Філософія, її походження, проблематика та функції



Сторінка5/10
Дата конвертації09.11.2017
Розмір1.97 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Теологія


Релігія




Розробляла інтелектуальний

інструментарій

Сприяла:

Сакралізації філософії

вимагала приймати

свої догмати на віру




осягала абсолютну істину засобами людського розуміння

філософізації релігії

ініціювала нову філософську

проблематику




Вчила християн розмовляти "філософською " мовою

Підпорядкуванню розуму вірі

верифікувала істини філософії




Раціоналізовувала релігійні догмати




приписувала людині, як діяти, жити

Між філософією та релігією утворилась проміжна сфера -сфера теології. Теологія (богослов'я) - ідейна частина релігії, що покликана узгоджувати між собою всі основні релігійні догмати. Філософія ^ по-перше, розробляла інтелектуальний Інструментарій, що його використовувала теологія; ^* по-дру­ге, авторитет філософії, її поширеність саме там, де утверджу­валось християнство, змушували християн "розмовляти" філо­софською мовою, а тому - і знати її.

Християнство із самого початку своєї історії увійшло у взаємодію з Ш філософією, і цей зв'язок протягом усього Середньовіччя визначався Т формулою "Філософія є служницею теології". Цю формулу вперше • запропонував Климент Олександрійський, підтримав її Петро Дамі-



апі й остаточно вона закріпилася у період зрілого Середньовіччя.

4.3. Схоластика і містика як провідні напрями середньовічної філософії

Основи середньовічного суспільства остаточно сформува­лися в Європі в ІХ-Х ст. У цей час склалася система особистих суспільних залежностей (васалітет), а християнська релігія пронизувала собою та регламентувала всі сфери і сторони людського життя. У цей самий час формувалися і провідні на­прями середньовічного філософування - схоластика І містика. Обидва вони були варіантами релігійної філософії, тому для них незаперечним був авторитет Святого Письма, а Бог поставав вихідним орієнтиром для усіляких міркувань та осмислень.

Відмінність між схоластикою і містикою полягала в різно­му ставленні до можливостей людського розуму в питаннях богопізнання. Схоластика вважала, що, хоча з допомогою розуму Бога пізнати неможливо, людина повинна повною мірою використати можливості розуму, оскільки він здатний приве­сти до межі, з якої відкривається сферо споглядання сяйва Божої слави. Останнє досягається лише вірою, але до названої межі приводить розум. Оскільки найнадійнішим та найефек­тивнішим засобом розуму є логіка, то найпершою ознакою схоластики є використання логіки в богопізнанні. Містики ж наполягали на тому, що розумування тільки шкодить христи­янському благочестю, тому в пошуках шляхів наближення до Бога слід покладатися на почуття, віру, любов та самозречен­ня. Отже, у підґрунті поділу середньовічної філософії на схо­ластику та містику лежить різне тлумачення співвідношен­ня віри та розуму у справі богопізнання.



Християнська релігійна філософія

Схоластика:-слід повною мірою використовувати мож­ливості розуму в питаннях богопізнання

-найкращим засобом діяльності розуму є логіка в богопізнанні

Містика:- розум і роздумування ведуть лише до гріха і до відходу від шляху віри

-шлях до Бога лежить через почуття, любов до Бога та самозречення



У період раннього сформованого середньовіччя (та ранньої схоластики і містики) І.С.Ериугеиа (810-877) у творі "Про розподіл природи" вперше накреслив цілісну християнізовану картину світу, де існувала струнка сис­тема ієрархічних зв'язків, зумовлених дією єдиного божественного начала. Ериугена стверджував, що справжні знання збігаються з вірою, а філософія -з теологією. Ериугену вважають першим видатним представником схолас­тики. Ансельм Кентерберійський (1033-1109) увів в інтелектуальний обіг онтологічне доведення існування Бога: якщо Бог є суцільна досконалість, то він не може не існувати, адже його неіснування було б недоліком буття, а, отже, недосконалістю. Цей схоласт гостро поставив питання про природу ідеальних сутностей, без уваги до яких неможливо збагнути таємниці свідо­мості. У цей же час Петро Даміані (1007-1072) стверджував, що філософу­вання загрожує християнській душі згубою. Якщо філософія і може бути корисною, то лише як служниця теології. У ставленні до Бога слід поклада­тися на самовіддану віру.

У період зрілого середньовіччя (ХП-ХШ ст.) питання про знання і пізнан­ня ще більше загострюється, бо саме в цей час у Європі спостерігається бурх­ливе зростання міст, виникають і розвиваються університети (об'єднання вик­ладачів і студентів). Чи відіграють якусь роль у питаннях християнського благочестя та спасіння душі людські зусилля, людська розумова активність? Це питання лежало у підґрунті дискусій між "номіналізмом " і "реалізмом ", хоч змістовим приводом для сперечання було питання про природу загаль­них понять (універсалій).

"Реажти " вважали, що єдина справжня основа буття речей - це загальні ідеї божественного розуму, які постають взірцями при творенні світу; вони ж постають і як єдино справжня реальність.

"Номіналісти " ж припускали, що загальні ідеї - це лише імена ("номі-на "), якими людина позначає спільне в різних речах, а реальністю слід вва­жати одиничні речі, оскільки саме вони постають результатом божествен­ного творіння світу. Тому поза людським пізнанням загальних ідей не існує. Внаслідок цього людське пізнання має своє значення та виправдання.

"Реалісти " були більш ортодоксальними теологами, а деяких "номіна­лістів" Церква засудила. До "реалістів" належали Ансельм Кентерберійський та Бернар Клервоський, до "номіналістів " - Росцелін із Комп 'єня та (у пев­ний період) 17'єр Абеляр. Важливо відзначити, що питання про природу за­гальних понять та їх роль у пізнанні залишається і до сьогодні дуже важли­вим для філософії, оскільки у деяких течіях сучасної філософії сповідується позиція, за якою єдиною реальністю інтелектуальних актів постає саме мова, а поняття, у такому разі, визначають зміст інтелекту.

У період зрілого Середньовіччя у зв 'язку зі збільшенням інтересу до знан­ня відбулися зміни в історичній долі платонізму та арістотелізму. Раніше,

коли на першому плані стоячи питання про сутність Бога, ієрархію світо­будови, про внутрішні характеристики людини, платонізм досить органіч­но поєднувався з окресленим колом питань. А тепер, у зрілому Середньовіччі, коли акцепт було перенесено на питання про будову та використання знань у теоретичному і практичному аспектах, на розширення меж пізнання, на класифікацію та структуруваиня наук, виявилося, що для такої мети більше підходить філософська спадщина Арістотеля. Його твори (крім логічних) спочатку прийшли до Європи через арабський світ і були зустрінуті Като­лицькою Церквою та богослов 'ям із насторогою: здавалося, що арістотелізм віддає натуралізмом та матеріалізмом. Але вже є 1231 р. створено папсь­ку комісію на чалі з Альбертом Больштедтом, "Великим" (1206-1280), яка повинна була вирішити, чи могла б християнська теологія використати арістотелізм. До комісіївходив г Тома Аквінський (1225-1274), творчість якого оцінюється як вершина в розвитку схоластики.

У цей же період набула поширення так звана "теорія подвійної істини ", яка стверджувала, що філософія (і наука) мають право на автономний щодо богослов 'я розвиток, оскільки між науками та богослов'ям існують суттєві відмінності: ►філософія (і наука) рухаються від часткового до загального (індукція), а ► бого­слов'я - від загального до часткового (дедукція), ►філософія та наука є сферами теорії, а ► богослов'я - етики та життєвої практики. Богослов'я не приймало цієї теорії, але думка про те, що існує певна відмінність між знанням священним і світським, від того часу постала як нормальна та виправдана.



Тома Аквінський (лат. - Томас) став засновником томізму - одного з най-впливовіших напрямів християнської філософії. Докладно вивчивши філо­софію Арістотеля, Тома А мінський при­йшов до висновку про спорідненість стилю мислення Арістотеля з теологіч­ними підходами до розв'язання того­часних проблем у межах схоластики. Спираючись на арістотелізм, Тома Аквін­ський створив всеохоплюючу філософсь-ко-теологічну концепцію, що ввібрала в себе майже всю проблематику теології і піднесла її на новий рівень розв'язання.

ТОМА АКВІНСЬКИЙ

Вчення Томи Аквінського досить часто характеризують як концепцію "симфонії (співзвучності) розуму та віри ".

Тому істини теології та істини розуму не повинні входити в конфлікт між собою, але якщо таке відбудеться, слід надати перевагу Істинам теології.

Вчення Томи Аквінського про умови симфонії розуму та віри

-► існують істини, які можна осягнути природним розумом (царина науки та фиософії)

_^ існують істини, які перевищують людські можливості (вони даються лише в божественному об'явленні і торкаються питань створення світу, спасіння та безсмертя душі)

існують істини, що їх можна розуміти як і з допомогою розуму, так і з ■*■ допомогою віри (тут філософія і теологія повинні співпрацювати, але філософія повинна узгоджуватись із теологією).

Отже, "симфонія " передбачає підпорядкування природно­го розуму істинам об'явлення у разі їх зіткнення. Виходячи з таких міркувань, Тома поділяв усі знання й науки на:

теологію об'явлення;

* природну теологію;

■* філософію (яка об 'єдиувала і всі інші науки).

Тома Аквінський культивував синтетичний стиль мислення, тобто він, як правило, не відкидав уже існуючі позиції, а намагався чітко визначити їх місце в загальній панорамі розуміння певного питання. Прикладом може служити його вирішення питання про співвідношення ідей та речей. Ідеї можуть існу­вати "доречей"(у божественному промислі-це була позиція "реалістів'), "у речах "(якїхсутість та необхідність-це позиція "концептуалістів"), "після речей " (як результат людського пізнання - це позиція "номінаністів'). Отже, і в цьому питанні Тома проводив позицію своєрідної "симфонії". Те ж саме- і в питанні про попередню божественну визначеність долі та свободу людської волі. У людські душі при створенні закладено потяг до добра, але не кожна людина здатна в реальних умовах життя витримати цей орієнтир. У такому разі Бог допомагає людині об'явленням, словом Святого Письма, прозріннями святих. Якщо й це не допомагає, Бог ускладнює шлях гріха і полегшує просування шляхом істини. За такого поєднання дій Бога з діями людини остання здатна активно впливати на свою долю, на результати свого життєвого шляху.

• Учення Томи Аквіпського в 1879 р. проголошено офіційною філо-' софськоюдоктриною КатолицькоЩерквигпдназвою "неотомізму".

Найвідомішими містиками періоду розвиненого Середньо­віччя були Франциск А сизький (1182-1226), Бернар Клервоський (1091-1153) таДжованні Бонавентура (1221-1274). Останній у своєму творі «Путівник душі до Бога» окреслив досить струн­ку для свого часу класифікацію пізнавальних здібностей лю­дини: чуття, уява, розум, розумове споглядання та розрізнян­ня добра і зла. А в праці "Про повернення наук до теології" Бо-навентура дав перелік відомих на той час наук, зарахувавши туди й технічні науки (рукотворні). Але врешті всі ці науки та здібності повинні були підвести людину до "обожнення", до споглядання Бога через самовіддану любов.

У працях видатного схоласта Роджера Бекона (1214-1292) було високо піднесено роль наук у просвітленні людської душі. Бекон, зокрема, стверджував, що "знання є сила ", що підґрунтям наукових знань постає досвід (хоча у теології вирішальну роль відіграє об'явлення) і що Бог створив світ за допомогою математики. ЙоганнДунс Скотт (1265-1308) у своїх творах на перший план у сутності Бога виводив не розум чи ідеї, а волю, оскільки вона здатна визначати себе не лише ідеально, а й реально. Тому теологія, за Скоттом, є наукою практичною (дає настанови для життя), а філософія - теоретичною.

У часи пізньої схоластики Вільям Оккам (1285-1349), розвива­ючи ідеї Й. Д. Скотта, наголошував на неможливості розу­мового осягнення суті Бога: головне тут - творіння, а це акт волі, а не розуму. Мало того, віра неоціненна саме тому, що пов'я­зана з позарозумовим. Звідси випливає теза про те, що знан­ню відкриті лише окремі речі. Міркуван­ня та обґрунтування не повинні над­мірно віддалятися від речей. Із тако­го перебігу думки логічно випливає принцип "бритви Оккама": не слід збільшувати сутності (під час об­грунтування) без потреби.

Цей принцип, урешті-решт, було спрямовано проти схоластики з її праг- Вільям ОККА М

неннями до нескінченних логічних побудов. Вважається, що саме він сприяв відходові від схоластичного теоретизування. Представники містики пізнього Середньовіччя Мепстер Ек-харт (1260-1327), Йоганн Таулер (1300-1361), Йоганн Рейсбрук (1293-1381) відомі тим, що, майстерно володіючи словом, особли­во наголошували на значенні людської активності в питаннях вибору життєвого шляху та прилучення до божественної благо­даті. Вони стверджували, що, відштовхуючись від того, що да­ровано Богом, людина сама визначає себе власними вчинками, бо здатна роздмухати полум'я із закладеної в неї Божої іскри.

* Завершуючи розгляд ідей схоластики та містики епохи Середньо­віччя, слід наголосити, що навряд чи виправдано дивитися на останню як на явище історичного минулого. У схоластичних логічних конст­рукціях, по-перше, окреслено суттєві характеристики духовного й ідеального в їх адекватних виявленнях, а, по-друге, світобудова впер­ше постала як взаємодія сил та енергій (а не речей чи стихій, як це було за часів античності). Останнє даю змогу перейти від античних світо­вих стихій до оперування поняттями класичної механіки. Містика, у свою чергу, вимагала бачити в людині не лише те, що пов'язане з ро­зумом, а дещо глибше вкорінене в людське сство. Це певною мірою випереджувало екзистенціалістське тлумачення людини як "отвору в бутті", отвору, крізь який буття виходить у з явлення.

В ідеях зрілого та пізнього Середньовіччя вже можна простежити ¥ зародки ідей пізніших історичних епох, але у сфері виключного _ акцентування найпершої ваги духовних пошуків ця епоха, напев­но, лишається непере вершеною.

суттєвої^

Висновки

0Ь Філософія Середньовіччя була складовим елементом хри­стиянського світобачення, і тому вона була зосереджена на осмисленні духовних сутностей, тобто сутностей не­видимих, позачуттсвих і нескінченних. З одного боку від­бувалася "теологізація " філософії, а з іншого - проходила "раціоналізація", "філософізація" теології. За образним висловлюванням Гегеля, це був час, коли філософія була "інобуттям " теології, а згодом сама теологія ставала "інобуттям " філософії.

Філософія Середньовіччя успішно засвоювала духовні склад­ники людського буття, виділяючи в них раціонально-логічні та чуттєво-вольові полюси. Вона досить органічно пов 'я-зувала питання життєвої активності з духовною спря­мованістю людини, з пошуками шляхів сходження до абсо­люту, з визначенням людської долі та проявами свободи волі людини.

У межах середньовічного християнського філософування поступово відбувалося нагромадження знань та ідей, які врешті-решт сприяли виникненню сучасної цивпіізацп, науки та освіти.

СУТТЄВОМУ

Резюме


Ф При переході від античної епохи до Середньовіччя в європейському світо­гляді відбулися досить радикальні зміни, пов 'язані пери/ за все із тилі, що тепер зусилля людства спрямовувались на засвоєння внутрішнього, ду­ховного, того, що за своєю суттю постає принципово неспоетережува-ним та безмежним. Ці зміни були зумовлені розповсюдженням є Європі християнства, яке ставило є центр усіх людських задумів питання про спасіння душі та духовну досконалість.

® Найперші ідейні засади нового, християнського, світобачення були роз­роблені апологетикою та патристикою, які, активно використовуючи досягнення попередньої античної філософії, створили цілісну систему поглядів на світ, де провідне місце належало вченню про Бога, людину, їх відношення та значення свідомого людського зусилля у питаннях подо­лання наслідків гріхопадіння, здійсненого першими людьми. ® Розвинена середньовічна філософія розподілилася на два провідні напря­ми - схоластику і містику; цей події був зумовлений як вихідним дуалі­змом середньовічного мислення, так і складнощами вирішення в ту істо­ричну епоху питання про співвідношення знання та віри: схоластика вва­жала, що людина повинна використовувати розум у богопізнанні, базую­чи його на логіці, а містика надавала почуттям та вірі вирішального значення у відношенні людини до Бога.

® Історичний розвиток схоластики та містики сприяв підготовці ідейно­го грунту для розвитку новоєвропейської науки, поглибленню людського самоусвідомлення, цивілізаціпному оновленню Європи.

[ ? ) Питання для обговорення на семінарському занятті

/. Причини та зміст радикальних змін у європейському світогляді при пере­ході від античної епохи до Середньовіччя.



2. Роль християнської патристики у формуванні ідейних засад середньо­вічного світобачення. Провідні проблеми апологетики та патристики.

3. Схоластика та містика як напрями середньовічної філософії Вихідні ідеї та представники середньовічних напрямів схоластики і містики.

^ Теми для рефератів, доповідей І контрольних робіт

1. Основні причини зміни світоглядних орієнтирів при переході від антич­ності до Середньовіччя.

2. Східна та західна патристика: порівняльна характеристика.

3. Сучасне значення провідних ідей християнської патристики.

4. Вплив ідей візантійської патристики на культуру Київської Русі.

5. Схоластика і містика як провідні напрями середньовічної філософії: тотожне та відмінне.

6. Провідні ідеї розвиненої схоластики та їх Історичне значення.

7. Провідні ідеї розвиненої містики та їх роль у людському самоусвідомленні,

СЗГ Завдання для самостійного опрацювання і закріплення



матеріалу з теми

Завдання 1. Розкрийте і поясніть основні відмінності у світогляді античності і європейського Середньовіччя.

Завдання 2. Поясніть роль апологетики і патристики у формуванні середньо­вічної духовної культури.

Завдання 3. Розкрийте основні особливості розвитку західної та східної пат­ристики.

Завдання 4. Охарактеризуйте ідейні здобутки Августина Блаженного.

Завдання 5. Зробіть порівняння вихідних ідей схоластики та містики.

Завдання 6. ОкреслІтьісторичниЙзмістконцепції"подвійноїістини".

Завдання 7. Розкрийтезмістізначенняпринципу"бритвиОккама".

Щ Додаткова література з теми

1. БлинниковЛ. В. Великие философьі: Учебньій словарь - справочник. 2-е ивд. - М., 1997.



2. Горбачів В. Г. История философии. - Брянск, 2000.

3. История философии в кратком изложенііи. - М., 1991.

4. История филоі'офии: Заппд - Рисеня - Восток. В 3 т. - М.,1996.

.5. История фияософии: Учсбное пособие для вузов / А.Н. Волков, В.С. Горнев " др. М.. 1997.

6. Кондзьа.іка В. В. Історія середньовічної філософії. - Львів, 2001.

7. Коплстон Ф. Історія середньовічної філософії. - К.. 1957.

8. Петруиіепко В.Л. Формування вихідних засад середньовічного філософствування (лекція для аспірантів та здобувачів вченого ступеня). - Львів. 2000.

9. Татаркевич В. Історія філософії. Т.1. - Львів, 1997.

ФІЛОСОФІЯ ВІДРОДЖЕННЯ

Корінь людського буття полягає у свободі волі, а останню можна реалізувати лише через реальне діяння.

Данте Лліг'єрі



Головне для людини - уславити себе земни­ми вчинками.

Франческо Пстрарка



Людина може сягати Бога, а можи стати нижчою від худоби.

Леонардо да Вінчі



Унаслідок нагромадження знань, розширення обріїв суспільного досвіду та кризи середньовічного світобачення у XIУ-ХУ ст. Європа вступає в нову історичну епоху — епоху Відродження. Відбувається суттєва світоглядна переорієнтація: набувають цінності пізнання природи ти земні вчинки людини, поступово формуються принципи класичної науки. Проте за змістом це була суперечлива епоха, яка не лише підносила та оспівувала людину, а й висвітлювала драматичні сторони її буття. У європейській історії Відродження розглядають як епоху перехідну, що містить у собі елементи Середньовіччя і за­родки процесів епохи Нового часу.

СУТТЄВО№55

н я

а

а

і

о

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні

Ч> які саме зміни відбулись у християнському світо­баченні в епоху Відродження;

Ч> чому гуманістичний світогляд постав внутрішньо су­перечливим явищем;

<Ь якими були провідні змістові акценти у ренесансній філософії.

^° пояснити особливості ренесансної трансформації християнського світосприйняття;

®° виділити єдину логічну лінію у розвитку філософських шкіл європейського Відродження;

^ знаходити аналоги між історичними процесами Від­родження та сьогоденням.

♦ найважливіші особливості розвитку філософії за умов розвитку основ індустріального суспільства;

♦ суперечливий характер європейського Відродження, прояви в ньому титанізму та фаустівського духу;

♦ особливості гуманізму як феномену європейської історії;

♦ світоглядне підґрунтя формування вихідних прин­ципів класичної науки.



\_2 План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

5.1. Поняття "Відродження" і характерні риси духовного життя цієї доби.

5.2. Провідні напрями ренесансного філософствування: гу­маністичний антропологізм, платонізм і натурфілософія.

5.3. Філософські ідеї пізнього Відродження.



КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

* МАКРОКОСМ ТА МІКРОКОСМ поняття, що позначають фундаментальні орієн­тири європейського світобачення доби Відродження: макрокосм - великий світ, мікро­косм - малий Світ, або людина. Ці поняття співвідносні: мікросвіт і концентрацією та виявленням властивостей великого світу, її останній перебуває у спорідненості із якос­тями людини.

* АНТРОПОЦЕНТРИЗМ - логічний наслідок тлумачення співвідношення в епоху Відрод­ження макрокосму та мікрокосму ■ оскільки лише людині в яскравій формі притаманний розум, то якості світу не лише зосереджені в людині, а п через людину виходять у вияв­лення, усвідомлення: тому людина постає центром та зосередженням якостей світу.



* ГЕЛІОЦЕНТРИЗМ - висунуте М.Коперпіком положення про те, що доцільніше вва­жати не Землю, а Сонце (Геліос) центром світу (або планетної системи); за часів Коперніка та пізніше геліоцентризм розглядали як аргумент проти релігійних тверджень про особливе становище людини в світі.

* СИМПА ТІЯ СВІТОВА - у поглядах та ідеях багатьох мислителів Відродження -взаємний потяг усіх речей та явищ дійсності на основі того, що світ пронизаний та поєднаний енергією єдиної світової душі.

* ПАНПСИХІЗМ - позиція, яка наді.чяс усі явища світу душею, оскільки саме світова душа постає джерелом життя та активності космосу; через це зірки, планети, міне­рали розглядалися як одухотворені істоти.

5.1. Поняття "Відродження" та характерні риси духовного життя цісї доби

Криза середньовічного світобачення, а також хід соціокуль-турних процесів пізнього Середньовіччя призвели до якісних зрушень у європейській культурі. Ці зрушення були пов'язані *зі зростанням значення та авторитету міст, *збільшенням їх пито­мої ваги та значення як в економіці, так і в духовному житті сус­пільства. У ХІУ-ХУ ст. міста стали центрами торгівлі, виробни­чої діяльності, освіти, науки, духовних пошуків. Вони - осеред­ки формування нового погляду на світ, на людину, її можливості. Яскравим свідченням того було мореплавство, де зростав інте­рес та вироблявся смак до далеких морських експедицій, в умо­вах яких людина все більше проявляла свою автономність і до­слідницькі можливості. Посилювалася критика ортодоксальної релігійної догматики, особливо в аспекті її розходження з реаль­ною практикою суспільства, життям і діяльністю представників кліру. Усі ці процеси в особливо концентрованому вигляді про­явилися в Італії ХІУ-ХУ ст., де й виникло явище Відродження.

Річ у тім, що Відродження несе в собі риси, які спорідню­ють його як із Середньовіччям, так і з Новим часом:



> Відродження не відкидає вихідних положень християнського світобачення, а лише змінює у ньому акценти (щоправда, іноді досить радикально];

> туї розвиваються деякі явища суспільного життя, які повною мірою розгорнулися у наступну історичну епоху.

Велика кількість дослідників історії та культури вважає добу Відродження перехідною епохою.

Зовнішньою ознакою і приводом до назви епохи послужило масове захоплення у тон час античною культурою та літературою, які на певний момент постали для куль­турного загалу як неперевершені зразки людського самовиявлення. Але при всьому юму діячі епохи розуміли, шо повернутися у минуле неможливо. Що ж тоді відроджу­вали в зазначену епоху? Певною мірою, безперечно, античну культуру, але ще більше - погляд на світ, не обмежений санкціями влади чи Церкви, а орієнтований на виявлення всієї повноти життсвих проявів людини. Саме такий погляд діячі Відродження знахо­дили і цінували в античності.

Які ж нові акценти з'явилися у світобаченні Відродження? Філософи й мислителі Відродження почали підкреслювати ре­альну цінність природи і земного життя людини.

Природа і земне життя людини мають реальну цінність

Світ і природа являють собою єдине, до того ж розумне творіння Бога


Каталог: data -> ukr -> Materialij po navchannu pakynok 7
ukr -> Реферат На тему: «skype» Про компанію
ukr -> Нетрадиційні методи лікування
ukr -> Нетрадиційні методи лікування
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Порядок формування економічної політики банку
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Реферат з предмету "Релілгієзнавство" " Виникнення ісламу. Шаріат і його основні джерела"
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Реферат на тему: „ Грецький театр І література Виконав: студент фе еп-14 Кірдей В. О. Перевірила
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Реферат на тему: " Трудовий договір" Виконав: Студент феіп групи еп-15 Кирушок С. М перевірила
Materialij po navchannu pakynok 7 -> "Холдингові компанії"


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка