Екологічних інвестицій україни



Сторінка3/13
Дата конвертації23.10.2016
Розмір0.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

1.2. Опосередковані ризики


  • Поява «кліматичних біженців». Зникнення малих острівних держав, затоплення великих площ суходолу, голод і нестача питної води у найбільш уразливих до зміни клімату країн неминуче призведуть до виникнення потужних потоків «кліматичних біженців», що прямуватимуть до України, де наслідки зміни клімату не повинні бути такими катастрофічними. Це може викликати соціальну напругу, суттєве додаткове навантаження на економіку держави і, при відсутності належної міграційної політики, призведе до непередбачуваних наслідків.

  • Негативний вплив на стан продовольчої безпеки. Останніми роками в Україні значно і невиправдано збільшились площі посівів рапсу, причому переважно за рахунок зернових. При цьому не враховувалось агрокліматичне районування культури, виснажувались ґрунти. Такий підхід може спричинити зменшення зборів зернових та інших сільськогосподарських культур. Внаслідок переважно експортної орієнтації вирощування рапсу, держава, крім того, втрачає потенційні вигоди від виробництва біопалива, його використання для часткового заміщення традиційних видів палива всередині країни, що могло б сприяти скороченню викидів ПГ, підвищенню енергетичної безпеки і збільшенню, у такий спосіб, обсягу надлишкових квот, які доцільно було б продати на міжнародному вуглецевому ринку.

  • Ризики, пов’язані із економічною безпекою держави:

    • Можливість економічних втрат внаслідок здійснення заходів, спрямованих на запобігання зміні клімату. Ці заходи носять економічний і політичний характер і мають своєю метою скорочення викидів ПГ. Це може бути, наприклад, скорочення використання найбільш вуглецевоємного виду викопного палива – вугілля. Відтак прийняття міжнародних політичних і економічних рішень щодо запобігання зміні клімату особливо суттєво вплине на фінансові потоки України й інших країн, в економіці яких чільне місце посідають вугілля, вуглецевоємна продукція, або ж які залежать від продажу товарів, що перевозяться на великі відстані. Зокрема, в рамках переговорів щодо пост-кіотських домовленостей протягом двох років проводились дискусії про те, яким чином мають бути враховані соціально-економічні наслідки заходів із запобігання зміні клімату, що передбачають скорочення споживання викопного палива, особливо вугілля, а також вуглецевоємної продукції.

    • Розвиток вуглецевого протекціонізму на основних ринках збуту експортної продукції України, і, як наслідок, зниження конкурентоспроможності національної економіки.

    • Збереження технологічного відставання в основних галузях промисловості.

    • Недоотримання коштів від реалізації надлишку квот на викиди ПГ, що могли б бути спрямовані на модернізацію економіки та підвищення енергетичної безпеки України.



  • Погіршення іміджу України на міжнародній арені за умови збереження слабкої та безініціативної позиції України у переговорному процесі з усіх аспектів проблеми зміни клімату. З початку переговорного процесу з питань зміни клімату участь представників України у численних міжнародних заходах була нерівною, часто непослідовною, мала переважно нескоординований характер в умовах відсутності чітко сформульованої та затвердженої позиції держави з кожного аспекту зазначеної проблеми. Це призводило, у деяких випадках, до ігнорування потужними державами інтересів України у переговорах. На теперішній час такий стан речей стає неприпустимим, оскільки слабка позиція у переговорах з кліматичних проблем викликає ланцюгову реакцію ігнорування інтересів України на інших політичних і економічних самітах.
  1. Міжнародні угоди в галузі зміни клімату


Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (РКЗК ООН) та Кіотський протокол до неї є на даний час безпрецедентними і найпотужнішими міжнародними угодами у царині охорони довкілля, які охоплюють більшість країн світу. Сторонами Конвенції є 193 держави та ЄС, сторонами Кіотського протоколу - 189 держав та ЄС. За останнє десятиріччя проблема зміни клімату стала складовою геополітики. Питання запобігання подальшим кліматичним змінам і боротьби з негативними наслідками виносяться на порядок денний засідань Генеральної асамблеї ООН, зустрічей Великої вісімки та різних економічних і політичних об’єднань країн. Цим проблемам присвячені щоденні публікації у засобах масової інформації, телевізійні передачі, дискусії вчених, виступи політиків.

Кінцева мета РКЗК ООН полягає у стабілізації концентрацій парникових газів у атмосфері на рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему. Основні зобов’язання за Конвенцією для сторін, які є розвинутими країнами і країнами з перехідною економікою, полягають у:



  • проведенні національної політики і здійсненні заходів щодо запобігання зміні клімату шляхом обмеження і скорочення антропогенних викидів ПГ і захисту та підвищення якості поглиначів і накопичувачів ПГ;

  • здійсненні заходів щодо адекватної адаптації до зміни клімату;

  • щорічній розробці, публікації і надання до секретаріату РКЗК ООН національних кадастрів антропогенних викидів і абсорбції поглиначами усіх ПГ, що не регулюються Монреальським протоколом, використовуючи узгоджені міжнародні методології;

  • підготовці відповідно до визначених вимог національних повідомлень з питань зміни клімату та надання їх до секретаріату РКЗК ООН.

Зобов’язання за Конвенцією включають також:

  • питання передачі технологій;

  • сприяння науковим дослідженням;

  • проведення систематичних спостережень за кліматичною системою;

  • співпрацю у галузі освіти, підготовки кадрів і просвіти населення тощо.

Зусилля країн у поточний момент спрямовані на пошук балансу між забезпеченням стійкого соціально-економічного розвитку, що пов’язаний переважно із зростанням споживання природних ресурсів та викопного органічного палива, з одного боку, і необхідністю запобігання подальшій зміні клімату, з іншого боку. Саме цим визначаються основні позиції в ході вироблення нової угоди на пост-кіотський період.

Кількісні зобов’язання щодо обмеження та скорочення викидів парникових газів були визначені у Кіотському протоколі, який є інструментом реалізації РКЗК ООН та передбачає можливість використання сторонами економічних механізмів виконання зобов’язань щодо викидів ПГ, так званих «гнучких механізмів Кіотського протоколу»:



  • спільного впровадження (СВ) відповідно до статті 6 Кіотського протоколу, згідно з якою будь-яка Сторона, яка має кількісні зобов’язання зі скорочення або обмеження викидів, може передавати будь-якій іншій такій Стороні, або купувати в неї одиниці скорочення викидів, отримані в результаті проектів, спрямованих на скорочення антропогенних викидів ПГ або збільшення абсорбції поглиначами у будь-якому секторі економіки. Покупцями одиниць скорочення викидів від впровадження проектів СВ можуть бути господарюючі суб’єкти розвинутих кран, а продавцями - господарюючі суб’єкти України і інших кран з перехідною економікою, в яких вартість заходів зі скорочення викидів ПГ нижче;

  • торгівлі квотами на викиди ПГ1 відповідно до статті 17 Кіотського протоколу, згідно з якою Сторони, які мають встановлені кількісні зобов’язання зі скорочення або обмеження викидів, можуть брати участь у торгівлі квотами на викиди ПГ для цілей виконання своїх зобов’язань. При цьому, будь-яка така торгівля доповнює внутрішні дії для цілей виконання визначених кількісних зобов’язань. Таким чином, торгівля квотами дозволяє двом державам - Сторонам Протоколу, обмінюватися частиною своїх зобов’язань по викидах, тобто перерозподіляти між собою дозволений їм на визначений термін обсяг викидів ПГ;

  • механізму чистого розвитку (МЧР) відповідно до статті 12 Кіотського протоколу, згідно з якою Сторони, які мають встановлені кількісні зобов’язання зі скорочення або обмеження викидів, можуть реалізовувати проекти, спрямовані на скорочення викидів або збільшення поглинання ПГ та сприяння сталому розвитку в країнах, які не мають кількісних зобов’язань зі скорочення або обмеження викидів. Сертифіковані скорочення викидів, отримані внаслідок такої діяльності за проектами, можуть бути використані Сторонами, які мають зобов’язання, для цілей виконання цих зобов’язань.

Україна є стороною обох зазначених міжнародних угод. Верховна Рада України ратифікувала РКЗК ООН 29 жовтня 1996 р, а Кіотський протокол - 4 лютого 2004 р.

Слід зазначити, що 1991 рік був першим роком переговорів щодо конвенції про зміну клімату. В ході переговорного процесу представники урядів Росії і України зуміли довести необхідність особливого підходу до тих країн, економіка яких знаходиться у перехідному стані, і це знайшло своє відображення в тексті РКЗК ООН.

У 1997 р. в процесі важкого узгодження положень Кіотського протоколу були визначені «м’які» кількісні зобов’язання України - протягом періоду 2008-2012 рр., тобто за п’ять років, не перевищити п’ятикратний обсяг викидів парникових газів 1990 (базового) року. Це дозволило Україні отримати значний надлишок квот, який в умовах, що склалися, має вартісний вираз і може бути спрямований на модернізацію економіки. Слід зазначити, що цей надлишок квот, який утворилися у країнах з перехідною економікою після 1990 р. внаслідок падіння економіки, за неофіційною термінологією має назву „гаряче повітря”.

Таким чином, економічні інструменти Кіотського протоколу надали унікальну можливість Україні та низці інших країн з перехідною економікою використовувати проектний механізм та механізм міжнародних операцій з купівлі/продажу надлишкових квот на викиди ПГ. Внаслідок економічного спаду 90-х років минулого століття і навіть з урахуванням зростання викидів ПГ до 2012 р. очікується, що більшість країн з перехідною економікою матимуть обсяги викидів, нижчі рівня базового 1990 року.

У цьому контексті слід окремо виділити ризик втрати Україною такої можливості залучення значних коштів для модернізації економіки внаслідок:



  • повної втрати довіри до України реальних і потенційних покупців надлишкових квот на викиди ПГ через порушення укладених угод, нецільове використання отриманих коштів, непрозорий розподіл коштів, непрофесійне ведення переговорів;

  • унеможливлення використання гнучких механізмів Кіотського протоколу через невідповідність вимогам прийнятності, визначеним рішеннями Сьомої Конференції Сторін РКЗК ООН, які затверджені першою Зустріччю Сторін Кіотського протоколу (2005 р.). Відповідно до цих вимог країна повинна: бути стороною Кіотського протоколу; призначити організацію, уповноважену схвалювати від імені держави проекти спільного впровадження; прийняти національні правила й процедури схвалення проектів, а також їх моніторингу та верифікації; розрахувати та зареєструвати свою встановлену квоту на викиди ПГ для періоду зобов’язань; створити національну систему інвентаризації викидів парникових газів, маючи єдиний орган, відповідальний за функціонування цієї системи; створити і підтримувати національний електронний реєстр одиниць викидів та поглинання ПГ, що випускаються, передаються та набуваються стороною; щорічно представляти в секретаріат РКЗК ООН національний кадастр антропогенних викидів і поглинання ПГ. Невиконання хоча б однієї умови може зробити країну неприйнятною для участі у гнучких механізмах Кіотського протоколу.

Прикладом втрати можливостей, що надають гнучкі механізми Кіотського протоколу, може слугувати Болгарія. Група експертів Секретаріату РКЗК ООН зробила висновок, що національна система інвентаризації викидів ПГ (НСІ) в Болгарії не виконує загальні та специфічні функції, які повинна виконувати згідно з «Керівництвом для національних систем оцінки викидів із джерел і поглинання поглиначами ПГ в рамках статті 5, параграф 1 Кіотського протоколу», не забезпечує достатнього ступеня транспарентності, узгодженості, порівнянності і точності національної інвентаризації. Крім того, організаційна структура (взаємодія між державними органами та науковими інститутами, процедури контролю та забезпечення якості тощо) і технічна компетенція виконавців не може забезпечити адекватне планування, підготовку і управління процесом інвентаризації. У середині травня 2010 р. Болгарія попередньо була визнана невідповідною вимогам Кіотського протоколу. Якщо наприкінці червня 2010 р. буде підтверджено, що НСІ в Болгарії не відповідає вимогам, то ця країна:

    • буде визначена Стороною, яка не виконала зобов’язань за Кіотським протоколом.

    • буде повинна надати план виправлення недоліків на протязі 3 місяців.

    • не зможе брати участь у механізмах Кіотського протоколу.



  1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка