Електронна версія


Методи оцінки ефективності природовикористання у різних сферах діяльності



Сторінка28/30
Дата конвертації23.10.2016
Розмір3.61 Mb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   30

12.2 Методи оцінки ефективності природовикористання у різних сферах діяльності

Ефективність природоохоронних заходів можна оцінювати багатьма методами (крім розглянутих вище) залежно від специфіки економічної оцінки різних видів господарської діяльності.



Економічні ефекти у матеріальному виробництві можна оцінювати також як ефект за приростом прибутку (різниця прибутку після природоохоронного заходу і прибутку до нього); або за зменшенням собівартості виробництва (різниця собівартості виробництва до заходу і після нього).

Ефект від запобігання втратам чистої продукції внаслідок захворювання робітників (Ечп):
Ечп = Т Ч (Лп – Лд),

де Т –кількість хворих робітників; Ч – чиста продукція, вироблена одною людиною за один день; Лд, Лп – кількість людино-днів роботи до і після природоохоронного заходу.



Ефект від скорочення виплат з фонду соціального страхування (Есс):
Есс = Т Д (Лп – Лд),

де Д – середній розмір допомоги (страхова виплата) одній людині (всі інші параметри збігаються з параметрами попередньої формули).



Ефект від зменшення витрат держави на лікування робітників (Ел):
Ел = Та Ла За + Тс Лс Зс ,

де Л – кількість днів хвороби; З – затрати держави на лікування одного хворого за один день; Т – кількість хворих; індекси а, с виділяють амбулаторне і стаціонарне лікування.



Ефекти від підвищення продуктивності праці; від зменшення втрат сировини, палива, матеріалів і зменшення відходів; від ліпшого використання обладнання обчислюється за приростом чистої продукції.

Економічні ефекти у невиробничої сфері можна оцінити за зменшенням простоїв і ремонту обладнання; за зменшенням витрат на її функціонування.

Соціальні ефекти частково можна оцінити у грошовому вигляді за економією витрат населення і держави на соціальні послуги (наприклад, у результаті зменшення захворювань, витрат на утримання власного будинку, садибної ділянки та ін.). Значна частка соціальних ефектів не підлягає економічній оцінці, тому їх треба оцінювати іншими способами (наприклад, опитуванням, анкетуванням населення та ін.). У результаті соціальні ефекти від природоохоронної діяльності треба оцінювати за показниками підвищення рівня життя населення.

Економічні ефекти від поліпшення стану природних ресурсів (Ер) внаслідок природоохоронних заходів оцінюються за поліпшенням економічної оцінки ресурсу:
Ер = (Qп – Qд) V,

де Qд, Qп – оцінка одиниці ресурсу до і після природоохоронного заходу; V – обсяг або площа (для землі) ресурсу. При відсутності економічної оцінки ресурсу ефект обчислюється за обсягом збільшення його продуктивності (чистої продукції або прибутку).



При виборі варіантів природоохоронних заходів найоптимальніший визначають за мінімумом приведених витрат або максимумом очікуваних прибутків.

Розглянуті методи оцінки ефективності не обмежують усе різноманіття наявних способів і напрямків оцінювання природоохоронної діяльності. Є велика кількість спеціальних методик оцінювання. При виконанні конкретних досліджень необхідно обґрунтовано вибирати більш доцільний для даного випадку метод оцінки, що, у свою чергу, не є простою справою. Вибір конкретної методики і методів оцінювання загалом залежить від способів оцінювання збитків, що також відрізняються значним різноманіттям. Найпростіший підхід до оцінювання попереджених збитків включає у себе обчислення різниці всієї сукупності збитків до і після природоохоронних заходів. Цей підхід можна назвати результативним методом оцінки природоохоронних заходів за попередженими (запобіженими) збитками. Загальна формула оцінювання така:


Ез = ,

де Ез – економічна ефективність природоохоронного заходу; Зд, Зп, Зо – збитки до і після заходу та остаточні (залишкові) збитки. В знаменнику подані витрати на природоохоронний захід.

Подані методи оцінки можна використовувати для обчислення окремого заходу та їх сукупності; на рівні окремого підприємства, їх сукупності, галузей; на локальному, регіональному, державному і глобальному рівнях з урахуванням специфіки дослідження.

Комплексна оцінка природоохоронної діяльності визначається кінцевим соціально-економічним ефектом, що виражається підвищенням рівня життя населення, ефективності суспільного виробництва і національного багатства.

Соціально-економічна оцінка складається не тільки з економічного (грошової оцінки) підходу. Треба враховувати й інші цінності суспільства. Так, наприклад, знищення браконьєрами останніх екземплярів рідкісних тварин або рослин можна компенсувати у грошовому вигляді шляхом стягнення відповідної компенсації, яку можна визначити ринковою або іншою їх ціною, але як можна оцінити їх остаточну втрату на Земній кулі? Природні об‘єкти часто також неоціненні, як твори художників, письменників та ін. Існування лише прагматичного підходу до природи ніколи не зможе захистити всього її різнобарв‘я і краси.

Щоб людство змогло розв‘язати екологічні проблеми свого існування, необхідне вдосконалити усі аспекти природозахисної діяльності – і економічний механізм, і управління, і планування, і прогнозування, і моніторинг, і виховання та багато інших напрямків.


Питання і завдання для самоконтролю

  1. Визначте суть, значення і мету соціальної і економічної оцінки ефективності природоохоронних заходів.

  2. Які види оцінок ефективності природоохоронних заходів Ви можете назвати?

  3. За якими формулами обчислюються повний, чистий економічні ефекти, абсолютна економічна ефективність, ефективність капітальних вкладень у природоохоронні заходи?

  4. Поняття про часткові економічні ефекти від природозахисної діяльності.

  5. Методи оцінок соціальної і економічної ефективності природоохоронних заходів у матеріальній і нематеріальній сферах; від попередження (запобігання) захворювання робітників та економії витрат на їх лікування; поняття про соціальні ефекти, ефекти від поліпшення стану навколишнього природного середовища.

  6. Охарактеризуйте основні методи оцінки ефективності при виборі варіантів освоєння природних ресурсів або природоохоронних заходів.

  7. У чому полягає суть результативного методу оцінки за попередженими збитками?

  8. Дайте визначення поняття кінцевого соціально-економічного ефекту.



13. Науково-технічний прогрес і економіка природовикористання
За короткий історичний період з 1950 р. сталося чотири науково-технічних революції:

  • перша промислова, спрямована на зростання нафтової індустрії, галузей органічної хімії та ін.;

  • друга промислова, спрямована на бурхливий розвиток інформатики, атомної енергетики, космічного і військового комплексів та інших найновіших галузей і технологій;

  • транспортна революція;

  • урбаністична революція ( Малофеев, 2002, С.118-125).

НТП, з одного боку, виступає як руйнівник навколишнього природного середовища, а з другого, навпаки, як його захисник (на останнє значення НТП покладають свої надії неотехнооптимісти). Але справа не в самому НТП, а в тому, як людство використовує досягнення науки і техніки.

Дж. Уест (1991) вважає, що для західної цивілізації характерний антропоцентризм, споживацька парадигма, зневага до “примітивних народів”, які живуть у гармонії з природою. Символами прогресу та добробуту в суспільстві став розвиток техніки та потужність промислового виробництва, а не якість життя та збалансованість взаємин людства з середовищем (Злобін, Кочубей, 2003, С. 208). На природне середовище негативно тиснуть високовитратні та багатовідхідні технології в усіх галузях господарства, нічим не виправдане, з точки зору здорового глузду, постійне зростання військового комплексу. Техногенний тип розвитку цивілізації не виправдовує себе. Недосконалість технічних засобів і технологічних процесів є основною причиною забруднення та інших негативних впливів на природне середовище. Досягнення НТП треба змусити працювати на розв‘язання екологічних, соціальних та інших насущних проблем людства.

Необхідний розвиток “біоекономіки” (“біобізнесу”), стрижневою ідеєю якої є впровадження прибуткових, але екологічно чистих технологій.

Основним завданням НТП у сфері розв‘язання екологічних питань і забезпечення екологічної безпеки розвитку людства є пошук, вироблення і впровадження у життя екологічно чистих і безпечних технології в усі сфери господарської діяльності, а власне:

ресурсо- і енергозберігальні технології (виробництво і реалізація кінцевої продукції з мінімальним використанням енергії та речовини на всіх етапах виробничого циклу і з найменшим впливом на людину і навколишнє середовище); використання альтернативних менш шкідливих джерел енергії, палива та інших ресурсів;

комплексі, маловідходні і безвідходні технології із замкнутим виробничо-споживчо-утилізаційним циклом;

реутилізаційні (рециркуляційні) технології, в яких технологічний процес організований так, що відходи одного виробництва стають сировиною для іншого (технології послідовно замкненого циклу);

біотехнології (сукупність методів і прийомів отримання корисних для людини продуктів та явищ за допомогою біологічних агентів – біофільтрів, біореакторів тощо);

екологічні технології (технології, побудовані на основі процесів, характерних для природи, інколи як їхнє пряме продовження – контурне землеробство, безвідвальна обробка ґрунту та ін.): генна інженерія, мікробіотехнології адекватні природнім процесам; біологічні методи захисту сільськогосподарських рослин;

очисні споруди та інше обладнання, спрямоване на повну утилізацію або знешкодження шкідливих викидів;

прилади для поліпшення контролю за станом навколишнього середовища, техніко-інформаційне вдосконалення моніторингової мережі;

геоінформаційні технології (ГІС-технології) для комплексного розв‘язання еколого-соціально-економічних проблем та ін.

Найбільш ефективними для розв‘язання природозахисних проблем є біо- і екотехнології. Відрізняють три напряму розвитку біотехнологій:

– найновіший, до якого належить використання клітин рослин і тварин, наявних у природі й отриманих штучно;

– традиційний, заснований на отриманні ферментів, білкових речовин для прискорення хімічних реакції (процеси бродіння, заквашування та ін.);

– відносно новий, зосереджений на отриманні біомаси мікроорганізмів або продуктів їх життєдіяльності.

Розвиток біотехнологій вимагає досліджень не тільки в екології та технічних науках, а також в біології, ботаніці, зоології, цитології, анатомії, хімії, фізиці, математиці, генній інженерії і генетиці. Найбільше значення біо- і екотехнології мають у галузях, безпосередньо пов‘язаних з використанням природних екосистем – сільськогосподарській, лісовій, рибній, рекреаційній та інших.

Розвиток агропромислових комплексів найтісніше залежить від природних умов і ресурсів. З ними пов‘язане формування найбільших за площею агропромислових ландшафтів. У сільському господарстві вироблено багато форм, близьких до природного землеробства:

біологічне землеробство, запропоноване Лемером-Буше у 1964 р., яке передбачає відмову від застосування мінеральних добрив, пестицидів, інших хімічних препаратів. Переважно використовуються органічні види добрива і нетоксичні методи боротьби з шкідниками (відвари тютюну, кропиви, полину та ін.). Велике значення також мають сівозміни;

органічне землеробство – американський варіант попереднього виду, який мало від нього відрізняється, але екологічні вимоги до якого трохи м’якші;

органобіологічне землеробство базується на працях Х. Руша, Х. Мюллера і популярне у Західній Європі. Біологізація виробництва досягається шляхом максимальної стимуляції діяльності ґрунтової мікрофлори, для чого сівозміни насичуються бобовими культурами. Добрива використовують органічні або застосовують несинтетичні речовини (томасшлак, доломіт, вапняки);

біодинамічне землеробство засноване на ідеях Р. Штайнера (1924). Воно зорієнтоване на використання біоритмів Землі і Космосу, в першу чергу – Місячних циклів. Це перегукується з працями О. Чижевського – радянського вченого, наукові погляди якого, що почали визнаватися тільки у 70-их роках, присвячені гармонії планетарних, Сонячних, Галактичних і космічних ритмів. Цей вид землеробства включає також використання борошна з водоростей для підживлення ґрунту, ряд розчинів рослин для знищування шкідників (пижми, валеріани, хвощу та ін.);

екологічне землеробство – аморфна група технологій та ідей, у тому числі системи ANOG (міжнародний комітет з вирощування овочів і фруктів із природними якостями). Воно включає у себе комплекс сівозмін, мінімальну обробку ґрунту, боротьбу з шкідниками механічними й біологічними методами;

компромісне (адаптивне)землеробство, засновником якого є О. Жученко (1988-1990). Воно не передбачає повної відмови від інтенсивних форм виробництва. Це сукупність індустріальних сільськогосподарських систем з високою продуктивністю, що відповідає природним умовам і не порушує екологічної рівноваги. У ньому зменшено використання мінеральних добрив; впроваджуються неінтенсивні сорти рослинних культур (які є зараз найпоширенішими в усьому світі), а нові, так звані “адаптивні сорти”. Вони мають відповідати багатьом екологічним, економічним і споживчим вимогам (екологічна пластичність, скоростиглість, висока урожайність та ін.). Поки що такі сорти не виведені (у США розпочата програма “Пошук тубільного насіння” – “народних” сортів, які колись вирощувалися на певних територіях і які відрізняються значною стійкістю до шкідників, хоча й менш продуктивні).

У більшості високорозвинених країн поширене використання всіх названих видів землеробства. Але екологічно чистої сільськогосподарської продукції випускають ще дуже мало (у США – 2,4 % від загальної кількості, в Європі – 0,1–0,8 %), що пояснюється низкою економічною рентабельністю цього виробництва і високими цінами на кінцеву продукцію (Злобін, Кочубей, 2003, с.287–289).

Окремо виділяють також організаційно-технічні технології, які не захищають безпосередньо навколишнє середовище, але дозволяють знизити концентрацію негативного впливу на локальному рівні або ізолювати джерела забруднення. До них належать:

розосередження джерел забруднення на території, щоб зменшити техногенне навантаження до допусків концентрацій і рівнів;

локалізація джерел забруднення за рахунок їх ізоляції, герметизації, екранування, а також захоронення відходів, що дозволяє обмежити надходження забруднювачів до навколишнього середовища;

очищення до допусків концентрацій забруднювальних речовин шляхом розбавлення чистою водою, повітрям та ін.

При виборі нових технологій необхідно враховувати не тільки екологічні, але й інші соціально-економічні критерії, тобто підходити до вибору з комплексних позицій, що враховують усі інтереси суспільства і природи (схема 13.1).

Схема 13.1


Каталог: files
files -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
files -> Портфоліо вчителя


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   30




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка