Екологічних інвестицій україни


Посткіотський переговорний процес



Сторінка5/13
Дата конвертації23.10.2016
Розмір0.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Посткіотський переговорний процес


Переговори щодо діяльності світової спільноти із запобігання зміні клімату на посткіотський період були розпочаті на 13-й Конференції Сторін РКЗК ООН та 3-ї Зустрічі Сторін Кіотського протоколу (Балі, грудень 2007 р.). Узгоджений Балійський план дій мав чіткий переговорний порядок денний з ключових питань, з яких необхідно було домовитися у 2009 році.

15-та Конференція Сторін РКЗК ООН у Копенгагені у грудні 2009 року, яка мала стати історичною віхою в історії міжнародного співробітництва, фактично закінчилася провалом. Ціною значних зусиль світових лідерів ці переговори завершилися політичною угодою, яка дістала назву «Копенгагенська домовленість», що додана до рішення Конференції Сторін як неофіційний документ.

Копенгагенська домовленість, яка по суті являє собою комюніке, не містить кількісних показників скорочення викидів ПГ, чітко визначених механізмів і не має юридично зобов’язуючого характеру між сторонами, що асоціюють себе з нею (наразі - понад 120 країн, на частку яких припадає майже 85 % загальносвітового обсягу викидів ПГ). Україна асоціювалась до Копенгагенської домовленості у квітні 2010 року.

Важливими питаннями у рамках переговорного процесу, які мають знайти відображення у нових домовленостях, є питання адаптації, запобігання зміні клімату, передачі технологій, доступу до фінансування та його джерел, а також питання моніторингу, звітності та верифікації. Саме навколо цих питань тривають основні дебати.

Основними питаннями переговорного процесу, які впливатимуть на розвиток України у середньо- та довгостроковій перспективі, є:


  • Укладення нової угоди в рамках Кіотського протоколу – це гарантує збереження механізмів проектів спільного впровадження та торгівлі квотами на викиди ПГ як значного джерела фінансування модернізації економіки.

  • Збереження 1990 року як базового року – це дозволить Україні зберегти статус продавця надлишкових квот, а не покупця.

  • Збереження преференцій і статусу країни з «перехідною економікою».

  • Можливість перенесення надлишку квот, не використаних у період 2008-2012 рр., на наступний період зобов'язань.

  • Виключення країн з перехідною економікою зі списку країн-донорів з питань передачі технологій країнам, що розвиваються, фінансування їх діяльності з обмеження викидів ПГ та адаптації тощо.

  • Врахування обсягу поглинання ПГ лісами України - це дозволить додатково зафіксувати біля 30 млн тонн квот щорічно.

Країни, що розвиваються, наполягають на збереженні двох переговорних шляхів – у рамках Кіотського протоколу та у рамках Конвенції, в той час як розвинуті країни схиляються до позиції злиття двох шляхів для досягнення результатів переговорів – єдиної юридично зобов’язуючої угоди з участю усіх країн - головних емітерів ПГ.

Слід відмітити, що кількісні зобов’язання щодо скорочення викидів ПГ у рамках Кіотського протоколу мають лише так звані країни Додатку 1, тобто розвинуті країни та країни із перехідною економікою, та жодних зобов’язань не передбачено для країн, що розвиваються. У той же час, США не є Стороною Кіотського протоколу. Викиди країн Додатку 1 складають лише біля 15 % загальносвітових викидів.

Переговорний процес відбувається в рамках неформальних переговорних груп, які проводять численні консультації з метою формування спільної думки та позиції з того чи іншого питання. В рамках переговорного процесу діють неформальні групи: група G77 + Китай, група найменш розвинутих країн, група острівних країн, група ЄС, група африканських країн, «Парасолькова група», група екологічної рівноваги. Групи висловлюють спільну думку, проте окрема країна має право на власну окрему позицію. Україна є членом «Парасолькової групи», до якої входять Австралія, Нова Зеландія, Норвегія, США, Росія, Казахстан, Японія, Канада.

Група ЄС проводить регулярні консультації з Парасольковою групою, але послідовно обстоює лише інтереси країн ЄС, що не завжди співпадає з національними інтересами України, наприклад, з питань збереження надлишку квот на викиди ПГ та можливості їх перенесення на наступний період зобов’язань (т.зв. banking).

У цьому контексті слід відзначити, що в Посланні Європейської Комісії до Європарламенту від 9 березня 2010 року чітко заявлено, що близько 10 млрд тонн не будуть використані Україною та Росією в період 2008-2012 рр., і їх перенесення на майбутні періоди є неприйнятним, оскільки значно нівелює зобов'язання цих країн і істотно впливає на вартість скорочень і попит на них.

Разом з тим, це питання є предметом серйозного «торгу» з ЄС, що успішно реалізує Росія, беручи більш високі зобов'язання щодо кількісних показників скорочення викидів ПГ в обмін на збереження надлишку квот.

Вибір базового року є ключовим питанням переговорного процесу. На сьогодні чотири країни заявили про перевагу зміни базового року, зокрема США та Китай наполягають на 2005 році, Канада – на 2006, Австралія – на 2000, проте всі вони, а також ЄС охоче погодяться на 2005 рік, і у поточний момент це є основною альтернативою 1990 року. При цьому зобов'язання цих країн зі скорочення викидів знаходяться на рівні 20 %, а Китай заявив про найбільш амбіційні скорочення до 2020 року, що становлять 40-45 % від рівня 2005 року. У випадку ухвалення такого рішення Україна повністю позбувається надлишку квот як джерела фінансування модернізації економіки, і з 2013 року, як очікується, стає досить великим покупцем на ринку з обсягом щорічних закупівель близько 80-90 млн т, що при сьогоднішній ціні складає не менше 800 млн дол. на рік.

Одна з найбільших дискусій точиться навколо питання фінансування країн, що розвиваються, – його джерел та механізмів доступу. Йдеться про надання коштів для здійснення заходів з обмеження викидів ПГ та адаптації до негативних наслідків зміни клімату. Дуже часто ці питання пов’язують з безкоштовною передачею сучасних технологій. Також в рамках переговорів часто виникає питання світового вуглецевого податку, що може знайти відображення у новій угоді незалежно від її формату.

Беручи до уваги складність переговорного процесу, для України важливим є проведення активних переговорів як зі ініціаторами таких пропозицій, так і з країнами, що, ймовірно, постраждають від їх реалізації (Росія, Білорусь, Казахстан, Польща, Болгарія, Румунія, Латвія та інші), з метою вироблення спільної позиції та протидії таким намірам. Доцільно виробляти набір альтернатив і обговорювати ці питання не тільки в межах РКЗК ООН, але й у рамках двосторонніх і «блокових» переговорів (СНД, країни Чорноморського басейну та ін.).

Найважливішим наслідком переговорів є вплив на стан енергетичної незалежності та, як наслідок, енергетичної та кліматичної безпеки країн. Нова угода будь-якого формату матиме вплив на економічний розвиток країни-учасника та її енергетичну безпеку.

Визнаючи важливість проблеми зміни клімату у геополітичному контексті, розвинені країни світу приділяють їй величезну увагу. Зміни клімату є однією з найактуальніших тем на міжнародному рівні та найчастіше є питанням «номер два» у зустрічах високого рівня. Саме тому визначення позиції у питанні змін клімату є нагальним та важливим для провадження ефективної зовнішньої політики.

На поточний час практично усі провідні країни світу розробили і прийняли Програми дій з питань зміни клімату на період до 2020 року, які не тільки обґрунтовують прийняті зобов’язання, але й встановлюють пріоритети щодо заходів з досягнення встановлених цілей. Зокрема, у Російській Федерації було розроблено Кліматичну доктрину, яку Президент Д.Медведєв підписав ще перед Конференцією Сторін РКЗК ООН у Копенгагені.

На саміті БРІК у квітні 2010 р. країни-учасниці об’єднання узгодили позиції щодо формування пост-кіотських зобов’язань, про що відповідну заяву для ЗМІ зробив Президент Російської Федерації, зокрема, щодо неприєднання до пост-кіотської угоди, якщо в ній не буде передбачено прийняття зобов’язань зі скорочення викидів найбільш потужними країнами, що розвиваються (Китай, Індія та ін.).

Визнаючи зміну клімату однією з найважливіших проблем сьогодення, Європейська Комісія 17 лютого 2010 р. ухвалила рішення щодо створення Генеральної дирекції з питань зміни клімату із штатом у 160 осіб для забезпечення щоденної діяльності з урегулювання в інтересах ЄС всього кола відповідних проблем, зокрема законодавчого забезпечення в сфері протидії зміні клімату.

На жаль, у переговорному процесі Україна фактично слабо пов’язана із існуючими формальними і неформальними об’єднаннями країн, і, при цьому, не має чіткої позиції, постійних фахових переговірників, потужних важелів впливу. На переговорах представники України вимушені ситуативно приєднуватися або до позиції ЄС, або до позиції «Парасолькової групи», або різні члени делегації підтримують прямо протилежні позиції, хоча поточна ситуація потребує консолідації зусиль з обстоювання спільних інтересів країн з перехідною економікою, зокрема щодо прийнятних зобов’язань і економічних механізмів.

Усвідомлюючи надзвичайну важливість проблеми антропогенного впливу на кліматичну систему, Україна взяла на себе зобов’язання скоротити викиди парникових газів на 20 % до 2020 р. і на 50 % до 2050 р. у порівнянні з 1990 р. Накладання більш жорстких зобов’язань унеможливлює зростання економіки з метою досягнення світових показників рівня ВВП на душу населення.

Таким чином, підсилення інституційної спроможності і формування чіткої позиції України щодо її майбутніх зобов’язань зі скорочення викидів ПГ та подальше її відстоювання, безумовно, є питанням державної ваги.




  1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка