма підтримуючого корму — це норма, розрахована на дорослу тварину, що не дає ніякої продукції. Інакше кажучи, це кількість поживних речовин, необхідна для забезпечення життєвих функцій організму тварини, тобто для роботи внутрішніх органів, підтримки нормальної теплоти тіла, для відшкодування витрат енергії, що витрачається на пересування тварини. Встановлено, що у тварин різної продуктивності підтримуючий корм практично однаковий і становить 1 кормову одиницю на 100 кг живої ваги на добу.

Норма продуктивного корму — це додаткова до підтримуючого корму норма, розрахована на тварину, що росте, виконує роботу або дає продукцію у відповідності зі своїм господарським використанням, характером виконуваної роботи або одержуваної продукції. Наприклад, для одержання від корови 1 кг молока, що містить 4 % жиру, потрібно додатково до підтримуючого корму давати 0,5 кормової одиниці, у т. ч. 50 г перетравного протеїну, 2,5—3,5 г кальцію і 2—3 г фосфору.

Статистичні органи визначають потребу в кормах в цілому по країні, економічних районах, природно-економічних зонах та адміністративно-територіальних одиницях множенням чисельності худоби в умовних головах на нормативну потребу кормів на одну умовну голову, що становить 34 ц кормових одиниць. Для визначення загальної потреби в кормах використовуються дані, що містяться в статистичній звітності за формами №№ 24 і 24-сг. При цьому враховується тривалість періоду від дати, на якій визначена фактична наявність кормів, до початку того або іншого періоду годівлі. Саме тому місячною звітністю за формою № 24-сг фіксуєть­ся наявність кормів на 1 січня, 1 квітня і 1 жовтня і при визначенні забезпеченості кормами вона зіставляється з різними обсягами потреби: на 1 січня — з потребою їх до нового врожаю (стійловий і частина пасовищного періоду); на 1 квітня — з потребою в кормах до вигону на пасовище і в пасовищний період (за тими видами кормів, які не можна одержати в новому році); на 1 жовтня — з потребою в кормах до 1 січня і на відповідний період наступного року.

Порядок розрахунку забезпеченості сільськогосподарських підприємств області кормами розглянемо на такому прикладі. За даними форми № 24 на 1 січня 2000 р. у сільськогосподарських підприємствах області чисельність худоби і птиці становила, тис. голів: корів і бугаїв-плідників —149 970, молодняку великої рогатої худоби — 42 217, свиней — 269 492, коней — 12 582, птиці — 4 218 067. На ту ж дату в радгоспах області було в наявності кормів 3 662 706 ц кормових одиниць. Потрібно визначити забезпеченість худоби кормами.

Умовне поголів’я худоби дорівнює, тис. голів: корови, бугаї-плідники — 149 970, молодняк великої рогатої худоби — 25 330,2 (42217 ∙ 0,6), свині — 80 847,6 (269492 ∙ 0,3), коні — 12 582, птиця — 84 361,3 (4218067 ∙ 0,02),


худоба всіх видів і птиця — 353 091,1 (149970 + 25330,2 + 80847,6 + 12582 + + 84361,3). За умови, що пасовищний період в області починається з 1 травня, буде потрібно всього кормів 3946881,1 ц кормових одиниць. Забезпеченість кормами дорівнює 92,8 % .

У разі необхідності за даними про фактично сформовану структуру споживання або зоотехнічними нормами поживності кормів (у кормових одиницях) можна визначити потребу в кормах за видами у вагових одиницях виміру. Так, у розглянутому прикладі питома вага концентратів у раціоні корів становила 25 %. Тоді концентрованих кормів буде потрібно 986720,3 ц кормових одиниць. За наявності на початок року 280230 ц забезпеченість концентрованими кормами становить 28,4 % .

Безпосередньо в сільськогосподарських підприємствах може бути зроблений точніший розрахунок потреби в кормах на основі зоотехнічних норм годівлі тварин кожної статево-вікової групи з урахуванням їх живої маси, рівня продуктивності та інших показників або на основі плану виробництва продукції тваринництва і норм витрат кормів на одиницю продукції.



Особлива увага при оцінці забезпеченості тварин кормами приділяється збалансуванню кормів по перетравному протеїну. Для цього обчислюють такі показники ступеня забезпеченості тварин протеїном: кількість перетравного протеїну в кормах; кількість перетравного протеїну в розрахунку на кормову одиницю в грамах; відсоток забезпеченості тварин протеїном, що міститься в кормах.

Для характеристики забезпеченості тварин кормами використовуються також показники, які одержують у результаті порівняння наявних кормів на одну голову в кормових одиницях, перетравному протеїні та інших поживних речовинах із зоотехніч­ними нормами на одну голову по видах тварин або в цілому по всьому поголів’ю тварин на одну умовну голову.



Статистика вивчає корми за напрямами їх використання. По сіну і соломі, наприклад, вважається, що частина отриманої продукції продається на сторону, велика частка йде на фураж і підстилку, певна частка виділяється працівникам господарства тощо.


Каталог: data -> ukr -> IJnfo dlya stydenta 19
ukr -> “Історія розвитку охорони здоров’я в Україні. Особиста гігієна медичного персоналу”
ukr -> Гігієнічне значення зелених насаджень. Фізіолого-гігієнічне значення харчування. Режими харчування
ukr -> Громадянська війна в c ирії та її вплив на сусідні країни
ukr -> Реферат На тему: «skype» Про компанію
ukr -> Нетрадиційні методи лікування
ukr -> Нетрадиційні методи лікування
IJnfo dlya stydenta 19 -> Національний Університет "Києво-Могилянська Академія"
IJnfo dlya stydenta 19 -> 2. Екскурс в історію логіки
IJnfo dlya stydenta 19 -> Застосування векторів до розв’язування простих задач на площині та в просторі. Рівняння та нерівності першого степеня на площині та в просторі, їх геометричний зміст. Системи рівнянь і нерівностей першого степеня
IJnfo dlya stydenta 19 -> Це високопродуктивна група жіночих особин племінних тварин, які походять від видатної родоначальниці й характеризуються схожими ознаками конституції і продуктивності


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка