Філософія, її походження, проблематика та функції



Сторінка11/36
Дата конвертації16.03.2017
Розмір8.34 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   36

^

І1'

*>■-■

НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ



В основі світу лежить ідеальне начало - "іде­альна ідея ", основними рисами якої с активний і діяльний характер, постійний рух і розвиток.

Георг Регель



Мислення не може Існувати поза людиною і незалежно від неї, тому що воно нерозривно зв я-зане з діяльністю людського мозку, з матеріаль­ними процесами.

Людвіг Фейєрбах


О

Німецька класична філософія стала закономірним резуль­татом розвитку всієї попередньої європейської філософії. Органічно увібравши в себе вихідну проблематику та найваж­ливіші досягнення попередніх філософів, вона надсіла їм нового звучання, нової інтерпретації та оригінального вирішення. Німецька класична філософія збагатила європейську куль­туру цілою низкою ідейних надбань, без яких неможливо уявити собі сучасну інтелектуальну ситуацію в суспільстві.

СУТТЄВО ІЙК



Після вивчення матеріалу теми Ви повинні

% чому німецьку класичну філософію виділяють у окре­мий період розвитку новоєвропейської філософії;

^ на яких світоглядних засадах були створені великі фі­лософські системи німецької класики;

^ завдяки чому та в якому сенсі німецька класична філософія постала вершиною в розвитку новоєвро­пейської філософії.

^ пояснювати зміст принципів, обґрунтованих та запро­ваджених у наукове мислення німецькою класикою;



^ простежувати логіку розвитку проблематики у німець­кій класичній філософії;

^ оцінювати загальні результати її розвитку.

♦ що нового внесла німецька класична філософія в європейську філософію, науку та культуру;

♦ зміст і значення фундаментальних філософських тем -будови Всесвіту, пізнання, людського буття та духу, якими вони постали у концепціях і вченнях представ­ників німецької класичної філософії;

♦ у якому сенсі німецька класична філософія завершила розвиток класичної європейської філософії.

(_] План (логіка) викладу І засвоєння матеріалу;



1.1. Німецька класична філософія як особливий етап розвит­ку новоєвропейської філософії.

Б

т



о

7.2. Іммануїл Кант - засновник німецької класичної філо­софії. Основні ідеї І. Канта.

7.3. Філософські ідеї І.-Г.Фіхте та Ф.-В.-Й.Шеллінга.

7.4. Філософія Геґеля як найвище досягнення німецької кла­сичної філософії.

7.5. Антропологічний принцип філософії Л.Фейсрбаха.

КЛЮЧОВІ ТЕРМШИ І ПОНЯТТЯ

* АПРІОРНИЙ ТА АПОСТЕРІОРНИЙ-дослівно: "переддосвідтій" та "тслядосвід-



ний "; поняття філософії 1.Канта, який вважив, що задля літання людському розуму потрійні його власні форми, які передують пілшнню, и тому постають апріорними: все, що проходить через досвід, набуває рис не просто інтелектуальних форм, а знання. яке. отже, завжди апостеріорне.

* ДРУГА РЕФЛЕКСІЯ (або 'РЕФЛЕКСІЯ РЕФЛЕКСІЇ") - за ГГеґслсч. той рівень самоусвідомлення думки, коли вона фіксує не реальність, її лише свої власні акти, висв­ітлюючи поле івого "чистого" спо?.:ид:іння; саме таки реф.іексія здатна усвідомлювати себе як сдипе та всео.хоплююче середовище оудь-якого змісту, а логікою другої рефлексії' може бути лише логіка самовідрізняння та самопоеднання ■ логіка внутрішніх супереч­ностей, тобто діалектична логіка.

* ПРЕДМЕТ (мислення і пііниння) - частина об'єкта, яка виділена, помічена та відміче­на людиною через віднесення її до певних еталонних систем відліку та визначеності; через це той же самий об'єкт може поставати у визначеннях різних предметів для різних галузей пізнання.

* РОЗВИТОК - за Геґелем. такий тип зв'язку, який реіюмуе, підсумовує всі можливі зе 'язки та взаємодії дійсності, тобто це < "зе 'язок усіх за 'шків "; то му лінія розвитку найбагатша за змістом під будь-яких інших типів зв'язку, а тому пізнання розвитку ущїіьнюс пізнання, робить його більш насиченим та ефективним

* СИСТЕМА ЗНАННЯ - :іа Геґелем, будь-яке інання, що претендує на те, щоби бути істинним, мас бути системно впорядкованим, адже лише при цьому воно постане поз­бавленим однобокості та випадковості; взаємний зв'язок усіх компонентів знання не лише робить знання надійнішим, а й доступним для перевірок.

* СУБСТАНЦІЯ - СУБ'ЄКТ - основна характеристика абсолютної ідеї V філософії Г.Гсґеля, оскільки остання не лите все включає у свій зміст, а й постає єдиним джере­лом руху та активності.

* Я і ТИ - відношення, яке у філософії Л.Фейєрбаха постає єдиною справжньою осно­вою та умовою людського спілкування: лише тоді, коли ми бачимо у співрозмовнику "'Ти''. тобто принципово річне та споріднене нашому "'Я", можливий справжній, виправда­ний діалог між людьми.

7.1. Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії

Уявімо собі, що фахівцям у галузі світової філософії постави­ли запитання: якщо була б гіпотетична можливість зберегти лише одну історичну форму філософії, яку б саме вони залиши­ли за умови, щоб із неї можна було відродити основну пробле-

матику та найважливіші надбання людської думки? Без сумніву,

досить велика кількість їх назвала б німецьку класичну фпіософію. Існує думка, що німецька класична філософія уособлює філософію як таку. Значною мірою це пояснюється тим, що вона постала закономірним результа­том попереднього кількатисячолі ['нього розвитку філософської думки. Німець­ка класична філософія була осганньою формою класичної європейської філо­софії; після неї розпочався розвиток пеклаеичіюїфілософії. Тобто німецька класична філософія сконцентрувала і водночас вичерпала інтелектуальний потенціал філософської думки класичного типу. Зрештою, саме тому її ви­діляють в окремий і особливий етап розвитку новоєвропейської філософії.

Причини ; ” ^

І виділення в \ окремий етап німецької класичної '•• філософії



німецька класичнії філософія увібрала в себе провідну проблематику та ідейні здобутки новоєвропейської філософії загалом

крім того, вона ввібрала в себе важливі досягнення усієї попередньої європейської фйіософії, починаючи з античної

вона піднесла на новіш рівень формулювання та вирішення основних проблем попередньої філософії (тобто по-новому їх осмислила і сформулювала, надала їм нового трактування)

?

Німецька класична філософія збагатила філософію і науку цілою низ­кою Ідейних надбань, до яких треба віднести насамперед чотири про­відні принципи, які широко використовуються сучасною наукою.



Принципи, введені німецькою класичною філософією . .

активності або діяльності

системності інання

розвитку



рефлексії

0

є основі всіх знань, понять і думок мжить людська активність; ми знаємо інше те і настііьки, що і наскільки увійшло є контекст нашої

діяльності

будь-яке інання набгєас свого обгрунтування, достовірності та

виправдання лише в системі знань

у світі все иов язаие з усім: цей загальний т язок релолгуіться єдинимраїультатом -розвитком

т

розвиток знані', а також і розпиток узагалі можливий лише тому, що кожен кроку процесах буття входить у єдине цііе. Тому розвиток постас поглшпєнням і івагаченням змісту тих процесів, що розвиваються. Розвиток пізнання відбувається через рух від иеусвідомленого до усвідомленого, від усвідомленого частково - до усвідоміеного повніше та ін.

Іммануїл КАНТ

+ Зазначені принципи широко використовує сучасна наука; ввійшли вони також і в масову свідомість, поставши загальноприйнятими наголосами у міркуваннях різних планів.

7.2. Іммануїл Кант - творець німецької класичної філософії. Основні ідеї І. Канта

Початок німецької класичної філософії пов'язаний з діяльністю Іммануїла Канта (1724-1804), який народився і прожив усе життя у прусському місті Кенігсберзі (тепер Калінінград). Тут він закінчив гімназію та університет, у якому пізніше пройшов шлях від доцента до ректора.

Життя І. Канта відповідало його філо­софським уподобанням: усе в ньому було підпорядковане суворому розпорядку й раз і назавжди прийнятим правилам. У своєму місті Кант вважався зразком пунктуальності. Він щодня здійс­нював прогулянку в один і той же час, і мешканці мали можливість звіряти годинник за Кантом. Будучи людиною компанійською, він мав багато друзів, але так і залишився самотнім. Кант був членом трьох академій - Берлінської, Петербурзької і Сієнської, а його філософія ще за життя викладалась фак­тично у всіх університетах Німеччини.

Філософська діяльність /. Канта постала настільки плід­ною та впливовою, що Я.Голосовкер, філософ київського похо­дження, з цього приводу висловився так: "Яа шляху людської освіченості Існує листок, обминути який неможливо; їм 'я цьому місткові - Іммануїл Кант".

У філософській діяльності І.Канта виділяють три періоди. У докритичний і ісріод своєї діяльності /. Кант розробив космогонічну гіпотезу, згідно з якою Сонячна система є продуктом поступового охолод­ження газової туманності. Тут уперше поняття еволюції було поширено на космічні явища (до Канта панував погляд на Космос як на сталу й незмінну систему тіл і рухів}.

Найважливіші ідеї філософії Канта були розроблені у критичний період (назва пов'язана з першим словом у титулі трьох основних праць цього пері­оду - "критика ": дослідження самих підвалин). На першому плані в цей пе­ріод перебуває ідея гак званого "коперниканського перевороту" у філософії.



Характеристика періодів філософської діяльності І. Канта

Часові межі періоду

50-60-тірр. XVIII ст.

70-80-тірр. XVIII ст.

90-ті рр. XVIII ст.

докри-

{

кри- ^ тичний

антропо­логічний

Напрями діяльності та основні праці

спроба пояснити "походження світів, виникнення небесних тії та причини їх руху ". Праця -"Загальна природна \± Історія і теорія неба

Ґ дослідження "здіб­ності розуму взагалі, тобто V відношенні до всіх знань, до яких пін може прагну­ти... ". Праці -"Критика чистого розуму ", "Критика практичного розуму", "Критика здатності

^судження"

'з 'ясувати питання про те, чи зможе людина за реальних умов життя здійснити своє приз на-чеипя; праця -"Антро­пологія з прагматичного

.погляду ".

Яким чином па підставі розгляду самих лише фізичних сил і процесів можна пояснити сучас­ний стан Космосу

(

"Що я зможу знати ? Що я повинен робити ? На що я можу сподіватись ?"

(

Питання "Що таке людина ?"

До І. Канта вважали, що пізнання є результатом дії на людину зовнішніх чинників. При цьому людина сприймає (тобто перебуває пасивною), а світ діє на неї. Кант "перевернув " це співвідношення: він проголосив, що пізнан­ня і знання постають результатом людської (насамперед - розумової) актив­ності. Людина пізнає лише тією мірою, якою сама випробовує природу, ста­вить їй запитання, вибудовує розумові гіпотези та конструкції: "Природо­знавці зрозуміли, що розум бачить лише те, що сам створ юс за власним пла­ном, що він із принципами своїх суджень повинен йти попереду... і змушувати природу відповідати на його запитання. Розум повинен підходити до приро­ди, з одного боку, зі своїми принципами... з іншого - з експериментами,., щоб

черпати із природи знаний, але не як школяр, якому вчитель підказує все.., а як суддя, що змушує свідка відповідати па запропоновані запитання ".

Аналогія з наслідками відкриття М. Коперника тут досить оче­видна: Коперник ніби зрушив Землю (яку до того розглядали не­рухомим центром Всесвіту), а Кант зрушив людину, поклавши край її пасивності. У чому полягає значення цього перевороту?



По-перше, ► Кант дає більш виправдану картину пізнання: пізнання не с дублюванням реальності, не с перенесенням речей у людський інтелект, а є діяльністю створення інтелектуальних засобів людської взаємодії зі світом.

чуття



















через чуття реальність , нам

даь

V-------------■

оть еріал 1




мап




пізнання




надається










прос

іукує оми 1

розсудком

фо




пізнання




реальність мислиться













розсудок







По-друге, > людський розум мо.же визнати надійним лише таке знання, яке він сам вибудував на зрозумілих йому принципових засадах і обгрунту­вав з необхідністю.

По-третє, у концепції і. Канта людина постас творчою і діяльною; при тому чим вона активніша, тим розгалуженішими будуть її зв'язки з дійсністю і, відповідно, - ширшими знання. "Коперниканський переворот'" І.Канта був першим варіантом обгрунтування у німецькій класиці принци­пу активності.

Якщо пізнання змінює напрям і здійснюється від людини (як суб'єкта) до дійсності (об'єкта), виникає запитання: звідки людський інтелект бере перший, початковий зміст для своїх побудов? У відповідь на це запитання Кант окреслює концеп­цію пізнавального процесу, яка починається із визначення джерел пізнання.

/. Кант вважав, що найпершими джерелами знання постають чуття, че­рез які нам надається реальність та які постачають матеріал для знання і пізнання, та розсудок, за допомогою якого відбувається мислення. Розсу­док мислить, а це. за /. Кантом, значить, що він продукує форми інтелекту­альної діяльності та вміє ними оперувати.

Чуття, за Кантом, дають нам матеріал, сам по собі неоформлений і не-впорядкований, але не в тому сенсі, що чуття не дають нічого визначеного, а н тому, що самого факту бачення, відчуття, дотику, запаху недостатньо задля того, щоб через цс вже оіримати знання.

Отже, у відношенні до знання матеріал чуття має майже нульовий зміст. Роз­судок, володіючи формами думки, упорядковує та оформлює матеріал чуття накладанням на нього своїх форм. Названі форми- категорії, за Кантом, при­таманні розсудкові за самою його природою і тому постають як "апріорні "-переддосвідні, позадосвідні. тобто розсудок їх в собі віднаходить. Тому вони і здатні оформлювати чуттсві дані й бути відкритими та зрозумілими розсуд­кові. Унаслідок того вони продукують знання необхідні (для дій та спогля­дання розсудку), а не випадкові.

Рочум (оперує ідеями)

Розсудок

(оперує


апріорними

формами-


категоріями)”

Сфера досвіду

Предмет" або феномен

* Синтез даних чуття та -Л ' 'апріорних форм у ^.розсудку^ -^

Інтелектуаль- ^ ^

па

акіивнісі'ь



суб'єкта

Йдучи за Кантом, при людському погляді на світ ми бачимо у сприй­нятті предмет (або явище, феномен), який має певну визначеність тому, що постає результатом синтезу апріорних категорій розсудку та матеріалу чуття; останні викликані дією зовнішніх речей на органи чуття. Ця дія є, але вона не дає знань, а тільки збуджує нашу розумову активність. Лише через синтез категорій та матеріалу чуття перед нами постає дещо визначе­не в інтелектуальному, знаттьвому шіані. Наші навички здійснення подібних синтезів Кант називає досвідом.

*■ Отже, досвід - це узгодження інтелектуальних форм і даних відчуттів, він дає предметне наповнення нашому інтелекту. Значить, досвідчена людина - це не просто людина, яка багато що бачила, а яка здатна це бачене ще й перевести у певні міркування та висновки. Якими є речі, що діють нам на органи чуття самі собою?Як учить Кант, на цс запитання не існує ствердної відповіді, оскільки ми завжди бачимо те, що набуло визначеності в полі споглядання (тобто і є, що вже є результатом інтелектуального син тезу). Річ поза сприйняттям, поза синтезом нам недо­сяжна й невідома. Роз'єднання речі (річ-у-собі) та предмета дас змогу Кан­тові (і нам) побачити перспективи пізнання: адже невідому нам річ (об'єкт) можна нескінченно пізнавати, переводячи її зміст у зміст предмета пізнання. Цим роз'єднанням пояснюється також і те, що ту саму річ можуть пізнавати різні науки, вбачаючи в ній різні предмети (бо вони накладають на цю річ різні форми її упорядкування та осмислення).

Чому ж різні люди бачать предмети схожими, а не лише відмінними? Зда­валося б, ми могли б довільно оформлювати дані відчуття. Отут якраз І ні, бо. за Кантом, в основі синтезу категорій розсудку та чуття лежать ти­пові просторово-часові схеми наших дій Із речами. Тобто ми бачимо в ре­чах передусім такі визначеності, які пов'язані із особливостями наших взає­модій з ними. Тому люди з різним досвідом діяльності, люди різного фаху в тих самих речах бачать різні предмети. Отже, досвід - це досвід діяльності (правда, за Кантом, насамперед розумової). У його основі лежать просто­рово-часові схеми дії. Результат досвіду - предметний зміст нашого пізнан­ня, побудований категоріями розсудку. А на основі чого ми сполучаємо пев­ним чином самі категорії? За Кантом, існує ще один рівень роботи інтелек­ту -розум. Він оперує ідеями, які і визначають спосіб упорядкування кате­горій розсудку. За змістом ідеї сягають найвищих питань життя і буття: що є Бог, чи існують безсмертя дуті та свобода волі. Ідеї не стосую гься досвіду, бо виходять далеко за його межі, а тому їх не можна досвідно спростувати або підтвердити. Унаслідок того ідеї можна сформулювати в їх протилеж­них значеннях; за Кантом - у формі антиномій. Наприклад, можна ствер­джувати, що світ скінченний, а також, що він нескінченний. Реальний досвід ніколи не дасть нам остаточної відповіді щодо нього питання. На якій же під­ставі ми зупиняємось на певних ідейних позиціях? За Кантом, тут ми спира­ємось лише на віру. Звідси випливає знаменита теза І. Канта: "Мені дове­лося обмежити (окреслити межі) розум, щоб звільнити місце для віри".

Із такого розуміння пізнання випливає, що знання будується радше "згори ", а не "знизу ", що без дій розуму та розсудку наш пізнавальний досвід просто неможливий. Слід зазначити, що

сучасна наука підтверджує ці принципово важливі положен­ня філософії /. Канта. Філософія, ставлячи граничні, фунда­ментальні питання нашого буття, за Кантом, виходить за межі можливого досвідного знання, а тому лишає вирішення таких питань на вибір кожної конкретної людини.

До надбань філософії /. Канта слід віднести також його етичні, естетичні та соціологічні ідеї. У сфері моралі Кант виходив із визнання вихідної рівності всіх людських розумів як суверенних чинників свідомого вибору поведінки. З такої рівності випливає, що кожен окремий розум повинен у прийнятті рішень діяти як загальний розум. На цій основі формулюється кантівський "категоричний імператив" ("остаточне повеління''): "Чиш зав­жди так, щоб максима (тобто вираз у формі принципу) твоєї волі могла мати також: І силу,-■ всезагальпого закону". Це означає, що людина, оби­раючи певний тип поведінки, повинна припускати можливість такої ж пове­дінки для будь-кого. У сфері естетики Кант дійшов висновку, що там, де йдеться про мистецький смак людини, не діють закони логічного обгрунту­вання. Тому естетичні сприйняття є цілісні, неаналітичні, непрагматичні, І естетичні судження будуються як ціннісні, оцінні.

Глибокими і повчальними були ідеї/. Канта щодо руху історії; вони збері­гають свою актуальність ще й донині. Кант вважав, що в основі Історичного процесу лежать природні потреби людини. Але людина внаслідок своєї ви­хідної обмеженості та незахищеності повинна виявити свої розумові здіб­ності і стати творцем нового життя. Розум рухає людські дії, а також визна-час прямування історії до справедливого, розумно організованого грома­дянського суспільства, де повинні запанувати закони, рівність, справед­ливість та загальний мир.

* Отже, ознайомлення з ідеями І. Канта вводить нас в осереддя фун­даментальних проблем філософії, але їх разе 'язашія Кант здійснює на новому рівні усвідожіеиня, розроблення та обгрунтування.

7.3. Філософські ідеї Й.-Г. Фіхте та Ф.-В.-Й. Шеллінґа

Ідеї /. Канта із захопленням сприйняв Йогапи-Гопиіб Фіхте (1762-1814), який ще більше підсилив ідею активності суб'єкта (людини) у процесі пізнання. Фіхте вважав, що з міркувань Кан­та можна без будь-яких втрат вилучити "річ-у-собі", адже вона все одно не мала ніяких визначень. Тому весь зміст пізнання або ж зміст наших уявлень можна вивести з активності Я:

Мї>

"Джерелом будь-якої реальності постас Я, оскільки воно є без­посереднім. Тільки через посередництво Я і разом з ним надасть­ся і поняття реальності".

За Фіхте, самоутвердження Я тотожне з його буттям: "Будь-яка реальність діяльна, і все діяльне є реальністю'''. Але задля того, щоб із діяльності Я виник хоч якийсь зміст, йому треба мати межі, границі діяльності (безмеж­не є нєвизначепе). І оскільки єдиною реальністю є лише Я, то воно може розмежуватися тільки із самим собою: Я відрізняє себе від себе ж самого у вигляді не-Я. Із цьо­го протистояння починає розгортатися зміст усієї реаль­ності Я. Насамперед це просторово-часові окреслення дії: реальність Я - це крапка, його відхід від себе - лінія, заперечення лінії - площина, рух площини - об'єм.



Йогапн-Готліб ФІХТЕ

Рух лінії

Я=Я Я та не Я

рух крапки

Я=неЯ

синтез Я і не Я



Фіхте особливо наполягав на тому, що ретельно фіксована кон­структивна діяльність розумового Я відкриває шлях до значного підвищення достовірності та ефективності наукової теорії (і в тому він мав рацію). Щодо людини, то Фіхте вважав діяльність її першим І основним визначенням: "Діяти! Діяти! - ось для чого ми існуємо".

Відповідно, особливою цінністю стає свобода: "Істинною ме­тою людського роду... є не розуміння буття, а розумне станов­лення через свободу'\ Досить очевидно, що и)еі'И.-Г.Фіхте були співзвучні своїй епосі, а багато в чому знаходять прихильників і в наш час.

Ще один представник німецької класичної філософії Фрідріх-Вііьгельм-Йозеф Шеллінґ(1775-1854), поділяючи думки Канта й Фіхте, по-своєму змінив в ідеях останнього змістові акценти. Шеллінґ вважав, що вихідним пунктом для знання та виявлення будь-якої реальності є Я, яке себе усвідомлює. Будь-які кроки

такого самоусвідомлення постають як єд­ність, тотожність об'єкта та суб'єкта. Ос­танні завжди співвідносні; сказавши "об'єкт ", ми неодмінно маємо на увазі, що таким він є для когось, тобто для суб'єкта, і навпаки. Водночас вони є сторонами розуму, що ус­відомлює себе, який лише один може бути початком як знання, так і реальності. Отже, такий розум є єдністю дії та споглядання, але це вже не окремий індивідуальний ро­зум, а всезагальний світовий.

Фрідріх- Віл ь гельм -Йозеф ШЕЛЛІНҐ




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   36




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка