ББК 58я73
С89
Допущено Центральним методичним кабінетом
з вищої медичної освіти МОЗ України
як підручник для студентів медичних вузів
РЕЦЕНЗЕНТИ:
ФИЛИПЧУК О.В., доктор медичних наук;
ШАМАЄВ M.I., доктор медичних наук, професор
АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ:
БІЛКУН В.В., канд. мед. наук, доцент —розд. І, III, VI,
XIX;
ГОЛУБОВИЧ Л.Л„ доктор мед. наук, проф. — розд. XIX.
X.XV-XV1I,XX(XXI*XXIH;1
ГОЛУБОВИЧ П.Л., канд. мед. наук, проф. - розд. V, XIV,
XVII, XVIII, XXII;
ЛІСОВИЙ А.С. (керівник авторського колективу), канд.
мед. наук - І-V, VIII, IX, ХІ-ХІІІ, XXII;
ЛІСОВИЙ К.А., канд. мед. наук - V, XXIII;
МАРЧУК A.I., канд. мед. наук - VII.
Словник уклали: Лісовий А.С., Голубович Л.Л., Лісовий К.А.,
Томіна Ю.О., Чопівська К.Г.
Судова медицина: [Підручник для студентів мед.
С89 вузів] / В.В. Білкун, Л.Л. Голубович, П.Л. Голу-
бович та іи. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 480 с.;
іл.: с. 403-418. - Бібліогр.: с. 473-477.
ISBN 966-7302-62-8
У підручнику розглянуто основні положення теорії та
практики судової медицини, знання яких необхідні кожному
лікареві. Основне місце відведено судово-медичній харак-
теристиці різних ушкоджень. Висвітлюються методичні ре-
комендації з проведення експертних досліджень основних
судово-медичних об'єктів: живих людей, трупів та речових
доказів.
Розраховано на студентів медичних та юридичних вузів і
науковців, працівників медичних і правоохоронних органів.
ББК 58я73
ISBN 966-7302-62-8
© Колектив авторів, 1999
© Юрінком Інтер, 1999
^ ^pu.Ata^^-v.L Ц.'І^ ••
.••"л wvsr^::';
Передмова
У добре продуманій Та вивіреній часом системі вищої
медичної освіти серед багаточисленних дисциплін, ідо
складають у сукупності величну споруду медичної нау-
ки, спостерігається чітка послідовність вивчення фунда-
ментальних і прикладних фахових дисциплін. Багато з
них мають попередників, що дозволяє студентам грун-
товно опанувати широке розмаїття сучасних медичних
наук.
У попередні роки ви вже осягли основні положення
лікувальної та профілактичної галузей медицини і тепер
вивчатимете третю, не менш важливу галузь, яка займає
окреме місце серед споріднених наук, — за влучним
висловом проф. Ю.С. Сапожникова, медицину в праві.
Судова медицина у багатьох випадках використовує
для своїх потреб надбання інших (морфологічних та клі-
нічних) дисциплін, щоб найоптимальніше виконувати
своє головне завдання — служіння Закону у справі збе-
реження життя, здоро&'я та честі людини. Саме спеціа-
лісти в галузі судової медицини разом з правниками
стоять на сторожі найголовнішого права людини, гаран-
тованого Конституцією України, — права на життя
(ст. 27 Основного Закону України).
В цьому аспекті судово-медична експертиза є одним з
найвідповідальніших факторів об'єктивної оцінки первин-
них даних, від якої залежать наслідки попереднього та
судового слідства, а врешті-решт й долі багатьох людей.
Чинне законодавство України, як і всіх цивілізованих
держав, передбачає можливість залучення лікаря будь-
якого фаху до виконання обов'язків судово-медичного
експерта.
Закон вимагає від лікарів спеціальних судово-медич-
них знань та вміння. Саме тому навчальний план підго-
товки лікаря передбачає глибоке вивчення судової меди-
цини і певних засад права, які, головним чином, стосую-
ться розслідування злочинів проти особи. Цей органіч-
ний зв'язок медицини з правознавством значною мірою
впливає на розвиток судової медицини, який зумовлю-
ють прогрес медичної науки та успіхи юридичних наук.
Не маючи прямих попередників, судова медицина за-
стосовує досягнення інших галузей науки, водночас роз-
робляючи деякі специфічні проблеми. Вона прогресує ра-
зом з усією, медициною, будучи її самостійною частиною,
а не компіляцією з різних розділів науки.
За останнє десятиріччя у державному устрої України
та її законодавстві відбулися значні зміни, які істотно
вплинули на організацію роботи органів охорони ЗДО-
РОВ'Я взагалі та судово-медичної служби зокрема,—
удосконалена її нормативно-правова база, опановані й
запроваджені у практику нові методи дослідження, що
значно збільшують експертні можливості.
'У ПФрШу чергу підручник адресується студентам-м.е-
*' "'ЫЮ^Й сподіваємося, що він стане в нагоді лі-
itittrHKOro фаху, особливо у випадках виконання
f кщй лікарів-експертів.
^Жик може становити інтерес і для правникіа.
рй розуміють, що запропонована до вашої увага
9 позбавлена певних недоліків, допускають, що в
ніиі жбЇкуть яатіт місце випадкові помилки, саме тому
вони будуть вдячні всім, хто знайде можливість висло-
ві СВОІЬ думку про цю книгу.
ДЯя кращої орієнтації у складній фаховій термінології
дО ' Підручника додано стислий двомовний тлумачний
словник.
Розділ І
Предмет, завдання
і значення судової медицини
Судова медицина як самостійна медична дисципліна
сформувалась після тривалого періоду'практичного за-
стосування лікарських знань при розслідуванні та роз-
гляді судових справ. Ця дисципліна виникла на потребу
адміністративних та судово-слідчих органів держави.
Існує досить багато визначень судової медицини. Все-
світньо відомий австрійський судовий медик професор
Е. Гофман наприкінці минулого століття писав: "Під на-
звою судової медицини розуміють науку, котра займаєть-
ся розглядом питань, що виникають у цивільній та кри-
мінальній практиці і розв'язати які можна лише за допо-
могою медичних знань".
Широко відоме визначення М. І-Авдєєва (1960) .-—.
"Судовою,, медициною називається галузь медицини,
зміст якої становить вивчення і розробка питань медич-
ного і біологічного характеру, що виникають •у правовій
практиці", •'. . . •: . . . ; •.-.,
В. В. Томілін та співавтори (1997) вважають,: що су-
дова медицина являє собою галузь медицини, зміст якої
становить вивчення і вирішення медичних і біологічних
проблем, що найбільш часто виникають v nnanr
тиці.
Пгч" —-
Всі наведені визначення, доповнюючи одне одного,
дають досить повне уявлення про судову медицину.
Загалом можна сказати, що судова медицина — це
важлива галузь медицини з власними методами дослід-
ження, яна слугує розв'язанню складних -медико-біоло-
гічних питань, що постають перед правоохоронними ор-
ганами, а також вирішує окремі проблеми охорони здо-
ров'я та сучасної екології.
Витоки судової медицини —у сивій давнині. У ма-
нускриптах індусів (Аюрведа, 600 p. до н. е.), у книгах
Мойсея, в Талмуді (І ст. до н. е.) розглядаються питання
судово-медичного характеру, пов'язані в основному з
' оцінкою тілеснихушкоджень, строками зачаття.
>,: У Стародавньому Єгипті та Месопотамії, де основни-
ми мконоАавцями були жерці храмів, жінка-вбивця у
стані вагітності не каралась на смерть. Наявність вагіт-
ності вцигчіищ жерці чи запрошені для цього лікарі.
В t,JQTQ|l>6* > Стародавнього світу (Греція, Рим) мають
місце численні приклади участі лікарів у вирішенні судо-
вих питань. Так, у Римі в 44 p. до н. е. придворний лі-
кар Антистій обстежив труп Юлія Цезаря і заявив, що з
27 ран, виявлених на тілі забитого, лише одна смертель-
на. У тому Ж Римі у І ст. нашого літочислення за участі
лікарів розроблено закон, який визначав максимальний
.строк вагітності (11 місяців).
Відомий Кодекс Юстиніана (529—534 pp.) кодифіку-
вав систему Римського права і визначив місце лікарів у
судовому процесі, підкреслюючи, що "лікарі, власне, не
свідки, вони більш судді, ніж свідки".
В європейських країнах раннього Середньовіччя ліка-
рі до судових процесів не запрошувались, бо судді тих
часів покладались, в основному, на результат поєдинку
між ворогуючими сторонами чи на "суд Божий" — ви-
пробування водою і вогнем.
На Далекому Сході — у Китаї, ще в VI ст. н. е. з'яв-
ляються судово-медичні праці. У 1247 році там вийшов
п'ятитомний компендіум "Сі-Юань-лу", автором якого
був Сун-ци. Цей твір містить розділи про смерть і трупні
зміни, асфіксію, тілесні ушкодження, отруєння, аку-
шерську та гінекологічну експертизи, прижиттєвість тер-
мічних ушкоджень і багато інших важливих питань судо-
вої медицини. Саме Сун-ци вперше описує трупні плями,
трупне заклякання та ознаки смерті від удару блискав-
ки. Збірник Сун-ци мав великий вплив на суддів Китаю і
перевидавався багато разів. Це сприяло розвитку судо-
вої медицини у Кореї та Японії.
Якщо зазирнути в глиб вітчизняної історії, то поба-
чимо, що в той самий період (XI—XIII ст.) у правовому
збірнику "Руська правда" ушкодження, заподіяні людині,
поділялись на дві групи: тяжкі та легкі. ї-\жаль, у ста-
родавніх законодавчих актах слов^ян, та "^"Двінська
статутна1 грамота";, не вказувалось, • хт ^<ав про-
водити обстеження потерпілих і тру |^& ^лля
огляду трупів виділялися строк*"
люди, яких називали "тижденн'
майбутніх коронерів.
З розвитком у Європі мет-
підвалини для створення
могла б допомогти право
У XIV ст. у місті М
лили провести розг
трупів починають г
рез півтора—два
ся послугами л:
Значним г
меччині імг
дексу, вг
регламр
дослу
тіл •
.є»
Першу спробу його систематизації зробив відомий
французький хірург Амбруаз Паре (1517—1590), який
мав значний досвід виступів у паризькому суді. У
1562 р. він проводить у Парижі перший судово-медич-
ний розтин трупа. У "Судово-медичному пораднику" і
"Трактаті про висновки лікарів та бальзамування трупів"
він. подає важливі відомості з таких питань, як характер
і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, у тому числі й
вогнепальних, визначення дівоцтва, термін вагітності,
повішення, задушення зашморгом, утеплення, отруєння
чадним газом, смерть від блискавки, бальзамування
трупів. Наприкінці трактату наводяться зразки судово-
медичних висновків.
Послідовником і продовжувачем справи А. Паре став
італієць, особистий лікар Папи Римського — Паоло Зак-
хей. У своїй книзі він виклав "Судово-медичні питання"
(1621) стан судової медицини на XVII ст.
У цьому столітті у Німеччині починають призначати
постійних окружних судових лікарів, як експертів залу-
чають видатних вчених того часу, а у надзвичайно
складних випадках експертизи виконують цілі медичні
факультети. Німецька школа судових медиків була од-
нією з найсильніших у Європі, навіть назву "судова ме-
дицина" дав цій дисципліні у 1690 році німецький лікар
Йоган Бонн — автор праці "Основи судової медицини".
Згодом назва "судова медицина" закріпилась майже у
всіх країнах Європи, з кінця XVII ст. почалось її викла-
дання, а у XVIII ст. ця наука остаточно сформувалася як
самостійна науково-практична медична дисципліна.
М. 1. Райський (1961) виділяє три етапи становлення
судової медицини в Європі. Перший етап — це окремі, а
у XI—XIII ст. частіші залучення лікарів судовими влада-
ми до вирішення питань, які потребують медичних
знань. Другим і важливим етапом є фіксація у Кодексі
"Кароліна" (XVI ст.) положення щодо обов'язкової учас-
ті лікарів, за необхідності, у процесі судочинства. Третій
етап — це подальше набуття знань і досвіду, вироблен-
ня практичних навичок із узагальненням та систематиза-
цією їх в окрему дисципліну — судову медицину. Ця
градація етапів найбільш чітка.
Багата практика європейських ме'
Ним відкриттям безпосередньо у
приклад візьмемо хоча б гідрост
Галена, що застосовується для
дженості дітей до наших часіг
у 1677 р., а увів у практику
Судові медики XVIII ст
кладаючи підвалини су;»
ня мала праця Плеи
отрути і протиотру4
кож книга ''Еле'
(1781). У 1799 .
перекладі. Зн?
диків відігра
Фодера (1"
Парал
в Росії
дили
У '
т
була
у Санкі
ХУШст.іь
в губернських .
ложенні про них
ральні правила, ліка^
З того часу розтин труїі.
тут судової медицини прий».
Медичною радою Міністерства внутрішніх справ у
l829; р. затверджено "Правила дяя1 лікарів при судово-
медичному огляді і розтині мертвих тіл". Їх основою
стала робота проф. і. В. Буяльського (1789—1866) на ту
саму тему, написана ним ще у 1824 році;
Статут судової медицини перероблено у 1842 р., коли
були остаточно зафіксовані структура судово-медичної
служби Росії, форми роботи та її зміст. Цей Статут про-
існував практично без змін до 1917 року.
Викладання судової медицини в Росії почалось напри-
кінці XVIH єт. спочатку у медичних училищах, де воно
W мало певної системи і обмежувалось лише спорадич-
нцм показом судово-медичних розтинів. У 1798 р. у Пе-
тербурзі та Москві відкрились Медико-хірургічні акаде-
мії, в план роботи яких вже було введено "судово-лікар-
ську науку". В Петербурзі у цей час лекції читав
перший завідуючий кафедрою проф. Рінгебройн. Через
вісім років його змінив проф. С. О. Громов. Він відомий
як автор першого російського підручника із судової ме-
дицини (1832), яким користувалось не одне покоління
студентів і лікарів Росії.
При Московському університеті кафедра анатомії,
фізіології та лікарсько-судової науки була створена у
1804 році. Її очолив проф. І. Ф. Венсович.
Розвитку судової медицини сприяло відкриття кількох
вищих навчальних закладів з медичними факультетами:
університети у Юр'єві (1802), Харкові (1804), Казані
(1804). Києві (1834), Новоросійську (1864). Згодом уні-
верситети виникають і в інших містах.
Новий університетський Статут 1835 року передбачав
наявність на медичних факультетах кафедр судової ме-
дицини та гігієни з медичною поліцією (епідеміологією).
Згодом, у 70-ті роки, відбувається поділ цих дисциплін з
організацією самостійних кафедр судової медицини з
токсикологією.
Великий внесок у розвиток судової медицини зробив
М. І. Пирогов (1810—1880). У 1841 році він видав атлас
під назвою "Анатомічні зображення людського тіла, при-
значені переважно для судових лікарів". Цей атлас пере-
видавався і впродовж багатьох років постійно використо-
10
вувався лікарями. Автор атласу особисто розітнув ве-
лику кількість трупів, пройшов як хірург через вогонь
кількох кровопролитних воєн. Багато зроблено М. І. Пи-
роговим і в галузі вогнепальної балістик ^( судово-
медичний експерт професор М. І. Пирс
Петербурзькій судовій палаті і за дору
ради проводив експертизи у винятки
вах. На дванадцяти Пироговських з'
1913), присвячених його лам* я"
медичні секції, •на* яких заслуу
сертацій, важливі поеідомлен
медицини.
Судова реформа 1864
вих статутів перетворю'
гласне. У судовому г
обвинувачення, так '
воката та судовог''
етапі потрібно б'
бурхливому ро'
ної практик*
праці судор
1865 pow
НОЙ МЄ.Г
ми на
Г
CV
/
М».
своєї
Клас.
написав у ^
Проф. Ф. >.
ципітації, котра
для визначення виду крові. Значения цього відкриття
важко переоцінити.
Треба зазначити, що судова медицина в Україні у той
час була складовою частиною судової медицини Росій-
ської імперії. Великий внесок у розвиток цієї науки зро-
били вчені-'київської та харківської наукових шкіл.
Київський професор М. О. Оболонський (1856—1913)
видає у 1894 р. посібник по судово-медичному 'дослід-
женню трупа та речових доказів, який став не тільки
підручником з судової медицини для київських студентів,
а й вкрай необхідною книгою для всіх судових лікарів
того часу.
Харківський професор М. С- БокаріуС (1869—1931) у
1911 р. видає підручник "Краткий курс судебной меди-
цины", а в 1915 р. виходить перший том його нового
підручника "Судебная медицина в изложении для юрис-
тов", по якому вивчали судову медицину на всіх юри-
дичних та медичних факультетах.
Після 1917 р. у судово-медичній службі відбулися
структурні зміни, внаслідок яких вона стала незалежною
від Міністерства внутрішніх справ, до складу якого вона
входила у Російській імперії. Із створенням у 1918 р. На-
родного комісаріату охорони' здоров'я РРФСР судово-
медична служба як підвідділ судово-медичної експертизи
увійшла до системи охорони здоров'я. Через два роки
прийнято "Положення про судово-медичних експертів",
а у 1924 р. затверджено посаду Головного судово-медич-
ного експерта при НКОЗ РРФСР. Декілька років цю по-
саду обіймав відомий учений Я.Л: Лейбович — автор
низки судово-медичних посібників, перекладач і редак-
тор книг Е. Гофмана.
У цей же час судово-медичну службу на Україні очо-
лює на посаді Головного державного судово-медичного
інспектора УРСР професор М-С-Бокаріус.
Судово-медична справа у НКОЗ УРСР з часу утво-
рення зазнавала деяких змін. У 1920—1922 pp. в НКОЗ
був відділ судової медицини, котрий у 1922 p. закрили і
організували "судово-медичний стіл" при лікувальному
відділі. Подібна перестановка не забезпечила задо-
вільних умов роботи, і тому у 1923 p. заснована Головна
12
судово-медична інспектура при о ^цилі,
яка згодом була виокремлена у
підпорядкуванням безпосереднь?
губернських відділах охорони
жено посади губернських судо?
поточну судово-медичну робо
дові лікарі,
На Першому Всеукраїнс»
ді, який проходив у XapKpF
ловний судово-медичний іт
у своєму виступі зазначи
у випадках судово-меди
мінно проводити розті
оглядом. Тому за звіти'
шв у містах сягав 95
78. 1 це у важкі 20-т
80 штатних судових
Великою подією
рення у 1923 p. r
М. С. Бокаріуса У
експертизи, який
туту, окрім чотирьох
секція під назвою "Судово-і*.-
людини".
Правила виконання судово-медичного до^.
па, судово-медичної кваліфікації тілесних ушкц^.
низка методичних матеріалів були підготовлені М. С. ь^
каріусом і видані по лінії НКОЗ у 1924 році. А через рік
він проводить спеціальні 6-тижневі курси з підготовки лі-
карів-експертів для губерній України. Протягом 1926—
1927 pp. проф. М. С. Бокаріус видає журнал "Архів кри-
мінології і судової медицини", в якому друкуються не
лише українські, російські, автори, а й спеціалісти з єв-
ропейських країн, США, Бразилії, Алжиру.
Велике значення для судових медиків та слідчих не
лише України, а й усього колишнього Союзу РСР мав
вихід у світ книги М. С. Бокаріуса "Первоначальный на-
ружный осмотр трупа при милицейском и розыскном
дознании" (1925). Через чотири роки виходить ще одна
його праця з цього питання — "Наружный осмотр трупа
13,
на месте происшествия или обнаружении его". Ними ба-
гато років користувались судово-медичні експерта, слідчі
та оперативні працівники.
розвитку судової медицини сприяло відкриття у
1932 р. У M^W Науково-дослідного інституту судової
медицини. Ця установа стала важливим науково-мето-
дичним центром для усього колишнього Союзу РСР. К
періЦНМяДИР61170?011* призначено профчМ- В. Попова. Він
же у Ї937 Р- після затвердження посади Головного су-
дрвО-недцчного експерта при НКОЗ Союзу, став найви-
щою посадовою особою у судовій медицині. З 1939 по
1979 Р. Головним судмедекспертом був В. Г. Прозоров-
ский, а з 1979 по 1991 р. — О. П. Громов. Водночас
проф. О. П. Громов обіймав посаду директора НДІ судо-
воімедйциии.
Значна кількість кафедр і курсівсудової медицини
(понад ЭДУ при вищих медичних навчальних закладах і
університетах Союзу сприяла інтенсифікації наукових
пошуків у галузі судової медицини. Великий науковий
потенціал являв собою викладацький склад кафедр і кур-
сів, аспіранти. Провадяться наукові дослідження також і
в Судово-медичних лабораторіях республіканських, кра-
йових та обласних Бюро судово-медичної експертизи.
Наукові досягнення постійно втілюються в експертну
практику.
- У поширенні наукової інформації велику роль відігра-
вав журнал "Судебно-медицинская экспертиза". Наукові
статті публікувались також у збірниках з'їздів та конфе-
ренцій—союзних, республіканських, обласних.
Єдина навчальна програма для лікувального, педіат-
ричного та санітарно-гігіенічного факультетів медичних
вузів сприяла певній уніфікації при викладанні цієї
дисципліни. Ще у довоєнні роки дуже корисною була
книга "Основы судебной медицины для студентов и вра-
чей" (1938), що була написана колективом авторів за
редакцією проф. М. В. Попова. Згодом вийшли його під-
ручники, ЩО вважаються класичними (1940; 1946;
1950). Підручники та посібники із судової медицини у
різний час були написані професорами М. І. Авдєєвим.
J^. 1. Райським, В. М. Смоляніновим, В. Ф. Черваковим.
Ю. С. Сапожниковим.А. М. Гамбург та іншими.
14;
Кращими за всіма .показниками визнано підручники
М, С. Бокаріуса, М. В. Попова, М. І. Авдеева, М. І. Рай-
ського, Ю. С. Сапожникова і А. М. Гамбург, О. X. Порк-
шеяна і В. В. Томіліна, В. Л. Попова, В. М. Крюкова,
О. О. Матишева.
Торкаючись історії розвитку судової медицини, не
можна не згадати про військову судово-медичну експер-
тизу. Саме вона зробила великий внесок у розвиток су-
дової балістики, вивчеиня і «механізму М а?""1"1 вогне-
пальних ушкоджень» ,насдідкііВ вибухову іі
колотії та багатьох Інших :питань, ров'яі
діями, авіакатастрофами тощо; 'ч";;' ,.
Військова експертиза до війни не іг
лідження для судово-слідчих органів аі| :
вільні експерти. У діючій армії функц!
та фронтові патолого-анатомічні лаб
складі їх було по одному судово-ме
Вони фізично не могли впоратися з :
вили перед ними військові юристи,,,
потреба у створенні самостійної суді
тизи Армії та Флоту. Центральна с
раторія (ЦСМЛ) збройних сил
1943 р. проф. Ю. С. Сапожников
водночас Головним судово-медич»
став проф. М. І. Авдеев. Військові
ми за роки війни проведена велі-
числі і при розслідуванні фашист<
часово окупованих територіях, у
як "Гросс Лазарет", Освєнцім та
Після проф. М. І. Авдеева ві'
службу понад 20 років очолювг
котрий виховав багатьох кандид
наук. Загалом військовими експертами захпь^.
50 дисертацій, написано багато важливих монографій.
Серед них — "Судова балістика" С. Д. Кустановича
Поділіться з Вашими друзьями: |