Дипломної роботи «Управління витратами підприємства в сфері фінансового менеджменту»



Дата конвертації09.09.2018
Розмір231 Kb.
ТипДиплом



Тема дипломної роботи

«Управління витратами підприємства в сфері фінансового менеджменту»


ЗМІСТ


Вступ 3

Розділ 1. Теоретичні основи управління витратами підприємства 6

1.1. Економічний зміст та класифікація витрат 6

1.2. Методи калькулювання та економічні розрахунки витрат 10

1.3. Система управління витратами на підприємстві 12

Розділ 2. Практика управління витратами підприємства (на прикладі ВАТ „Росинка”) 17

2.1. Аналіз та оцінка прямих витрат підприємства 17

2.3. Оцінка існуючої системи управління витратами підприємства 19

Розділ 3. Удосконалення управління витратами вітчизняних підприємств 22

3.1. Удосконалення системи управління підприємством за рахунок зниження витрат 22

3.2. Планування витрат як засіб підвищення управління результатами діяльності ВАТ „Росинка” 23

3.3. Система автоматизації обліку, контролю та аналізу витрат 27

Висновки та пропозиції 30

Список використаної літератури 33

Додатки 39



Вступ



Актуальність дослідження. Одним з елементів цілісної системи управління є управління витратами підприємств і організацій. Раціональне управління витратами є запорукою фінансової стабільності та стійкості у роботі вітчизняних товаровиробників. Недооцінка ролі управління витратами зумовлює значні витрати підприємств і організацій, що у кінцевому випадку негативно впливає на рівень виробничих витрат та на результати господарювання. Управління витратами передбачає управління процесами та факторами, що впливають на формування витрат, їх рівень та склад, головне в якому – попередження нераціонального використання ресурсів.

Актуальність проблем, пов’язаних з управлінням витратами і калькулюванням собівартості продукції дозволили висунути гіпотезу: традиційна система управління витратами відірвана від практичних потреб управління ними ж. Традиційна система управління витратами не відповідає потребам управління в частині: точності і своєчасності формування витрат, оцінки структури і динаміки витрат, організації надання інформації керівництву підприємства для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Внаслідок цього управління витратами носить формальний характер, а пошук шляхів їх скорочення є несистемним.

Матеріаломісткість вітчизняного виробництва, використання обладнання з високим рівнем зношення в свою чергу підвищують витрати на його утримання, висока енергомісткість вітчизняного виробництва та інші специфічні чинники обумовлюють високий потенціал заходів, спрямованих на зниження витрат, при досягненні головної мети – підвищенні конкурентоспроможності підприємства.

Все це вимагає постановки та вирішення різноманітних задач, пов’язаних с оптимізацією витрат, як в виробничому розрізі, так й на загальнозаводському рівні. При цьому необхідною умовою забезпечення ефективності цих заходів слід вважати наявність якісної інформаційної бази та використання комп’ютерних систем в управлінні.

В зв'язку з цим управління витратами стає ключовим чинником в забезпеченні ефективного розвитку підприємства, оскільки висока собівартість продукції знижує конкурентоспроможність підприємства і примушує менеджмент шукати причини і резерви зниження витрат, а роль системи управління витратами при цьому полягає в створенні і забезпеченні найбільш економічного способу виробництва і реалізації продукції.

Дослідження теоретичних основ та практичного застосування різних систем управління витратами знайшли своє відображення в працях вітчизняних і закордонних учених: О. Байдика, К. Вілсона, С. Голова, Дж. Горрігана, К. Ларіонової, С. Ніколаєвої, Л. Нападовської, О. Орлова, Є. Рясних, С. Сінка, С. Стукова, В. Суржика, Р. Хілтона, Л. Хлапенова, М. Чумаченка та ін. При всій значимості проведених наукових досліджень, окремі питання підвищення ефективності управління витратами підприємства вивчені недостатньо. Зокрема, спостерігаються різні підходи до факторів впливу на витрати підприємства, маються розходження в методиках розрахунку, аналізі, основних показниках і комплексній оцінці витрат підприємства. Вимагають подальшого розвитку питання розробки конкретних механізмів пошуку і реалізації внутрішніх резервів економії витрат підприємств.

Таким чином, питання розробки і застосування ефективних методів управління витратами є актуальними, а їх активне використання дозволить підприємству знизити свої витрати, що у свою чергу забезпечить підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Метою дослідження є вивчення існуючих теорій та методів управління витратами підприємств; отримання практичних навичок з аналізу витрат вітчизняних підприємств.

Для досягнення цієї мети було поставлено такі задачі:

- визначити економічну сутність витрат та їх значення в діяльності підприємств;

- охарактеризувати методи калькулювання та економічних розрахунків витрат;

- провести аналіз існуючих теорій управління витратами підприємства;

- провести аналіз змінних та постійних витрат підприємства;

- оцінити систему управління витратами ВАТ „Росинка”;

- надати пропозиції щодо вдосконалення системи формування витрат на підприємстві за рахунок зниження витрат;

- провести планування витрат ВАТ „Росинка”.

Об'єктом дослідження є процеси функціонування ВАТ „Росинка”, що пов’язані з формуванням витрат.

Предметом дослідження є аналіз фінансово-господарські відносини підприємства, що виникають в процесі управління витратами підприємства

У процесі дослідження використані такі методи проведення економічних досліджень: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення і формування висновків), монографічний (розробка методики управління витратами на підприємстві), економіко-математичний (здійснення аналізу і оцінки системи управління витратами в умовах підприємства); розрахунково-конструктивний та експериментальний (розробка стратегічних напрямів управління витратами на перспективу) та інші.

Інформаційна база дослідження: спеціальна література з проблем теорії та практики удосконалення управління витратами підприємств, нормативні документи, офіційна фінансова звітність підприємства.

Структура та обсяги роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури, додатків.


Розділ 1. Теоретичні основи управління витратами підприємства




1.1. Економічний зміст та класифікація витрат



Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.
3. Такі економісти як: М.І. Баканов, С.М. Капелюш, Л.П. Петров, A.M. Фрідман, А.А. Макарова та інші головну увагу приділяли витратам обігу, під якими розумілись суспільно - необхідні витрати живої та уречевленої праці. Таке тлумачення витрат було зумовлено тим, що витрати розглядалися у зіставленні з витратами виробництва з одного боку, та витратами споживання - з іншого, а також з домінуванням економічної теорії К. Маркса щодо економічної природи витрат.

4. У своїх працях Ф.Ф. Бутинець та Т.П. Остапчук [9, c. 504], Л.М. Янчева [64, c. 127] при розгляді витрат визначають їх як загальноекономічну категорію, що характеризує використання різних речовин і сил природи в процесі господарювання. Відрізняють поняття витрат в бухгалтерському розумінні від витрат в економічному тлумаченні. Так, під економічними витратами розуміють „затрати втрачених можливостей", тобто суму грошей яку можна отримати при найбільш вигідному із всіх можливих альтернативних варіантів використання ресурсів. Таким чином, економічні витрати будь - якого ресурсу обраного для виробництва продукції дорівнюють його вартості при найкращому із всіх можливих варіантів використання. Поняття економічних витрат обумовлено обмеженістю ресурсів у порівнянні з кількістю варіантів їх використання. З бухгалтерської точки зору витрати - це тільки конкретні витрати ресурсів. Дане тлумачення базується на ресурсному розумінні природи господарства, не беручи до уваги інші аспекти.

5. Якщо розглядати роботи іноземних авторів, то особливостями вирішення проблеми розкриття сутності витрат є:

- присутність однакового підходу до розглядання витрат підприємств, що здійснюють різні види діяльності із зазначенням галузевих особливостей;

- розглядання витрат як елемента всієї системи управління у нерозривному зв'язку з іншими важливими показниками фінансово - господарської діяльності;

- створення умов для практичного впровадження наукових робіт до системи управління підприємством. К.Друрі визначає термін „витрати" як засоби, що витрачено на одержання прибутку. Дане тлумачення є одностороннім, адже здійснюється ототожнення витрат з використанням фінансових ресурсів [25, c. 138]. Це тлумачення виражає сутність витрат лише через натурально - речовий склад, не беручи до уваги сутнісний, часовий аспекти даної проблеми.

Витрати визнаються за наступних умов:

1. Зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводять до зменшення власного капіталу підприємства, крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками.

2. Визнання на підставі систематичного і раціонального розподілу економічних вигод, які забезпечує актив протягом декількох (наприклад, нарахування амортизації основних засобів, нематеріальних активів тощо).

3. Негайне визнання, якщо економічні вигоди не відповідають критеріям активів підприємства (наприклад, уцінка товарів, створення резерву сумнівних боргів тощо).

4. Можлива достовірна оцінка суми витрат. Дотримання цієї умови означає, що оцінка витрат відбувається на підставі положень національних стандартів.

Для збереження і покращення загальної прибутковості підприємства керівництво повинне знати розміри специфічних витрат і прибутків на будь-який момент по окремих видах продукції, по кожному цеху та по інших структурних підрозділах підприємства.

Слід розрізняти два види витрат:


  • Бухгалтерські витрати – витрати, які мають явний характер і знаходять відображення на рахунках бухобліку.

  • Економічні витрати – включають в себе бухгалтерські (явні) витрати і неявні витрати, або витрати втрачених можливостей (альтернативні витрати).

  • Вырезано.

  • Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Проте до складу витрат підприємства входять не тільки ті, що пов’язані з купівлею ресурсів, крім них підприємство несе витрати на збут та просування продукції на ринок. Сюди відносяться витрати пов’язані з транспортування виробів споживачу, на проведення маркетингових досліджень та організацію реклами тощо. Виражені в грошовій формі вони являють собою витрати реалізації продукції.

Крім того підприємство сплачує податки, збори, робить відрахування в різноманітні цільові і позабюджетні фонди, що також відносяться на собівартість продукції. Сума витрат виробництва і реалізації, податків, зборів і обов'язкових відрахувань становить витрати підприємства або повну собівартість продукції.

У собівартість продукції включаються: витрати на освоєння виробництва; витрати, які безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції і обумовлені технологічними й організаційними чинниками виробництва; витрати на оплату праці; витрати, пов'язані з використанням природної сировини; витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконалюванням технологій і організацією виробництва, а також з покращенням якості продукції; витрати, пов'язані з винахідницькою діяльністю, технічним удосконаленням і раціоналізаторськими пропозиціями; витрати на обслуговування виробничого процесу (поточний, середній і капітальний ремонти); витрати на забезпечення нормальних умов праці і техніки безпеки; витрати, що пов'язані з кадровою політикою підприємства; поточні витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією фондів природоохоронного призначення; витрати, пов'язані з процесом управління виробництвом; витрати по транспортуванню робітників до місця роботи; виплати, передбачені законодавством про працю (оплата відпусток, компенсацій і т.д.); відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення та у фонд зайнятості; відрахування на обов'язкове медичне страхування; платежі на страхування майна підприємств; витрати на оплату відсотків по короткострокових позичках банків, оплата банківських послуг; витрати на гарантійне обслуговування продукції; витрати, пов'язані зі збутом продукції; витрати на відтворення основних виробничих фондів (амортизація); втрати від простоїв за внутрішньовиробничими причинами.

Розмір цих витрат залежить від цін на ресурси необхідних для виробництва товару, а також від технологій їхнього використання. Ціна, за якою купляються ресурси, не залежить від фірми-виробника. Вона визначається взаємодією попиту і пропозиції на ці ресурси. Отже, для підприємця є дуже важливим технологічний аспект формування витрат виробництва, що визначає, з одного боку, кількість ресурсів, що залучаються, та якість їхнього використання, з іншого. Причому, підприємство повинно використовувати такі методи виробництва, що були б ефективні, як з технологічного, так і з економічного погляду. Тобто кожне підприємство намагається вибрати такий технічно ефективний процес виробництва, що забезпечував би найменші витрати виробництва.

Витрати, при віднесені їх на собівартість продукції, поділяються на прямі — безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, і непрямі—пов'язані з роботою цеху або підприємства [18, c. 164].

У залежності від питомої ваги окремих видів витрат у витратах виробництва виділяються такі групи галузей як: трудомісткі, матеріаломісткі, енерго- і паливомісткі, фондомісткі та змішані.

Трудомісткі - у структурі витрат яких найбільшу питому вагу займають витрати на заробітну плату.

Матеріаломістку - у структурі витрат яких найбільшу питому вагу займають матеріальні витрати.

Енерго - і паливомісткі - у структурі витрат яких найбільшу питому вагу займають витрати на енергію і паливо.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Непрямі витрати, як правило, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (наприклад, загальновиробничі й адміністративні витрати). Їх облік у собівартості даної продукції здійснюється побічно: вони беруться в процентному відношенні від прямих видів витрат, неначе б то накладаються на них. Не випадково непрямі витрати називаються іще накладними, а прямі – основними. Базою розподілу непрямих витрат можуть бути різні статті основних видатків. Вибір способу розподілу повинен відповідати максимальному наближенню результатів розподілу до фактичних витрат на даний вид продукції.



1.2. Методи калькулювання та економічні розрахунки витрат

У спеціальній літературі використовують різні терміни, пов’язані з обліком витрат: моделі управлінського обліку, системи управлінського обліку витрат, системи обліку витрат на виробництво і калькулювання продукції тощо. Проте в нормативних документах не наведено визначення цих понять, не подано повної класифікації способів обліку витрат і калькулювання.

Дійсно між калькулюванням і виробничим обліком існує тісний взаємозв’язок. Передумовою калькулювання є облік витрат виробництва. Виробничий облік передбачає збирання інформації про витрати підприємства, документальне оформлення господарських операцій, які пов’язані з виробничими витратами, їх узагальнення та групування за різними ознаками. Лише на основі інформації, що міститься в системі виробничого обліку, можливе калькулювання. Калькуляційний облік забезпечує групування витрат у такому аналітичному розрізі, який робить можливим процес калькулювання. Ступінь деталізації виробничого обліку залежить від завдань, які стоять перед підприємством у сфері калькулювання.

Більшість авторів під методом обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції розуміють сукупність прийомів документування і відображення виробничих витрат, які забезпечують визначення фактичної собівартості продукції, а також віднесення витрат на одиницю продукції. Іншими словами, це сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво по калькуляційних об’єктах і прийомів розрахунку калькуляційних одиниць [58, c. 39].

Тобто поняття методу обліку витрат в економічній літературі найчастіше розглядається у нерозривному взаємозв’язку із способами обчислення собівартості продукції. Зрозуміло, що кінцевою метою виробничого обліку є калькулювання собівартості продукції.

На наш погляд слід чіткіше розрізняти методи обліку витрат на виробництво і методи калькулювання собівартості продукції.

Методи обліку витрат визначаються насамперед технологічними й організаційними особливостями виробництва і мають відображувати процес формування витрат в його конкретних умовах. При цьому накопичення витрат має не тільки забезпечити реальне обчислення собівартості продукції, а й слугувати інтересам найефективнішого управління виробництвом.

Організація виробничого обліку передбачає певне групування витрат підприємства. Загалом виробничі витрати слід, по-перше, акумулювати по місцях їх виникнення, по-друге, відносити на конкретну продукцію. Це досягається на рівні аналітичного обліку. При цьому даються різні визначення об’єкта обліку витрат: вид діяльності, продукт, виробничий підрозділ, завдання, поставлені менеджером, на які відносять витрати підприємства ознака, згідно з якою здійснюється групування виробничих витрат для цілей управління початкова одиниця, в розрізі якої ведеться аналітичний облік витрат виробництва предмет або сегмент діяльності, що потребує окремого вимірювання пов’язаних з ним витрат.



Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

У разі прямого розрахунку усі витрати на виробництво безпосередньо відносять на окремі об’єкти калькулювання продукції. Такий метод застосовують у виробництвах, які випускають один вид продукції (робіт, послуг), у рослинництві, деяких промислових і допоміжних виробництвах.

Отже, відокремлення об'єкті обліку витрат та калькулювання, вибір методів обліку витрат і калькулювання, калькуляційних одиниць згідно з чинним законодавством є компетенцією підприємств, що потребує допомоги з цих питань з боку державних, галузевих органів та наукових установ.

Розрахунок собівартості виду продукції й окремої його одиниці - основна і кінцева мета виробничого обліку. Собівартість об'єктів калькулювання може визначатися залежно від особливостей організації діяльності підприємства, а також методів калькулювання з урахуванням різних систем виробленого обліку.



1.3. Система управління витратами на підприємстві

Дослідження управління як науки в цілому,  і виникнення теорії витрат зокрема, припадає на другу половину XIX століття. Виникла і розвивалася теорія витрат в економічно розвинених країнах – США, Англії, Німеччині. Велике теоретичне і практичне значення має виникнення і використання управлінського обліку (контролінгу). Проте, управління витратами не може обмежуватись веденням управлінського обліку. Процес управління, крім обліку, передбачає здійснення низки заходів. В умовах нестабільності підприємство може бути прибутковим і не мати на поточному рахунку коштів, тому важливим стає забезпечення видатків власними засобами, звичайне зіставлення планових і фактичних витрат є недостатнім при здійсненні контролю. Управління витратами підприємства поєднує в собі елементи фінансового та виробничого (операційного) менеджменту. За допомогою фінансів здійснюється вартісна оцінка процесу формування собівартості продукції та розраховується розмір прибутку. Проблемним питанням є відсутність єдиної системи управління витратами на вітчизняних підприємствах. Крім того, на даний час ще немає чіткої системи управління процесом зниження собівартості [24, с. 7]. Окремі функції управління розмежовані, не вистачає об’єднаної системи обліку, яка б забезпечувала потрібною інформацією всю систему управління. Управління витратами має здійснюватися в місцях їх виникнення у поєднанні всіх функцій управління. Проблема системності  управління витрат розглядалася ще в радянські часи. В сучасних умовах, для ефективного здійснення своїх функцій суб’єктами управління, необхідно активно використовувати можливості сучасних інформаційних технологій, облік, калькулювання витрат повинні доповнюватися плануванням і прогнозуванням, нормуванням витрат, аналізом, контролем і регулюванням собівартості.

Українська управлінська та економічна думка розвивалася у загальносвітовому контексті, після жовтневого перевороту вітчизняна наука розвивалася в руслі радянської. За радянських часів в аналізі витрат було досягнуто покращення: розроблено методику комплексного аналізу виробничих витрат і собівартості та функціонально-вартісний аналіз. Покращилися методи контролю. Система калькулювання витрат на виробництво була чітко налагоджена, були розроблені різноманітні методи обліку витрат. Широко запроваджувався нормативний метод обліку витрат. У 80-90-ті роки державними органами управління здійснено низку заходів у сфері вдосконалення планування, аналізу собівартості за техніко-економічними факторами. Однак в умовах командної економіки дані обліку та планування витрат використовувались виключно в цілях державного ціноутворення, не існувало стимулів до їх скорочення. Ініціативу в організаціях, на підприємствах не заохочували. Перехід до ринку став несподіванкою для багатьох керівників, що призвело до втрати підприємствами ринкових позицій та погіршення їх роботи. В умовах ринкової економіки здорова конкуренція примушує підприємства зменшувати ціни на продукцію та знижувати собівартість. Отже, в сучасних умовах необхідно надалі вивчати зарубіжний досвід управління, не відкидаючи напрацювання вітчизняної науки, активно впроваджувати в практику їх досягнення [24, с.10-13].

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Облік витрат можна вести в будь-якій деталізації. При цьому потрібно, щоб в первинних документах було організовано достатньо кількість ознак групування інформації. В аналітичному обліку підприємства на сьогодні немає перешкод для впровадження всіх виправдань прийомів управлінського обліку, в частині обліку витрат, випуску продукції і калькулюванні собівартості. Децентралізація обліку витрат в підрозділах підприємства (за центрами відповідальності і місцями формування витрат) дає можливість виявити резерви виробництва: винуватців перевитрат, шляхи економії і зниження витрат. Така організація аналітичного обліку витрат забезпечує індивідуальну персональну відповідальність кожної посадової особи і працівника за результати виробництва на своїй ділянці і робочому місці.

Аналітичний облік витрат організовується відповідно до галузевих методичних рекомендацій по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг). Але навіть в межах однієї галузі кожне підприємство має суттєві особливості в технології і організації виробництва, і це не може не враховуватись в управлінському обліку при організації аналітичного обліку витрат.

На побудову обліку виробничих витрат впливає безліч факторів, які доцільно об’єднати в групи: загально-організаційні, обліково-організаційні та технологічні.

До загально-організаційних факторів відносяться [9, c. 378]:

Вид підприємницької діяльності. Облік витрат виробничих, комерційних підприємств, кредитно-банківських установ значно відрізняється;

Галузь та підгалузь виду діяльності. Кожна галузь діяльності має бути відокремлена в бухгалтерському обліку для визначення по кожній з них фінансового результату;

Форма спеціалізації. Враховуються види виробів, наданих послуг, виконаних робіт. Витрати та доходи обліковуються окремо по кожному виду продукції;

Організаційна побудова. Вона може характеризуватись – цеховою або безцеховою структурою;

Тип виробництва. Може бути індивідуальним, серійним або масовим.

Наведені чинники визначають побудову бухгалтерського обліку, тобто системи рахунків, Головної книги, методику їх ведення та складання бухгалтерського балансу і, разом з тим, є вихідними для побудови управлінського обліку.

Калькулювання фактичної собівартості продукції складають для порівняння витрат на виробництво та реалізацію за ціною продажу одиниці виробу. Якщо доходи не покривають витрати на виробництво, виникає питання про доцільність виробництва. Для проведення аналізу собівартості недостатньо мати загальну суму витрат, необхідні дані про кожну статтю витрат. Ці дані можна одержати різними способами. Вибір способу залежить від організації виробництва на підприємстві. Проте кожний вид діяльності, кожна галузь або підгалузь виду діяльності, а також вид продукції визначають відмінності в організації виробництва на підприємстві.

В цілому механізм господарювання підприємства визначається ступенем управління витратами. Основні елементи системи управління витратами на виробництво наведено на рис. 1.2.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Отже, система управління витратами відіграє надзвичайно важливу роль у розробці стратегії поведінки підприємства в ринкових умовах, тобто обґрунтуванні управлінських рішень під впливом зовнішнього економічного середовища. Не менше значення її і в налагодженні ефективного внутригосподарського управління, створенні ефективного механізму планування, контролю й аналізу витрат.

Розділ 2. Практика управління витратами підприємства (на прикладі ВАТ „Росинка”)




2.1. Аналіз та оцінка прямих витрат підприємства

Завод «Росинка», який почав працювати ще 1960 року, до 90-х років минулого століття лишався єдиним заводом у київському регіоні, який спеціалізується на безалкогольних напоях. Сьогодні «Росинка» входить до когорти найбільших виробників напоїв в Україні.

Вже з 1962 року «Росинка» освоїла випуск напоїв з натуральної фруктової сировини. З того часу асортимент продукції вдосконалюється та розширюється. Так з 1996 року ми відкрили виробництво сокового напою  для дітей  «Capri-Sonne», який вже давно люблять дітлахи Європи.

З 2008 року «Росинка» - повноправний член шанованої у світі групи виробників  напоїв  Orangina Schweppes Group (Оранжина Швепс Груп). Завод заслужив хорошу репутацію у країнах Європейського Союзу. «Росинка» вважається інноваційним брендом, що пропонує споживачеві широкий вибір із понад 75 найменувань продукції, яка випускається на сучасних виробничих лініях. У нашому асортименті напої на будь-який смак: безалкогольні, слабоалкогольні, сокові, а також мінеральні води і надзвичайно смачний квас.

За час свого існування завод отримав понад 100 нагород, золотих медалей і Гран-прі як в Україні, так і закордоном. Це свідчить про високі виробничі стандарти «Росинки» і про безумовно лідерські позиції. Проте наша найважливіша винагорода – це визнання споживачів.

Досвід більш ніж 40 років роботи, якісна сировина, передові технології виробництва, працівники, які є фахівцями своєї справи – все це складові успіху та зростаючого інтересу до продукції заводу.

Сьогодні завод «Росинка» належить до п’ятірки найпотужніших виробників пиво-безалкогольної галузі, а лінія з виробництва сокових напоїв «Capri-Sonne» не має аналогів в Україні.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Наступним показником, який застосовується для аналізу ефективності використання основних фондів є фондоозброєність. Він визначається як відношення середньорічної вартості основних виробничих фондів до чисельності працівників. Розрахунки показують, що цей показник протягом досліджуваного періоду зростає, що пов’язане в першу чергу із зростанням вартості основних фондів. Чисельність працівників також зростає, однак не значними темпами порівняно з темпами росту основних фондів, тому в результаті у 2008 році фондоозброєність збільшилась на 7,84% порівняно з 2007 роком, а у 2009 році показник зріс більше як на 35% порівняно з 2008 роком. Важливими техніко-економічним показником є продуктивність праці (або його ще називають виробітком на одного працівника). Розраховується показник як відношення обсягу товарної (реалізованої) продукції до средньоспискової чисельності працівників. Продуктивність праці протягом досліджуваного періоду зростає – у 2008 році на 17,8% порівняно з 2007, а у 2009 році на 2,5% порівняно з 2008 роком. Сповільнення темпів зростання продуктивності праці викликане сповільненням темпів зростання обсягів реалізації. У таблиці також наведені показники ефективності використання матеріальних ресурсів: матеріаловіддача та матеріаломісткість. Матеріаловіддача розраховується як відношення обсягів реалізованої продукції до вартості матеріальних затрат. Як показують розрахунки, матеріаловіддача знизилась у 2008 році порівно з 2007 роком, що пов’язане із зростанням матеріальних затрат, однак у 2009 році значення показника зросло і перевищило рівень 2007 року на 0,1 грн./грн., що було пов’язане в першу чергу із зменшенням матеріальних затрат та зростанням обсягів реалізації. Матеріаломісткість є оберненим показником до матеріаловіддачі і показує скільки матеріальних затрат припадає на одну гривню реалізованої продукції. У 2009 році матеріаломісткість зменшується до 54 коп. На кожну гривню реалізованої продукції. Ефективність використання оборотних коштів визначається за допомогою показників коефіцієнта оборотності оборотних коштів та тривалості обороту оборотних коштів. Перший показник визначається як відношення обсягів реалізації до середньорічної вартості оборотних коштів підприємства. У 2008 році спостерігається зростання показника майже на 55% порівно з 2007 роком, що пов’язане із зменшенням середньорічної вартості оборотних коштів та зростанням обсягів реалізації продукції. Однак, у 2009 році коефіцієнт оборотності зменшився більше як на 22%, що пов’язане із зростанням вартості оборотних коштів. Тривалість обороту оборотних коштів є досить високою: у 2007 році вона становила 171 день, у 205 – 110 днів, а у 2009 – 142 дня. Це означає, що у 2007 році оборотні кошти обертались дещо більше 2 разів на рік, а у 2009 році – дещо більше 2,5 рази. А це є невисоким показником.



Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Як свідчать наведені у табл. 2.16 дані, серед витрат ВАТ „Росинка” більшу питому вагу становлять постійні витрати: 57,4% в 2007 році, 56,6% в 2008 році та 58,5% в 2009 році.



2.3. Оцінка існуючої системи управління витратами підприємства

Відповідно інформаційної системи управління витратами, систему управління витратами було декомпоновано на три рівні управління: стратегічне, тактичне й оперативне, які перебувають у тісній взаємодії й пов'язані зворотними зв'язками. При цьому узагальнюючою є підсистема стратегічного планування, що безпосередньо й визначає стратегію управління витратами для підприємства, яка являє собою набір моделей і методів з планування загальної стратегії управління витратами на підприємстві та включає до свого складу підсистему ключових показників оцінки ефективності витрат, а також визначення напрямків можливого зниження собівартості продукції. Розроблені моделі й механізми застосовуються керівництвом підприємства для аналізу зовнішнього середовища підприємства й визначення очікуваних результатів по видах ефектів. За отриманими результатами відбувається вибір перспективних напрямків зниження витрат.

Далі обрані напрямки передаються в підсистему тактичного управління, де відбувається планування бюджету витрат по даних напрямках і розробка послідовності заходів для досягнення визначених цілей. Розроблені моделі системи бюджетування використовуються для планування витрат на випуск певних видів продукції по центрах фінансової відповідальності, що дозволяє ефективно визначати собівартість виробленої продукції.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

На підприємстві фактичну інформацію про виконання бюджетів складали бухгалтерія і фінансовий відділ. Вони також займалися консолідацією бюджетів і координацією всього процесу бюджетування.

Виходило, що, по-перше, дана функція дублювалася, а по-друге, фактичні дані, надавалися підрозділами несвоєчасно. І додатково підрозділи займалися цією роботою в збиток виконанню своїх основних функцій. В результаті було ухвалене рішення уникати дублювання: підготовкою фактичної інформації повинен займатися фінансовий відділ, надаючи її підрозділам для проведення план-факторного аналізу і усунення помилок в роботі.

Таким чином, вживання заходів щодо ліквідації недоліків системи бюджетування є важливим чинником успіху ВАТ „Росинка”. Основними заходами щодо удосконалення системи бюджетування на підприємстві повинні бути:

- розробка чіткої концепції щодо подальшої діяльності компанії, тобто розробка стратегії підприємства, яка дасть можливість систематизувати діяльність компанії майбутнє;

- застосування автоматизованих програм бюджетування підприємства, які дадуть можливість отримувати більш оперативну і достовірну інформацію в процесі плануванню бюджету на наступний період;

- у сучасний динамічних умовах розвитку ринкових відносин необхідною передумовою здійснення успішного процесу бюджетування на підприємстві є облік всіх можливих сценаріїв подальшого розвитку. Тому необхідною передумовою є зменшення рисок в процесі бюджетування шляхом процесу планування за декількома умовами подальшого розвитку.

Розділ 3. Удосконалення управління витратами вітчизняних підприємств




3.1. Удосконалення системи управління підприємством за рахунок зниження витрат

Ефективність своєї діяльності ВАТ „Росинка” оцінює за кінцевим результатом. Тому в якості основних умов зниження витрат на утримання й експлуатацію основних засобів, на яких сфокусована увага, є внутрігосподарські організаційно-управлінські та фінансові, що конкретизовані у вигляді основних задач, які необхідно вирішувати позачергово в період трансформаційної перебудови з метою зниження витрат, а саме:

- вдосконалення інформаційного забезпечення процесу господарської діяльності;

- розробки підходу щодо формування асортименту продукції підприємства (випуск сокозмістних напоїв, наприклад);

- вдосконалення механізму покриття витрат.

Одним із напрямків формування організаційно-економічних умов зниження витрат виробництва є вдосконалення інформаційного забезпечення управління процесом реалізації продукції.

Це зумовлено тим, що в ринкових умовах інформація стає одним із найважливіших ресурсів, від якості якого залежить ефективність прийняття управлінських рішень, а також величина тих чи інших витрат.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Одночасно з даними заходами слід проводити контроль прибутковості ВАТ „Росинка”. Контроль прибутковості повинен здійснюватися із попереднім аналізом прибутковості підприємства за продукцією, групами покупців, сегментами ринку, каналами збуту, розмірами партій замовлень продукції. Даний контроль слід виконувати в декілька етапів: визначення функціональних витрат, розподіл витрат за каналами розподілу, розподіл функціональних витрат за об'єктами, складання звіту про прибуток і збитки для кожного каналу збуту. Комплексне використання всіх видів маркетингового контролю сприятиме підвищенню ефективності діяльності підприємства.



3.2. Планування витрат як засіб підвищення управління результатами діяльності ВАТ „Росинка”

Основними напрямками вдосконалення економічних методів управління витратами на ВАТ „Росинка” є перегляд ефективності виплат заробітної плати, премій, грошових винагород, матеріальної допомоги, надання позик, участь у прибутку. Економічні методи мотивації повинні подіяти на персонал для досягнення поставлених цілей. Кошти на оплату праці потрібно використовувати таким чином, щоб темпи росту продуктивності праці обганяли темпи росту його оплати. Тільки за таких умов створюються можливості для нарощування темпів розширеного відтворення.

Працівників при виплаті заробітної плати необхідно поділити на дві категорії:

ефективна робота яких на пряму підвищує отримання прибутку від реалізації послуг (наприклад, менеджери роботи з клієнтами);

робота яких на пряму не впливає на формування прибутку (наприклад, прибиральниці).

Першій категорії працівників можна запропонувати заробітну плату, що залежить від виробітку та надання послуг.

Другій категорії заробітна плата буде проста погодинна і почасово-преміальна.

Працівникам необхідно виплачувати додаткову заробітну плату, що має такі форми:

надбавки за сполучення професій і виконання додаткових обов'язків;

доплати за роботу у вечірню і нічну зміни;

доплати за керівництво;

персональні надбавки керівникам і фахівцям за кваліфікацію;

доплати за ненормований робочий день;

доплати за понаднормову роботу, роботу у вихідні і святкові дні.

Перераховані надбавки, доплати і компенсації будуть нараховутися у виді визначених підприємством відсотків до основної заробітної плати.

Також можна впровадити інші заохочувальні і компенсаційні виплати:

винагорода за кінцеві результати, що виплачується за виконання річних чи квартальних планів окремими структурними підрозділами або підприємства в цілому. Винагорода стимулює групові інтереси, заохочує колектив до досягнення кінцевих результатів виробництва; найчастіше розподіляється за коефіцієнтом трудової участі або внеску.

Винагорода у ВАТ „Росинка” може виплачуватися за наступні результати:

збільшення обсягів надання послуг;

підвищення продуктивності праці;

підвищення якості послуг.

Серед системи винагород, яку необхідно запровадити для ефективної роботи, важливе місце має зайняти преміювання. Преміювання праці є додатковою формою винагороди, виплачуваної працівнику у випадку досягнення підприємством визначених результатів, а також з урахуванням індивідуального внеску працівника в кінцеві результати. Система преміюванням забезпечує зацікавленість працівників у результатах праці, дотримання планових пропорцій, роботу в заданому режимі.

Преміювання може мати загальний характер (за досягнуті результати роботи підприємства) і приватний (за створення і впровадження нових рішень, економію електроенергії і т.д.).

Преміювання можна розглядати по джерелах:

1. Преміювання з виторгу має передбачати, що працівник чи підрозділ одержує визначену частку винагороди при досягненні визначеного, заздалегідь установленого розміру виручки (реалізації, надання послуг) у вигляді деякого відсотка з виторгу або абсолютного розміру премії.

2. Преміювання з доходу дозволить погодити одержання винагороди з досягненням визначеного економічного результату (валового, госпрозрахункового чи чистого доходу) у виді заздалегідь установленого відсотка з доходу або абсолютного розміру премії.

3. Преміювання з прибутку має передбачати, що працівник або підрозділ одержують визначену частку винагороди при досягненні визначеного розміру прибутку (валовий, чистий) у вигляді фіксованого відсотка з прибутку чи абсолютного розміру премії в залежності від розміру посадових окладів. Преміювання з прибутку є найбільш тонким інструментом заохочення, оскільки чітко орієнтує на досягнення основного економічного критерію — прибутку.

Форми і розміри преміювання також мають залежати від категорії персоналу підприємства.

Працівники преміюються за виконання заданого обсягу робіт, забезпечення необхідної якості надання послуг і культуру обслуговування у вигляді розрахункового відсотка до годинної тарифної ставки від фактично відпрацьованого часу, тобто їм нараховується премія на основну заробітну плату.

У нормальних умовах виробництва питома вага премій у загальному заробітку не повинна перевищувати 50 %. Підвищення частки премії може привести до того, що вони перестануть виконувати стимулюючу функцію і перетворяться в складову заробітної плати.

Розмір премій визначає керівництво підприємства виходячи з балансового прибутку; іноді розрахунковий відсоток премій резервується у фонді оплати праці. Фактично преміювання робітників спрямоване на досягнення групових результатів бригад, ділянок і цехів і не завжди зв'язано з кінцевим результатом підприємства.

Управлінський персонал (службовці) може преміюватися в основному за перевищення планових кінцевих результатів із прибутку трьома способами:

виплата визначеного відсотка від основної заробітної плати (посадового окладу, місячної ставки оплати);

розподіл частини чистого прибутку (фонду матеріального заохочення) між службовцями відповідно до коефіцієнта трудового внеску;

виплата заздалегідь погодженого відсотка від чистого доходу (фонду оплати праці) за кожен відсоток перевищення кінцевого результату.

Максимальний розмір премії включається в положення про оплату праці (преміюванні) і відомий заздалегідь.

При невиконанні планових показників і різних порушень розмір премії знижується, тому що заохочення неефективної праці окремих працівників приведе до різкого погіршення клімату в колективі.

З причин заохочення працівників можна запровадити преміювання:

за підвищення продуктивності праці;

поліпшення якості послуг, що надаються;

досягнення важливих цілей підприємства, підрозділу;

поліпшення окремих сторін діяльності підприємства;

особисті досягнення працівників.

В організації преміювання варто враховувати особливості і задачі торговельної діяльності підприємства, що багато в чому визначає його ефективність і доцільність.

При організації системи преміювання необхідно враховувати наступні елементи:

джерело коштів для преміювання;

конкретні показники преміювання;

умови преміювання;

розміри премій по до терміни преміювання;

розміри премій по кожнім показнику;

коло премійованих.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

З метою вивчення залежності між змінами сукупного доходу від продажів, витрат і чистого прибутку у ВАТ „Росинка” потрібно проводити аналіз беззбитковості реалізації продукції. При цьому особлива увага має приділятися аналізу обсягів та номенклатури придбаної продукції, що дозволить керівництву визначати критичні точки обсягу реалізації. Критичною вважається така точка обсягу продажів, при якій підприємство має витрати, рівні виторгу від реалізації всієї продукції. У цій системі немає ні прибутку, ні збитків.



3.3. Система автоматизації обліку, контролю та аналізу витрат

Постановка задачі – це формування початкових посилань, необхідних для розв'язання задачі, і описання її математичного змісту. У постановці задачі відображаються її організаційно-економічна суть, зміст постановки, періодичність розв'язання, зв'язок задачі з іншими задачами, організація збирання початкових даних або використання наявних у базах даних, часові обмеження на видання розв'язку задачі.

Автоматизоване рішення задач обліку, которолю та аудиту витрат базується на підготовці веденні інформації до обробки, яка включає первинні документи.

Сучасний бухгалтер займає одне з провідних місць в управлінні підприємством. Він займається не тільки веденням бухгалтерського обліку. Але і здійснює велику роботу, що включає планування, контроль, оцінку, огляд діяльності, проводить аудит та розробку управлінських рішень відповідно господарської діяльності підприємства.

Необхідною умовою удосконалення управління є корінна реконструкція його технічної і інформаційної бази на базі автоматизованої системи обліку з використанням автоматизованих робочих місць бухгалтера (АРМБ). Одним з основних завдань є подальший розвиток та удосконалення інформаційних систем підприємств з використанням сучасних методів управління і технічних засобів.

В зв'язку з новими умовами роботи роль бухгалтерського обліку повинна бути зміненою, а методологічні і методичні аспекти піддані суттєвим корективам. Бухгалтерський облік та бухгалтерська інформація в умовах автоматизованої обробки інформації використовується значно ширше, а ніж при ручній обробці даних.



Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Форма вихідної інформації повинна мати шапку, в якій зазначається назва підприємства, ідентифікатор, назва форми і за який період вона складається. В змісті форми друкується назва показників, їх цифрове значення і кореспонденція рахунків. Після завершення складання усіх форм здійснюється узагальнення результатів обліку в звітності і розробляються заходи, які спрямовані на поліпшення результатів господарської діяльності підприємства, зокрема на збільшення прибутку, а також обґрунтування оптимальних управлінських рішень.

Таким чином, ми побачили, що за допомогою сучасного програмного забезпечення як облікові функції на ВАТ „Росинка” можуть бути повністю автоматизовані, так і їх результати можуть представлятися в будь-якому зручному для користувачів вигляді – як на машинних, так і на паперових носіях.


Висновки та пропозиції

На основі проведеного дослідження можна зробити такі висновки.

Для ефективного управління прибутком слід починати з управління витратами. Управління витратами – це усвідомлення того, де, для чого і в яких обсягах необхідно залучати додаткові фінансові ресурси; прогноз того, де, для чого і в яких обсягах необхідно залучати додаткові фінансові ресурси; вміння забезпечити максимально високий рівень віддачі від використання ресурсів.

Дослідження і виявлення особливостей впливу зовнішніх та внутрішніх факторів на процес виробництва дозволили узагальнити організаційно-економічні умови зниження витрат на нього.

У ринковому середовищі підприємства ефективність своєї діяльності оцінюють за кінцевим результатом. Тому в якості основних умов зниження витрат виробництва, на яких сфокусована увага, є внутрігосподарські організаційно-управлінські та фінансові, що конкретизовані у вигляді основних задач, які необхідно вирішувати позачергово в період трансформаційної перебудови з метою зниження витрат виробництва, а саме:

вдосконалення інформаційного забезпечення процесу виробництва;

розробки підходу щодо формування асортименту продукції;

вдосконалення механізму покриття витрат.

На ВАТ «Росинка» розмір повної собівартості продукції збільшується протягом останніх трьох років.

Щодо структури собівартості слід відмітити, що найбільшу частку займають інші операційні витрати (більш 50%), також суттєвою є частка матеріальних витрат (близько третини протягом досліджуваного періоду), але вона поступово зменшеєься у структурі операційних витрат.

На підприємстві з метою управління витратами проводять оперативне бюджетування на плановий рік. Це дозволяє проводити оперативний контроль витрат та своєчасно реагувати на зміни обсягу витрат за центрами відповідальності.

В умовах ринкової економіки управління витратами виробництва на підприємствах може визначатися різними моделями поведінки (модель максимізації прибутку, модель максимізації продажів, модель максимізації росту, модель управлінської поведінки, модель максимізації доданої вартості). Для кожної з них характерний свій порядок пріоритетів стратегій (товарно-ринкова, ресурсно-ринкова, технологічна, інтеграційна, інвестиційно-фінансова, соціальна, стратегія управління) при прийнятті управлінських рішень. Вдало обрана модель поведінки і вірно визначені пріоритети стратегій є факторами, що дозволяють використовувати витрати виробництва з максимальною віддачею.

Підприємства харчової промисловості почали знижувати виробничі витрати за рахунок економії на сировину й енергію, впроваджувати більш економічні технології, скорочувати чисельність працівників, консервувати частину виробничих потужностей. До початку 2000 р. підприємства активізували свою діяльність по випуску нових прибуткових видів продукції, освоєнню нових ринків в інших регіонах, поліпшенню якості частини продукції. На сьогоднішній день підприємствам необхідно вирішувати не тактичні питання одержання короткострокового прибутку, а стратегічні задачі підвищення ефективності виробництва, пов'язані з управлінням ресурсами, поліпшенням стану і використання потужностей, вибором ринків, проведенням обґрунтованої цінової стратегії з метою максимізації прибутку в довгостроковому періоді.

В останні роки зменшується частка матеріальних витрат. Тому витрати на одиницю виробленої продукції зменшуються. При цьому позитивним є збільшення частки витрат на оплату праці - зарплати і відрахувань на соціальні заходи, тобто тієї частини витрат, які одночасно є частиною валової доданої вартості. Наслідком спаду виробництва основних видів продовольчих товарів стало скорочення обсягів споживання продуктів харчування. Задоволення потреб внутрішнього ринку в основних видах продовольчих товарів є недостатнім.



Упровадження ринкових інструментів в економічну систему змінило структуру інших витрат, що складають велику частину постійних витрат виробників. Постійні витрати впливають на ефективність виробництва підприємств харчової промисловості. Але управління ними з метою підвищення ефективності виробництва не здійснювалося. Граничні постійні витрати весь період залежали тільки від обсягів продукції, що випускається, зміна яких, у свою чергу, була наслідком зміни споживчого попиту на ринку.

Список використаної літератури





  1. Господарський Кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, №18, №19-20, №21-22, ст.144.

  2. П(С)БО № 16 «Витрати». Затверджені наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318.

  3. Бандурка О. М., Коробов М. Я., Орлов П. І., Петрова К. Я.. Фінансова діяльність підприємства: Підруч. для студ. вищ. навч. закл.,— К. : Либідь, 2003. — 384с.

  4. Базалієва Л. В. Науково-теоретичні та методичні основи управління трансакційними витратами підприємства: монографія. — Х.: ХНЕУ, 2009. — 163с.

  5. Бендиков М. Экономическая безопасность промышленного предприятия (организационно-методический аспект) // Консультант директора. – 2007. – № 2. – с. 7-13

  6. Білик М. Удосконалення методичних підходів до аналізу фінансового стану підприємства // Економіст. – 2008. – №11. – 40 с.

  7. Бочаров В.В. Комплексный финансовый аналіз. – Москва: Питер, 2007. – 640 с.

  8. Брігхем Євхен Основи фінансового менеджменту: Пер. з англ. – Київ: Молодь, 1997. – 1000 с.

  9. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник для студентів спеціальності “Облік і аудит” вищих навчальних закладів / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. – 5-є вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП “Рута”, 2007 – 726 с.

  10. Великий Ю. М., Прохорова В. В., Сабліна Н. В. Управління витратами підприємства: монографія / Харківський національний економічний ун-т. — Х.: ІНЖЕК, 2009. — 192с.

  11. Винокуров В. А. Организация стратегического управления на предприятии. – М.: Центр экономики и маркетинга, 2008. – 415 c.

  12. Власова Н. О., Круглова О. А., Безгінова Л. І. Фінанси підприємств: Навчальний посібник – К.: Центр учбової літератури, 2007 – 271 с.

  13. Воловець Я. В. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Національний банк України; Львівський банківський ін-т. — К. : Алерта, 2005. — 200с.

  14. Володькина М.В. Стратегический менеджмент. Учебное пособие. 2-е издание. – К.: Знання, 2006. – 262 с.

  15. Володькіна М.В. Економіка промислового підприємства. Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2006. – 12,7 д.а.

  16. Голов С. Ф. Бухгалтерський облік в Україні: Аналіз стану та перспективи розвитку / Міжнародний ін-т менеджменту (МІМ-Київ). — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 522c.

  17. Голов С. Ф. Управленческий учёт: [учебный курс]. — Х.: Фактор, 2009. — 780с.

  18. Гончаров А.Б. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. – Х.:ВД «ІНЖЕК», 2003 р. – 240 с.

  19. Грачев А.В. Финансовая устойчивость предприятия: анализ, оценка и управление – М.: «Дело и Сервис», 2006.

  20. Гридчина М. В. Финансовый менеджмент: Курс лекций. - 3-е изд., стереотип. -К.: МАУП, 2004. - 160 с.

  21. Гриньова В.М., Коюда В.О. Фінанси підприємств. Навч. посіб. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання-Прес, 2004. — 424 с.

  22. Гришко Н. В. Методологія управління витратами промислових підприємств (вугледобувна промисловість): монографія / Гришко Н. В.; НАН України, Ін-т економіки пром-сті. — Донецьк, 2009. — 403 с.

  23. Грищенко О.В. Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности предприятия: Учебное пособие. Таганрог: Изд-во ТРТУ, 2000. 112с.

  24. Давидович І.Є. Управління витратами: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 320с.

  25. Друри К. Управленческий и производственный учет: Полный вариант. – М.: Юнити-Дана, 2008. – 1424 с.

  26. Економіка і управління підприємством: навч. посіб. / А.Є. Мачкур, Л.А. Лещій, З.О. Коваль; Нац. ун-т "Львів. політехніка". — Л., 2010. — 154 с.

  27. Ерофейчева И. В. Модель добавленной экономической ценности: сущность и особенности // Вестник СПбГУ. Сер. 5. – 2008. – Вып. 4. – С. 127-131

  28. Єлейно ЯЛ., Кандиба О.М., Латіпко М.Л. Основи фінансового аналізу. - Львів: Львівський банківський інститут Національного банку України, 2000.-141с. 

  29. Зятковський І.В. Фінансове забезпечення діяльності підприємств. — Тернопіль: Екон. думка, 2000. — 228 с.

  30. Ивашковская И. От финансового рычага к оптимизации структуры капитала компании // Корпоративные финансы. – 2006. – № 11 (42). – С. 18-21.

  31. Ізмайлова К. В. Сучасні технології фінансового аналізу: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003. — 148 с.

  32. Калина А. В., Конева М. И., Ященко В. А. Современный экономический анализ и прогнозирование (микро- и макроуровни). Учебно-методическое пособие. 3-е издание, переработанное и дополненное. – Киев: МАУП, 2006. – 213 с.

  33. Кірейцев Г. Г., Виговська Н. Г., Петрук О. М. Фінанси підприємств: Навч. посіб. для студ. екон. спец. всіх форм навч. / Житомирський інженерно-технологічний ін-т. — Житомир : ЖІТІ, 2002. — 272с.

  34. Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент – Москва «Финансы и статистика», 2006. – 426 с.

  35. Ковалев В.В. Финансовая отчетность. Анализ финансовой отчетности (основы балансоведения). – М.: Проспект, 2007.

  36. Ковалев В.В. Финансовый анализ: методы и процедуры. – М.: Финансы и статистика, 2007.

  37. Костирко Р. О., Щеголькова С. В. Організація внутрішнього контролю в управління витратами машинобудівного підприємства: монографія / Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля. — Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2009. — 296с.

  38. Крайник О.П., Барвінська Є.С. Економіка підприємства: Навч. посібник. – Львів: Національний університет „Львіввська політехніка”, „Інтелект-Захід”, 2008. – 208 с.

  39. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003 - 224 с. 

  40. Лісовицький В.М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник. – К: Центр навчальної літератур», 2004. – 220 с.

  41. Маркс Карл. Экономическо-философские рукописи 1844 года. / К.Маркс и Ф.Энгельс. Соч., т.42, стр. 41-174.

  42. Михайлюк О. Як читати і аналізувати фінансову звітність. Посібник для членів наглядових рад та керівників акціонерних товариств. – Київ: Міжнародна Фінансова Корпорація, 2006. – 107 с.

  43. Мних Є.В. Економічний аналіз: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 412 с.

  44. Основи фінансового менеджменту: навч. посіб. / Є.Г. Рясних. — К.: Академвидав, 2010. — 336 с.

  45. Партин Г. О., Загородній А. Г. Фінанси підприємств: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Національний банк України; Львівський банківський ін-т. — Львів : ЛБІ НБУ, 2003. — 265с.

  46. Поддєрьогін А. М., Білик М. Д., Буряк Л. Д., Булгакова С. О., Куліш А. П. Фінанси підприємств: Підручник / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана / Анатолій Микитович Поддєрьогін (наук.ред.). — 6.вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2006. — 552с.

  47. Покропивний С.Ф., Грещак М.Г., Колод В.М. Економіка підприємства: Підручник.-вид.2, перероб. та доп.- К.: КНЕУ, 2006.-528с.

  48. Селезнева Н.Н., Ионова А.Ф. Анализ финансовой отчетности организации. – М.: ЮНИТИ, 2007.

  49. Селезнева Н.Н., Ионова А.Ф. Финансовый анализ. Управление финансами. – М.: Юнити-Дана, 2008.

  50. Слав'юк Р. А. Фінанси підприємств: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — 3.вид., перероб. і доп. — К. : Центр навчальної літератури, 2004. — 460с.

  51. Філіна Г. І. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання. Навчальний посібник – К.: Цент учбової літератури, 2007 – 320 с.

  52. Філімоненков О. С. Фінанси підприємств: Навч. посіб. — 2-ге вид., переробл. і допов. — К.: МАУП, 2004. — 328 с.

  53. Філімоненков О. С. Фінанси підприємств: Навч.посібник— К. : Кондор, 2005. — 400с.

  54. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.

  55. Фінансовий менеджмент: Підручник / Кер. кол. авт. і наук. рд. проф. А. М. Поддєргін. – К.: КНЕУ, 2005. – 536 с.

  56. Фінансово-економічний аналіз. Підручник / Буряк П.Ю., Римар М.В., Бець М.Т. та ін. Під заг. ред. П.Ю. Буряка, М.В. Римара. – К.: ВД „Професіонал”, 2006. – 528 с.

  57. Хотинская Г.А., Харитонова Т.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятий. – М.: Дело и Сервис, 2007.

  58. Цимбалюк Л. Г., Скригун Н. П., Антошкіна Л. І. Формування та управління витратами виробництва: підруч. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл.. — Донецьк: Юго-Восток, 2009. — 240с.

  59. Чернелецький Л.М. Економічний аналіз на підприємствах промисловості і торгівлі. Підручник. – К., 2003. – 312 с.

  60. Черникова И.Д. Анализ финансовой деятельности малых предприятий. – М.: ИНФРА-М, 2006.

  61. Чиркова М.Б., Коновалова Е.М., Малицкая В.Б. Анализ хозяйственной деятельности организаций. – М.: Эксмо, 2008.

  62. Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: Учебник. – 2-е изд., доп. – М: ИНФРА-М, 2007. – 366 с.

  63. Шеремет А.Д., Негашев Е.В. Методика финансового анализа. – М.: ИНФРА-М, 2003.

  64. Янчева Л.М. та ін. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. / Янчева Л.М., Гринько А.П., Нестеренко І.В., Дергільова Г.С. – Харків: ХДУХТ, 2006. – 226 с.

Додатки


Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.


Каталог: upload
upload -> Вимоги до оформлення реферату до вступного іспиту в аспірантуру у рефераті мають бути висвітлені найважливіші питання, пов'язані з темою дисертаційної роботи вступника до аспірантури. Назва роботи має
upload -> Правила прийому до аспірантури державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини»
upload -> Правила прийому до аспірантури та докторантури київського національного університету культури І мистецтв
upload -> Положення про аспірантуру Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського Загальна частина
upload -> Програма дисципліни «іноземна мова (англійська)»
upload -> Положення правил прийому до нту "хпі" на 2016 рік правила прийому 2016 Організацію прийому до нту "хпі" та його структурних підрозділів здійснює приймальна комісія правила прийому 2016
upload -> Програма та методичні вказівки з навчальної дисципліни історія науки І техніки для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання
upload -> Лекція № Тема лекції: Поняття мистецтва як частини культури
upload -> Афінська держава та стародавня спарта у стародавній історії та культурі людства
upload -> Київський національний лінгвістичний університет базові навчально-методичні матеріали


Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка