Цикл тематичних вікторин на краєзнавчу тематику “Рідний край, де ми живем, ми Черкащиною звем



Скачати 379.95 Kb.
Дата конвертації20.01.2018
Розмір379.95 Kb.
ЦИКЛ ТЕМАТИЧНИХ ВІКТОРИН НА КРАЄЗНАВЧУ ТЕМАТИКУ


Рідний край, де ми живем, ми Черкащиною звем

Учням дано завдання по підготовці до тематичних вікторин. У шкільній бібліотеці висить звернення:

Щоб знайти відповіді на вікторину, зазирни в альбом

МОНАСТИРИЩЕ;

Папку газетних вирізок “Монастирище”

Прочитай:

Історія міст і сіл УРСР: Черкаська обл. /Монастирищенський район/. – 1972р.

Наш рідний край: Хрестоматія з Історії Черкащини. – 1993р.

Зореносні: Книга нарисів про Героїв Радянського Союзу, уродженців Черкащини. – 1971р.

Дашківський М. Партизан Іван Калачник. – 1977р.

Медведєв Д. Сильні духом. – 1975р.

Валько І. Куди летиш, журавлику? – 1971р.

Волошенко І. Монастирищина – 1995р.

Волошенко І. Шляхами нескорених. – 1999р.

Волошенко І. Нариси з історії поселень Монастирищенського району Черкаської області. – 2003р.
ПЕРШИЙ ТУР ВІКТОРИНИ:

Рідне місто моє”


До кожної вікторини, літературної гри влаштовується книжкова вистава.


Бібліотекар: Мій рідний край, моя земля, Монастирищино квітуча!

Моє Монастирище, моя Черкащина – це моя Україна!


Україна моя, твоя, всіх, хто живе на її квітучій землі. Немає в світі місцини, дорожчої за рідну. За неї наші батьки, діди, прадіди готові були полягти в бою.

Рідна місцинка, де ти народився, де твої босі ніжки тупали по ранковій росі, залишається в пам’яті на все життя. І де б тебе не кидала доля, по яких би шляхах-дорогах не крокувало твоє доросле життя, твої думки І помисли завжди линуть до рідного куточка, його людей, його історії.

Сьогодні, коли Україна стала самостійною державою, кожний з нас хоче більше знати її правдиву, неперекручену історію, більше дізнатися про її минувшину, про долю тих героїв, які свого часу боролися за її волю.

Нас цікавить доля рідного міста, села, свого району, області. А чому так називається моє рідне місто, вулиця, де я народився? Чи є в нас свої герої, знаменитості? Хто і коли звів стіни моєї школи, заводу, повз якого я щодня іду до школи? Сьогодні ми з вами попробуємо згадати історію рідного міста. До вашої уваги перший тур вікторини: “РІДНЕ МІСТО МОЄ”.

Запитання: Перші відомості про Монастирище?

Відповідь: Понад 6 тис. років тому жили люди на території нашого району. Свідчать про це понад 100 курганів, залишки і сліди 7 поселень Трипільської, Черняхівської культур та одного городища. Досліджувані вважають, що тут існувало велике поселення ще до татаро-монгольської навали і біля нього були монастирі. Звідси і пішла назва Монастирище. Виникло місто при невеличкій річці Конелі, витоки якої знаходилися на полях, у лісах, перелісках. Поселення було і на рівнині, і на пагорбах, що надавало йому мальовничого вигляду.

Бібліотекар: Після укладення Люблінської унії (1569р.) розширюються володіння польських магнатів на Україні. Під гніт польських феодалів потрапили і селяни нашого краю. Утворились великі володіння Калиновських, Потоцьких, Вишневецьких, Даховських, Рогозинських, Родоських, які жорстоко експлуатували селян. Тому український народ піднімався на боротьбу, що перетворюється на визвольну війну, яка тривала протягом 1648-1654 років під керівництвом Б. Хмельницького. Козацько-селянське військо перемогло у ряді битв. Населення Монастирищини також наполегливо боролося за визволення з-під гніту шляхетської Польщі.

Запитання: Під чиїм керівництвом місто було визволено і в якому році?

Відповідь: В 1648 році Монастирище було визволене повстанським військом очолюваним Максимом Кривоносом.

Запитання: 21 березня 1653 року під Монастирищем одержана блискуча перемога. Хто керував цією перемогою?

Відповідь: Блискучу перемогу отримало українське військо під керівництвом Івана Федоровича Богуна. Тут чотиритисячне військо Богуна вщент розбило п’ятнадцятитисячне військо, яким командував один із найкращих полководців польської армії Стефан Чернецький.


Бібліотекар: Під час Коліївщини (1768-1769рр.) на території Монастирища діяв гайдамацький загін.

Запитання: Хто керував цим загоном? Що робив загін в місті?

Відповідь: Гайдамацький загін під керівництвом Паралюша розгромив у містечку костьол і розправився з шляхтою, що шукала порятунку в лісі.

Запитання: В якому році Монастирище ввійшло до складу Російської імперії?

Відповідь: В склад Російської імперії Монастирище ввійшло в 1793р., після другого поділу Польщі.

Запитання: Назвати прізвище поміщика, якому належало місто, 6 навколишніх сіл?

Відповідь: За відомостями за 1900 р. у власника монастирищенського маєтку поміщика Л. Л. Кальми-Подоського було 3020 десятини землі.

Бібліотекар: реформа 1861р. сприяло розвитку промисловості.



Запитання: В якому році і ким було побудований в Монастирищі великий цукровий завод?

Відповідь: В 1898р. поміщик Кальма-Подоський побудував великий цукровий завод.

Запитання: Які ще промислові підприємства знаходилися на території міста?

Відповідь: Статистика за 1900р. свідчить, що в місті знаходилися ще ґуральня, цегельна, миловарний завод, понад 20 кузень і млинів.

Запитання: А які учбові заклади діяли в містечку?

Відповідь: в містечку діяли 4 церковно-приходських і однокласна міністерська школа та приватне єврейське училище.

ДРУГИЙ ТУР ВІКТОРИНИ:

Рідне місто моє”.

Бібліотекар: В кінці 1917р. в Монастирищі була створена Рада робітничих і селянських депутатів.

Запитання: А коли була встановлена радянська влада в місті?

Відповідь: В лютому місяці 1918р.

Бібліотекар: Перший період радянської влади тривав недовго. На початку березня 1918р. у Монастирище вступили німецькі окупанти, які хазяйнували 10 місяців. Разом з Центральною радою заставили селян повернути землю. В цей час місцеві заможники Полянські вчинили самосуд на групою селян. Уманець Федір та Шнур Пилип померли від їх побоїв. В 1919р. були вибиті з містечка петлюрівці.



Запитання: То коли ж остаточно була встановлена радянська влада в Монастирищі?

Відповідь: Остаточно була встановлена в січні 1920р., після визволення Уманщини частинами 12-ої армії.

Бібліотекар: Окружна газета повідомляла: “Монастирище. Сьогодні для нашого бурякового товариства свято: вперше прибув до нашого району трактор, який придбаний ним”.



Запитання: В якому році прибув перший трактор? Як називалася окружна газета?

Відповідь: В 1928р. Газета: “Селянська правда”

Запитання: А коли в місті було організовано тракторну колону? Із скількох тракторів вона складалася?

Відповідь: В червні 1928р. 5 тракторів вартістю 7200 крб.

Запитання: В якому році створена Монастирищенська МТС?

Відповідь: В 1931р. створюється Монастирищенська МТС, де зосереджується 40 тракторів, наполовину ще закордонних марок, одна автомашина.

Запитання: Коли в Монастирищі було відкрито перший середній учбовий заклад? І як він називався?

Відповідь: Вересень 1932р. Робфак.

Запитання: А коли розпочав свою роботу перший дитячий садок? Скільки дитячих садків діє зараз в місті?

Відповідь: В 1937р. 9 дитячих садків.

Запитання: Ще в 1931р. всі діти шкільного віку сіли за парти, майже всі малописьменні навчалися у вечірніх школах, гуртках. Коли відкрилася середня школа?

Відповідь: В 1937р. відкрилася середня школа – перша в районі.

Запитання: Коли в країні почався стаханівський рух, до нього включилися і монастирищани. Назви прізвища стахановців.

Відповідь: І. І. Гнідовський – працівник цукрового заводу, який був нагороджений орденом ”Знак пошани”. О. Ляхевич працюючи на 4 верстаках добивався високої продуктивності праці.

Запитання: В 1938р. при лікарні було створено рентгенологічний фізіотерапевтичний кабінети і окремо санітарні станції. Скільки лікарів працювало на той час в місті?

Відповідь: 9

Запитання: Коли монастирищани вперше святкували “День міста”?

Відповідь: Вересень 1988р.
ТРЕТІЙ ТУР ВІКТОРИНИ:

“Рідне місто моє”:



“Буде вічно жить героїв слава”

Запитання: Мирну працю трудящих Монастирищини перервала війна. Коли Монастирище окупували фашисти? Скільки часу тривала окупація?

Відповідь: 23 липня 1941р. Окупація тривала 2р. і 7 місяців.

Запитання: Хто очолював партизанське підпілля на Монастирищині?

Відповідь: Секретарем Монастирищенського РК Компартії був Петро Олексійович Саморуха.

Запитання: Який подвиг здійснив син П. Саморухи Володя? В яких книгах згадується про це?

Відповідь: 13-річний Володя пройшов по тилах ворога з Монастирища до Рівного майже 500км. з донесенням до партизан загону Д. Медведєва, щоб встановити зв’язок з Москвою, так як монастирищенських партизан не було зв’язку, нікому було допомогти зброєю. І. Валько “Куди летиш, журавлику?” Д. Медведєв “Это било по Ровно. ” “Сильные духом” М. Жашківський, П. Жук “партизан Іван Калашник.”

Запитання: На стіні Монастирищенської СШ №1 встановлено меморіальна дошка Герою Радянського Союзу. Прізвище Героя, який навчався в цій школі? Коли і за який подвиг одержав він Зірку Героя?

Відповідь: Мільнер Рафаїл Ісайович. За форсування Дніпра в жовтні 1943р.

Запитання: Діти-герої Монастирищени Володя Саморуха, а ще хто?

Відповідь: Льоня Стратієвський, Петя Челаплюк.

Бібліотекар: Бовкав несамовитий дзвін. Тілінькали дрібніші дзвіночки бум-бум, дзінь-дзінь.

У П’ятигорах Тетіївського району Київської області було храмове свято. Люди йшли до церкви. Чекали архієрея і він з’явився... Баскі коні нетерпляче кресали землю і з брички вийшов у попівській рясі...

Запитання: Хто був цей герой, який появився до людей з царських воріт церкви?

Відповідь: Партизан Іван Калачник

Запитання: Хто з монастирищан нагороджений орденом Слави всіх 3 ступенів?

Відповідь: Кибальний Василь Захарович

Бібліотекар: Більше 900 монастирищан захищали Батьківщину на фронтах В.В.В. 470 не повернулося з війни.



Запитання: Як увічнено пам’ять про них в Монастирище?

Відповідь: Їх пам’ять увічнена Меморіалом Слави, де золотом викарбувано їх імена в парку.

В центрі міста є алея Героїв Радянського Союзу, де розміщені портрети Героїв Радянського Союзу і Героїв Соціалістичної Праці міста і району.



Запитання: Коли Монастирище було звільнено від німецько-фашистських загарбників?

Відповідь: 10 березня 1944р.
БЕСІДА-ВІКТОРИНА
ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКА ГЕОГРАФІЯ

МОНАСТИРИЩЕНИ

Бібліотекар: Кожний край, куточок рідної землі славиться своїми видатними земляками, які прославили її своїм розумом, талантом, працею. Багата й наша Монастирищена такими людьми. Сьогодні ми разом з вами згадуємо про них.

В жовтні 1993р. Україна відзначила 100-річниця нашого земляка, відомого композитора, мистецтвознавця П. О. Козицького.

Запитання: А де народився Пилип Омелянович, в якій сім’ї, де минули його дитячі роки?

Відповідь: В селі Летичівка Монастирищенського району в сім’ї священника. Вихованням сина вміло керувала мати – Галина Григорівна. Вона була вельми освіченою людиною, чудово грала на фортепіано, багато читала. Дід збирав церковні пісні, укр. нар. пісні. Бабуся гарно грала на цитрі старовинні романси. Сім’я часто збиралася на сімейні музичні вечори. Малий Пилипко любив співати, грати, мав добрий музичний слух, гарно співав.

Запитання: Де вчився П. О. Козицький?

Відповідь: Початкове духовне училище, Київська семінарія, духовна академія, консерваторія(клас композиції, гармонії та інструментовки). Закінчивши Київську духовну академію й діставши тут вищу спеціальну освіту фолософсько-богословську, Козицький несподівано для академічної професури поринає у музичне життя України. Працює помічником диригента Першого українського хору і вчителем співів в одній щойно відкритих українських трудових шкіл. Через короткий час він стає головним диригентом хору в цій шкоді. Згодом хор здобув славу кращу в Києві. Для поповнення дитячого хорового репертуару, Козицький здійснив обробку 50 укр. нар. пісень, написав ряд хорів на сл. Шевченка, Франка, Тичини, які увійшли до збірки.

Запитання: Як називається ця збірка пісень?

Відповідь: 10 шкільних хорів (1921р.)

Запитання: На чому ґрунтується музика П. О. Козицького, які твори він писав?

Відповідь: музика Козицького ґрунтується на народній пісенній творчості, пов’язана з традиціями укр. нар. класики. Писав Козицький опери, кантати, сюіти, романси, музику до кінофільмів.

Діти слухають музику, пісні(1-2) у виконанні учнів муз школи.

Бібліотекар: З с. Коритні нашого району вийшли 2 таланти, 2 відомі українські письменники. Старший писав вірші, поеми, займався перекладацькою діяльністю; менший пише прозу.



Запитання: Назвати прізвища письменників.

Відповідь: Захар Власович і Яків Власович Гончарук. Захар Власович писав вірші, перекладав із слов’янських мов.

Запитання: Назви збірки творів письменників

Відповідь: З. Гончарук “Голубиний ранок”, “Дніпрові думи”, “Квінта”, “Злагода”. Я. Гончарук “Сузір’ї Велеса”, “Шануйся замолоду”, “Часця – пташок віщій”.

Запитання: А які твори написали брати для найменших читачів?

Відповідь: З. Гончарук “Господарочка”. Я. Гончарук “Зайчик-прибийчик”

Бібліотекар: У хрестоматії з історії Черкащини “Наш рідний край” є повідомлення, яке перекочувало сюди із щорічника “Україна” 24-й випуск “Не виправдану забута”, по нашу землячку із села Зарубинці.



Запитання: Про кого це повідомлення?

Відповідь: Про Віру Іванівну Кубинську(1897-1981рр.)

Бібліотекар: Так про Віру Іванівну. Вона народилася в родині сільського вчителя. Закінчила гімназію в Умані. А так, як в родині і батько, і дід були самоучки і іконописці, то й в Вірі передався родинний талант, вона після навчання в учительському інституті поступила в Українську академію мистецтв на живописний факультет.



Запитання: Ким працювала Віра Іванівна?

Відповідь: На Київській кіностудії над мультфільмами; художником у Решетилівці; працювала над розписом тканин, килимів, гобеленів, виконувала книжкові закладки, прикрашені українськими візерунками.

Та ось в Решетилівці за 11 ескізом ткалі виготовили килим, але замінили кольори на ньому: темно-коричневий і темно-синій на жовтий і блакитний. Ткалі з роботи зникли. Чому? Це були 60-і роки. Подумайте.

Художниця не була причетна до цього, тут не було її вини, але змушена була покинути Решетилівку і повернулася на Київську кіностудію.

Запитання: Яку роботу залишила Кутинська В. І. на згадку про себе?

Відповідь: вона зробила кольоровий мультфільм про майстрів народного мистецтва Надію Примаченко І Ганну Собачко.

Бібліотекар: Є в нас на Монастирищені с. Сарни (колишнє Охрімове). В ньому до революції проживало чимало єврейських родин. І в одній заможній єврейській родині народився хлопчик, який став відомим письменником-прозаїком.

Почав друкуватись в 1907-1908 рр. А особливу популярність йому приніс роман “Міреле”, російською мовою вийшов в 1941р.

Через його творчість проходить тема громадянської війни (збірка “Бурхливі дні”, Великої Вітчизняної війни (оповідання

”Дружба”),”В ущелині”, ”Свідок”.

Життя письменника закінчилось трагічно.

В 1948 р. він був заарештований, безпідставно звинувачений і 12 серпня 1952 р. - розстріляний.

Запитання: Назвати прізвище письменника

Відповідь: Давид Бергельсон

Бібліотекар: ”Перший український богатир” так писали газети і повідомлення численні афіші 20-х – 30-х років про виступ нашого земляка.



Запитання: Про кого? Де і коли він народився?

Відповідь: Василь Дзюба. Народився в с. Тарнава 1899р. 5 дитина в сім’ї хлібороба Миколи Дзюби.

Бібліотекар: 18 років Василь мав зріст 2м. 31см. і важив 11 пудів і 17 фунтів (190кг), ламав кінські підкови, підіймав найтяжче піаніно... Так писала про Василя Миколайовича Дзюбу газета “Селянська правда” 1926р.



Запитання: З ким зустрівся свого часу В. Дзюба (Косовський Г. І.). Яку роль відігравав він у подальшій долі хлопця?

Відповідь: Якось перебуваючи в селах Уманської округи, Косовський звернув увагу на зріст і силу хлопця, що орав з батьком поле. Поговоривши зі старим, Косовський забрав Василя в Умань, де на той час вже діяла окружна рада фізичної культури і спорту. Дзюба став червоноармійцем місцевої команди Уманського окрвійськомату. Весь свій вільний час віддавав спорту. Потім Дзюба служив у Київській міліції.

Запитання: Як Дзюба став борцем?

Відповідь: У 1924р. підчас вистави його запросили поборотися з борцем-французом. Василь переміг його і з того часу він став борцем.

Запитання: Що привело до передчасної смерті борця?

Відповідь: Під час виступів Дзюбі клали на груди кувадло і два мотобійці по черзі били по кувалді важкими молотами. А одного разу мотобоєць схибив і вдарив Василя по ребрах. З того часу Дзюба важко хворів, повернувся в рідне село, де в 1945р. помер.

Бібліотекар: Син Василя Дзюби – Микола зберіг речі свого батька, а палицю, шапку і обручку передав в районний краєзнавчий музей. Шапка – 64 розмір, обручка – 3,5см в діаметрі(через неї вільно проходить 3 пальці звичайної людини), палиця довжиною 115см. Завітайте до музею і на власні очі побачите особисті речі “казкового Вернедуба”.




ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА ВІКТОРИНА

ТАРАСОВА ЗЕМЛЯ”

Проводиться з музичною школою

В актовому залі влаштувати кн. виставку

Мій Шевченко”

Дует баяністів грають мелодію пісні ”Пісня про Черкаський край” на сл. Д. Луценка муз. А. Пашкевича.

Ведучий: - Чи знайома вам ця мелодія?



  • Знайома.

  • А чи знаєте ви хто її написав? А хто написав слова цієї пісні?

Учень: - Вірша написав поет, закоханий в Черкащину, Дмитро Луценко. А поклав вірша на музику композитор А. Пашкевич, який свого часу керував Черкаським народним хором.

Ведучий: - За правильну відповідь ми вручатимемо нашим учасникам вікторину листівки із краєвидами Черкащини. По закінченню ж вікторини, листівки ці допоможуть нам виявити переможця.



  • То ж давайте під чарівну мелодію А. Пашкевича помандруємо Тарасовою землею, саме так називався вірш “Тарасова земля”. Чому саме так назвав Д. Луценко вірша?

Дівчинка: - Черкащина - це край, де народився відомий всьому світу поет Тарас Григорович Шевченко. Черкащина – “Земля, яку сходив Тарас малими босими ногами”: Звенигородщина, Лисянка, Городище, Канівщина... – це Тарасова Земля.

Ансамбль виконує перший куплет і приспів пісні.

Я люблю тепло твоїх стежин,

Де в сади дніпрова синь вплелася.

В серце вріс і древній Чигирин,

І священний отчий край Тараса.

І славетна Канівська гора,

Й слово Кобзаря благословенне...

Піснею любові і добра

Стала ти, Черкащино, для мене.

Ведучий: - В серце вріс і древній Чигирин...Чи знаєте ви, що свого часу це місто було столицею ,чиєю?

Хлопчик:- Черкащина – козацький край, а Чигирин був столицею гетьманства. Гетьман приймав тут іноземних послів, скликав старшинську раду.

Ведучий: І славетна Канівська гора ... Чим відома далеко Канівська гора ? Як називалась вона в шевченківські часи ? А тепер ?

Дівчинка: - Тарасова гора – місце вічного спочинку геніального українського поета, художника Т. Г. Шевченка. Поховали поета, як і він того хотів, на високій кручі, на Чернечій горі, звідки далеко видно широкі лани і могутній Дніпро. Отже, Чернеча гора в давнину, Тарасова – нині. А знаходиться вона поблизу Канева.

Могла Т. Г. Шевченка увінчана постаментом із сірого граніту на якому височить бронзова постать поета, куди з усього світу пролягли стежки і дороги, якими йдуть палкі шанувальники безсмертного таланту Кобзаря і несуть йому любов своїх сердець.

Співає ансамбль: Я люблю розмай твоїх долин, де в боях солдатська кров лилася. Жар червоних корсунських калин - то й моєї доблесті окраса.

Ведучий: - Жар червоних корсунських калин... Що символізує це вислів?

Хлопчик: - Корсунь – місцина історична. Тут ще за часів хмельниччини, коліївщини відбувалися бої селянсько-козацьких повстанських загонів з польсько-шляхетськими військами, а під час В. В. В. в 1944р. (з 24.01- по 17.02) відбулися кровопролитні бої, велика наступальна операція військ, в час якої було в щент розгромлено німецьких фашистів. Пролито за століття стільки крові... І грона червоної корсунської калини символізують доблесть народу і його окрасу.

Співає ансамбль: Я клянусь тобі, як вірний син,

Що в цей край на віки закохався, -

Берегти і древній Чигирин,

І священний закуток Тараса.

Де козацька слава не вмира,

Повниться зерном життя натхненне...

Матір’ю безмірного добра

Стала ти ,Черкащина, для мене.



Ведучий: - Про Чигирин в минулому ми вже згадали, а ось до вислову ”берегти і древній Чигирин” таке запитання: “До якої пам’ятної дати готується це древнє місто?”

Дівчинка: - В історії України зіркою першої величини сяє постать славетного гетьмана Б. Хмельницького . І 27 грудня 2005р. виповнюється 410років від дня народження гетьмана.

Ведучий: - “Де козацька слава не вмера...” Черкащина козацький край. А от в яких книгах найкраще можна дізнатись про ті славні часи. Про козаків, їх побут, звичаї, героїчні походи?

Діти по черзі називають книги, окремі статті з газет і журналів, обов’язково вказуючи назву газети чи журналу.

Знову лунає мелодія пісні. В кого більше листівок за правильні відповіді – переможець. Одержує нагороду книгу про козаків.

К В К:
ЛЮБИ І ЗНАЙ СВІЙ РІДНИЙ КРАЙ”
(ПРОВОДИТЬСЯ З ЧИТАЧАМИ 3-4 КЛ. ПІД ЧАС ЛІТНЬОГО

ВІДПОЧИНКУ В ЛІСІ, ПАРКУ).


  1. Укомплектувати команди, придумати їм назви (рослини, квітки, дерева. Наприклад “Барвінок”, “Берізка”, “Лопух”; тварини “Козлик”, “Півень”, “Лисичка-сестричка” і т. д.)

  2. Виготовити емблеми (листки лопуха замість шляпи, листя дерева чи квітка волошки, гвоздики і ін.). Підготувати привітання (оцінюється 5 балів).

  3. Розминка. Питання для розминки: а) Назвати 5 рослин нашої місцевості, в яких використовують для вживання плоди; назвати 5 рослин нашої місцевості з яких використовують для вживання листя. б) Назвати 5 дерев, без зупинки що ростуть навколо; назвати 5 рослин, що ростуть навколо. в) Імітація голосу 5 домашніх птахів; імітація голосу 5 домашніх тварин.


К О Н К У Р С

4. По 2 члени команди “Любителів квітів”.



Завдання: За 3хв. зібрати букет з квітів, що ростуть навколо, придумати назву йому і захистити цю назву.

5. Номер художньої самодіяльності однієї з команди на тему КВК.

6. По 3 представники від команд: ”Юні ботаніки.”

Завдання: За 5 хв. хто більше збере листочків з різних дерев, кущів, рослин, що ростуть навколо і назвати їх.

7. Номер художньої самодіяльності 2 команди.

8. Конкурс для болільників: “Хто краще виконає пісню на тему К В К” /про птахів, квіти, дерева і інші/

9. Конкурс команд: хто більше і краще прочитає віршів про природу.

10. Конкурс: “Пригода на полюванні”. Веселу мисливську історію починає

один, два інші представники продовжують. На складання “історії” – 5 хв. Розповідь можна “ілюструвати” мімічними сценками.

11. Конкурс команд на краще виконання пісні на тему К В К.

Капітан команди стає диригентом команди-хору.

Команді – переможці вручається приз: торбинка з редискою, або черешнями, полуницями чи яблуками. В ліс для К В К з собою взяти: 2 вази для квітів, 2 картонні коробочки для листя.
ЛІТЕРАТУРНА ВІКТОРИНА ІЗ ЦИКЛУ:
ТАЛАНТИ РІДНОГО КРАЮ
ШЕВЧЕНКІВ КРАЙ У ПІСНІ І В СЕРЦІ”
(На допомогу учням у засвоєнні програмного матеріалу ”Література рідного краю”)

Бібліотекар: - Місце, де ти народився, край, у якому живеш, назавжди залишається в пам’яті і в серці.

Край мій рідний! Оцінити тебе розумом, серцем, єством своєї душі можна лише тоді, коли пройдеш з півночі на південь, з заходу на схід по неосяжним просторам нашої багатостраждальної України, яка нарешті досягла своєї незалежності. Шевченків край, благословенна Черкащина – перлина України, один з найчарівніших її куточків.

Крізь віки тут чути голоси поборників правди і волі, народних месників. Тут виріс, зміцнів і сформувався визначний діяч і полководець Б. Хмельницький. У другій половині 18 століття спалахнуло полум’я Коліївщини, що охопила значну частину Правобережжя України... Потім рух декабристів, їх гарячі суперечки у Кам’янці...

На території області в роки В. В. В. відбувся знаменита Корсунь-Шевченківська битва, яка в історичній літературі названа “другим Сталінградом”...

І ось красу рідного краю, його історію відтворили і далі відтворюють наші пости, письменники, які народилися на Черкащині, або волею тут живуть і працюють. Прикладом для наших сучасних талантів літератури є Тарас Григорович Шевченко. То ж почнемо нашу літературну вікторину з Т. Г. Шевченка:


  1. Назвати автора і твір про Т. Г. Шевченка, які рекомендує шкільна програма для самостійного читання в 6-9 кл.

(Красицький Д. “Тарасові світанки”

Васильченко С. “Широкий шлях”

Іваненко О. “Тарасові шляхи”

Смілянський Л. “Постова молодість”

Шевчук В. “Син волі”, “Терновий світ”

Тулуб З. “В степу безкраїм за Уралом”.)

2. З глибини народного життя вийшла його поезія. З мужності народу, з горя його звитяжної боротьби виспівалася вона. Вітер часу не студив її, вогнем душі жаріють вони й сьогодні, як і тоді, коли вперше так жагуче і неповторно в нашому красному письменстві:

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

Сплять ночі у лимані зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима,

материнська добра ласка в неї за плечима.

Про кого вище згадані рядки? (В. А. Симоненко)

3. Назви найпопулярнішу збірку поезій В. Симоненка?

(“Лебеді материнства”)



  1. Перша книжка про незабутнього В. Симоненка (1936-1963), якого називаю голосом народної правди. Про його життєвий і творчий шлях ведуть діалог та друг поета... Назвати прізвище поета і книгу про В. Симоненка (М. Сом “З матір’ю на самоті”)

  2. Народилася наша землячка в м. Смілі. Доля кидала її далеко за межі рідної Черкащини: Сибір і далекий Схід, Москва, Грузія, Західна Україна. Герої її книг діти, і пише письменниця для дітей. Багато працює з творчою молоддю, очолює літературну студію. Серце покликало на Черкащину і живе письменниця в Черкасах. Назвати письменницю та твори, які читав? (Майя Фролова: Ау, мама!, Гуси – красные лапки. А вы мне кто? Задумайся о себе: Повесть. Современная девочка: Роман. Девочка, которая придумала себя.)

  3. Готуючись до уроків по темі: “Література про Черкащину”, ви користувались книгами з тематичної полиці: “Черкащина в поезії і прозі”. Найбільш до вподобань була книжечка, де зібрані вірші поетів, їх біографії Черкащини і Ярославля – міст-побратимів. Як називається ця книжечка? (Любові щедрий цвіт)

  4. Рідко який колектив художньої самодіяльності на Черкащині не включив до свого репертуару пісні на його слова, наш земляк з сусіднього Жашківського району. Хто ця людина, учитель по професії, поет-пісняр за покликанням. Ось послухайте уривки з його віршів-пісень:

А) Кринице, кринице,- вода ключова.

У зеніті над зрубом – лелека крилатий.

Нап’єшся водиці – і сил присува.

І легше дорогу далеку долати.

Б) Я серцем горнуся до тебе, мій краю.

Радію, що доля твоя розцвіла.

Дарую вам, люди, на свята і на будні,

Цю пісню, що в степу з дитинства взяла.

В) Колише степ пісні нові довкола.

І голубінь Дніпрова розлилась

І світу видно постать ясночола –

Стоїть на кручі в Каневі Тарас.
А хто не співав пісні “В мого Гриця брови чорні” або “Понад Тікичем ходила”, “Соловейко тьох, да тьох”. То хто ж цей поет? (Петро Власик із Жашківщини).


  1. До 700-річчя Черкас було складена і вийшла з друку книжка з поетичними та прозаїчними творами письменників-класиків та сучасних літераторів, чіє життя і творчість пов’язані з Черкащиною. Як називається ця книжка? (Дніпрові зорі).

  2. Поетеса-лірик, сама добре малює і оформляє свої книги поезій. Закоханість у квіти і пісенну мелодію рідного Придніпров’я, щаслива, хоч і не легка, доля материнства – такі основні теми віршів. Назви прізвище поета і збірку поезій, про яку йдеться? (Валентина Кузьменко, “Колискова для матері”).

  3. Назви літераторів Черкащини, що писали і пишуть гумористичні твори (Кость Дяченко, Кость Світличний, Сергій Воскрекасенко, Віктор Лагоза, Андрій Коцюбинський, Петро Красюк, Володимир Даник, В. Козир).

  4. Як називається остання написана книга нашого письменника з с. Коритня Я. Гончарука? (“Чаєня – пташок віщий”).

  5. Назви поетів Монастирищени, вірші яких найчастіше друкується на сторінках районної газети “Зоря”. (Катерина Бондар із с. Леськове, Федір Бойко із с. Лукашівка, Т. В. Крохмальна і Петро Ходак з м. Монастирища, В. Дядьора, Любов Односум, Л. Даценко, Ольга Лаврик,М. Смуток, О. Власик).

  6. В шкільній бібліотеці розроблений стелаж: “Краю мій рідний”. Одна з полиць присвячена літературній діяльності Черкаських письменників. Згадайте, чії книги ви зустрічали на цій полиці.

Деркач В. Шлях до храму.

Даник В. гуморески і байки.

Під впливом НЛО.

Таємна зброя.

Новицький А. І снилась мила Україна.

Гончарук З. Злагода.

Гончарук Я. Шануйся замолоду.

Носань С. Сонячний ранок.

Носань С. Час глибокої осені.

Носань С. Чисті плеса.

Мотрич К. Перед храмом любові і болю.

Мотрич К. Соняхи

Безпалий В. Гомін степів.

Гантар М. На ясен день.

Козир В. Бурхливі овації.

Масло Н. Літо.




В ШЕВЧЕНКОВІЙ СВІТЛИЦІ


(ДЛЯ 4 КЛАСІВ)

Кімната прибрана в українському національному стилі: портрет Шевченка, прикрашений рушником, на столі вишивана скатертина, де букет-ікебана: колоски, калина, суха вербова гілка. На рушнику хлібина, поруч полив’яний глечик і кухоль. “Кобзар”. Влаштована книжкова вистава: “Мій Шевченко”. Всі, хто прийшов у Шевченкову світлицю, одягнені в українські національні костюми. Під портретом напис: „... в сім’ї великій, у квіту садів прекрасних буде жити він повіки, як безсмертний наш сучасник. М. Рильський”


Ведучий: Кожного року, як тільки наступає березень, як тільки задзвенять струмки і починають розвиватися котики, ми знаємо, що наступають радісні весні свята – а серед них День народження нашого улюбленого поета Т. Шевченка.

Біля Канева над самим Дніпром у нас на Черкащині є висока гора, яку знають в усьому світі. Тут лежить великий син українського народу, який все своє життя боровся за кращу долю трудящого люду, - Т. Г. Шевченко.

День у день на Шевченкову могилу нескінченним потоком звідусіль їдуть люди, щоб провідати поета, висловити йому свою любов і шану. Як жив Шевченко з народом, так і після смерті він не лишився самотнім. Завжди з гордістю згадують співця і не лише на Україні, а й у всьому світі. Люди йдуть поклонитися Тарасу, згадати його “незлим, тихим словом”, тихенько постояти біля пам’ятника чи портрета, якщо це в світлиці, згадати його твори, прочитати вірші, поспівати пісень українських, які так любив Т. Григорович, згадати легенди про нього та твори, що написані письменником про нього. Ще раз перегорнути сторінки альбомів з репродукціями малюнків Тараса.

Дівчинка: - Не на шовкових пелюштках,

не у величному палаці, -

в хатині бідній він родився,

серед неволі, тьми і праці.


І пісень великих вільних

не співала мати

над колискою малого

хлопця-немовляти.


Зранку йшла робить на пана,

Діток залишала.

Старша їх сестра Катруся

Усіх доглядала.



Ведучий: згадуючи своє тяжке дитинство, поет із болем писав:

Хлопчик читає: - Там матір добрую мою

Що молодую – у могилу

Нужда та праця положила,

Там батько, плачучу з дітьми

А ми малі були і голі,

На витерпів лихої долі,

Умер на панщині! А ми

Розлізлися межі людьми,

Мов мишенята. Я до школи –

Носити воду школярам.

Брати на панщину ходили,

Поки лоби їм поголили

А сестри, сестри, горе вам,

Мої голубки молодії

Для кого в світі живете?

Ви в наймах чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете.



Ведучий: - Дуже допитливим ріс малий Тарас, все його цікавило, все він хотів знати, про все довідатися...

(Під кущем терену на широкому пеньку сидить старий, але ще міцний селянин-кріпак Шевченко Іван. Поруч нього онук Тарас. Дід Іван дошиває брилля, час від часу приміряючи його на онуко вину голову. Тарас малює).



Дід Іван: (Зосереджено працюючи, стиха наспівує).

Ой не шуми, луже,

Зелений байраче...

Не плач, не журися,

Молодий козаче!

Тарас: (Замислено малює-мережає книжечку, сам собі стиха продовжує пісню).

Не сам же я плачу -

Плачуть карі очі,

Що нема спокою

А ні вдень, ні в ночі!

Так це правда, діду Іване?



Дід Іван: А тобі, Тарасику, либонь самому ліпше здати.

Тарас: - Що знати?

Дід Іван: - Що? А чого ото воно... (Співає)

Та й нема спокою

Ані вдень, ні вночі?

Тарас (Усміхається.) Та ні ж бо і скажете таке... й зовсім про інше...

Чи правда, діду, що його підпирають залізні стовпи?



Дід Іван: - А, ти знов про небо.

Тарас: - Про небо.

Дід Іван: - Високо залазиш хлопче.

Тарас: - Дяк нам у школі говорив, що воно аж ген там із землею сходиться.

Дід Іван: - Може, й правда, коли чоловік говорив.

Тарас: - Та хіба він чоловік! Діду, а ви тії стовпи самі бачили?

Дід Іван: - Та так, що й ні. А люди говорять.

Тарас: (рішуче) Тоді я перевірю. Добре діду?

Дід Іван: - Ти ліпше піди перевір, чи ягнята до царини не заскочили. Як нароблять шкоди, дістанеться від економа.

Тарас: - Не дістанеться... Та й навіщо йому тут бути?

Дід Іван: - Як то навіщо? Царину незабаром будуть святитимуть.

Тарас: (Видразнюючи економа)

А в нашого економа

Червоная шапка...

Як приїду на царину,

Скаче, мов та жабка!

А в нашого економа

шовкові онучі...

Плачуть, плачуть бідні люди

На панщину йдучи.

Дід Іван: - Ой, начувайся, Тарасику! Бо буде знову твоя спина помережана. Так-так. Рясніше від твоєї книжечки. (За кущем зашелестіла трава. Чути чиїсь кроки).

Тарас: (прислухається) Може, й справді економ сюди простує! (притьмом зводиться на ноги). Невже дяк устиг йому розповісти?

Дід Іван: - Який дяк? Що розповісти?

(Але Тараса й слід прохолонув. Тільки кущ зашелестів. Тим часом з’являється Яринка. Вона з вузликом у руках. Придивляється стурбовано. Від сонця, прикриваючи долонею очі, когось шукає пильним поглядом).



Яринка: (голосно) Тарасику-у!

Дід: - І чого б ото зненацька так горло дерти.

Яринка: - Ой, не ви, дідусю?

Дід: - Та вже ж не пень.

Яринка: - А я й не помітила відразу. (біжить до діда)

Дід: - Не помітила. Коза!

Яринка: - Здрастуйте, дідусю.

Дід: - Здорова була, онуко!

Яринка: - Чи не приходив часом до вас Тарасик?

Дід: - А навіщо тобі Тарас отак раптом знадобився?

Яринка: - Ой, дідусю, мені лячно-лячно за нього.

Мачуха казала, що Тарасик таке наробив, таке наробив! І лають

Його, і кленуть, аж страх бере. “Де це видано, де це чувано! Отак

Поглумитися над божим чоловіком! Нехай, нехай-но тільки

Повернеться до хати отой шибеник, я на ньому всі рогачі поб’ю”

(Тим часом Трас з тог боку куща що виходила Яринка, по її слідах

опинився в неї за спиною. Вона не бачила брата, який зненацька ззаду

затуляє їй очі руками).



  • Ой, хто це?

Дід: - А ти вгадай.

Яринка: - Оксанка!

Дід: - От і не вгадала.

Яринка: - Тарасик! Хай тобі абищо, налякав. Оце з раннього рання блукаю. Усе розшукую та дарма. Їсти ось принесла.

Тарас: - От за це ти, Яринко, молодець.

  • На! Ти ж і сама вже, певно, їсти захотіла! Сонце ген високо.

  • Їжте, діду.

Дід: - Спасибі. Сам їж. Я вже поснідав. Ти от ліпше розкажи, що там таке на гайдамачив у дяка? Га? Що ж не признаєшся і додому не повернешся.

Тарас:- Дяк увесь час тільки й робить, що п є та нас школярів, б є. Позавчора знову набрався... як лин мулу... Почав присікуватись. Так я прив’язав його п’яного до лави налигачем. Одшмагав добряче різками за всіх школярів... і втік.



Яринка: - (до діда) Третій день у бур’янах переховується. Я їсти ношу. А це, бачите, до вас у поле дременув. Ледве знайшла.

Дід: - А ти, далебі сказав, що в гості до мене завітав. Де ж твоя правда, де ?

Тарас: - я ж вам уже сказав... і нізащо до дяка не повернуся.

Дід: -Воно, може. Й твоя правда. Ліпше вже знову ягнята пасти, як отака наука... Гаразд. Я погомоню про це з економом. ( Пауза).

Тарас: - Діду, ви якось обіцяли про гайдамаків розповісти.

Іван:- То якось і розповім, коли пообіцяв. Щось охоти нема сьогодні.

Ведучий: - Як бачите, Тарас не лише був допитливим, але й не любив коли з нього даремно знущались, кепкували.

Жив і працював Тарас Григорович Шевченко ще за кріпацтва і сам був кріпаком. То був лихий час, коли за жорстоким царським законом люди працювали на панів, пан мав право продати кріпака, проміняти його на собаку, відняти в батьків дитину, в дитини матір. П’ятнадцятирічного Тараса пан розлучив з рідними, зробив з нього “ Козачка “ і повіз в далекі мандри...



Читець: - У Вільні, городі преславнім, оце случилося...

Кличе пан козачка, козачка – козачка.

Та зігнувся, як лучок, і заснув козачок.

Так заснув на стільці, як сидів, - мов на гріх, -

У новім купанні, в чоботятах нових.

Під глухими дверима, Люлька ось, біля вас,


За якими вже – знай - Ще в ній жар не зачах... -

Не ходи, не грими, Пан потяг один раз -

А лиш тільки літай. Що за відблиск в очах!

Там добро і тепло, В козачкових очках

Там і золото, й срібло. Непокора, мов птах

Килимами лягло промайнула умить...

Світле панське житло. Добре люлька димить!
Задрімав лиш на мить Пан говорить: - Іди! -

Козачок – і летить Щоб не сталося біди -

в голубі свої дні Краще, мабуть, ладком

В білосніжному сні. Із таким лайдаком.

Ти оглух там, Тарасе? Знає пан – тільки кинь

І хлопчина проснувся. Буйну іскру в народ, -

Підхопився і враз загуде небосинь

Швидше птаха метнувся. Від великих негод.


Очі в пана – гроза. Заколишеться гнів,

На біду козачку... Як на хвилях ріка.

Я хіба не казав – Він ту іскру узрів

На однім каблучку! У очах козачка.


Ну, а ти на скількох?

Де твоя голова?

Як об стінку горох –

Так об тебе слова!


Швидше люльку подай

Та жаринку укинь!

Дякуй богу, лайдак

Що мені саме лінь!


Ведучий: “Козачок! І вгадали ж таке”! – із злістю думав Тарас. Саме це слово було ненависне Тарасові, певне тому, що походило від любого йому слова “козак”. Були діди вільними козаками, а онуки стали у панів “козачками”. З нудьги козачок пісню любу рідну почне наспівувати. Та це панові заважає.

Ти що там розспівався, бидло! Ану помовчи!

Що ж, почухає потилицю Тарас та й змовкне.

Дуже сумував Тарас за рідними, за селом ,а коли співав, то наче

Легше ставало малому.

Ансамбль дівчаток співає “По діброві вітер виє”.



Хлопчик: Понад усе малий Тарас любив малювати. І скільки-то радості було, як дістанеш де клаптик паперу чи недогризок олівця! Одного разу, коли пан поїхав на бал, а Тараса лишився дома, він почекав, поки все затихне в домі. Тоді вийняв із за шафи своє багатство. В кишені штанів ще зранку заховане лойова свічка – недогляділа таки комірниця – і олівець, що також він узяв непомітно в конторника, коли бігав до нього з якимсь дорученням від пана. Прислухався ще. Ні, всі сплять. Він посміхаючись і радіючи, що може нарешті віддатись улюбленій справі, засвітив свічку, розклав свої малюнки, розрізав аркуш паперу і почав перемальовувати знаменитого генерала Платова.

Було вже далеко за північ. Захоплений роботою, Тарас не помітив, як відчинилися двері на порозі зупинився пан. Самовільне господарювання кріпака в покоях розлютувала пана. Б’ючи переляканого Тараса по обличчю, пан кричав, що той міг не тільки дім, а й усе місто спалити. А другого дня пан звелів відшмагати Тараса різками на стайні. І його відшмагали безжально.



Ведучий: А не дивно, але це випадок, можливо, й визначив подальшу доля Тараса. Пан звернув пильну увагу на малюнки свого козачка. Звичайно не тому, що хотів допомогти хлопцеві у розвитку його таланту, а схотів мати свого власного художника, бо всі поміщики тоді хотіли мати своїх співаків, музикантів, артистів і навіть свої капели і театр. Вони відбирали талановиту молодь із кріпаків, посилали їх до Петербурга, навіть за кордон вчитися, витрачали на це часом великі гроші, щоб потім коверзувати кріпаками, як своєю власністю.

1831р. Пана переводять до Петербурга і Шевченко пішки разом в обозом прибув до столиці. Йому було вже 17років.

Вразливий на все, він глибоко відчув разючі контрасти в житті його великого міста. Він бачив казкове багатство в царських палацах і жахливе старцювання в закутках петербурзьких околиць і перед його в зором поставала така ж розтерзана Україна.

Віддав пан Тараса, вірніше законтрактував на 4р. майстрові живописного цеху Ширяеву. Але що було за навчання, його цінили, як початкуючого, але здібного художника, але як з людиною не церемонились. Для Ширяєва та інших юнак Шевченко лишався всього лиш кріпосним рабом, власністю поміщика. Ширяєв відразу помітив у Шевченкові талант, розумів, що його треба було вчити, але це не входило в його обов’язки розрахунку. Він доручав йому найскладнішу роботу, таку, що й сам виконати не міг. Маючи в своїй артілі такого здібного підмайстра і сподіваючись на чималий зиск, Ширяєв поклав контракт з конторою імператорських театрів на розпис Великого театру в Петербурзі. І тут знову прийшов на допомогу щасливий випадок.



Читець: Як добре, що в Петербурзі білі ночі! Хлопці, зморені денною працею, ще сплять. Тільки Тарас не можу заснути в своєму кутку. Та він і не хоче зараз спати. Видно ж як у день – це Петербурзька біла ніч. Голова його повна думок і мрій. Це його єдиний вільний час. Він може думати і робити що захоче.

Тарас посміхається сам до себе, обережно, щоб нікого не розбудити, встає, накидає на плечі халат, засовує в кишені сірий рисувальний папір і олівці, одразу ж бере цеберку й пензлі, щоб потім додому не заходити, а прямо на роботу, чоботи в руки, щоб не зарипіли біля хазяйських дверей, і чорним ходом на вулицю. Далі він простує до Літнього саду. Яка тиша, який спокій зараз у цьому саду! Ніхто й ніщо не заважає, він зможе віддатися своїй улюбленій справі. Тарас виймає папір і починає перемальовувати статуї. І збуджений прогулянкою, він не може зараз перевтілити все у спокійні лінії. Ох! Якби можна було би заспівати! Заспівати рідну пісню, яку співала мати, сестри, які співав коли сам, блукаючи степом, ярами над синім Дніпром.

Цього, звичайно, не можна робити, але в голові линуть нові пісні з якимись новими словами, і він їх записує на листку з малюнком. І душа співає: (діти виконують пісню “Реве та стогне Дніпр широкий...”)

Ведучий: Ось у Літньому саду до молодого Шевченка прийшло натхнення, новий талант вихлюпнув на волю. Тарас почав писати вірші, та які вірші! А одної ночі за тихими заняттями Шевченко застав земляк-художник Сонечко. Познайомилися, повели розмову. Доля Тараса глибоко схвилювала.

Він довго тримав у руках малюнок, милувався забрудненим фарбою обличчям юного художника, у неправильних рисах якого було щось привабливе, особливо в темно-сірих його очах, розумних і лагідних як у дівчини.

Ця зустріч у літньому саду якось окрилила Тараса, збудила нові сподівання на краще. Юнак почав часто бувати у Сошенка, де познайомився з видатними людьми і з художником Брюлловим, Мокрицьким, Венеціановим. Малюнки Тараса здобули високу оцінку, всі одностайно визнали великі здібності юного художника, а також поета. І вирішили йому допомогти юному таланту. Брюллов намалював портрет Жуковського, його розіграли в лотерею, зібрали 2500 крб. і 22.04 1838р. Шевченко був викуплений з кріпацтва. То був найсвітліший день у житті 24-х літнього художника і поета. Воля! Жадана воля!

Одразу ж після звільнення Тараса було зараховано слухачем Петербурзької Академії Художеств. Тарас вчився мистецтву художника і віршував. І в 1840р. вийшла його невеличка книжечка під несподіваною назвою “Кобзар”. Її одразу помітили і заговорили про неї.

А далі вийшла поема “Гайдамаки”. Всі визнали величезний поетичний дар Шевченка. І на засланні, в неволі ,в царських казематах – Шевченко писав, писав про неньку Україну ,її важку долю, про те що “оживуть степи, озера”... “що буде син і буде мати...”.

Перший збірник своїх віршів Шевченко не випадково назвав “Кобзарем”. Кобзар – це співець народний, творець і розповсюджувач так званих дум, що виникли за часів козацьких війн. Тарас виступив продовжувачем знаменитих українських кобзарів-бандуристів. Увесь поетичний лад його віршів виходив із народної пісні, народної думи.

Виконується пісня на сл. Шевченка “Думи мої, думи...”

Ведучий: Чимало поезій з особливою красою написані Т. Г. Шевченко для дітей, про дітей, яких він дуже любив і вважав найбільшою окрасою життя.

Де б не був Тарас він ніколи не забував про дітей, він хотів бачити їх щасливими.

У засланні, в тяжкій неволі діти були для Шевченка найбільшою втіхою. Дивлячись на знедолених убогих діток казахів поет згадував свою гірку долю за часів дитинства.

Любов до природи, до рідного краю – одне з найкращих людських почуттів. Навіть у найтяжчі дні кріпацтва почуття краси рідної природи не було чужим для трудящих людей. Воно якось полегшувало їх страждання, допомагало встояти проти відчаю, гартувало сили для боротьби за кращу долю.



Дівчинка: ... Співає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї сонце зустрічає.

Тихесенько вітер виє, степи, лани мріють,

Між ярами над ставами верби зеленіють...

Ведучий: “Зоре моя вечірняя”, “За сонцем хмаронька пливе”, “Грай же, море”, “Зацвіла в долині червона калина”, “Садок вишневий біля хати”, “Ой гай зелененький” – книжечка про рідну природу, її красу, велич. Про те, як Шевченко любив природу складено легенди. Ось послухайте одну із них:

Читець: Василь Лисенко, називається легенда “Тарасові дубки”.

Любив Т. Григорович рідні простори. Приїде ото на Україну, вийде на високі дніпрові кручі, дивиться навкруги і надивитися не може. Переказують старі люди, дуже дбав він про красу землі рідної. Посадить було молоденьке деревце, водою поллє і промовить до нього:

“Рости високе та крислате, не гнися ні перед паном, ні перед самим царем... Блискавиці не бійся, грози не страшися”.

З усіх дерев найбільше полюбляв Тарас дуби. Гостював він якось у Сокиринцях. Прийшов у парк, попросив у садівника лопату, взяв 10 молодих дубків і заходився садити на галявині.

Дивується садівник. Що то за чоловік у панській одежі в землі порпається. Адже це мужича робота. Не стерпів, підійшов до Шевченка, питає:

А для чого це ви, пане, все дубки садите? Може вам дати інше якесь деревце?

Дякую, не турбуйтеся, - відповідає Тарас.

Нехай дуби ростуть. Люблю їх за красу і силу. А ще за те, що ніколи до ніг не схиляються, й ніякої бурі не бояться. Треба їх більше садити. Хай люди дивляться, за взірець беруть... І ще хочу аби побачили мої дуби, як тікатимуть пани з України... Прийде, чоловіче, такий час, коли змете народ панів із землі своєї, як ото ти змітаєш торішнє листя... Я не доживу, ти не доживеш до цього часу, а сини твої доживуть, і дуби мої побачать...

Поїхав Шевченко з села. Садівник доглядав та кохав ті дуби, як малих діток. А коли вмирав – заповів їх синам своїм. Давно немає панів на Україна, а Тарасові дуби лишилися, стоять могутні, зелені богатирі, шелестять темним листям, ніби співають думу про Славного Кобзаря.

Ведучий: Любив Тарас Ш. Неньку Україну, любив її земля, зрошену гарячим потом, зігріту людською працею, любив її людей, який посвятив, особливо жіночій долі, багато поем, віршів, пісень. І хоч яким було важке життя за панщини, пісня кликала на коритись, підіймала дух, натхнення.

Життя і творчість Т. Г. Шевченка відоме кожній людині на Україні. Пам’ять про великого сина українського народу житиме в серцях мільйонів людей різних націй, різного кольору шкіри.



Читець:

Тихо на дворі. Ні вітра, ні хмар.

Сонце сідає вже. Вечір близенько.

Наша Оленка відкрила “Кобзар”,

В голос читає Тараса Шевченка.

Сонно хлюпоче Дніпро в далині,

Ген під горою принишкла діброва.

Наче струмочок дзвенить в тишині

Добре і щире Шевченкове слово.

Бабуся: (разом з дітками дивиться в розгорнутий “Кобзар”). Ось я вам розповім ще одну легенду про нашого Тараса.

Рознеслася по всій Україні сумна звістка: “Помер Кобзар – і тепер ніколи вже не озветься до народу своїми піснями...”

Пани повеселіли, справляють гучні банкети, ллють вина рікою. Тепер, мовляв, знущатимемось гад селянами, як захочемо, нема оборонця.

А люди посмутніли, ніде не почуєш ні пісні веселої, ні слова жартівливого. І гаї похилились в глибокій зажурі, і верби кучеряві плачуть над ставами, розпустивши до самої води свої пишні коси...

Та невдовзі прийшла інша звістка. Не вмер Кобзар, це пани вигадала, що людей, і ліси, і степи широкі засмутити. Живий Шевченко тільки заслав його цар далеко в Сибір, за високі гори, прикував до кам’яного стовпа залізними ланцюгами і лишив на поталу диким птахам та звірам. Але не кориться Тарас цареві. Напружує свою силу, пробує розірвати кайдани, вирвати з землі кам’яний стовп. І в день і в ночі дзвенять ті ланцюги. Похилився вже стовп, скоро на землю звалиться. Спадуть незабаром кайдани з Кобзар них рук. І тоді повернеться він на Україну до свого народу.

Іще говорили люди: впаде стовп – і тієї миті загинуть всі пани й цар їхній. Оживуть, степи, ліси, гори.

Раділи люди, чекали на повернення Кобзаря, готували йому в кожному селі пишну зустріч.

Тільки пани не вірили, сміялися, кепкували:

Аякже, прийде ваш бунтар... Чекайте...

Він давно вмер, нема його й не буде.

А ви до віку скнітимете, перед нами, панами, запобігатимете.

І діти ваші в ярмі ходитимуть, на нас працюватимуть.

І онуки ваші...

Та не вгадали пани. Самі загинули, як руді миші. А хто вцілів повтікали світ за очі, за моря-океани...

І повернувся на Україну славний Кобзар. Стоїть він на високій горі , дивиться на рідну землю, милується безкраїми степами, дніпровськими плесами, густими лісами та дібровами... А навколо шумить золота пшениця, хлюпає щедрим прибоєм до поетових ніг, низько вклоняється безсмертному кобзареві.

(Коли починаються слова “І повернувся на Україну Кобзар” – тихо звучить “заповіт”). Останній куплет співають всі.



ЛІТЕРАТУРА:


  1. Колесник П. Безсмертний Кобзар.

  2. Бичко В. Козачок.

  3. Лисенко В. Легенди про Тараса.

  4. Турчинська А. Дитинство поета.

  5. Герасименко О. Тарасова зоря.

  6. Іваненко О. Тарасові шляхи.

  7. Скомаровський В. На Тарасовій горі.

  8. Зоре моя вечірняя: Збірка пісень на сл. Шевченка

  9. В сім’ї вольній новій: Репертуарний збірник.

  10. Шевченків день: Пісні для шкільних хорів.

Каталог: public -> oipopp -> repository -> metod
metod -> Назва школи
metod -> Розвиток творчих здібностей учнів засобами ікт на уроках географії Актуальність теми дослідження
metod -> Стратегії особистісно зорієнтованого навчання на уроках світової літератури
metod -> Описова частина проекту
metod -> Гурткове заняття було і залишається основною формою навчально-виховного процесу
metod -> Роботу виконала: Кравченко Ольга Григорівна
metod -> Структури (види) кооперативного навчання
metod -> Ігор Гирич Взаємодія між середньою школою та музеями під час вивчення предмету історія України у полікультурному суспільстві
metod -> 8 клас Українська мова 1

Скачати 379.95 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка