Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара



Сторінка17/18
Дата конвертації16.03.2017
Розмір5.89 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Дослідження показало, що на рівень забезпечення людського розвитку регіону найбільший вплив мають такі чинники: соціальні (рівень загальної освіти та професійної підготовки населення, рівень культури, рівень розвитку соціальної інфраструктури території, житлові умови населення регіону, розвиненість інформаційної інфраструктури тощо); економічні (чинники, які безпосередньо впливають на формування рівня життя населення; чинники, що впливають на можливості людського вибору у сфері самозабезпечення); демографічні (тривалість життя населення; статево-вікова структура; темпи природного приросту населення тощо); соціально-демографічні (стан здоров’я (захворюваності) населення; тривалість трудоактивного періоду життя; зовнішня і внутрішня міграція тощо); екологічні (загальний екологічний стан території, якість питної води та продуктів харчування тощо); політичні (соціально-політична стабільність в регіоні, рівень демократизації суспільства, захист прав і свобод людини, участь громадських організацій у формуванні політики розвитку регіону тощо).[1]

Для дослідження обрано Волинську, Львівську, Тернопільську та Рівненську області, які є близькими за рівнем соціально-економічного розвитку та мають значні резерви в питаннях забезпечення людського розвитку. [1]

Результати проведених розрахунків інтегрального індексу свідчать про низький рівень забезпечення людського розвитку в досліджуваних регіонах. Найбільш складною є ситуація у Волинській області, що зумовлено передусім низьким рівнем матеріального добробуту і розвитку соціальної інфраструктури, а також забезпечення здоров’я та демографічного розвитку. Однак, незважаючи на окремі проблемні аспекти в питаннях людського розвитку, варто зазначити, що інтегральний індекс забезпечення людського розвитку в усіх досліджуваних регіонах поступово зростає, і це дозволяє зробити висновок про створення передумов для розширення можливостей людського розвитку.[2]

Результати оцінювання підсистем забезпечення людського розвитку в досліджуваних регіонах свідчать, що у Волинській області дуже низький рівень показників, які характеризують підсистему забезпечення здоров’я. Це передусім зумовлено низьким рівнем забезпеченості населення медичними послугами. У всіх 4 досліджуваних регіонах спостерігається низький рівень індексу забезпечення достатнього рівня освіти. У р. найбільш проблемними були такі питання, як низький рівень охоплення дітей дошкільною освітою, значне зменшення чисельності студентів ВНЗ І-ІІ та ІІІ-ІV рівнів акредитації; найскладнішою в досліджуваному періоді в питаннях матеріального забезпечення та розвитку соціальної інфраструктури була ситуація у Волинській області, що зумовлено передусім низьким рівнем наявного доходу і низькою забезпеченістю житлом. У питаннях забезпечення розвитку регіональних ринків праці найбільш складною у рр. була ситуація у Тернопільській області. Найбільш проблемними аспектами в цьому регіоні є регресивна структура зайнятості та низька частка працівників, які навчались новим професіям у обліковій чисельності працівників. Спостерігається позитивна динаміка забезпечення фінансування людського розвитку у всіх досліджуваних регіонах, однак у Рівненській та Тернопільській областях рівень фінансування є трохи нижчим порівняно з Львівською і Волинською областями, що зумовлено передусім низькими видатками місцевих бюджетів на освіту та охорону здоров'я. [3].


За результатами аналізу чинників, що впливають на рівень забезпечення людського розвитку у Волинській, Львівській, Рівненській та Тернопільській областях, визначено основні проблемні питання, вирішення яких формує резерви забезпечення людського розвитку для досліджуваних регіонів. Основні з них такі: низька активність соціальних інвестицій на всіх рівнях, що обумовлено недостатньою підтримкою соціальної сфери в регіонах і недостатнім розвитком власного соціального інвестування; несприятливий інвестиційний клімат, неефективне використання туристичного та рекреаційного потенціалу регіонів; мінімальні можливості для гідної зайнятості, зокрема у сільськогосподарській та переробній промисловості; зростаюча соціальна й майнова диференціація; несправедливість у розподілі доходів, доступу до освіти, послуг охорони здоров`я, соціальних благ; пасивність місцевих громад у реалізації проектів в культурно-освітній сфері, проектів з охорони здоров’я та збереження довкілля, розвитку соціальної інфраструктури. Регуляторного впливу держави потребує «виведення з тіні» соціально-трудових відносин, зокрема через зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці. [4]

Важливе значення має створення умов на державному та регіональному рівні для справедливого розподілу доходів, доступності освіти, послуг охорони здоров`я, продуктивної зайнятості, соціальних благ. Це можна забезпечити за рахунок подолання корупції в усіх сферах життя суспільства, активізації участі місцевих громад у реалізації проектів в культурно-освітній сфері, проектів з охорони здоров’я та збереження довкілля, розвитку соціальної інфраструктури.[4]

Список використаних джерел:



  1. Сливка О.А. Формування механізмів управління людським розвитком на регіональному рівні / О.А. Сливка // Наука молода. – 2009. – №11.– С. 34-39

  2. Сливка О.А. Регіональний людський розвиток: основні проблеми та перспективи / О.А. Сливка // Формування ринкової економіки: зб. наук. праць. – К.: КНЕУ, 2009. – С. 796 .

  3. Сливка О.А. Основні елементи регіонального соціально-економічного механізму людського розвитку / Україна: аспекти праці. –2010. –№8. – С. 26-30

  4. Сливка О.А. Застосування елементів концепції людського розвитку в системі цілей управління персоналом / О.А. Сливка // Регіональні аспекти розвитку продуктивних сил України. – 2010. – Випуск №15. – С. 74-78.

Оленіна К.А., гр. ВУ-15-1



Науковий керівник: к.е.н., доц. Стеблянко І.О.
СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ
Дослідження людського розвитку в стратегії економічного зростання Україні та її регіонів є особливо актуальним в сучасних умовах. Воно сприятиме побудові такого середовища, яке зможе забезпечити широкий вибір гідних для громадян можливостей для одержання знань та інформації, поліпшення здоров’я, надання більшої свободи та ресурсів, що дасть можливість підвищити рівень та якість життя.

Різні аспекти рівня життя населення досліджувалися вітчизняними і закордонними вченими: О. І. Амошею,  Д. П. Богинею,  П. Т. Бубенко,  М. І. Долішнім,    В. В. Онікієнком,    С. І. Дорогунцовим,     В. С. Пономаренком, М. О. Кизимом, Е. М. Лібановою,   С. Валентеєм, А. Дауренбековим, В. Ф. Майєром, В. М. Жеребіним,   Т. С. Клебановою,  О. В. Кузнєцовою,  В. О. Мандибурою,  О. В. Горшеніна, Н. М. Рімашевською,  О. Ф. Новиковою, В. Я. Райциним, О. Є. Суриковим та ін. Слід зазначити, що питання ана­лізу рівня життя населення в умовах реформування економіки Укра­їни є недостатньо висвітленими у вітчизняній економічній літературі, а зарубіжні розробки ви­магають адаптації до реалій сучасноїекономіки з урахуван­ням її специфіки.

Визначення основних перспективних напрямів щодо підвищення рівня життя населення на сучасному етапі розвитку економіки України, а також дослідження Індексу розвитку людського потенціалу. Щорічний Звіт з людського розвитку, який готується на замовлення ПРООН, зосереджує увагу міжнародної спільноти на ключових питаннях, пропонуючи нові статистичні інструменти, інноваційні методи аналізу людського розвитку.

Україну вперше було включено в розрахунки ІЛР у Доповіді за 1993 рік. Тоді, за розрахунками за 1990 рік, вона посідала цілком пристойне 45-те місце, а абсолютне значення зведеного індексу дорівнювало 0,844. Десятирічна криза зумовила різке зниження показників середньодушового ВВП й істотне скорочення тривалості життя. А найгірші рейтингові показники у нас припали на 1995 рік (Доповідь 1998 року) – 102-ге місце.

Із виходом з кризи, початком економічного зростання становище України в ІЛР з року в рік дещо поліпшувалося і посіло 70-те місце з індексом 0,777. За даними 2005 року замість прогнозованого поліпшення й підняття на дві-п’ять сходинок Україна опинилася на 78-му місці з індексом 0,766. Це відбулось через зменшення тривалості життя. Покращення відбулось у 2007 році – 76-е місце. У 2008 році Україна посіла 82 місце і, на нашу думку, займатиме дедалі гірші позиції, оскільки враховуючи світову економічну кризу можна прогнозувати спад ІЛР на найближчі декілька років, і ця тенденція охопить не лише Україну, але й увесь світ.

Україна досягла прогресу у сфері збільшення доходів населення, в освіті та охороні здоров`я. Певний успіх досягнуто в галузі гендерної політики. В галузі охорони здоров`я серйозним недоліком з погляду виконання завдань залишається швидке збільшення кількості випадків ВІЛ-інфекції, зростання смертності в результаті СНІДу і розповсюдження туберкульозу. Київ отримав найвищу оцінку завдяки високому рівню охорони здоров'я, освіти і інфраструктури. Виключенням стала лише інфраструктура дорогого повітряного сполучення по цьому показнику Київ на рівні Нігерії.

Доступність фінансових та інших ресурсів на місцевому рівні є надзвичайно важливою умовою для досягнення цілей та завдань людського розвитку та справедливої соціальної політики. Завдяки співпраці України з ПРООН вдалося довести до свідомості суспільства і еліти значення поширення бідності у країні. В результаті цього в Україні було ухвалено декілька програм з подолання бідності. Ми вважаємо, що варто було б ще включити проблему міграції до плану аналізу країн та до звітів, яка набирає світових масштабів. В наступні 25 років ринок країн Західної Європи потребуватиме 135 млн. мігрантів. А це означатиме для України продовження відтоку найбільш активної та кваліфікованої робочої сили.

В Україні констатується найвища серед країн Європи споживча та промислова інфляція, до того ж, має місце тенденція до її подальшого зростання. Сьогодні внутрішні і зовнішні чинники складаються для України досить невдало. Все це негативно впливає на макроекономічні показники.

Що стосується обороноздатності держави, то сьогодні навіть міжнародні спостерігачі зазначають, що в Україні розроблені досить непогані програми розвитку нарощування та якісного оновлення збройних сил. Бракує лише коштів на їх виконання, а головне – політичної волі послідовно і наполегливо займатися реформаторською справою. У бюджеті на обороноздатність країни передбачено трохи більше 1% ВВП, хоча потрібно мінімум 2%. На жаль, Державну програму розвитку озброєння та військової техніки Збройних сил до 2009 року, яка саме й передбачає технічне переоснащення і перехід на сучасні системи озброєння, профінансовано лише на 43%. Реальне фінансування фундаментальних і пошукових досліджень у 7-10 разів менше, ніж цього потребує програма. Заходи Державної програми виготовлення нового та модернізації існуючого озброєння профінансовано на 17%. Це означає, що технічного переоснащення армії, переходу на сучасні системи озброєнь, не буде.

Оскільки людський розвиток залежить від доступності та якості суспільних послуг (охорона здоров’я, освіта та комунальні послуги), які надають місцеві органи, то в Україні потрібно провести реформи з метою удосконалення місцевого самоврядування. А це означає забезпечення кращого представництва місцевого населення, особливо на рівні району та області, покращення бази фінансування послуг, особливо шляхом прийняття чітких критеріїв щодо мінімальної якості надаваних послуг, а також більш ефективне надання соціальних послуг.

Література



  1. Європейська інтеграція може покращити рівень людського розвитку [Електронний ресурс] / Френсіс М. О’Доннел // презентація National Human Development Report “Human Developmentand Ukraine’s European Choice. – Режим доступу: http://www.uspishnaukraina.com.ua.

  2. Звіт про людський розвиток України за 2008 рік. Людський розвиток і європейський вибір України. ПРОООН, Київ, травень 2008 р. – 123 с.

Піддубний О.О., гр. ВВ-12-1

Наукові керівники: к.е.н., доц. Більська О.В., Тимошенко О.О.
Перспективи розвитку соціального сектору в УкраїнІ
На сьогодні тема людського розвитку у сучасній Україні є особливо актуальною. Насамперед через ситуацію яка склалась за останні роки. Через економічну та політичнуситуацію в країні. Через такіпроблеми, у держави та їїгромадяннасамперед є прагненнящодореалізаціїсвоїхможливостей у повномуобсязі. Перспектива на краще життя дає людині можливість для розвитку не лише в своїйкраїні а й у ціломусвіті.

Серед відомих науковців які досліджують цю тему є чи мало відомих діячів України, і описують свої досліди вони опираючись на повсякденну роботу. Серед таких діячів С.І. Бандур, який у своїй праці Соціальний розвиток України: сучасні трансформації та перспективи описує сучасні проблеми та тенденції розвитку людства[1]. Також Е.М. Лібанова відомий науковець у сфері соціоекономіки, демографії та економіки праці. У колективній праці Людський розвиток в Україні: інноваційний вимір вона описує шляхи розвитку з погляду на демографічну та соціальну ситуацію в країні [2]. Науковець Л.С. Лісогор у своїй праці Чинники формування конкурентного середовища на ринку праці, досліджує конкуренцію на ринку праці у сучасних умовах, що також є досить важливим на сьогодні [3]. А також із сучасних дослідників І.В. Власик, О.А. Грішнова, Т.А. Заєць, І.В. Калачанов, В.І. Куценко та ін. Це лише не велика кількість науковців які займаються цим питанням. Розвиток країни досить важлива тема для обговорення і в усі часи знайдуться науковці які із захопленням будуть її досліджувати.

Метою роботи є дослідження стану людського розвитку в сучасних економічних умовах, визначення його реалій та перспектив у майбутньому. Дослідження шляхів щодо як найскорішого розвитку в сфері економіки країни та насамперед розвитку соціального сектору для поліпшення його стану.

Економічний розвиток будь-якої країни світу визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення. Але можна констатувати, що сьогодні в практиці управління соціально-економічним розвитком України рівень і якість життя населення як стратегічна мета носить більш декларативний характер.

За класичним визначенням, рівень життя – це складна комплексна соціально-економічна категорія, що виражає ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Ця категорія слугує важливим соціально- економічним критерієм при виборі напрямків і пріоритетів економічної та соціальної політики держави, а також для планування соціально-економічного розвитку країни та її регіонів. Він складається з багатьох компонентів. Це і розміри ВВП на душу населення, реальних доходів трудящих, і рівень освіти, споживання населенням матеріальних благ і послуг, і забезпеченість населення житлом, його захворюваність, стан природного середовища [4].

Якість життя – ступінь відповідності умов і рівня життя науково обґрунтованим нормативам або визначеним стандартам [5]. Під якістю життя розуміють також задоволеність населення життям з точки зору широкого набору потреб та інтересів [6]. Це поняття охоплює характеристики й індикатори рівня життя як економічної категорії, а також умови праці івідпочинку, житлові умови, соціальну забезпеченість і гарантії, охорону правопорядку і дотримання прав особистості, природно-кліматичні умови, показники збереження навколишнього середовища, наявність вільного часу і можливості його доцільно використовувати, нарешті, відчуття спокою, комфортності і стабільності.

Однією з головних фізіологічних потреб людини є підтримання життєдіяльності її організму, яке досягається за рахунок харчування. УкрНДІ гігієни харчування розроблені нормативні значення споживання основних продуктів харчування населенням України. Традиційно в Україні має місце надлишкове споживання хліба, картоплі та цукру, при тому, що фактично українці споживають менше половини від науково обґрунтованого раціону фруктів та ягід, 71 % від цього раціону м’яса та м’ясопродуктів.

Отже, якщо поглянути на основні потреби людини та її можливості то можна дати такі основні напрями розвитку. За для підняття такого фактору як індикатор рівня життя.

1. Реформувати систему соціального забезпечення населення таким чином, щоб вона не породжувала зрівнялівки і утриманських настроїв під час розподілу та споживання життєвих благ, посилювала мотивацію праці. А також докорінно переглянути систему пільг та пільговий контингент, оскільки значна кількість населення їх просто не потребує або ними не користується, запровадивши адресну грошову соціальну допомогу.

2. Поступово наблизити основні соціальні стандарти та гарантії до прожиткового мінімуму.

3. Легалізувати всі трудові доходи громадян шляхом зменшення оподаткування фонду оплати праці та заміни системи оподаткування доходів громадян на таку, що стимулюватиме їх зростання.

4. Запровадити систему медичного страхування, що сприятиме підвищенню якості медичного обслуговування населення.

5. Установити реальний прожитковий мінімум, удосконалити методику його визначення, яка має узгоджуватися із соціально-економічними умовами, що змінюються в країні.

6. Спрямувати кошти від детінізації економіки на забезпечення пільгового іпотечного кредитування, оскільки одним із критеріїв рівня добробуту є задоволення потреб населення у житлі, при одночасному подоланні корупції на всіх етапах реалізації програм будівництва соціального житла.

Список використаної літератури



1. Бандур С. І. Соціальний розвиток України: сучасні трансформації та перспективи: [монографія] / С. І. Бандур, Т. А. Заяць, В. І. Куценко. – Черкаси: Брама–Україна, 2006. – 620 с

2. Людський розвиток в Україні: інноваційний вимір (колективна монографія) / За ред. Е. М. Лібанової. – К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАНУкраїни, 2008. – 383с.

3. Чинники формування конкурентного середовища на ринку праці / Л.С. Лісогор // Демографія та соціальна економіка. – 2008. – № 2. – С. 104-114.

4. Дзюба І. В. Категорія рівня життя населення: сучасний підхід / І. В. Дзюба, Л. Ф. Удотова // Статистика України. – № 1. – 2004. – С. 68–73.

5. Удотова Л. Ф. Социальная статистика / Л. Ф. Удотова. – К. : КНЕУ, 2002. – С. 240.

6. Ефимова М. Р. Социальная статистика / М. Р. Ефимова, С. Г. Бычкова. – М.: Финансы и статистика, 2003. – С. 462.


Привалова Ю., гр. ВУ-14-1

Науковий керівник: к.е.н., доц. Сімахова А.О.
ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
Перехід до інформаційного суспільства передбачає переміщення інформації, знань та умінь в основу економічного розвитку держави. Головним фактором виробництва виступає саме людина з її досвідом, трудовим та інтелектуальним потенціалом, що виражається категорією людського капіталу. І хоча в останній час ця тема турбує багатьох, залишаються не до кінця вивчені питання сутності людського капіталу, ефективність інвестицій в людський капітал, його значення для України.

Метою цієї роботи є дослідження еволюції теорії людського капіталу, визначення значення цього фактору виробництва для світу та України і шляхи його формування.
Утвердження в розвинених країнах „нової економіки”, що базується на знаннях та інноваціях, використанні інформаційних технологій, підштовхує до усвідомлення того, що пошук невикористаних резервів, оптимальних шляхів для ефективного довгострокового розвитку України слід вести у площині визнання теорії людського капіталу та реального запровадження її провідних положень у практику ринкових перетворень, зокрема, ідей щодо інвестування у розвиток людського капіталу. Люди­на, її потреби і розвиток визнаються основними передумова­ми прогресу, а отже, і змістом соціально-економічної політики кожної держави. За даними Доповіді про розвиток людини в 2010 р. Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП) України підвищився з 0,69 у 1990 році до 0,71 у 2010 році, помістивши нашу країну на 69 місце серед 169 країн.


Людський капітал в умовах становлення економіки знань є одним із головних чинників економічного зростання. На жаль, Україна значно поступається рівнем розвитку людського капіталу розвиненим країнам. Це проявляється у низькій якості життя, недостатньому фінансуванні людського розвитку за рахунок усіх джерел, втраті позицій у розвитку людського потенціалу країни.Так, як людський капітал – базис інноваційної економіки, то важливо звернути увагу на такі дані. Е. Денісон визначив, що на економічне зростання більш всього впливає підвищення продуктивності праці (68%), в тому числі інновації – 28%, капіталу – 19%, освіти – 14%, ефективне використання ресурсів ­ 17%, економією від масштабу – 9%, а вже потім збільшення трудозатрат (32%).

Таким чином, компанії, які активно використовують інтелектуальний капітал, виходять на світовий ринок з інноваційним продуктом. Україна в цьому питання набагато відстає від розвинутих країн. Так, питома вага підприємств, що впроваджують інновації скоротилась з 14,8% до 10,7% з 2000 до 2015 року. А питома вага обсягу виконаних наукових та науково-технічних робіт у ВВП у період 1996-2015 знизилась з 1,36% до 0,95% . При цьому, за індексом глобальної конкурентоспроможності Україна у 2009-2010 році займає 82 місце із 133 країн, отримавши 4 бали з 7 за цілим комплексом факторів. При цьому нашими конкурентними недоліками є інфраструктура, витрати на освіту, рівень смертності, рівень підготовки кадрів, витік інтелектуального капіталу, витрати компаній на науково-технічні роботи, наявність новітніх технологій тощо. Все це пов’язано з відтворенням людського капіталу. Проте спостерігається наявність в нашій країні величезного потенціалу для будування інноваційної системи економіки.

Отже, для того, щоб Україна стала більшконкурентоспроможною, необхідно розвивати людський капітал. Розвиток людського капіталу залежить від здоров'я людини. За оцінками експертів, стан здоров'я залежить від стану охорони здоров'я на 10%, соціоекологічного середовища – 20%, спадковості – 20 %, способу життя – 50%. Також одним з найголовніших складових людського капіталу виступає вміння людини. Рівень розвитку навиків людини залежить від її знань та природних і набутих здібностей. Більшість навиків з'являється завдяки досвіду праці. Наявність вміння щось робити та якість цієї роботи визначає кваліфікацію працівника. Однак, не слід забувати про значення мобільності людини, тобто здатності та готовності переходити від одних видів занять до інших, що пов’язано з потребами суспільства та змінами у галузях промисловості. Найбільшою мобільністю володіють молоді люди. Однак через погані умови праці в Україні саме молодь більш усіх схильна до трудової мобільності, тобто міграції, серед яких 30% – із середньою професійною освітою та 22,5% – з вищою .

Для забезпечення якісного формування та відтворення людського капіталу необхідно: забезпечити відповідність професійно-кваліфікаційної структури пропозиції робочої сили попиту на неї, контроль над трудовою міграцією населення, особливо молоді, зниження безробіття, контролювання диференціації доходів населення, забезпечення діалогу "ВНЗ-підприємство" для надання можливості проходити якісне стажування, розміщення на території України інтелектуально насичених виробництв, розвиток венчурного бізнесу, збільшення стимулу до зайняття технічними спеціальностями, контроль над демографічною ситуацією, покращення інфраструктури: медицини, освіти, житлових умов, покращення умов праці, створення бізнес-інкубаторів для підприємств, що займаються інноваційною діяльністю, підтримка малого та середнього бізнесу, що гарантують робочі місця та впроваджують інноваційні проекти у виробництво, залучення внутрішніх та зовнішніх інвесторів до інноваційних проектів, закупівля новітніх розробок, організація ярмарок та виставок задля зведення споживачів, новаторів та інвесторів, забезпечення політичної та економічної стабільності. Все це підвищить впевненість населення України у майбутньому, покращить рівень життя та буде спонукати людей до самоінвестування, що буде розвивати та відтворювати людський капітал.

Література



  1. Головінов О. М. Людський капітал у системі виробничих відносин: Монографія. Донецьк: ДонДУЕТ, 2004.– 161с.

  2. Колесов В. Мироваяэкономика и международныеотношения – 2009. – №12. –С. 101-106.

  3. Отчет о конкурентоспособностиУкраины 2010 опубликован Фондом «ЭффективноеУправление» в сотрудничестве с Всемирнымэкономическим форумом – www.feg.org.ua [Електронний ресурс].

  4. Рубан О.В. Особливості розвитку людського капіталу в умовах перехідної економіки //Вісник Сумського державного університету, 2002. – № 10. – с.172

Прозор А.Є., гр. ВУ-15с-1



Науковий керівник: ст. викл. Дон О.Д.
РЕГІОНАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФІНАНСУВАННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ
Системна криза трансформаційного періоду призвела до погіршення всіх складових людського розвитку в Україні, обумовлюючи формування нових соціальних викликів для суспільства. В умовах скорочення доходів та падіння загального рівня життя погіршується стан здоров’я населення, знижується якість та доступність освітніх та медичних послуг, загострюються проблеми соціального середовища тощо. Ці проблеми посилюються регіональними диспропорціями соціально-економічного розвитку, нерівномірністю розвитку інфраструктури та людського потенціалу в Україні.

Цією проблемою займалися такі відомі вчені – асновників концепції людського розвитку, як А. Сена, К. Гріффіна, Дж. Найта, Махбуб уль Хака. А також сучасні українські та російські вчені, такі як В. Антонюк, Є. Грішнова, А. Добриніна, С. Дятлова, Р. Капелюшникова, Е. Лібанова, В. Новікова.

Основним інструментом забезпечення та підтримки людського розвитку залишаються соціальні інвестиції, що охоплюють вкладення держави, комерційних підприємств, домогосподарств та неурядових організацій. Хоча значення приватних соціальних інвестицій в Україні зростає, провідна роль у фінансуванні людського розвитку належать державі та реалізується за рахунок бюджетних ресурсів та коштів позабюджетних цільових фондів.

Фінансування соціальних послуг, які безпосередньо споживає населення, і які є визначальними для підтримки людського розвитку, в основному здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів. Так, в місцевих бюджетах зосереджено понад 60% видатків на освіту (зокрема, фінансове забезпечення освітніх закладів нижчих рівнів – дошкільної та середньої освіти) та до 80% видатків на охорону здоров’я (фінансування закладів первинної та вторинної лікувально-профілактичної допомоги). Хоча основна частина видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету, з місцевих бюджетів здійснюється фінансування державних програм соціального забезпечення (притулків для неповнолітніх; територіальних центрів і відділень соціальної допомоги на дому) та соціальний захист окремих категорій населення, що фінансується за рахунок субвенцій державного бюджету (пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян).

Витрати на утримання та функціонування об'єктів соціальної сфери визначаються чисельністю наявного населення адміністративно-територіальної одиниці та ґрунтуються на єдиних нормативів видатків у розрахунку на душу населення (в сфері охорони здоров'я, духовного та фізичного розвитку), учня (в освіті), одержувача соціальних послуг (у соціальному захисті та соціальному забезпеченні).

Загальний обсяг видатків місцевих бюджетів у 2013 р. склав 134,69 млрд.грн.; з них 69,8% коштів були спрямовані на соціально-культурну сферу. Найбільша за обсягом стаття видатків місцевих бюджетів традиційно спрямовується на фінансування освіти (29,3% видатків в 2013 р.), наступні позиції посідають видатки на охорону здоров’я (19,5%), соціальний захист та соціальне забезпечення (17,3%). Лише 3,8% сукупних видатків місцевих бюджетів було спрямовано на духовний та фізичний розвиток в 2014 р. [1].

В середньому по Україні обсяг видатків місцевих бюджетів склав 1926,5 грн. в розрахунку на одну особу за січень-вересень 2014 р., при цьому в регіональному аспекті спостерігалася традиційна нерівномірність даного показника. Найбільші обсяги видатків характерні для міста Києва (3013,1 грн. на особу за даний період часу), найменші – у Кіровоградській, Сумській та Дніпропетровській областях (відповідно 1697,2, 1714,9 та 175861 грн.) [2]. Серед чинників, що визначають диференціацію областей за рівнем соціальних видатків: розмір сукупного бюджету області, чисельність населення області, кількість освітніх установ та установ охорони здоров’я на її території.

Система міжбюджетних відносин в Україні зазнала реформування в 2001-2002 роках, яке дало позитивні результати, однак процес реформ залишається незавершеним. Незважаючи на те, що переважна частина видатків соціального спрямування передана до місцевих бюджетів, їх повноваження по фінансуванню соціальної сфери залишаються нечіткими та дублюються на інших рівнях влади. Надмірний рівень централізації, обмеження фінансового та адміністративного потенціалу органів місцевого самоврядування в умовах низького рівня власної доходної бази зумовлюють низьку ефективність використання наявних ресурсів, сприяють загостренню диспропорцій в рівні людського розвитку регіонів України.

Список використаної літератури:



  1. Щербина І.Ф., Рудик А.Ю., Зубенко В.В., Самчинська І.В. Бюджет та економіка. Основні тенденції 2013 року / ІБСЕД, Проект «Зміцнення місцевої фінансової ініціативи», USAID. – К.: 2014. – 12 с.

2. Бюджетний моніторинг: аналіз виконання бюджету за січень-вересень 2014 року / [Щербина І.Ф., Рудик А.Ю., Зубенко В.В., Самчинська І.В.]; ІБСЕД, Проект «Зміцнення місцевої фінансової ініціативи», USAID. – К.: 2014. – 141 с.

Рябовол Ю.С., гр. ВУ-15с-1



Науковий керівник: ст. викл. Ставицька А.В.
Совершенствование системы стимулирования персонала в зарубежных компаниях
В самом общем виде мотивация человека к деятельности понимается как совокупность движущих сил, побуждающих человека к осуществлению определенных действий. Эти силы находятся вне и внутри человека и заставляют его осознанно или же не осознанно совершать некоторые поступки. При этом связь между отдельными силами и действиями человека опосредована очень сложной системой взаимодействий, в результате чего различные люди могут совершенно по-разному реагировать на одинаковые воздействия со стороны одинаковых сил. Более того, поведение человека, осуществляемые им действия в свою очередь также могут влиять на его реакцию на воздействия, в результате чего может меняться как степень влияния воздействия, так и направленность поведения, вызываемая этим воздействием.

Мотивация – это совокупность внутренних и внешних движущих сил, которые побуждают человека к деятельности, задают границы и формы деятельности и придают этой деятельности направленность, ориентированную на достижение определенных целей. Влияние мотивации на поведение человека зависит от множества факторов, во многом индивидуально и может меняться под воздействием обратной связи со стороны деятельности человека [1].

Мотив – это то, что вызывает определенные действия человека [2]. Мотив находится “внутри” человека, имеет “персональный” характер, зависит от множества внешних и внутренних по отношению к человеку факторов, а также от действия других, возникающих параллельно с ним мотивов. Мотив не только побуждает человека к действию, но и определяет, что надо сделать и как будет осуществлено это действие. в частности если мотив вызывает действия по устранению потребности то у различных людей эти действия могут быть совершенно отличны, даже если они испытывают одинаковую потребность.

Поведение человека обычно определяется не одним мотивом, а их совокупностью, в которой мотивы могут находиться в определенном отношении друг к другу по степени их воздействия на поведение человека, поэтому мотивационная структура человек может рассматриваться как основа осуществления им определенных действий. На Западе существует множество теорий мотивации труда. К примеру, в практике американских фирм «Форд», «Дженерал Моторс» и других используются различные методы мотивации и гуманизации труда. Многие из них связаны с материальным поощрением. Часто применяют так называемые аналитические системы заработной платы, особенность которых – дифференциальная оценка в баллах степени сложности выполняемой работы с учётом квалификации исполнителей, физических усилий, условий труда и другие. При этом переменная часть заработной платы, которая выступает в качестве награды за повышение качества продукции, рост производительности труда, экономию сырья достигает 1/3 зарплаты. Используются различные формы участия рабочих в распределении прибыли. Для решения производственных задач формируются кружки качества и совместные комиссии рабочих и администрации, принимающие решения о материальном поощрении рабочих в зависимости от вклада, в том числе в повышении производительности труда.

Применяемые промышленными фирмами системы мотивации работников путем продвижения их по службе можно свести к ротации с учетом личных качеств и стажа работы. Первое чаще применяется на предприятиях США, второе характерно для Японии. Одной из форм мотивации, нашедшей широкое применение в практике зарубежных и отечественных предприятий стало внедрение гибких графиков работы.

Оплата труда является мотивирующим фактором, только если она непосредственно связана с итогами труда. Работники должны быть убеждены в наличии устойчивой связи между получаемым материальным вознаграждением и производительностью труда. В заработной плате обязательно должна присутствовать составляющая, зависящая от достигнутых результатов.

Для украинской ментальности характерно стремление к коллективному труду, признанию и уважению коллег и так далее. Сегодня, когда из-за сложной экономической ситуации трудно высокую оплату труда, особое внимание следует уделять нематериальному стимулированию, создавая гибкую систему льгот для работников, гуманизируя труд, в том числе: признавать ценность работника для организации, предоставлять ему творческую свободу, применять программы обогащения труда и ротации кадров; использовать скользящий график, неполную рабочую неделю, возможность трудиться как на рабочем месте, так и дома; устанавливать работникам скидки на продукцию, выпускаемую компанией, в которой они работают; предоставлять средства для проведения отдыха и досуга, обеспечивать бесплатными путёвками, выдавать кредит на покупку жилья, садового участка, автомашин и так далее.

Основными направлениями совершенствования мотивационного механизма являются:

1.Совершенствование профессионализма всех сотрудников, дальнейший рост образовательного уровня сотрудников.

2. Планирование и моделирование кадрового состава в соответствии с перспективными планами развития.

3. Укрепление трудовой дисциплиной и повышение ответственности сотрудников за результаты своей работы.

4. Проведение постоянного анализа кадрового состава на предмет его профессионального соответствия занимаемым должностям, а также технологическому оборудованию.

5. Совершенствование системы оплаты труда, обеспечение достойного уровня заработной платы, эффективное использование каждого сотрудника на своем рабочем месте.

6. В целях социальных мотивов работы персонала целесоолбразно сохранение социальных гарантий и благ.

7. Для формирования целостного положительного имиджа в представлении сотрудников и внешних потребителей необходимо: пропагандировать положительный имидж внутри фирмы; стимулировать поведение сотрудников таким образом, чтобы имидж предприятия поддерживался на должном уровне как на рабочих местах так и за пределами предприятия.

8. С целью повышения удовлетворенности работой на предприятии необходимо учитывать ведущие побудительные мотивы личности, а именно: гигиенические, которые включают в себя понятие психологического настроя на труд (организация современных рабочих мест, создание комнат отдыха, открытие столовой, гарантия сохранения и повышения зарплаты); мотивационные, которые включают в себя признание трудовых успехов, предоставление большей самостоятельности, возможности творчества и карьерного роста.

Список використаної літератури:



  1. Журавлев П.В., Кулапов М.Н., Сухарев С.А. Мировой опыт в управлении персоналом. Обзор зарубежных источников. – М.: Изд-во РЭА; Екатеринбург: Деловая книга, 2008. – 415 с.

  2. Максимцов М.М, Игнатьева А.В., Менеджмент, К.: Знання, 2013. – 298 с.

Сірокваша К. В.,гр. ВЕ-13-2



Науковий керівник: ст. викл. Гапоненко С.О.
ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ ЯК ЧИННИК ЕФЕКТИВНОГО ЗРОСТАННЯ

ЕКОНОМІКИ КИТАЮ
Людський капітал – це запас знань, здоров'я і навичок, накопичених за рахунок інвестицій, а також інтелект, природні здібності, прагнення до якісної продуктивної праці. Нарощування людського капіталу призводить до зрос-тання заробітку, приносить дохід підприємству і користь суспільству. Якщо в минулому ефективність китайського підприємства залежала від обсягів виробництва, то в новому столітті залежить від працівника та інвес-тицій в людський капітал, тобто в такі види діяльності людини, як: освіта, придбання навичок, охорона здоров′я, пошук інформації.

В глобальному просторі людський капітал є необхідною умовою для конкурентоспроможності країни на світовому ринку. В умовах переходу Ки-таю до розвитку інформаційних технологій, до нарощування інноваційного потенціалу перше місце належить людському капіталу. Розвиток людського капіталу залежить від якості життя, яка вимірюється кількісними та якісними показниками. До якісних відносяться умови життя, досягнуті успіхи, добробут, комфортність, задоволеність життям. Кількісні показники – це тривалість жит-тя,рівень освіти, зарплата [1].

Якість людського капіталу вимірюється індексом розвитку людського потенціалу (ІРЛП).У 2013 році Китай займав 101 місце в світі за показниками ІРЛП , головними складовими якого є : значення ІРЛП – 0,699; доступ до знань – 0,62% ; тривалість життя – 73,7 років; ВВП (ПКС). за даними Всесвітнього банку, – 12196 доларів. Вартість людського капіталу в Китаї дорівнює 77% національного багат-ства, яке складається з таких капіталів: фінансового, фізичного, природного та людського. ВКитаї з населенням 1 млрд. 300 млн.достатньо трудових ресурсів для розвитку матеріального та інтелектуального потенціалу, але інноваційний розвитокпотребує людських ресурсів найвищого рівня,тобтопотребуєфахів-ців високої кваліфікації.В Китаїзавдяки людському капіталу швидко та по-слідовно виконуютьсяреформи в секторінауки і техніки, розвиток іннова-ційних розробок відбувається від інститутів до наукових лабораторій. У 2012 році Китай був на 2 місці в світі за своїми інвестиціями в науку та дослідниць-кі розробки. Його витратисклали 1,9% ВВП,ау 2009 році – 1,7% ВВП. До 2020 року в стратегічних цілях Китаю планується збільшення витрат на наукові дослідження до 2,5% ВВП. У 2009 році було 229096 патентних заявок, у 2012 році в Китаї налічувалося 217 тисяч патентів; 31 тисяча докторів з науки і техніки; більше 300 тисяч кандидатів наук [2].

Китай перетворився з відсталої країни за рівнем освіти в країну з безкош-товною обов'язковою дев'ятирічною освітою, яка на кінець 2007 року охопила 99,3% дітей. В Китаї вміють читати і писати 94% населення.Треба зауважити, що цей шлях пройшла країна з більш ніж мільярдним населенням за 30 років, а США – за 100 років.В Китаї налічується 3 тисячі вузів, в які зараховуються тала-новиті, найздібніші учні.Навчання – платне, але обдаровані студенти мають стипендії. Багато китайських студентів навчаються у вузах різних країн світу. Більшість студентів навчаються по програмам з технічних, прикладних і природ-них дисциплін. Бюджети освітніх установ Китаю у 2012 році склали приблизно 242 млрд. доларів, у 2013 році – приблизно 239 млрд. доларів. Регулярні інвес-тиції в освіту сприяли формуванню інтелектуального потенціалу та висококва-ліфікованих кадрів.

Зростання ВВП країни поліпшує якість життя населення. У 2014 році ВВП (ПКС) Китаю на душу населення складало 13 217 доларів . У рейтингу країн за рівнем життя, за данимиООН, Китай у 2015 році займав 52 місце.В Китаї значно підвищилась середня зарплата, якадорівнює 733 доларам.Найвищу середню зарплату отримують в секторі інформаційних технологій. В таких мегаполісах, як Шанхай і Пекін, зарплата – від 1000 до 1500 доларів. Люди з середньою освітою отримують зарплату в 2 рази меншу, ніж ті, що мають вищу освіту. Співвідношення доходів багатих і бідних складає 7:1.

Покращення відмічено у сфері здоров'я. Ще у 2007 році інвестиції в охо-рону здоров'я становили4,3 % ВВП, у 2009-2012 роках дорівнювали при-близно 5%.У 2012 році на 1000 жителів приходилося 1,9 лікарів. Інвестиції в створення медичних центрів, в профілактичні заходи, медичне обладнання- це інвестиції в збереження здоров′я людського капіталу. Сьогодні в країні більшість медичних центрів забезпечені обладнанням міжнародного рівня, по-слуги надає кваліфікований персонал [3]. Китайські вчені успішно працюють над створеннямтехнології 3D-друку біологічних матеріалів,використовуючи високоточні тривимірні комп′ютери.

Завдяки людському капіталу, висококваліфікованим кадрам, цифрові технології розширюють китайськийринок інформаційно-технологічних товарів і послуг. Економічне зростання Китаю обумовило цивілізаційний розвиток населення. У 2014 році у Китаї було 285 млн. домогосподарств- користувачів цифровим телебаченням, що дорівнює 27% від загальної їх кількості у світі. У цьому ж році Китай займає перше місце за кількістю користувачів інтернетом і налічує їх більше половини свого населення – 649 млн. Китайці завдяки роз-витку людського капіталу користуються високими досягненнями науки і техніки: смартфонами та іншими девайсами , які не тільки роблять повсякденне життя китайців більш якісним і комфортним, а й використовуються в різних областях науки. Таким чином, значні інвестиції в людський капітал забезпечили ефективне зростання економіки Китаю.

Література



1.Розвиток людського капіталу в умовах глобалізації.ВЦ «Академія», 2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: academia-pc.com.ua/product/319

2. Клочихин Е.Научная и инновационная политика Китая – Международные ... [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.intertrends.ru/thirty-third/Klochihin.pdf

3. Рожко О.Д. Соціальна спрямованість бюджетних видатків у сучасних умовах ...Універсі-тетькі наукові записки,2013,№2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: :irbis-buv.gov.ua/..-./cgiirbis_64.exe?...
Суханова Д.Ю., гр.ВУ-13-1

Науковий керівник: асист. Сливенко О.В.
Освіта як основа ПОБУДОВИ інноваційної моделі економіки україни
У справі об’єднання людства на основі певних ціннісних підстав і цільових орієнтирів, безумовно, одним із пріоритетних чинників стає безперервна освіта. Проблема неперервної освіти особливо актуальна в теперішніх умовах, бо якорганізаційний принцип побудови національної освіти в Україні, вона забезпечуєможливість використання кожною людиною впродовж усього її трудового життярізноманітних освітніх закладів і дозволяє їй раціонально поєднувати освіту зсамоосвітою. У зв’язку зінтенсивним зростанням потоку інформації через кожні 5-10 років потрібнооновлювати знання, щоб відповідати необхідним вимогам життя.

Дослідженням стану та перспектив розвитку національної освіти в Україні займається чимало науковців та економістів, таких як: С.І. Бандур, І.В. Власик, О.А. Грішнова, Т.А. Заєць, І.В. Калачанов, В.І. Куценко, Е.М. Лібанова, Л.С. Лісогор, В.М. Новиков, В.М. Порохня та інші. Метою роботи є дослідження стану освіти в сучасних економічних умовах, визначення її реалій та перспектив, шляхів забезпечення безперервною освітою громадян України. Сьогодні в Україні освіта перебуває у складному становищі, їй не вдалося уникнути наслідків економічної кризи. Знизився рівень фінансування з боку держави, в результаті чого продовжується відтік кваліфікованих кадрів з цієї сфери. Проблема підтримання і підвищення професійного рівня вчителів все більше загострюється. На всіх рівнях освітнього циклу відбулося зниження якості навчання.

Забезпечення якісної освіти впродовж життя має важливе значення для подальшого розвитку України. По-перше, у зв'язку з швидкими змінами в усіх сферах знань працюючим необхідно постійно розширювати свій світогляд, підвищувати рівень майстерності, навичок, оскільки зміна ідей, знань, технологій відбувається скоріше, ніж зміна покоління людей. По-друге, існує нове джерело нерівності між людьми – люди, що не навчаються та періодично або безперервно не підвищують свою майстерність, є неконкурентними на ринку праці; а оскільки ринок праці постійно звужується, працівники повинні пристосовуватися до його тенденцій і навчатися усе активне життя. По-третє, вартість отримання освіти з часом знижується, у той же час росте вартість додаткового вкладання коштів у підвищення компетентності та майстерності, і це вимагає перегляду моделі фінансування освіти.

Освіта є базовою галуззю для переходу до інноваційної моделі розвитку економіки, для розбудови економіки, що базується на знаннях. Проблема удосконалення робочої сили сьогодні не вичерпується підготовкою працівників певних професій. Сучасна економіка, гнучкий ринок праці потребують нової якості освіти і професійної підготовки.



Трансформація системи освіти в Україні вимагає послідовних дій для якісного та комплексного поліпшення з метою досягнення реальної відповідності сучасним вимогам. Концептуальні основи для такої роботи вже визначені у Національній доктрині розвитку освіти. Головне завдання полягає у тому, щоб забезпечити реальну, а не декларовану пріоритетність освіти.

Список використаної літератури:



1. Десятов Т.Філософські засади неперервної освіти // Порівняльна професійна педагогіка :наук. журнал / голов. ред. Н. М. Бідюк. – К. ; Хмельницький : ХНУ, 2011. – Вип. 2. – С. 6 – 18.

2. Національний інститут стратегічних досліджень[Електронний ресурс] / "Освіта протягом життя: світовий досвід і українська практика". Аналітична записка – Режим доступу:http://www.niss.gov.ua/articles/252/
Сухінська І.О., гр. ВУ-15с

Науковий керівник: к.е.н., доц.. Сімахова А.О.
ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ ЯК СЕГМЕНТ ІНВЕСТУВАННЯ В ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК
Нині дедалі частіше постає питання сталого розвитку суспільства. За останні два роки попит на медичне страхування зростає та перевищує пропозицію, тому виникає необхідність удосконалення існуючих механізмів державного управління розвитком медичного страхування. Попит на цей вид соціальної послуги задовольняється тільки за рахунок добровільного медичного страхування (ДМС), яке є ліцензованим видом діяльності.

Економічні аспекти регулювання системи охорони здоров'я та питання її фінансового забезпечення розглядалися в працях О. Віноградова, Ю. Вороненка, О. Галацана, О. М. Жданової, Н. Солоненко та ін.

Метою написання даної роботи є визначення стану ринку медичного страхування та пошуку шляхів удосконалення механізмів управління. На даний час в Україні існує добровільне страхування, а обов’язкове – лише на стадії розроблення. Зазвичай страховими компаніями в Україні надаються такі послуги з добровільного страхування, як програма «Полікніка», програма «Стаціонар» , «Невідкладна і швидка допомога», «Стоматологія», медичне обслуговування на дім, безоплатна видача полісів зі страхування медичних витрат при поїздках за кордон та інше.

Чи багато українців мають нині медичну страховку? Дуже мало. Можна говорити про те, що з усього населення медичним страхуванням охоплено не більше як 5% і причин цього кілька. Насамперед цей вид страхування технологічний, тому що йдеться про забезпечення захистом найціннішого – здоров’я. Страховим компаніям необхідно дуже точно розрахувати страхові тарифи, мати цілодобовий кваліфікований аси станс. Не обійтися без професійних лікарів – координаторів, здатних встановлювати діагнози нарівні з фахівцями лікарень, і лікарів у штаті компаній, які розроблятимуть і постійно вдосконалюватимуть страхові програми. Тому вийти на цей ринок доволі важко і довго, не говорячи про те, що це найзбитковіший та складний вид страхування. В Україні дуже мало страхових копаній мають бажання розвивати цей вид страхування., здебільшого це великі компанії, які спеціалізуються на цьому виді послуг (табл.1).

Таблиця 1

Рейтинг страхових компаній в Україні за 2014 р.



Страхові компанії

Суми страхових платежів

Сума страхових виплат

Рівень виплат, %

1

НЕФТЕГАЗСТРАХ

123,6402

82,6466

66,84

2

ПРОВІДНА

84,0791

65,3246

77,69

3

ИНГО УКРАЇНА

59,2305

58,2754

98,39

4

АСКА

59,0144

32,5448

55,15

5

УНІКА

25,1983

29,5198

117,15

6

АЛЬФА СТРАХУВАННЯ

25,0976

17,1901

68,49

7

ALLIANZ УКРАЇНА

24,7990

14,6906

59,24

8

АХА СТРАХУВАННЯ

20,5720

10,1500

49,34

9

УПСК

16,1604

3, 2983

20,35

10

КРЕМЕНЬ

16,0525

4504

2,81

Американські науковці з’ясували, що, маючи медичну страховку, людина може вдвічі менше перебувати на лікарняному завдяки ефективнішому і своєчасному лікуванню. Тоді працівник зазвичай не затягує з походом до лікаря. Крім того, його контролюють лікарня і страхова компанія. Для українських реалій, за підрахунками страховиків, зменшення кількості лікарняних удвічі могло б привести до зростання ВВП на 20–30 мільярдів гривень щорічно.

За даними дослідження, яке провів портал Head Hunter влітку 2015 році, з настанням кризи більшість роботодавців в Україні почали скорочувати бюджет на персонал і економити на соціальних програмах. Особливо на корпоративному добровільному медичному страхуванні. За даними цього опитування, 35% співробітників вважають, що їх компанії ніяк не піклуються про здоров’я службовців, 20% просто забезпечують нормальний графік роботи, 4% – обідами і 14% – полісами медичного страхування. Задля того, щоб компанії продовжували забезпечувати свій персонал цим страхуванням, необхідно запровадити дієву систему на державному рівні, яка б забезпечувала відсутність податкових пільг на дану категорію медичного забезпечення.

Таким чином, сучасний стан системи охорони здоров’я України не дозволяє у повній мірі забезпечити право громадян на медичну допомогу на рівні, передбаченому міжнародними стандартами та законодавством України. Інвестування в медичне страхування має прямий вплив на індекс людського розвитку, адже вирішує низку проблем: 1) відсутність фінансової «тяганини» з лікарнею, адже всі ці проблеми вирішує на пряму страхова компанія; 2) забезпечення повноти, доступності, своєчасності надання медичних послуг; 3) безоплатне надання застрахованих медичних послуг.

Вирішити проблему медичного страхування в Україні, за рахунок обов’язкового державного медичного страхування, немає можливості, тип паче під час кризи. Таку систему фінансування можуть дозволити собі тільки ряд країн – Великобританія, Швеція, Чилі.

На даний момент, необхідно запровадити ряд спрямованих заходів на нaдaння права подaткового кредиту з добровiльного медичного страхування, зменшити подaтковий тиск на найменш зaбезпеченi верстви населення, зaпровaдити помiрні відсоткові ставки нарaхувaнь на зaробiтну плaту, спрощення процесу купівлі стрaхової послуги, скорочення кiлькостi візитів клiєнтa для оформлення страхових виплaт, встaновлення ефективного страхового тaрифу, запровадження нових форм міжгалузевої співпраці у формі кластерів.
Список використаних джерел:

  1. http://uainsur.com/ – Офіційний сайт Ліги страхових організацій України

  2. http://voxukraine.org/ – «Чи вирішить обов’язкове медичне страхування проблеми системи охорони здоров’я»

Ульянченко К.А., гр. ВУ-15-1



Науковий керівник: д.е.н., проф. Сардак С.Е.
Каталог: upload
upload -> Вимоги до оформлення реферату до вступного іспиту в аспірантуру у рефераті мають бути висвітлені найважливіші питання, пов'язані з темою дисертаційної роботи вступника до аспірантури. Назва роботи має
upload -> Правила прийому до аспірантури державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини»
upload -> Правила прийому до аспірантури та докторантури київського національного університету культури І мистецтв
upload -> Положення про аспірантуру Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського Загальна частина
upload -> Програма дисципліни «іноземна мова (англійська)»
upload -> Положення правил прийому до нту "хпі" на 2016 рік правила прийому 2016 Організацію прийому до нту "хпі" та його структурних підрозділів здійснює приймальна комісія правила прийому 2016
upload -> Програма та методичні вказівки з навчальної дисципліни історія науки І техніки для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання
upload -> Лекція № Тема лекції: Поняття мистецтва як частини культури
upload -> Афінська держава та стародавня спарта у стародавній історії та культурі людства
upload -> Київський національний лінгвістичний університет базові навчально-методичні матеріали


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка