Частина перша 6 розділ перший 6


Австрійська окупація краю



Сторінка30/47
Дата конвертації09.09.2018
Розмір3.5 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   47

Австрійська окупація краю

У 1772 році Росія разом з Австрією розділили між собою територію Польщі. Галичина відійшла до Австрії. Чотири сусідні села: Грицівка, Деренівка, Довге і Залав’є, що належали Теребовлянському староству, користувалися магдебурським правом. Австрія почала обмежувати це право, розпродувати землі і цілі села. Так у 1780 році Текля Варцель купила згадані села за 33900 австрійських корон. Представників сільських громад заставили підписати документ, згідно з яким громада була зобов’язана відробляти панщину. Цей документ підписали від Деренівки – Лучка Міхал, Підлісний Яцко і Палідвор Стефан, від Грицівки – Левків Іван, Хмила Гнат і Коваль Григорій, від Довгого – Мороз Іван, Стахів Стах і Лупіїв Пилип, від Залав’я – Корній Гринько, Карий Яцко і Пжеважний Кость. Замість підписів вони поставили хрестики. Хоч це були найбільш шановані громадяни названих сіл, та ніхто з них не був письменним. Тільки у кінці 80-х років австрійський уряд запровадив у сільських школах навчання українською мовою.

Запроваджена у 1780 р. панщина була скасована через 68 років – у 1848 р. Цю дату відзначили у всіх селах спорудженням біля церкви пам’ятного хреста. Кам’яний хрест селяни Деренівки поставили на перетині основної дороги і вулиці, що веде до церкви. Він простояв більше 200 років. Приблизно у 1970 р. селянин, що жив неподалік, – Тихоліз Микола продав свою стодолу разом з кам’яним хрестом, що вже лежав біля неї, Львівському музею у Шевченківському гаю. Тепер цей хрест стоїть там під парканом церкви (фото №9).

Найстарішою пам’яткою села є дерев’яна церква Івана Богослова, освячена 1715 року. Церква в селі Довгому в одних документах значиться 1704р., а в Шематизмі за 1838 р. записана 1794. Цікавим для дослідників є те, що Довженську церкву оцінено в 185 ринських188, старі приміщення плебанії оцінено в 50 ринських, а нові – в 125 ринських. Деренівську церкву оцінено в 62 ринських, а приміщення плебанії в 60 ринських. Чому така різниця в оцінці церков, сказати важко. Довгенська – 185, а Деренівська – 62 ринських, у три рази дешевше. Хоч в реальності вони однакові і за розмірами і за конструкцією. Цікавою є оцінка плебаній. У Довгому записано дві – стара і нова. Стару оцінено як Деренівську нову. При пам’яті мого покоління Деренівська плебанія відповідала описові в Шематизмі. Довгенської не було, ні старої, ні нової.

Оглядаючи Деренівську церкву, слід зазначити, що вона побудована за традиційною схемою української національної архітектури. Церква міститься на пагорбі під лісом, що називався з давніх-давен Крегольцем. Похилий церковний майдан з трьох сторін обгороджений кам’яним муром, а четвертою стороною примикає до лісу. Посередині східної частини муру була брама. Товщина муру сягала одного метра, а висота біля двох метрів. По внутрішньому периметру муру посаджені липи, що є ровесниками церкви. Перед війною їх було ще дев’ять, тепер залишилося тільки дві – біля дзвіниці. Церковний майдан має прямокутну форму, посередині якого збудована церква. Фундамент закладено з бутового каменю, стіни з обтесаних брусів. Маленькі віконця розміщені під самим куполом. Дах був покритий гонтом189. На початку ХХ століття гонт замінили бляхою. На куполі змонтовано металевий хрест, а у його підніжжі – металевий півмісяць. В середині церкви над бабинцем розміщено хори (балкон). Церква розділена іконостасом, посередині якого містяться «царські врата», а по боках – двоє вузьких дверей. На бокових стінах розмальовані ікони (вік і вартість їх ще ніким не оцінені). Іконостас дерев’яний, різьблений, з мальованими картинами і біблійними постатями. Посередині церкви висить «павук». До захристія добудовано кімнату для підготовки Богослужіння і прийому парафіян.

У північно-східному куті церковного майдану міститься дзвіниця висотою до 12-ти метрів. Вона також споруджена на кам’яному фундаменті. З каменю зведено стіни. В зовнішніх стінах дзвіниці розташовано бійниці. Дах також був покритий гонтом, а пізніше замінений бляхою. До масивних балок перекриття прикріплено 4 дзвони. У 1935 році площу розрівняно, а мур розібрано.



У 1775р. Папа Римський підписав у Ватикані буллу − благословення спеціально для Деренівської церкви. Священик Антон Глинський (1768-1796) отримав цей документ у Зарваниці 02.09.1776р. Після Антона Глинського парохом190 села Довге був Теофан Глинський. Він, як і його попередники, обслуговував чотири села. З 1823 по 1857рр. − Йосип Лавровський разом з помічниками Томашем Левицьким й Іваном Гаванським. Після 1878 року призначено Валер’яна Ганкевича, який переніс основну резиденцію з села Довге до села Деренівка. О. Ганкевич помер перед першою світовою війною і похований в родинному селі Сороцьк. Помічниками були також Петро Рудькевич, Євстахій Хрущавський, Євген Купчинський. Символічним є те, що останнім священиком у Деренівці був Петро Глинський (1920-1944). Населення села тоді становило біля 700 осіб. У 1914 р. (перед першою світовою війною) – 1140 осіб, перед другою світовою – 1350 осіб. А на початку 1960 року знову скоротилося до 630 осіб.

У 1848 році австрійський уряд відмінив панщину. Це було велике свято, про що свідчать пам’ятники, споруджені по всіх селах Галичини. Деренівські селяни витесали з каменю такий пам’ятник у формі хреста і поставили його, як описано раніше, на вулиці, що вела до церкви. Пам’ятник простояв до 1949 року. Коли місцеві комсомольці під наглядом комуністів почали знімати і розбивати хрести та фігури на полях і присадибних городах селян, Тихоліз Микола, що жив по сусідству з церквою, зняв історичний пам’ятний хрест і заховав його у своїй стодолі .

Також історична пам’ять донесла нам у спадок місцеву говірку та назви полів (див. «Історія села Деренівка», Василь Кубів).

Ще про одне свято розповідає Львівський державний архів. Йдеться про заснування у 1898 р. в селі товариства «Просвіта». У той час із села виїхали на заробітки до Німеччини, Аргентини, Англії, Канади, Франції понад 50 осіб. (додаток №3). Там вони асимілювалися, і майже ніхто з них не повернувся до села. Австрійський уряд закінчив будівництво шосейної дороги Тернопіль – Чернівці і взявся за розбудову залізниці. Відкупив смугу поля у селян під полотно. Найняв робітників із села, які возами звозили землю на залізничне полотно. Робітники збудували колію і станцію «Деренівка», якою 24 листопада 1896 року проїхав перший поїзд. Економічне становище селян, завдяки доброму заробітку, покращилося. Та разом з тим корчмарі заохотили селян до пияцтва, що набуло масового характеру. Церква організувала в селі братство «Тверезість». Заробітки скінчилися разом з побудовою залізниці, і це спричинило масову еміграцію в країни нового світу.

До інтелігенції села на переломі 20-го століття належали дві родини: учителя і священика. Священик Валеріян Ганкевич мав трьох синів і двох дочок. Вони організували в селі молодіжну організацію «Січ». На крайці, що збереглась у Якова, вишито: «Деренівська Січ 1906р.». У 1898 році утворено читальню «Просвіти».

Довідник «Gemeindelexikon Von Galizien» Відень, 1907р. подає такі відомості про Деренівку: Землі – 1013 га, лугів – 229 га, городів –45 га, горбів –73 га, лісу – 95 га.

Кількість жителів – 1117 чоловік, в тому числі: мужчин – 536, жінок–581. З них 1045 українців, 72 особи поляків. Коней – 224, рогатої худоби – 384, кіз – 104, свиней – 302.

Господарство Леонарда Козіброцького: землі – 378 га, обслуга –39 осіб, з них – 17 мужчин, 22 жінки. З них – 9 німців, 7 поляків, 23 українці.

У 1931 році в селі проживало 1060 українців і 10 євреїв. Навчалося в школі 119 дітей, з них одна єврейка.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   47




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка