Філософія, її походження, проблематика та функції



Сторінка8/10
Дата конвертації09.11.2017
Розмір1.97 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

з

в

ІЗ



о

а.

®° визначати зміст основних філософських позицій, що сформувались у епоху Нового часу;



сг" бачити та пояснювати внутрішній зв'язок між основ­ними напрямами новоєвропейської філософії;

■^ виділяти та пояснювати принципові новації у філософ­ських ідеях цієї епохи.

♦ найважливіші особливості розвитку філософії за умов розвитку основ індустріального суспільства;

♦ зміст і спрямованість провідних проблем новоєвро­пейської філософії;

♦ особливості тлумачення людини й суспільства у філо­софії Нового часу.

[_] План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

6.1. Панорама соціокультурних та духовних процесів у Європі Нового часу та особливості розвитку філософії.

6.2. Методологічні пошуки Ф. Бекона та Р. Декарта.

6.3. Теорія пізнання Т.Гоббса та Дж. Локка. Скептицизм П. Бсйля та Д. Юма, сенсуалістські максими Дж. Берклі.

6.4. Б. Спіноза та Г.Лейбніц - тотожність і відмінність їх вчень про субстанцію.

6.5. Б.Паскаль і філософія Просвітництва про місце і роль людини у світі.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

ДЕЇЗМ - розповсюджена в Новий час поіиція, згідно з якою Бог створив спіні, надав

йому власних законів і далі «же не втручається у його функціонування: творчі ідеї Бога в бутті світу набувають характеру необхідності, пізнаних якої стає завданням .іюднни.

* ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД - панівний в Сиропі тип мислення за умов утвердження індивідуи-лііму та буржуа тих сусппьиих стосунків; пін грунтувався на "трьох китах", а) на виключній довірі фактам І "краще один ра) побачити, ніж сто разів почути"/; б) на чіткій, ясній та зрозумілій логіці; н) на культивуванні активності (за будь-яких обставин краще діяти, аніж нічого не робити)

# ОБ'ЄКТ І СУБ'ЄКТ - провідні категорії скітоосмислепня епохи Нового часу: об'єктом

позначали частину (фрагмент) природи, на яку спрямовувалось активність людини, суб'єк­том -- людину як вихідний пункт проявів активності розумового та матеріального планів.

+ ЗАКОЦ - форма прояву необхідності у природі, об'єктивний, сталий, повторюваний тип зв'язку між процесами та явищами дійсності або всередині них; в попередні епохи закон розглядався переважно як юридичний закон апо владна норма.

* СУБСТАНЦІЯ - одне із центральних понять новоєвропейського світоосмислення, що позначало таку основу світу, яка охоплювала та пронизувала собою всі форми та яви­ща дійсності, була самовладною та не потребувала для свого бутти ніяких інших дже­рел або причин.

РЕЛІГІЯ І МОРАЛЬНІСТЬ - унаслідок розповсюдження у духовному житті Європи Нового часу деїзму та ідей Просвітництва з'явилась тенденція пов'язувати релігію лише із моральністю, звільняючи від її впливу всі інші сфери життя та діяльності. Тим самим заперечувався теїзм - позиція розуміння Бога як єдиного Творця, упорядника світу та

джерела усякого буття.

6.1. Панорама соціокультурних та духовних

процесів у Європі Нового часу та особливості

розвитку філософії

Вступаючи в Європу Нового часу ми можемо сприймати її як добре знайому і майже сучасну нам, бо й справді у цю епоху сформувались деякі такі засади та елементи європейського цивілізованого життя, які діють і до сьогодні, а деякі з них за­лишились майже без змін. Йдеться перш за все про формуван­ня основ індустріального суспільства.

За часом ця епоха охоплює період із XVII ст. до кінця XIX ст.; після цього починається період так званої "новітньої історії", що триває і по наш час. Проте філософія цього періоду завер­шується першою третиною XIX ст., що є прикладом випере­джаючого розвитку духовних процесів порівняно із політич-

ними та соціально-економічними. А це, у свою чергу, свідчить про творчий характер людського мислення.

За соціальним змістом це був період формування і утвердження в Європі буржуазних суспільних відносин. Зараз термін "буржуазний " не дуже вживаний, проте у даному випадку йдеться про фіксацію того факту, що у самих засадах суспільного життя відбулися сут­тєві зміни: центр життя - виробничої, культурної, соціально-полі-тичпої діяльності змістився у міста, де почали бурхливо розвивати­ся різноманітні форми промислової діяльності (слово "буржуа" в пе­рекладі з французької означає "мешканець міста"). Врешті це при­вело до появи машинного виробництва, яке революціонізувало «сю людську діяльність взагалі.



Паралельно зі змінами у діяльності відбувались і зміни у суспіль­них стосунках: ^розриваються колишні зв 'язки особистої залежності людини від людини, "'зникає "велика сім'я", а натомість ^з'являється вільний, автономний індивід (що є засадою явища під назвою "бур­жуазний індивідуалізм"). Все це спричиняє шалене прискорення темпів життя, зростання масштабів соціальної динаміки,

В цей час вже завершується епоха географічних відкриттів (Ф. Бекон ка­зав: "Принаймні в нашу епоху земна куля якимсь дивним чином стала відкри-і оюі доступною для вивчення"), але породжений нею тип активної самодіяль­ної особистості не лише не зникає, а знаходить все нові сфери застосування своєї активності. Тому цещей ■=> епоха буржуазних революцій, які брали на себе місію докорінної зміни всіх сторін життя, це також ■=> епоха формування національ­них держав, значна частина яких існує і по сьогодні, це ■=> епоха наполеонівсь­ких походів, що сприяли швидкому руйнуванню в Європі застарілих соці­альних відношень. І все це, врешті, потягнуло за собою значні зрушення у духовному житті взагалі, та у світоглядних орієнтирах людини, зокрема.

Розвиток мореплавства, виробництва, зростання міст та соціальної дина­міки привели до швидкого розвитку наукового знання: наука в цю епоху стає провідним чинником життя та життєвих зрушень. З'являється перша заверше­на та експериментально підтверджена наукова теорія - механіка І.Ньютона. Вплив її на всі аспекти життя був колосальний, адже цс вперше людина спро-лукувала такий Інтелектуальний витвір, який дозволяв отримувати точні та незаперечні практичні результати. Ідеї та принципи механіки настільки по­ширились, що врешті виник так званий "механістичний"' світогляд.

Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя:

Ч? з 'являється мистецтво є його сучасному розумінні, тобто мистец­тво світське, автономне у своєму розвитку;

Ч> народжуються ралиш як літературний жанр, опера, сучасний



театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура;

'Ь виникають національні Академії наук, з'являються перші газети та

часописи, у тому числі - і наукові, з 'являється міський транспорт.

Все це приводить до того, що один окремо взятий індивід постає основним су6 'єктом життєдіяльності, тобто він може сам, на свій розсуд організувати власне життя. Тому показо­вою для епохи стає фігура Робінзона - відомого персонажа літературного твору Д.Дефо, бо ця людина на ділі продемон­струвала, як це можна зробити, опинившись у ситуації повної відсутності соціальних умов людської життєдіяльності.

На що ж спирається тепер індивід у своїй здатності на­одинці вибудовувати власне життя? Перш за все, на свою діяль­ну активність; гаслом епохи стає теза "За будь-яких обставин завжди краще діяти, аніж нічого не робити". По-друге, індивід спирається тепер на мислення "здорового глузду ", яке включає у свій зміст два непорушні моменти: опору на факти ("Краще одного разу побачити, ніж: сто разів почути") та ясну, чітку і зро­зумілу логіку; ми побачимо далі, що філософи даної епохи зро­били багато для обґрунтування мислення "здорового глузду".

Нарешті, все це знайшло своє виявлення у новому світогляді:

світ тепер розглядається людиною як об'єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина -як суб 'єкт, тобто вихідний авто­номний пункт такої активності;

світ постає в якості надскладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник;

людина повинна пізнати цей механізм та опанувати його (гасло "Знання є сила" стає показовим у цьому плані);

природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутності;

нарешті, вважається, що людина, спираючись на свій розум, повинна перетворити середовище своєї життєдіяльності, зробивши його опти­мальним.

У духовний світ людини ХУП-ХУШ ст. проникають ідеї прогресу, енергійного прагнення до майбутнього. Діяльність людей починають розглядати не як кругообіг подій, де немає ні початку, ні кінця, а як розвиток від примітивних до доскона-

ліших форм існування суспільства. Ці питання досліджували італійський філософ Д.Віко (1668-1744), французький учений Ж. Тюрго (1727-1781), німецький філософ Й.Г.Гер'дер (1744-1803). Зміна ідей про суспільний розвиток у думках цих учених ішла від погляду на історію як кругообіг трьох епох - божественної, героїчної, людської (Д.Віко) - до тлумачення її як нескінчен­ного прогресу буржуазного суспільства (Ж.А.Кондорсе). Мож­на сюди також додати такі епохальні відкриття у науці, як ви­нахід компаса, пороху, книгодрукування, парового двигуна та ін. Свобода людини, її більша цінність порівняно з природою і соці­альними інститутами - це те гасло, з яким людина Нового часу йде в майбутнє. Знаряддям досягнення свободи є знання.

Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії: *> філософія починає розвиватися у діалозі із різними науками, які актив­но формуються та розвиваються в цю епоху. У зв'язку з цим чільне місце у філософських пошуках посідає розроблення правильного методу осяг­нення істини;

•> філософія Нового часу зазнає суттєвих внутрішніх дифєренціацій (роз­поділів) : виникають національні та регіональні філософії, які тепер пи­шуться не єдиною церковною мовою, а національними мовами; форму­ються деякі нові філософські дисципліни, такі як гносеологія, антропо­логія, історія філософії, методологія та ін.;

••• розгалуження філософського знання логічно вимагає нового рівня його систематизації - утворюються так звані "філософські системи", до­сить типові для даної епохи.

* Отже, нарис тих змін, яких зазнало життя в Європі в епоху Нового часу, засвідчує, що це справді була епоха новацій, якісних змін та зрушень в усіх сферах життя; цікаво зазначити й те, що новою себе відчувала та виз­начала сама ця епоха, тобто це вона сама назвала себе Новим часом.

6.2. Методологічні пошуки Ф.Бекона та Р.Декарта

Першим філософом Нового часу був англійський дипломат і політичний діяч Ф.ЬЬшн (1561-1626). У своїх творах із симпто­матичними назвами "Новий Органон" та "Нова Атлантида" він проникливо передбачав надзвичайно важливу роль науки в

подальшому розвитку суспільства. У зв'язку з цим основним за­вданням філософії Ф.Бекон вважав розроблення такого методу пізнання, який підніс би ефективність науки на новий рівень.

Ф.Бекон розрізняв "плодоносне" та "світлоносне" знання. Плодоносне - це таке знання, яке приносить користь, а світло­носне-це те, що збільшує можливості пізнання. До цього часу, на думку Ф.Бекона, знання були переважно просвітляючими людину, але вони також повинні і працювати на людину. Про­те шлях до істини - процес суперечливий.

Ф. Бекон зауважує, що формуванню істинного знання за­важають так звані "ідоли". Вони нагромаджені в історії пізнання, і їх треба усунути, давши шлях новому знанню. Перші два "ідоли" пов'язані з самою людиною, два останні -із соціальною діяльністю людини.



ФРЕНСІС БЕКОН

------► "ідоли роду" - це загальні помилки, яких людина допускається в пізна­вальному процесі. Вони зумовлені обмеженістю і недосконалістю людсь­ких органів відчуття

——-► "ідоли печери" - це помилки, які ми робимо виходячи з нашого рівня осві­ти, виховання, оточення

------► "ідоли ринку" - це омани, пов 'язапі з людським спічкуванням, неправиль­ним викориспиіпням мови, некритичним ставленням до інформації (на­приклад, неправильно називаються речі, явища)

------► "Ідоли театру" - це орієнтація на авторитети, хибні вченії», які своєю

зовнішньою досконалістю вводять пас в оману. Цеп вид оман, на думку Ф.Бєкона, - це напзгубнішип для людей шлях тому, що він блокує їхню ініціативу, самостійність, змушує критично ставитись до будь-яких суджень, вірити хибній! теоріям, а то й химерам, освяченим традиціями (звучить дуже сучасно!)

Ф.Бекон, аналізуючи І критикуючи стан речей у пізнанні, пропонує свій новий метод продукування знань. Використо­вуючи алегорію, він стверджує, що методом досягнення істи­ни є спосіб дії бджоли, яка, на відміну від мурашки, що тільки збирає (а в науці - це збирання фактів), та павука, що тягне з себе павутину (а в науці - це виведення однієї теорії з іншої), сідає лише на певні квіти і бере з них найцінніше.

Так само треба діяти І в науці:

> не зупинятись на самих лише фактах; їх треба узагальню­вати;

> не зосереджуватись тільки на одному виді діяльності;

> не користуватися тільки тим, що наявне.



Ф.Бекон критикує тих, хто з абсолютною довірою ставиться до знання, хто йде за авторитетами, хто віддає перевагу одному ' з видів наукової діяльності - емпіричному (збір фактів) чи раціо­нальному (продукування теорії з теорії).

Ф. Бекон обстоював дослідний шлях пізнання у науці, зак­ликав до спирання на факти, на експеримент. Він був одним із заснов-ників індуктивного методу пізнання.

♦ І/е такий шлях наукового пошуку, коли від спостереження одинич­них явищ відбувається перехід до формулювання загальних ідей і за­конів, коли від суджень про окремі факти переходять до загальних суджень про них. Така позиція називається емпіризм.

Виступаючи прибічником емпіричного шляху пізнання, який передбачає живе споглядання, аналіз результатів експерименту, Ф.Бекон підкреслював, що "розум людини повинен органічно поєднувати емпіричні та раціональні підхо­ди в поясненні світу, вони повинні бути з'єднані і пов'язані один з одним" І спрямо­вані на відкриття внутрішніх причин, сутності, законів світу. Отже, методо­логічні пошуки привели Ф.Бекона до індуктивного шляху в пізнанні істини.



МЕТОДОЛОГІЧНІІЇОЗЙЦІЇ

Ф. Бекона

емпіризм

Р. Декарта ваиіонатіпм

Вихідна основа пізнання

Метод пізнання Вихідне гасло

Факти

Індукція "Знання є сила'

Діяльність розуму

г

Дедукція

"Мислю,

отже існую'

Ця ж проблема хвилює і Р.Декарта (1596-1650), який у пи­танні про метод науки займав іншу, в чомусь - прямо проти­лежну позицію. Раціоналісти, до яких належав Р.Декарт, вва-

жали, шо емпіричний досвід має мінливий, нестійкий характер. За допомогою відчуттів людина сприймає світ залежно від об­ставин, і тому надії слід покладати на розум. Р.Декарт ствер­джував, що "пізнання речей залежить від інтелекту, а не навпаки". Він сформулював чотири правила методу, що сприяють правильній роботі інтелекту.

Правило перше - наголошує, що за Істину можна приймати тільки те,

що ясне, виразне, самоочевидне.

* Правило друге - вимагає ділити складне питання ьга складові елементи, доходити до найпростіших положень, що їх можна вже сприймати ясно й незаперечно. Цей шлях повинен привести до двох висновків: • перший -унаслідок розкладання (аналізу) складного явища на складові отриму­ють об'єкти пізнання, доступні емпіричному сприйняттю; • другий -до­слідник має дійти до аксіом, з яких починається логічне пізнання. V Правило третє -скеровує на шлях пошуку складного через просте, коли "з найпростіших І найдоступніших речей повинні виводитися... сокро­венні істини".

у Правило четверте - передбачає повний перелік усіх можливих варіантів, фактів для аналізу й отримання повних знань про предмет; тобто це зна­чить, що до предметів пізнання треба підходити всебічно. Декарт був переконаний у тому, що розуми усіх людей за своєю приро­дою є однаковими, а тому існує перспектива створення єдиного для всіх людей виправданого методу достовірного пізнання. Прийнявши цей метод, будь-яка людина зможе ним скористатися і отримати надійні результати. Але, якщо пізнання залежить від дій розуму, останній повинен містити в собі початкові ідеї.

вроджених —» ідеї Бога, буття, числа, проти­лежності, тілесності і структурності тіл, свободи волі, свідомості, існування самих по­нять » сюди входять аксіоми логічного судження:

. •!• "не можна одночасно бути і не бути" *> "з нічого не буває нічого " "ціле більше від своєї частини " "будь-яка протяжність є подільною" "лінія складається з точок" "у будь-якої речі є причина" "сумнів є актом мислення "

тих, що виникають з чуттєвого досвіду тих, що формує сама людина

щррд.цер пізнання,

\Щ>£&, видів ідей. І(за1ІДфсцртам) ■

Але ці ідеї людина знаходить в інтелекті не відразу і не просто: спочатку вона майже стихійно набуває певних знань у потоці життя, і може такими знаннями задовольнятися все життя. Проте критичний підхід до знань скорі­ше засвідчує те, що абсолютна більшість стихійно набутих знань є ненадій­ними (тут Р.Декарт у чомусь нагадує Сократа). Наукові знання повинні бути надійними, а тому вони не можуть виникнути стихійно. Отже, за Р.Декар-том, необхідно перейти від стихійного злобування знань до їх свідомого продукування. Французький філософ був впевнений у тому, що людина, яка наполегливо шукає надійних знань, неодмінно стане науковцем. А свідоме пізнання потребує виправданого методу, який можна знайти знову-таки лише в самому людському розумі (бо від нього залежить пізнання). Причому цей метод, за Р.Декартом, повинен спиратися на дедукцію - виведення частко­вих ідей із вихідних ідей розуму, але для цього треба мати певні незаперечні вихідні ідеї. їх Декарт зміг вивести шляхом застосування так званого мето­дичного сумніву, тобто сумніву, спрямованого не на заперечення пізнання, а на його покращення.

За Р.Декартом, ми можемо крок за кроком заперечувати все, що ми знаємо, хоча б тому, що стихійно набуті знання із неминучістю є непевними та неповними; здавалося б, під кри­тичним поглядом все стає хитким, проте, врешті, сам сумнів приводить нас до дечого безсумнівного. Р.Декарт пояснює це так: я можу сумніватися в усьому, проте не в тому, що я сумні­ваюсь, а коли я сумніваюсь, я мислю; звідси випливає знамени­та теза філософа "Со%ііо ег§о зит " - "Мислю, отже існую ".

Виголосивши тезу "Со£Ііо", Декарт почав наголошувати на тому, що після неї наступною очевидною істиною може бути лише істина про те, що Бог існує і що Він нас не обманює. Декарт вважав, що здатність нашої свідомості сприймати себе, робити висновок про своє існування, породжена не людським індивідом, а більш високим розумом (і це, напевне, правильно у тому сенсі, що не сама людина і не за довільним своїм бажанням створює цю здатність).

> єдине, що може бути надійним джерелом "природного світла ", є Бог

> Бог - основа світобудови і пізнання

> світ складається з двох окремих субстанцій: матеріальної та духовної



> першоосновою матеріальної субстанціїс протяжність >■ протяжність необмежена, необмежений і Всесвіт

> матеріальна субстанція сдиіш і всюд+и одна й та сама, нескінченоподіїьна ^ духовна субстанція непротяжна й неподільна

> головним атрибутом духовної субстанції є мислення

>. взаємодія між субстанціями в світі зумовлена посередництвом Бога


Оскільки методологічна позиція Р.Декарта окреслюється як раціоналізм, то він поділяв думки Г.Галілея щодо того, що лише математичні характеристики предметів можуть бути над­ійною основою істинного пізнання хоча б вже внаслідок того, що вони є простими та очевидними побудовами розуму.

Говорячи про речі лише остільки, оскільки вони сприйма­ються розумом, ми називаємо простими ті, пізнання яких є ясним і виразним; такими є фігура, протяжність, рух та всі інші речі, складені з цих простих. Лише з них можуть бути утво­рені ідеї всіх речей.

Цими міркуваннями Декарт вводить у контекст філософії Нового часу поділ якостей речей на "первинні" і "вторинні". Цікавими та симптоматичними були й міркування Декар-та про людину. Він вважав, що у тілесному, матеріальному плані людина постає складною природною машиною, тому всі її дії підпадають під закон причинного зв'язку, і лише мислен­ня виводить людину за межі суто природного ходу подій. При цьому розум веде людину шляхами істини та належної поведі­нки, але воля (у той час вона ототожнювалась із бажанням), яка ширша від розуму та не підпорядкована йому, спричиняє від­хилення людини як від істини, так і від правильного життя. * Отже, перші методологічні розвідки у філософії Ново­го часу були і цікавими, і продуктивними. Вони подвійно орієнтували науку на факти та на незаперечну з логіч­ної точки зору розумну очевидність, що підводило до розуміння науки, як знання, що функціонує на емпірич­ному та теоретичному рівнях. Окрім того, це були до­кладні розробки засад мислення "здорового глузду".

6.3. Теорія пізнання Т.Г. Гоббса та Дж. Локка.

Скептицизм П. Бейля та Д. Юма,

сенсуалістські максими Дж. Берклі

Ф.Бекон і Р. Декарт обстоювали позиції емпіризму та раціо­налізму і в дечому абсолютизували індуктивний і дедуктивний шляхи пізнання. Синтез цих двох шляхів пізнання до певної міри здійснив англійський філософ Т.Гоббс (1588-1679). Як і

Томас ГОББС

Ф.Бекон, Т.Гоббс вбачає у знанні силу. .->$.] Теоретичні знання повинні стати знаряд­дям для розвитку практики, але вони по­винні базуватися на досвіді. Тому будь-яке знання починається із відчуття і ніколи не виходить за межі доступних чуттю реалій. Проте існують знання всезагальні та необ­хідні (наприклад, математичні); на думку Т.Гоббса, і такі знання пов'язані із чуттям тим, що вони постають особливим - точним і фіксованим використанням знаків мови.

Т. Гоббс поєднує індукцію і дедукцію, бо вважає, що спочат­ку треба йти шляхом пізнання простіших, елементарних якос­тей речей (дедукція), а потім поєднувати їх, синтезувати (індукція). Пізнання через аналіз виявляє головні акциденції (властивості речей): *протяжніапь, *місце, *рух, *якість.

Будучи номіналістом, Т.Гоббс вважав, що у світі існують тільки конкретні речі, не існує вроджених ідей, а "знаки" (сло­ва) є універсаліями (термінами) для позначення подібності різних речей. Наприклад, таке поняття, як "матерія" лише тільки знак уявлення про колір, тепло, звук. Універсали дають нам можливість у процесі аналізу підводити елементарне під визначення загального.



Особливу увагу Т.Гоббс приділяє дослідженню людини. На про­тивагу Арістотелеві, для якого людина є суспільною істотою, Т.Гоббс стверджує, що людина за своєю природою егоїстична. Заради своєї вигоди люди можуть заперечувати навіть геомет­ричні теореми. Усі люди хочуть собі добра, тому прагнуть до самозбереження та уникання зла. Оскільки воля кожної людини детермінована досягненням якоїсь мети, то свободи волі немає, є лише свобода як відсутність перешкод для досягнення мети. Свобода досягається усуненням зовнішніх перешкод або погод­женням із зовнішніми чинниками. В цьому сенсі морально лише те, що стосується користі окремого індивіда. Врешті, егоїзм по­роджує хаос, людьми опановує страх, і вони укладають суспіль­ну угоду для своєї ж користі Ця суспільна угода передбачає створення єдиного централізованого органу управління суспіль­ними процесами, який і кладе край хаосу та ворожнечі.

Каталог: data -> ukr -> Materialij po navchannu pakynok 7
ukr -> Реферат На тему: «skype» Про компанію
ukr -> Нетрадиційні методи лікування
ukr -> Нетрадиційні методи лікування
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Порядок формування економічної політики банку
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Реферат з предмету "Релілгієзнавство" " Виникнення ісламу. Шаріат і його основні джерела"
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Реферат на тему: „ Грецький театр І література Виконав: студент фе еп-14 Кірдей В. О. Перевірила
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Реферат на тему: " Трудовий договір" Виконав: Студент феіп групи еп-15 Кирушок С. М перевірила
Materialij po navchannu pakynok 7 -> "Холдингові компанії"


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка