Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара


НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ



Сторінка18/19
Дата конвертації09.11.2017
Розмір2.42 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

4. НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ



4.1 Поради щодо вибору теми та збору матеріалу наукового дослідження
Науково-дослідна робота в університеті має статус пріоритетної у діяльності викладачів і студентів. Вона спрямовується на розв'язання таких завдань:

- забезпечення теоретико-концептуальних, психолого-педагогічних і науково-методичних засад навчального процесу і приведення підготовки фахівців у відповідність з сучасними вимогами та найновішими досягненнями вітчизняної і зарубіжної науки та техніки;

- дослідження актуальних науково-дослідних тем з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;

- підготовка науково-педагогічних і наукових кадрів;

- інтенсифікація наукових досліджень на факультетах, кафедрах, у наукових школах, науково-дослідних центрах і лабораторіях, а також забезпечення їх високої якості та збільшення числа наукової продукції;

- розширення та зміцнення науково-інформаційної бази наукової діяльності університету;

- зміцнення зв'язків університетської науки з науково-дослідною роботою провідних ВНЗ і наукових установ України та інших країн.

Будь-яке наукове дослідження – від творчого задуму до кінцевого оформлення наукової праці має індивідуальні особливості, що залежать від особистості студента. Але існують і загальні логічні та методологічні підходи до його проведення.

Можна говорити про загальнонаукові та загальнометодичні поради щодо написання наукових робіт. В першому випадку ми говоримо про дотримання певних правил по накопиченню, обробці та аналітичному осмисленні інформації, які б відповідали уявленням про наукові методи. У випадку другому – про загальні правила оформлення та розміщення отриманих знань у вигляді наукової роботи.

Частіше за все, в житті студента-соціолога наукова робота приймає вигляд написання курсових або дипломних робіт, наукових статей або проведення конкретних соціологічних досліджень.

Відомий італійський вчений та письменник У.Еко, говорячи про особливості написання наукових праць студентами, таким чином формулює базові вимоги до наукової роботи:

1) Тема повинна відповідати схильностям конкретного студента (як на рівні загальних інтересів його, так і на рівні політичної, ідейної та духовної культури).

2) Основні тексти або явища, що кладуться у фундамент роботи, повинні бути досяжними (чи то – фізично досяжні для конкретного студента).

3) Основні тексти, на які спирається студент, повинні бути осяжні (чи то – інтелектуально збагненні для конкретного студента).

4) Обрана методологія повинна реально відповідати можливостям конкретного студента.

Наукове дослідження – це цілеспрямоване пізнання, результати якого виступають у вигляді понять, законів і теорій.

Характеризуючи наукове дослідження, звичайно вказують на наступні його відмінні ознаки:



  • це обов’язково цілеспрямований процес, досягнення свідомо поставленої мети, чітко сформульованих задач;

  • це процес, спрямований на пошук нового, на творчість, на відкриття невідомого, на висування ідей, на нове висвітлювання питань, що розглядаються;

  • воно характеризується систематичністю: тут впорядковані, приведені до системи як сам процес дослідження, так і його результати;

  • йому притаманна доказовість, послідовне обґрунтування зроблених узагальнень та висновків.

Мета та безпосередні завдання науково-теоретичного дослідження полягає в тому, щоб знайти загальне у ряді унікальних явищ, розкрити закони, за якими виникають, функціонують, розвиваються такого роду явища, тобто досягти їх глибинної сутності.

Вивчати у науковому розумінні – це означає бути науково об'єктивним. Не можна відкидати соціальні факти лише тому, що їх важко пояснити або знайти для них практичне застосування. Справа в тому, що сутність нового у науці не завжди помітна самому дослідникові. Нові наукові факти і відкриття можуть довго залишатися у резерві науки і не використовуватися на практиці саме тому, що їх значення погано розкрито.

Розвиток ідеї до стадії вирішення завдання звичайно відбувається як плановий процес наукового дослідження. Науці відомі й випадкові відкриття, але тільки планове, добре знаряджене сучасними засобами наукове дослідження надійно дозволяє розкрити та глибоко пізнати об'єктивні закономірності у суспільстві. У подальшому процес цільової та загально ідейної обробки первинного задуму продовжується, вносяться уточнення, зміни, доповнення, розвивається схема дослідження, яку задумали раніше.

По суті, теми студентських наукових досліджень можуть поділятися на декілька різновидів:



Оглядовіі – передбачають розгляд широкої проблематики, глобальних змін в обєкті нашої уваги за досить великий проміжок часу (наприклад, „Розвиток класичної соціології ХІХ століття”).

Теоретичні – передбачають зосередження на теоретико-методологічних проблемах, на питаннях теоретичного пошуку, на узагальненій проблемі (наприклад, „Проблема смерті в соціально-антропологічній перспективі”).

Історико-теоретичні – зосереджуються на динаміці усталених поглядів, теоретичних концепцій, зміні – і логіці цієї зміни – дослідницьких парадигм (наприклад, „Розвиток концепції „життєвого світу” у післявоєнній соціології”).

Конкретно-практичні – із глибинним дослідженням безпосередньої проблеми з соціальної дійсності; інколи і такої, до якої мають відношення самі студенти (наприклад: „Професійні орієнтації студентів-гуманітаріїв випускних курсів”).

Вибір теми дослідження - відповідальний етап роботи. Тема повинна мати наукове (і, бажано, прикладне) значення. Тема сама по собі може й не бути tabula rasa. Вона повинна досліджуватися з тієї точки зору, яка допоможе виявити новизну, розкрити і пояснити її.

Наукова робота студента передбачає максимальну конкретизацію та чітке формулювання проблеми, яка досліджується. Курсові і дипломні роботи – фіналізують певний відрізок студентської пізнавальної діяльності, а тому говорять про можливості дослідника, про ступінь володіння ним як теоретичною, так і практичною інформацією. В цьому випадку конкретизація теми та матеріала дозволяє студенту показувати більш глибокі знання з предмету свого зацікавлення.

Вибір теми відбувається в сфері проблематики, зони інтересів студента – як наукової, так, можливо, і позанакової, життєвої. Тема повинна відповідати особистим інтересам дослідника, цікавити його. Це емоційний чинник, діючий постійно в сприятливому напрямі. Однак цікавих тем багато. Вибрати ж потрібно таку, яка достатньо забезпечена джерелами, можливостями отримання емпіричної інформації, розробка якої, враховуючи стан питання (недослідженість, суперечності проблеми), перспективна в сенсі результату та осяжності її.

Вибір теми наукової роботи передбачає, окрім іншого, і виконання таких загальних правил:



  • предмет дослідження повинен бути впізнавальним і піддаватися опису (при цьому предмет – не обов’язково елемент „реального” світу, він може бути і елементом наукового теоретизування);

  • в дослідженні повинно говоритися про предмет щось таке, чого про нього ще не говорилося, робота повинна мати підкреслено авторський характер;

  • дослідження повинно бути корисним для інших.

Саме формулювання теми роботи вже містить в собі, в „заархівованому” вигляді, можливу структуру роботи: даючи назву нашому дослідженню, ми приймаємо на себе певні зобов’язання, які потім реалізуємо на рівні тексту. Саме тому визначення структури роботи і розробка плану є найважливішою ланкою і складовою творчої діяльності дослідника. Народження плану - це розробка ідеї, задуму.

Якщо тема визначена чітко, то скласти план майбутньої роботи легше. Це, звичайно, попередній план, він неодноразово буде доопрацьовуватися, навіть перероблятися. Однак, скласти його необхідно, щоб виявити коло і послідовність питань, які вивчаються, визначити напрями дослідницької роботи.

Для складання плану передусім треба ознайомитися з загальною літературою по темі, починаючи з енциклопедій, узагальнюючих праць, навіть навчальних посібників. Одночасно звертають увагу на спеціальну літературу, яка згадується в тексті і в бібліографічних примітках (прикнижну, пристатейну бібліографію). Після цього в логічній послідовності формуються питання, які бажано висвітлити в рамках теми. Кожний пункт поступово поділяється на підпункти. Передбачається місце для вступу і висновків. На наступних етапах розробки проблеми виявляються недоліки плану і, можливо, формулювання теми, які необхідно буде вдосконалити.

Пошук і використання літератури. На кожному етапі роботи, при вивченні того чи іншого питання, важливо бачити не тільки проміжну, але і кінцеву мету дослідження. Потрібно тримати в полі зору об'єкт вивчення у всій різноманітності зв'язків і явищ, пам'ятати про попередні й послідуючі події. Все це вимагає особливо ретельного підходу до вибору спеціальної літератури, збору джерел.

Починати підбір літератури з конкретної теми можна з перегляду прикнижкової і пристатейної бібліографії, реферативних журналів, після чого необхідно ознайомитися з бібліографічними покажчиками, бібліотечними каталогами. Дослідник зобов'язаний знати про сучасний стан дослідження проблеми. Не можна задовольнятися основними або останніми виданнями. Недостатнє знання літератури може призвести до марного, трудомісткого дослідження того чи іншого питання, достатньо повно вивченого раніше, не говорячи вже про неприпустиме ігнорування робіт попередників.

Науково-дослідна робота соціолога має ряд характерних особливостей, які дозволять говорити про специфіку даної дисципліни, навіть у сфері суспільствознавчих наук. У будь-якого вченого, а особливо у молодого, виникають індивідуальні проблеми раціональної організації своєї дослідницької діяльності. На всіх етапах роботи – від вибору теми, складання виписок і конспектів, збору і обробки емпіричного матеріалу і до остаточного літературного оформлення дослідження – молодого вченого очікують різноманітні пошукові проблеми.

Унікальність історико-соціологічних досліджень, як правило, обмежує застосування універсальних, типових засобів, які полегшують організацію праці вченого і вимагають від кожного пошукача самостійності, ініціативи. Багато прийомів можуть вважатися абсолютними, оскільки склалися в конкретних умовах вивчення тих або інших явищ.

В той же час, бібліографічна евристика соціологічних джерел є основою для написання дипломної або дисертаційної роботи. Ієрархічна послідовність джерел для пошуку літератури в бібліографічних покажчиках може бути зафіксована у вигляді наступної схеми:

1. Універсальні бібліографічні покажчики.

2. Галузеві і тематичні покажчики, а також «путівники» по соціологічній літературі.

3. Ретроспективні науково-допоміжні бібліографічні покажчики певної соціологічної галузі, а також тематичні прикнижкові і пристатейні покажчики, списки і огляди.

4. Поточні бібліографічні покажчики (бюлетені науково-дослідних центрів та інститутів).

5. Видання державної бібліографії («Літописи» книг, журнальних і газетних статей і рецензій).

6. РЖ і РС: критико-аналітичні і історіографічні огляди історико-соціальної літератури.

Після цього треба провести суцільний перегляд виявленої таким чином основної «літератури теми» і головного «ядра» періодичних видань, які публікують матеріали з проблеми, що досліджується. Додатковим до такого тотального перегляду є «вибірковий» перегляд інших видань, пов'язаних з основною літературою – посиланнями, наявними в найбільш авторитетних працях, авторством, тематичною близькістю, часом написання або видання.

Ієрархічна послідовність пошуку джерел в бібліографічній евристиці, запропонована вище, зовсім не догма. З точки зору швидкості і ефективності інколи більш раціональним вбачається починати пошук з більш «низької» ланки, – прикнижкових і пристатейних бібліографічних списків, особливо вузьких і по спеціальним питанням. Корисно при цьому використати унікальні галузеві, тематичні і проблемні картотеки, що присутні у великих наукових бібліотеках.

Зрозуміло, весь процес накопичування наукової інформації не може бути повністю розкритий за допомогою схем. Він зумовлений вибором з різноманітної сукупності потрібних елементів і їхніх зв'язків, що здійснюється з самого початку по конкретній програмі, а значить – тими евристичними можливостями і засобами, що лежать в основі інтелектуальної діяльності дослідника і не можуть бути в повному вигляді відтворені в будь-якому механізмі або формалізованій і автоматизованій системі. Тут можна погодитися з думкою про те, що жодна система не забезпечує ідеальної точності і повноти, а статистична норма втрат не може бути обґрунтована, оскільки в цю норму завжди може потрапити найбільш важлива інформація. Ці загальні міркування слід віднести і до системи інформації в області соціально-гуманітарних наук, що досліджують розвиток соціального організму з його найбільшим багатством елементів і їхніх реальних взаємозв'язків.

Характер історико-соціологічної науки визначає і особливості джерел, які вона використовує. Якщо науковій інформації взагалі, як особливому типу семантичної соціальної інформації, властиві кумулятивність, незалежність її змісту від своїх творців, старіння і розсіювання, то важливі особливості наукової інформації, що використовується в соціологічній науці, полягають в тому, що кумулятивність притаманна їй в меншій мірі, ніж інформації природознавчій, що, далі, «відділення» її об'єктивного змісту від її творців найчастіше вимагає складних дослідницьких операцій, що її старіння відбувається вкрай нерівномірно (дуже уповільнений, наприклад, процес старіння історико-соціальних фактів), а розсіювання її є, мабуть, найбільшим. Отже, сумлінний дослідник в історико-соціологічній галузі не може пасивно очікувати, що сучасна система соціологічних джерел видасть йому всю потрібну інформацію в готовому для використання вигляді.

Можливості сучасної системи соціологічної інформації і молодого дослідника ростуть лише разом, а не за рахунок один одного. Щоб використати всі можливості, історик соціології повинен не тільки знати принципи і правила влаштування і роботи системи зберігання джерел, наукової інформації, але й взаємодіяти з ними на основі зворотнього зв'язку. Ця постійна взаємодія, що поширюється, дасть найбільший ефект, переважаючий лише використання матеріалів, вже зіставлених в інформаційну систему. Завдяки такому діалогу дослідник немов би потрапляє в необхідне йому інформаційне середовище, самостійно відновлюючи недоліки першоджерел, а головне – одержує уявлення про рівень, характер, засоби, напрямки досліджень з проблеми, що його цікавить.

Бібліографічні пошуки необхідні також для поповнення елементів в описі певного літературного пам'ятника, якщо це потрібно для його ідентифікації. Наприклад, при невірогідності відомостей про автора слід звертатися за допомогою до назв його праць або до допоміжного покажчика, побудованого по такому ж принципу, а також до галузевих бібліографічних довідників, що містять твори. Назва твору певного автора виявляється або уточнюється по його бібліографії, а також по тематичним і краєзнавчим покажчикам, в яких твори описані під іменами авторів.

Якщо вихідні дані роботи точно не визначені, їх розшукують по іншим покажчикам, що містять публікації певного періоду, по бібліографії місцевого друку і довідникам з розташуванням матеріалу по іменам авторів, назвам творів або їхньому змісту. Окрім бібліографічних покажчиків по соціології, в цих пошуках слід використовувати й інші матеріали, що містять необхідні дані: автореферати, звіти соціологічних установ і навчальних закладів, ювілейні збірники, пам'ятні, довідкові і адресні книги, історіографічні огляди і тощо.

Окрема проблема будь-якої наукової роботи студентів – присутність в тексті цитат та посилань на авторів, чиї ідеї використовуються. В цьому випадку існує набір певних правил, згідно яким використовуються данні подібного роду. Серед них, наприклад, наступні:

1) уривки, що призначені для інтерпретації, повинні бути не занадто кортокими і не занадто довгими;

2) уривки з критичної літератури цитуються лише в тому випадку, якщо вони авторитетно підтверджують або доповнюють ваши роздуми;

3) при цитуванні передбачається, що ви солідарні із тим, що цитуєте, за виключенням окремо зазначених випадків;

4) при цитуванні повинно бути ясно, хто автор фрази і на яке джерело текст посилається;

5) цитати повинні бути абсолютно точні: неможливо скорочувати цитування, ніяк це не позначив.

Наостанок, приведемо кілька загальних рекомендацій щодо специфічних „правил гри” при написанні студентської наукової роботи (запозичівши їх із цікавої та актуальної роботи того ж таки У. Еко „Як написати дипломну роботу”):


  • не коментуйте очевидне і не вказуйте джерел, які і так всім відомі;

  • не приписуйте автору наукову ідею, яку той привів в якості чужої;

  • завжди давайте точну інформацію про академічні видання, нові редакції, доповнені варіанти;

  • якщо фрази виходять занадто довгі, пишіть, як виходить, але потім – розділяйте;

  • вводіть визначення термінів, коли вони з’являються вперше;



4.2 Поради з написання наукового тексту
Академічний текст

Академічний текст пишеться не тільки і не стільки для самого себе, скільки для інших колег, для читачів, тому треба особливо ретельно працювати над його дизайном.

За рівнем доступності тексти поділяються на наукові, навчальні та науково -популярні. Науковий стиль призначений академічній аудиторії, такі тексти більшою мірою насичені спеціальною термінологією, автор розраховує на підготовленого читача, а в завдання тексту входить представлення нових даних і обгрунтування наукового висновку.

Навчальні тексти пишуться з метою їх застосування в освітньому процесі, що вимагає визначення нових термінів, подання відомих фактів в якості прикладів.

Науково -популярний текст зберігає основні риси наукового стилю, але є більш простим для розуміння, оскільки адресований широкій публіці. У цьому стилі допускаються емоційні засоби вираження, поширені порівняння з широко відомими явищами, частіше розглядаються окремі випадки, а не узагальнення і класифікації.
Науковий стиль

Лексика та граматика наукового стилю включає спеціальні поняття - терміни, а також деякі типові звороти: слід зазначити ..., на думку автора ..., з нашої точки зору ..., наведемо приклад ... і так далі. У навчально- методичних і науково - навчальних жанрах потрібно визначати терміни, вказуючи джерела їх походження. Розповідь зазвичай ведеться в безособовій формі - «Видається, що ...» або від першої особи в множині - «Ми вважаємо, що ...».

Необхідно дуже пильно стежити за послідовністю, або логікою викладу, яка досягається наявністю смислових зв'язків між одиницями тексту (реченнями, абзацами, розділами). Для цього використовуються вступні слова та словосполучення: по-перше, по-друге, крім того, нарешті, з одного боку, з іншого боку, однак, тим не менш, таким чином, на закінчення. Оскільки завданням наукового висловлювання є виявлення зв'язків між причиною і наслідком, між загальним і окремим, нерідко використовуються складні речення, а також складно-підрядні союзи: внаслідок того що; зважаючи на те що; в той час як. При цьому недостатньо просто розставити вступні слова-зв'язки. Важливо, щоб висновки несуперечливо витікали зі змісту, текст був розбитий на окремі, але пов'язані між собою за змістом частини, що відображають рух думки від окремого до загального, або від загального до окремого.

При написанні наукового тексту слід уникати мовних помилок - невиправданих відступу від норм літературної мови (винятком є ті випадки, коли в науковому тексті наводяться в лапках цитати з інтерв'ю якісного дослідження). До основних помилок, що призводить до порушення точності, ясності мови, відносяться лексичні, стилістичні та синтаксичні.


Плагіат

У більшості форм академічного тексту присутні цитування та довідковий апарат. Науковий, або довідковий апарат включає цитати, посилання та бібліографічний опис джерел. Нормальним вважається значний довідковий апарат, а от відтворення чиїхось висловлювань, думок, навіть переказаних своїми словами, без вказівки авторства заборонено. Це називається плагіатом. Плагіат є порушенням авторських прав, входить до сфери цивільної відповідальності, може призвести до дискваліфікації навчальної чи наукової роботи, зашкодити репутації та кар'єрі.

Правила цитування припускають використання вступних слів, прямої або непрямої мови, лапок, посилань. У більшості випадків потрібно перед цитатою подавати власну вступну фразу, наприклад: «Як сформулював Еміль Дюркгейм, "соціальна аномія - це ..."». Бажано надавати власний коментар після закінчення цитати. Таким чином, слід прагнути до того, щоб цитата ніби обрамлялася вашим коментарем, була вплетена у ваші міркування, а не існувала окремо, сама по собі. Цитувати чужий текст слід обов'язково в лапках і з посиланням, переказувати або робити парафраз чужого тексту можна без лапок, але посилання обов'язкове.
Оформлення заголовка

Заголовок повинен бути досить лаконічним та конкретним. У ряді жанрів допускаються метафоричні заголовки. Намагайтеся уникати штампів у заголовках: «Проблеми та перспективи», «Міфи та реальність», «До питання про ...» і так далі.


Структура академічного тексту

В академічних текстах є деякі постійні структурні елементи. Наприклад, абзаци. Ідеальний абзац складається не менше ніж з трьох речень, оскільки в ньому викладається певна теза. Крім того, кожна нова теза повинна бути пов'язаною з попередньою і наступними, тому абзаци потрібно пов'язувати між собою логічно - за змістом і за допомогою сполучних слів. В якості таких зв'язків, наприклад, можуть виступати такі слова: крім того…, отже…, по-перше…, по-друге…, таким чином…, однак…, тим не менш…, тоді як…, в той час як…, незважаючи на…, завдяки…, внаслідок....

Композиційно будь який академічний текст складається зі вступу, основної частини та висновку. Залежно від жанру і визначених правил оформлення наукової роботи складовими частинами тексту можуть бути також список джерел та додатки.

Намагайтеся робити структуру тексту кваліфікаційної роботи або статті чіткою і логічною (наприклад, три або два розділи, в кожному розділі по два параграфи або ж три-чотири розділи, які в залежності від їх обсягу можна дробити на підрозділи).

Назви розділів давайте змістовні, а не «Теоретична частина» або «Емпіричне дослідження». Нехай назви частин вашої роботи будуть унікальними, в них будуть звучати ваші знахідки, ідеї, а не абстрактний поверховий схематизм. Назви розділів повинні перегукуватися з поставленими завданнями.

Культура створення академічного тексту вимагає створення експліцитної структури, яка зазвичай будується навколо простої схеми: назва, вступ, основна частина, висновок, список використаних джерел. У редакторі Word це можливо робити за допомогою опції «Стиль», одночасно готуючи основу для електронного (автоматично формується в редакторі Word) змісту. Явна структура у тексту виходить в тому випадку, якщо ви називаєте глави, параграфи або розділи тексту та виділяєте їх жирним шрифтом або спеціальним стилем «Заголовок». Зробіть електронний зміст. Між великими розділами робіть розрив сторінки. Тоді не потрібно буде натискати багато разів клавішу ENTER, щоб вийти на нову сторінку.

На початку розділу (глави, параграфа) можна надати преамбулу, в якій вказуйте поставлені в даному розділі завдання, дослідницькі питання, напишіть, що ви збираєтеся представити в цій частині роботи.

Наприкінці кожного розділу (глави, параграфа) обов'язково робіть висновки, які повинні відповідати поставленим завданням. Якщо у вас будуть сформульовані висновки, які ви не планували отримати, обіграйте це - або допишіть під них завдання - або так і вкажіть, що ці результати не очікувалися, але вони змусили вас пройти ще одну ітерацію і переглянути теоретичні передумови, гіпотези і тим самим збагатили вашу роботу.

У журналах кожна стаття супроводжується анотацією об'ємом 100-200 слів. Анотація, або преамбула, на одну сторінку, тобто об'ємом в 300-500 слів потрібна до випускної, дипломної роботи. Усі ці види текстів виконують подібні завдання - представляють автора, надають короткий зміст роботи, в стислому вигляді розкривають основну наукову проблему, над якою в даний момент працює автор або яку представляє до захисту. Тут повинні згадуватися методи дослідження, види емпіричних даних і теорії, які використані для їх інтерпретації.

Структура вступу випускної, дипломної роботи, як правило, включає такі елементи:

- Актуальність;

- Ступінь розробленості проблеми (короткий перелік авторів, які займалися подібною проблематикою або заклали основи для вашого дослідження, згрупувати авторів за підходами), посилань тут робити не потрібно;

- Мета, завдання (завдання відповідають розділам, на кожен розділ пишеться по 1-2 завдання);

- Об'єкт, предмет, гіпотези (увага: мета, об'єкт, предмет повинні бути пов'язані з темою, гіпотези - з вашими висновками);

- Теоретична база роботи (або теоретичні основи дослідження) - які основні теоретичні підходи були корисними при розробці теми;

- Методи та емпірична база (короткий опис методів, типів даних, джерел даних із зазначенням вибірки і деяких відомостей про процедуру, наприклад, період, спосіб і місце збору даних).

Актуальність обраної теми та предмету дослідження розташовується на самому початку тексту та починати писати цей розділ слід теж на початку роботи, проте аргументи актуальності потрібно дуже ретельно обґрунтувати, тому нерідко цей розділ доповнюється або переписується, коли вся робота

над текстом в цілому вже завершена.

Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним, треба показати суть проблемної ситуації, очікуваний внесок результатів роботи у розвиток теорії і практики. Обґрунтування актуальності - обов'язкова вимога до будь-якої наукової роботи, і те, як автор уміє вибрати тему, оцінити її з точки зору своєчасності та соціальної значущості, характеризує його наукову зрілість та професійну підготовленість.

Аргументація актуальності може будуватися, наприклад, за такими напрямками: дослідження обраної теми назріло, ставши можливим і гостро необхідним в сучасній українській ситуації (далі можна артикулювати адресатів отриманого знання - яким групам, інститутам і навіщо це може знадобитися); потрібна фундаментальна розробка теми для пошуку нових підходів або адаптації наявного теоретичного апарату для пояснення змін реалій, нових фактів або протиріч; теоретичний аналіз дозволить покращити розуміння явища, переглянути сформовані стереотипи; необхідно отримати нові дані, щоб спробувати розкрити закономірності і прогнозувати процеси. Потрібно показати - чому, для чого та для кого актуальним є таке дослідження.

Добре написати вступ - це значить, не тільки пояснити своєчасність, актуальність теми, а й компетентно сформулювати методологічні підстави, визначити основні концепції, оптику дослідження, щоб читач побачив його перспективу. Вступ, по суті, є проекцією або програмою (в стислому вигляді) статті чи кваліфікаційної роботи, яка методологічно, інформаційно та структурно орієнтує дослідника на послідовне розкриття теми в основній частині роботи.

Мета у вступі формулюється коротко. Завдання являють собою декомпозицію мети. Вони можуть бути теоретичними та прикладними, але не варто їх формулювати абстрактно-інструментально, наприклад, «провести аналіз літератури з проблеми». Важливо показати, на які саме питання автор намагається знайти відповіді в літературі. Завдання дослідження – це конкретні завдання, які потім будуть послідовно виконані в розділах статті або дипломної роботи для досягнення спільної мети дослідження.

Завдання формулюються змістовно, а не просто як «огляд джерел» або «збір інтерв'ю». Змістовно – означає, що кожна задача співвідноситься з темою (наприклад, не потрібно писати наступним чином: «аналіз існуючих у соціології підходів до чого-небудь» - це абстрактно), дозволяє отримати відповіді на дослідницькі питання.

Завдання не повинні повторювати мету. Мета вказує, чого хочуть досягти в результаті дослідження; завдання розкривають мету. Завдання не повинні бути сильно віддалені від мети.

У вступі кваліфікаційної роботи, як правило, вказуються об'єкт, предмет, а іноді й гіпотези дослідження. Обов'язково визначаються теоретичні основи дослідження. Методи показують уявлення автора про те, що, де, якими способами він буде досліджувати.

Огляд джерел: слід коротко, але логічно представити основні наукові публікації як з питань теорії та методології дослідження теми, так і безпосередньо з предмету дослідження. Навіть якщо в роботі існує спеціальний розділ з оглядом джерел, у вступі слід коротко вказати ключових авторів і головні теоретичні перспективи. Треба показати, на що спирається ваша робота, якими є теоретико-методологічні основи вашого дослідження і чиї ідеї ви використовуєте найбільш активно.

Будь-яка стаття, кваліфікаційна робота або дисертація пишуться не на порожньому місці, а з опорою на серйозну базу. При цьому використовується великий і різноманітний матеріал, узагальнюються найрізноманітніші джерела інформації. У багатьох жанрах академічного тексту є обов'язковий розділ. Іноді він називається «Літературний огляд джерел», іноді «Ступінь розробленості проблеми» або «Історіографія питання». Ця частина наукової роботи є необхідною базою дослідницького пошуку і формує академічну культуру людини.

Основним джерелом наукової інформації є академічні публікації, і автор початківець повинен володіти навичками наукового пошуку, знати основні професійні журнали, вміти знаходити їх електронні версії, користуватися бібліотечними каталогами, електронними базами даних. Пошук літератури можна здійснювати різними способами - шукати в бібліотечних каталогах, періодичній літературі, реферативних журналах. Інформаційні технології надають можливість здійснювати бібліографічний пошук за допомогою електронних засобів та Інтернету за ключовими словами, прізвищами авторів, видами та назвами видань, рокам публікацій і так далі.


Джерела інформації (багато з них є в Інтернеті) можна поділити на такі: - книги: наукові монографії, брошури, підручники, науково-методичні видання, навчальні посібники; періодика: наукові та реферативні журнали, академічні вісники, збірники наукових статей;

- документи: збірники нормативних документів, стандарти, нормативні акти, інструкції;

- енциклопедії, словники та довідники;

- звіти про наукові дослідження;

-патенти та авторські свідоцтва;

- інформаційні видання: аналітичні огляди, інформаційні випуски і бюлетені, виставкові проспекти; переклади наукової літератури та оригінальні джерела зарубіжної наукової літератури;

- дисертації та автореферати дисертацій.

Прагніть робити огляд праць попередників тільки з питань обраної теми, а не з усіх можливих напрямках, пов'язаних з проблемою дослідження в цілому. Роботи, що мають пряме і безпосереднє відношення до теми, обов'язково повинні бути прочитані, названі і критично оцінені.

Автори, які не мають чіткого уявлення про цілі, завдання і проблеми свого дослідження, уподібнюються колекціонерові, який збирає все підряд. Якщо подібна «старанність» поєднується з недостатнім умінням піддавати матеріал первинній обробці, то такий автор незабаром починає тонути в безодні накопиченого матеріалу.

Якщо автор кваліфікаційної роботи концентрує емпіричні дані в одному з розділів, на його початку можна представити цілі і завдання свого емпіричного дослідження. Пишіть їх повністю, щоб відрізнити від мети і завдань кваліфікаційної роботи («Мета емпіричного дослідження»).


Чим завершити науковий текст?

Заключна частина тексту передбачає узагальнення виконаної роботи. Що ж писати у висновках? Існує кілька прийомів, їх можна виконати послідовно. Очевидно, ці дії повинні відповідати поставленим у вступі завданням. По-друге, по кожному з вирішених завдань слід викласти змістовні результати, тільки зробити це потрібно коротко та іншими словами, не повторюючи висновки, написані в основній частині. Саме змістовні висновки повинні перебувати у висновках - вони складають їх ядро.

Дуже важливо спробувати окреслити перспективи подальших досліджень вказаної теми, форми та методи її подальшого вивчення, а також конкретні завдання, які доведеться вирішувати дослідникам у майбутньому.

Нарешті, подумайте, яка аудиторія може зацікавитися вашими науковими результатами. Важливо вказати, в чому полягає головний сенс вашої роботи, які важливі наукові результати отримані, які постають нові наукові завдання у зв'язку з проведеним дослідженням.

Намагайтеся формулювати висновки так, щоб показати новизну ваших знахідок як в теоретичному, так і в емпіричному та прикладному аспектах. Поміркуйте над цим і відобразіть свої міркування у висновках. Покажіть, в чому полягає ваш внесок, узгодьте ці оцінки з тими міркуваннями, які ви формулювали у вступі - в оцінках актуальності, ступеня розробленості, в задачах.

Заключна частина, складена за таким планом, доповнює характеристику рівня роботи, а також показує рівень професійної зрілості і наукової кваліфікації автора.


Практичні рекомендації

Вкажіть, кому і навіщо потрібні ваші результати, яка аудиторія може ними зацікавитися. Намагайтеся давати максимально конкретні і реалістичні рекомендації.


Додатки (на кожну позицію додатків повинні бути посилання в основному тексті роботи).

Що поміщати в додаток?

• Таблиці, діаграми з даними статистики, які дозволяють аргументувати актуальність вашої теми.

• Схеми-діаграми концептуалізації та операціоналізації понять.

• Опис польових даних: анонімні списки інформантів з релевантними характеристиками (приклад: чоловік, 30 років, стаж роботи волонтером - 2 роки); опис просторово-часових характеристик проведеного спостереження.

• Інструментарій (анкета, гайд, тематичний план інтерв'ю, таблиця спостереження та ін.).

• Список матеріалів ЗМІ або інших документів, підданих контент-аналізу.

• Таблиці, діаграми за підсумками обробки даних кількісного опитування або контент-аналізу.

• Результати обробки якісних даних: систематизовані фрагменти транскриптів, таблиці кодів, ментальні діаграми, аналітичні таблиці даних спостереження.

• Систематизовані і анотовані добірки текстових фрагментів матеріалів ЗМІ. таблиці, ментальні діаграми з результатами дискурс-аналізу.

• Систематизовані і анотовані добірки візуального матеріалу.

• Результати аналізу візуального матеріалу.

Якщо в процесі дослідження застосовувалося або було розроблено велику кількість супровідних, в тому числі графічних матеріалів, то розміщення їх в основній частині роботи може ускладнювати читання. Тим самим процес читання наукової роботи ніби штучно переривається, порушується наукова логіка викладу матеріалу, відволікається увага читача від основного змісту дослідження, суті авторської концепції. Таблиці, схеми, діаграми і малюнки, якщо їх багато, потрібно розміщувати в додатках.

Тут поміщаються і матеріали додаткового довідкового характеру, на які автор не претендує як на особистий внесок у науку. У будь-якому випадку авторство і джерело, звідки запозичуються схеми та діаграми, в обов'язковому порядку повинні бути представлені, без цього використовувати чужі ілюстрації, статистичні дані і будь-які інші супровідні матеріали ні в якому разі не можна. Саме ж зміст таких додаткових матеріалів має строго відповідати завданням дослідження, і на кожен елемент додатків в основному тексті роботи повинні бути зроблені посилання.

У додатки не можна включати бібліографію, довідкові коментарі і примітки, які є елементами довідково-супровідного апарату роботи, що допомагають користуватися основним текстом.
Як розпланувати час?

Кожна людина, зайнята навчанням або наукою, по різному розподіляє час і організовує умови для роботи. Крім того, у кожного учасника бувають абсолютно різні завдання, які визначаються жанром, обсягом, термінами та іншими параметрами. Деякі види тексту пишуться легше, ніж інші.

Приступаючи до виконання наукової роботи, варто намітити собі кілька «дедлайнів», тобто термінів здачі окремих підготовлених частин роботи, розпланувати час якомога більш рівномірно. Є одне золоте правило: будь-який текст можна поліпшити, якщо повернутися до нього через якийсь час і подивитися на нього свіжим поглядом. Рекомендується закінчувати чорнову версію тексту принаймні за пару днів до крайнього терміну здачі. Треба добре відпочити, обов'язково розім'ятися, прогулятися і виспатися, змінити вид діяльності, щоб, повернувшись до тексту, знайти і виправити безліч помилок, відредагувати стиль, зрозуміти і дописати щось важливе, завдяки чому робота стане виглядати більш виграшно. Разом з тим не забувайте про те, що «краще - ворог хорошого». Тому в якийсь момент треба зупинитися в редагуванні, завершити і здати роботу, особливо якщо терміни вийшли.
Структура і правила ефективної презентації

Як правило, для усного виступу на конференціях або на захисті кваліфікаційної роботи дається зовсім небагато часу - буквально 10-15 хвилин. Складіть текст приблизно за таким планом:

• Привітання ведучому, організаторам конференції чи голові та членам комісії.

• Назва вашої роботи. Якщо це захист, то зазначте, хто ваші керівник і рецензент.

• Чому ви вибрали саме цю тему? Актуальність - коротко.

• Яка мета роботи і які завдання ви виконали для досягнення даної мети? Об'єкт і предмет дослідження.

• На які теорії та роботи яких авторів ви спиралися?

• На якому матеріалі побудована робота і де проводилося дослідження(емпірична база)?

• Висновки, до яких прийшли, реалізуючи мету і завдання дослідження.

• Прикладний аспект розробки та оцінка можливостей її застосовності.

• Подяка за увагу.
Відеопрезентація результатів дослідження

Заздалегідь забезпечте всі умови, необхідні для презентації. Встановіть комп'ютер і проектор, перепишіть файл з вашою презентацією з електронного накопичувача на комп'ютер перед початком захистів в аудиторії.

Перевірте, чи співпадає версія вашої програми з тією, що встановлена на комп'ютері в аудиторії. Врахуйте, що під час презентації світло в кімнаті має бути затінене для більш яскравого зображення. Завжди зберігайте запасну копію презентації на флеш - карті або компакт -диску.

За кілька днів до захисту відрепетируйте презентацію. Якщо ви будете показувати слайди занадто швидко, глядачі не зможуть сприйняти навіть дуже коротку інформацію, що міститься там, і втомляться. Швидкість появи нових рядків усередині слайда та зміни слайдів повинна відповідати усного викладу.

Подумайте, як ви зможете утримати увагу аудиторії. Презентація в цьому вам допоможе, але не дуже захоплюйтеся звуками, різноманітними шрифтами і анімаційними ефектами - вони можуть відволікати увагу від змісту презентації та підвищувати втомлюваність аудиторії.

Використовуйте не більше двох відтінків одного кольору. Дотримуйтеся обраного кольору шрифту і колірного шаблону оформлення. Для утримування уваги аудиторії вдавайтеся до прикладів, емпіричних ілюстрацій, якщо доречно - до гумору, але завжди намагайтеся говорити своїми словами, вільно. Як тільки ви почнете монотонно зачитувати текст, ви ризикуєте втратити увагу слухачів.

Використовуйте для презентації прямий шрифт без «зарубок», наприклад Arial. При підготовці слайдів обирайте відповідний розмір шрифту, відповідний розміру аудиторії. Не використовуйте довге речення, яке займає весь простір слайду, читати його дуже складно і довго. Слайдів не повинно бути більше, ніж це вдається показати за належний час.

Найкраще самостійно управляти презентацією. Якщо ви когось просите допомагати, зробіть примірник роздруківки для вашого асистента. Домовтеся про знак, який сигналізує про порядок зміни слайдів, або вимовляйте: «наступний слайд, будь ласка». Якщо текст виступу не ідентичний зображенню на екрані, робіть пояснення до слайду, підберіть ілюстрації, щоб підсилити ефект презентації.


Правила успішного виступу

Форма виступу повинна бути академічною, як правило, в першій особі множини: «Ми вважаємо ...» (у деяких випадках сьогодні переходять до форми виступу в першій особі однини: «Я вважаю ...»). Спочатку - звернення до голови і членів атестаційної комісії або до голови на конференції, а потім до інших колег, присутніх на захисті або виступі.

Розцінюйте кожне задане вам питання як ресурс для розвитку теми. Якщо питання задається на розуміння проблеми, спробуйте у відповіді поміркувати в запропонованому напрямку, ніколи не обмежуйтеся формальним «це не входило в завдання дослідження». Якщо ви не згодні з висловленими зауваженнями, відстоюйте свою точку зору, але при цьому подякуйте викладачеві та колегам за висловлені пропозиції. Люб'язно було б починати відповідь з подяки: «дякую за запитання». Подумайте, перш ніж відповісти: «Ні, це не так!». Скажіть «Спасибі за запитання. З одного боку, Ви маєте рацію, тому що ... . З іншого боку, як мені вдалося встановити в дослідженні ... ». Уникайте різкої відповіді: «Я не знаю». Краще сказати так: «Відповідь на це запитання вимагає додаткових досліджень».

5. ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАКТИКУ
Загальні положення

Навчальні і виробничі практики є невіддільною складовою програми підготовки кваліфікованих фахівців – соціологів і чи не найважливішою частиною навчального процесу у вищому навчальному закладі. Вона зорієнтована на практичне застосування теоретичних знань і практичних методів соціологічного пізнання оскільки наближає студента до виробничих умов праці.

Навчальним планом напряму 6.030101 "Соціологія" передбачені такі види практик:




Назва практики

Кафедра

Семестр

Тривалість

(тижні)





Навчальна

Соціології

4

2




Виробнича

Соціології

6

2




Переддипломна

Соціології

10

6




Науково-дослідна

Соціології

10

3

Навчальна та виробнича практики проводяться у літній період (липень), переддипломна – взимку, науково-дослідна – весною (під час написання дипломних робіт за ОПП спеціаліста та магістра). Кожна з практик завершується складанням письмового звіту та його захистом перед спеціально призначеною комісією.

Основним навчально-методичним документом, що визначає порядок проведення практики, є «Положення про практику студентів факультету із спеціальності «Соціологія». Наскрізна програма практичної підготовки розроблена на базі «Положення про порядок проведення практики студентів Дніпропетровського національного університету» (затверджено наказом ректора ДНУ від 17.04.2001р.), яке укладено у відповідності до “Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів в Україні” (затверджено наказом Міносвіти України № 93 від 08.04.93 р.) та навчальним планом (який затверджено Мінвузом України 10.07.91 р.).

Вимоги щодо організації практичної підготовки студентів містяться у наскрізній програмі практики, яка розроблена та затверджена на засіданні кафедри соціології.



5.1 Навчальна практика
Навчально-ознайомча практика студентів-соціологів 2-го курсу навчання носить переважно ознайомчий характер і є органічним продовженням спецкурсу “Вступ до спеціальності”, виступає важливою ланкою підготовки фахівців, тому що дає можливість студентам наочно познайомитися з напрямками й організацією роботи професійного соціолога. Ознайомча практика студентів сполучає у собі елементи навчальної і ознайомчої роботи, протягом якої:

по-перше, закріплюються знання, що отримані під час першого року навчання;

по-друге, формуються уявлення і отримуються знання, щодо напрямків практичної діяльності соціологів;

по-третє, визначаються напрямки отримання та вдосконалення особистісних якостей, що необхідні для майбутньої професії;

по-четверте, впроваджуються перші спроби виконувати опитування респондентів, тобто на практиці студенти-практиканти знайомляться одним із джерел одержання соціальної інформації;

по-п’яте, проводиться пошуково-аналітична робота з науковою літературою, що безсумнівно буде складовою частиною наступного навчання та майбутньої професійної діяльності.


Мета навчальної (ознайомчої) практики

Основна мета та запропоновані на навчальну практику дії покликані створювати мотивацію студентів щодо формування у себе відповідних навичок та визначення необхідності пошуку певних знань при подальшому навчанні.

Навчальну (ознайомчу) практику студенти проходять з відривом від занять після другого року навчання протягом 2х тижнів (перша половина липня) на базі Дніпропетровського національного університету. Проходження навчальної (ознайомчої) практики є обов'язковим, тому що це є невід'ємною частиною системи підготовки студентів-соціологів до їх професійної діяльності.


У ході навчальної (ознайомчої) практики необхідно вирішити наступні задачі:


  1. Сформувати уявлення і отримати знання щодо напрямків практичної діяльності соціологів.

  2. Поглибити і закріпити теоретичні знання, отримані студентами на першому та другому курсах навчання в університеті.

  3. Ознайомитися з методами прикладного соціологічного дослідження.

  4. Навчитися самостійно збирати соціологічну інформацію, сформувати первісні навички з методики і техніки проведення соціологічного опитування.

  5. Розвинути і закріпити інтерес до науково-дослідної роботи в області практичної соціології.

  6. Вдосконалити орієнтацію на майбутню спеціалізацію та професійну діяльність.

  7. Виявити власні слабкі сторони теоретичної та практичної підготовки з метою їх виправлення у подальшому навчанні.


Зміст практики

Студенти проходять навчальну (ознайомчу) практику у навчально-методичній лабораторії з соціології ДНУ. Цей навчальний захід передбачає:



  • ознайомлення з основними напрямками та результатами практичних досліджень працівників кафедр соціологічного напрямку та навчально-методичної лабораторії з соціології ДНУ;

  • участь студентів-практикантів у проведенні опитування абітурієнтів Дніпропетровського національного університету з метою виявлення соціальних характеристик абітурієнтів, їх інтересу до науки соціології та визначення мотивів вибору професії;

  • визначення на підставі проведеного дослідження соціального портрету абітурієнта–соціолога;

  • ознайомлення з правилами оформлення Звіту щодо проведеного соціологічного дослідження;

  • знайомство студентів (методом екскурсій) з досвідом і напрямками роботи ведучих (державних та комерційних) соціологічних служб міста Дніпропетровська.

Заняття під час практики можуть проводитися у вигляді лекцій, семінарів, практичних і лабораторних робіт, які сприятимуть поглибленню теоретичного навчання з використанням матеріальних можливостей бази практики. Планування і проведення занять і екскурсій здійснюється спільно з керівниками практики від вищого навчального закладу та бази практики. Форма звітності студентів за практику – подання письмового звіту, підписаного і оціненого безпосередньо керівником від бази практики. Письмовий звіт разом з щоденником надається на рецензування керівникові практики від кафедри та захищається перед спеціальною комісією.



5.2 Виробнича практика
Виробнича практика є важливим етапом у навчанні студентів. Навчальну (виробничу) практику студенти проходять з відривом від занять після третього року навчання протягом 2х тижнів (перша половина липня). Базою практики виступають заклади та підприємства, що мають у своїй структурі соціолога або соціологічну службу і займаються практичною соціологією. Проходження навчальної (виробничої) практики є обов'язковим, як невід'ємна частина системи підготовки фахівців з соціології.
Мета практики:

  • поглибити і закріпити теоретичні знання, що отримані у ДНУ;

  • вивчити досвід соціологів-практиків щодо планування та організації проведення соціологічних досліджень;

  • набути необхідні навички у проведенні реальних соціологічних досліджень;

  • провести практичну підготовку до самостійної роботи на одній з посад соціолога на підприємстві, соціологічної фірми, у кадрових агенціях, у органах місцевого самоврядування.


У ході навчальної (виробничої) практики необхідно вирішити наступні задачі:

  • ознайомити студентів з виробничою і організаційною структурами соціологічних закладів на підприємстві;

  • вивчити керівні документи, що регламентують та визначають напрямки функціональної діяльності соціологів (або відповідних служб), які займаються практичною соціологією;

  • з’ясувати задачі, які покликані виконувати соціологи-практики на виробництві;

  • оволодіти навичками проведення соціологічних досліджень в умовах конкретного робочого місця.


Під час проходження виробничої практики студенти-соціологи повинні:

  1. Визначити та узгодити з керівництвом бази практики і керівником від університету - план та завдання проходження практики.

  2. Вивчити положення і нормативні документи, які регламентують діяльність соціолога, соціологічної служби (організації).

  3. Ознайомитись з організаційною структурою соціологічної служби.

  4. Ознайомитись з підприємством (організацією) де функціонує соціолог (соціологічна служба).

  5. Вивчити механізм і досвід функціональної діяльності соціологів-практиків.

  6. Визначити проблематику та основні напрямки соціологічних досліджень, що проводяться соціологами (службою), їх теоретико-методологічні та методичні засади.

  7. Ознайомитися з особливостями планування та організації досліджень на виробництві.

  8. Прийняти участь в проведенні дослідження соціологом (соціологічною службою) підприємства.

  9. Оволодіти навичками проведення соціологічних досліджень в умовах конкретного робочого місця (групи робочих місць).

  10. Випробувати або застосувати основні методи збору, обробки та аналізу соціологічної інформації.

  11. Кожний день відображати у щоденнику практики фактично виконану роботу, що тижня звітувати про хід практики керівнику від ДНУ.

  12. Оформити звіт за результатами проходження виробничої практики, де:

  • звітувати про виконання програми та індивідуального завдання;

  • систематизувати виконану роботу, дати аналіз практики, привести основні нормативні акти, що було вивчено на практиці.

  • визначити і оцінити власні практичні можливості застосування теоретичних знань з соціологічних дисциплін, вказати знання, вміння, навички, які були надбанні в період практики;

  • відзначити труднощі, з якими студент зустрівся під час практики та їх причини;

  • зробити висновки і запропонувати пропозиції щодо покращення організації виробничої практики.

Після закінчення терміну практики студенти звітують у письмовій формі про виконання програми та завдань практики перед комісією та складають диференційний залік.



5.3 Переддипломна практика
Навчальна переддипломна практика студентів-соціологів 5-го курсу навчання носить характер остаточного вдосконалення знань та навичок соціолога, що надбані під час навчання у ДНУ і є органічним завершенням підготовки фахівців з соціології.

Навчальну (переддипломну) практику студенти проходять з відривом від занять у 10-му семестрі протягом 3-х тижнів (у лютому). Базою практики виступають заклади та підприємства, що мають у своїй структурі соціолога або соціологічну службу і займаються практичною соціологією. Проходження навчальної (переддипломної) практики є обов'язковим, як невід'ємна частина системи підготовки фахівців з соціології.




Мета переддипломної практики

Переддипломна практика, як кінцевий етап у навчанні студентів-соціологів, має за мету:



  • вдосконалення практичної підготовки студентів до самостійної роботи на одній з посад соціолога на підприємстві, у соціальних службах для молоді, відділах соціального захисту населення виконавчих органів, у службах зайнятості тощо;

  • набуття практичного досвіду і додаткових навичок самостійного планування організації і проведення соціологічних досліджень;

  • впровадити набути навички планування, організації і проведення соціологічних досліджень

  • визначити рівень особистісної готовності до самостійного виконання завдань у якості соціолога-практика.


У ході навчальної (переддипломної) практики необхідно вирішити наступні задачі:

  • сформувати додаткові навички планування, організації і проведення соціологічних досліджень в умовах конкретного робочого місця з метою розробки практичних рекомендацій;

  • вдосконалити організаторські і комунікативні якості щодо налагодження ділових стосунків з керівництвом й колегами, праці у команді;

  • ввести бакалаврів-соціологів до сфери професійного спілкування у дослідницьких соціологічних структурах;

  • отримати соціологічні данні, що необхідні для ілюстрування та аргументації у написанні диплому;

  • ознайомитися з ринком праці та створити сприятливі умови щодо можливості подальшого працевлаштування випускників-соціологів.


Студенти під час навчальної (переддипломної) практики зобов'язані:

  • отримати від керівника практики інструктаж стосовно проходження практики і оформлення всіх необхідних документів;

  • своєчасно прибути на базу практики;

  • самостійно визначити проблему прикладного соціологічного дослідження, оцінити дослідницьку ситуацію, місце та роль соціолога у ній; розробити програму дослідження та представити її замовнику;

  • організувати та провести конкретне соціологічне дослідження;

  • сформувати та представити замовнику звітний документ з результатами дослідження, обґрунтувати та сформулювати практичні висновки та рекомендації;

  • визначити власні практичні можливості застосування загального обсягу теоретичних знань з соціологічних дисциплін до вирішення практичних завдань;

  • вдосконалювати навички застосування та використання основних методів збору та аналізу соціологічної інформації;

  • всіляко підвищувати практичний досвід роботи у якості не тільки виконавця, а й організатора соціологічного дослідження;

  • набувати практичний досвід спілкування з замовниками, керівниками організації;

  • прибувати на щотижневі збори з метою звіту та консультування щодо проходження переддипломної практики;

  • у повному обсязі виконувати завдання, передбачені програмою переддипломної практики;

  • своєчасно підготувати звіт та захистити результати практики.

Каталог: 665844
665844 -> Навчальний матеріал Естетика
665844 -> Методичні матеріали щодо змісту та організації самостійної роботи студентів, поточного і підсумкового контролю їх знань з дисципліни
665844 -> Навчальний посібник 2015 р. Зміст розділ наука та історія її розвитку
665844 -> Навчально-методичний комлекс
665844 -> Методичні вказівки до виконання курсової роботи для студентів спеціальності 03050401, 03050401 „Економіка підприємства
665844 -> Основна мета аналітичної роботи
665844 -> Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості україни
665844 -> Двнз київський національний економічний університет
665844 -> Держаний вищий навчальний заклад «київський національний економічний університет імені вадима гетьмана» Факультет


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка