Частина перша 6 розділ перший 6


ЧАСТИНА ДРУГА Короткий нарис історії села Деренівки



Сторінка29/47
Дата конвертації09.09.2018
Розмір3.5 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   47

ЧАСТИНА ДРУГА

Короткий нарис історії села Деренівки

Цей нарис зорієнтований в першу чергу на мешканців села Деренівка, для яких кожне прізвище, згадане в нарисі – це ключ до розуміння творення історії села. Для яких кожна назва лісу, поля, гори чи пасовища викликає яскравий образ картини села. І з іншого боку, для читача невтаємниченого в сільські справи, цей розділ може видатись перенасиченим деталями, назвами, іменами та прізвищами. До того ж слід бути готовим, що багато фактів і матеріалів із повісті «Дороги і долі» будуть повторюватись в нарисі (від упорядника).


Перша письмова згадка про село відноситься до 1565 р. (Королівський перепис). Зроблено це на основі сеймової конституції 1562– 1563рр. про періодичне люстрування королівщини. Другий перепис проведено 1570 р. Перепис проведено в селах Теребовлянщини: Зубів, Коптури, Засціноче, Присілок, Гумнища, Семенів, Довге, Романівка, Нова Романівка або Воля Романівська, Дереновець, Борки, Косів, Ходачків, Дичків, Ласківці, Камінка, Мольшанівка, Хмелівка, Мшана. (назви згідно перепису). Якщо в переписі фігурують назви сіл, то можна зробити висновок, що їх заснування іде у глибину 16-го, 15-го або й 14-го століття. Велике пограбування сіл татарами відбулося 1516 року. Деякі села могли зовсім зникнути, а деяким при переписі перекручено назви, як із селом Деренівка. Можливо попередником села Деренівка було село Селиська з аналогічною назвою частини поля, що прилягає до гостинця. Село Селиська було знищене татарами. Люди, що залишилися живими, переховалися в ярах і лісах і заснували нове село. Етимологія назви села походить від слова терен, або Дерен – ім’я татарина з легенди про село. Легенду зафіксував Байгер у своїй книжці «шкіц географічно-історичний і етнографічний», виданій 1899р. (Пояснення в книжці «Історія села Деренівка», нарис (В. К.))

У селі на той час було 16 осілих селянських сімей (кметів). Поля було дуже багато, і селяни орали, де захотіли, та кожний здавав податок (чинш) раз в рік: по гривні, 2 курки, 4 півмірки вівса. Разом це становило 30 злотих, 9 грошів і 20 динарів. Хто мав вівці, здавав 20-го барана. У 1565 році зібрано 160 баранів і 12 пнів пасіки (кожен 10-й пень). Здано 16 волів (кожен 6-й). Хто мав понад 20 свиней той здавав по одному грошу за кожну свиню. Корчмар за поле платив по 10 злотих. Селяни відробляли Теребовлянському староству по три дні в тиждень від сім’ї.

У селі проживало також 6 вільних кметів, що були звільнені від податку на 4 роки, тільки здавали по 2 гроші на замок і допомагали в роботі біля ставків. У селі було два ставки, що належали теребовлянському старості. Існував ще один дискримінаційний податок – якщо дівчина виходила заміж в інше село, то її наречений платив за неї 12 грошів, за вдову – 30 грошів.

Другий перепис провели у 1570 р. Як видно з перепису, в селі відбувалася міграція вільних селян. На їх місце староста направляв у село інших.

Таку інформацію залишили нам архівні матеріали. Та якщо розмірковувати про історію села раднішого періоду, то виходимо з історії Теребовлі. Князь Василько з братами отримав галицькі землі у 1084 році. (У Любачеві закріпили за Васильком Теребовлю у 1097 році). До закріплення, зрозуміло, Теребовля вже була серед сіл господарським центром. Князь Василько посів уже сформовану столицю, можливо не без того, щоб місцеві бояри не робили спротиву зайдам. Етимологія назв таких сіл, як Залав’я (за лавою), Застіноче (за стіною), Ілавче говорить про допоміжні і захисні функції центрального міста регіону. Таким чином треба допустити, що довколишні села створили собі такий центр, як Теребовля, із звичайнісінького села, розбудовуючи у ньому захисні споруди для себе на випадок нападу ворогів. Безперечно Теребовля в ранньому віці була звичайним селом, та географічне розташування, зумовило виділення її в культурний і господарський центр. Такі племена, як тіверці чи хорвати, десь таки жили, і не виключно, що теребовлянці є їхніми спадкоємцями. Теребовля не поривала зв’язків з довколишніми селами як в час князювання, так і до нього. Виходячи з приведеної аргументації, село Деренівка має більш як тисячолітню історію існування. Хоч тут не мало природних захисних об’єктів, та зарослий яр з виходом на гору Бердо був захисним притулком для мешканців села від ворогів. Княже панування через міжусобиці довело до втрати й – Галичини.

Галицькі землі завойовує у 1323 році Польща. Не маючи змоги і сили обороняти східні кордони від татар (а може це відповідало програмі колоніальної політики Польщі), населення Галичини було кинуте на поталу ворогам. Це була буферна зона польського королівства. Татари грабували теребовлянців великими ватагами в 1419, 1453, 1467, 1508, 1515, 1575 роках. Малі татарські загони нападали на села майже кожного року і забирали селянський пожиток, дітей, з яких виховували яничарів, гаремних слуг, галерників і євнухів. На базарах Туреччини продавали цей весь «крам» купцям східних країн, а там не раз знову перепродували їх іншим купцям. Наш генофонд стимулював розвиток чужих народів. І так до сьогодні. Поляки хваляться Папою Римським, москалі – Чеховим, Гоголем. А чиї в них гени? Нам привили шляхетність – «…не випадає, ми ж цивілізовані, треба ж прощати». Ось допрощалися. «Гірше ляха свої діти…». Співаємо заповіт Шевченка, що заповів: «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте!»

Суспільна позиція нації залежить від харчування – пояснює мій знайомий. Азіати харчуються м’ясом, тому вони такі агресивні, українці харчуються молоком, хлібом, яриною, тому вони – такі сентиментальні. Собаки, яким дають м’ясо, кусаються і постійно гарчать, а ті, що п’ють тільки молоко – лащаться і лащаться до всіх.

Наші селяни і міщани будували свої садиби, виходячи з принципу свого захисту і самооборони. Навіть свої господарства огороджували кам’яним муром, щоб якось захистити сім’ю від непрошених гостей.

У росіян біля хати нема ніякої огорожі, ні плота, ні грядки. Тепер там і села зникли. Та вони всю історичну епоху воювали і захоплювали чуже добро, чужі території, а мешканців захоплених земель перетворювали в послушних рабів.
***

Українці будували свої хати валькованими, каркас дерев’яним, а під основними стовпами ставили великі камені. На стовпи опирали платви, до яких кріпили вертикальні жердки, оперті на підвалини. Посередині хати вздовж клали сволок. Каркас скріплювали дерев’яними кілками. Вальки робили з глини, перемішаної з житньою соломою. Двосхильний дах покривали житніми сніпками, які прив’язували перевеслом до лат.

Деренівка, як і всі інші села Галичини, перебувало під польською окупацію до 1772 року. Як кожний окупант, поляки колонізували край, назвавши його малопольским. Будували костели, насаджували свою адміністрацію. Християнська релігія ставала культом того, хто не перейшов на римо-католицьку віру, залишився православним, привчали не опиратися владі, бо кожна влада від Бога. Батогом і пряником заманювали селян в свої тенета. Диву дивуєшся, як наші пращури, залишаючись вірними традиції своїх дідів, зберегли українську мову, звичаї та віру.

В історії краю, як і в житті людини, є будні і свята. Будні в історії – це дні, роки та навіть століття, які нічим не відрізняються. Та все – таки накопичується енергія, критична маса якої вибухає і стає яскравою історичною подією. Нанизані в пам’яті події (письмові чи усні) творять історію. В житті людини це називається біографією. Накінець історичні письмові архіви донесли нам інформацію про людей села, гідних поведінці державних мужів.


Такою непересічною подію села став 1648 рік. Мимо села промчалася перша козацька стежа війська Богдана Хмельницького в сторону міста Зборова. Польська адміністрація Теребовлі разом із землевласниками втекла на Захід. По селах завирував повстанський рух. Прокинувся привид волі. В пам’яті народу спливали образи, приниження від окупантів, що століттями кривдили українців. Всенародний бунт жорстоко розправлявся з тими, що не встигли втекти. Та перемога тривала не довго. В серпні 1649 року козацькі війська відступили від Зборова. (Зрада татар вимусила Хмельницького підписати ганебну угоду). Край залишено на поталу татарам і польській адміністрації, що повернулася на свої місця. Частина молодих хлопців втекла на Запорізьку січ, частину молоді татари захопили в ясир, частину судили польовим судом. Для постраху полонених повстанців розпинали і вішали вздовж дороги Теребовля − Копичинці. Про репресії в селі Деренівка говорять архівні документи. В селі спалено 39 дворів, засуджено 8 осіб. Із села Довгого судили 36 осіб разом зі священиком Степаном Аничковим. З Грицівки судили 33 особи. Села сплачували великі податки на відшкодування шляхті. Фізичне нищення і економічна руїна відкрили дорогу для полонізації краю. Село Грицівка (походження назви вимагає окремого дослідження) мало на той час багато відчайдушної молоді, яка переховувалася в глибині непрохідних лісів Блавіщини і Крегольця, що зливалися в єдиний лісовий масив, який природньо обмежував доступ до села. Річка Деренівка ( такої назви в неї тоді не було) була повноводною, зі ставками. По березі річки петляла стежка. Річку використовували, як дорогу для возів, запряжених волами. Коней тоді в селі не було. Не було й теперішньої дороги.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   47




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка