Електронна версія


Класифікація систем моніторингу (за В. Джигиреєм)



Сторінка14/30
Дата конвертації23.10.2016
Розмір3.61 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   30

Класифікація систем моніторингу (за В. Джигиреєм)


Принципи класифікації

Наявні або розроблювані системи (підсистеми) моніторингу

Універсальні системи

Глобальний моніторинг (базовий, регіональний, локальний рівні, у т.ч. фоновий і палеомоніторинг). Національний моніторинг. Міжнаціональний, міжнародний моніторинг транскордонного перенесення забруднювальних речовин

Реакція основних складових біосфери

Геофізичний моніторинг

Біологічний моніторинг (у т.ч. генетичний)

Екологічний моніторинг (усі попередні види)


Різні середовища

Моніторинг антропогенних змін в атмосфері, гідросфері, ґрунті, кріосфері, біоті

Чинники і джерела впливу

Моніторинг джерел забруднення. Інгредієнтний моніторинг (окремих забруднювальних речовин, радіоактивних випромінювань, шумів та ін.)

Гострота і глобальність проблеми

Моніторинг океану, клімату, озоносфери

Методи спостережень

Моніторинг за фізичними, хімічними і біологічними показниками

Супутниковий моніторинг (дистанційні методи)



Системний підхід

Медико-біологічний (стан здоров‘я), екологічний, кліматичний, біоекологічний, геоекологічний, біосферний


Складові моніторингу. У процесі моніторингу реєструються:

– екосистеми, що існують на території;

– тип господарського використання;

– рівень і форми деградації природного середовища – зміни рельєфу, ерозія, загибель рослин і тварин та ін.;

– фізичний і хімічний стан повітря, води, ґрунту;

– біологічне різноманіття і стан видів-індикаторів;

радіоактивне забруднення;

– санітарний стан та ін.


8.6 Організація мережі моніторингу

Організація системи моніторингу, як свідчить подана вище характеристика його суті і видів, вимагає створення системи станцій спостереження, лабораторій аналізу проб компонентів середовища, великої кількості дорогої апаратури і приладів, засобів спостереження, спеціальних складних наукових досліджень. Крім того створення самої мережі станцій (вибір місця розміщення, розподіл функцій – добір видів проб, їх частота і періодичність та інші подібні питання) вимагає достатньо обґрунтованого з наукової і економічної точок зору підходу. При створенні занадто густої мережі та виконанні дуже великої кількості спостережень зростають економічні витрати. У зворотній ситуації інформація про стан навколишнього середовища буде недостовірною і недостатньою. Але, як правило, моніторингова мережа густіша і детальніша у районах з найбільшим антропогенним навантаженням (районах концентрації населення і господарства, зосередження великих, небезпечних з екологічної точки зору об‘єктів – електростанцій, гребель, водосховищ, промислових підприємств та ін.). Необхідні базові станції (хоча й у меншої кількості) є і в малоосвоєних регіонах світу для глобального спостереження.

Найякіснішу мережу моніторингу мають високорозвинені країни світу. Вона складається як з державних організацій, так і з комерційних структур. Останні за плату виконують відповідні замовлення з моніторингу для зацікавлених юридичних осіб. Державні структури також частково можуть виконувати комерційні замовлення. Значна частка станцій спостереження належить також приватним організаціям (великим фірмам і підприємствам), які створили власну паралельну моніторингову мережу для розв‘язання спірних з державою питань забруднення навколишнього середовища. Бідні країни у зв‘язку з відсутністю достатнього фінансування, як правило, не мають розвиненої системи моніторингу. Це характерно і для нашої країни.
Питання і завдання для самоконтролю


  1. У чому полягає суть, завдання і функції моніторингу?

  2. Які основні методи використовують у моніторингу?

  3. Як створюється система екологічної інформації і бази екологічних даних?

  4. У чому полягає суть, функції та особливості ГІС-технологій? Їх значення для розвитку моніторингу.

  5. Нащо потрібні державні екологічні кадастри, їх суть?

  6. Суть і значення екологічного картування.

  7. Пріоритети контролю і основні критерії забруднення навколишнього середовища.

  8. Визначте суть поняття оцінки впливу на навколишнє природне середовище.

  9. Що означають поняття синергічного і акумуляційного ефектів й труднощі їх оцінювання?

  10. Нащо потрібні екологічні моделі? Яки види моделей використовуються?

  11. Охарактеризуйте види екологічного моніторингу, суть і специфіку їх використання та їх функції.

  12. Назвіть основні складові моніторингу.

  13. Як формується мережа моніторингу, з яких структурних елементів вона складається, нащо потрібна?



9. Екологічна експертиза та проблеми її організації
9.1 Екологічна експертиза

Екологічна експертиза – це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об‘єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об‘єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров‘я людей і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи виконуваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Мета екологічної експертизи – запобігання негативному впливові антропогенної діяльності на стан навколишнього середовища та здоров‘я людей.

Основні завдання екологічної експертизи:

– визначення рівня екологічного ризику і безпеки ;

– організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об‘єктів екологічної експертизи;

– встановлення відповідності об‘єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, санітарним нормам, будівельним нормам і правилам;

– оцінка впливу діяльності об‘єктів екологічної експертизи на стан навколишнього середовища, здоров‘я людей;

– оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони природного середовища і здоров‘я людей;

– підготовка об‘єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

Принципи екологічної експертизи:

– гарантування безпечного для життя та здоров‘я людей навколишнього середовища;

– збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки;

– наукова обґрунтованість, незалежність, об‘єктивність, комплексність, варіантність, превентивність, гласність;

– екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об‘єктів екологічної експертизи;

– державне регулювання;

– законність.

Об‘єкти екологічної експертизи – це проекти юридичних документів; передпроектні, проектні матеріали; документація з впровадження нових технологій, техніки, матеріалів, речовин, продукції, а також негативні екологічні ситуації в окремих регіонах; чинні підприємства та інші об‘єкти, що можуть негативно впливати на середовище.

Екологічну експертизу виконують Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України і його регіональні органи, створені ними спеціалізовані організації або комісії, органи і установи Міністерства охорони здоров‘я у сфері негативного впливу на людей, інші державні органи, громадські екологічні організації, окремі громадяни-спеціалісти у сфері екології, яких залучають до виконання екологічної експертизи та ін.


9.2 Форми екологічної експертизи

Форми екологічної експертизи поділяються на державну, громадську та спеціальну екологічну експертизу.

Державна екологічна експертиза складається:

– з експертизи інвестиційних програм, схем (прогнозів) і програм розвитку і розміщення продуктивних сил (регіональних, особливо програм соціально-економічного розвитку областей, і галузевих), проектів генеральних планів населених пунктів, схем і проектів (прогнозів, програм розвитку і розміщення) районного планування, у тому числі промислових вузлів та ін.;

інженерно-екологічної експертизи передпроектних документів, проектів та їх виконання при будівництві нових та розширенні, реконструкції, модернізації, заміні технологій і освоєння нової продукції промислових підприємств та інших господарських об‘єктів;

– експертизи проектів законодавчих, нормативно-правових актів у сфері екологічної політики, проектів (схем, прогнозів, програм) з розв‘язання проблем охорони природи, раціонального природокористування й екологічної безпеки;

– експертизи документації з впровадження нових технологій, техніки, матеріалів і речовин, у тому числі закуповуваних за кордоном та ін.

Особливе значення має інженерно-екологічна експертиза проектів будівництва великих регіональних та міжрегіональних господарських об‘єктів – електростанцій, каналів, перекидання рік, гідроспоруд, гірничо-видобувних комплексів та ін.



Громадська екологічна експертиза може виконуватися у будь-якій сфері діяльності, що вимагає екологічного обґрунтування, за ініціативою громадських організацій спільно з державною екологічною експертизою або організовуватися окремо.

Спеціальна (або додаткова) екологічна експертиза виконується за ініціативою заінтересованих юридичних і фізичних осіб на договірній основі із спеціалізованими еколого-експертними органами (державними або інших форм власності) і формуваннями.
9.3 Суть і етапи екологічно-інженерної експертизи

За своєю суттю екологічна експертиза має зменшити або усунути негативний антропогенний вплив на навколишнє середовище. При розгляді завдань на проектування господарського об‘єкта та результатів пошукових робіт необхідні таки етапи досліджень:

оцінка вихідних даних, покладених в основу проекту, та можливих впливів на середовище;

– оцінка технологічних рішень: характеристика обладнання, матеріалів, технології та можливостей їх встановлення і використання;

– вироблення 2–3 альтернативних варіантів розвитку і розміщення об‘єкта, вибір найефективнішого з них за критеріями еколого-економічної, еколого-соціальної ефективності й екологічної безпеки;

– мінімізація негативного впливу на навколишнє середовище і загальна оцінка ефективності проекту.

В інженерно-екологічної експертизі дозволяється брати участь представникам підприємств, відомчим організаціям, представникам населення або громадських організацій, іншим зацікавленим особам з метою узгодження всіх інтересів і пошуку найоптимальнішого варіанту прийняття остаточного рішення. Експертиза має бути переконливою, доступною для розуміння не лише спеціалістів, але й населення.

У результаті інженерно-екологічна експертиза полягає в оцінці тривалого впливу підприємства на природні ресурси, природні умови, умови дальшого розвитку промисловості та інших галузей господарства, умови життя мешканців локальної ділянки місцевості розташування підприємства.

У ширшому розумінні екологічна експертиза є оцінкою впливу на навколишнє середовище (ОВНС). ОВНС з‘явилася у 1970 р. у США. Потім була прийнята в Австралії, Великобританії, Канаді, ФРН та ін. З 1972 р. почала своє існування в колишньому Радянському Союзі. В Японії вона отримала назву “запалювання світла до настання темряви”.

У 1980 р. була затверджена “Методика еколого-економічної оцінки проектів” (Рада з вивчення продуктивних сил України). Стадії виконання ОВНС такі:

– з‘ясування необхідності й рівня деталізації ОВНС;

– попередня оцінка впливу, визначення найзначніших типів впливу;

– дослідження цих впливів та їх наслідків;

– укладання висновків дослідження;

– рецензування фахівцями отриманих результатів, формування висновків про можливість реалізації проекту, виявлення його альтернатив;

– моніторинг впливу і післяпроектний аналіз (аудит).

У багатьох країнах складовою ОВНС є громадянська експертиза в обов‘язковому порядку (наприклад, у Японії).

З 1991 р. ОВНС включена ЮНІДО (Організація ООН з промислового розвитку) до спеціальної світової методики “Міжнародний посібник з техніко-економічного обґрунтування реалізації проектів”, яка є основою для вироблення бізнес-планів підприємств.



Згідно з “Методикою еколого-економічної оцінки проектів” (1980) оцінка нового будівництва або реконструкції підприємства оцінюється за чотири етапи:

І етап. Оцінка екологічної допусковості будівництва. Вона полягає у тому, що сумарний обсяг викидів нового чи реконструйованого виробництва не може перевищувати ГДК в атмосфері та воді:
,

де Сі – фактична концентрація і –ї речовини у повітрі і воді; ГДКі – гранично допускова концентрація і –ї речовини.


Каталог: files
files -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
files -> Портфоліо вчителя


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   30




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка