Екологічна стандартизація як інструмент виробництва і просування інноваційної продукції



Скачати 209.93 Kb.
Дата конвертації16.02.2017
Розмір209.93 Kb.
Екологічна стандартизація як інструмент виробництва і просування інноваційної продукції*
Теоретико-методологічні розробки у більшості сфер економіки, фактично всіх сферах діяльності людини безпосередньо та опосередковано пов’язані із законодавчим, нормативним, метрологічним забезпеченням. Стандартизація, метрологія, сертифікація та акредитація наразі набули системного характеру щодо євроінтеграційного вектора розвитку держави. Міжнародні еколого-економічні та соціальні напрями діяльності підприємств і організацій, співпраця між суб’єктами бізнесу у різних країнах, експортно-імпортні операції, надання послуг, розуміння ділових контактів та виконання спільних місій неможливі без адекватного розуміння, удосконалення і використання стандартизації. Тому стандартизація є обов’язковою атрибутикою державності, створює передумови розвитку інноваційної й екологічної продукції, забезпечує основні принципи екологічної безпеки, що сприяє вирішенню завдань «зеленої» економіки та забезпеченню захисту навколишнього природного середовища (НПС).

Розширення процесів глобалізації та ресурсів зовнішнього фінансування створює чинник більшої взаємозалежності фірм одна від одної. В умовах глобалізації ринків, товарів і послуг керівники фірм, організацій, держав все більше змушені звертати увагу на забезпечення відповідного до міжнародних стандартів рівня якості продукції та НПС. Інтеграційні процеси у світовій та європейській економіці щодо гармонізації законодавчо-нормативної бази, безпеки споживання товарів і послуг, охорони НПС знайшли своє відображення у резолюціях Генеральної Асамблеї ООН, Європейського Союзу (ЄС), Генеральній угоді з тарифів та торгівлі, привели до необхідності підтвердження відповідності (сертифікації) продукції та послуг встановленим до неї вимогам стандартів або інших нормативних документів. Інноваційна стратегія забезпечення гармонізації життєдіяльності суспільства та НПС передбачає вдосконалення систем стандартизації і сертифікації, їх гармонізацію з вимогами європейських законодавчих та нормативних актів.

Розвиток міжнародної торгівлі змушує експортерів вивчати вимоги міжнародних стандартів і випускати продукцію, що їм відповідає. Збільшення обсягів експорту (ефект масштабу) стимулює розвиток системи стандартизації, що, як правило, поширюється на тих національних виробників, які враховують якість вхідних ресурсів (наприклад, вимоги стандартів ДСТУ ISO 14 000, 9000, НАССР (Система аналізу небезпечних чинників і критичних точок контролю)).

Активна конкуренція на внутрішніх ринках також сприяє розумінню того, що стандартизація є умовою успішної торгівлі. Така ситуація активно стимулює розробку і дотримання вимог стандартів. Стандартизація є сучасним засобом світового регулювання. Міжнародна система стандартизації повинна забезпечувати баланс між політичним баченням цих процесів і практичних заходів, які необхідно виконувати. Змінюється й еколого-економічна модель, оскільки послуги виходять на рівень міжнародної конкуренції, різні технології зливаються, традиційні межі між секторами економіки зникають і ускладнюються. Клієнти шукають постачальників і субпідрядчиків на глобальному рівні. Ця тенденція стимулює потребу в напрацюванні нормативних документів, ухвалених на міжнародному рівні, що можуть використовуватися для визначення конкретних специфікацій і вимог до продукції і послуг тощо.

Отже, завдання процесу стандартизації полягають у розроблянні нормативних документів на основі діалогу, оцінки і прогресу, що відповідають вимогам ринків і всіх соціально–економічних факторів. Стандартизація є колективний сучасний засіб, що встановлює порядок і довіру до продукції та послуг, сприяє конкурентоспроможності організацій, одночасно робить внесок у підвищення якості життя і стабільності розвитку.

Стандартизація виконує такі функції:

− економічна функція: інформування про продукцію та її якість, поширення інформації про нові матеріали і методики вимірювань, зниження собівартості, сприяння конкуренції на основі стандартизації й уніфікації і забезпечення взаємозамінності;

− соціальна функція передбачає встановлення такого рівня параметрів і показників продукції, які відповідають вимогам охорони здоров'я, санітарії і гігієни, забезпечують охорону НПС і безпеку людей при її виробництві та використанні;

− охоронну, котра полягає в захисті прав споживачів, суспільства, НПС від неякісної продукції і техногенних впливів, розробці законодавчих обмежень на використання ресурсів;

− інформаційну, тому що стандартизація забезпечує всі галузі виробництва, науки, техніки, НПС нормативними документами;

− комунікабельну, спрямовану на взаємодію підприємств, організацій у країнах і на забезпечення міжнародного співробітництва, утворення бази для об'єктивізації різних видів сприйняття інформації споживачами (наприклад, термінологія), які забезпечують для суспільства взаєморозуміння тощо.

Мета і завдання екологічної стандартизації загалом у світі та в кожній з країн зокрема зумовлені рівнем науково-технічного розвитку. Сутність робіт у сфері стандартизації залежить від рівня промислового, соціального розвитку країни, уваги, яка приділяється питанням охорони НПС, розвитку науки, техніки, технологій, наявності гармонізованих стандартів, участі в роботі міжнародних організацій з метрології, стандартизації і сертифікації. Розвиток екологічної стандартизації передбачає: врахування екологічних обмежень та інновацій; задоволення основних потреб людини на нашій планеті; підтримку екологічної цілісності і прийняття довгострокових планів та поглядів щодо проектів екологізації економіки; методик визначення вмісту нових полютантів у продукції та щодо простежування «життєвого» циклу продукції; гармонізацію й адаптацію стандартів ЄС в Україні та ін. Проте в наш час розробка нових стандартів має враховувати новітні досягнення в галузі метрології, стандартизації, сертифікації, включаючи матеріальну, методичну базу та стандарти Міжнародної організації зі стандартизації (ISO), Міжнародної електротехнічної комісії (IEC), Європейського комітету зі стандартизації (CEN), Європейського комітету зі стандартизації в електротехніці (CENELEC), положення директив ЄС, наукові розробки галузевих й міжнародних організацій, наприклад, Продовольчої та сільськогосподарської організації (ФАО) ООН та ін. Інноваційність теоретико-методологічних, практичних напрямів стандартизації також полягає у розробленні, впровадженні нормативних документів за активної участі міжнародних організацій, таких, як: Міжнародний форум з акредитації лабораторій (ІLАС), Міжнародна асоціація з атестації та підготовки експертів-аудиторів (ІАТСА), Європейська організація якості (ЕOQ), Європейський фонд з управління якістю (ЕFQM), Європейська організація з випробувань та сертифікації систем якості (ЕQNET), Євро­пейська акредитація сертифікаційної діяльності (ЕАС) тощо (рис. 1.68).

Ключовою концепцією функціонування ISO є: цінність – партнерство – оптимізація. Для досягнення цих стратегічних цілей ISO має зв’язки більш як з 585 міжнародними організаціями, у тому числі з ООН та її спеціалізованими установами. Міжнародна організація зі стандартизації має загальний консультативний статус в Економічній та Соціальній Раді ООН (ECOSOC); Комісії Codex Alimentarius FAO/WHO (експорт та імпорт сільськогосподарської продукції); Міжнародній організації праці (ILO) (врахування соціальної відповідальності у стандартах, у тому числі і на системи менеджменту); Міжнародному центрі торгівлі UNCTAD-WTO (ITC) (розробка стандартів та встановлення відповідності тощо); Європейській Економічній Комісії (комітет з розвитку торгівлі, промисловості та підприємництва та робоча група з політики в галузі технічного узгодження і стандартизації) та інших організаціях.

Для інноваційної діяльності підприємств та використання сучасних технологій, глобальної торгівлі, конкурентоспроможності, безпеки продукції і послуг міжнародні стандарти і діяльність ISO, зокрема, є сприятливим фактором. Подвійний рівень консенсусу, який забезпечує ISO – для країн і зацікавлених сторін, – це основний елемент значущості і доданої вартості. Велика кількість національних органів, що беруть участь у роботі ISO (у тому числі від України), дає можливість організовувати відкритий і прозорий процес стандартизації та сертифікації, забезпечувати узгодження і участь у стандартизації схем, правил, вимог щодо сертифікації, а тепер і екологічної. Можливість задовольняти нові потреби у міжнародних стандартах у більшості галузей економіки, наприклад, туризм, безпека харчових продуктів, безпека життєдіяльності, облік та контроль речовин за «життєвим» циклом продукції, інформаційні технології, соціальна відповідальність, нанотехнології, системи управління, правила і схеми сертифікації тощо робить стандарти ISO глобально значущими.



Процеси глобального управління та підприємництва, які безпосередньо стосуються діяльності із стандартизації, такі:



Рис. 1.68. Еволюція розвитку стандартизації


  • глобальне значення міжнародних стандартів фактично у всіх сферах життєдіяльності людини, економік країн;

  • поліпшення технологічних показників роботи підприємств унаслідок системного впровадження інновацій у галузях економіки;

  • економічна і соціальна користь від стандартизації (ISO бере участь у щорічних зустрічах Всесвітнього економічного форуму у Давосі з таких питань: забезпечення рівноправної глобалізації, поширення освіти, удосконалення глобального управління тощо);

  • засідання Генеральної Асамблеї ООН, на яких розглядаються результати завдань тисячоліття (здоров’я, безпека, розподіл технологій, спрощення торгівлі, зміцнення міжнародного співробітництва тощо);

  • усунення тарифів та бар’єрів у торгівлі та ін.

Екологізація стандартизації має вирішувати систему суперечностей, а саме: загострення суперечностей між обмеженістю природних ресурсів та зростаючими людськими потребами, що сприяє зміні методик стандартизації; конфлікт інтересів між корпораціями, промислово розвинутими та найбіднішими країнами світу із забруднення НПС; посилення суперечностей науково-технологічного прогресу; супереч між колишніми та новими технічними ідеями в умовах «зеленої» економіки.

Екологічні стандарти допомагають підвищувати рівень якості, безпеки, надійності, ефективності, сумісності і взаємозамінності, забезпечуючи такі переваги для підприємств та всіх сфер бізнесу: сприяють розробці, виробництву і пропозиції продукції і послуг, роблять їх більш ефективними, безпечними й екологічно чистими; сприяють справедливості міжнародної торгівлі; мінімізують негативний вплив на НПС; ефективне використання усіх видів ресурсів, скорочення відходів; демонстрування позитивного корпоративного іміджу; збільшення прибутку при одночасному поліпшенні екологічних і соціальних стандартів та ін.

Зокрема, за останні 20 років Європа досягла підвищення продуктивності ресурсів (або екологічної ефективності) у процесах виробництва і споживання. На кожен євро потрібно все менше і менше енергії і сировини (це явище відоме як «відносний розрив зв'язку» (decoupling) екологічного навантаження та економічного зростання). Разом з тим у деяких випадках зростання ефективності привело до зниження цін на товари та послуги, що стимулювало попит, − це явище називають «ефектом рикошету». При найбільш несприятливому сценарії супутнє зростання виробництва і споживання може більш ніж компенсувати падіння попиту завдяки первинному підвищенню ефективності [3].

В Україні розробляються дієві заходи із зменшення майбутнього впливу глобалізації в економічній сфері та її наслідків для економічної політики. Одним із них є адаптація, імплементація, гармонізація законодавчо-нормативної сфери для всіх галузей економіки. Україні необхідно впроваджувати CALS-технології щодо «безупинного розвитку» та використання життєвого циклу продукції і зокрема його складових: моделювання і вибір оптимального комплексу процесів; фінансові, інформаційні та матеріальні потоки; впровадження інтегрованих інформаційних систем для мінімізації витрат та ін.

У наш час діяльність європейської стандартизації здійснюється у напрямі екологічних стандартизації та сертифікації, включення екологічних питань у діяльність всіх технічних комітетів Європейського комітету зі стандартизації, гармонізації та ухвалення методом «обкладинки» міжнародних стандартів ISO/ІЕС. Стандарти як технічні документи забезпечують контроль за дотриманням усіх видів нормативів, що дає відчутний економічний ефект. Саме такий підхід до стандартизації у всіх галузях реалізується ISO.

Екологічні стандарти розробляються та впроваджуються, щоб визначити переваги певної категорії продукції чи послуг відносно її впливу на стан НПС та здоров’я людини протягом життєвого циклу. Тому екологічний стандарт на продукцію є добровільним і встановлює додаткові екологічні вимоги (екологічні критерії) до встановлених чинним законодавством, яким вона повинна відповідати, щоб було підтверджено її екологічну перевагу. В Україні, як і в усьому світі, розроблення, розгляд та узгодження міжнародних (регіональних), національних та інших стандартів покладаються на технічні комітети стандартизації за закріпленою сферою діяльності.

Сьогодні стандарти так і не стали повністю добровільними до застосування, бо не набули чинності технічні регламенти, у яких замість стандартів встановлені обов’язкові вимоги до продукції; і далі функціонує обов’язкова сертифікація на відповідність стандартам, визначеним у переліку; здійснюється державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил; значна кількість стандартів застаріла тощо. Затверджені національні стандарти, зокрема, стосуються вимог та методів контролю харчової продукції, якості ґрунту, сільськогосподарської техніки, побутової техніки, виробів текстильної та шкіряної промисловості, меблів, пожежної техніки тощо.

Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства ЄС визначає механізм досягнення Україною відповідності третьому копенгагенському та мадридському критеріям набуття членства в ЄС. Цей механізм включає адаптацію законодавства, утворення відповідних інституцій та інші додаткові заходи, необхідні для ефективного правотворення та правозастосування.

Адаптація законодавчо-нормативної бази до світових вимог та вимог ЄС є важливою, оскільки ЄС відіграє важливу роль для України як зарубіжний ринок, обіг якого становить близько 50 млрд дол США. Державна політика України щодо адаптації законодавства формується як складова частина правової реформи в Україні та спрямовується на забезпечення єдиних підходів до нормопроектування, обов'язкового врахування вимог законодавства ЄС під час створення належних умов для інституціонального, науково-освітнього, технічного, фінансового забезпечення процесу адаптації законодавства України.

Згідно з Планом дій «Україна – ЄС» ДСТР започаткував співпрацю з Європейською Комісією, спрямовану на виконання проекту «Україна: План дій щодо вільного руху промислових товарів». Виконання цього Плану забезпечить підготування до укладення Угоди про оцінювання відповідності та прийнятність промислової продукції (ACAA) між Україною та ЄС. Її підписання забезпечить українським виробникам можливість виведення своєї продукції на європейський ринок [4].

Для інтеграції України до ЄС потрібні реальні зрушення, що дадуть можливість піднести на новий рівень якість життя громадян. ЄС є стратегічним партнером для України, частка ЄС у загальній структурі зовнішньоторговельного обігу постійно зростає та у 2013 році становила 31,2%. Зовнішньоторговельний обіг між Україною та країнами ЄС у 2013 році дорівнював 8,1 млрд дол. США [5].

Пріоритетом розвитку нормативного забезпечення та особливістю угоди про Асоціацію з ЄС є те, що є сенс вкладати кошти в інституційні реформи та інфраструктуру – вони дадуть набагато більшу віддачу, ніж без угоди. Ці питання адаптації, екологізації в Україні пов’язані зі вступом у конкурентну боротьбу. В умовах високої насиченості світових товарних ринків, перевищення на них пропозицій над попитом кожен товаровиробник змушений вести жорстку боротьбу за споживача. Зазвичай будь-який вид товару водночас пропонують кілька постачальників на рівних або не істотно відмінних економічних умовах. У цій ситуації споживач віддає перевагу найбільш конкурентоспроможному товару, а в наш час і екологічно відповідальному, екологічно безпечному, дружньому до НПС за технологією виробництва, утилізацією тари, соціальною відповідальністю та іншими напрямами «зеленої» економіки, тобто товару, який на одиницю своєї вартості (ціни) задовольняє більше вимог і виготовлений на вищому рівні, ніж товари конкурентів. Отже, конкурентоспроможність товару – це сукупність екологічних, якісних і вартісних характеристик товару, що забезпечує своєчасне задоволення конкретної потреби покупця.

Стратегічні цілі і завдання стандартизації набагато ширші ніж у сфері технічного регулювання. Вони включають в себе економічну, науково-технічну і технологічну безпеку України, забезпечення раціонального використання ресурсів тощо. Стандарти, хоч і не обов'язкові повинні визначати шляхи досягнення обов'язкових вимог технічних регламентів. Відомо, що стандартизація як елемент технічного регулювання в умовах ринкової економіки може забезпечити внесок в економічне зростання, що перевищує відповідні показники від впровадження патентів і ліцензій. Досвід зарубіжних компаній показує, що вкладення в стандарти дають на одиницю витрат 20-40 одиниць прибутку [6].

Тому адаптація нормативної бази є актуальним завданням, для реалізації якої необхідно:



  • запроваджувати принцип стандартизації «один стандарт – одне випробування – один сертифікат», проголошений ISO тому, що він повністю відповідає Угоді про технічні бар’єри в торгівлі СОТ;

  • адаптувати й імплементувати стандарти ISO, IЕС, CEN, CENELEC як національні;

  • впровадити принцип міжнародної стандартизації з добровільного застосування стандартів, що стримується відсутністю технічних регламентів на продукцію;

  • фінансувати та координувати державою розроблення стандартів, яке зараз розпорошено у різних відомствах, що ускладнює координацію на національному рівні робіт зі стандартизації на практиці та породжує негативне явище – збільшення кількості галузевих стандартів, відомчих правил і технічних умов, які не відповідають сучасному науковому і технічному рівню тощо.

Проектом Закону України «Про стандартизацію» передбачено утворення національного органу стандартизації, який не є органом державної влади, скасовується реєстрація технічних умов та необхідність відомчих узгоджень проектів національних стандартів. Впровадження таких норм дозволить привести національну систему стандартизації у відповідність до європейської моделі, дасть можливість підвищити якість та конкурентоспроможність вітчизняної продукції, зробить прозорішими процедури і правила у сфері стандартизації. На даний час в Україні затверджено 651 стандарт, з яких 391 – гармонізований з міжнародними та європейськими стандартами. Фонд національних стандартів становить 27,5 тис. документів, з них 7412 національних стандартів – гармонізованих міжнародними та європейськими стандартами. Ухвалено 44 технічні регламенти, 30 із яких є обов’язковими до застосування. У 2013 році гармонізовано з європейськими актами законодавства 9 технічних регламентів: Технічний регламент безпеки машин; Технічний регламент мийних засобів; Технічний регламент безпеки іграшок; Технічний регламент медичних виробів; Технічний регламент медичних виробів для діагностики in vitro; Технічний регламент енергетичного маркування побутових електричних холодильників та ін. [7].

Узгодження стандартів і технічних регламентів у міжнародному масштабі має бути спрямоване на розширення взаємовигідного обміну товара­ми і послугами та полегшення укладення угод про взаємне визнання; розвиток і поглиблення промислового співробітництва; спільне вирішення технічних та наукових проблем; підвищення та забезпечення якості продукції; скорочення витрат матеріалів та енергетичних ресурсів; удосконалення охорони праці, охорони здоров'я та техніки безпеки; забезпечення раціонального природокористування та охорони НПС.

Зокрема невідповідність стандартів України і ЄС не єдина проблема на шляху України до виробництва й реалізації високоякісної продукції садівництва. У країні не передбачений контроль якості плодів і ягід, які реалізуються на ринку свіжої плодово-ягідної продукції (наприклад, у супермаркетах або на ринках). У країнах ЄС контроль рівня якості плодів і ягід здійснюється або органом влади, або контрольною організацією, що фінансується коштом виробників. Наприклад, голландська служба за контролем якості, уповноважена Міністерством сільського господарства, а витрати, пов'язані з контролем, покриваються за кошти інспектуючих підприємств [8].

Українські стандарти значно відрізняються від стандартів, які діють на території ЄС або стандартів ФАО. Основною передумовою розвитку логістики фруктів і ягід є стандарти, максимально наближені до європейських і міжнародних. Супермаркетам вигідно продавати екологічно чисту, органічну й привабливо упаковану продукцію, збільшуючи кількість покупців. Виробники виграють фінансово від обсягів реалізованої продукції, пропонуючи очищений, відсортований, калібрований, у зручному упакуванні товар.

Визначаючи причини складання стандартів якості, багато міжнародних організацій розробляють стандарти для харчової продукції. Серед них − ФАО і Всесвітня організація охорони здоров'я ООН, ВТО, Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК ООН) і ЄС. На міжнародному рівні діють стандарти харчової продукції, установлені ФАО й ВООЗ і відображені в Кодексі Аліментаріус. Метою створення цього Кодексу є захист здоров’я людини й сприяння сумлінній торгівлі завдяки стимулюванню гармонізації нормативно-правової бази у сфері якості. Стандарти і нормативи, представлені вищезгаданим Кодексом, не мають обов’язкового статусу. Вони стають частиною законодавчої бази тільки після впровадження у національне законодавство [9]. Наприклад, маркетингові стандарти ЄС висувають мінімальні вимоги, яким повинні відповідати певні сільськогосподарські культури або клас якості, для збуту продукції на європейському ринку. Маркетинговий стандарт включає інформацію про спосіб надання продукції на ринку; визначення продукції, на яку поширюється стандарт; опис мінімальних вимог; опис стану продукції на час закупівлі на ринку; опис різноманітних класів для реалізації продукції; визначення розмірів (вага, діаметр); інформація про спосіб маркування продукції з метою ідентифікації на ринку [10].

Маркетингові стандарти ЄС завжди містять класифікацію, що поділяє сільськогосподарську культуру на три класи: клас «екстра», клас I і клас ІІ. Чітко визначаються характеристики продукції, що підлягає маркуванню за певними класами. Більшість українських стандартів не передбачають розподілу продукції за різними класами. Виняток становлять кілька українських стандартів для фруктів, які розрізняють перший і другий класи якості. Стандарти ЄС висувають більше вимог до просування продукції на ринку, особливо до маркетингу продукції. В українських стандартах не відображаються вимоги до однорідності товару.

Українські стандарти плодово-ягідної продукції встановлюють максимальні рівні змісту таких важких металів, як свинець, кадмій, ртуть, цинк і миш'як. Маркетингові стандарти ЄС для фруктів не встановлюють максимальні рівні пестицидів. Для виробників припустимі рівні важких металів відображаються у постановах ЄС і характеризуються більшою суворістю, ніж максимальні рівні, дозволені українським законодавством.

Стандарти ЄС підлягають постійному удосконаленню. Врахування об’єктивних обставин та нових вимог до стандартів залежить від вимог покупців, трансформації стану НПС та трансконтинентального забруднення, виробництва нових видів тари й упаковки, винайдення нових речовин та неможливості передбачити негативні синергетичні ефекти. Від імені Європейської комісії комітет переглядає стандарт і розробляє нові версії, які затверджуються на засіданні міністрів сільського господарства держав − членів ЄС. Це забезпечує постійне відновлення стандартів. Тому потреба адаптації українських стандартів − це необхідна умова функціонування системи виробництва й збуту плодово-ягідної продукції, оскільки є певні розбіжності у стандартах якості України і ЄС. Для успішної зовнішньоекономічної діяльності країни необхідно нівелювати ці відмінності.

Отже, екологічні стандарти розробляються та впроваджуються для того, щоб визначити переваги певної категорії продукції чи послуг щодо її впливу на стан НПС та здоров’я людини протягом життєвого циклу. Екологічний стандарт на продукцію певної категорії є добровільним і встановлює додаткові екологічні вимоги (екологічні критерії) до встановлених яким вона повинна відповідати, щоб було підтверджено її екологічну перевагу.

Важливим питанням екологізації економіки є контроль якості харчових продуктів. Так, у статті 17 регламенту (ЄС) № 178/2002 Європейського парламенту та Ради стверджується:

1. Оператори, чия діяльність, пов’язана із харчовими продуктами і кормами для тварин на всіх стадіях виробництва, обробки та розповсюдження у межах діяльності, що перебуває під їх контролем, повинні забезпечити відповідність харчових продуктів та кормів для тварин вимогам законодавства про харчові продукти, яке стосується їхньої діяльності, і перевіряти відповідність таким вимогам.

2. Держави-члени повинні посилити виконання законодавства про харчові продукти, здійснювати моніторинг і перевірку виконання відповідних вимог законодавства про харчові продукти операторами ринку, чия діяльність пов’язана з харчовими продуктами та кормами для тварин, на всіх стадіях виробництва, обробки та розповсюдження. З цією метою вони повинні утримувати у робочому стані системи офіційного контролю та продовжувати інші дії, що відповідають обставинам, включаючи інформування громадськості про безпеку та ризик харчових продуктів і кормів для тварин, нагляд за безпекою їх та інші дії з моніторингу, що охоплюють всі стадії виробництва, переробки та розповсюдження.

Питання безпеки продовольчої сировини, поняття «сировина» наведені у регламенті Європейського парламенту та Ради № 852/2004 від 29 квітня 2004 року про гігієну харчових продуктів [11]. Виробництво сировини, а також пов’язані з цим дії − це перевезення, місце зберігання і виготовлення харчових продуктів на місці виробництва, якщо це не істотно змінює їх природу; перевезення живих тварин, якщо це необхідно для досягнення цілей вказаного регламенту; транспортні операції з доставки сировини від місця виробництва до підприємства, які мають здійснюватися відповідно до вимог, наприклад, оператори ринку харчових продуктів повинні гарантувати, що сировина захищена від забруднення, враховуючи будь-яке оброблення.

Іншим питанням є маркування продукції, що регулюється регламентом (ЄЕС) 2092/91 про органічне виробництво сільськогосподарської продукції, та відповідні позначки на сільськогосподарській продукції і продуктах харчування. Названий регламент стосується продуктів, якщо на них позначено факт застосування методу органічного виробництва: технологічно не перероблена сільськогосподарська продукція та ін.

Особливістю маркування в Україні та ЄС є те, що ст. 38 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» встановлює вимоги до етикетування харчових продуктів [134]. Наприклад, забороняється обіг харчових продуктів, етикетування яких не відповідає цьому Закону та відповідним технічним регламентам. Усі харчові продукти, що перебувають в обігу в Україні, етикетуються державною мовою України та містять у доступній для сприймання споживачем формі інформацію, наприклад, про: назву харчового продукту; назву та повну адресу і телефон виробника, адресу потужностей виробництва, а для імпортованих харчових продуктів − назву, повну адресу і телефон імпортера; склад харчового продукту у порядку переваги складників, у тому числі харчових добавок та ароматизаторів, що використовувались у його виробництві; калорійність та поживну цінність із вказівкою на кількість білка, вуглеводів та жирів у встановлених одиницях виміру на 100 грамів харчового продукту; кінцеву дату споживання «Вжити до» або дату виробництва та строк придатності; умови зберігання та використання тощо. Для деяких категорій харчових продуктів відповідні технічні регламенти можуть встановлювати специфічні обов’язкові вимоги до етикетування, крім тих, що передбачені у цій статті.

Отже, екологічна стандартизація є інноваційним інструментом екологізації підприємництва щодо моніторингу умов вирощування сировини та простежування її якості за положеннями «життєвого» циклу, впливу запитів споживачів і міжнародної торгівлі на виробничі фактори підприємств (системи управління, екологічність характеристик товарів продовольчої і непродовольчої груп, рециклізація тари й упаковки тощо), маркування екологічної та (або) органічної продукції, про що свідчить методологія пріоритетного і превентивного розвитку економіки та євроінтеграційний вектор України.



**Строченко Наталія Іванівна – канд. екон. наук, доцент, завідувач кафедри економіки Сумського національного аграрного університету.

Каталог: Referats
Referats -> Аварії на підприємствах
Referats -> Реферат з географії на тему: " Фінляндія"
Referats -> Реферат Епігенетичні основи і причини взаємозв’язку диференціації клітин, канцерогенезу та старіння
Referats -> Розробка й аналіз методів реалізації прискорення задач закриття інформації на різних обчислювальних платформах
Referats -> Обґрунтування адаптивних стратегій рослин для ресурсозбереження та агровиробництва
Referats -> Реферат циклу наукових праць за темою індикація стану техногенного середовища за мінливістю судинних рослин
Referats -> Матеріалознавство у товарознавчій експертизі 7 Рідкісноземельні метали
Referats -> План Вступ Гідроелектростанції (гес)


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка