Дослідницька робота Картини життя, праці, побуту, звичаїв та обрядів гуцулів у повісті



Сторінка4/4
Дата конвертації09.11.2017
Розмір1.08 Mb.
1   2   3   4
Народні гуляння на Гуцульщині

Письменник назвав свій твір "Тіні забутих предків". Назва не випадкова. Серед гуцулів, відрізаних горами від широкого світу, збереглися ті давні звичаї і вірування, давнє світосприймання і світовідчуття, коли природа й життя людини зливались в одне нероздільне ціле. Було кілька варіантів заголовка: "Тіні минулого", "Голос віків", "Відгомін" перед віку", "Подих віків", "Дар предків забутих", "Голос забутих предків".

М.Коцюбинського приваблювали душевна та фізична сила, здоров'я простого народу, в даному разі гуцулів. Серед його нотаток двічі зустрічається запис: "Гуцул – здоровий, як гірське повітря, легкий, як потік у свому бігу".

У повісті яскраво змальовані особливості побуту, господарства, сімейного та громадського життя гуцулів. Через долю закоханих Івана та Марічки Коцюбинський показав існування серед гуцулів давнього звичаю "призми" – довголітнього ворогування двох гуцульських родів, кровну помсту тощо. Вся повість просякнута легендами, міфами, повір'ями, віруваннями, архаїчними звичаями та обрядами. Інколи навіть важко відрізнити, де закінчується дійсність і починається домисел – так органічно сплетені вони в повісті. Матеріал твору дає можливість скласти також уяву про духовну культуру українських горян.

Написавши "Тіні забутих предків", М.Коцюбинський не припиняє вивчення Гуцульщини. Навпаки, інтерес до неї в письменника ще більш поглиблюється, особливо під впливом знайомства з особливостями сімейного та громадського побуту українських горян. Про це свідчать численні записи, що були зроблені Коцюбинським у його записних книжках, а також спогади Гнатюка. "Найбільше, - згадував Гнатюк, - зацікавили його були отці прояви гуцульського життя:

1. Родова мість, яка заховалася між гуцулами ще в такій майже силі, як італійська вендета на Сицілії.

2. Інституція годованців, яка дає старим якийсь час жити безжурно "набувати сили" на сім світі. Він добачував у ній глибокий філософічний підклад і хотів ним закрасити задуману повість.

3. Вільна любов, яка проявляється у тім, що майже всі – з малими виїмками – гуцули не доховують подружньої вірності і поза легальним подружжям знаходять собі любасів та любасок, з якими проводять далеко кращі хвилі, як із вінчаним подругом чи подругою".



Окремо зацікавився Коцюбинський поширеним серед гуцулів звичаєм брати в сім'ю так званого годованця, тобто приймака. Письменник помітив, що становище годованця відрізнялося від становища приймака центральних губерній України. По-перше, годованця брали в сім'ю не обов'язково до дочки, а просто як робочу силу. Він міг одружитися з дівчиною з іншої сім'ї. Але в такому разі його дружина, приведена в чужий хазяйський дім, теж називалася годованкою і повинна була працювати на господаря дому. По-друге, звичаєм брати годованця могли користуватися тільки заможні селяни, ті, як зауважував Коцюбинський, "які хотять безжурного життя".

Дослідник відзначав далі, що прихід годованця в сім'ю не був простим. Це оформлялося юридично: складалася спеціальна угода у нотаріуса, де обговорювалися права годованця, якого хазяїн мав право перепродувати. Отже, взаємовідносини між годованцем і хазяїном та членами його сім'ї були нерівноправними. Годованець повністю залежав від хазяїна, тобто фактично перебував на становищі батрака.

"Годованці, - писав Коцюбинський, - звичайно живуть в хаті господи (діда з бабою) і мусять їх слухатись в роботі, просити дозволу піти кудись. Коли разом гуляють на весіллі, дід забавляється, а годованець мусить йти доглядати маржинку".

Тяжка праця, погане ставлення з боку хазяїв часто приводило до суперечок, сварок і навіть бійок між годованцями та їх господарями. Такі сутички іноді закінчувалися смертельними випадками. "Коли годованець, зауважує Коцюбинський, - купить своїй жінці (годованці) щось кращого з'їсти, виходить сварка. Газди уважають, що годованці не мають права тепер набуватися, що це тільки їхнє право – і звідси сварка".

Серед багатьох обрядів та звичаїв, спостережуваних Коцюбинським, його увагу привертали похоронні обряди, оскільки вони зберегли тут найдавнішу форму – поховання на санях, різноманітні гри та забавя при мерці. Письменник бував присутнім на таких обрядах, особисто брав участь в ігрищах. Ось як описує він цей гуцульський обряд: "В селі потрапив на оригінальний обряд. Вночі десь померла бабуся – і ось з далеких хат (тут хата від хати на кілька верст) зійшлися люди. На лаві під стіною лежить покійниця, горять перед нею свічки, а в хаті поставлені лави, як у театрі, і на них сидить маса людей. Тут же, біля покійниці в сінях, зібралась повеселитись молодь. І яких тільки тут ігр не було! Сміх роздавався безперервно, жарти, поцілунки, крик, а покійниця скорбно зімкнула вуста, і тепляться похоронним блиском свічки. І так всю ніч".

Не лишив Коцюбинський поза увагою і матеріальний побут гуцулів. Він описує їх житла ("гражди"), працю, господарство та його особливості. Цікаво, що пастухи, якими переважно були чоловіки, майже півроку жили далеко від сім'ї, в горах. Коцюбинський докладно описує організацію за давньою традицією господарства в горах, зокрема, стрижку, доїння овець, виготовлення масла і бринзи, добування та підтримку ватри, розваги пастухів та інше.

На високій царині, - читаємо у Коцюбинського, – де газда має сіно (там мусить бути незамерзаюча вода, потік, - він робить зимарку з піччю, в якій горить ватра день і ніч. Газда йде з маржинкою туди сам... і пробуває там стільки, поки не з'їсть худоба сіно: місяць, два, до Різдва. Бере корову, воли, коні, вівці, свині. Часом для худоби робить застайку, де вона ховається в негоду, а найчастіше худоба і день і ніч пробуває під одкритим небом. Сніг випада на 1-1 або 2 метри. Газда дає 3, 2 або і один раз їсти (разить), прочищаючи сніг до землі, щоб худоба не втоптувала сіна ногами в сніг... Прокидає в глибокому снігу коридори в різних напрямках, де купками годуються вівці..."



Повість Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків" - високохудожній твір, написаний під враженням перебування письменника на Гуцульщині на початку XX ст. Зображуючи життя населення, автор намагається дати відчути колорит його мови, робить це тонко, вміло, із вправністю справжнього майстра, що може стати зразком того, як треба користуватися діалектними словами в художньому творі. Майстерність М.Коцюбинського, щодо володіння мовою може бути взірцем як для письменників, так і для учнізагальноосвітньої школи.

До мови повісті письменник вводить чимало слів з гуцульського говору: кичера, смерека, гачі, леґінь, бартка та інші, а також властивих йому синтаксичних зворотів: "вівця ме обростати", "я не требую їхнею згодою. Най що хоте..." І.К.Білодід зазначає, що М.Коцюбинський ставиться до цих діалектизмів як до рідного минулого якоїсь частини української загальнонаціональної мови, подає те поетичне, що пов'язане з цим говором. До того ж мова повісті "Тіні забутих предків" як за своїм словниковим складом, так і за граматичною будовою цілком узгоджується з нормами української літературної мови.

Для вивчення лексики творів з метою порівняння усної мови жителів з діалектними особливостями повісті много використано діалектичні записи, зроблені на Гуцульщині. З твору "Тіні забутих предків" виписано всі речення, в яких є ті чи інші діалектичні форми (лексичні, фонетичні, морфологічні, синтаксичні), й на цій основі створена картотека, яка стала підґрунтям для аналізу мовних особливостей повісті, майстерності користування діалектами в літературному творі.

Описуючи життя і побут гуцулів, їх звичаї, повір'я М.Коцюбинський вводить у канву твору чимало діалектизмів, які побутують і зараз, і серед яких значна кількість етнографічних. Письменник вводить ці слова не тільки тому, що хоче ознайомити читача з особливостями гуцульського діалекту, а й тому, що чимало понять не мали відповідної літературної назви, оскільки відомі були тільки в гуцульському побуті. Це назви деяких будівель, страв, продуктів харчування, посуду, одягу, взуття, музичних інструментів, тварин і рослин, демонологічні назви, мікротопоніми та інші. З іншого боку, автору потрібно було введення діалектизмів для надання творові гуцульського колориту, індивідуалізації мові персонажів.

Використовує письменник також лексичне й семантичне обрамлені діалектизми, які здебільшого розкриваються самим контекстом. Наприклад: "Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері, чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі. Не раз вона з ляком думала навіть, що то не од неї дитина. Не "сокотилася" баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила свічки - і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня.

Туго росла дитина, а все ж підростала, і не стямились навіть, як довелось шить її штани. Але так само була чудна. Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і невідоме нікому або без причини кричить. Гачі на йому спадають, а воно стоїть серед хати, заплющило очі, роззявило рота і верещить."

У лексичному складі гуцульських говірок є місцеві слова, що поширені і в інших південно - західних діалектах, а також слова із зміненим значенням (місцевого поширення). Наприклад: денцівка - сопілка з денцем, любас - коханець, стариня - батьки, тусок - жаль, царинка - огороджена сіножать, чугайстир - лісний дух. В гуцульських говірках є багато запозичень: бовгар - пастух рогатої худоби, ґрунь - вершина гори, жентиця - сироватка.

У повісті "Тіні забутих предків" М.Коцюбинський використав лексичні, фразеологічні, фонетичні та морфологічні особливості гуцульської говірки, щоб надати повісті мовного колориту, притаманного Гуцульщині, для індивідуалізації мови персонажів. Таким чином Гуцульщина повністю вимальовується такою, якою сприймали й бачили її самі гуцули. І нині, на початку XXI ст., читач із захопленням сприймає розповідь про самобутній гуцульський край, його обряди, звичаї.

Початок твору простий, спокійний, як і належить епосу або казці. Але вже з перших слів оповіді в ній з’являється фантастичний елемент. Неспокійний був новонароджений Іванко, і забобонна мати, не знаючи чим це пояснити, вважає, що дитину їй підмінили. Мабуть, баба при пологах «не обкурила десь хати», «не засвітила свічки», і їй підклали бісеня. Тож із перших днів свого народження Іванко потрапляє в атмосферу фантастичних народних вірувань, які його батьки успадкували від своїх, а ті — від давніших предків.

Майстер психологічної новели, Коцюбинський знаходить напрочуд вдалі засоби для розкриття внутрішнього світу маленького гуцула. На початку твору таким важливим художньо навантаженим словом є не якийсь дивний троп, а звичайне дієслово «знав». Воно найкраще показує світо-відчуттєву позицію маленького хлопчика. Так, автор зауважує: «Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато». З чого ж складається знання карпатського хлопчика? «Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там блукає веселий чугайстир, який зараз провисть стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири».

Уся природа здається Іванкові, наче давньому язичникові, сповненою живої й таємничої сили: «Всякі злі духи заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загороди та чигають на християнина або на маржинку, щоб зробити їм шкоду».

Природа — вмістилище не тільки живої, а й божественної сили. Під чарівні звуки Іванкової сопілки Марічка думає про бога-сонце і про сонце як праве боже лице. І в цьому обожненні небесного світила злиті, воєдино і язичницькі уявлення про надприродне, і ототожнення природного тіла з християнським богом.

Коцюбинський бачить джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в давній традиції, що йде від прапредків, ай в особливостях самої гірської природи і способу життя серед неї. Природні явища стають джерелом народження фантастичних образів. В дитинстві для Іванка, як і Марічки, «весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна».

У дорослому віці фантастичні уявлення не зникають, а лише набирають інших форм. У нотатнику Коцюбинський, збираючи матеріал для твору, записує: «Живий вогонь — ватра на полонині, яка не (може) повинна загаснути ціле літо». Віра в таємничу, живу силу вогню — одна з найдавніших у світі. Вогонь допоміг людині пристосуватися до несприятливих погідних умов, він зробив їжу більш їстівною, захистив від ворогів, допоміг витворити знаряддя праці. Божественне походження вогню закарбувалося в багатьох легендах, міфах, зокрема, про Прометея. І язичник-гуцул вірить у надприродність вогню-ватри.

Цікавою в цьому відношенні є сцена першої появи Іванка на полонині серед вівчарів. Він знаходить їх за розпалюванням вогню, причому стародавнім способом — за допомогою тріски й каменю. Письменник показує і язичницький обряд і характер гуцула. Вівчарі не відповідають гуцулові навіть на його вітання «Слава Ісусу!», бо зайняті священною справою. І коли нарешті маленький вогник вискочив із скалки і «ватаг побожно підняв вогонь і встромив в ватру», він обернувся до Івана і відповів: «Навіки слава!».

І це не примха, не дивацтво ватага, а свідоме обожнення вогню.

Кожна важлива справа на полонині супроводжується ворожінням, ритуальними діями, що надають їй таємничості.-Від цього і характер гуцула постає величним, загадковим, сповненим якоїсь невідомої билинної, сили. Так, здавалося б, звичайний, буденний процес приготування сиру відбувається як таїнство.

І людська праця, і людська пісня — все дихає первісною дикою природою. Малому Іванкові довго не давалася справжня музика. Не та, якої навчався він від старших, а чарівна — та, яка б передавала його почуття захоплення казковою гірською природою. І ось одного разу він почув, як грає щезник. Ця пісня і вразила Іванка, і перелякала. Але коли жах минув, мелодія, яку він довго шукав, прийшла до нього. У такий фантастичний спосіб, який відповідає уявленням молодого гуцула, автор показує народження чарівних перлин народної творчості. Пісня, яку Іванко зібрав з гірських голосів, як бджола збирає мед з квітів, — це спів його душі, коли «його дихання в одно зливалось із диханням гір». Так Коцюбинський продовжує і розвиває велику тему, яку він розробляв і в попередніх творах, — єдність людини і світу.

Гуцул — дитя природи і живе з нею у більшій злагоді, ніж будь-хто. Природа входить у його душу чарівними звуками, казковими образами, якими він наділяє її явища, її рослинний і тваринний світ. І, навпаки, душа людська народжує красу і вертає її природі в своїх піснях: «На що б око не впало, що б не сталось на світі: чи пропала овечка, полюбив леґінь, зрадила дівка, заслабла корова, зашуміла смерека — все виливалось у пісню, легку і просту, як ті гори в їх давнім, первіснім житті!».

Не випадково, що й такий прекрасний і природний вияв людини, як кохання, оповитий піснями. Іван «грав на флояру», Марічка співала. І мова цих звуків була мовою кохання. І все це в одно зливалось з неповторною карпатською красою: «Іван слухав тоненький дівочий голос і думав, що вона давно вже засіяла гори співанками, що їх співають ліси й сіножаті, груні й полонини, дзвонять потоки і виспівує сонце… Але прийде пора, він поверне до неї, і вона знов позбирає співанки, щоб було одбуть чим весілля…»

Серед карпатських нотаток Коцюбинського 1912 р. є така фраза: «Хочу набутися». Він записав її під час третього відвідування Криворівні, маючи, очевидно, намір продовжити свої «Тіні забутих предків». Та смерть письменника не дала йому змоги здійснити цей замір. Проте фраза глибокого філософського змісту, мабуть, почута ще раніше, все ж таки ввійшла у твір. Письменник її вкладає у вуста Палагни, дружини Івана. Герої Коцюбинського сповнені ненаситної жадоби життя, цієї найдивовижнішої загадки людини і всього живого.

Діалектика життя і смерті показана і в епілозі повісті «Тіні забутих предків».Як і всі найважливіші події в житті гуцулів, обряд похорону сповнений ритуального і таємничого змісту. Грає трембіта. На лаві лежить мрець, в його головах спочиває душа, «вона ще не сміла вилетіть з хати». Коцюбинський поєднує реальне і фантастичне. По обличчю мертвого Івана лазить муха, і труп уже почав псуватися. А проте тіні повзають по лику Івана, «наче затаєні думки його ворушили, безперестанку міняючи вираз. В піднятому кутику вуст немов застрягло гірке міркування: що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт..,» Або цвіт яблуні, як сказав письменник в іншій новелі.

Так поєднуються і смерть, і життя, і оптимізм людини, яка в цьому обряді виказує свою зневагу до смерті.

Теми, які Коцюбинський розробляє в межах цього величезного часового масштабу, — життя і смерть, людина і природа, кохання і ненависть, язичництво і християнство — є темами вічними. Майстерність, з якою письменник це робить, зумовлює непересічне значення його твору.

Додатки

Словничок діалектизмів, які використав у своїй повісті Михайло Коцюбинський.

Назви тварин:

Ботей, - Отара

Поглядаючи на овечки, що блеяли в загородах, на свій писаний ботей (стадо, отара), на корови, що дзвонили та рули по випасах в лісі, - він не журився



"Вуйко" - 1 .Дядько по матері, брат батька або матері. 2. Про чоловіка старшого віком. 3. Вниз западалися потоки, куди не ступала людська нога, де плекався тільки бурий ведмідь, страшний ворог маржини -4. Саркастичне - про молодого неповороткого хлопця. Із цих чотирьох значень у повісті Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків" засвідчено вживання слова "вуйко" тільки у значенні ведмідь.

Готури - Глухар. Пусто і дико на тих лісових кладовищах, забутих богом і людьми, де лиш готури гутіли та вились гадюки.

Маржина -Худоба. Всякі злі духи заповнюють скелі, провалля, хати й загороди та чигають на християнина або маржину, щоб зробити їм шкоду. Худібка. Свійські сільськогосподарські тварини. Завтра приженуть нам худібку, коли б допоміг пан - біг усю людям віддати, - обізвавсь ватаг і розповів, що Іван має робити.

Будівлі та господарські споруди:

1. Вориння - 1. Зрубаний тонкий довгий стовбур дерева або одна четвертина розколотого стовбура, що використовуються для огорожі; жердина.

2. Загорожа з довгих жердин, прибитих до стовпців. Нечутна ступають пастухи в постолах, котиться м'яко вовниста хвиля по полонині, а вітер почина грати на далекім воринні .

Загорода - огороджена ділянка в господарстві, у полі для літнього утримання або ночівлі свійських тварин і птахів. А коли і їх вже не стало, на засмучену полонину приволіклась мара та й нипа по стаї й загородах, чи не лишилось чого для неї

Кошара - загорода або хлів для овець, кіз; вівчарня.

2. Дореволюційне - дерев'яний фабричний Дудинок для робітників біля фабрики, на промислі. Опустіли кошари. У повісті вживається слово кошара тільки в першому значенні.



Курбало - більш глибоке місце. Вони робили собі курбало у потоці, глибоке місце, і, роздягшись - бовтались в нім, як двоє лісних звірят, що не знають, що таке сором.

Оборіг -повітка на чотирьох стовпах для зберігання сіна, збіжжя. По далеких горбах самотіли тихі гуцульські осадки, вишневі од смерекового диму, яким прокурились гострі дошки оборогів з запашним сіном, а в долині кучерявий Черемош сердито поблискував сивиною та світив попід скелі недобрим зеленим вогнем.

Осадок - оселя (у гуцулів). По далеких горбах самотіли тихі гуцульські осадки...

Стая - 1. Житло гуцульських пастухів на полонинах. 2. Також приміщення для переробки молочних продуктів. За горбком у долинці, де вітер не так дошкуляв, він знайшов стаю, закопчену димом.

Струнка - відгороджене місце в кошарі, хлів для доїння овець. Струнка - це вузьке загороджене місце у вигляді коридора шириною у вівцю, пристосування для доїння овець. Тільки й спочинку було, що під дашком у струнці під час доїння.

Назви одягу і прикрас:

Гачі - штани. Зимові товсті, сукняні штани, які могли бути чорного, білого або червоного кольору. Йойкнула челядь, кинулась одтягати, а вже людина з лицем червоним, як його гачі, тяла барткою ворога в голову, і похитнувся Іванів тато, як підтята смерека.

Запаска - жіночий одяг у вигляді шматка тканини певного розміру (переважно вовняної), що використовується замість спідниці для обгортання стану поверх сорочки. Запаска, як правило, ткалася з різнокольорових ниток. Мені неня купила нову запаску...

Заплітки - стрічка або пучок скручених кольорових ниток, які служили для заплітання в кінець коси, щоб зав'язати її і не дати розплітатися. Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись.

Згарди -намисто з монет або хрестиків. Вона і перше любила пишно вбратись, а тепер наче щось вступило в неї: навіть у будень носила шовкові хустки, дорогі писані мудро, блискучі дротяні запаски, а важкі згарди гнули їй шию.

Кептар -к ептар виготовлявся з овечої шкіри, прикрашався кольоровою шкірою (софіяном) або кольоровими нитками. Гуцульський кептар був коротким, до пояса. Краї кептаря обрамлені смушком із ягняти. Холодний вітер розправля крила і б'є ними в груди попід кептар.

Крашениці - Див. Гачі. Гачі червоного кольору. Витягалось найкраще лудіння (одежа), нові крашениці, писані кептарі, череси...

Кресаня - капелюх. У гуцулів - це капелюх з високо загнутими вгору краями, інша назва - венгерка. Тепер Іван був уже леґінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив високий черес і пишну кресаню.

Лудіння - одяг, вбрання . Правда, вона любила пишне лудіння, і немало десь піде грошей на шовкові хустки та дорогі згарди, але то байка!

Уплітка -див. Заплітки. Ти побігла потому, я кинув твої уплітки в воду, а ти дала мені цукерок...

Черес - старовинний широкий шкіряний пояс, зшитий уздовж з двох складених разом ременів так, що мав усередині порожнину для грошей та інших цінних речей. Тоді ватаг вийма з - за череса цілий жмуток дерев'яних колодок і починає читати.

Назви взуття:

Капчури - панчохи, пошиті із сукна й оздоблені вишивкою. Вони взувалися у постоли. Мені неня купила нову запаску...! постоли...! мережані капчури...

Постоли - м'яке селянське взуття з цілого шматка шкіри без пришивної підошви, яке, звичайно, носили з онучами, прив'язуючи до ніг мотузками (волоками). Докинув у ватру смеріччя, поглянув на постоли, обсмикнув сорочку на собі і став до танцю.

Назви рослин:

Афини - 1.Назва рослин - чорниці /аccinium murtillus. 2. Ягоди цієї рослини. Кучерява зелень гогозів і афин запустила своє коріння у глибінь моху, а зверху сипнула росою червоних та синіх ягід.

Бриндуша - рослина - шафран сітчастий/ Сгосus vernus. Тремтять кучеряві овечі хвости, а голови всі нахилились, і білі плескаті зуби вигризають у корінь солодку бриндушу, храбуст або рожевий горішок .

Гаджуга- смерека. Котивсь зеленими царинками, маленький і білий, наче банька кульбаби, безстрашно забирався у темний ліс, де гаджуги кивали над ним галузками, як ведмідь лабами.

Гогози - рослина і ягода - брусниця. Знаходив ожини, гогози, пив воду з потоків і тим живився.

Матриган - рослина – Беладонна/ Аtrора ВеІІаdоnа. Умів знаходити помічне зілля - одален, матриган і підойму, розумів, про що канькає каня, з чого повстала зозуля, і коли оповідав про все те вдома, мати непевно позирала на нього: може, воно до нього говорить?

Храбуст - капустяне листя /Сіrsium оlеrасеum. Тремтять кучеряві овечі хвости, а голови всі нахилились, і білі плескаті зуби вигризають у корінь солодкубриндушу, храбуст або рожевий горішок.

Назви професій та занять

Бовгар -пастух волів. Бовгар сперся в задумі на довгу трембіту.

Ватаг - той, хто керує ватагою; ватажок. 2. Старший чабан. Ватаг занятий був добуванням живого вогню.



Градівник - чародій, який "вміє" відвертати град. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар.

Козар -п астух кіз. Біля нього - чорний пелехатий козар, що за кожним словом клене, а там, ще вівчарі.

Мольфар - чарівник. Юра - мольфар стояв по той бік вориння і дивився на неї.

Спузар - пастух, в обов'язок якого входить підтримувати вогонь, заготовляти дрова, носити воду, це на Гуцульщині своєрідний полонинський слуга.. - Ні, я спузар, - одкрив зуби Микола, - маю пильнувати ватри, аби не згасла через все літо, бо була б біда!..

Назви їжі та продуктів харчування:

Бринза –сир з овечого молока. Бринза може виготовлятися з овечого, коров'ячого, козячого молока, фактично - це будз, перетертий у певній пропорції з сіллю. Бринза зберігалася довго і була придатна для зберігання протягом року. Потому всі разом пили за здоров'я маржинки, гості набирали у бербениці бринзи та в мирності знову спускались в долини.

Будз - свіжий овечий сир. Будз виготовляється з коров'ячого молока, овечого та козячого. Все воно - чорні лавки і стіни, ватра і дим, будз, бербениці і жентиця, - все воно близьке і рідне, на всьому спочила його тепла рука.

Буришка -картопля. І, як ті діти, слухали прості оповідання про те, скільки люди вробили сіна, що буришки нема, кукурудзи ріденькі, а Мичарникова Ілена померла.

Гуслянка -кисляк з пареного молока, це кип'ячене молоко, квашене за спеціальною технологією, яке могло довго зберігатись і було придатне для споживання навіть через кілька місяців. Засідали за мережаний стіл, тяжкі в своїм овечім убранні, і споживали вкупі свіжу кулешу та гуслянку гостру, од якої облазив язик.

Жентиця - сироватка з овечого молока, а могла бути і з будь - якого. Холодна жентиця світить з коновки зеленим оком.

Кулеша - страва з кукурудзяного борошна. Споживають кулешу з молочними або м'ясними продуктами. Вживають і замість хліба. Тоді зійшлись до стаї всі вівчарі і сіли біля живого вогню, щоб в мирності з 'їсти свою першу полонинську кулешу.

Демонологічні назви:

Арідник - злий дух; чорт, дідько. Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім, що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири.

Бісиця - уявна надприродна істота, що втілює зло і, звичайно, зображується у вигляді людини з козячими ногами, хвостом і ріжками; злий дух, чорт, диявол, сатана. В гуцульській демонології бісиця - це надприродна істота жіночої статі, те саме, що біс, але жіночого роду, чортова жінка. Не "сокотилася" баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила свічки - і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня.

Бісеня - дитина біса... і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня.

Лісна - див. Бісиця. Тоді йому робиться ясно: се його кличе лісна.

Нявка - мавка. Він бачив перед собою Марічку, але йому дивно, бо він разом з тим знає, що то не Марічка, а нявка.

Чугайстир - лісовий добродушний дух чоловічого роду, всіх зустрічних викликає на танець. Чугайстир сів на пеньок, обтрусився з сухого листу і простяг до вогню ноги (220, 221,222).

Щезник, -а, ч. міф. Злий дух; лісовик (9, XI, 580). Сидів прикутий на місці і німо кричав од холодного жаху, а коли врешті видобув голос, щезник звинувся і пропав раптом у скелі, а цапи обернулися в коріння дерев, повалених вітром (181, 184,221).

Мікротопоніми:

Ґрунь - 1. Вершина гори2. Гора з пологою вершино. Одного разу він покинув свої корови і подряпався на самий грунь (верх).

Зарінок - 1.Пологий берег річки, вкритий рінню.2. Рівне місце біля річки, поросле травою. Його вже витягли на зарінок, але він не пізнав в ньому Марічки.

Кичера - гора, вкрита лісом, крім вершини або гостроверха гора. Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері, чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі.

Крутіж - коловорот, водоверть, тобто місце у річці, морі з круговим рухом води, що утворюється внаслідок дії протилежних течій. Зразу його тягло скочити з скелі у крутіж: "На, жери і мене!".

Недеї - дика вершина гори. Вище, по безводних недеях, нявки розводять свої безконечні танки, а по скелях ховається щезник.

Плай - стежка в горах або стежка пологою вершиною гори. Ліси ще дихали холодками, гірські води шуміли по скоках, а плай радісно підіймався угору поміж воринням.

Суточки - обгороджені гірські стежки, що ведуть від дороги додому. Сідлались коні, і суточками зеленим верхом ішов пишний похід та закосичував плай гейби червоним маком. Це приклад невдалого використання діалектного слова М.Коцюбинським. Треба було використати слово стежка, а не плай.

Царинка - 1. Околиця, край села. 2. Місцевість за селом, де пастух збирає худобу; вигін. 3. Необроблюване, поросле травами поле. 4. Засіяне поле, посіви; лан.5. Невеличка лука при садибі, в горах або в лісі, призначена для сінокосу. 3відси дивився на гори, близькі й далекі верхи, що голубіли на небі, на смерекові чорні ліси з їх синім диханням, на ясну зелень царинок, що, мов дзеркало блищали в рамах дерев.

Назви музичних інструментів:

Денцівка - музичний інструмент типу сопілки. З досадою кидав денцівку і слухав інших мелодій, що жили в ньому, неясні і невловимі.

Трембіта - гуцульський народний духовий музичний інструмент у вигляді довгої дерев'яної труби без вентилів і клапанів. Раптом до вуха долітає давно жданий поклик трембіти.

Флояра - басова сопілка - зубівка, майже метрової довжини,поширена на Гуцульщині. Наш Федір зробив си таку файну флояру...та й як заграє....

Назви посуду:

Барильця - невеличка посудина для рідини, найчастіше з дерева, з двома днищами і опуклими стінами, стягнутими обручами. Нові бербениці й барильця німують в кутку, хоч тільки занукай до них - і обізветься голос, що там жив.

Бербениця - діжечка, барило - бондарський посуд заввишки приблизно в один метр, діаметром 35 - 45 сантиметрів з двома денцями, верхнє дно при потребі відбиралося. Бербениця служила для зберігання і транспортування молочних продуктів: бринзи, гуслянки, будзу. Бербеницю можна покласти у бисаги й вантажити на коня. І завів Івана до стаї, де од порожніх бербениць, путин та голих лавиць йшов запах пустки.

Коновка - металева або дерев'яна посудина з дужкою для носіння і зберігання води тощо заввишки приблизно 50 сантиметрів, діаметр дна ширший від верха, з дерев'яним вухом. Коло такого поточка якась добра душа лишала горнятко або коновочку гуслянки.

Начиння -1.Знаряддя праці, що необхідні для виконання будь - якої роботи. 2. Господарські речі, які служать для приготування, подачі, зберігання їжі, напоїв; посуд . Ватаг сидить серед свого начиння, як батько серед дітей. В повісті "Тіні забутих предків" М.Коцюбинський використовує начиння в другому значенні.

Путина - посудина для молока або для виготовлення сиру.

Явища природи:

Габа - хвиля. Марічку несла річка, а люди дивилися, як крутять нею габи, чули крики й благання і не могли врятувати.

Мрич - мряка. Холодна мрич підіймалась з долини та простягала білі мохнаті лаби до чорних смерек, а під блідим ще небом оповідав свій сон Черемош.

Негура - туман. Часто негура заставала вівці у полонині.

Плова - злива переважно з буревієм). Б'ють плови весняні. Ричать громом гірські верхи - і дух злого холодом віє од Чорногори ... а тут раптом з'являється сонце - праве боже лице - і вже дзвенить у коси, що кладуть сіно у поліг.

Почуття:

Тусок - туга, смуток. Але потому щемлячий тусок погнав його в гори, далі од річки.

Назви свояцтва:

Неня -мати.2. Вживається при вираженні переляку, здивування, радості. Мені неня купила нову запаску...

Стариня - старі люди, старики, батьки. Сходились коло церкви або десь у лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів.

Пори року:

Благовіщення - одне з християнських свят. На Благовіщення ще вона закопала у муравлисько сіль, булку й намисто і нині треба було все те звідти дістати.

Первовік - Початок віків, найдавніший час. - З первовіку не було гір, лише вода... Така вода, гейби, море без берегів.

Петрівка - піст перед Петровим днем, православним церковним святом на честь апостолів Петра і Павла. У Петрівку упали зими - і то такі тяжкії, що три дні не сходив сніг.

Назви вогню:

Ватра - вогнище, багаття. Ніжно дзвеніла над ним хвоя смерек, змішавшись з шумом ріки, сонце налляло злотом глибоку долину, зазеленило трави, десь курився синій димок од ватри, з-за /греця оксамитовим гулом котився грім.

Грань - жар. Весела грань сміється до Івана з - під важкого накладу і раптом щезне.

Назви предметів домашнього побуту:

Бартка - маленька сокира. Вітер гострий як наточена бартка, бив йому в груди, його дихання в одно зливалось із диханням гір, і гордість обняла Іванову душу.

Дзьобня - гуцульська вовняна торба. Іван теж дістав нову кресаню і довгу дзьобню, що била його по ногах.

Забава - 1. Розвага, гра. 2. Те, що дає розвагу, втіху. Забава трясла стінами хати та била хвилями зойку в спокійне ложе мерця.

Кашиця - дерев'яна або кам'яна загата по берегах гірської річки для захисту берегів від розмивання. Мусило ж прибитись десь до кашиці, десь люди мали його спіймати.

Копиця - 1. Невеличкий стіжок сіна, соломи тощо.2. Те саме, що копа. Стіжок із 60 - и снопів хліба, складених колоссям усередину й покритих одним снопом зверху. Копиця - це купа сіна, яку можуть перенести двоє людей на спеціальних носишах або возити конем. Вилізу на копицу та й си подивлю на полонинку, а ти мені затримбітай...

Лавиця - дошка (або кілька дощечок) на стояках (іноді прикріплена до стіни), на яку сідають або кладуть, ставлять що - небудь; ослін. І завів Івана до стаї, де од порожніх бербениць, путин та голих лавиць йшов запах пустки.

Острива - закріплена вертикально на поверхні землі верхня частина стовбура дерева (переважно смереки), на яку складають сіно або снопи. Острива має довгі сучки, які не дають сіну злежатись, через що воно краще просушується. Ледве помітний у лісовім зелі, збирав квітки і косичив ними свою кресаню (бриль), а утомившись, лягав під сіном, що сохло на остривах, і співали йому до сну та й будили його своїм дзвоном гірські потоки.

Пістоля - пістолет. Коли замовкли стріли пістолів і одспівали весілля, а жінка пригнала до загороди вівці й корови, Іван був задоволений навіть.

Поліг - 1. Низовинна рівнина. 2. Покіс, скошена трава. Вона кида в поміч граблі і простягає до нього руки.

Тобівка - гуцульська шкіряна торба з орнаментом, яку носять на ремені через плече. Обличчя схилились до облич, тепле дихання мішалось з диханням, упрілі чола ловили у себе блиск смертельного світла, що запалило мінливі вогні на дротяних запасках, на чересах та тобівках.

Топірець - 1. Сокира з довгим держаком, що використовувалась як зброя.2. Сокира на довгому держаку, звичайно, прикрашена інкрустацією, різьбленням. Іван зігнувся, чекаючи смерті, та Юра вгамував свою лють на бігу і гарним величезним рухом одкинув свій топірець. В повісті це слово використовується в другому значенні.

Інші діалектизми:

Любас - коханець. Коли б хотіла б мати любаса, узяла б Юру.

Любаска - жіноча форма слова до любас. Він мав би з неї любаску, коли б тоді з'явився.

Вугля - вугілля. З подри, де сохнуть великі круглі боханці будзу, повіває на ватага вітер, але не може прогнати зі стаї запах вугля, сиру і овечої вовни.

Примівка - замовлення. Вона підглядала, говорила примівки, по кілька разів на вечір бігла до коров, вставала навіть вночі.

Співанка - те саме, що пісня. - Почекай браччіку Йва, я зараз! - гукнув од стаї спузир, і вже звідти долітала до Івана його співанка.

Манниста - худоба, яка дає молоко з високим вмістом жиру.

Плохий - те саме, що поганий. Не падають трупом, які плохі вівці, а твердо стоять на тоненьких ногах .

Смерековий - прикметник від слова смерека. Звідси дивились на гори, близькі й далекі верхи, що голубіли на небі, на смерекові вічні ліси...

Студений - 1. Дуже холодний.2. Байдужий, безсторонній (про погляди, вираз обличчя, слова. Раз якось паслись мо вівці, та й звіяв студений вітер, гейби взимі...

Файний - гарний. За його пам'яті вже двічі коло їх хати трембітала трембіта, оповіщаючи горам і долинам про смерть: раз, коли брата Олексу роздушило дерево в лісі, а вдруге, коли браччік Василь, файний веселий леґінь, загинув у бійці з ворожим родом, посічений топірцями.

Фудульний - гордовитий, зарозумний, пихатий. Його Палагна була з багацького роду, фудульна, здорова дівка, з грубим голосом й волосатою шиєю.

Дієслова:

Банувати - сумувати, журитися. - За тобою, душко Марічко... за тобою, банував...

Блеяти, блею, блеєш. Бекати. Мечуться пси, блеють овечки і ллються перистим потоком в долину, трясучи вим'ям, обважнілим од молока.

Брели, бреду, бредеш, недок. 1. Повільно йти.2. Переходити вбрід, перебродити (річку, струмок). За день перед сим, коли брела Черемош, взяла її вода.

Видіти, -джу, -диш, недок. Бачити. - Чого вилупив баньки? Не видів?

Нипати, -аю, єш, недок. Ходити туди - сюди, вишукувати що - небудь. А коли і їх вже не стало, на засмучену полонину приволіклась мара та й нипа по стаї й по загородах, чи не лишилось чого для неї .

Облягатись, -аюся, аєшся, недок. 1. Укладатися спати.2. Лягати на чомусь чи де - небудь. Іван, перш ніж облягатись, кликав до себе Миколу, завжди співучого і говірливого.

Розметати, -таю, -аєш, ечу, ечеш. Швидко або із силою розкидати що - небудь в різні боки. Летить од Чорногори, як розгнузданий кінь, б'є копитами трави і розмечує гривою звуки флояри.

Розщібати, -аю, аєш. Розстібати. Палагна розщібнула сорочку, скинула з себе, постояла гола посеред хати і, боязко озираючись на Івана, пішла до дверей.

Скалити, -лю, лиш, недок. 1. Розсуваючи губи,відкриваючи, показувати зуби (звичайно про тварин).2.Злегка прикривати повіками (око, очі); трохи примружувати.

Сокотити, -очу, -отиш, недок. Берегти, стерегти. Він мусить сокотити вогонь, сю полонинську душу, бо хто знає, щоб сталося, якби не вберіг!

Чюрити, -рить, недок. Дзюрчати. Там можна побачитись з далеким родом, що ос/вся по околишніх селах, та й траплялась нагода оддячити Гутенюкам за смерть Василеву, та за ту кров, що не раз ч юрила з Палійчуків.

Щезати, -аю, аєш, недок. Переставати існувати, бути в наявності. Отак якби хухнув на скло, воно запітніє, а потому щезне усе, наче нічого не було.

Прислівники:

Хутко - означає дію, що відбувається, здійснюється з великою швидкістю, швидкий, скорий. Співай, Марічко, не втрачай веселості свої, я си хутко поверну.

Борше - швидше. - А розклади борше ватру в стаї..

Май. 1. Мабуть.2. Більш. Нічьо... В мене є другі. - май ліпші.

Силком - силоміць, насильно. Але Палагна була фудульна, її силком не візьмеш.

Сночі - учора ввечері. - А я йду сночі, - оповідав Іван, - повз її хату та й дивлюся - кочеється шос кругле, гейби капшук.

Уліті - літньою порою, влітку. А коли сонце знизилось, одцвіли ватри і дими одпетіли у небо, радісним риком обізвалась худоба, перегнана через жар, аби була остра уліті, як гота ватра, аби множилась так, як намноживсь од вогню попіл.

Файно - гарно. Я си обую файно та буду дівка.

Частки:

Си, Ся Себе. Я си обую файно...

Сполучники:

Гейби. Наче, немов. - А я йду сночі, - оповідав Іван, - повз її хату та й дивлюся - кочується шось кругле, гейби капшук.

Вигуки:

Мой. Уживається при звертанні до людини як вигук. - Ой мой-мой! Шо ти говориш....

Гоу. 1. Звуконаслідування, яким супроводжується стрибок, притупування в танці.2. Те саме, що гоп. Несподівано заскочила повінь, люті габи збили Марічку з ніг, кинули потім на гоу і понесли поміж скелів у долину (204).

Ігій. Тьху. Ігій на тебе, відьмо.

Список використаної літератури:

  1. М.Коцюбинський, Твори в трьох томах, т.2. К., 1985, стор. 494).

  2. "Літературно-науковий вісник", 1913, т. LXIII, №5, стор. 221 (М.Коцюбинський, твори в трьох томах, т.3 стор. 344).

  3. Листи М.М.Коцюбинського до О.І. Аплаксіно, стор. 182-183).

Список використаних джерел:

  1. gendocs.ru

  2. referatcentral.org.ua

  3. uk.wikipedia.org/wiki

  4. www.kosivart.com


Каталог: uploads -> editor -> 2020 -> 285258 -> sitepage 92
285258 -> Голубівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Новомосковської районної ради Дніпропетровської області
sitepage 92 -> Реферат на тему: «Метали» Роботу виконала уч. 10 класу Марчук Тетяна Перевірила вч хімії Коненко Т. К
285258 -> «Вдячність»
285258 -> Урок навчальна конференція
285258 -> Начальник цз голубівської сзш н. А. Чернявська «04» квітня 2014 р
285258 -> Історія України (9 клас) Наш край у II половині XIX ст. Мета уроку
285258 -> Урок подорож Різноманітність уроків подорожей у цирку Пливемо до Робінзона у зоопарку Політ до космосу
285258 -> Морфеміка як учення про будову слова. Типи морфем
285258 -> Закріплення вживання великої літери в іменах, по батькові, прізвищах людей, географічних назвах та кличках тварин


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка