Додаток до курсу «Історія Української культури» за книгою Володимира Білінского


II. Скіфська доба українського народу



Сторінка3/32
Дата конвертації21.09.2018
Розмір1.54 Mb.
#50177
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32

II. Скіфська доба українського народу



1
Скіфський період українського народу описав «Батько світової історії» Геродот. Тому ми, українці, маємо всі підстави вважати Геродота батьком «Історії України».

Знаменитий Геродот народився 484 року старої ери в місті Галікарнас, що знаходилося на узбережжі Егейського моря південніше міста Мілет.

«Геродот народився в місті Галікарнас, в державі Карія, суміжною з державою Лідія, а північніше була держава Мизія. Ці держави були розташовані на східному узбережжі Егейського моря в Малій Азії. Всі ці держави, як і держави на півострові Пелопонес, являли собою маленькі, карликові держави. Така держава складалася з якогось великого міста із прилеглими до нього просторами.

Вони постійно воювали як між собою, так і з державами Пелопонесу. Населення Пелопонесу складалося із різних народностей, але вже починало називати себе ге ленами» [55, с. 12].

Ми навели витяг із праці С. К. Спаська — історика і перекладача з Австралії. Цінність праці цього науковця полягає в тому, що свій переклад він зробив із англомовного видання Геродота, яке є найдостовірнішим джерелом для подальшого вивчення. Як побачимо далі, німецькі історики, працюючи у XVIIXIX століттях з оригіналами давніх праць, внесли до них фальшиві «додатки» про так званих готів, які нібито потіснили скіфів. У той час міграції готів на терени скіфів історія не зафіксувала. І до влади у Скіфії у III ст. н. е. прийшли не готи (германці), а давній скіфський рід — гети, які мешкали у межиріччі Дунаю і Дніпра. Пізніше європейці називали племена скіфських гетів (і не тільки їх) — варварами. Ми про це ще говоритимемо.

«Як пише А. Р. Боерн, з “Історії Геродота” видно, що Геродот багато подорожував Малою Азією, Африкою і Європою. Він відвідував Персію (Іран), Ассірію, Вавилон, Єгипет, Грецію і Скіфію. А. Р. Боерн пише, що “Геродот крім грецької мови знав дуже добре інші мови, тому він чужі назви перекладав грецькою мовою, так їх грецькою і записуючи”, що часто псувало вимову. Геродот цікавився різними народами, багато розпитував про них, але завжди робив це за допомогою греків, які жили поміж тими народами.

Геродот записав все те, що бачив сам і те, що йому розповідали. Із цих записок Геродот уклав 9 книжок, які зібрані тепер в одну книгу понад 624 сторінки» [55, с. 3].

Таким чином, ще за п’ятсот років до нової ери була написана «Історія Геродота», яка зафіксувала події, що відбулися у Скіфській (причорноморській) державі та у її сусідів. Геродот описував як сучасний йому період, так і минулі роки Скіфії, що становило майже тисячолітній її період. Послухаємо: «Геродот записав, що скіфи йому сказали: “Від часу їх першого царя Гета (Таргетая) до вторгнення в Скіфію перського правителя Дарія пройшла тисяча років”» [55, с. 8].

Отож, на сьогодні існує опис держав на землях сучасної України за 3,5–тисячолітній період (1500 років до н. е. + 2000 років н. е). А що мова у Геродота йшла саме про українську землю змушена була визнати навіть московська Велика Радянська Енциклопедія, том 23.

«Скифия, наз(вание) Сев(ерного) Причерноморья в 7–2 вв. до н. э. в сочинениях античных писателей. Терр(итория) С(кифии) занимала степи между устьями Дуная и Дона, включая степной Крым и районы Сев(ерного) Причерноморья. На терр(итории) С(кифии) в 5–4 вв. до н. э. 3 в. н. э. существовало Скифское гос(ударст)во во главе с царем. С(кифия) была заселена собственно скифскими и нескифскими племенами, близкими скифам по культуре, образу жизни и политически зависимыми от них. Др(евне)–греч(еский) историк Геродот представлял С(кифию) как квадрат со сторонами протяженностью в 20 дней пути. После занятия С(кифии) сарматами Сев(ерное) Причерноморье стало наз(ываться) Сарматией» [25, т. 23, с. 507].

Прийшов час упорядкувати та привести до єдиного знаменника раніше цитований матеріал. Велика Радянська Енциклопедія звужує поняття початку держави Скіфії до VII–II століття до н. е. Та Геродот засвідчив, що перший скіфський цар Гет (Таргетай) посідав царський трон ще «за тисячу років до вторгнення перського правителя Дарія». Оскільки немає підстав не вірити Геродоту, то слід зафіксувати появу Скіфії як держави у 1500 році до нашої ери.

Велика Радянська Енциклопедія визнавала, що Скіфія як держава існувала до III століття нової ери.

І, звичайно, ніякого завоювання скіфів сарматами не відбулося. Сармати належали до одного із скіфських племен. Ми про це ще говоритимемо. Слід пам’ятати: за часів давньогрецької імперії причорноморську державу іменували Скіфією, а за часів Римської імперії — Сарматією.

Хоча змін правлячих династій у Скіфії за майже 2 (дві) тисячі років відбулося багато. Після того, як ми визначили рік заснування скіфської держави (1500–й рік до н. е.), можемо сміливо стверджувати, що при розкопках на території скіфської держави сучасні українські археологи виявили й перші ознаки протоукраїнського населення. Послухаємо:

«Значний вплив на місцеве протослов’янське населення нашого краю у VIIIII ст. до нашої ери мали скіфи. Під їхнім впливом відбувається формування специфічної західноподільської скіфоподібної культури. Її пам’ятками є кургани, які насипалися з каменю та землі. Їх виявлено поблизу сіл Тарасівка, Гуменці, Панівці на Кам’янеччині, Миньківці Дунаєвецького району, Сиротинці, Бедриківці на Городоччині» [26, с. 17].

Тобто на землі сучасної Хмельницької області України археологи та історики, отримавши дозвіл на новітні дослідження, знайшли достовірні та незаперечні факти одночасного існування, розвитку та взаємовпливу скіфської та праслов’янської культур.

Тобто оті протослов’янські племена, про які веде мову історик І. В. Рибак, у VII–III століттях до нової ери входили до єдиної скіфської держави і були спорідненими зі скіфами, а головне — стали спадкоємцями тієї держави і культури, оскільки в подальшому історія нікого не знає на землі давньої Скіфії, окрім тих же праукраїнців (русичів Київської держави).

Розірване коло історії з’єдналося: Трипілля — Скіфія — Україна (Русь).

Далі автор пропонує розглянути питання розташування скіфської держави. Хоча слід зазначити, що це питання в історичній науці належить до дискусійних. Тому звернімося до «Батька історії» Геродота. У питанні визначення території скіфської держави Геродоту можна повністю довіряти.

Південний кордон Скіфії тягся від річки Дунаю до річки Дону. Майже повністю збігається з сучасним кордоном України–Русі.

«Східна і західна сторони з морем не межують, кожна з них займає 20 днів подорожі… Я вважаю що за день можливо проїхати 200 фурлонгів, а за 20 днів — 4000 фурлонгів (що дорівнює 800 кілометрів при 1 км = 5 фурлонгів)» [55, с. 52].

Тобто до скіфської землі часів Геродота належали землі пізнішої Київської держави (давньої Русі) — сучасні землі України, Білорусії та відірвані після жовтневого перевороту (1917 року) від них Московщиною — Курщини, Воронежчини, Придонщини та частини Сіверщини.

Тому даремно бідкаються російські та іноземні історики, заявляючи: «Скифы исчезли со страниц истории так же неожиданно, как и появились, как будто они упали в глубокий колодец» [56, с. 190].

Як бачимо, скіфи до «глибокої криниці» не падали і землі своєї не покидали. На новому етапі світового розвитку (так звана Візантійська цивілізація) скіфи, яких візантійці називали слов’янами (склавенами), утворили цілковито на своїх старих землях державу, яку світова історія знає як Руська держава. Або — Велике Київське князівство.

Шкода тільки, що провідні дослідники стародавньої історії у XVIIIXIX ст., такі як: «Нібур, Гра, Моммзен, Маркварт, Леус, Мілленгоф.., Цейс, Крек, Кунік, Баєр, Шлєцер, Міллер та інші», прислуговуючи великогерманській ідеї чи російському самодержавно принципово не побажали угледіти у скіфах українців (русів). Бо в ті часи про Трипілля ще й не знали, а пов’язувати «Велику Скіфію» із загнаними в рабство малоросами німецькі імперські історики соромилися. На їхню думку, світову історію саме вони — германці й творили. Тому й вигадували разом із Катериною II для Московії ось таку — пронімецьку історичну наукову стезю. Згодом з тої німецької вигадки утворивсь еталон світової історії.

І в тій історії місця для українців — русичів — скіфів — трипільців не було, в чому нічого дивного немає. Дивина в іншому: 2013 рік — це 22–й рік української незалежної держави, а наші історики (академіки, професори, кандидати наук) так досі не спромоглися відірватися від московсько–германського історичного офіціозу і пояснити світові, що ми не зайди на своїй землі, що трипільська і скіфська археологічні культури — то звичайні етапи розвитку українського етносу:

«Виявлені перевіркою фальшування та перекручування Історії німецькими “вченими”, примусили уряд Федеративної Республіки Германії відкликати старі підручники з Історії, як неправдиві та образливі для слов’янських народів. Український дослідник Історії (тільки не з української держави)… Дражньовський О. в праці: “Скіфи (Гети — готи, анти і слов’яни, і ми — не ми)” написав: ‘Тепер ми можемо точно і певно довести, що саме наша Історія (українська) стала жертвою найбільшого культурного грабунку і обману так, як жодна інша історія європейських народів, завдяки німецьким історикам”» [55, с. 72].

Залишається непорушною тільки московська складова частина світової історії, і саме її так страшенно бояться історики — чиновники українських державних установ. Пам’ятають господаря, який їх виховав та вигодував.

Територія Скіфії (VIIIII століття до н. е.) дивним чином збігається з територією Сарматії (III століття до н. е. — III століття н. е.). А далі, у 330 році н. е., на південних та західних берегах Чорного моря (Понту Евксінського) з’явилася Візантійська імперія — звичайний уламок Римської імперії зі столицею в Константинополі, правителі якої знали своїх північних сусідів як русів. А один із правителів Русії навіть свою столицю тримав на Дунаї (Святослав). І та держава київських русів теж, дивним чином, повністю розташувалася на землях Скіфії (Сарматії). І все те, за твердженням німецьких і російських істориків, сталося випадково. Хоча історія не зафіксувала значних воєн на теренах давньої Скіфії (Сарматії) у ті часи. Тож куди зникло 40 мільйонів скіфів або хоча би 20 (двадцять), історія відповісти не може досі. Як пише історик Тамара Талбот Райс у своїй праці «Скіфи» — «исчезли со страниц истории так же неожиданно, как и появились».

Ось ще одна дивна випадковість. Усі великі українські ріки (вони ж — скіфські, сарматські) походять від одного кореня: Дунай, Дністер, Дніпро, Дон, Донець… Одна випадковість за іншою! Цікаво зазначити, що кам’яних скіфських баб з типово українським орнаментом чомусь повністю винищувала російська влада.

Певно теж випадково.

Наведемо ще одну дивну «випадковість». Через тисячу років по скіфах українські козаки хоронили своїх гетьманів та кошових отаманів за старим скіфським звичаєм — насипали курган.

Український дослідник Володимир Іванович Петрук у своїй праці «Велика Скіфія переможе», 2011 року видання, досить влучно зазначив: «Феномен України полягає в тому, що її нинішня територія не є зшитою з клаптів в новітній час, як це уявляється В. В. Путіну чи тим політ–діячам та історикам, які в своїх картографічних уявленнях не йдуть далі від шкільної карти Київської Русі. Достатньо хронологічну вісь продовжити від часу Аскольда на глибину двох попередніх тисячоліть і перед нами постане дивне явище — та сама країна, вкрита стародавніми курганами, на тій же території, що охоплює Тавриду, Степи і Лісостеп. Не безіменна або з назвою археологічної культури, чисто науковою, і невизначеним етносом, а широко відома в античному світі поліетнічна, мультикультуральна Скіфія — велика європейська Причорноморська країна з часу наукового визначення поділу материків на Європу і Азію з кордоном по Танаїсу (Дону)» [61, с. 75].

Немає потреби зайвий раз доводити, що давня Скіфська держава була в свій час державою праукраїнського етносу, коли в неї була чітко визначена територія, а населення з тієї землі нікуди не зникало.

Слід тільки розуміти, що імперські історики, які у XVIII столітті писали світову історію, а то були переважно держслужбовці Пруської та Російської імперій, і на думці не мали, що скіфська спадщина належить українцям (русичам), загнаним у рабство в Російській імперії. Тим більше, що московитські царі платили шалені гроші своїм першим найманцям — історикам, таким як Г. Ф. Міллер (1705–1783), Г. З. Байєр (1694–1738), С. Г. Шелін (1745–1774), А. Л. Шльоцер (1735–1809), А. Й. Гільденштедт (1745–1781) та десяткам інших, які фальшували все, чого царі бажали.
* * *
Що ж розповів світові про Скіфію та скіфів великий Геродот?

Оскільки це стосується протоукраїнців та нашої землі, ми зобов’язані знати ту давню історію. Отож послухаємо Геродота:

«Розповідаючи про скіфів, я не можу сказати, що захоплююсь ними, проте вони змушені виконувати найважливіші справи людського життя краще за будь–який інший народ на землі. Я маю на увазі їх здатність до самозбереження як себе, так і свого способу життя. Прикладом цьому є те, що скіфів не могли знищити ніякі нападники на їх країну, всіх тих нападників скіфи знищували самі.

Коли скіфи вирішать, що для них вигідно не вступати в пряму битву з загарбниками, то вони будуть маневрувати зі своїм військом так, що ворог не зможе знайти їх армії, щоб втягти в битву.. Всі вони, один до одного, добре призвичаєні їздити верхом кіньми, в бій також йдуть в більшості верхи. Всі вони, їдучи верхом конем, влучно стріляють стрілами з луків, завзято та дуже вміло в битвах орудують списами та мечами… Скіфів ніхто не зможе побити і підкорити, бо вони добрі та дуже завзяті вояки, які дуже швидко рухаються кіньми і возами, коли інші народи воюють і рухаються пішки… Крім всього цього скіфи дуже рухливі, енергійні, завзяті, хоробрі, винахідливі люди, та ще й великі патріоти своєї країни, свого способу життя і дуже не люблять все чуже» [55, с. 34].

Ось такий портрет давнього українця–русича намалював «Батько світової історії» Геродот в середині першого тисячоліття до нової ери. Автор звертає увагу читачів на той факт, що за подальшим трактуванням істориків, переважно німецьких і російських, саме оці «завзяті вояки» та «непереможені скіфи» практично без бою підкорилися невеликому племені германських готів, а пізніше — гунам. Що повністю суперечить словам Геродота.

Отож, маємо цілком вигадані германськими істориками ситуативні події, які, складаючи перші описи світової історії, побажали зайвий раз прославити своїх предків.

Слід згадати і про племена, які, за твердженням Геродота, населяли Скіфію. Це надзвичайно цікаве питання.

«На захід від морського порту, в затоці Борисфену (Дніпра), який стоїть на середині скіфського узбережжя Понту (Чорного моря), живе скіфське плем’я.., що називається каліпіди. Сусідами каліпідів на сході є алізони, люди обох цих племен ведуть скіфський спосіб життя. Вони вирощують для харчування різне зерно: пшеницю, просо, горох, квасолю, цибулю, часник і коноплю.

На північ від алізонів живуть скіфські хліборобські племена, які вирощують зерно собі і на продаж. За ними, північніше, живе скіфське плем’я — неври, а вже за ними — лежить дика незаселена земля. Це все, що відомо про населення, яке заселює понад рікою Гіпаніс (Південний Буг), на захід від ріки Борисфену» [55, с. 26–27].

Уточнимо деякі деталі із «Історії Геродота». На захід від річки Дніпра, у межиріччі Дніпра і Дністра, в скіфські часи мешкали племена алізонів (східне Прибужжя) і каліпідів (західне Прибужжя). На північ від племені алізонів жили хліборобські скіфські племена. Тобто, якщо вважати, що алізони–скіфи в ті часи мешкали в межах сучасної Кіровоградської області, то хліборобські племена скіфів посідали терени сучасних Черкаської та півдня Київської областей. Що можна вважати цілком достовірним. Далі, на північ, на Правобережжі Київщини (до річки Прип’яті) розташовувалось плем’я неврів. А північніше, за Геродотом, лежала «дика незаселена земля». Плем’я каліпідів в часи Геродота жило в межах сучасної Вінницької та південної частини Хмельницької областей. В той час, коли придунайські землі та сучасні терени Одещини і Микол аївщини заселяло плем’я гетів. Послухаємо Геродота:

«При русі перської армії до Дунаю Дарій підкорив своєю силою скіфське плем’я готів… Гети вірять, що їх плем’я ніколи не вмре» [55, с. 49].

Саме оце скіфське плем’я гетів німецькі історики—укладачі світової історії, в подальшому прозвали готами та вигадали їм германського імператора Германоріха, щоби завоювати та підкорити Скіфію.

Не буду описувати місця розташування інших скіфських племен. Існує добрий десяток карт стародавньої Скіфії. Серед них карти: О. І. Тереножкіна, В. А. Іллінської, М. І. Артамонова, Б. М. Гракова, К. Ф. Смірнова, Птоломея з написом «Скіфія або Сарматія Європейська», видана А. Ортелієм у 1590 році та інші.

Наведу тільки короткий опис появи скіфського племені сарматів або савроматів, згідно з твердженням Геродота:

«Походження сарматів таке: колись в давнину греки воювали із амазонками. В битві на ріці Термодон греки перемогли амазонок і забрали їх в полон [царство амазонок було десь в Передкавказзі, можливо на терені сучасної Кубані]… Полонених амазонок греки посадили на три кораблі та повезли Азовським морем (Меотісом) в Грецію. Під час подорожі… жінки–амазонки зчинили заколот і знищили всіх греків. Амазонки не вміли керувати кораблями. Кораблі з амазонками пристали до берега, в місцевості Кремні [це десь між теперішніми містами — Маріуполем і Таганрогом]…

Перше, що амазонки зробили — це захопили табуни скіфських коней, які паслися в цій місцевості. Утворивши озброєний загін, амазонки розпочали напади на сусідні оселі скіфів…

Скіфи, створивши загін із озброєних молодих хлопців, приблизно рівний загонові амазонок, поселили його табором поряд з ними. Вони на своїй нараді вирішили замість воювати з амазонками, вбиваючи та калічачи молодь, краще одружити своїх хлопців з ними та мати дітей від таких хоробрих жінок… Так скіфи–молодики стали жити з амазонками, як зі своїми дружинами… Амазонки… (сказали своїм чоловікам. — В. Б.): “Ми і жінки вашого народу ніколи не зможемо жити разом, бо наше життя дуже відрізняється від їх життя… Тому.. коли хочете жити з нами, як порядні чоловіки, то йдіть до своїх батьків і заберіть свою частину господарства та повертайтесь до нас… тепер… їдемо із цієї околиці за ріку Танаїс (Дон)”… Перетнувши Танаїс, проїхали на схід три дні, потім повернули на північ, проїхали ще три дні і зупинились. Тут вони і осіли на віддалі 6 днів їзди від Танаїсу та Меотісу (Азовського моря), взявши назву “савроматів”.

У цьому краю, який тепер називається Сарматія, вони і розмножились, заселивши його» [55, с. 28–29].

Автор вважав доцільним в цьому місці навести карту розселення скіфських племен на кінець старої ери. Оскільки російські науковці вносили до своїх праць ті чи інші «доважки брехні», автор, після довгого коливання, вирішив навести карту «Расселение скифских племен по Б. А. Рыбакову» із академічної праці «Античные государства Северного Причерноморья», сторінка 9. На думку автора, карта теж несе деякі тенденційні похибки, але є найбільш досконалою, хоча — неповною.

Згідно із твердженням Геродота, плем’я сарматів походило від скіфів та амазонок і ніскільки не було причетним до пізніших прибульців на землі Скіфії. У нас немає підстав і в цьому питанні не довіряти Геродоту.

2
Не дослідивши відносини Скіфської держави з її сусідами, особливо південними та західними, важко робити висновки про стан розвитку скіфських племен у II тисячолітті до нової ери — IV столітті нової ери.

Отож, для повноти розуміння походження українського народу, розглянемо й це питання.

Згідно зі свідченнями Геродота: «Скіфи — є діти Борисфену, тут народилися над (Дніпром) і тут розвинулись як народ, утворивши свою державу Скіфію» [55, с. 5].

«На доказ цього скіфи розповідали Геродотові дві легенди, які збереглись серед їх народу і ясно вказують на те, що Скіфи (борисфени — гіпербореї, тобто наддніпрянці) народились і створили свій народ та його державу над рікою Борисфеном (Дніпром).

Різниця в цих легендах лише в іменах перших їх царів чи родоначальників. Одна каже, що засновником був Таргетай із трьома синами, друга — засновником називає Геракла, також із трьома синами. Слід пам’ятати, що Геродот все записував грецькою (старогеленською), тому ім’я Тар–гетай дуже легко розгадати, що воно не є грецьке (геленське), а місцеве — скіфське. Воно складається із двох скіфських слів: “Цар” і “Гет” та грецького закінчення — “ай”. Отже,
Каталог: file
file -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
file -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
file -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
file -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
file -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
file -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
file -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка