Філософія, її походження, проблематика та функції



Сторінка4/10
Дата конвертації09.11.2017
Розмір1.97 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Причини речей


матеріальна

формальна

дійова

Перша матерія (можливість бути)

цільова

3.4. Завершальний цикл розвитку античної філософії: школи, Ідеї, представники

Філософія завершального циклу розвитку античної філософії була чітко орієнтована на захист окремого індивіда в умовах по­ступового руйнування класичного античного полісу (Олександр Македонський завоював не лише більшість полісів, а й колосальні території за межами Греції, створивши грандіозну імперію). Пізня антична філософія поставала індивідуалістичною, суб'єктив­но забарвленою. Через це тут не стільки продукували нові ідеї, скільки використовували вже наявні (епігонство), які часто спо­лучали між собою без достатньої внутрішньої єдності (еклекти­ка). Зупинимося на ідеях найавторитетніших шкіл цього етапу.




\Їх основний \зміст

\

\

\

Школи \



Основи світо­будови в їх значенні для людини

Висновки, що випливають для людини з т акого розумін­ня світобудови

Життєві завдання людини




Епікуреїзм

Смерті не існує, тому що в осно­ві світу лежать невмирущі атоми

Слід позбутися життєвих страхів

Досягнення атараксії -душевної незворушності




Скептицизм

Кожна річ є не більше такою, ніж будь-якою іншою

Треба утриму­ватися від будь-яких суджень про оечі

Треба зберігати стан автаркії (самовладності)

Стоїцизм

Світ прониза­ний божествен­ною пневмою, у ньому панує фатум -невблаганний закон долі

Не варто опи­ратись фатуму: того, хто ба­жає, доля ва­бить, хто не бажає - тягне

Треба зберігати мужність духу, оскічьки дух ав­тономний сто­совно обставин життя

Неоплатонізм

Світ є послідов­ним "виливан­ням " божест­венного Єдиного

Слід намагати­ся наблизитись до Бога

Треба прямува­ти шляхом ду­ховного само­вдосконалення

Епікурейство заснував Епікур (342-271 рр. доР.Х.) і продовжив римлянин Тит Лукрецій Кар (95-55 рр. до Р.Х.). Епікур ставив собі завдання захистити людину від можливих страхів життя, для чого доводив невми­рущість матерії, а, значить, і певне безсмертя людини (посилаючись на атомізм), відсутність фатуму та необ­хідності в космосі (припускаючи, шо атом володіс здат­ністю довільно відхилятись від траєкторії свого польо­ту), можливість різних пояснень тих самих явиш через відсутність тісного зв'язку думки з фактами та відчут­тям. Найбільше, чого може досягти людина в житті, -це звільнити себе від страхів та неприємних відчуттів, отримувати від життя насолоди, серед яких найбільша - уміння запобігати стражданням та зберігати душевну рівно­вагу, незворушність і безпристрасність (давньо­грецькою мовою -досягнення стану "атараксії").

Скептицизм (від давньогрецького "сумнів"), що його заснував Піррон (360-270 рр. до Р.Х.), звертав увагу на те, що всі філософи запевняли в істинності своїх теорій, але висували різні ідеї; звідси випливав висновок про неможливість створення істинної філо­софії. В основі всіх суджень скептицизму лежали три знамениті запитання з трьома відповідями:

1. Якими є всі речі ? - Не більше такими, ніж ТИТ ЛУКРЕЦІЙ КАР будь-якими пішими.

2. Що можна сказати про такі речі ?- Краще не казати нічого, утриму­ючись від суджень.

3. Що робити людині, яка перебуває у стосунках з такими речами? - Збе­рігати самовладність (автаркію).

Скептики всебічно обґрунтовували свою позицію сумніву в можливос­тях пізнання, але врешті-решт, за Геґелем, своєю вимогою у всьому сумні­ватися сприяли розвитку наукового критичного мислення.

Більш поширеним у цю епоху був стоїцизм, що його заснував Зепон-стоїк (340-265 рр. до Р.Х.). У Римі його послідовниками були Луціп Аней Сеиека (4р. до Р.Х. -65 р.), £«(ктеяі(5-138)та Марк Аврелій Антонім (121-180). Стої-цизм також закликав людину до життєвої мудрості та самовладності, але з позиції зовсім іншого розуміння і буття, і людини. Скептики вважали, що весь світ пронизаний єдиним потоком вогняної пневми (дихання), що несе всьому закон і долю. Дія долі неминуча й невблаганна. Тому людині не варто впада­ти у відчай, адже змінити долю неможливо. ("Того, хто бажає, доля приваб-

СЕНЕКА

лює, того, хто не бажає, штовхає"). Стоїки поясню­вали свою думку притчею про карету та собаку: соба­ка прив'язаний до карети, що ще; як би не смикався пес, рух визначає карета, тому втрачають сенс смикан­ня, опір руху, відчайдушні крики. Через це і людині в її відношенні до долі лишається одне: визначити внутріш не ставлення до того, чого змінити не можна. Гідне для людини ставлення до будь-чого- спокій, не­зворушність, зберігання внутрішньої автономії. Сто­їки сприяли систематизації філософського знання; вони поділили філософію на фізику, логіку та етику, залучивши до логіки і розуміння пізнання.

Неоплатонізм довів до ретельних деталізацій і логічної стрункості провідні думки Платана. Усе сутнє являє собою результат виливання (ема­нації) Єдиного, яке тотожне благу, не знає ніякого ушкодження та змін. Пер­шим продуктом Єдиного постає світовий Розум, у деяких тлумаченнях - Дух, а він еманує у світову Душу. Душа оживляє все сутнє, роблячи світ внутр­ішньо пов'язаним. Через душу все, що існує, прагне повернутися до вищо­го - до Єдиного, бо там його вихідна батьківщина, його корені. Людина ж являє собою уособлення світобудови, бо до її єства входять тіло, душа та розум; останній і дає людині спрямування - прагнути до єдиного, до блага. Основні творці неоплатонізму - Плотін (205-270) та Прокл (412-485).

*■ Отже, можна констатувати: школи завершального циклу були чітко спрямовані на те, щоб перетворити філософію на інструмент людського Індивідуального самоутвердження. Саме на цьому шляху пізня антична філософія зробила своє основне відкриття: дух може бути автономним від обставин життя, протистояти цим обста­винам (за Сенекою, дух сам собі володар). Це відкриття, очевидно, перекидає місток Інтелектуальних досягнень наступній епосі - хри­стиянському європейському Середньовіччю. Бо саме епоха Середнь­овіччя, як ніяка інша в європейській історії, була зосереджена на ду­ховному як першому початку буття.

Висновки

А нтична філософія - великий ідейний здобуток людства. Вона не лише вперше відкрила широкі обрії людського інтелектуального сеітоосмислення, а п зафіксувала великі прозріння у межах цих обріїв. Антична філософія вперше окреслила основні напрями філософської проблематики, визначивши на віки людське розуміння світу. Космосу, при-

СУТТЄВО

роди, суспільства, людини, її пізнання, інтелекту, поведін­ки. Певною мірою все це ввійшло і в духовну скарбницю Ук­раїни, де з першими християнськими текстами з Візантії мислителі Київської Русі засвоювали ідеї Піфагора, Сокра-та, Платона, Арістотеля і Сенеки.

СУТТЄВО

Резюме


® Антична філософія - початок європейської філософії; в Стародавній Греції вона вперше відокремилась від інших напрямів людської життєдіяльності; завдяки збігу сприятливих умов вона набула тут унікальних властивос­тей: постала відкритою та доступною, толерантною, пластичною та динамічною в своєму розвитку, а тому вперше накреслила майже всі ос­новні напрями розвитку філософсько-світоглядної проблематики.

® Класичність античної філософії зокрема проявилася в тому, що вона роз­будовувала свої теорії та ідеї від "початку " - від намагання збагнути природу, космос, але в їх цілісності, тобто через деяке перше буття ( "архе "); на цьому шляху були створені теорії світових стихій, рухли­вого та пов'язаного єдиним законом космосу, космосу, пронизаного ма­тематичною гармонією, теорії атомізму, еволюціонізму, світового ро­зуму; при цьому антична фшісофія продемонструвала неперервний роз­виток думки у напрямі її деталізацій та поглиблення.

® В період високої класики в поле зору філософії поступово входять всі ос­новні сфери людської життєдіяльності; філософія стає деталізованою, систематизованою, розгалуженою; основна увага тут переноситься на вироблення виправданих, надійних способів осмислення дійсності: Пла-тон і Арістотель - ці неперевершені корифеї античної думки - створю­ють дві провідні парадигми європейського мислення і пізнання: парадиг­му екзистенціально-містичну та раціонально-логічну.



© Пізня антична філософія за умов руйнування античного полісу спрямовує свої зусилля на захист окремого індивіда, а тому стає суб'єктивно спря­мованою, еклектичною; на цьому шляху вона робить грандіозне відкрит­тя - відкриття автономії людського розуму щодо обставин життя.

® Своїм Історичним розвитком антична філософія постає школою людсько­го мислення, оскільки проходить певний завершений цикл: від осмислення космосу - через акцентування питань пошуку способів пізнання дійсності в усіх її аспектах - до входження в засади людської суб'єктивності.

[ 9 ] Питання для обговорення на семінарському занятті

1. Особливості, умови формування та етапи розвитку античної філософії.

2. Розвиток ідей в античній натурфілософії.

3. Ідеї та представники високої класики в розвитку античної філософії; со­фісти, Сократ, Платон та Арістотель.

4. Загальні риси та провідні школи пізньої античної філософії.

:л! Теми для рефератів, доповідей і контрольних робіт

1. Феномен античної філософії в європейській історії.

2. Умови та чинники формування античної філософії.

3. Значення ідей античної натурфілософії для сучасної філософії та науки.

4. Оцінка ролі софістів є розвитку античної філософії та культури: пози­тивне та негативне в їх діяльності.

5. Життя та філософська діяльність Сократа.

6. Філософське вчення Платона.

7. Вихідні ідеї філософії Арістотеля.

8. Здобутки філософських шкіл пізньої античної філософії.

9. Впливи античної філософії на розвиток української філософської думки та культури.

Завдання для самостійного опрацювання і закріплення

матеріалу з теми

Завдання 1. Розкрийте співвідношення понять "антична філософія" та "давньо­грецька філософія".

Завдання 2. Позначте основні напрями розвитку ідей в античній натурфілософії.

Завдання 3. В чому полягали основні здобути представників мілетської школи?

Завдання 4. Поясність значення філософських ідей Піфагора.

Завдання 5. Охарактеризуйте найважливіші особливості філософії Геракліта Ефеського.

Завдання 6. Поясність позитивні та негативні сторони діяльності давньогрець­ких софістів.

Завдання 7. Охарактеризуйте основні здобутки філософськоїдіяльносгі Сократа.

Завдання 8. Розкрийте зміст та значення основних ідей Платона.

Завдання 9. Поясніть значення провідних ідей філософії Арістотеля.

Завдання 10. Порівняйте ідеї' Іїлатона та Арістотеля і обгрунтуйте свої висновки.

Завдання 11. Поясніть особливості та здобутки філософських шкіл пізньої антич­ної філософії.

Ш Додаткова література з теми

1. Антологии мировий философии. Т, І. Кн. ]. - М.. 1969.

2. Аристоте.іь Метафюика. - М., 1991. 4.1.

3. Асмус В. Ф. Античная философия. - М., 1978.

4. Бо?омо.чов А. С. Античная философия. - М.. 1983.

5. Виндельбанд В. История древней философии. - К , 1995.

6. Гирбачев В.Г. История философии. Краткий курс- лскцнй. - Брянск. 2000.

7. Кондзьолка В. В. Нариси історії античної філософії. Львів, І993.

8. Конрад М. Нарис історії стародавньої філософії. - Рим. 1974.

9. Лосев А.Ф. История ангичпой философии. М.. 1989.

10. Тиранов П.С. Золотая философия. - М.. 1999.

11. Татарченич В. Історія філософії. Т.1. - Львів. 1997.

12. Філософія Стародавнього Світу: Читанка з історії філософії. - К., 1992.

13. Чанишев А. Н. Курс .іекцнй по древней философии. - М., 1981.

ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

У межах християнства "філософія " із са­мого початку і за суттю була спробою сфор­мулювати І виразити християнське бачення світу й людини.

Фредерик Чарльз Коплстон



Істинна філософія є істинною релігією, і істинна релігія є істинною філософією.

Скот Еріугена



Філософія Середньовіччя, утворившись у суспільстві з однозначною орієнтацією на духовні абсолюти, із суцільним пануванням релігії, зайняла специфічне місце в європейському духовному житті того часу: вона обслуговувала богослов я. Але водночас середньовічна філо­софія зробила неоціненний внесок в освоєння позачуттєвих сутиос-теп, сприяла нагромидженню нових знань. Тому вона є особливо плідною для вивчення "внутрішньої людини" (Августин) та духовних процесів суспільного життя.

суттєво


Після вивчення матеріалу теми Ви повинні

Ь загальні особливості середньовічного типу філософ­ствування;

^ основні етапи розвитку середньовічної філософії;

■^ провідну проблематику середньовічної філософії;

■^ загальне значення ідей середньовічної філософії для розвитку європейської культури та науки.

^ проводити порівняння античного типу культури та філософії із середньовічним тилом;

®° виявляти позитивні та негативні риси у середньо­вічному світосприйнятті;

^ бачити елементи середньовічних духовних та інтелек­туальних надбань у сучасному житті.
■■&."

особливості середньовічного світобачення, елементи якого ще й донині є органічною складовою частиною європейської духовності;

специфічні виявлення духовного світу людини середньовічними філософією та богослов'ям; роль середньовічної філософії у становленні сучасної науки;

нові обрії людського самовиявлення та самоусвідом­лення, що були окреслені в епоху середньовіччя.

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

4.1. Зміни у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя.

4.2. Вихідні ідеї середньовічної патристики. Місце філософії у духовному житті Середньовіччя.

4.3.Схоластика і містика як провідні напрями середньовіч­ної філософії.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

* АБСОЛЮТ - основна характеристика Бога в середньовічному Його осмисленні, иксі передбачає доведення позитивних якостей Бога до гранично можливого стану повнити та досконалості.

* ПРИЧЕТНІСТЬ - у середньовічному світобаченні - основний спосіб утверджений будь-чого у бутті черві певну, індивідуальну міру участі в абсогіютному бутті.

* ДУХ - у середньовічним)1 світобаченні єдина справжня форма буття або буття як таке, корінь будь-якого існування, основні якості духу - самототожнїсть, абсолютна активність, позапросторовість, неподільність, єдність, вічність, саморефлексивність; у середньовіччі Бог с Бог-Дух.

* ДУША - в Середні віки - джерело і причина людського життя, результат вкорінення у людське тіло частки божественного духу; тому душа займає середнє положений між духом і тілом. Через зв 'язок із духом душа постає безсмертною та розумною, через зв 'яюк із тілом - індивідуальною, чутливою, дійовою. І спрямовувати свої зусилля вона може або узору, до духу, або вниз, до тілесного.

* ЕКЗЕГЕТИКА - мистецтва тлумачення текстів Святого Письма, пояснення змісту та сенсу божественного об'явлення; середньовічні теологи-екіегети виділяли, як правило, 4 шари сенсів у змісті Святого Письма; реальний, історичний, символічний та священний.

* ІЄРА РХІЯ - структура світоустроіо у християнському світобаченні: оскільки кож­на річ має свою власну п унікальну міру причетності до абсолюту, світ постче склад­ною багаторівневою будовою, замкненою па свій Суттєвий та смисловий центр; тому ієрархія передбачає 2 типи зв'язків сущого.: взаємоузгодженість та підпорядкування, тобто зв'язок порядку та цінності.

* ТЕОЛОГІЯ - термін, введений Арістоіелсм для позначення "першої філософії"; у перекладі значить богослов'я; за змістом - не теоретична складова релігійного віровчен­ня, покликана узгоджувати між собою основні догми релігії та пояснювати їх.

* ТЕОЦЕНТРИЗМ - визнання Бога джерелом і основою всього сущого ("Все, що є, -все від Бога").

* ТРАНСЦЕНДЕНТНІСТЬ (і лат.: за межами зовнішнього, зображуваного) - харак­теристика Бога у християнському світобаченні як такого, який принципово несумісний із реаліями світу внаслідок того, що незліченно їх перевершує, тобто це позамежність або позасвітність Бога.

* ОБ'ЯВЛЕННЯ - пряме і безпосереднє розкриття Богом своїх намірів та настроїв людям, як правіло, через обраних осіб: пророків, провидців та їн. Об'явлення не є проявим "мови Бога", оскільки наміри Бога не молена передати адекватно ніякими частковими формами, у тому числі - і людською мовою; через це об явлення потребує тлумачення, екзегетики.

4.1. Зміни у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя

Основною причиною радикальних змін, що відбулися у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя, було руйнування античного полісу (основної форми державного та громадського життя) як реального

грунту всієї античної цивілізації, а разом із ним - руйнування і всього укладу життя.

Римська імперія ввела до свого складу величезну терито­рію з різноманітними етносами, культурами, віруваннями, підпорядкувавши все єдиному центру. Величезна державна машина імперії, яка майже весь час перебувала у воєнному стані, перемішувала та перемелювала і людей, і культури, і релігії, зробивши врешті-решт окрему людину безпорадною та беззахисною. Ні влада, ні заможність, ні високі посади не були надійною основою для людського життя.

Зневірившись у всьому матеріальному, люди звертали свої погляди та надії до духовного. Тут дуже корисним було відкриття античною філософією автономії людського духу, ос­кільки воно допомагало людині знайти в самій собі опору задля протистояння життєвим негараздам.

Проте філософія була не дуже доступною для широкого людського загалу, тому у Римській імперії були поширені Ш містицизм (віра у втручання у людське життя таємних сил), * культи різних богів, величезна кількість яких, до речі, більше заплутувала людей, ніж їм допомагала.

# Поява християнства добре вписувалась у загальний духовний настрій епохи, а тому воно досить швидко поширилося в імперії. Бо саме християнство не просто визнало автономію людського духу, а дало їй своє пояснення: в людській душі є частка божественного, тобто абсолютного духу. Це значить, що людина прилучена своїм духовним єством до найбільшої світової всемогутності, адже Бог творить світ, і притому - із нічого. Тобто він перевершує світ своєю силою, і ця могутність була наочно продемонстрована Ісусом Хрис-том, який, саме тому, що ніс в собі цей дух, пройшов крізь смерть та здолає її. Як наслідок, вся епоха Середньовіччя жила в умовах доміну­вання християнської релігії в усіх сферах суспільного життя.

Поява та утвердження християнства в Європі призвели до радикальної духовної революції у розвитку європейської циві­лізації. Відбулося суттєве просування філософської думки цьо­го часу в таких галузях, як онтологія, логіка і теорія пізнання, антропологія. Це можна побачити досить виразно через по­рівняння античного та середньовічного світоглядів за їх ос­новними характеристиками.

Античний світогляд:

- політеїзм (багатобожжя)

- боги є частиною природи або уособленням природних стихій

- вихідні якості богів: сила, могутність

- боги впорядковують та оздоблюють світ

- космос, природа - загальні умови існування богів і людей

- людина спирається у своїх вчинках на знання

- головне життєве завдання людини - здійснення подвигу

-у сприйнятті дійсності акцент падає на зовнішнє;внутрішнє проявляє себе лише через зовнішнє

- люди поділяються за етніч­ними та родовими ознаками

- панування натуралістичного світосприйняття



Середньовічний світогляд

  • монотеїзм (єдинобожжя)

  • Бог є духовною сутністю, яка перебуває за межами світу (трансцендентність)

  • вихідна якість Бога - любов до людини

  • Бог творить світ із нічого

  • природа не має власної сутності і не може існувати без припливу божественної енергії

  • людина в усьому покладається на віру в Бога

  • головне життєве завдання людини - спасіння душі

  • у сприйнятті дійсності акцент падає на внутрішнє; зовнішнє радше заважає правильно зрозуміти внутрішнє

  • всі люди є рівними перед Богом

  • панування символічного світосприйняття

Основні світоглядні орієнтири під час переходу від античності до Серед­ньовіччя змішоються на протилежні. Людина Середньовіччя зосереджується на внутрішньому, духовному. Спасіння душі для неї має не лише індивіду­альний сенс: рятуючи себе, людина, по-перше, * збільшує світовий потенці­ал добра та світла, а, по-друге, + сприяє поверненню світу до того стану, в якому він перебував до гріхопадіння. Людське життя набуває цільового спря­мування, а історія - часового виміру, оскільки все людство напружено очі­кує другого пришестя Христа. £У«створює світ із нічого, і тому останній весь час перебуває на межі буття і небуття. Світ Існує лише тому, що Бог тримас його у своїй "десниці". Створений світ не впливає на Бога, оскільки Бог - це духовна сутність, абсолют усіх абсолютів, сукупність усіх можливих доско­налостей. З цієї причини Бог постає для людини неосяжним і принципово ло-зарозумовим (задум Божий невідомий); Бог лише із власного милосердя та любові може відкрити себе людині, і це відбулося, коли Він послав на Зем­лю свого сина - куса Христа. З іншого боку, кожна людина несе в собі "іскру Божу ", тому шлях до Бога лежить через духовне самозаглиблення

і а самозосередження і. врешті-решт, через самовдосконалення. Відповідно й розуміння природи, моралі, людських життєвих обов"язків визначали ви-ня гково релігійні догмати (вихідні незмінні положення).

За часовими межами епоха Середньовіччя охоплює пері­од від падіння Римської імперії (іноді - від заснування Кон­стантинополя), тобто з IV-V ст., до відкриття Америки (або до падіння Константинополя), тобто до ХУ-ХУІ ст.

Етапи розвитку середньовічної філософії:

1-й(1І-1Х ст.): -апологестика 2-й( Х-ХУІ ст.): - схоластика ранні (Х-ХІ ст.)

-патристика - містика зрілі (ХП-ХШ ст.)

пізні (ХІУ-ХУІст.)

Звернімо увагу на те, що під час формування середньовічного су­спільства духовні процеси випереджали соціальні, що засвідчує надзвичайно важливу ро.чь духовного фактора в розвитку історії.

4.2. Вихідні ідеї середньовічної патристики. Місце філософії у духовному житті Середньовіччя

Вихідним джерелом середньовічного світобачення постає Біблія у складі Старого та Нового завітів. Біблія озброює хри­стиян цілою низкою вихідних догматів. Але ці догмати потре­бували певних пояснень і тлумачень, з одного боку, тому, що лю­дина повинна розуміти, у що вона вірить, а, з іншого боку, - тому, що життя завжди постає багатшим та розмаїтішим, ніж текст, навіть священний; звідси виникає потреба поєднувати догми із змінними ситуаціями життя. Нарешті, тексти Біблії мають символічний, образно-притчевий характер, і тому потре­бують певних тлумачень. Перші введення християнської догма­тики в контекст життя здійснювали апостоли (перші учні Хри-ста,), але розгалужено та деталізовано здійснили це історичне завдання, водночас осмислюючи реалії життя під кутом зору по­ложень Святого Письма, представники християнської патри­стики -так звані Отці Церкви (лат. "раіег"-батько).

На ранньому етапі свого розвитку патристика набула харак­теру апологетики (ІІ-ІУ ст.): перші християнські мислителі зверталися до римських імператорів або широкого загалу із по-

сланнями на захист християн (давньогрецькою мовою "аполо­гія" -захист). У таких зверненнях апологети почали розгляда­ти та розробляти важливі світоглядні ідеї, такі, як розуміння сутності Бога, характеру та змісту божественного творіння, природа та сутність віри, співвідношення віри і знання.

Від самого початку рання патристика (апологетика) по­ділилась на два напрями в питанні ставлення до попередньої язичницької (античної) мудрості: позитивний та негативний.



Ставлення патристики до античної філософії

Позитивне: Юстин Мученик, Афінагор, Климент Олександрійський


Негативне: Татіан, Тертуліан, Арнобій

Прихильники позитивного ставлення - Юстин Мученик (бл. \(Ю-\Ь5),Афішгор(ііст.),К,шчеит Олександрійський(150-215), Ориген (185-254) - вважали, що грецькі філософи прямували шляхом істини, але не могли досягнути її, тому що вона ще не явила себе в особі Христа. Тому філософію треба використо­вувати, підпорядковуючи її теології, оскільки християнське світобачення більш істинне, ніж попереднє.



П'ять аргументів Юстина щодо переваг християнства над язичницькою мудрістю

аргумент єдності (оскільки Бог єдиний, не треба шукати все нові й нові початий буття);

аргумент універсальності (християнство відкрите й доступне всій, незалежно від статі, віку, походження),

аргумент простоти (у християнстві йдеться про те, що ірозуміїе д.ія всіх і не потребує спеціальної освіти);

аргумент авторитету (філософію вигадали люди, а істини християнства дані Богом через об'явлення};

аргумент давнини (Юстин посилався на твердження Аристобула Олександрійського про те. що греки запозичили філософію у Мойсея. тобто зі Старого Заповіту).

Варто зауважити, що не всі ці аргументи мають однакову виправданість, проте чотири перші використовуються у бого­слов'ї ще й сьогодні.

Другий напрям апологетики - напрям негативного став­лення до античної філософії, представлений іменами Татіана (125-175), Тертулліана (160-220), Арнобія (260-327), наполягав на рішучому відкиданні античної мудрості як такої, що, порівняно з божественним об'явленням, постає як безумство. Філософські міркування, по-перше, ♦ безпідставні, бо філософи можуть довести все, що завгодно; по-друге, ♦ ведуть до розбещеності та гріха; по-третє, ♦ складні та заплутані. Божественна мудрість та віра живуть у простих душах тому, що вони не під­лягають розумному осмисленню та обґрунтуванню, а потре­бують відданості, любові, щирого почуття до Бога.

* Отже, як бачимо, в основі розмежування патристики на два напрями лежало питання про співвідношення віри та знання у люд­ському штоорієнтуванні, яке майже ніколи не зникало з духовного обрію Середньовіччя,

У перші століття існування християнства інтенсивніше розвивалася східна (грецька) патристика. У її межах найбільш уславлені імена так званих "великих каппадокійців": Василі» Великого (Кесаріпського) (329-379), Григорія Богослова (330-389). Григорія Нись-кого (335-394). У їхніх працях розглянуте широке коло питань християнського життя та християнського світобачення, починаючи віл ідей натурфілософії (твір Василія Великого "Коментар на шість дніє творіння"), антропології (твір Григорія Ииського "Про «поряд­кування людини"), пізнання та моральної поведінки і закінчуючи питаннями церковного життя. "Великі каппадокійці" проводили ідею про іе. що у світі присутня божественна енер­гія, яка й утримує його у стані буття, а оскільки людина є найвищим Божим створінням, то вона постає своєрідним провідником та зосередженням цієї енергії. Звідси випливали тези про важливу роль людської активності у справі спасіння душі та вдосконалення світу.

Важливе значення для християнської філософії мав кодекс праць ДіопШя Ареопагі-"ііі під загальною назвою «Ареопагітики» (уперше оприлюднений 532 р.) Тут проведе­но думку про ■ ієрархічну (суворо підпорядковані) будову світу, в якій кожен вид буття має свою міру причетності до божественного світла; ■ про шляхи богопізнання: ■== ката-фвтичішй шлях (позитивний) передбачав вивчення форм буття задля сприйняття величі божественної мудрості, ■=» апофатичний шлях (негативний) був пов'язаний з відкидан­ням усього, що пізнане, як несумісного з абсолютністю творця і, отже, передбачав при­лучення людини до невимовної таємниці сутності Бога.

Найбільш завершеного вигляду ідеям патристики надав представник західної патристики - А врелій А вгустин (А вгустин Блаженний), єпископ ГіппонійськиЙ (північ Африки) (354-430). V його численних творах знайшли вираз усі найважливіші проб-

леми християнського світобачення, але, крім того, у цілій низці своїх ідей та міркувань А втустин виступив сміливим новатором.



Бог є сукупність усіх можливих досконалостей Бог є вічним та завершеним Буттям

Бог творить світ із нічого, бо його могутність необмежена

Можливості Бога у творенні невичерпні

Світ перебуває у повній залежності від Бога, але Бог від світу не ■залежить

Бог є гарантом безсмертя та спасіння людства

Особливо уважно розглядає Авґустин усе те, що пов'язане з людиною, висуваючи в людині на перший план людську свідомість. Тут Авґустин вважає основним наявність «внутр­ішньої людини» (або душі), до якої входять пам 'ять (без того не може бути єдності особи), воля (що пов'язана з первинни­ми мотивами дії) та розуміння.



Авґустин також уперше почав трактувати історію в аспекті її цільового спрямування; зокрема історію філософії він роз­глядав як єдиний спрямований рух до істини християнського об'явлення.

Суттєву роль в утвердженні христи­янського світоосмислення відіграли Ісронім Стридонський (340-420), що переклав Біблію латиною; Марціан Капела (V ст.), алего­ричний опис наук якого лежав в основі дисциплін "тривіуму" та "квадривіуму" протягом усього Середньовіччя; Севєрин Боєціп (480-524), твір якого "Розрада фмо-софією "доволі органічно поєднував грець­ку філософію із християнським світобачен­ням; ФлавІй Касіодор (477-570), який у своєму маєтку Віварії заснував школу, де почалися систематичні переклади та пере­писування книжок і текстів, важливих для християнської освіченості.



1 є ронім СТРИДОНСЬКИЙ

* Підбиваючи підсумок, можна сказати, що християнська патрис­тика вперше докладно розробила ідейні (а не догматичні) засади нового, християнського світобачення. І для того вона використову­вала в широкому обсязі досягнення античної філософії. З огляду на це особливо гостро постає питання про місце філософії у духовному житті Середньовіччя, адже філософія та християнська релігія за ціною низкою характеристик протистояли одна одній: філософія прагнула доводити свої міркування до рівня розуміння, а релігія ви­магала приймати основні положення на віру.

ФІЛОСОФІЯ, ТЕОЛОГІЯ ТА РЕЛІГІЯ В СЕРЕДНІ ВІКИ




Філософія


Каталог: data -> ukr -> Materialij po navchannu pakynok 7
ukr -> Реферат На тему: «skype» Про компанію
ukr -> Нетрадиційні методи лікування
ukr -> Нетрадиційні методи лікування
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Порядок формування економічної політики банку
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Реферат з предмету "Релілгієзнавство" " Виникнення ісламу. Шаріат і його основні джерела"
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Реферат на тему: „ Грецький театр І література Виконав: студент фе еп-14 Кірдей В. О. Перевірила
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Реферат на тему: " Трудовий договір" Виконав: Студент феіп групи еп-15 Кирушок С. М перевірила
Materialij po navchannu pakynok 7 -> "Холдингові компанії"


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка