Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара


Глобальні проблеми економічного розвитку



Сторінка6/18
Дата конвертації16.03.2017
Розмір5.89 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Глобальні проблеми економічного розвитку
В останні десятиліття у світі виникало чимало загально планетарних проблем, які безпосередньо стосуються долі всього людства. Від їх своєчасного розв'язання залежить існування нашої цивілізації. Адже ці проблеми мають великий вплив на масштабному рівні, а тому мають безпосередній вплив на наше життя. До таких проблем належать відвернення світової ядерної війни, необхідність ефективної та комплексної охорони довкілля, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, продовольча, сировинна, енергетична та демографічна проблеми, ліквідація хвороб, раціональне використання глибин світового океану та корисних копалин, мирне освоєння космічного простору, проблема розвитку самої людини, перспективи забезпечення її гідного майбутнього.

Найзагальнішою причиною загострення глобальних проблем, яка характеризує технологічний спосіб виробництва, є швидке зростання народонаселення останнім часом, або демографічний вибух. Оскільки демографічний вибух супроводжується нерівномірністю зростання населення у різних країнах та регіонах, то у країнах, де найвищий приріст населення, а продуктивні сили розвинуті слабо, панують масовий голод, злидні. Демографічний вибух в свою чергу поглиблює продовольчу, екологічну, сировинну та енергетичну проблеми.



Застосування недосконалих технологій, зокрема спалювання нафти, вугілля і природного газу, призвело до того, що вміст вуглекислого газу в повітрі щорічно зростає на 0,5 %, а за останні 150 років він зріс на 25 %, причому на 12 % – за останні 30 років. Найбільшої шкоди завдають теплові електростанції, які працюють на вугіллі. Вони становлять 75 % усіх ТЕЦ і на їх частку припадає третина всіх викидів С02. У пило-газових викидах міститься понад 1400 шкідливих для людини речовин. Вміст двоокису вуглецю в атмосфері зростає, тому температура земної поверхні за останні сто років зросла на 0,6 %. Унаслідок цього підвищився рівень світового океану на 10 %, а швидкість наступу океану на сушу постійно прискорюється і становить 1,1 см за 10 років [1].

Великі проблеми є і на ринку праці: проблема зайнятості, зростання масового безробіття. Сукупність перелічених проблем стосується сфер діяльності людства та вимагає комплексного підходу й усебічного вивчення. Світова спільнота спроможна розв'язати глобальні проблеми, лише об'єднавши зусилля. Звідси виникла потреба глобальної перебудови системи відносин – як політичних, так і економічних. Світ рухається шляхом інтеграції: від торгівлі і економічних перетинів між окремими країнами до єдиного всесвітнього економічного комплексу. Однією з найголовніших умов нормального ефективного функціонування світової економіки, створення єдиного ринкового простору є, передусім, повна свобода торгівлі між країнами.

Розглянуті вище глобальні проблеми потребують подальшого всебічного вивчення та комплексного підходу до їх вирішення. Стратегічний напрямок дій з метою зменшення гостроти проблеми природних ресурсів та пом’якшення наслідків екологічної кризи обов’язково повинен передбачати раціоналізацію виробництва та споживання, в першу чергу, в країнах, що розвиваються. Для цього потрібно здійснити перехід до нової технологічної, екологічної культури – досягти зниження енерго- та матеріало- місткості виробництва завдяки введенню енерго-, ресурсо- зберігаючих, безвідходних технологій.



Глобальний характер проблем вимагає розробки та узгодження міжнародних програм, активних дій різних всесвітніх організацій, створення нового механізму регулювання на світовому рівні.

Література:

      1. Економічна теорія – Мочерний С.В. – Соціально-економічна сутність глобальних проблем людства: Підручник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – 194 с.

      2. Палехова В.А. Політична економія: Підручник. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2007. – 314 с.


Токарєва М.В, гр. ВЕ-13-1

Науковий керівник: ст. викл. Ставицька А.В.
ГЛОБАЛЬНА ПРОДОВОЛЬЧА ПРОБЛЕМА ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ
Розглядаючи проблему продовольства в глобальному масштабi, ми бачимо, що вона безпосередньо впливає на долю людства в цiлому. Продовольча проблема з роками не втрачає своєї актуальностi.

У наш час, виникає загроза того, що iснуючi посiвнi площi не зможуть дати врожаї з достатнiм обсягом продуктiв харчування, для годування населення та сiльськогосподарських тварин, бо чисельнiсть населення на землi вже перевищує 7 млрд. чол. i зростає. Потрiбно також врахувати, що частина посiвних площ займається пiд технiчнi культури, якi також необхiднi людству.Нестача продуктiв харчування супроводжували людство на протязi iсторiї. Були спроби уникнути такого явища.

 В умовах глобалiзацiї економiки люди все частiше замислюються про своє майбутнє. Наша свобода руху все бiльш обмежується в результатi збiльшення щiльностi населення, iндустрiалiзацiї, порушення екологiї. Настає криза в постачаннi енергiї, сировини, води та продуктiв харчування.

Заслуговують на увагу роботи таких вчених, як Ковалёв Е., Тарасевич В.М., Биктимирова З., Зубченко Л., Бiлик Ю. Л, Гойчук О. I., де втілений інтегрований підхід до продовольчої проблеми, ефективності суспільного виробництва, а також економічні аспекти врегулювання глобальної економічної проблеми.

Мета цiєї роботи – дослiдити причини виникнення, сутнiсть та сучаснi масштаби, а також визначення пріоритетних напрямкiв урегулювання глобальної продовольчої кризи. Потрiбно зазначити, що використання iнтенсивних технологiї в сiльському господарствi загострило проблеми водної та вiтрової ерозiї i призвело до падiння родючостi на великих площах земної поверхнi. У багатьох мiсцях вiдбувається ущiльнення верхнього шару грунту, викликане використанням потужної технiки i призводить до падiння врожайностi [1].

У країнах Пiвдня широко поширене засолення грунтiв, викликане iнтенсивним випаровуванням, особливо в зонах зрошуваного землеробства. З зрошенням пов'язано i загострення проблеми води в цих країнах, де 80% всiєї споживаної води йде на потреби сiльського господарства. В 2015 р. багато країн, що розвиваються були вже не в змозi пiдтримувати достатній рiвень зрошення. Надмiрне викачування ґрунтових вод у багатьох зерновидобуваючих районах створює важко-або взагалi нерозв'язну проблему. Вважається, що для виробництва 1 т. зерна потрiбно близько 1 тис. т. води. Рiвень грунтових вод в деяких з основних зернопроизводящих зон Пiвночi Китаю падає зi швидкiстю бiльше пiвтора метрiв в рiк, а в Iндiї – в середньому вiд одного до бiльше трьох метрiв на рiк.

Важливим чинником погiршення природного середовища стало масове зведення лiсiв, особливо тропiчних. Катастрофiчнi наслiдки вiд зведення лiсiв нам вже дуже добре вiдомi, але все одно їх знищення продовжується. На сьогоднiшнiй день загальна площа лiсiв на планетi складає близько 42 млн. га. км, але вона щорiчно зменшується на 2%. Iнтенсивнiше за iншi знищуються вологi тропiчнi лiси в Азiї, Африцi, Америцi i деяких iнших регiонах свiту. Так, наприклад, 60% усiєї територiї Африки займали лiси, але вже сьогодн – всього близько 17% [2].

Статистика свiдчить, що найбiльш тривожне становище з продовольством вiдзначається в рядi країн Азiї, Африки та Латинської Америки. За даними ООН, до початку XXI ст. гостра продовольча дефiцит вiдчувають бiльше 50 держав, що розвиваються, iз загального населення яких близько 800 млн. осiб перебувають на межi голоду.

Останнi оцiнки ФАО свiдчать про те, що тенденцiя скорочення масштабiв голоду в свiтi зберiгається. У 2012-2014 рр. вiд хронiчного недоїдання страждало близько 805 млн чоловiк, що бiльш, нiж на 100 млн осiб менше, нiж у попередньому десятилiттi, i на 209 млн. осiб менше, нiж у 1990-1992 рр. Однак приблизно кожен дев'ятий в свiтi як i ранiше не має достатньо продуктiв харчування для активної здорового життя. Переважна бiльшiсть цих страждають вiд недоїдання людей живе в країнах, що розвиваються, де кiлькiсть хронiчно голодуючих в 2012-2014 рр. оцiнюється в 791 млн. чоловiк. За останнi два десятилiття становище в цiй областi найбiльшою мiрою влучивши в країнах, що розвиваються: з 1990-1992 рр. загальна чисельнiсть що недоїдають скоротилася на 203 млн. осiб; i все ж, майже кожен восьмий в цих регiонах – або 13,5% загальної чисельностi населення – як i ранiше страждає вiд хронiчного недоїдання [2].

Частка голодуючого населення скоротилася набагато значнiше, нiж абсолютна кiлькiсть голодуючих. У перiод з 1990-1992 по 2012-2014 рр. масштаби недоїдання скоротилися в цiлому по свiту з 18,7% до 11,3%, а в країнах, що розвиваються – з 23,4% до 13,5%. Це означає, що цiльовий показник боротьби з голодом цiлком досяжний [2].

Створення сприятливого середовища для забезпечення продовольчої безпеки та якiсного харчування є ключовим фактором подолання голоду. Запорукою викорiнення голоду є постiйна наявнiсть полiтична зацiкавленiсть. Найважливiше значення має участь у полiтичних процесах громадськостi та залучення до них широкого кола зацiкавлених сторiн. Наявнiсть належної правової бази допомагає забезпечити, щоб уряд, громадянське суспiльство, формальнi i неформальнi групи вiдповiдально працювали разом.

Для вирішення продовольчої проблеми необхідним є:



• пiдтримка створення нових та сприяння оптимiзацiї дiяльностi iснуючих сiльськогосподарських пiдприємств шляхом залучення сучасних технологiй виробництва, що забезпечували б зростання їх економiчної ефективностi та конкурентоспроможностi продукцiї;

• пiдтримка особистих сiльських господарств населення та вдосконалення їх взаємодiї з iншими суб’єктами агропромислового ринку з метою збiльшення частки їх доходiв та оптимiзацiї структури виробництва;

• формування та iнформацiйне забезпечення дiяльностi регiональних ринкiв сiльськогосподарської продукцiї з метою спрощення доступу iндивiдуальних сiльськогосподарських виробникiв до переробних пiдприємств.

Список використаних джерел:

1. Ковалёв Е. глобальная продовольственная проблема [Текст]: Учебное пособие / мировая экономика и международные отношения 2004.- №10



2. Офіційний сайт статистичної інформації [Електронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.fаo.org/stаtistics/ru/
Хорікова А.В., гр. ВЕ-13-1

Науковий керівник: к.е.н., доц. Федотова Т.А.
ГЛОБАЛЬНА ЕКОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА: ПРИЧИНИ, МАСШТАБИ ТА ЗАХОДИ ПОДОЛАННЯ
Уся попередня історія людства, й особливо XX століття, характеризувалася нестримним прагненням забезпечити економічний і техніко-технологічний прогрес. Нажаль, це бажання забезпечується за рахунок нещадної експлуатації та виснаження природного середовища. Унаслідок того що, такі тісно взаємопов'язані сфери людського життя, як економіка, природне середовище та соціальні інститути, функціонували ізольовано одна від одної, завдаючи шкоди природній основі життєдіяльності суспільства та людини, тепер перед людством постали широкомасштабні екологічні проблеми.

Екологічні проблеми – це проблеми існування та розвитку суспільства, пов'язані із впливом людини на природу та зворотним впливом змінюваної природи на людину. Актуальність даної теми полягає у тому, що значні зміни під впливом людини природного середовища, досягаючи певного рівня, стають незворотними і тоді це середовище втрачає здатність до саморегулювання , а це загрожує життю людини і суспільства в цілому. І таких негативних екологічних наслідків людської діяльності уже доволі багато. Мета роботи – розглянути причини виникнення, сучасні масштаби та запропонувати деякі заходи щодо подолання глобальної екологічної проблеми.

Основні джерела антропогенного забруднення середовища. Основними джерелами антропогенного забруднення середовища є виробники енергії (ТЕС, АЕС, ГРЕС, сотні тисяч котельних), усі помислові об`єкти, в першу чергу: металургійні, хімічні, нафтопереробні, цементні і целюлозо-паперові, екстенсивне, перехімізоване виробництво, військова промисловість і військові об`єкти, автотранспорт та інші види транспорту, гірниче виробництво. Вони забруднюють довкілля сотнями токсичних речовин, шкідливими фізичними полями, шумами, вібраціями, надмірним теплом.

Першоджерелом і першопричиною бурхливого розвитку глобальної екологічної кризи є, як вважають міжнародні експерти, демографічний вибух, що неодмінно супроводжується збільшенням темпів і обсягів скорочення природних ресурсів, нагромадженням величезної кількості відходів виробництва і побуту, забрудненням довкілля – глобальними кліматичними змінами, хворобами, голодом, вимиранням.

У ХХ столітті широкого поширення набули такі процеси, як забруднення води, ґрунту і повітря, опустелювання земель, знищення лісів. Виникли такі специфічні явища як кислотні дощі. Несприятливі екологічні явища перетворились в суттєвий елемент життєдіяльності людства, здійснюючи відчутний вплив на різноманітні сторони людської діяльності: економіку і політику, моральний стан і здоров`я людини.

Протягом 80 років з початку нашого століття з надр Землі було видобуто корисних копалин більше, ніж за всю історію людства. Нині, лише в результаті спалювання паливних ресурсів, в атмосферу планети щорічно потрапляє понад 22 млрд. тон двоокису вуглецю. Щорічно світова промисловість скидає в річки понад 160 км3 шкідливих стоків, щорічно в ґрунти людством вноситься 500 млн. тон мінеральних добрив і близько 4 млн тон пестицидів, більша частина яких осідає в ґрунтах або виноситься поверхневими водами в річки, озера, моря та океани. За останні 45 років використання мінеральних добрив зросло в 43 рази, а отрутохімікатів – у десять разів [1].

Для зменшення негативного впливу екології на суспільний розвиток, необхідно розробити та реалізувати заходи на національному рівні, а саме: удосконалити природоохоронне законодавство та технології виробництва; обмежити екологічно шкідливі виробництва; заборонити продаж екологічно шкідливих виробів; підтримувати наукові дослідження і розробки екологічного характеру; збільшити інвестицій в екологію; розвивати громадські екологічні організацій та дій та ін [2].

Шляхи вирішення екологічних проблем на світовому рівні: встановлення міжнародних екологічних стандартів та обмежень, а також налагодження контролю за їх дотриманням. Прикладом таких обмежень є квоти для кожної країни на шкідливі викиди в атмосферу (причому країни можуть продавати свої невикористані квоти, використовуючи отриману валюту на природоохоронні цілі); запровадження спеціальних екологічних податків для країн на шкідливі викиди, за користування Антарктидою, космосом тощо; здійснення спільних екологічних проектів і наукових розробок; надання допомоги країнам, що розвиваються (фінансової, технологічної, освітньої та ін.); постійний моніторинг та інформування світової громадськості про стан природного середовища, якість продуктів харчування [2].

Список використаних джерел:

1. Кучерявий В.П. Екологія. Л.: «Світ», 2014

2. Ситник К. Охрана биосферы //Зеркало недели. – 2009.



3. Електронний ресурс: «Україна у глобальних рейтингах». – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/cdn/graphics/rating/index.html
Цуріков К.С., гр. ВУ-13-1

Науковий керівник: к.е.н., доц. Стеблянко І.О.
Глобальні ризики та їх систематизація

Глобалізація – це процес об’єднання держав і народів у різних галузях, у ході якого зростає їх взаємовплив і взаємозв’язок. Наслідком такого об’єднання є створення єдиного глобального світового простору. Поштовхом до запуску цього процесу став перехід від індустріального суспільства до інформаційного, тобто до такого суспільства, де значну роль відіграють новітні комунікаційні технології, перебудова національних економік у єдину світову економіку та децентралізація економіки.

Науковці виділяють декілька напрямків глобалізації, наприклад: глобалізація фінансових ринків; глобалізація міграційних процесів; міжнародна економічна інтеграція; миттєве розповсюдження інформації; діяльність транснаціональних корпорацій; утворення нових міжнародних організацій. Наразі велике значення для глобального світу мають новостворені міжнародні об’єднання та організації, оскільки метою їх діяльності є вирішення сучасних проблем світу, що знаходиться у процесі об’єднання. Саме за допомогою координації суспільних дій світова спільнота може вирішити велику кількість проблем, що сповільнює розвиток суспільства в цілому.

Глобалізація суттєво вплинула на розвиток суспільства, що знайшло своє відображення у вигляді виділення глобальних систем, для яких характерно формалізованість, систематизованість та керованість. На економічні системи також глобалізація чинить значний вплив, формуючи глобальні виклики, загрози та тенденції. В агре­гованому вигляді, глобальні проблеми – це проблеми, що стосуються (в тій чи іншій мірі) всіх країн і на­родів, вирішення яких можливе лише об'єднаними зусиллями всієї світової спільноти [1]. Таке визначення найбільш повно характеризує три основні риси глобальних проблем: масштабність, розповсюдженість та складність зусиль, що необхідно застосувати для їх вирішення. Вчені також звикли розглядати глобальні проблеми у двох системах; «суспільство – природа», «людина – суспільство». Як зазначалося раніше, велику роль у вирішені глобальних проблем відіграють саме впливові міжнародні організації, а саме: ПРООН, ООН, Всесвітній економічний форум та інші.

Виходячи з цілей та завдань, що були зазначе­ні в Декларації тисячоліття для досягнення до 2015 р., можна дійти висновку, що ООН до глобаль­них проблем людства відносять наступні: бідність і голод; нерівний доступ до початкової освіти; ген­дерна нерівність; поширення ВІЛ / СНІДу та інших захворювань; дитяча смертність і здоров'я матерів; погіршення екологічної ситуації; скорочення при­родних ресурсів; зростаюче розшарування країн сві­ту, як за економічним розвитком, так і за якістю життя населення тощо [3].

У доповідях ВЕФ, глобальний ризик визначаєть­ся як подія, що має значний негативний вплив на декілька країн й галузей протягом періоду часу до 10 років [4]. Для більш простого розуміння можна сказати, що глобальній ризик це «предстадія» глобальної проблеми, тобто ризик легко може переростати в проблему. Глобальні ризики, як і проблеми прийнято систематизувати у відповідності до сфери їх виникнення. Так до економічних глобальних ризиків можна віднести: фінансові кризи в окремих державах; високий рівень безробіття; нестабільність цін на нафту; нестабільність валютних курсів. До екологічних глобальних ризиків: природні катастрофи (повені, землетруси, цунамі); антропогені екологічні катастрофи; водна криза; руйнування екосистеми світового океану. До геополітичних: терористичні атаки, зростання корупції, ескалація організованою злочинністю і неза­конної торгівлі, роз­гортання зброї масового ураження. До соціальних: продовольча криза, спалахи пандемії, надмірний тягар хронічних захворювань, значна нерівність у доходах населення, зростання стійких до антибіотиків бактерій, безконтрольна ур­банізація, глибока по­літична та соціальна нестабільність. До технологічних: колапс інформаційної інфраструктури та мереж, ескалація великомасштаб­них кібератак, масштабні випадки шахрайства з да­ними та їх крадіжки [4]. Підводячи підсумки, слід зазначити, що наразі перед світовою спільнотою стоїть дуже важка задача, метою якої є придушити усі глобальні ризики на початковій стадії та не дати їм можливості перерости у глобальні проблеми. Суспільство не повинно займатися лише вирішенням проблем, воно повинно пам’ятати про реальні загрози, які саме у процесі глобалізації дуже швидко набувають світового масштабу і тим самим перестають існувати як загрози, починають формуватися як глобальні проблеми людства.

Список літератури:



  1. Кизим М.О., Проноза П.В., Бєлікова Н.В. Аналіз глобальних проблем світового співтовариства та цілей тисячоліття / Кизим М.О., Проноза ПВ., Бєлікова Н.В. // «Проблеми економіки». – № 4. – 2010. – C. 3-8.

  2. Сардак С.Е. Управлінсько-регуляторні аспекти розвитку людських ресурсів в умовах глобалізації: моногр./С.Е.Сардак.-Д.:Вид-во ДНУ. 2012.-460с.

  3. Декларація тисячоліття ООН [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/declarat/ summitdecl.htm

  4. Global Risks 2014. World Economic Forum. [Електронний ре­сурс]. – Режим доступу: http://www3.weforum.org/docs/WEF_ GlobalRisks_Report_2014.pdf

  5. Кислицина О.В. Глобальні проблеми та ризики сучасності /
    Кислицина О.В. // «Науковий вісник Херсонського національного університету».- № 9-1.Частина 4 .- 2014.- С.28-31


Шутов В.В., гр. ВВ-15-1

Науковий керівник: к.е.н., доц. Більська О.В.
НАСЛІДКИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ЗМІНИ КРАЇН СВІТУ
У наш час відбувається швидкий розвиток нових технологій, виробництва, послуг, зв’язку; посилюються міжнародні відносини, розподіл та спеціалізація праці, покращується міжнародна співпраця. Все це, у свою чергу, призводить до виникнення такого процесу, як глобалізація.

Глобалізація є поступовим процесом зростання ролі світових подій на розвиток окремих держав, інтеграції національних господарств у світову економіку [1]. Цей процес став неминучим із самого початку міжнародних економічних та дипломатичних відносин, але особливого прискорення зазнав саме у наш час із розвитком новітніх технологій та початком інформаційної ери. З кожним роком вплив глобалізації стає все більш відчутним і вимагає від національних економік певних соціально-економічних змін. Тому дослідження у напрямі вирішення глобалізаційних питань є дуже актуальними для кожної країни.

Проблеми глобалізації вивчало багато вчених-економістів, найвідоміші з яких Маршалл Маклюен, Джордж Модельскі, Адорно та Хоркхаймер та інші. Згідно з останніми дослідженнями даної проблематики, держави, які змінюються відповідно до глобалізаційних вимог, прискорюють власний розвиток і досягають розвитку, а ті держави, які не змогли пристосуватися до вимог глобалізації, сповільнюють власний розвиток [1].

Метою даної роботи є виявлення позитивних та негативних наслідків процесу глобалізації. В процесі формування системи міжнародних економічних відносин, було виділено дві осі глобалізації:

1) – Північ-Північ. Для цієї осі характерні високий рівень мобільності капіталу, сировини, послуг, матеріальних благ та людського капіталу (робочої сили), а також досить помірний розрив у рівні життя людей серед країн даного регіону. Конкретизуючи, слід зазначити, що до глобалізаційної осі Північ-Північ належать країни північної Америки, Європи, а також досить розвинені країни Азії (Японія, Китай, Росія).

2) – Північ-Південь. Дана вісь глобалізації характеризується великою різницею рівня життя населення (подекуди навіть поділяють на два економічних світи), характерне перевезення сировини з півдня на північ, транспортування приладів та технічного устаткування з півночі. До цієї глобалізаційної осі належать всі країни, розподіл яких на Північ-Південь відбувається умовно трохи вище лінії екватора (до країн півдня відносять також країни центральної Америки) [2].

З наведеної інформації випливає, що розвиток міжнародних економічних відносин економічному розшаруванню світу на певні регіони. Глобалізація ж, має за мету подолання розшарування світової спільноти. Питання про вплив глобалізації на соціально-економічні зміни окремих країн слід розглядати на прикладі транснаціональних корпорацій (далі ТНК). Насамперед слід зазначити, що саме ТНК призводять до посилення глобалізації. Саме існування ТНК означає укладення міжнародних економічних зв’язків шляхом створення виробничої або сировинної бази в одних країнах, а ринків збуту – в інших.

Зокрема, ТНК зазвичай розміщують свої виробничі бази у малорозвинених країнах, завдяки меншій вартості робочої сили у даних країнах. Даний ефект називають «потогінним виробництвом». Цей ефект, у свою чергу, призводить до збільшення доходів та конкурентоспроможності ТНК серед інших виробників даної продукції. Однак саме ТНК і створюють негативні ефекти глобалізації. По-перше, ТНК зазвичай створюють робочі місця поза територією країни, у якій були засновані. Тобто, за принципом збереження енергії, збільшуючи зайнятість населення у низько розвинених країнах, ТНК призводять до збільшення рівня безробіття у високо розвинених країнах, через вищу вартість робочої сили. По-друге, ТНК дотримуються тільки власних інтересів (одержання максимального прибутку), а розміщення своїх філій у менш розвинених країнах надає можливість сплачувати значно менші податки. А це дуже сильно знижує роль держав та посилює вплив ТНК на світову економіку.

Інтереси ТНК найчастіше не корелюють з інтересами держав та світу в цілому. А це може призвести до того, що глобалізаційні процеси спричинятимуть тільки негативний вплив на світову економіку. Тому поняття глобалізації поділяється на власне глобалізацію та альтерглобалізацію. Остання, в свою чергу, визнає за необхідне скасування ТНК. Загалом, глобалізація та альтерглобалізація мають за мету об’єднання народів світу, як у економічному, так і в політичному, культурному та інших аспектах. Це означає кінець війн, взаємовигідне партнерство усіх держав, розвиток людства у цілому, скасування кордонів, вільний обмін інформацією, пришвидшення темпів наукового прогресу та подолання соціальної нерівності.

Таким чином, глобалізація є процесом необхідним людству, адже пропонує вирішення багатьох проблем всього людства. Однак слід пам'ятати, що глобалізація має не тільки позитивні, а й негативні наслідки [3]. Наразі світова спільнота частково пройшла етапи економічного та культурного об’єднання, і поступово наближається до політичної консолідації.



Література:

  1. Людина і соціум у глобалізованому світі: монографія / Чаплигін О. К., Корабльова Н. С., Дорошкевич А. С., Маркозова О. О. / за ред.проф. Чаплигіна О. К. – Х.: ХНАДУ, 2012. – 340 с.

  2. Рєпа А. // Мода на глобалізацію// Андрій Рєпа // Газета «Дзеркало тижня» № 4 (633), 2014. – [Інтернет-ресурс] – http://firstsocial.info/intervew/moda-na-globalizatsiyu

  3. Буряк В. В. Глобальное гражданское общество и сетевые революции. / В. В. Буряк. – Симферополь: ДИАЙПИ, 2011. – 152 с.


Яцентюк Н.Р., гр. ВВ-15-1

Науковий керівник: к.е.н., доц. Сімахова А.О.
Глобальні проблеми економічного розвитку



На даний момент ми бачимо велику глобальну проблему в Україні та світі загалом, тому що в кожній зі сфер, вказаних нижче, показники набагато гірші, у порівнянні з минулими роками. Проблема економічної відсталості Загальновідомі розбіжності в оцінці значення глобалізації для розвитку країн світу. Слід погодитися, що експансія світових ринків у Китай, Індію та деякі інші країни, що розвиваються, всіляко сприяла економічному зростанню цих регіонів. Численне мільярдне населення при цьому відкрило для себе більш високі стандарти у споживанні, освіті, охороні здоров’я. Але важко не побачити, що для значної кількості країн глобалізація приносить більше шкоди, ніж користі.

Згідно з даними “Звіту про розвиток людства”, що підготовлений вченими Оксфордського університету в 2007 р., 54 країни світу стали біднішими, ніж на початку 1990-х, у 21 державі більша частина населення голодує, у 14 країнах більше половини дітей помирає, не досягнувши п’ятирічного віку, у 12 країнах скорочена початкова освіта, а у 34 спадає середня тривалість життя. Більше мільярда 307 В.А. Палехова людей сьогодні заробляє менше одного долару на день і чисельність таких людей невпинно зростає.

Таким чином, значна кількість країн все більше відстає від розвинутих держав (за рівнем розвитку економіки та якістю життя). Розрив між багатими і бідними країнами становить десятки та сотні разів. За даними Світового банку, якщо в середині ХVIII ст. (перед промисловою революцією) розрив між найбагатшою та найбіднішою країною світу оцінювався як 5:1, то зараз це співвідношення досягло рівня 400:1.

Серед причин такої нерівності, як правило, називаються такі. Історичні причини: так званий “пізній розвиток” країн. В африканських країнах доход на душу населення зараз приблизно такий, який був у Європі двісті років тому. Географічні причини: Дж.Гелбрейт якось звернув увагу, що в межах тисячі миль по обидва боки від екватора немає жодної розвинутої, багатої країни (хоча напевно настав час робити виключення для Сінгапуру та Гонконгу). Клімат, хвороби, невигідне географічне положення суттєво ускладнюють економічний розвиток. Інституціональні причини (у розумінні цінностей, настанов, традицій, що керують поведінкою народу): гальмують розвиток економіки, – хабарництво, корупція, неповага до приватної власності. Економічні. Пригадайте “порочне коло бідності”. Певний час жевріла надія, що розірвати це коло під силу розвинутим країнам, здійснюючи програми фінансової допомоги. Але результати виявилися невтішними – до перешкод, що заважають розвитку бідних країн, додався ще астрономічний зовнішній борг.

Бідні країни намагаються приєднатися до світової економіки, традиційно спеціалізуючись на сільгосппродукції та мінералах. Проте торгувати їм з кожним роком усе важче: розвинуті країни, виступаючи за вільну торгівлю, фактично проводять протекціоністську політику. Субсидіюючи власне сільське господарство, вони закривають свої ринки для продукції бідних країн.

Демографічна проблема. В якості однієї з причин економічної відсталості може бути також розглянута демографічна проблема. Адже до нерівномірності розподілу багатства у світі слід додати ще одну нерівномірність – розподілу населення. У цьому випадку кажуть про так звані “ножиці нерівності”: на чотири п’ятих населення Землі припадає одна п’ята світового доходу. Демографічні проблеми не обминули і розвинуті країни, – це падіння народжуваності, небезпечна тенденція старіння нації, потреба проведення пенсійної реформи, підвищення пенсійного віку. Але демографічні проблеми країн, що розвиваються, змушують пригадати Т.Мальтуса. Всупереч наведеним проблемам розвинутих країн, загальне зростання чисельності населення Землі дає підстави казати про “демографічний вибух”, який стався у другій половині ХХ ст., коли загальне населення Землі зростало з вражаючою швидкістю.

Продовольча проблема. Проблема природних ресурсів Разом з демографічною, глобальних масштабів набуває продовольча проблема. І її також можна спостерігати як у багатих, так і у бідних країнах. Лише мешканці розвинутих країн страждають від ожиріння та надвиробництва продуктів, а в країнах, що розвиваються, внаслідок економічної відсталості, демографічного вибуху та перенаселеності панує голод, нестача продуктів, у кращому випадку, незбалансованість та неповноцінність харчування.

Екологічна проблема. Критика глобалізації з боку екології була однією з перших. Доречно пригадати, що екологія походить від того ж грецького слова “oikia”, що й економіка, тобто це науки про домівку, оселю. В наш час екологію визначають як науку про відносини усіх живих з навколишнім середовищем. З одного боку на природу тисне промисловість розвинутих країн, з іншого – надмірне споживання перенаселених бідних країн, зростання відходів. Наше буття дає всі підстави стверджувати, що екологічна проблема полягає у подоланні екологічної кризи. Її прояви: забруднення повітря, води, ґрунтів викидами промислових і хімічних відходів; скорочення орних угідь та погіршення родючості ґрунтів через надмірну експлуатацію; знищення родючих земель через зловживання добривами та хімічними речовинами для боротьби з шкідниками; знищення тропічних лісів, що справедливо вважалися легенями планети; виснаження озонового шару; збідніння внаслідок варварського знищення тваринного та рослинного світу; зростання (через стан навколишнього середовища) захворювання органів дихання, поширення онкологічних та алергічних хвороб.

Література:

1. Самуэльсон П., Нордхаус В. Экономика. – М., 2008.

2. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія: Підручник. – К., 2009.



3. Ніколенко Ю.В. Політекономія: Підручник. – К., 2013.

4. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К., 2010.

СЕКЦІЯ 2. Вплив міжнародних економічних організацій на спрямування економічного розвитку
Вєрочкіна М., гр. ВЕ-13-2

Науковий керівник: д.е.н., проф. Тимошенко Л.М.
ПРОБЛЕМИ КРЕДИТУВАННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ
Однією з найважливіших умов зниження енергетичної залежності України від інших держав світу є скорочення споживання енергії, особливо в умовах постійного зростання вартості енергоресурсів. Тому важливим напрямком розвитку країни є впровадження нових проектів енергоефективності, які, в свою чергу, потребують значних інвестицій.

Міжнародні фінансові організації давно зайняли міцне місце в Україні серед установ, які здійснюють серйозну фінансову підтримку і надають технічну допомогу з метою реалізації в нашій країні необхідних реформ і сприяння розвитку різних галузей економіки. Енергетичний сектор не є виключенням.

На сьогодні кредитування проектів з підвищення енергоефективності ведуть кілька фінансових установ, серед яких і такі структури Світового банку, як Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) і Міжнародна фінансова корпорація.

Реалізація проектів структурної перебудови, які підтримуються Світовим банком є основним інструментом реалізації Стратегії допомоги Світового банку Україні та має на меті розвиток ринкової інфраструктури країни.

У червні 2014 р. Україна підписала кредитну угоду зі Світовим банком про надання кредиту в розмірі 500 млн дол. США, 382 млн дол. з яких підуть на підвищення енергоефективності у сфері централізованого теплопостачання. Угода обраховується за ставкою 1,25%, розрахована на 16 років із пільговим періодом в 7 років [1].

Європейський банк реконструкції і розвитку підтримує велику кількість українських проектів і з кожним роком об’єми фінансування зростають (Рис.1), і здійснює в Україні кредитування за різними напрямками. Одним з найбільш активних є енергетика та енергозбереження. На сьогоднішній день за підтримки ЄБРР в Україні реалізуються дві програми енергетичної сфери: USELF (програма фінансування альтернативної енергетики в Україні) та UKEEP (Українська програма підвищення енергоефективності). Учасниками цієї програми виступають банки – Укресімбанк там МЕГАБАНК . У банках відкриті кредитні лінії, що дозволяють українським підприємствам отримувати кредити на втілення проектів, що відповідають вимогам з боку ЄБРР.



Рис. 1. Співпраця України та ЄБРР з 2004 по 2012-й рік [2]
Ще однією МФО, що здійснює кредитування українських підприємств є Міжнародна фінансова корпорація (IFC). У 2012 р. IFC надала Credit Europe Bank позику в 15 млн. дол. США з метою розширення фінансування компаній України, які займаються впровадженням проектів з підвищення енергоефективності.

Очевидно, що надання кредитів міжнародними організаціями призводить до формування фінансової залежності України від зовнішніх ресурсів і збільшення зовнішнього боргу держави (Рис.2). В перспективі це може призвести до посилення бідності, що пов’язано з підвищенням тарифів, скороченням соціальних виплат та іншими урядовими діями, що відповідають вимогам організацій-кредиторів.



Рис. 2. Динаміка державного боргу перед МФО , млн. грн [3]
Суттєвою проблемою нашої країни є неефективне використання кредитних коштів. Причинами цього є у тому числі, недосконалість системи управління проектами, відсутність підготовленого персоналу, недосконалість наявних механізмів формування управлінських груп та відсутність законодавчо визначеної відповідальності груп. А постійні зміни посадових осіб, призначених координаторами проектів, призводять до уникнення відповідальності за прорахунки під час підготовки та впровадження проектів виконавцями. До вагомих причин незадовільного стану реалізації проектів Світового банку і ЄБРР в Україні варто віднести також неналежне планування і обґрунтування проектів і довготривалі процедури, щодо набуття чинності кредитних угод [4].

Зрозуміло, що співпраця з названими суб'єктами має вельми небезпечні негативні наслідки, серед яких проблеми зовнішньої політичної та економічної залежності. Але дуже важливо усвідомлювати, що саме від характеру взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями, а також з приватними кредиторами залежить ставлення до України в світі, залежать можливості реальної інтеграції у світове співтовариство, специфіка співпраці з окремими державами світу і скорочення енергетичної залежності від інших світових держав.

По-друге, не можна розглядати можливості розриву співробітництва з названими організаціями. Світовий досвід показує, що подібна «агресивна» стратегія може занадто згубно позначитися на економічному розвитку країни-боржника. Зокрема, досвід країн Латинської Америки ще часів боргової кризи 1980-х і початку 1990-х рр..переконує, що подібні дії практично зводять до нуля будь-які спроби країни вийти на сприятливу позицію на міжнародних фінансових ринках і занадто негативно впливають на розвиток країни [5].

У стратегії взаємовідносин України з міжнародними фінансовими організаціями необхідно чітко визначити форми продовження співпраці з такими організаціями. З урахуванням практики останніх років нерегулярності надходження фінансових ресурсів можливі зміни самих принципів взаємовідносин з міжнародними фінансовими організаціями.

Можливим ефективним напрямком побудови відносин України з МФО з приводу підвищення енергоефективності є перехід від безпосереднього отримання фінансових ресурсів до отримання певної консультативної підтримки від цих установ. Це можливо завдяки здійсненню успішних економічних реформ. Консультативна та політична підтримка України з боку міжнародних фінансових організацій (без надання кредитів) може не тільки знизити гостроту проблеми зовнішньої заборгованості, але й сприяти залученню в Україну іноземного капіталу. Необхідним є створення окремих органів контролю за здійсненням кожного проекту з постійним керівництвом, що могло б нести відповідальність за неналежне обґрунтування проекту, або невиконання зазначених у проекті робіт.

Перелік джерел:



  1. Світовий банк. Україна. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.worldbank.org/uk/country/ukraine

  2. Інформація щодо Стратегії ЄБРР в Україні на 2011-2014 роки. Відомості Міністерства фінансів України від 27.05.2011 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/control/publish/article/

  3. Зовнішній борг України. Дані Державного комітету статистики України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/doccatalog/document;jsessionid=A25D7BD7826B56DFB769B9A97215804A?id=63734

  4. Аналіз використання позик міжнародних фінансових організацій на виконання системних та інвестиційних проектів економічного і соціального розвитку України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/863269

  5. Бураковський І.В. Проблеми взаємовідносин України з міжнародними фінансовими організаціями. Світова економіка: глобальна фінансова криза / І.В. Бураковський, А.В. Плотніков. – Харків: Фоліо, 2010. – С. 415

Ганзюк О.О., гр. ВВ-15-1



Науковий керівник: д.е.н., проф. Сардак С.Е.

Каталог: upload
upload -> Вимоги до оформлення реферату до вступного іспиту в аспірантуру у рефераті мають бути висвітлені найважливіші питання, пов'язані з темою дисертаційної роботи вступника до аспірантури. Назва роботи має
upload -> Правила прийому до аспірантури державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини»
upload -> Правила прийому до аспірантури та докторантури київського національного університету культури І мистецтв
upload -> Положення про аспірантуру Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського Загальна частина
upload -> Програма дисципліни «іноземна мова (англійська)»
upload -> Положення правил прийому до нту "хпі" на 2016 рік правила прийому 2016 Організацію прийому до нту "хпі" та його структурних підрозділів здійснює приймальна комісія правила прийому 2016
upload -> Програма та методичні вказівки з навчальної дисципліни історія науки І техніки для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання
upload -> Лекція № Тема лекції: Поняття мистецтва як частини культури
upload -> Афінська держава та стародавня спарта у стародавній історії та культурі людства
upload -> Київський національний лінгвістичний університет базові навчально-методичні матеріали


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка