Філософія, її походження, проблематика та функції



Сторінка7/10
Дата конвертації09.11.2017
Розмір1.97 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Отже, гуманізм Відродження мав яскраво виражений аитропо-центричний характер. Гуманістична антропологія була спрямована на:

У обгрунтування особливого, центрального місця людини в ієрар­хії світових сутностей;

> піднесення гідності людини;

> прирівняння її у чомусь до Бога.

З іншого боку, гуманісти виправдовували земну природу людини, дбали про гармонію людських якостей і характеристик.

Названі мотиви звучали також і у творах представників рене­сансного платонізму. Тільки тут вони знаходили більш повне і струнке філософське обґрунтування. Треба також: відзначити, що канонізованому Середньовіччям Арістотелеві мислителі Відро­дження протиставляли Платона-у працях п інтерпретаціях нео­платоніків. Філософія Платана була різнобарвніша, афористич-ніиіа, літературно жвавіша (діалоги) й художпіша. Отже, більше прийнятний для епохи був платонізм.

Одним із перших платоніків Відродження був кардинал М.Кузанськип (1401-1464), син селянина з м.Куза біля Трира.

Микола Кузанський вважав Бога єдиним початком сущого, але розріз­няв Бога в його виявленнях і сутності, якає невимовна. Виявлення цієї сут­ності можуть бути лише символічними: через протилежності абсолютного максимуму та абсолютного мінімуму, через ступінь причетності всіх речей до сдиного. Як сутність, Бог постає можливістю всього, але у згорнутому вигляді. Світ, відповідно, с розгорнута сутність Бога. Микола Кузанський розглядає природу як божественну книгу, що розкриває Бога людині. Мож­на читати цю книгу й здобувати знання лише про божественне виявлення, але сутність Бога можна осягнути лише через віру. Оскільки сутність Бога невичерпна, то й творіння світу відбувається вічно. Звідси випливає, що Земля не може бути центром світобудови. Але людина водночас являє со­бою фокус природи, бо в людині всі природні можливості зведені до макси­мального ступеня. Тому людська природа загалом є суверенною. Якщо б людина спромоглася подолати свою обмеженість, вона могла б стати на рівень з Богом. Людський розум складається з: *відчуття, *уяви, ♦мірку­вань, *мислення. Розум апріорно (до досвіду) здатний творити судження, але ця здатність реалізується лише у взаємодії людини зі світом. За допомогою розсудку розум утворює поняття, а сам він здатний до охоплення тотожнос­тей за допомогою інтелектуальної інтуїції, що наближає розум до істини при­близно так, як багатокутник наближається до кола.

Марсічіо ФІЧІНО

Ще більше в добу Відродження було уславлено ім'я Марсіліо Фічіно (1433-1499), якого більшість до­слідників вважає справжнім зачинателем ренесанс­ного платонізму. 7 листопада 1467 року на віллі, яку подарував йому Козімо Медичі, Марсіліо Фічіно відкрив нову Флорентійську платонівську Академію (через 1200 років після того; як Порфирій покинув Рим). Крім того, Фічіно здійснив переклад Кодексу праць Платона латинською мовою, додавши до нього ще й праці грецьких, візантійських та олександрійсь­ких неоплатоніків.



Світ є ієрархією форм буття Бог як буття пронизує усю світову ієрархію, вбирає у себе все ("не Бог у речах, а все у Богові") У центрі світової динаміки перебуває душа, вона є внутрішнім зв'язком світу Душа постає в єдності єдиного і мно­жинного

Життя пронизує весь Всесвіт, влашто­вує його гармонію

Все у Всесвіті відчуває взаємний потяг Любов - найбільша сила світу

Оскільки сутність людини пов'язана з її душею, людина увін­чує собою всі сутності нижчого порядку, здатна керувати ними, але найбільше собою. Проявом такої сутності людини постає прагнення до свободи і високе ЇЇ цінування.



Згідно з думками Фічіно, людина потенційно здатна до дій, що мо­жуть прирівнювати її до Бога. Філософ вважав, що за наявності належних засобів людина була б спроможна створити небесне скле­піння. Цікавою є така думка Марсіліо Фічіно: усі релігії є лише про­явом "усезагальної релігії", вони частково виражають одну істину, відрізняючись мірою її розуміння.

Уславленим учнем Фічіно був флорентійський граф Піко де.чла Мірандола (1463-1494). Піко погоджується з Фічіно в тому, що людська сутність - це свобода. Як її застосує людина, за-



!

лежить від вибору: або до досконалості, угору, або до руйну­вання, донизу. Новий момент полягав у тому, що, на думку філософа, людині досконалість не надана, але вона може її до­сягти. Тобто людина є сутністю, що перебуває у становленні; людина стає тим, що вона творить із себе самої.

Мірандола вважав також за можливе виокремити з усіх поглядів, ідей, теорій єдину філософську мудрість, що значною мірою підне­се могутність людського розуму. Загалом платоніки додали до гуманістичних поглядів добре осмислену вписаність людини у світове ціле, заакцентували просякнутість усієї світобудови єди­ним зв'язком і в цьому аспекті наблизились до позиції панпсихізму (все одухотворене) і навіть гілозоїзму (вся матерія - жива).

Нарешті, ще один напрям ренесанс­ної філософії - натурфілософія, тобто філософствування, спрямоване на розу­міння сутності природи і Всесвіту. Цей напрям, як уже відзначено, був для Від­родження закономірним: якщо цінність природи стає визнаною, тоді вона стає об'єктом пізнання та осмислення. Од­ним із перших натурфілософів Відро­дження був відомий універсальний митець Леонардо да Вінчі (1452-1519) -

■£_™А^Ч

ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ

(

архітектор, фортифікатор, меліоратор, математик, механік, інженер, живописець, мислитель.

Оскільки математика та геометрія не знають якостей, то мо­жуть бути застосовані до пізнання будь-яких речей. У пізнанні ж завдання полягає в осягненні необхідності, що їх визначає закон. Усі названі моменти окреслюють суттєві риси науки, яка, на думку Леонардо да Вінчі, повинна скеровувати практику. Серед засобів науки мислитель називає і розумовий експеримент; виходячи з нього, Леонардо да Вінчі одним із перших відкинув арістотелів-ський якісний поділ світобудови на "підмісячний" і "надмісячний" світи; за Леонардо, Всесвіт однорідний. Для науки ця думка була передумовою визнання загального характеру наукових висновків і принципів.

ФІЛОСОФСЬКІ МІРКУВАННЯ ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ

Світ с витвором Бога як великого майстра та винахідники

Завдання людини полягає у пізнанні природи

Основа пізнання - досвід, а початок - відчуття, серед яких першим с зір На базі досвіду розгортаються міркування, які можна перевірити експе­риментами



Найбільшу достовірність знанню надає математичне обчислення

еййЩУ!


Леонардо да Вінчі у своїх творах оспівував людину. Водночас у нього з'являється розуміння неоднозначності людини: вона може сягати Бога, а може стати нижчою від худоби. Отже, ми помічаємо тут появу мотиву дра­матизму і неоднозначності в підході до людини.

Помітний слід і далекосяжні результати залишив у натурфілософії Відродження Микола Коперпик (1473-1543). Його твір "Про кругообіг небесних сфер" започаткував революційні зміни в науковій картині світу. Філософія, на думку Коперника, шу­кає істину в міру досяжності її людським розумом. Світ природи є першим об'єктом пізнання, тому слід займатися не схоластичними сперечаннями, а пізна­ванням світу.

Приблизно в такому ж напрямі розвивалися дум­ки видатних учених і натурфілософів Відродження, таких, як Джіроламо Кардаио, Андреа Везалій, Мітель Сервет, Андреа Чезальпіио.

На зламі XV-XVI ст. процеси, характерні для Відродження, поширюються майже по всій Європі: від Англії до Швейцарії, від Піренеїв до Угорщини та Польщі, якогось мірою зачіпаючи й Україну (Ру­тенію). Центр активності гуманістичного руху пере­сунувся на північ Європи. Тут виділяються, насам­перед, такі особистості, як Еразм Роттердамський (1469-1536), Томас Мор (14784535), П'єр де ля Рамус (1518-1572). Еразм Роттердамський написав багато творів енциклопедичного діапазону. В Ісусі Христі гуманіст підкреслював його людську природу і вва­жав, що треба дотримуватися не канонів чи догм релігії, а справжньої "філософії Христа". Тут на пер­шому плані виступає етика, розв'язання проблем



Микола КОПЕРНИК
Еразм РОТГЕРДА МСЬКИЙ

Школо МЛКІАВЕЛЛІ

земного життя. Бо подвиг Христа виправдовує цінність та благо природи. Отже, природа - мати, а не мачуха для людини. Через споглядання природи людина осягає мудрість Творця, але оскільки всемогутність Бога людині не­досяжна, требалюбити людину.

У цей період також розгорталась діяльність ///-коло Макіавеллі (1469-1527), якого вважають, з од­ного боку, теоретиком політичного аморалізму, а з іншого - фундатором революційної етики. На дум­ку Макіавеллі, християнські моральні норми добрі, але неможливі для виконання у реальних умовах життя. Тому слід зрозуміти, що доля, обставини й умови життя є невблаганні; їм можна протиставити лише відважність, могутність, натиск. Як і в природі, у суспільстві треба діяти, випереджуючи хід подій, треба вміти бути недобрим. Тут головне - кінцева

мета. Якщо вона спрямована на загальне благо, то всі засоби для її здійснення справедливі. Виходячи Із таких міркувань, Н.Макіавеллі радив правителям (монархам) не зупинятись у справі державного зміцнення перед використан­ням будь-яких засобів: цілком сприйнятні шпигунства, доноси, політичні вбивства та ін., оскільки кінцева мета таких дій все ж благородна.

Отже, ідеї Відродження концентрувалися навколо проблеми спів­відношення людини і світу, тобто навколо проблеми співвідношен­ня макрокосму і мікрокосму: Але в цьому співвідношенні є добу Відродження на перший план вийшла людина в сукупності всіх ЇЇ яко­стей, в її земних вимірах. Водночас людину було органічно вписано у світоустрій, і вона поставала значною мірою внутрішньою сут­ністю, концентрацією буття. Унаслідок того світогляд набував пантеїстичних і панпсихічних рис. У спеціально продуманому й осмисленому сприйнятті світу в добу Відродження домінували ан­тропоцентризм, пантеїзм (щоправда, у специфічних формах пла­тонізму), панпсихізм та гілозоїзм. Тобто світ сприймали й розум­іли в його зосередженні на живих, активних діях людини, у його одухотворенні, динамізмі та внутрішній єдності.

5.3. Філософські ідеї пізнього Відродження

У XVI ст. у філософській думці Відродження починають від­чутно проявлятися ознаки ідейної кризи. У цей період гуманізм більше пов'язаний із власними ренесансними культурними

основами, ніж з античністю. Посилюється тенденція роз­глядати людину як органічну частину Всесвіту, а не Всесвіт вимірювати людиною, як це було раніше. У міркуваннях про природу людини дедалі відчутніше звучить мотив трагічної долі людини і неможливості для неї переламати хід власного життя.

Зазначені моменти яскраво виявились у творі "Зодіак життя", надру­кованому у Венеції 1534 р. Автором його був П'ср-Апджело Мандзоллі з м. Стеллата біля Фсррарі. Твір цей був особливо популярний у Європі часів Просвітництва. В ньому, зокрема, зазначалось: "Адже немає, окрім приро­ди, могутнішої у світі причини. Бог лише владний над нею; крім нього, у світі немає нічого ні вище, ні краще природи ".

Філософські

Ідеї П'єра

Анджело

Мандзоллі

світ є нескінченним, оскільки невичерпною є енер­гія Бога

світ існує вічно, твориться Богом з необхідністю необхідність пронизує усю світобудову, визначає природу речей

всюди у світі присутня душа, що його животво­рить

Бог творить світ не для нас, а для себе Найпершим благом і особистим щастям у земно­му житті є мистецтво уникати страждань

Всюди у світі присутня душа, що животворить його як за­галом, так і в окремих виявленнях. Акцент на всемогутності Бога дає можливість Мандзоллі зробити висновок не лише про нескінченність світу, а й про можливість існування інших планет, заселених живими істотами, - Бог творить світ не для нас, а для себе.

Позаяк людину в судженнях Мандзоллі позбавлено особливого панівного становища у світі, то й суспільне життя для філософа по­стає позбавленим внутрішньої гармонії, навпаки, - тут панують на­сильство, лицемірство, грабунки. Це справді "перевернуте жиітя". Що ж протиставляє цьому автор "Зодіаку життя"? Насамперед, людсь­ку свободу й можливість вибору життєвого шляху. Освічена людина завжди протистоїть "черні", цінує гідність і свободу, яку слід спряму­вати на загальне благо і вміння досягти особистого щастя у земному житті. А тут найпершим благом є мистецтво уникати страждань. Ви­хідним у цьому мистецтві є принцип: чого не бажаєш собі, не роби іншо­му. Досягається ж земне благо через гармонізацію душі й тіла.

Драматичні мотиви в оцінці становища та сутності люди­ни ще більше посилені у творах французького гуманіста Мішє-ля Монтеня (1531 -592). У центрі уваги його "Досвідів " перебу­ває звичайна людина.

Оскільки остаточних і надійних знань немає і не може бути, прояви людей нескінченно різноманітні: від величі до мізерності, від само­зречення до високопарної пихатості. Але слід розуміти, що людина, як і все на світі, підпорядкована природним законам. Тому життя с ніщо інше, як мистецтво гідно підготуватися до смерті. Тобто треба жити різноманітно і дати проявитися усім своїм силам і здібностям, щоб повною мірою виконати своє життєве призначення. "Краще наше творіння - життя у згоді з розумом". Іноді Монтень вважає селян взірцями людського життя - життя у злагоді з природою, але частіше прославляє індивідуалізм і самозаглиблення.

> Бог проявляє себе як необхідність, що панує у природі; може існувати багато світів. Кожна людина є представ­ником людського роду

> Всі релігії мають принципову єдність і базуються па зви­чаях

> Звичаї необхідні для регулювання і закріплення соціальних зв'язків

> Кожна людина є представником людського роду

> Шлях до пізнання лежить через самоаналіз

> У самоаналізі й пізнанні ми повинні покладатися на ро­зум і піддавати все сумніву

> Інтуїція не дає надійних знань і не може зробити людину кращою

Загальні тенденції розвитку духовного життя епохи позна­чилися на тому, що в пізньому Відродженні запанувала натур­філософія. Серед представників цього напряму треба від­значити насамперед Бериардіпо Телезіо (1509-1598). Основ­ний твір філософа має характерну назву: "Про природу згідно з ЇЇ власними почашками" (1565 р.). Вихідна ідея Телезіо поля­гає у тому, що пізнання людини має бути спрямоване на тілесні сутності, бо у світі немає сил або сутностей, не пов'я­заних Із тілесністю. Тому в пізнанні слід йти за відчуттям і при­родою. Відповідно, людина повинна спиратися на розум і



<

5

Я


« я

а

&

и

« о

2

н -

X

ч

0

<

Е-







О О

«

<

X




3

і-—

Я"








о




>>

Джордано Б РУН О

відчуття тоді, коли вони досягають очевидності в пізнанні. Звідси випливає такий висновок: пізнання Бога лежить за ме­жами природного розуму людини.

Безперечно, "зіркою першої величини" натурфілософії пізнього Відродження є Джордано Бруно (1548-1600). Вихідна кате­горія міркувань Бруно - Єдине, котре тотож­не Буттю як збігу сутності та існування. *> Єдине є незмінним і всеохоплгогочим, єдністю мак­симуму та мінімуму, збігом усіх протилежностей. ♦і* Матерією Всесвіту є світло, яке є едністю мож­ливості та дійсності, суцільною актуальністю. *> У згорнутому вигляді матерія постає як пітьма. <• Розгорнута матерія втілюється у мінімумі - атомі, що має потенції максимуму. •І* Активність матерії спричиняється світовою душею - загальною фор­мою, яка містить у собі розум і загальну причину.

*ї* Світова душа все пронизує й одухотворює, стаючи початком життя; ос-танкє знаходить свій прояв у формах рослин, тварин, розумних істот. •> Умовою Існування Всесвіту є нескінченна порожнеча (тотожна хаосу), тому Всесвіт не має центру й однорідний за складом і будовою. А оскільки душа, рух, відчуття притаманні всьому Всесвітові, то зірки в Космосі мо­жуть бути сонцями з планетами, на яких можуть жити розумні істоти.

Бруно також вважав, що і Сонце, і планети не є вічними. Бог, на думку Бруно, тотожний природі і являє себе як су­купність законів Всесвіту. У Бруно вибудовується така низка ототожнень: природа дорівнює =» буттю, буття =* сутності, сутність => Богові, Бог => внутрішній основі речей.

Пізнання розпочинається з відчуття, що дають нам речі та образи

Образи попередньо впорядковує уява, а розсудок виводить із та загальне

^ Інтелект, подальша сходинка, перево­диш/, знання в ранг мислення



Розум знаменує охоплення вихідної єдності буття, тобто споглядання Бога (інтелектуальна інтуїція)

♦ Учення Бруно частково приєднується до міркувань представників зрілої і пізньої схоластики, а частково стає попередником пізніших опрацювань (І.Кант).

У людині Бруно висував на перший план душу, але душа не відділена від тіла, а користується ним. Про не свідчать, зокрема, гнучкість і доско-налість людської руки- органу органів людського гіла. Шляхдолюдської могутності відкриває так звана "практична магія" - наслідування творін­ня. "Практична магія" потрібна людині в земному житті, де людшщ утверд­жується за допомогою дії у праці. Щодо пот ойбічного життя, якщо таке існує, то воно не схоже на земне життя, а наше життя - єдине й неповторне. Тому його треба цінувати, долати мужньо всі негаразди і прикрощі заради схо­дження до вищого розуміння світу. Бруно прославляє також людське спів­життя, підпорядковане законові загальної корисності. А релігія радше по­трібна для управління варварськими народами.

* Як бачимо, філософські погляди Бруно були своєрідним згущенням філософських Ідей Відродження. У Бруно концепція світу постає до­сить продуманою і стрункою. Світобудова - цілісна, жива, динаміч­на. Людина органічно вписана у природу, яка поки що різнобарвна, сповненанесподіванихтаемниць.

Відродження на той час уже перекидало місток до Нового часу й передавало новій епосі історичну й інтелектуальну естафету. Як це відбувалося, можна побачити на прикладі ідей Галілео Галілея (1564-1642), який висловився так: "Ярадше праг­ну знайти одну істину, хоча б і в незначних речах, ніж довго сперечатися про найбільші питання, не досягаючи ніякої істини". Відповідно до такого розуміння мети пізнання, суттєво змінюється не лише зміст світосприйняття, а й навіть літера­турний стиль Г. Галілея: він стає лаконічним, чітким, макси­мально наближеним до сучасного наукового стилю.

Природа для Галілея уже не наповнена таємничими силами і навіть не одухотворена матерія, а сукупність законів, які можна пізнавати за допомо­гою експериментів і математики: "Природа невблаганна і незмінна, й зовсім не дбає про те, стануть чи не стануть її приховані основи та спосіб дії досяжними для розуміння людей, оскільки вона ніколи не переходить межі накладених на неї законів". У цьому міркуванні Галілея яскраво виявляєть­ся один із непохитних постулатів подальшої європейської класичної науки: об'єкт байдужий щодо пізнання або непізнання його з боку людини і зовсім не змінюється у процесі пізнання. Особливо часто й рішуче наполягає Галі-

лей на тому, що саме математичне пізнання найбільш надійне й перспектив­не для пошуків істини: "Літерами такої книги (книги природи) постають трикутники, кола, кулі, конуси, піраміди та інші математичні фігури".

Виходячи з таких тверджень, Галілей уперше чітко висловився стосов­но так званих "первинних" і "вторинних" якостей речей: "Не думаю, що для збудження у нас відчуттів смаку, запаху і звуку від зовнішніх тіл ви­магається що-небудь, крім розміру, числа та повільних або швидких рухів; вважаю, що якби вуха, язики та носи раптом зникли, то форма, число та рух залишились би, але не запахи, смаки та звуки. Я глибоко певен, що без живого єства останні являють собою не більше, ніж: імена, подібно до того, як лоскотання та сверблячка не більше, ніж: імена, якщо немає пахв та шкіри навкруг носів".

# Отже, за Галілеєм, первинні якості пов'язані з геометрично-матема­тичними вимірами речей, а вторинні - з особливостями будови людини. Зви­чайно, що при такому розумінні людина - уже не мікрокосм, природа - не одухо творена сутність. Проте це відкривало нові перспективи для точної науки, яка й виходила з урахування первинних якостей. Шлях, на який став Галілей, вів до класичної механіки зокрема й до класичної науки загалом.

СУТТЄВО ІЄ

Висновки


$Ь Перегляд провідних філософських ідей доби Відродження дас можливість виразно побачити перехідний характер епохи, яка була суперечливою, неоднозначною: новації тут переплітались із середньовічною містикою, оптимізм і підне­сення людини - з трагізмом і визнанням несумісності пев­них людських якостей.

Загалом філософська думка Відродження еволюціонувала від етичного гуманістичного антропологізму - через пла-тоністські синтези й одухотворення космосу - до натур­філософії, яка дедалі більше ставала аскетичною, суворою, максимально наближеною до класичної науки та досить віддаленою від живоїрізновимірноїлюдини.

Характерними парадигмами філософського мислення Відродження були антропоцентризм, пантеїзм, панпсихізм, гілозоїзм, залучення геометрично-математичного апарату дорозв язання натурфілософських проблем.

Водночас слід підкреслити, що доба Відродження мас своє привабливе і світів обличчя; її образ не можна звести лише до містка між: певними епохами; вона мас свою принад­ливість, свою неповторність.

ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ



Знання - це сила.

Френсіс Бекон



Кожний народ тим більше є громадянсь­ким і освіченим, чим краще є ньому філософст­вують.

Рене Декарт



Філософія є донькою мислення.

Томас Гоббс



Ідеї і поняття не Є природженими, вони так же мало народжуються разом з нами, як мистецтва і науки.

Джон Локк



Філософія Нового часу являє совою принципово новий рівень у роз­витку європейської філософії: вона розвивається у діалозі з експери­ментальною наукою, що виникає саме в цеп час. У зв'язку з цим філо­софія досягає нового рівня деталізації власної проблематики, стає більш диференційованою і розгалуженою, а тому - більш системати-зовапішою. Витікають національні фіюсофії, формуються нові на­прями філософського знання, такі, як гносеологія, антропологія, мето­дологія, історія філософії.

і*Чіиі;!«^КІг Після вивчення матеріалу теми Ви повинні

% в чому проявлялася справжня новизна нової історич­ної епохи;

^ якими були основні змістові наголоси у новоєвро­пейському світогляді;

^ як провідні напрями новоєвропейської філософії роз­вивали та виражали ці наголоси.


Каталог: data -> ukr -> Materialij po navchannu pakynok 7
ukr -> Реферат На тему: «skype» Про компанію
ukr -> Нетрадиційні методи лікування
ukr -> Нетрадиційні методи лікування
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Порядок формування економічної політики банку
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Реферат з предмету "Релілгієзнавство" " Виникнення ісламу. Шаріат і його основні джерела"
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Реферат на тему: „ Грецький театр І література Виконав: студент фе еп-14 Кірдей В. О. Перевірила
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Реферат на тему: " Трудовий договір" Виконав: Студент феіп групи еп-15 Кирушок С. М перевірила
Materialij po navchannu pakynok 7 -> "Холдингові компанії"


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка