Філософія, її походження, проблематика та функції



Сторінка9/10
Дата конвертації09.11.2017
Розмір1.97 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

т

Концепція суспільної угоди Т.Гоббса передбачала, що свою особисту свободу люди передають державі і, по-ступаючись свободою, вводять своє життя у впоряд­коване русло.

* Цей спільний людський витвір -держачу - Т.Гоббс вважав най­складнішим та найпотрІбнішим для людей; він уподібнював державу біблійній істоті Левіафану та наполягав на тому, що в державі люди позбавляються розбрату і стають ніби єдиною істотою. Моральним тепер с те, що корисно державі. Функції держави полягають у тому, щоб дотримуватися "природних законів"; О сприяти самозбережен­ню су спільства; ^оберігати приватну власність; ^забезпечувати всім рівні права; ■=> сприяти збагаченню членів держали. Проте кращою держаною все ж повинна бути монархія, тому що вона на вершину державної влади зносить людину, єдину волю, а не абстрактний за­гал, що веде до розбрату.

Водночас Т. Гоббс вважав, що вихідна причина виникнення дер­жави - краще забезпечення природних прав конкретних людей - не повинна втрачатись ніколи. Тому він проголосив принцип прав гро­мадян та принцип "дозволено все, що не заборонено'". Філософ також стверджував право громадян постати проти монарха в тому разі, якщо він перестане дбати про їх права та інтереси. В цілому для філософсь­ких міркувань Т.Гоббса характерна орієнтація на тілесне, а тому і світ, і людину, і державу він змальовує механістично; через це у пізнанні панує чутгєвість, а у державному правлінні - сила.

Англійський філософ Дж.Локк (1632-1704) постав засновником більш-менш розвине­ної теорії пізнання у філософії Нового часу. Значну увагу він приділив запереченню існування "вроджених ідей", посилаючись при цьому як на наукові дані, так і на спо­стереження над примітивними народами, здобуті в епоху географічних відкриттів. Від народження мозок людини являє собою, за Локком, "ТаЬиіа гаш " - чисту дошку, тоб­то в ньому немає нічого, окрім простої здатності бути орга­ном пізнання і мислення. У такий спосіб Дж.Локк намагався дістатися до самих підвалин пізнання, не припускаючи попе­реднього знання готовим. До певної міри тут був присутній і

ДжонЛОКК

намір засвідчити принципову вихідну рівність всіх людей за можливостями. Дж. Локк вважав, що існує два джерела знань:

. ДЖЕРЕЛА ЗНАНЬ ЗА ДЖ.ЛОККОМ

—> відчуття, які дають нам прості ідеї (біле, овальне, солодке й т. іи.)

—>- рефлексія - діяльність розуму, спрямована на зістав­лення й узагальнення простих ідей та утворення на їх основі "складних ідей"

Найпершою, елементарною операцією рефлексії (мислення) філософ вважав розрізняння та ототожнення. Найвищою склад­ною ідеєю для Локка постає ідея субстанції, яка є найбільш широким поняттям, що орієнтує людську діяльність та науку. Шлях утворення складних ідей, за Локком, повинен узгоджу­ватись із досвідом людської діяльності. Як і Т.Гоббс, Дж.Локк вважає, що загальне знання фіксується у мові, а не існує у ви­гляді позачуттєвої "мислячої субстанції" (остання не має дослід­ного підтвердження).

Критикуючи раціоналізм, Дж.Локк спирається на здоровий глузд людини, апелює до чуттєвого досвіду і доходить виснов­ку, що суб'єктно-об'єктні відносини у процесі пізнання вияв­ляють різні за своїм характером якості речей: ^ "первинні" - протяжність, фігура, об 'єм, рух і спокій 'Ь "вторинні" - пов'язані з індивідуальними особливостями суб'єкту пізнання, виникають та існують лише є ньому.

Дж.Локк відомий в Англії як теоретик відомої англійської системи вихо­вання, що передбачала поєднання фізичного, інтелектуального та мораль­ного виховання. Для останнього, на думку філософа, зберігають свою чинність положення християнської релігії.

В цілому філософію Дж. Локка відносять до емпіризму, проте його знаме­нита теза "Немає нічого в інтелекті, чого б не було у відчуттях" дає підста­ви вважати, що це емпіризм сенсуалістського плану, який отримав подаль­ший розвиток в англійській філософії.

Критикуючи філософську позицію Дж. Локка, Дж. Берклі (1685-1753) стверджував, що не лише "вторинні", а й "первинні" якості речей мають суб'єктивний статус. У цьому аспекті всі якос­ті речей "вторинні" тому, що їх сприймає людина. В дусі ради-



Джордж БЕРКЛІ

кального сенсуалізму (від лат. "депеш" -відчуття; позиція, яка ставить усе знан­ня в залежність від чуття та відчуття) Дж.Берклі вирішував найперші питан­ня філософії: він стверджував, що лише чуття можуть незаперечно засвідчува­ти факт існування будь-чого; звідси його теза "Еззе езі рєгсірі" - "Бути -значить бути сприйнятим ". Він визна­вав існування світу у трьох випадках:

коли цеп світ сприймає "я ";

коли його сприймає "хтось ";

коли він існує Vрозумі Бога як сукупність "ідей", що становлять єдино можливу основу людських відчуттів,



І Отже, за Бєрклі, існує лише те, що сприймають органи чуття; це і є позиція радикального сенсуалізму.

Проведений послідовно сенсуалізм приводить не тільки до соліпсизму, а й до скептицизму, який у добу Нового часу ре­презентували французький просвітник П.Бейль (1647-1706) і англійський філософ Д. Юм (1711-1776).



Скептицизм, наполягаючи на недосконалості наших ф відчуттів, відмовляв у праві па істину також: І розуму.

П.Бейль, аналізуючи результати людського пізнання, ствер­джував, що з однаковою можливістю можна довести як існу­вання, так і неіснування *порожпєчі, '^протяжності, *руху, ^субстанції, *матеріїтощо. І тому люди повинні утримуватися від визначень. П.Бейль, зокрема, вважав, що:

істина має бути вільна від протиріч

наявність двох протилежних суджень у визначенні одного і того са­мого дискредитує людське пізнання, висвітлює слабкість людського розуму, тому він має характер не руйнівної, а творчої сили.

Д.Юм спрямовував свої міркування також на підвалини людського знання і вважав, що вони існують у двох формах:

■ у формі чіткого та виразного знання;

■ у формі непевного, туманного знання.

Юм вважав, що людина має справу не із зовнішнім світом, а з потоком своїх відчуттів і уявлень. "Нам нічого не відомо



!

про світ, що нас оточує," - підкреслював філософ. Ми всього лише з'єднуємо або не роз'єднуємо наші враження і тим самим нібито конструюємо з них світ. Діяльність розуму не виходить за межі оманливої видимості речей. І в силу цього світ для лю­дини залишається непізнаним.

Виразні знання ми отримуємо у прямому спостере­женні дійсності

Непевні знання ми отримуємо у міркуваннях з приводу сприйнятого

Між иадапим у чуттях та ідеями нашого розуму не існує причинного зв 'нзку

Певне відчуття може породжувати у різних людей відмінні, а може й протилежні ідеї

Доведення розуму постають завжди вирогідними

Доводяться лише факти математики - усе інше випли­ває з досвіду

Практична користь стає своєрідним критерієм істин­ності вражень, як і мірилом моральності. .... ....

Гносеологічні розвідки розглянутих філософів мали вагоме значення для науки та для усвідомлення пізнавальних і діяльних можливостей людини. Так, не підлягало сумніву те, що пізнан­ня складається із рефлексивних дій розуму та із чуттєво нада­ного матеріалу, що воно передбачає певну інтелектуальну ак­тивність, що пов'язане із досвідом та діяльністю; певною мірою були окреслені пізнавальні можливості цих елементів пізнання і зроблений важливий висновок про неможливість зведення мислення до опрацювання чуттєвого матеріалу. Разом із тим ці розвідки багато в чому лишались непевними та неповними. Результатом цього стало те, що у філософії сформувалась своє­рідна парадигма англійського типу філософствування, яка на­давала вирішального значення чуттєво фіксованим фактам досвіду, а логічні міркування ставила в залежність від них.



6.4. Б. Спіноза та Г. Лейбніц -тотожність і відмінність їх вчень про субстанцію

Філософи Нового часу намагалися вирішувати не лише проблеми пізнання та суспільного життя, а й подати свої

міркування у систематизованій формі, звівши їх на надійному фундаменті. Таким фундаментом систематичної філософії гол­ландський філософ Б. Спіноза (1632-1677) вважав вчення про за­гальні засади світу, тобто - про субстанцію (від лат. "стояти під...", "бути в основі"). Спіноза був палким прихильником і послідовником Р.Дєкарта, проте вважав, що філософія Декарта набула би ще більшої стрункості та переконливості, як би була поєднана із необхідною для неї формою. Таку форму, здатну зробити філософію надійною, Б.Спіноза вбачав у так званому "геометричному методі" доведення, який він і застосував у своїх філософських працях, відійшовши врешті від Декарта і створивши свою власну філософську концепцію. В своєму ос­новному трактаті під назвою "Етика" Спіноза розгортає свої міркування шляхом формулювання деяких аксіом, істинність яких засвідчена найвищою розумовою очевидністю, аксіоми постають основою для теорем, а теореми доводяться з вико­ристанням деяких додаткових припущень та аксіом. Сказа­не дозволяє побачити Б.Спінозу як прихильника раціоналізму, але, окрім того, засвідчує високий рівень та повноту досягну­того на той час теоретичного знання.

*■ Отже, за Спінозою, геометричний метод дозволяє ствер­джувати, що субстанція може бути тільки єдина, оскіль­ки за визначенням субстанція - це причина себе самої, тобто вона не може мати ще якоїсь причини, бо тоді перестане бути основою для всього.



/



^



субстанція єдина і всеохоплююча, включає

в свій зміст всі можливі явища дійсності

мислення і протяжність постають не окремими

субстанціями, а атрибутами (найпершими

невід'ємними якостями} єдиної субстанції

у світобудові Бог і природа є те ж саме, тобто

субстанція водночас с абсолютне мисленпн і вся

реальність

в світі порядок ідей та порядок речей принципово

збігаються

всі речі та явища-лише модуси різні міри

поєднання-мислення і протяжності

людина найбільш яскраве та виразне поєднання модусу-тіяа та модусу-душі

Голландський філософ зазначав, що ніщо в природі не відбувається без причини. "Не існує, - писав він, - жодної речі, з природи якої не витікала б якась дія". Всі почуття, думки і дії людини виникають в результаті впли­ву зовнішніх причин. Пізнання світу проходить у своєму розвитку три сту­пеня. Перший - це чуттєве сприйманий зовнішнього світу, уявлення про нього. Другим ступенем є судження розуму і отримання думок. І третім -істинне (інтуїтивне) і аналітичне знання, яке здобувається безпосередньо розумом, і незалежне від чуттєвого досвіду.

Здавалося б, людина приречена на те, щоб перебувати в істинному відношенні до дійсності (порядок ідей відповідає порядку речей), проте її активна властивість - воля - перевер­шує розум, а тому пристрасті та бажання збивають людину із шляху істини, вводять її у рабство пристрастей.

Оскільки повна свобода постає характеристикою лише самої субстанції, то, на думку Б.Спінози, людина, якщо бажає свободи, повинна здолати силу бажань і пристрастей, а для цього вона мусить пройти шляхом сходження до найвищого типу пізнання - інтелектуальної інтуїції, яка дозволяє бачити все "під кутом зору вічності", тобто у відповідності із субстан­ціальною природою мислення.









- ТОТОЖНЕ Й ВІДМІННЕ В ОНТОЛОГІЧНИХ ПОГЛЯДАХ "'■:. ■: .
















Б.Спінози




Г.Лепбиіца







!

Ш єдина (Бог тотожний природі)





множинна (частинки - Ф— монади)

!

о

—• має атрибути: про­тяжність і мислення

кожна монада є єдністю а__ духовного і тілесного







—в у своїй суті незмінна

динсімічиа, змінна: ніщо #—
















У

світі не повторюється







Німецький філософ Г.Лейбніц (1646-1716) захоплювався філо­софією Б. Спіпози, але вважав, що таким чином осмислена суб­станція не дозволяє нам зрозуміти, чому світ є рухливим та багатоманітним. На відміну від Б.Спінози, Лейбніц підкрес­лював, що багатогранність, рухливість і неповторність слід вважати характеристиками самої субстанції. Перший прин-

цип його філософії - принцип "усезагальних відмінностей": у світі немає жодної речі, яка була б тотожна іншій (ні на рівні кліти­ни, ні на рівні атомів, ні на рівні найдрібніших тіл). Порушує подібність уже навіть те, що одна річ за нумерацією є першою, а інша - другою. Отже, речі тотожні самі з собою (відмінні від інших) і займають лише їм притаманне місце у світі (так само, як крапки на лінії).

Лейбніц постулює положення, згідно з якими між полярними явищами існує дуже багато перехідних моментів. На "лінії точок" немає пропусків, кожна річ "прилягає" до сусідньої речі. Згідно з принципом неперервності, ніяка річ не може бути нулем, тому що завжди знайдеться менша і простіша за неї. Завдяки принципу неперервності річ прямує до нуля, а згідно з пер­шим принципом (тотожності), - ніколи його не досягає. Тому точка - це гра­ничний випадок мінімальних відтинків, а лінія - границя кривих. Фізичної порожнечі не існує, не існує й абсолютного спокою (спокій - це дуже "по­вільний рух"), а в пізнанні омана постає як дуже "мала" істина. На часи Г.Лейбніца цей принцип мав евристичне значення, і сьогоднішнє наукове знання знімає межі між різного виду рухами, (наприклад, вказує на тісний зв'язок живого і неживого).

Недосяжність нуля кладе певну межу змінам речей, завдяки чому вони є монадами як єдність тотожності й відмінності. Отже, якщо між монадами не­має порожнечі, і вони пов'язані між собою переходами, то світ загалом утри­мує у собі всю повноту можливих рухів, світ сам по собі самодосконалий. Характеристику світу охоплює принцип повноти і всезагальпоїдосконалості.

Г. Лейбніц постулює також принцип усезагального зв 'язку, коли взаємо­зв'язок постас як "наперед встановлена гармонія" і випливає з принципу не­перервності. Ілюстрацією цього в пізнанні є аналогія (можливість у думках поєднувати речі різного роду) і теоретичні закони (останні відображають зв'язок явищ; під закони можна підвести будь-які факти). Виходячи з поняття нескінченності і принципу повноти, кожне явище можна вважати як доскона­лим, так і ні, тому кожне явище чимось породжується і в щось перетворюється чи породжує інше явище. Монади ПЛейбніца прості, неподільні, а тому вічні (смерті підлягає лише те, що розкладається, втрачає свою структуру, а мона­дам нема чого "втрачати"). Вони V не фізичні точки (останні подільні), V не математичні (вони абстрактні, не реальні), а V особливі - "метафізичні", тобто надфізичні, водночас і •тілесні, і «духовні. Монади дуже активні. Вони породжують «духовний рух, • матеріальний рух і «фізичні процеси.

Існують три класи монад: ♦ перший становить неорганічний світ, ♦ дру­гий - світ тварин і ♦ третій клас - це люди, причому кожному подальшому класу притаманні риси попередніх.

За Г. Лейбніцем, не існує межі ні в одному з напрямів розвитку монад- ні в бік найменш розвинутих, ні в бік найбільш розвинутих. І тому його монадо­логія вступала у протиріччя з релігійним трактуванням Бога як єдино само-досконалого.

*У філософії Г.Лейбніца будь-яке судження людини є або істинним, або хибним. Істинним є те, що не містить у собі протиріччя. Виходячи з "наперед встановленої гармонії", Г.Лейбніцу було дуже важко пояснити існу­вання у світі зла і свободи волі. Він вважав, що без існу­вання зла людина не змогла б зрозуміти добра. Ідеї Г.Лейбніца випереджували погляди на світ як субатом­ний, а також значною мірою вплинули на формування філософських поглядів І. Канта та Г. Регеля.

6.5. Б.Паскаль та філософія Просвітництва про місце і роль людини у світі

Глибоку і своєрідну концепцію людини в епоху Нового часу розробив відомий французький фізик, математик і філософ Блез Паскаль (1623-1662). У своїй праці "Думки "(що являє собою підготовчі матері­али до праці на захист християнства) Пас­каль змальовує вражаючу картину люд­ського становища у світі: на тлі космічних масштабів людина перетворюється на не­помітну порошину, але, якщо рухатися углиб матерії, людина є велетнем порів­няно з нескінченно малими величинами,



+ Отже, людина ніби зависає поміж двох безодень, І ось цю вихідну відсутність опори вона весь час відчуває: тривоги, нудьга, невпев­неність с її звичними станами. Не маючи надійних коренів життя, людина кидається у розваги й інтриги, але вся людська велич полягає лише в мисленні.

Людина - це "мислячий очерет ", пише Б. Паскаль, але вона перевершує природу тим, що може всю її осмислити й пізнати. Тільки мислити слід гідно, а отже - мислити на межі буття і не­буття, тобто на останній межі щирості. Під час такого мислення



Блез ПАСКАЛЬ

людина врешті-решт повинна зрозуміти, що єдиною її життє­вою опорою може бути лише Бог.



Ш.Л.Моптеск'є(1689-1755) вважав, що у природі й суспіль­стві існує всезагальна закономірність. Виступаючи прибічником теорії "природного права", Ш.Л.Монтсск'є не поділяв тракту­вань його як однаково можливого для усіх народів і держав; "універсальність" цього права, за Ш.Л.Монтеск'є, сумнівна тому, що кожен народ має специфічні умови існування і насам­перед географічні (клімат, поверхня Землі і т.ін.), а тому ко­жен окремий народ потребує й особливої форми правління: аристократії, демократії, деспотії або монархії. Так, він ствер­джував, що на бідних за врожайністю землях деспотія не мала б успіху, тут як засіб виживання можлива тільки демократія. Дуже сучасно звучать слова Ш.Л.Монтеск'є про принцип роз­поділу влади - законодавчої, виконавчої і судової.

Чи можна влаштувати соціальний устрій на раціональних за­садах? Це питання намагався з'ясувати і Ж. -Ж. Руссо (1712-1778). Він вважав, що природним станом людини були первісні суспільні форми життя, коли на підставі розуму люди об'єднува­лися у певні рівноправні спільноти.

> природним станом людини є. об'єднання людей у рівноправні спільноти

> рівноправ 'я порушила приват- ■ на власність, яка розшарувала суспільство на багатих і бідних

> нерівність людей треба усунути ■ розумно: кожна людина повинна володіти рівною часткою влас­ності

На захисті приватної власності стоїть Вольтер (1694-1778). Основні погляди Вольтера: ^> не допускав критики приватної власності; ^>був противником егалітаризму; => на чолі держави повинен стояти освічений правитель, який керує у межах кон­ституційної монархії; ^> царство розуму або свободи запанує лише тоді, коли в суспільстві діятимуть "розумні закони", гаран-

том яких є держава; ■=>раціонально побудоване суспільство -це таке, що дає людині свободу слова, передбачає єдність "Я" і суспільного інтересу.

У філософському доробку Вольтера є багато спільного з дум­ками Д.Дідро (1713-1784), а саме: ^> надія на "освіченого монар­ха"; ^ критика деспотичного правління; Ф аргументи за кон­ституційну монархію. Д.Дідро, будучи прихильником теорії "суспільноїугоди ", висловлював також думки про «республікан­ську форму правління; «заперечував вимоги Церкви щодо керу­вання державою і втручання її у політику; «пропонував ліквіда­цію станових привілеїв. Загальнофілософські погляди Д.Дідро грунтуються на вченні про матерію, що складається з неподіль­них частинок - молекул. Причина руху матерії - у ній самій, причому матерія і рух невіддільні, одна форма переходить в іншу. Свідомість своїм походженням, за Д.Дідро, зобов'яза­на не Богові, а є результатом еволюції людини. Питання те­орії пізнання Д.Дідро вирішував з позицій сенсуалізму.

Подібних поглядів дотримувався і ТІ. А.Гольбах (1723-1789), який вірив у здатність людського розуму пізнавати навко­лишній світ. Віра в людський розум дозволяла П. А.Гольбахові віддавати перевагу діяльності видатних осіб у творенні історії. Та ж сама віра в розум, за П.А.Гольбахом, допомагає людям позбутися тривог перед неминучою фатальністю, яка діє у світі. Ця фатальність породжує як "великих", так і "маленьких" людей; свобода - ілюзорна. Незважаючи на це, П.А.Гольбах не заперечував активності людей (свобода в межах фаталь­ності) і відводив велику роль етиці у вихованні людей.

Тема виховання була однією з провідних у філософії Просвітництва, її теоретичне опрацювання знаходимо у К.А.Гельвеція (1715-1771). Вважаючи, що прагнення до насолоди життям зумовлює вчинки людей і виступає своє­рідною рушійною силою розвитку суспільства, К. А.Гельвецій постулював суб'єктом життя ізольованого індивіда. Пристрасті такого індивіда залежать як від природи, так і від навколишнього соціального середовиша. Процес фор­мування пристрастей зумовлює етика, і немає жодної людини, яка була б по­дібна до іншоїу своїх пристрастях. Останні є результатом неповторного інди­відуального оточення. Щоправда, індивідуалізм у К.А.Гельвеція не приво­див до "війни всіх проти всіх", як у Т.Гоббса, а був просто фактичним зміс­том життя. Прагнення людей повинні скеровувати раціонально створені

закони держави, або ці прагнення повинні відповідати здоровому глуздові (розумним законам природи). Індивідуальні особливості, нерівність розумо­вих здібностей К.А.Гельвецій виводив із конкретної діяльності, з оточення, з досвіду окремої людини.

Представниками Просвітництва в Німеччині були Х.Вопьф (1678-1754), Г.Е.Лессіпг{\129ЛП\), Й.Г.Гердер (1744-1803).



X. Вольф викладав філософію в Галле (1706-1739) і Марбурзі, потім зно­ву в Галле. Його особисте слідування високим моральним засадам, вміння донести складні філософські істини в доступній формі викликали у студентів захоплення і прагнення наслідувати учителя.

У працях "Логіка, або Розумні думки про силу людського розсудку"', "Ро­зумні думки про Бога, світ і душу людини, а також про всі речі в цілому7' X. Вольф, вихований на філософії Р.Декарта, Б. Спінози і, особливо, Г.Лепб-ніца, приходить до висновку, що пізнання оточуючого нас світу може здійснюватись раціонально тоді, коли кожна з наук буде мати чітко окресле­ний предмет дослідження і не '"заходитиме" на терени суміжної. Прихиль­ник освіченого абсолютизму Х.Вольф:

в поміркованій формі проголошував теорію природного права;

був палким прихильником гуманізму;

завдання філософії вбачав у визначенні первинної основи існування всіх живих істот - Боги;

доводив, що немає таких процесів і явищ, яких би розум не зміг витлу­мачити.

"Школа Вольфа", представники якої працювали майже в усіх німецьких університетах, сприяла розвитку раціоналізму не тільки в Німеччині, а й у Франції та Англії.

Г.Е.Лессінґ був активним борцем за демократичні перетворення на німецькій землі, за вільний розвиток культури. Він наполягав на віротерпи­мості і мріяв про часи, коли просвітницький розум займе місце релігії. Віро­терпимість поряд із просвітницьким розумом - це, за Г.Е. Лессінґом, свобо­да думок, їх вільний, позбавлений політичного тиску розвиток. Гуманізм поглядів Г.Е.Лессінга яскраво виявився у галузі літератури. Принаймні у драмі "Натан Мудрий" (1779) Г.Е.Лессінґ різко критикував феодальний деспотизм і обстоював ідеї демократичного оновлення Німеччини.

Й.Г.Гердер не обмежувався уявленням про раціоналізм як функціонуван­ня тільки розуму. Він стверджував, що людиною керує не тільки розум, а й відчуття. Це являло собою нові підходи у філософії Просвітництва, відкри­вало теоретичні можливості для пояснення різноманітності людської культури, яка не є шаблонною і не випливає з якогось єдиного для усіх "розуму", а є своєрідною для кожного народу. Світ для Й.Г.Гердера постає як поступовий процес формування Землі й людини. Цим Й.Г.Гердер протистоїть релігійному

поясненню світу. Мова людини - результат досвіду й розумової діяльності. У своєму розвитку людство повинно прямувати до встановлення гуманізму як прояву Світового Духу. Щоправда, цей шлях не простий, а суперечливий, І на рівні окремих індивідів трапляється розходження мети з результатом дії.

У філософії Просвітництва людина постає як неповторна індивідуальність та особистість. Філософські ідеї цього пе­ріоду відображали бачення людини в добу Нового часу. Це насамперед непохитна впевненість у величі людського розуму. Вся історія людства, на думку просвітників, - це "попередня " історія. Уся майбутня історія повинна бути розбудована на засадах Розуму. Гармонійність, злагода у природі, "продовженням" якої є людина, повинні існувати також І в суспільстві

СУТТЄВО ІЄ§Ї

Висновки

£Ь Філософія Нового часу, розвиваючись у діалозі з наукою, приділила значну увагу дослідженням методу істинного пізнання для підвищення надійності й ефективності науки. Ця філософія досягла нового рівня у розробленні проблем пізнання, в осмисленні субстанції як вихідної підоснови дійсності, у дослідженні людини й суспільних процесів. Філософія Нового часу ввібрала в коло своїх проблем усі сфе­ри людської життєдіяльності, демонструючи широкі мож­ливості людського пізнання. Розвиваючи вихідні ідеї класич­ного типу філософствування, вона або підносила людський розум, або піддавала його випробуванням, щоб визначити його потенціал. Філософія Нового часу донині залишаєть­ся школою європейської філософської культури.

СУТТЄВО№£

Резюме

Ф Епоха Нового часу, наслідуючи паростки нового, що зародилися в епоху Відродженая, здійснила революційні зміни в усіх сферах суспільного життя, але перш за все це була епоха формування та утвердження бур­жуазних суспільних відносин, перетворення окремого індивіда на авто­номну самодіяльну одиницю суспільного життя, становлення засад інду­стріального виробництва; це була також: епоха панування механістич­ного світобачення та мислення "здорового глузду".



Каталог: data -> ukr -> Materialij po navchannu pakynok 7
ukr -> Реферат На тему: «skype» Про компанію
ukr -> Нетрадиційні методи лікування
ukr -> Нетрадиційні методи лікування
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Порядок формування економічної політики банку
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Реферат з предмету "Релілгієзнавство" " Виникнення ісламу. Шаріат і його основні джерела"
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Реферат на тему: „ Грецький театр І література Виконав: студент фе еп-14 Кірдей В. О. Перевірила
Materialij po navchannu pakynok 7 -> Реферат на тему: " Трудовий договір" Виконав: Студент феіп групи еп-15 Кирушок С. М перевірила
Materialij po navchannu pakynok 7 -> "Холдингові компанії"


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка