Філософія, її походження, проблематика та функції


Низька людина:- не має внутрішніх переконань



Сторінка3/10
Дата конвертації09.11.2017
Розмір1.97 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Низька людина:- не має внутрішніх переконань


- діє під впливом юрби або без­посередніх життєвих потреб

- дбає лише про зиск

Шляхетній людині протистоїть низька людина, яка не має внутрішніх пе­реконань, а діє під впливом юрби або безпосередніх життєвих потреб: "Шля­хетний муле дбає про обов 'язок, а низька людина - про зиск". На запитання, чи можна одним лише реченням виразити правило, якого треба дотриму­ватися усе життя, - учитель відповів: "Людино! Чого не бажаєш собі, того не роби й іншому".

Велику увагу Конфуцій приділяв проблемам суспільного та державного життя. Держава і сім'я в аспекті взаємин між людьми були для нього не­подільні. А вихідним принципом організації суспільного життя він вважав шанування традицій: ''Той, хто повторює старе і довідується про нове, може бути проводирем ". І про себе він казав: "Я наслідую старовину, а не вигадую, вірю у старовину та полюбляю її". Найпершою умовою щасливо­го життя у державі Конфуцій вважав дотримання принципу "виправлення імен ": "Правитель завжди буде правителем, слуга - слугою, батько - бать­ком, а сип - сином ". Сьогодні ми могли б передати цей принцип висловом: кожен повинен займатися тією справою, для якої його призначила суспіль­на роль. Порушення цього принципу, за Конфуцієм, веде до безладдя. УII ст. до Р.Х. вчення Конфуція було канонізоване й донині відіграє важливу роль удуховнІй культурі Китаю.

Іншу важливу школу Стародавнього Китаю заснував Лао-Цзи (VI-V ст. До Р. X.) - майже легендарна особа, бо про нього немає Достовірних відомо­стей. У цій школі на першому плані стояли ідеїсвітобудови; людину з її дія­ми виведено з космічних законів. Вихідне поняття школи "дао " (звідси - і назва школи) не має однозначного визначення. У трактаті "Дао-де-дзин" його пояснено так: "Дао, яке можна виразити словами, не є стале дао. їм 'я, яке



можна назвати, не є стале ім 'я. Лише те, що не має імені, може бути по­чатком неба і землі... Дао породжує єдине. Єдине породжує два початий: інь і ян. Двоє породжують третє. Третє породжує усе, що існує... ".

Звичайно ці рядки коментують так: під "дао" розуміється єдиний і уні­версальний початок буїтя. Якщо це так, то саме "дао" не може мати ніякого визначення, адже визначення є лише там, де є межа і відмінність. Якщо є межа, то "дао" буде обмеженим і не зможе породжувати все без винятку; якщо є відмінність, то "дао" буде змінним і втратить якість універсального єдиного. Тому "перше дао" є єдність іньтаян. Інь та ян- два протилежні початий всього, що існує. Інь уособлює собою страждальне, пасивне, во­логе, темне - загалом жіноче начало. Ян, відповідно, - активне, ділове, сухе, світле, тобто чоловіче начало. їх об'єднання дає частину "ці" - щось на зразок атома. Якщо в ній переважає інь, вона зветься інь-ці, якщо ян -ян-ці. Взаємодія інь-ці та ян-ці утворює уже згадані п'ять стихій: • вогонь, воду, землю, дерево та метал. Названі елементи, або стихії, утво­рюють усе існуюче.

# Але на цьому визначення "дао" не закінчено. Його тлумачать та­кож: як універсальний закон світобудови, як людську долю і, нарешті, як закон правильного мислення (або правильної свідомості). Тобто "дао" пронизує собою все, що існує, знаходячи, врешті, своє виявлен­ня у правильному спрямуванні думки. Тому саме слово "дао" пере­дається ієрогліфом, що поєднує шлях та голову людини.

Конкретні виявлення "дао" в речах та процесах позначають як "де", котре, як уже згадано, у людській поведінці постає у вигляді доброчес­ності. Життєве завдання людини-осягнути "дао" (своєї космічне) і йти за ним. Із вихідного розуміння "дао" випливає також даоський принцип недіяння як першої якості мудреця: "Не виходячи за браму, можна знати про справи Піднебесної. Не виходячи з вікна, можна бачити природне дао. Чим далі йдеш, тим менше пізнаєш. Тому велемудрий (мудрець) не шукає знань, але пізнає усе; не виставляє себе на оглядання, але всім відомий; не діє, але досягає успіху".

У державних справах Лао-цзи також віддавав перевагу зменшенню актив­ності. Він вважав, що маленькі держави з нечисленним та недійовим насе­ленням житимуть стабільним, урівноваженим життям. Просвітництво та виконання ритуалів Лао-цзи вважав ознаками розбрату, незадоволення і занепаду держав. Звідси випливає мотив протистояння даосизму та конфу­ціанства в культурній історії Китаю. Але ці великі школи радше розвивали свої ідеї як взаємовпливами, так і своїми дискусіями.

Крім конфуціанства і даосизму у філософії Китаю існували

й інші течії- моїсти, лепети (законники), натурфілософи та ін. Вони значно відрізнялись у поглядах на суспільство і суспільні відносини, але поняття дао, жень, лі, протилежні часточки ян та інь посідають значне місце і в цих вченнях.

Філософські школи Стародавнього , Китаю

Даосизм ("Дао-де-цзя ") Конфуціанство ("Жу-цзя ") Інь-Янь-цзя (натурфілософістська) •Моїсти ("Мо-цзя") Легісти ("Фа-цзя ") Софісти ("Мін-цзя ")

Всі інші філософські школи Стародавнього Китаю у своєму змісті так чи інакше відбивали ідеї і світоглядну спрямованість даосизму та конфуці­анства.



Ш Отже, давньокитайська філософія розробила цілу низку впливо­вих філософських ідей та запровадила у пізнання та мислення важ­ливі філософські поняття; в цілому вони дозволяли осмислювати лю­дину в її єдності із засадами та універсальними законами світу, а також орієнтували людину в сфері суспільно-політичного життя.

СУТТЄВО

Висновки

&й Філософія Стародавнього Сходу являє собою своєрідне культурио-історичне утворення. Вона яскраво демонструє велич і могутність людського духу, розкриває його творчі можливості та багате змістове наповнення. У філософській думці Стародавнього Сходу розроблені гли­бокі та оригінальні уявлення про світобудову, вихідні по-чатки буття. При тому людина органічно вписувалась у світову цілісність, орієнтуючись на фундаментальні підва­лини буття, намагаючись виконати повеління вищих за­конів світу, змінити себе і ввести у стан гармонійної дос­коналості. Як звичайно, це пов'язувалось із подоланням людської сваволі та людської окремішпості.

Філософську думку Стародавнього Сходу відрізняє мис­тецько-образний, притчевий, афористичний стилі самовияв­лення. Потяг до синтетичного, цілісного мислення створює ефект несподіваної, непередбачуваної парадоксальності, тому давньосхідна думка надихає на зацікавлене, але не-утилітарне заглиблення у людську духовність, збуджує інтерес до філософських роздумів.

СУТТЄВО ІЙЙ

Резюме


Ф Проблема співвідношення західного та східного типів цивілізацій ста­вить перед філософією питаним про причини та наслідки досить сут­тєвих відмінностей .між звичаями та поведінкою людей та про можли­вості і умови людського взаємопорозуміння. Ця проблема підводить нас до осмислення стилістичних, логічних та смислових особливостей зах­ідної та східної філософії,

© Хоча давпьосхідна та антична філософії формувалися майже одночас­но, східна філософія була тісніше переплетена із релігією, життєвою мудрістю та способами людського самовдосконалення; внаслідок цього її вивчення сприяє кращому розумінню найперших кроків самовизначен­ня людської думки.



® Філософська думка Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю фор­мувалася па засадах провідних ідей канонічних духовних джерел цих давніх країн, активно їх використовувала, але йшла далі в їх раціоналі­зації та проясненні; врешті, в межах цих філософій були розроблені оригінальні концепції світобудови, природи людини, її життєвих завдань, людської долі та засад людських взаємин в суспільстві. Ці концепції зап­ровадили й філософське мислення цілу низку фундаментальних понять, які й до сьогодні відіграють тут важливу роль.

[ 9 ] Питання для обговорення на семінарському занятті

1. Значення проблеми співвідношення західного та східного типу цивілізацій для розуміння процесіє суспільного життя та розвитку філософії.

2. Канонічні джерела Стародавньої Індії та їх світоглядні ідеї. Філософські школи Стародавньої Індії.

3. Канонічні джерела Стародавнього Китаю та їх світоглядні ідеї. Філо­софські школи Стародавнього Китаю.

^ Теми для рефератів, доповідей і контрольних робіт

!. Філософсько-світоглядпе значення проблеми "Схід-Захід" в її сучасному окресленні.

2. Україна та українська культура є контексті проблеми співвідношення західного та східного типу цивілізацій.

3. Порівняльний аналіз вихідних особливостей західного та східного типів філософствування.

4. Фічософські ідеї Стародавньої Індії та їх сучасне значення.

5. Сучасна оцінка вихідних філософських ідей буддизму.

6. Сучасна оцінка основних ідей конфуціанства.

7. Сучасна оцінка провідних ідей даосизму.

СЗ? Завдання для самостійного опрацювання і закріплення



матеріалу з теми

Завдання 1. Порівняйте основні характеристики цивілізацій східного та західного типів, визначте місце України у співвідношенні цих цивілізацій.

Завдання 2. Окресліть основні світоглядні ідеї "Вед" як духовного канону Стародавньої Індії.

Завдання 3. Охарактеризуйте основні ідеї та ідейні здобутки провідних філо­софських шкіл Стародавньої Індії.

Завдання 4. Окресліть світоглядні ідеї давньокитайського "П'ятикнижжя".

Завдання 5. Охарактеризуйте основні ідеї та ідейні здобутки провідних філо­софських шкіл Стародавнього Китаю.

Завдання 6. Поясніть сучасне значення ідейних надбань давньосхідної фі­лософії.

Щ Додаткова література з теми

1. Антология мировоп фияософии. Т. 1, кн.1. - М.,1969.



2. Атеисти, материалистьі. диалектики Дреенего Китая. - М., 1967.

3. Гессе Г. Сіддхартха // Всесвіт. 1990, №3.

4. Древнеиндийская философия. - М., 1963.

5. Древискитайская философия: Собр. текстов. В 2 т. - М., 1972-1973. Т. 2.

6. История философии в кратком изложении. - М., 1991.

7. Лукьянов А. Е. Истоки Дао. Древнекитайский миф. - М.,1992.

8. Лукьянов А. Е, Становление философин на Востоке (Древний Китай и Ишшя). -М., 1989.

9. Таранов П. С. Золотая философия. - М., 1999.

10. Чаньшее А. Н. Курс лекцнй по древней философии. - М., 1963.

11. Читанка з історії філософії: У б кн. Кн. і: Філософія Стародавнього Світу. -К., 1992.

12. Шуцкий Ю. К. Китайская классическая "Книга перемен". - М., 1993.

АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ


Вільна філософська наука, так само, як і смак, і наше вільне мистецтво, і любов до остан­нього мають свої корені у грецькому житті.

Георг Ге гель



Усі філософські питання починаються з давньо­грецьких натурфілософів. У їх поетичних вислов­люваннях народжується західний світ.

Мартін Хайдеггер



Антична філософія, висунувши та розробивши цілу низку ідей, яв­ляє собою колиску не лише європейської філософії, а й культури зага­лом. Вивчаючи вихідні ідеї античної філософії, можна простежити розвиток людського мислення від простої єдності до диференційова­ної багатоманітності та свідомої деталізації. Ідеї античної філософи донині пронизують науку, філософію, духовне життя суспільства.

СУТТЄВО №£


Після вивчення матеріалу теми Ви повинні

Чс> на яких загальнокультурних засадах виникла та отри­мала початкові імпульси розвитку антична філософія;

Ч> в чому полягає відмінність між поняттями "антична філософія" та "давньогрецька філософія";

<ї> якими були основні етапи розвитку античної філософії та як змінювалась на цих етапах її проблематика;

Ч> проблематику основних філософських шкіл античної філософії, їх найперших представників та терміно­логічне визначення їх позицій.

". -Ч'-ІІ.

«ні ■ О


а-.

провести порівняння вихідних щеи античної та давньо-східної філософії;

продемонструвати (в тому числі - прикладами) сучас­не значення ідей античної філософії; аргументовано виявляти особливості історичного роз­витку людської думки;

застосовувати характеристики провідних філософ­ських позицій до аналізу світоглядних ідей.

загальні умови та чинники розвитку філософської думки; закономірності розвитку як процесу, так і предмета мис­лення;

внутрішній зв'язок між різними спрямуваннями люд­ського пізнання (на природу, людину, форми мис­лення та ін.);

евристичне (творчо-пошукове) значення філософ­ських ідей і теорій античного світу.

[_] План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

3.1. Поняття античної філософії. Етапи її розвитку та за­гальні особливості.

3.2. Розвиток ідей у натурфілософських ("фізичних") шко­лах Стародавньої Греції.

3.3. Ідеї та представники високої класики в розвитку антич­ної філософії.

3.4. Завершальний цикл розвитку античної філософії: шко­ли, ідеї, представники.



КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

» Ф13ИС (або ФЮЗИС) (з давньогрец. - природа) - у вихідному значенні те. що стано­вить основу будь-чого, що довільно, без впливу ззовні діє, проявляє активність, зростас, розширюється, породжує свої різноманітні прояви.

АРХЕ (з давньогрец. - початок; перший, вихідний, головний пункт; засади) -у давньо­грецькій філософії - універсальний початок усього сущого.

А ТОМ - дослівно; неподільний, нєруйнівний; найменша частинка речовини, яка не підлягає ніяким змінам; за Демокрітом. наявність такої частинки є запорукою незнищуваності світу.

КОСМОС Із давньогрец.- порядок, краса, влаштування, оздоблення) -розуміння Все­світу як розумно та закономірно впорядкованого.

ІДЕЯ (або ЕЙДОС) - дослівно: вид, вигляд; основне поняття філософії Платона, що позначає внутрішню неподільну цілісність будь-чого, завершену, одвічну його сутність; за дещо модернізованим тлумаченням - сукупність необхідних та достатніх елементів будь-якого явища або його конструктивний принцип.

ГІЛЕМОРФІЗМ (з давньогрец.- гіде та морфе) - за Арістотелем. вихідні складові будь-якого сущого; матерія - невизначений пасивний матеріал; форма - активне впоряд­кування матерії.

НООС (або НУС) (і давньогрец. - розсудок, розум, мудрість) - у давньогрецькій філо­софії - Світовий розум, розпорядник та впорядник усього сущого у світі.

А ТА РА КСІЯ - незворушність, безпристрасність; у школах завершального циклу антич­ної філософії - душевний стан,до якого повинен спрямовувати своє самовдосконалення прихильник мудрості.

3.1. Поняття античної філософи. Етапи її розвитку та загальні особливості

Слово "античний" в перекладі з латинської означає "давній ". Але у звуженому й усталеному вживанні воно позначає поча­ток європейської культури та цивілізації, греко-римський давній світ. Відповідно до "античної філософії" входять філо-

софські здобутки цього світу. Зауважимо, що поняття "антич­на філософія" ширше від поняття "давньогрецька філософія", бо охоплює, крім давньогрецької, ще елліністичну, римську й олександрійську філософії. Зазначену відмінність понять чітко видно у розгляді етапів розвитку античної філософії.



Етапи розвитку:- натурфпіософський (фізичний) або рання класика

- висока класика

- пізня класика або завершальний цикл античної філософії.

До нього входять періоди: • елліністична філософія

олександрійська філософія

римська філософія

Отже, на двох перших етапах розвитку поняття античної фічо-софії збігається з поняттям давньогрецької філософії, а в подальшо­му історичному розвитку сюди додалися і філософські досягнення інших, культурно споріднених із Грецією регіонів. Проте і надалі грець­ка філософія була не простою, а основною складовою античної філо­софії, оскічьки поставала як вихідна інтелектуальна засада та освя­чений традицією взірець і філософствування, і філософської поведін­ки.



Найважливіші особливості античної філософії:

- Набула автономного характе­ру розвитку; завдяки цьому вона вперійе отримала тут свою назву

- Постала відкритою та доступною;всі вільні громадяни, окрім жінок, мали право займатися філософією

- Терпимо ставилась до різних ідей та позицій (окрім атеїзму)



- Була надзвичайно пластичною, тобто здатною набувати різних форм та виявлень

- динамічна у розвитку тому, що приймалися різні позиції і відбувалося швидке нарощування ідей, знань, проблем

Чому ж завдячує антична філософія такими своїми якостя­ми? Відповісти на це запитання означає зрозуміти, які умови й донині необхідні для нормального розвитку філософії, і по­бачити в історії античної філософії деякі виходи на сучасність.



Умовщщд сприяли появі феномену античної філософії

—► ♦ географічно-кліматичні -розміщення Волконського півострова, де починаеся розвиток античної філософії, на перетині трьох конти­нентів (Європи, Азія, Африка); сприятливий клімат; наявність різно­манітних природних зон (гори, долини, ріки, морські затоки), що, врешті, створювало ефект своєрідної "природної лабораторії" для випробовування людської кмітливості, розумності та активності

—► # культурно-історичні - Стародавня Греція перебувала є інтенсив­них контактах із давнішими цивілізаціями, зверталась до їх здо­бутків та вміла їх оцінити, переосмислити І використати; сама вона у цьому плані була "цивілізацією другого порядку"

► * соціальні- високий рівень розвитку соціальних стосунків та діяль­ності, різноманітність напрямів життєдіяльності; існування по-лісної (невеличкі міста-держави) форми організації життя та інтенсивні контакти між полісами; демократичний устрій життя у більшості полісів, що сприяло спілкуванню між людьми, культиву­ванню навичок формування ясних, виразних думок, їх аргументації та доведенню (у демократичних полісах найважливіші державні рішення приймалися на загальних зборах, де всі законні громадяни мали право висловити свою позицію)

—►- • відносна зрозумілість античної міфології та її близькість до людини —► # талановитість, активність та рухливість стародавніх греків

Отже, ^ антична філософія є першою історичною формою європейської філо­софії;

• *■ в античному суспільстві філософія вперше відокремилась від інших " сфер життєдіяльності людини та набула автономного характеру роз-

• витку;


<*■ завдяки сприятливим умовам розвитку вона дала початок багатьом ідеям і напрямам європейської науки та філософії.

3.2. Розвиток ідей у натурфілософських ("фізичних") школах Стародавньої Греції

Класичний характер розвитку античної філософії виявив­ся, зокрема, у тому, що в ній чітко й виразно продемонстро­вано логіку розвитку людського мислення. Розпочинається ан­тична філософія з появи натурфілософських ідей та шкіл у Стародавній Греції.

І Яй/^рфі7ога^гя-цефшскх>фськеосмишенняприроди("'натури''--лат.).

Грецькою мовою слово природа звучить як "фізис", тому таку філософію у Стародавній Греції називали "фізичною", а філософів цього періоду - "фізиками". Світ природи з його масштабом, розмаїтістю та міццю найперше впадає в око допитливій людині, тому й думка, що осягає буття, розпочи­нається з осмислення природи. Для ранньої давньогрецької думки природа поставала як "все". Із чого ж може розпочати свої дії думка, яка хоче охопити "есе"? Вона й повинна розпо­чати з деякого "початку", тобто з того, з чого може це "все" постати або початися: з "архе" - найпершого, або давнього.

* Отже, на першому етапі розвитку античної філософії природа постала як її об 'єкт, а першою проблемою цієї філософії - проблема пошуку вихідного початку буття ("архе").

Першим філософом Стародавньої Греції, за загальним виз­нанням, був Фалес із Мілета (місто на узбережжі Малої Азії; 624-526 рр. до Р.Х.).

Віл нього до нас дійшло дві тези: "Усе з води" іа "Усе мас душу". Філософом Фа.іеса називають не лише тому, шо мислитель висунув думку про першопочаток ("архе") світу, а насамперед тому, що він начав це обґрунтовувати, доводити, посилаючись на тс, що без води немає життя, що агрегатні стани вади (тверде тіло, рідина та гаї) ви­черпують можливі стани природної речовини. Друга теза засвідчує, що Фа.іес замис­лювався і над причинами змін та рухів, що відбуваються у природі, і шукав такі при­чини у внутрішній природі речей.

Учень Фалеса - Анаксімандр (610-546 рр. до Р.Х.), стверджу­вав, що "архе" саме по собі не схоже ні на що; це - "апейрои", не-визначенє та безмежне. Думка Анаксімандра була проникливою, але вона не могла задовольнити людей того часу через немож­ливість пересвідчитись у реальному існуванні "апейрона".

Третій представник мілетськоїшколи Анаксімен (585-525 рр. до Р.Х.) синтезував ідеї своїх учителів: початок буття має бути досить невизначений, але доступний для сприйняття, необх­ідний для життя і рухливий. На думку Апаксімена, саме таким є повітря, яке він і визначив як перїіїопочаток усього.

Діячі мілетської школи висловлювали продуктивні ідеї й у сфері інших питань, наприклад Фалес був видатним матема­тиком та астрономом. І все ж головний їх здобуток - розроб­лення ідей про світобудову, таке розроблення, що виявляє/?го: людської думки від конкретного через абстрактне до поглибле­ного усвідомлення реальності.

До того ж мілетці підготували ідейний грунт для появи дуже сміливої і дуже продук­тивної для науки та філософії тези про те, що "все подібне до числа або пропорції". Ця теза вводила в науку математичне обчислення, а належить вона Піфагору (570 - бл. 500 рр. до Р.Х.). Як Піфагор прийшов до ідеї числа як ви­хідного виміру всього, що існує? Якщо вихо­дити з міркувань його попередників і вважа­ти, що "есе" є щось "одне", то тоді світ ("есе") стає однорідним, тобто постає в одній якості; у такому разі відмінності між речами вже не якісні, а кількісні, усе можна виміряти числом.

♦Піфагор уперше визначив умови застосування для пізнання мате­матичного обчислення, а також відокремив думку від наочного, адже число, хоч воно й пов'язане з речами, є невидиме само по собі, тобто абстрактне. Піфагор визначив також числове співвідношення музич­них тонів, ввів в обіг такі поняття, як "космос", "гармонія'7, "філо­софія". Давні джерела переповідають, що саме Піфагор уперше на­звав себе не мудрим, а любителем та шукачем мудрості (філософом).

Високий рівень абстрактності вчення Піфагора змушував грецьких філософів шукати зв'язків між абстракціями і життям. Сучасник Піфагора - Геракліт Ефеський (544-483 рр. до Р.Х.) використав ідеї своїх попередників для побудови цілісної філо­софської концепції, що поєднувала високий рівень абстракт­них міркувань із наочністю.



ПІФАГОР

Оскільки до Геракліта вже були створені філо­софські вчення, відмінні між собою, то він вва­жав за необхідне в розумінні світобудови пере­нести акцент із питання "Що?" (Що є світ? Що є початком світу?) на питання "Як? " (Як слід мис­лити, щоб мати достовірні знання?).

Питання "Що?" і "Як?" від часів Геракліта Ефеського стають основними питаннями піз­нання (у тому числі й наукового), що перебува­ють в органічній єдності між собою.

На думку Геракліта, світ слід розуміти як потік, що весь час тече: "Усе тече, усе зміню­ється". Розгортаючи свої думки, Геракліт дає відповідь на запитання, що саме тече, як тече, куди тече. У течії, у становленні перебувають чотири світові стихії: вогонь, повітря, вода і земля. Вони переходять одна в одну, але не хаотично, а мірами, і за­галом виходить, що світовий кругообіг здійснюється через ви­міряний рух від протилежного до протилежного: від рухомо­го, світлого, гарячого вогню-до інертної, темної, вологої землі і навпаки. Енергію усьому рухові дає вогонь як найперша і най-динамічніша стихія: "Весь цей Космос... є нічим іншим, як вогнем, що мірами спалахує та мірами згасає". Оскільки світовий рух відбувається не хаотично, то це свідчить про наявність єдино­го світового закону - "логосу ". "Логос " - це слово, мовлення, хід думки, і, отже, - розумний порядок. Саме логос визначає міри поєднання протилежностей у світі.



БУДОВА СВІТУ (за Гераклітом Ефеським) *

ГЕРАКЛІТ

Цю і ряд інших схем запозичено з книги "Світова філософія. Фундаментальні про­блеми філософії" /За ред. В.Л. Пструшспко. Львів, 1988.

Такий погляд на світ, у якому він постає динамічним, змінним унаслідок боротьби та поєднання протилежностей, дістав на­зву діалектики: "Війна - всьому батько ".

# Отже, Геракліт є засновником діалектичного мислення, мислення, яке намагається різноманітність сущого звести до певної його вну­трішньої енергетики.

У реальному світі логос проявляє себе у вигляді блискавки -особливої дії особливого вогню (згадаймо, що Зевс керує світом за допомогою блискавки). Геракліт пояснював дією вогняної стихії все, у т. ч. душу людини (особливий, сухий і чистий вогонь) і роботу інтелекту (просвітлення, "спалахи" при усвідомленні й т. ін.).

Після Геракліта філософські вирішення питання про світо­будову розвивалися через поєднання питань "Що?" і "Як?".

Особливу увагу в період подальшого розвитку античної на­турфілософії слід звернути на чотири школи.

* Елейська школа (за назвою міста Елея). Найвідоміщі представники Пармсиід (540-450 рр. до Р.Х.) та Зенан (490-431) рр. до Р.Х.). Парменід стверджував, що за належної уваги до процесу мислення ми змушені будемо визнати: "Лише буття є, а небуття узагалі немає". Бо про що 6 ми етс мислили, думка буде непорожня. Навіть мислячи про небуття, ми вводимо його в ранг буття, бо воно в цей момент існує для самого мислен­ня як його предмет. Отже, усюди с лише буття, що дорівнює собі самому і є незмінні; й невичерпне. Погляди на засади сущого як у своїй основі на нерухливі, незмінні, само-тотожні згодом (у німецького філософа /" Геге.тя) дістали назву метафізичного світо­бачення, яке за вихідним» спрямуваннями протистоїть діалектиці. Парменіда вважа­ють одним із зачинаїелів метафізики як стилю мислення.



Зенон спрямував свої зусилля на захист ідей Пармсиіда через розроблення оригі­нальних задач-головоломок ("апорії Зенона''), які доводили немислимість руху і змін.

Школа атомізму. Найвідоміший давньогрецький атоміст Демокріт (480-390 рр. до Р.Х.) виходив із тези, що "ніщо не виникає з нічого і не перетворюється у ніщо". Якщо у світі не було б чогось стійкого і незмінного, свіі не утримався 6 у бутті. Можна ділити і дробити речовину, але не нескінченно: край, межа можливого поділу - атом (неподіль­ний): його існування - запорука незнищенності світу. З атомів утворюються світові стихії, а з останніх - усе, що існує. А. Ейнштейн назвав ідею атомізму олнісю з найпродуктив­ніших в історії науки, бо вона справді дас можливість пояснити багато явищ.



вся природа складається з атомів

у атоми мають кількісні властивості і не мають якісних

властивістю атомів с рух

атоми відрізняються один від одного формою, місцем знаходження

атоми рухаються в порожнечі, яка. як і атоми, є матеріальною

* Школа еволюціонізму. Розробив її ідеї Емпедокл (483-423 рр. до Р.Х.), який вва­жав, шо всі процеси світу можна пояснити через взаємодію чотирьох стихій, або еле­ментів {вогонь, повітря, вода й земля), та двох сил протилежного спрямування {любов і ворожнеча). Під дією любові подібне з'єднується із подібним, а під дією ворожнечі навпаки - у світі панують роз'єднання, розпад. Любов та ворожнеча почергово вста­новлюють своє панування у світі, а останній перебуває у періодичних станах пряму­вання або до досконалості (так виникають Космос і всі форми житгя), або до розпаду (який неминучий після панування любові).

* Школа ноології, або концепції всесвітнього розуму. Розробив її Анаксагор (500-428 рр. до Р.Х.). на думку котрого все, що існує, складається з частинок, які містять у собі всі якості та властивості світу, - із гомеомерій (частково подібних до всього). Тому ми й бачимо різноманітність світу. Але конкретне поєднання гомеомерій зумовлене дією світо­вого розуму - Нуса, або Ноосіг, саме він постає мірою для усього сущого. На початку XX ст. акад. В. Вериадський використає термін "ноон" для позначення ноосфери - тієї частини біосфери Землі, що створюється завдяки культуротворчій діяльності людини.



ШЛЕТСЬКА ШКОЛА

ТЗЧОГОМЖ?"

Фалес

("усе з води"



Анаксімандр

(початок усього -"алейрон")

Анаксімен

("початок усього повітря")



ПіФагор

(усе подібне до числа або має пропорцію)



Геракліт

(світ є колообіг 4-х стихій; слід думати не лише над

тим, що є світ, а й як треба його сприймати і розуміти)

ЩО? іу ЯК?



Елеати ■:'

■ Атомізм ■

^Еволюціонізм

Ноодош V Г

(Пармєнід, Зенон)

(Дємокріт)

(Емпедокл)

(Анаксагор)

С лише буггя.

Ніщо не виникає

Унаслідок

Світовий розум

вічно тотожне со-

з нічого;

поєднання стихій

упорядковує Кос-

бі самому

Шіорука буття

тз космічних сил

мос.




світу- атом -

світ проходить

викорнстовугач и




неподільний, не-

різні стадії

"гомеонеріГ -




з мінний.

формування

частинки, які ча-




неруинівнпм




ють якості всього

# Отже, давньогрецька натурфілософія розвивалась динамічно, де­монструючи при цьому деякі загальні закономірності руху людсько­го мислення - від простого => до складного, від конкретного => до абстрактного, від недиференційоваиої проблематики => до диферен­ційованої, від неусеідомленого =з до усвідомленого, висунувши цілу низку продуктивних для європейської цивілізації ідей і теорій.

3.3. Ідеї та представники високої класики в розвитку античної філософії

¥ У період високої класики об'єктом осмислення для філософії ста-Ф ють усі сфери людської життєдіяльності.

Першими повернення проблематики від пізнання природи (космосу) в напрямі людини (мікрокосма) та реалій її буття здійснили софісти - платні вчителі мудрості. Нагромаджене у філософії знання вони пустили у практику, почавши вчити ри­торики, мистецтва аргументації та доведення виправданості власної позиції. їх більше цікавило саме це, а не пошук істини, але вони сприяли поширенню знань і поглибленню людських уявлень про суспільство, державу, людську доброчесність. Теза Протагора (481-411 рр. до Р.Х.) "людина с мірою усіх ре­чей" вважається яскравим виявленням суб'єктивізму та реля­тивізму (принцип "все є відносним") у позиції софістів.

Саме проти цих принципів виступив Сократ (469-399 рр. до Р.Х.), який вважав, що ♦ людина повинна ґрунтувати свою поведінку на надійних знаннях, а останні повинні бути оста­точними, незмінними та завершеними; ♦ мінливі ж уявлення на­шої душі слід вважати гадкою, але саме через їх мінливість вони не можуть бути підставою для виправданого життєвого вибору та пове­дінки людини. ♦ Справжні знання, за Сокра-том, слід шукати в собі ("Пізнай себе!"), оскіль­ки безсмертна душа людини, пройшовши по­вне коло "космічних перевтілень", потенційно знає усе. Слід примусити її згадати забуте внаслідок вмирань та нових народжень, а для того треба поставити людину в ситуацію су-СОКРА Т перечносші із самою собою. Це й робив Сократ

у своїх нескінченних бесідах із сучасниками ("сократичні бесі­ди"), бо вважав, що людина, яка через власні міркування за­йшла в суперечність із самою собою, буде змушена відчувати внутрішню напруженість, прагнути розв'язати цю суперечність.

Не знайшовши належного знання у своїх співбесідників, Сократ прого­лосив: "Я знаю лише те, що я нічого не знаю, але інші не знають навіть і того". Було би помилкою вважати дану тезу Сократа виявленням його то­тального скепсису {сумніву в усьому); звернемо увагу на те, що теза почи­нається ствердно - "Я знаю". Але що знає Сократ! - Про своє незнання, а це свідчить, принаймні, про те, що у нього є критерій для того, щоб відрізни­ти справжнє знання від незнання; цей критерій ми вже позначили вище і та­кож зазначили, що Сократ не зустрівся із такими людськими знаннями, які б витримали належну перевірку на надійність. Проте вимогу ставитись до знан­ня прискіпливо, виробляти критерії його оцінки- все це можна вважати важ­ливим і виправданим.

Сократа вважають уособленням філософії, І не лише тому, що він був виразником невпокореного духу, і також не тільки тому, що він шукав нео­чевидного, глибинного, початкового. Сократ жив так, як філософствував, а філософствував так, як жив. Його непохитне служіння вищим принципам, демонстрація співвітчизникам несправжносгі їх знань призвели до того, що за хибним звинуваченням він був засуджений до страти. У в'язниці Сократ вів свої останні бесіди з учнями; смерть він прийняв мужньо і спокійно. Деякі культурологи й історики схильні бачити у страті Сократа певну аналогію з невинною жертвою Ісуса Христа. У будь-якому разі ми можемо ствер­джувати: життя і смерть Сократа постають колосальним чинником мораль­ного і культурного розвитку людства.

Платон (427-347 рр. до Р.Х.), кращий учень Сократа, поділяючи вихідні думки останнього, вважав, що вимогам Сократа щодо справжніх знань можуть відповіда­ти ідеї - незмінні сутнісні основи буття всього сущого. Речі течуть І змінюються, міркував Платон, але світ не зникає; отже, в основі речей лежать деякі ідеальні не­змінні сутності. їх не можна побачити, але можна осягнути розумом, адже, ро­зуміючи сутність речей, ми можемо впізнати їх у змінних образах та з'явленнях. Ідеї постають як умови переходу від сприйняття речей до їх осмислення.

Чим є ідеї за змістом? - Це миттєво схоплена повнота та єдність кожної речі ("'ейдос"- вигляд). Можна було б сказа­ти, що це є сукупність елементів, необхідних і достатніх для існування певних речей, якщо, знову-таки, побачити їх у не­обхідній єдності. "Єдине"<у Платона є синонімом ідеї. Продов­жуючи лінію міркувань своїх попередників, Платон відділив справжнє буття від того, що надано нам у сприйняттях. Світ ідей-це особлива, надчуттєва реальність, яка своєю повнотою і досконалістю перевищує усе чуттєве. Речі -лише тіні ідей.

Відповідно до теорії ідей Платон розглядав людину (тіло - в'язниця для душі), суспільство, мистецтво і т.ін. Платона вважають одним із фундаторів утопічного мислення, бо він розробив проект "ідеальної" (а тому- і немож­ливої) держави, в якій, поряд із культом вищої мудрості (правити державою повинні філософи, бо вони здатні споглядати ідеї), він уводив певні елемен­ти казарменного - тоталітарного правління (наприклад, кращою музикою вважались військові марші, воїни та службовці жили в загальних приміщен­нях та ін.). В усякому разі можна стверджувати, шо саме Платон відкрив світ умоглядного (теоретичного) бачення реальності, багато зробив для ро­зуміння пізнання та людської діяльності.



СХЕМА ОСНОВНИХ ЗМІСТОВИХ АКЦЕНТІВ У ФІЛОСОФІЇ ПЛАТОНА

Космос:

  • у відчуттях-змінний , рухливий, плинний- несправжнє буття

  • в основі -сталий, вічний, незмінний - істинне буття

Ідеї:

- смислова і змістова єд­ність речей

- вища сходинка в пізнавальному сходженні людини

- сукупність необхідних та достатніх елементів речі

- взірці, за якими Бог-деміург упорядковує світ

- добро, істина, краса

- БЛАГО

Платон у 386 р. до Р.Х. відкрив в Афінах Академію - перший ви­щий навчальний заклад.

Арістотель (384-322 рр. до Р.Х.) провів в Академії Платона близько 20 років і мав сла­ву одного з найкращих його учнів. Але, прий­нявши цілу низку думок учителя, Арістотель не прийняв його теорії ідей ("Платон мій друг, але істина дорожча").

Арістотель проголосив, що ідея та річ -це те ж саме, тільки річ існує у реальності, а ідея - у нашому пізнанні і позначає пере­дусім не єдине, а загальне в різних речах. Якщо ідея і річ тотожні, то пізнання слід спрямува­ти на вивчення внутрішньої будови речей та їх причин і дій. За своєю будовою речі складаються з матерії І форми. Матерія є пасивним матеріалом; поза формою вона лише чиста можливість; разом із формою матерія постає у виз­наченості матеріалу (субстрату) для певної форми (як мідь, глина, мармур для скульптора). Отже, дійсність речей більше пов'язана з формами, шо їх продукує "форма всіх форм", або світовий розум, який, мислячи себе самого, й утворює усі мож­ливі форми. Буття ж конкретних речей зумовлене дією чоти­рьох причин: причина матеріальна, формальна (вже згадані), причина дійова (з 'сднує форму та матерію) і фінальна, або цічьо-ва, причина. Остання, за Арістотелем, є найважливішою, бо вона визначає місце конкретної речі в універсумі, тобто її сенс та виправданість. Рух речей зумовлений насамперед тим, що всі вони прагнуть виконати своє призначення.

Ототожнивши річ та Ідею, Арістотель справедливо вважає, що ми мо­жемо здобувати певні знання про реальність, оперуючи лише Ідеями / не звертаючись до речей. Він створив науку про закони та форми правильного мислення, назвавши її логікою.

# В основу логіки покладено вчення про три форми (поняття, судження та умовиводи) та про три закони мислення (закон тотожності пред­мета думки, неприпущення суперечності та виключеного третього). Крім того, Арістотель розробляв етику, політію, поетику, вчення про душу. У 335р. до Р.Х. він відкрив в Афінах свою вищу школу під назвою Ліцей.



Платті і АрІстотель - неперевершені мислителі античної філософії. їхні думки багато в чому визначили і визначають духовну атмосферу Європи, а їх учення окреслюють гранично відмінні орієнтири європейського мислення: Платон розробив екзистенціально-містичний тип мислення, багато в чому образ­ний, символічний, АрІстотель - стиль раціонально-логічний, чіткий та детально продуманий.

Багатогранна творчість Платона і Арістотеля завершує собою класичний період у давньогрецькій філософії. Це був час найбільш інтенсивної, різнобічної і продуктивної твор­чості у сфері філософського духу.

ВИХІДНІ ПОЧАТКИ БУТТЯ ЗА АРІСТОТЕЛЕМ

Будова речей

Форма всіх форм (світовий розумі


Каталог: data -> ukr -> Materialij po navchannu pakynok 7
ukr -> Реферат На тему: «skype» Про компанію
ukr -> Нетрадиційні методи лікування
ukr -> Нетрадиційні методи лікування
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Порядок формування економічної політики банку
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Реферат з предмету "Релілгієзнавство" " Виникнення ісламу. Шаріат і його основні джерела"
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Реферат на тему: „ Грецький театр І література Виконав: студент фе еп-14 Кірдей В. О. Перевірила
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Реферат на тему: " Трудовий договір" Виконав: Студент феіп групи еп-15 Кирушок С. М перевірила
Materialij po navchannu pakynok 7 -> "Холдингові компанії"


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка