Дніпро 2016 Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Виконавський аналіз музичних творів»



Скачати 385.6 Kb.
Дата конвертації28.11.2017
Розмір385.6 Kb.
ТипПротокол
ДНІПРОПЕТРОВСЬКА АКАДЕМІЯ МУЗИКИ ім. М. ГЛІНКИ
Кафедра «Народні інструменти»

Навчально-методичні матеріали з дисципліни
«Виконавський аналіз музичних творів»
спеціальність 025 «Музичне мистецтво»
спеціалізація «Народні інструменти»

освітній ступінь «Магістр»


Дніпро

2016

Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Виконавський аналіз музичних творів» (спеціальність 025 «Музичне мистецтво» спеціалізації «Народні інструменти»)


«20» серпня 2016 року 25 с.

Розробник: викладач кафедри «Народні інструменти» І.П. Лисогор.

Навчально-методичні матеріали затверджена на засіданні кафедри «Народні інструменти»


Протокол від 27 серпня 2016 року № 1
Завідувач кафедри «Народні інструменти»

_________________________________ (Башмакова Н. В.)

(підпис) (прізвище та ініціали)

27 серпня 2016 року


© Дніпропетровська академія музики ім. М. Глінки, 2016 рік

© І.П. Лисогор, 2016 рік

ЗМІСТ


Розширений план лекцій з навчальної дисципліни 3

Плани семінарських занять 9

Завдання для самостійної роботи 12

Питання, задачі, завдання для точного та підсумкового контролю знань і вмінь студентів. 13

Завдання для комплексної контрольної роботи 13




Розширений план лекцій з навчальної дисципліни




Тема №1. Значення виконавського аналізу музичного твору в роботі виконавця і педагога

Виконавець є посередником між композитором і слухачем, основне завдання виконавця донести до слухача задум композитора, його відношення до теми, змісту твору.

Велике значення для всієї подальшої роботи над твором має перше знайомство з твором в цілому. Розпочинаючи роботу над твором виконавець заздалегідь має уявити собі головні образи, кульмінацію, визначити виконавський план.

Схема виконавського аналізу музичного твору. Інформація про епоху, її стильові особливості, аналіз авторського тексту: жанрово-стилістичні особливості, визначення форми, як засобу драматургії, аналіз кожної з її частин з точки зору структури та виразових засобів мелодики, метроритма, гармонії, динаміки, темпа, фразування, зон кульмінацій, артикуляції тощо); виконавські форми роботи над твором (вирішення технічних проблем, якість звуку, аплікатура, агогіка, інтонаційна виразність).


Тема 2. Текст музичного твору
Текст (від лат. tekstum – зв’язок, з’єднання) музичного твору є повідомленням про музично-інтонаційну програму, яка створена композитором і сприймається слухачем в різних варіантах її виконавського втілення.

Текст є основою для музичної інтерпретації.

Форми представлення музичного твору:


  • нотний запис – потрібен для передачі виконавцю «програми» музичного твору, створеного композитором;

  • слухові уявлення – засобом фіксації програми музичного твору є музично пам’ять. Зафіксовані пам’яттю слухові уявлення музики стають внутрішнім матеріалом для творчої діяльності музиканта;

  • музичне звучання – стає текстом музичного твору, якщо воно є об’єктом інтерпретаторської оцінки

Різновиди нотного запису:

  • Факсимілє – точне відтворення рукопису, документу. Такий запис є найбільш точним інформатором про роботу композиторської думки. Інформує про стиль композитора, його стилістичний напрямок.

  • Уртекст – переведення в друкописний стиль (друкарські знаки) факсимілє.

  • Редакція – упорядкована в нотно – текстовому оформленні музична думка композитора.

Тема №3. Жанрові і стилістичні основи музичної творчості

Музичний жанр (фр. genre — рід, вид, тип, манера) — багатозначне поняття, що характеризує класифікацію музичної творчості за родами і видами, з огляду на їх походження, умови виконання, сприймання та інші ознаки (зміст, структура, засоби виразності, склад виконавців тощо). Поняття музичного жанру відображає основну проблему музикознавства і музичної естетики — взаємозв'язок між позамузичними факторами творчості з її суто музичними характеристиками. Музичний жанр є одним із найважливіших засобів художнього ототожнення.

Існують різні способи класифікації музичних жанрів. Музикознавець Т. В. Попова пропонує класифікувати жанри за умовами їх побутування і виконання. За цією класифікацією розрізняють жанри:


  • народної музики (музичний фольклор);

  • розважальної музики (в тому числі музика сучасної естради);

  • камерної музики (що виконується камерними ансамблями);

  • симфонічної музики (виконується великими оркестрами);

  • хорової музики (виконується хоровими колективами);

- театральної музики (в тому числі опери, музики до спектаклів, кінофільмів тощо).

В. А. Цукерман пропонує класифікувати жанри за змістовними ознаками:

- ліричні жанри;

- епічні жанри;

- концертні;

- картинні (програмна музика).

А. Н. Сохор пропонує класифікувати жанри за так званим «жанровим змістом»


  • культові та обрядові;

  • масово-побутові;

  • концертні;

  • театральні.

Музичний стиль - сукупність засобів та прийомів художньої виразності, що історично склалась і відображає естетичні погляди різних суспільних груп певної епохи або творчого напрямку. В поняття стиль входить мелодичний, поліфонічний, гармонічний і ритмічний матеріал, засоби його використання, а також форма, інструментовка та інші фактори, які визначають характер музичного твору. Зазвичай стилі класифікують по композиторам і по епохам.

Різновиди індивідуального виконавського стилю: класичний, романтичний, інтелектуальний.


Тема №4 Специфіка музично-виконавського мислення

Поняття творчої інтерпретації. Виконання музичного твору як процес смислового інтонування.

Ладотональні тяжіння та гармонійна функціональність; формування виконавського мислення музиканта.

Вузький аспект музично-виконавського мислення (фонічна глибина, процесуальність динаміки, різновиди акцентуації, агогіка, темброва експресія, мелізматика, артикуляційно-штрихова система тощо).

Широке поняття інтерпретаторського мислення: асоціативно-образне, емоційне, логічно обґрунтоване інтерпретаторське втілення стильових і жанрових особливостей музичного твору, співавторське прочитання задуму композитора.

Вимовлення мікроструктури музичного твору як основа для логічно вірного, емоційно-образного відтворення цілісної музичної форми.

Формування специфічно виконавського слухомоторного комплексу уявлень, навичок та вмінь.

Специфіка виконавського слуху та його зв'язок з моторикою.

Співтворчий характер інтерпретаторського мистецтва. Засоби проникнення почуттів виконавця в інтонаційно-смислову систему композиторського мислення. Спів як першоджерело інтонаційно вірного відтворення емоційно-логічного змісту мелодії. Суміщення виконавця і композитора в одній особі як ідеал органічної єдності, виконавського та інтерпретаторського музичного мислення. Ознайомлення з технікою композиторської праці як стимул до виховання творчих здібностей виконавця-інтерпретатора.

Тема №5 Орнаментика в музиці

В епоху бароко орнаментика займала дуже важливе місце в композиторській і виконавській творчості. Фундамент орнаментального мистецтва закладений в кінці XVI– на початку XVII ст. таблиці д’Англебера та Й.С.Баха з розшифровкою прикрас того часу.

Національні відмінності орнаментики. Барочна декоративність.

Форшлаг, трель, группетто, мордент – найбільш вживані прикраси в барочній музиці, відмінності їх прочитання в творчості різних композиторів.

Трель (з італ. – диринчати) – швидке повторення основного звуку та верхнього допоміжного.

Форшлаг (перед ударом) – неперекреслений – виконується за рахунок ноти перед якою стоїть, займає половину її тривалості; перекреслений – виконується за рахунок попередньої ноти. Пишуться у вигляді маленької ноти, зі штильом угору.

Мордент (з італ. – гострий) – складається з основного звука верхнього аба нижнього допоміжного і основного. Є декілька видів мордента з найбільш уживаніших: простий (з верхнім допоміжним), простий перекреслений (з нижнім допоміжним).

Группетто (з італ. – маленька група) – складається з основного, верхнього допоміжного, сновного, нижнього допоміжного, основного. Знак группетто ставиться над нотами або між нотами.

Творчість Й.С. Баха як унікальне стильове явище. Емоційний склад бахівської музики. Залежність темпу від характеру музики, жанру, метру, фактури, артикуляції, тощо. Динаміка гучності: градації плануються широкими періодами, всі голоси рівноправні, подвійність динамічного плану. Поліфонічний тип мислення, прихована поліфонія. Символіка бахівських мотивів.

Проблеми перекладення творів Й.С.Баха для народних інструментів.


Тема. №6. Виконавський аналіз творів старовинних композиторів
Існують два різних підходи до виконання старовинної музики: перший – перенесення її в сучасність, другий – показ її через призму епохи, в яку вона виникла.

Робота над творами.



  • Стилістичні особливості музики старовинних авторів.

  • Аналіз творів, визначення форми.

  • Прийоми, методи, особливості виконання (голосоведення, артикуляція, ритміка, динаміка).

  • Реалізація творчого задуму композитора.

Темпова термінологія в творах композиторів XVII - XVIIІ ст.
Тема №7. Поліфонічна музика. Види поліфонії
Види багатоголосся. Музичний виклад, як відомо, може бути одноголосним і багатоголосним. Одноголосний виклад часто зустрічається в народній пісенній творчості і називається монодією. Типи багатоголосся: гомофонний та поліфонічний.

Багатоголосний виклад, побудований на спільному звучанні самостійних, мелодично розвинених голосів, називається поліфонією. При цьому розрізняють три основні типи поліфонічних фактур:



  • Контрастна поліфонія, що базується на розвитку таких самостійних ліній, для яких властива концентрація мелодичного почину у різних голосах;

  • Імітаційна поліфонія, що базується на послідовному проведенні в різних голосах однієї й тієї ж мелодичної лінії (канон), або одного мелодичного уривка – теми (фуга);

  • Підголосковий виклад, у якому основний мелодичний голос поєднується з іншими мелодичними голосами, що є різними відгалуженнями від першого або його варіантами.

Аналіз твору - як основа його трактування. Виконавські завдання та прийоми подолання поліфонічних труднощів. Розвиток почуття стилю. Розуміння мотивної побудови голосу.
Тема №8. Особливості роботи над творами великої форми
Для складних форм, визначальними є тематичний та ладо - тональний контакт між частинами, що дає поштовх до наскрізного розвитку.

Поняття «велика форма» (варіації, рондо, соната, сонатина, концертино, концерт).

Контрастність, єдність та інтенсивність розвитку в образній будові. Швидкість слухової реакції, потреба в нових прийомах звуковидобування, поєднання різних видів техніки. Відчуття цільності, наскрізної лінії розвитку в інтерпретації.

Основні виконавські завдання освоєння творів великої форми:



  1. Розуміння характеру і структури кожної частини;

  2. Робота над цезурами, їх значення при зміні образних характеристик частин;

  3. Формування «мобільності» - вміння швидко реагувани на зміни характеру музичного твору.


Тема №9. Особливості виконання кантиленних творів на струнних інструментах
Кантилена з італ. – спів. Робота над кантиленою – це передусім робота над мелодією та звуком. В кантиленних творах засоби музичної виразності значно ширші в мелодико – інтонаційному, гармонічному відношенні. Яскравіша інтонаційно – образна сфера.

Проблеми звуковидобування при виконанні кантилени – звукова виразність є важливим виконавським засобом для втілення художнього образа. Аплікатура, як засіб художньої виразності. Музичний ритм, як емоційно – виразова, образна категорія. Аналіз мелодичної лінії, фразування. Роль дихання в музиці.


Тема №10 Оригінальні обробки народної музики
Обробка в музиці, всяка видозміна оригінального нотного тексту музичного твору шляхом використання різноманітних засобів музичної виразності. У минулому в Західній Європі була поширена поліфонічна обробка наспівів григоріанського хоралу, що служила до 16 ст. основою всієї багатоголосої музики. У 19—20 ст. велике значення придбала обробка народних мелодій, яка частіше називає їх гармонізацією. Обробку народних мелодій здійснювали багато крупних композиторів: І. Гайдн, Л. Бетховен, І. Брамс, М. А. Балакирев, Н. А. Римський - Корсаков, П. І. Чайковський, А. К. Лядов і ін.

Аранжува́ння (фр. arrangement — порядок, улаштування): перекладення, пристосування музичного твору, написаного для певного інструмента (голосу, співака чи ансамблю), для виконання його в іншому складі інструментів (голосів).



Варіації (з латинської – зміна, різноманітність) – музичний твір, у якому основна мелодія звучить кілька разів, набуваючи різноманітних змін: мелодичних, ритмічних, ладових, гармонічних тощо.


Плани семінарських занять


Тема 1.

Проблеми перекладення творів відомих композиторів для народних інструментів.


  1. Виникнення жанру перекладень.

  2. Класифікація видів перекладень (точне повторення оригіналу, вільне перекладення, транскрипція).

  3. Проблеми співставлення природних особливостей інструментів (акустичні, динамічні, штрихові, фактурні та ін.).

  4. Основні принципи перекладень.

  5. Виконання і аналіз не оригінального твору для народних інструментів (визначення проблем перекладення, шляхи їх подолання).


Рекомендована літеретура:


  1. Ауэр Л. Моя школа игры на скрипке. Интерпретация произведений скрипичной классики. - М., 1964.

  2. Годовський Л. – По поводу транскрипций, аранжировок и парафраз /Школа фортепьянной транскрипции. – М. 1970.

  3. Имханицкий М.И. История исполнительства на русских народных инструментах. Учебное пособие для музыкальных вузов и училищ. М., 2002.

  4. Лисенко Н. Школа гри на чотириструнній домрі. – Київ., 1967.

  5. Пересада А.И. Справочник домриста. Краснодар, 1993.

  6. Фаминцын А.С. Скоморохи на Руси. СПб., 1995.

  7. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона (электронная версия).


Тема 2.

Виконавський аналіз творів композиторів епохи музичного класицизму.


  1. Естетичні установки класицизму в музиці.

  2. Періодизація (італійський, німецький, французький класицизм, мангеймська школа, віденська школа) та представники класицизму в музиці.

  3. Жанри музичного класицизму.

  4. Особливості виконання музики епохи класицизму.

  5. Виконання і аналіз твору епохи класицизму.


Рекомендована література:


  1. Жабинский, К.А. Энциклопедический музыкальный словарь / К.А. Жабинский. Ї М.: Феникс, 2009. Ї 474 с.

  2. Ильина, Т.В. История искусств. Западноевропейское искусство / Т.В. Ильина. -- М.: Высшая школа, 2000. -- 368 с. (edu.tatar.ru).

  3. Способін І. «Елементарна теорія музики» Мю, 1984р.

  4. Холопова В. Фактура: Очерк. – М.: Музыка, 1979

  5. Холопова, В.Н. Теория музыки: Мелодика, ритмика, фактура, тематизм / В.Н. Холопова. Ї М.: Лань, 2002. Ї 368 с.

  6. Цуккерман В. Музичні жанри і основи музичних форм. М., 1964


Тема 3.

Виконавський аналіз творів
композиторів епохи романтизму


  1. Стилістичні особливості виконання творів композиторів романтиків.

  2. Нові образи романтизма (лірико-психологічний початок, казково-фантастична стихія, контрасне протиставлення образних планів).

  3. Особливості системи виразових засобів.

  4. Виконавські проблеми виконання музики романтизму.

  5. Виконання і аналіз твору композитора-романтика.


Рекомендованоїа література:


  1. «История зарубежной музыки» (выпуск 3). М. 1981г.

  2. Жабинский, К.А. Энциклопедический музыкальный словарь / К.А. Жабинский. Ї М.: Феникс, 2009. Ї 474 с.

  3. Ильина, Т.В. История искусств. Западноевропейское искусство / Т.В. Ильина. -- М.: Высшая школа, 2000. -- 368 с. (edu.tatar.ru).

  4. Способін І. «Елементарна теорія музики» Мю, 1984р.

  5. Холопова В. Фактура: Очерк. – М.: Музыка, 1979

  6. Холопова, В.Н. Теория музыки: Мелодика, ритмика, фактура, тематизм / В.Н. Холопова. Ї М.: Лань, 2002. Ї 368 с.

  7. Цуккерман В. Музичні жанри і основи музичних форм. М., 1964


Тема 4.

Виконавський аналіз творів композиторів ХХ - ХХІ століття.

  1. Композитори та виконавці-народники. Перші оригінальні твори для виконавців на народних інструментах (домра, балалайка, баян, бандура).

  2. Формування виконавських шкіл.

  3. Особливості оригінальних творів.

  4. Виконання і аналіз оригінального твору для народних інструментів.


Рекомендована література:

  1. Басурманов А.П. Справочник баяниста. М.: Советский композитор, 1987.

  2. Вертков К. Русские народные инструменты. Л.: Музыка, 1975.

  3. Имханицкий М.И. История баянного и аккордеонного искусства. М.: Музыка, 2006.

  4. Имханицкий М.И. История исполнительства на русских народных инструментах. М.: РАМ им. Гнесиных, 2002.

  5. Имханицкий М.И. Становление струнно-щипковых народных инструментов в России. М.: Музыка, 2008.

  6. Илюхин А. История исполнительства на русских народных инструментах. М.: Советский композитор, 1969.

  7. Пересада А.И. Справочник домриста. М.: Советский композитор, 1977.

  8. Семешко А. Памяти Владимира Яковлевича Подгорного // Народник №2(70), 2010, С. 15-17.

  9. Шишаков Ю.Н. Народным инструментам - национальный репертуар. М.: Советская музыка, 1968.

  10. Лисенко Н., Міхеєв Б. Школа гри на чотириструнній домрі. – К., 1989. – 152 с.



Тема 5.

Сучасні тенденції в народно–виконавському мистецтві


  1. Сучасний стан виконавських шкіл (домра, балалайка, баян, бандура, гітара, цимбали).

  2. Орієнтація на якість та естетику звукозапису.

  3. Нові виразові можливості інструментів.

  4. Основні тенденції розвитку музичного навчання.


Рекомендована література:


  1. Івко В.М. «Техніка інструментального інтонування», Україна.

  2. Лисенко Н. Школа гри на чотириструнній домрі. – Київ., 1967.

  3. Лисенко Н., Міхеєв Б. Школа гри на чотириструнній домрі. – К., 1989. – 152 с.

  4. Баштан С., Омельченко А. Школа гри на бандурі. – К.: Муз. Україна, 1989

  5. Костенко Н.Є. «Борис Олександрович Міхеєв», Харків, 2012р.

  6. Міхеєв Б. Акустичні закономірності звукоутворення на домрі та їх використання в роботі над звуковидобуванням. – Х., 1990.

  7. Незобиватько О. Школа гри на цимбалах – К.: Муз. Україна.

  8. Пересада. О. Справочник домриста / О. Пересада. – Ленінград, 1993.


Завдання для самостійної роботи





  1. Художній образ та художня образність.

  2. Підібрати і проаналізувати приклади текстів музичного твору.

  3. Жанрове різноманіття музики для народних інструментів.

  4. Поняття виконавського стилю, його різновиди.

  5. Артикуляційні прийоми виконання музичного твору.

  6. Проблеми перекладення творів відомих композиторів для народних інструментів.

  7. Інтонаційна природа музики. Проблема дихання в музиці.

  8. Поліфонічна музика. Види поліфонії.

  9. Складання репертуарного списку педагогічного репертуару композиторів епохи класицизму.

  10. Форма твору. Проблеми формотворення.

  11. Складання репертуарного списку педагогічного репертуару композиторів епохи романтизму.

  12. Фразування як засіб розкриття художньої образності твору.

  13. Становлення оригінального репертуару виконавців на народних інструменттах.

  14. Проблема транскрипцій та перекладень творів відомих композиторів.

  15. Оригінальні твори для народних інструментів.



Питання, задачі, завдання для точного та підсумкового контролю знань і вмінь студентів.


Знання, уміння і навички, набуті у межах дисципліни «Виконавський аналіз музичних творів», оцінюються за результатами контрольних робіт, семінарських занять та заліків. Педагогічний контроль здійснюється з дотриманням вимог об’єктивності, індивідуального підходу, систематичності і системності, всебічності та професійної спрямованості контролю.

Використовуються такі методи контролю:

Метод усного контролю: співбесіда, фронтальне опитування, підготовка доповідей та ін.

Метод письмового контролю: тестові завдання, написання рефератів, відпрацювання академічних заборгованостей та ін.

Студент повинен володіти теоретичними знаннями з основ методики виконавського аналізу музичного твору, вміти використовувати набуті знання в роботі над музичним твором, визначати недоліки та свідомо їх усувати, втілювати образно-смисловий зміст твору через засоби музичної виразності.

Наприкінці першого семестру перелік питань, які виносяться на підсумкове заняття, складається з питань, що розглядаються на заняттях та питань для самостійного вивчення.

Підсумковий контроль наприкінці другого семестру вкючає в себе виконання на високохудожньому рівні один з п’яти підготовлених творів різних за жанровими ознаками та їх виконавським аналізом.

Завдання для комплексної контрольної роботи



Білет №1

  1. Дати оцінку виконавських засобів виразності у творах кантиленного характеру.

  2. Проаналізувати форми представлення нотного тексту.

  3. Мордент у перекладі з італійської мови:

а) кусаючий

б) прикраса

в) мелізм


  1. Кантилена (від італ. – спів) – вміння «співати» на інструменті. Засоби виразності в кантиленних творах значно ширші в мелодико-інтонаційному плані, гармонічному відношенні. Більш яскрава інтонаційно-образна сфера.

Основна робота в творах кантиленного характеру – це робота над якістю звуку. Звукова виразність є найбільш важливим виконавським засобом для втілення музично-художнього образу.

Володіння технікою правої руки (прийоми звуковидобування) значно полегшує роботу над динамічними відтінками, тембром, якістю звучання.

Аплікатура, як засіб художньої виразності. Вибір найбільш вдалої аплікатури сприяє вирішенню художніх задач. Навпаки невірні аплікатурні прийоми не тільки руйнують фразування, а й заважають технічному виконанню твору.

Музичний ритм, як емоційно-виразна, образно-смислова категорія.

Штрихи – основа музичної виразності. Позначені в нотному тексті ліги мають різне значення: як зв’язна гра на legato, ритмоінтонаційний зміст коротких мотивів, як синтаксична поєднання великих мелодичних побудов.

Формування вокального відношення до виконання звуку, вокальна логіка фразування.



  1. Форми представлення музичного твору:

  1. нотний запис потрібен для передачі програми створеної композитором;

  2. слухові уявлення – засобом фіксації музичної програми виступає музична пам’ять;

  3. музичне звучання – стає текстом в разі інтерпретаторської оцінки.

  1. а).


Білет №2


  1. Орнаментика в музиці в епоху бароко.

  2. Охарактеризувати різновиди нотного запису.

  3. Кантилена в перекладі з італійської мови:

  1. протягуючи

б) спів

в) наспівуючи





  1. Важливе місце орнаментики в епоху барокко як в композиторській так і в виконавській творчості. Фундамент орнаментики закладений в кінці XVI – на початку XVIІ ст. В старовинній музиці коли виконавець і композитор поєднувалися в одному лиці кількість мелізмів була значно більшою, що пояснюється перевагою імпровізації.

Протягом часу в результаті ррозподілу музикантів на композиторів і виконавців, точна фіксація мелізматики стала необхідною.

Таблиця з розшифровкою мелізмів д’Англебера «Знаки прикрас та їх значення»

Найбільш уживані види прикрас: трель, форшлаг, группетто, мордент.

Трель (з італ. – диринчати) – швидке повторення основного звуку та верхнього допоміжного.

Форшлаг (перед ударом) – неперекреслений – виконується за рахунок ноти перед якою стоїть, займає половину її тривалості; перекреслений – виконується за рахунок попередньої ноти. Пишуться у вигляді маленької ноти, зі штильом угору.

Мордент (з італ. – гострий) – складається з основного звука верхнього аба нижнього допоміжного і основного. Є декілька видів мордента з найбільш уживаніших: простий (з верхнім допоміжним), простий перекреслений (з нижнім допоміжним).

Группетто (з італ. – маленька група) – складається з основного, верхнього допоміжного, сновного, нижнього допоміжного, основного. Знак группетто ставиться над нотами або між нотами.


  1. Різновиди нотного запису:

  • Факсимілє – точне відтворення рукопису, документу.Такий запис найбільш точно інформує про стиль композитора.

  • Уртекст – переведений в друкописний стиль факсимілє.

  • Редакція – упорядкована в нотно-текстовому оформленні музична думка композитора.

  1. б).



Білет №3


  1. Особливості роботи над творами великої форми.

  2. Дати характеристику романтичного виконавського стилю.

  3. Форшлаг у перекладі з німецької мови:

а) перекреслений

б) перед ударом

в) гострий


  1. Робота над творами великої форми вимагає відповідних знать та вміть узагальнити власні виконавські навички. Особливості роботи над творами великої форми визначаються саме формою цих творів та пов’язаним з нею змістом.

До творів великої форми відносяться твори складних форм: варіації, рондо, соната, сонатина, концерт, концертино, сюїта).

Для охоплення форми, опанування художнього змісту важливим є виявлення, з одного боку, загального образного задуму, з іншого – слисл кожного розділу окремо.

Основні виконавські завдання освоєння творів великої форми:


  • розуміння характеру і структури кожної частини;

  • вміння переключатися з одного емоційного стану на інший;

  • вміння вибирати потрібний темп;

  • максимальна образно-емоційна індивідуалізація тем;

  • робота над цезурами при зміні образних характеристик та частин;

  • виразно-смислові значення пауз.

  1. Індивідуальний виконавський стиль – характерні для даного виконавця виразові та виконавські засоби, особливості звуковидобування, манера гри, пов’язаний з індивідуальними якостями музично-художнього мислення, проявом емоцій, почуттів, артистизма музиканта.

В музичному виконавстві індивідуальний виконавський стиль проявляється у вигляді індивідуальої майстерності, пов’язаного із своєрідністю трактовки музичного твору, його інтерпретацією.

Романтичний виконавський стиль – представники цього стилю виходять з не з нотних занків, а з образних асоціацій, з поетичної картини. Перевага суб’єктивного над об’єктивним, емоційного над раціональним, загального над окремим викликає деяку «ескізність» виконання: метроритмічні неточності, відхилення від текста, авторських ремарок, порушення темпової єдності.

Для виконавців романтичного плану потріно вміти чути свою гру, аналізувати її, мати яскраву індивідуальність, творчу силу. Інакше виконання в романтичному стлі таїть у собі небезпеку ділетантизму.


  1. б).



Білет №4


  1. Визначити основні засоби виразності у поліфонічних творах.

  2. Динаміка, як засіб художньої виразності твору.

  3. Сюїта з французької мови:

а) ряд

б) коло


в) цикл


  1. Поліфонія (від грец. poli- багато, phone- звук) - вид багатоголосся, який будується на одночасному звучанні декількох самостійних мелодичних голосів. Розрізняють три основні типи поліфонічних фактур:

  1. контрасна поліфонія – базується на сумісному звучанні мелодично-контрастних голосів. Мелодії кожного голосу яскраво розвинуті і водночас ці мелодії різні. Інколи такий вид поліфонії називають різнотемною. Контраст голосів відбуваеться за ступенем значимості, динамічний контраст, артикуляційний, ритмічний, тембральний.

Самостійність голосів виявляється:

-    у різному характері звучання голосів.

-    у різному неспівпадаючому фразуванні та кульмінаціях;

-    у неспівпаданні штрихів;

-    у різному ритмічному малюнку;

-    у неспівпаданні динамічного розвитку голосів;

Особливої уваги потребує визначення фразування і пов`язаної із ним артикуляції; аплікатура кожного голосу окремо; визначення кульмінацій. Динаміка. Увага повинна бути спрямована на те, щоб рельєфніше відтінити самостійність кожного голосу. Почуття міри по відношенню до всіх динамічних змін - якість яка допомагає стилістично вірно трактувати твори.


  1. імітаційна поліфонія – базується на послідовному проведеннів різних голосах однієї й тієї ж мелодичної лінії (канон), або одного і того ж уривка – теми (фуга).

Вибрана виразна трактовка теми накладає свій відбиток на жанрову інтерпретацію всього твору. Артикуляція, міжмотивна артикуляція- використовується для того, щоб відокремити один мотив від іншого за допомогою цезури. Оволодіння міжмотивною артикуляцією дає можливість стилістично вірного виконання, передати рельєфність мотивів, добитися їх чіткого «проговорення» і відокремленості один від одного.

  1. підголоскова поліфонія - вид поліфонічного багатоголосся притаманний народній музиці, а також орієнтованим на фольклор професійним творам музичного мистецтва. Музична тканина утворюється основним голосом і підголосками. В основі підголоскового виду поліфонії, властивого багатоголосній народній пісні, лежить розвиток головного (основного) голосу. Решта голосів, які виникають як відгалуження основного голосу, є менш самостійні.

  1. Динаміка в музиці одна з сторін організації музики, пов’язана зі зміною в часі гучності, насиченості звучання і темпа. Динаміка визначається дією різних властивостей звука (висота, гучність, тривалість, тембр) як окремо, так і комплексно. Вивчення динаміки тісно пов’язане з питаннями інтонації, образного змісту твору, теорієй та історієй музичних стилів.

Динамічні вказівки композитора, є обов’язковими для виконання, втім можливі індивідуальні трактовки.

Для музики епохи бароко характерна ступенчата (терасоподібна) динаміка, для музики мангеймської школи – динаміка поступових переходів від forte до piano, і навпаки, для серіалізма – серія гучночностей, для мінімалізма – тривале витримання одного динамічного нюанса.



  1. а).



Білет №5


  1. Особливості жанру транскрипції.

  2. Дати характеристику класичного виконавського стилю.

  3. Фуга у перекладі з італийської мови:

а) імітація

б) біг


в) зіставлення


  1. У ХХ столітті особливе місце займають твори де використовується «музичні цитати» або ж розвиваються «чужі теми». Термін «транскрипція» вперше запровадив Ф. Ліст. Транскрипція – це акт співтворчості виконавця з композитором, який відтворює контекст першоджерела, його драматургічні та стилістичні особливості.

Від міри авторської корекції оригіналу, транскрипція може виступати, як переклад, художня обробка, аранжування, парафраза, фантазія.

Переклад – має на меті точне зображення авторського тексту зі зміною тембру або ансамблю тембрів. В цьому випадку, основне значення несе інтерпретація під час виконання творуЧасом переклади створюються з учбово-методичною метою. В залежності від того, наскільки майстерно і доречно автор поєднує риси оригіналу з методичними завданнями, переклад може бути педагогічним або художнім.

Обробка – автор збагачує текст оригіналу новими художніми якостями, використовуючи різні купюри, вільні каденціювання та інші риси фактурних варіювань.

Аранжування – відтворення оригінального тексту з більшою чи меншою мірою точності, де в центрі уваги індивідуальність транскриптора.

Парафраза – парафраза в музиці означає те ж, що і в літературі: переказ своїми словами чужого тексту або думки, розробку популярних мелодій у вигляді віртуозного інструментального твору.

Фантазія – вища форма транскрипторської діяльності. В цьому випадку оригінал трактується, як підґрунтя для самостійної п’єси. Для концертних фантазій характерна велика кількість корекцій оригіналу, його суттєві зміни.

В транскрипції втілюються риси виконавського стилю її творця. Метод транскрипції означає таку обробку оригіналу, яка, зберігаючи в основному форму першоджерела, намагається «перекласти» його образний світ на мову іншого інструменту, надати нового звучання.



  1. Класичний виконавський стиль характеризується особливою увагою до точності тексу, метроритмічною точністю, чітким визначенням перших долей тактів. Першооснова виконання – об’єктивна логіка, сувора єдність темпа, повністю виключається навіть невелика доля суб’єктивного в прочитанні тексту. Найкращим представникам цього стилю вдається досягнути органічного поєднання всіх деталей в одне ціле. Підкорюють майстерністю, завершеністю і рівновагою усіх частин.

Осоновну небезпеку такого стилю виконання складають: поверхневе наслідування, в виконанні безживість, педантський формалізм.

  1. б).


Білет №6


  1. Темпова термінологія в творах композиторів XVII - XVIIІ ст.

  2. Інтонування в контексті музично-виконавської практики.

  3. Maestoso в перекладі

а) велично

б) святково

в) важко


  1. В XVII ст. композитори використовували досить обмежену кількість італійських термінів, при цьому досить часто не дифференціюючи визначення одного ряду (Addagio – Lento – Largo, Allegro – Vivace – Presto). Дифференціація і деталізація цих термінів досягає в останній чверті XVIIІ ст.

З самого початку італійські терміни, як правило визначали не лише темп виконання, а й аффект композиції. Терміни використовувались для визначення жанру композиції.

Індивідуальні уявлення страровинних музикантів про значення італійських термінів значно відрізнялись: одні вважали самим повільним темпом Largo, другі – Addagio, треті – Largo і Addagio фактично є синонімами, четверті – самим повільним темпом називали Grave.

Суттєвий вплив на вибір темпа виконання в XVIIІ ст. мав нотний контекст і жанр твору.


  1. Засновник теорії інтонування вважається Б.Асафьєв. Він розробив теоретичні основи інтонування, прийшовши до осмислення комплексної суті інтонації і процеса інтонування обумовлених взаємодією і взаємопроникненням всіх виразових засобів інтерпретації.

Засоби інтонування:

Артикуляция - обумовлює всі основні параметри звучання – міру зв’язносты, агогіку, тембр, темп, метроритмічну організацію, динаміку.

Метр і темп – поєднуют через пульсацію ритмічні одиниці. Зміна темпа призводить до зміни метра і якості інтонування (уповільнення темпа призводить до більш дрібного виконання ритмічних одиниць, прискорення – поєднання ритмічних одиниць і більш просте інтонування).

Динамічні засоби інтонування виражаються у взаємодії інтонації та динамічних характеристик музики – акценти, наростання та спади динаміки. Розширення зон динамічного росту обо спаду призводить до спрощення інтонування, використання мікродинаміки збільшує можливість більш докладного інтонування деталей фактури.

Структорологічна функція інтонування полягає в тому, щоб засобами інтонування окреслити, згрупувати, показати структурні рівні музичного твору. Позачення структур виявляється такими параметрами вимови, як цезури і паузи. Цезури використовуються в межах мотиву, між мотивами, між частинами великих творів. Паузи використовуються між реченнями, періодами і в середині частин.

Ціль емоційно-енергетичної функції подолання статичності, мірності, механічності виконання і створення цільності і стрункості музичної форми. Пов’язана з емоційним переживанням виконавцем художнього образа.

Розуміння інтонаційної основи музики – одна з фундаментальних опор процеса підготовки музиканта професіонала.


  1. а).


Білет №7

  1. Проаналізувати основні риси класичного стилю в музиці.

  2. Сформулювати основні принципи побудови варіаційного циклу.

  3. Sempre з італійської:

а) повторювати

б) завжди, постійно

в) після


  1. Класичний стиль (від лат. classicus, франц. сlassicism – «зразковий») в європейському мичтецтві виник у ХVІІ ст. і зберігся до початку ХІХ ст. Майстри цього стилю створювали логічну, ясну систему правил побудови твору. Система жанрів, форм, правил гармонії, розроблена віденською школою, зберегіє своє значення до цього часу.

В основі класицизму лежать ідеї раціоналізму – художній твір повинен будуватися на основі строгих правил канонів.

У ХVІІ–ХVІІІ ст. центр музичного професіоналізму перемістився із церкви у палаци королів і вельмож, а до середині ХVІІІ ст. – у публічні міські установи: оперні театри, концертні зали і площадки на відкритому повітрі, аристократичні салони, музичні товариства, навчальні заклади (академії, консерваторії, школи).

Розквітає інструментальна музика. Мажоро-мінорна система.

Стилю віденських класиків притаманна ясність форми, виразність і завершеність кожної теми, багатство інструментальної палітри, чітка визначеність цезур.

Найвідоміші представники музичного класицизму Й.Гайдн, В.-А.Моцарт, Л.Бетховен.

В музиці спільними рисами є оптимістичність, гуманістична направленість, демократизм, реалізм, що дозволяє поєднувати трагічний і комічний початок, емоційне і раціональне; стрункість, ясність і довершеність форми; вміння виразити складний зміст простою і зрозумілою мовою.



  1. Варіаційна форма - музична форма, що являє собою проведення завершеної за формою теми та ряд її проведень, але у видозміненому вигляді - варіаціями. Зміни можуть бути в гармонії, мелодії, голосоведенні, ритмі. Твір, написаний у варіаційній формі часто називається варіаціями або темою з варіаціями.

Кожний історичний період розвитку варіацій пропонував свою версію форми, своє розуміння логіки й цілості варіаційної композиції. Найбільш традиційною є форма, коли тема варіацій подається на початку твору. Інколи варіації не тільки починаються, але й закінчуються темою. Оригінальною версією є відсутність теми на початку і поява її лише наприкінці варіаційного циклу. У XX ст. місце теми займає «центральний елемент системи»: додекафонна серія або одне співзвуччя, як своєрідний cantus firmus музичної композиції. Зрештою виникають варіаційні композиції, цілковито емансиповані від теми, як власне «варіації без теми».

Класифікація варіацій:



  • за процесом варіювання: прямі та напрямі;

  • за ступенем відходу від теми: строгі (зберігаються тональність, гармонічний план і форма); вільні (широкий діапазон змін, у тому числі гармонії, форми, жанрового вигляду тощо; зв'язок з темою часом умовний: кожна варіація може досягати самостійності як п'єса з індивідуальним змістом);

  • за методами варіювання: орнаментальні (або фігураційні), жанрово-характерні, темброві, фактурні, гармонічні, поліфонічні.

  • за кількістю тем: однотемні, подвійні (потрійні);

  • особливими видами варіацій є поліфонічні варіації, остинатні варіації (тема повторюється без змін в одному голосі).

Типи варіацій: варіації на витриману мелодію, на basso ostinato, фігураційні та жанрово – характерні.

  1. б).


Білет №8

  1. Проаналізувати основні риси романтичного стилю в музиці.

  2. Виразно – смислове значення артикуляції.

  3. Варіації у перекладі з латинської мови:

а) чергування

б) змінення

в) повторення


  1. Романтизм в музичній культурі проіснував 1800—1910. Одною з найвизначніших ідей романтизма – ідея синтеза мистецтв.

Теми в мистецтві: самотності, ліричної сповіді, коханння, мандрів, смерті, фантастики, природи.

Нові образи романтизма – лірико-психологічний початок, казково-фонтастичні, героіко-патетичні, контрасне протистевлення різних образних плланів.

Синтез мистецтв мав вплив на засоби художньої виразності:


  • мелодія стала більш індивідуальною - невпинний розвиток, без автоматичної повторності і регулярних акцентів, орієньована на поетику слова, більш деталізованаі гнучка.

  • гармонія збагатилась новими красками - альтернативні гармонії, ефект світлотіні співставлення тональностей, акорди побічних ступенів, призвели до ускладнення гармонічного язика.

  • значна роль фона – багатопланова структура теми (роль гармонічного, тембрового, фактурного фона часто рівноцінна мелодії).

  • нові принципи формотворення – збільшилась роль побічної партії, тенденції до монотематизма, безперервності розвитку, тенденція до одночастинності творів великої форми.

  1. Артикуляція (од лат articulation) в музиці — спосіб виконання на музичному інструменті чи голосом послідовного ряду звуків, з певною мірою зв’язності чи відокремленості.

Артикуляція – один з найважливіших асобів фразування: звучання ноти, її зв’язок з наступним звуком, активний або м’який початок, завершення звука.

В прямій залежності від артикуляції знаходиться поняття штриха. Та якщо артикуляція – первинна, то штрих – вториний, тобто це результат артикуляції, її втілення. Вибір штриха визначається стилістичними особливистями музики, її образністю, змістом, художнім задумом виконавця. Загальноприйняті штрихи та їх різновиди на різних інструментах мають специфічні відмінності.

Однак, окрім чисто інструментальної специфіки, здатної нести емоційне навантаження, штрихами досягаються відтінки характеру звучання: мякість, твердість, жорсткість, різкість, урочистість, ніжність, сила, витонченість, звязність, тощо.

Функції артикуляції: динамічна, акустична, формоутворююча, розділення і зв’язування.



  1. б).


Білет №9


  1. Музичний жанр. Способи класифікації музичних жанрів.

  2. Визначити основні етапи процесу інтерпретаціїї музичного твору.

  3. Концерт у перекладі з латинської мови:

а) протистояння

б) публічна гра

в) змагання


  1. Музичний жанр (фр. genre — рід, вид, тип, манера) — багатозначне поняття, що характеризує класифікацію музичної творчості за родами і видами, з огляду на їх походження, умови виконання, сприймання та інші ознаки (зміст, структура, засоби виразності, склад виконавців тощо). Музичний жанр є одним із найважливіших засобів художнього ототожнення.

Існують різні способи класифікації музичних жанрів. Музикознавець Т. В. Попова пропонує класифікувати жанри за умовами їх побутування і виконання. За цією класифікацією розрізняють жанри:

  • народної музики (музичний фольклор);

  • розважальної музики (в тому числі музика сучасної естради);

  • камерної музики (що виконується камерними ансамблями);

  • симфонічної музики (виконується великими оркестрами);

- хорової музики (виконується хоровими колективами);

- театральної музики (в тому числі опери, музики до спектаклів).

В. А. Цукерман пропонує класифікувати жанри за змістовними ознаками:

- ліричні жанри;

- епічні жанри;

- концертні;

- картинні (програмна музика).

А. Н. Сохор пропонує класифікувати жанри за так званим «жанровим змістом»

- культові та обрядові;

- масово-побутові;

- концертні;

- театральні.



  1. Художня інтерпретація – це і виконавська діяльність, і її кінцевий результат, що являє собою своєрідний процес, що не має прямих аналогій з іншими видами мистецтва. В процесі інтерпретації музичного твору можна виділити чотири основних етапи:

  • виникнення художнього задуму (плану дій під час постановки та реалізації виконавських завдань стосовно даного твору);

  • формування (робота більшою частиною без інструмента, інтелектуальна діяльність);

  • реалізація - це переклад символів у думках на мову звуків. Робота за інструментом, під час якої виконавець вирішує завдання втілення художніх ідей;

  • перевірка та оцінка - концертне виконання твору.

Такий поділ носить достатньо умовний характер, оскільки неможливо визначити безпосередню межу, яка відокремлює закінчення попереднього етапу від початку наступного.

  1. в).


Білет №10


  1. Проаналізувати типи програмності в мініатюрі.

  2. Обгрунтувати важливість володіння навичками аплікатури.

  3. Morendo з італійської мови:

а) сумно, скорботно

б) завмираючи

в) весело


  1. В загальному плані музичну мініатюру прийнято розділяти на вокальну та інструментальну. За способом виконання і складом виконавців мініатюру прийнято розподіляти на: інструментальну, вокальну, хорову, оркестрову. Кожна з них має свою жанрову специфіку, пов’язану з виконавськими особливостями, умовами музикування, які залежать від життєвого призначення: у масово-побутовій (побутова пісня, марш, танець), концертній сферах (вальс, полонез, етюд, прелюдія), а також в умовах камерного виконання.

Програмна мініатюра:

1. Фольклорна мініатюра:

- пісенна – обробки, цитування, варіантне цитування, стилізація;

- танцювальна – веснянка, коломийка, козачок.

- пісенно-танцювальна.

2. Жанрова програмність

- пісенна – пісня без слів, колискова, серенада, романс, елегія;

- речова, або мовна – речитатив, роздум, медитація, монолог;

- оповідальна – новелета, казка.

- танцювальна - вальс, мазурка, полонез, екосез, полька, менует, гавот.

- моторно-рухлива – етюд, токата;

- характерна – скерцо, гумореска, бурлеска.

- маршова – воєнний, похоронний, святковий, фантастичний.

3. Образно-асоціативна програмність.

- під видовою назвою.

- жанрово-змістовна.



Непрограмна мініатюра

1. Первинні: танець, марш, пісня;

2. Як части крупнішого (за місцем положення);

- випередження: прелюдія, фантазія, токата.

- як проміжна ланка: інтермецо, інтерлюдія.

- завершення: постлюдія.

3. З визначеним шляхом виникнення:

- за обставинами створення: музичний момент, експромт, експресія;

- „прототипні”: ноктюрн, нарис, ескіз.

- із свободою творчого задуму: капричіо, імпровізація.



  1. Аплікатура (з лат. приставляти, прикладати) – розподіл та порядок чергування пальців при грі на музичному інструменті. Вибір аплікатури залежить від музично-художніх завдань, характеру артикуляції, логіки фразування, фактури твору, індивідуальних фізичних даних виконавця (розмір руки, її побудова, розтягнення пальців).

Аплікатура повинна сприяти виразності фрази, відповідати її змісту та стилю виконуваного твору. Якщо аплікатура не продумана, стає невірним фразування, дробиться мелодична лінія, порушуэться співучість та широта мелодичного дихання у творах кантиленного характеру.

Особе значення набуває аплікатура в поліфонічних творах, вдалий розподіл пальців може підкреслити самостійність кожної мелодичної лінії.



  1. б).

Каталог: docs -> 2016
2016 -> Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів навчальної дисципліни музична драматургія
2016 -> Організація самостійної та індивідуальної роботи студентів
2016 -> Методичні рекомендації щодо проведення акції «Молодь за здоровий спосіб життя»
2016 -> Робоча програма навчальної дисципліни філософія культури спеціальність 025 «Музичне мистецтво» спеціалізації
2016 -> Навчальний посібник Лекції Дніпровськ 2016 ббк 74. 03я73 (075. 8)
2016 -> М. Глінки Кафедра спеціального фортепіано
2016 -> План роботи відділу освіти куп’янської районної державної адміністрації на 2016 рік схвалено
2016 -> Дніпропетровська академія музики ім. М. Глінки кафедра «Історія та теорія музики» Розгорнутий план лекцій навчальної дисципліни Методологія наукових досліджень спеціальність 025 «Музичне мистецтво» Спеціалізації «Фортепіано, орган»
2016 -> Методичні рекомендації до вивчення навчальної дисципліни «Історія педагогіки» Розвиток суспільства і зміни у
2016 -> Методичні рекомендації щодо проведення самостійної роботи з дисципліни «виконавський аналіз музичних творів»

Скачати 385.6 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка