Філософія, її походження, проблематика та функції



Сторінка13/36
Дата конвертації16.03.2017
Розмір8.34 Mb.
#12345
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   36

Т

8.2. Вихідні ідеї філософії А. Шопенгауера та С. К'єркегора

Засновник некласичної філософії Ар тур Шопенгауер (1788-1860) народився у Данцигу (тепер Гданськ) у сім'ї комерсанта. 1813 року він захистив докторську дисертацію, присвячену

V

Ар тур

логіці, а в 1819 р. вийшло авторське видання його основної філософської праці "Світ як воля та уявлення" (перший том). Книга не мала попиту, але завдяки її виходу А. Шопен­гауер отримав посаду доцента в Берлінсь­кому університеті. Його наміри позмагатися з Геґелем у справі залучення слухачів на лекції закінчилися сумно: не маючи охочих прослу­хати курс його лекцій, Шопенгауер був зму­шений облишити викладацьку діяльність. ШОПЕНГАУЕР Лише в 50-ті роки XIX ст. його ідеї почали знаходити зацікавленість і поширення. Що ж цс були за ідеї?



світ не можна розуміти як щось, що існує десь за межами нашого сприйняття

світом ми називаємо те, що сприймаємо як дійсність

наше уявлення про світ у стані стабічьності утримує те, що світ водночас постає і як воля

все. що являє себе як таке, що існус, тримається на пориві до буття, до самоздійснення

воля не підлягає розумовому поясненню: це просто сліпе поривання

'оскільки все просякнуто волею, світ являє собою нещадну боротьбу за існування

на рівні людини воля усвідомлена (але не стає розумною)

# У міркуваннях А.Шопенгауера присутні всі основні характерис­тики пекласичиого типу філософствування. Цікаво також відзначи­ти, що етичні висновки Шопенгауера в дечому подібні життєвим настановам буддизму: людина повинна пригасити сліпі пориви волі.

Іншим фундатором ідей некласичної філософії с датський філософ Сьорен К'єркегор (1813-1855), який народився і все життя прожив у М.Копенгагені. Закінчивши тут теологічний факультет університету і захистивши магістерську дисертацію, спрямовану на дослідження іронії у Сократа, К 'єркегор присвя­тив себе літературній діяльності. За життя філософа його тво­ри були майже невідомі. І лише в XX ст. К'сркегор став одним

ґ.

/

Сьорєн К'ЄРКЕГОР

із най популярніших авторів - творців не-класичної філософії - значною мірою за­вдяки особливостям стилю його творів: він є експресивним, парадоксальним, суб'єктивно заглибленим {нагадаю, що К'єркегор є та­кож і класиком датської літератури - авт.).



К'єркегор наголошував на тому, що першим і єдиним предметом, гідним уваги філософії, може бути тільки людина. Але пізнати людину засобами науки неможливо, оскільки кожна людина унікаль­на й неповторна, а наука пізнає через узагальнення або підведення явища під загальні закони. Людина може осягнути себе лише через внутрішнє пережи­вання і самозаглиблення. На цьому шляху вона може пройти три стадії само­пізнання і самоутвердження.

першим і єдиним предметом, гідним уваги філософії, може бути тільки людина

пізнати людину узагальнюючими засобами науки неможливо, оскільки колена людина уні­кальна й неповторна

людина може осягнути себе через внут­рішнє переживання та самозаглиблення

*. кожна людина проходить три стадії само­пізнання і самоутвердження: 1) естетичну,

коли людина прагне здобувати все нові й нові життєві враження; 2) етич­ну, коли людина стабілізує своє життя дотримуванням моральних норм; 3) релігійну, коли відчуваючи виправданість своєї індивідуальності прямим відношенням до Бога, людина діє на цій засаді, не знаючи ніяких соціальних чи моральних обмежень.

На першій стадії, яку К'єркегор називає естетичною, людина сповнена зовнішніми враженнями; вона хоче все побачити, відчути, випробувати; яс­кравим уособленням цієї стадії постає відомий літературний персонаж Дон Жуан, який закохувався в усіх жінок. На цій стадії, на думку С.К'єркегора, людина не може себе реалізувати саме тому, що вона занурена у зовнішнє; життя на цій стадії нагадує нескінченну мандрівку по різних враженнях, жодне із яких, як і всі вони разом, не може принести людині життєвої повно­ти та задоволення: завжди чогось буде бракувати.

У пізніх працях К'єркегор приходить до висновку про те, що обидві перші стадії людського самоусвідомлення та внутрішнього переживання свого жит­тя характеризуються відчуттям людської індивідуальної неузасадненості.

закинутості у цей світ, відчутгям самотності. Щиро переживаючи пі відчут­тя і не знаходячи способу їх подолати, людина може впасти у стан тотально­го відчаю - безпорадності, безвиході. Проте, за К 'єркегором, саме цей то­тальний відчай і може підказати людині її глибинну істину: так, вона справді є абсолютно самотньою, але це значи гь, що її самотність має під собою аб­солютні підстави. Звичайно, що єдиною абсолютною підставою для будь-чого є Бог. Звідси і випливає досить цікава і вагома теза К'сркегора: "Людська інди­відуальність знаходиться в абсолютному відношенні до абсолютного ". Це значить, шо лише наявність Бога як абсолюта може виправдати абсолютність людської унікальності. Звідси К'єркегор робить радикальний висновок: оск­ільки людина у своїй унікальності виходить на прямий зв'язок із Богом, то вона ніби отримує цим санкцію на абсолютну свободу самоздійснень. Твір "Страх і тріпотіння". у якому К'єркегор описав третю стадію людської са-мореалізації, має підзаголовок "Про можливість телеологічного відхилення етичного"; телеологія означає цілеспрямування, отже цей підзаголовок мож­на прочитати так: можуть існувати цілі, заради яких можна знехтувати етич­ними принципами та нормами. За К'єркегором, уособленням цієї стадії стає старозаповітний пророк А враам, цей "лицар віри", який, маючи прямий зв'я­зок із Гоголі, був готовий принести у жертву свого цінного сикаїсаака. К'срке-гор ставить питання радикально: аЬоАвраам був надиханий чимсь вищим, і тоді він лицар віри, або він є елементарним злочинцем.

# К'єркегор уперше використав термін "екзистенція" для позначен­ня таких особливостей людського буття, я\- неузасадиепість та вихід за всі й всілякі межі. Слово "екзистенція" перекладається з латини як "існування", але у первісному значенні воно вказує на вихід за межі усталеного, встановленого. К'єркегор використав це слово в засто­суванні винятково до людини, для позначення найперших особливос­тей людського способу буття, і тому став ідейним попередником екзистенціалізму - впливової філософської течії XX сіп.

Неважко переконатися, що і в К'єркегора на перший план виходять позараціональні мотиви й чинники людської пове­дінки. У зв'язку з таким трактуванням ролі розуму в люд­ському житті позиції А. Шопенгауера та С. К 'єркєгора познача­ють як ірраціоналізм, а їх самих визначають як засновників сучасного ірраціоналізму.

У філософських міркуваннях Шопенгауера та К'єркегора досить

виразно простежуються особливості некласичного типу філософ-■ ствування. В їхніх творах людина та реалії її життя постають ' більш різнобічними й суперечливими, ніж у класичній філософії.

Крім того, мова їхніх творів наближена до розмовної, а тому й

зрозуміліша для усіх.

8.3. Ідеї розроблення "наукової філософії" у європейській філософії XIX ст.

Іншим напрямом некласичної філософії, дещо відмінним від людиноцентричного ірраціоналізму, було розроблення "нау­кової філософії". Представники цього напряму виходили з пе­реконання у тому, що наука в першій половині XIX ст. набу­ла такого розвитку і вийшла на такий рівень володіння знан­ням, що стала спроможною накреслити повну і струнку кар­тину світобудови в її основних складниках і підрозділах разом з людиною, соціальною історією і людською свідомістю. Звідси робився висновок, що за таких умов потреба у філософії як дисципліні, що окреслює загальну концепцію світобудови, відпадає. Єдиним духовним і світоглядним наставником лю­дини стає наука. Філософія, тією мірою, якою вона ще могла бути корисною (наприклад, як гносеологія), повинна була також стати наукою серед інших наук.

Першим із подібними твердженнями виступив позитивізм, що його розробив Оґюст Копт (1798-1857) колишній секретар французького мислителя-утопіста А.Сен-Сімона. У першій половині XIX ст. О. Конт видав шість томів своєї основної праці “Курс позитивної філософії”, де як вихідне фігурує понят­тя "позитивного". За О.Контом, воно має такий зміст:

^ позитивне - це спостережуване, на відміну від неспостережу-



ваного;

Ч> реальне, на відміну від химерного, ілюзорного;



Ч> корисне, на відміну від шкідливого;

Ч> достовірне, на відміну від сумнівного;



точне, ясне, на відміну від непевного;

% конструктивне, на відміну від руйнівного.

Виходячи з такого розуміння позитивного, О.Конт обґрун­товує "закон трьох стадій" у розвитку теоретичних дослід­жень людства, що історично йдуть за таким порядком: реліг­ійна, метафізична та позитивна.



Релігійна: пошуки абсолютних знань про явища, які постають продук­том дії надприродних сил \ метафізична: пошуки абсолютних знань шляхом виведення реальних подій із абстрактних всезагальних сутностей: позитив­на (або наукова): відмова від абсолютних знань; зосередження зусиль на ви­веденні законів (відношень та послідовності) спостережуваних явищ.

Позитивна наука, за О. Кантом, уже не намагається да­вати відповіді па запитання про докорінні причини буття, а лише прагне фіксувати факти. На місце запитання " Чому?' вона ставить запитання "Як?'. У зв'язку з усім спрямуванням своїх думок О. Копт висуває гасло: "Наука сама собі філософія".

систематизація знань прояснення мови науки дослідження логіки науки

ОгюстКОНТ

При цьому з філософії, вважає О. Конт, слід вилучити все те, що вихо­дить за межі можливостей наукового спостереження.

Як бачимо, О. Конт не вбачає у світоглядному знанні нічого якісно специ­фічного і ніяк не відгукується на ту нескінченну глибину, яка притаманна л юд с ькійдуховності.

ІдеїО. Конта сприяли підвищенню авторитету науки, очищенню її від справді химеричпих побудов. Важливе значення мала ідея О.Кон­та запровадити нову науку "соціологію ", яка ґрунтувалася 6 на нау­кових засадах.

Вагомий внесок у розвиток ідей позитивізму в XIX ст. вне­сли англійці Д. С. Міль (1806-1873) та Г. Спенсер (1820-1903). Іншим варіантом розроблення "науковоїф'ілософі'Г став марксизм (за­снував К. Маркс (1813-1883) та розвинув Ф. Енгельс (1820-1896).

К. Маркс вважав, що в XIX ст. наука сама спромож­на давати відповіді на всі найважливіші питання :^. людського буття. Після відкритій закону збереження і ** " ' . перетворення енергії, клітинної будови органічної ма­терії, створення еволюційної теорії Ч.Дарвіни світ по­став слиним процесом, де все пов'язано з усім і де лю­дину, соціальну історію і духовні процеси розглядали як результат еволюції матерії, що існує вічно, ніким не створена і нікуди не зникає. Джерелом розвитку матерії постають її внутрішні суперечності.

Таку концепцію світу К. Маркса назвали “діалектичним матеріалізмом”.



&1Ч-

!

Кар.і МА РКС

Основні положення діалектичного матеріалізму К. Маркс окреслив лише в загальному плані. Філософія була в центрі уваги К. Маркса тільки на по­чатку 40-х років XIX ст., а надалі він спрямував зусилля на розроблення економічних і соціально-політичних проблем. К. Маркс вважав своєю за­слугою створення матеріалістичного розуміння історії, згідно з яким хід історії зумовлюють економічні відносини, і він не залежить від свідомості людей. На таких засадах була розроблена теорія класової боротьби, з якої випливало, що робітничий клас, унаслідок свого становища в суспільстві, покликаний ліквідувати приватну власність на засоби виробництва й екс­плуатацію людини людиною, побудувати суспільство вищої соціальної справедливості - комунізм.

Свою теорію К. Маркс розглядав як ідеологію і методологію робітничо­го руху. Деякі тези К. Маркса {про ганебність експлуатації людини люди­ною, про необхідність соціальної справедливості та соціального забезпечен­ня, про право людини на всебічну самореалізацію) і по сьогодні звучать привабливо. Але деякі (про доцільність соціального насильства, про дикта­туру пролетаріату, про всесвітню соціалістичну революцію, про автоматич­ну гарантованість робітничому класу моральних чеснот) і самі по собі, і, особливо в їхньому реальному соціальному втіленні, виявились небезпеч­ними і спрямованими проти людини.

Врешті-решт теорія К. Маркса з її претензією на науковість продемонст­рувала свій граничний соціальний радикалізм, нетерпимість до Інших світог­лядних позицій, зухвалу впевненість у непохитній істинності своїх тверджень та історичний месіанізм, тобто переконаність у тому, що вона несе світові найповнішу і найпотрібнішу істину. Можна однозначно стверджувати те, що для марксизму були і є характерними спрощені тлумачення деяких аспек­тів людського буття, процесів соціальної історії, людської духовності, що йому притаманні елементи утопізму та соціальної міфотворчості.

Нарешті, "природничий матеріалізм "стверджував, що система­тизована І з'єднана в одне ціле наука стає справжньою філо­софією, окреслюючи науково всі основні процеси світу, почи­наючи від руху атомів і закінчуючи духовними рухами. Ос­новні представники "природничогоматеріалізму"-Л.Бюхнер (Ш4АШ),Я.Молешот (1822-1893), К.Фогт (1817-1895).

Отже, напрями розроблення “наукової філософії” у XIX ст., з од­ного боку, ^безперечно підносили авторитет науки і намагалися на­близити філософію до науки, зробити її положення науково достов­ірними. А з іншого - ^цим самим вони виявляли певну нечутливість до питань людської суб'єктивності й духовності, а інколи зобража­ли історію людства як різновид природних процесіє.

Ознайомлення з ідеями напрямів створення "наукової філо­софії" може породити запитання: на яких підставах їх також відносять до початків некласичної філософії? Здавалося б, вони дуже наближені до класичного реалізму і навіть до про­світництва. При вирішенні цього питання важливо звернути увагу на те, що '''наукова філософія" ставила розум (свідомість) у залежність від несвідомих або позасвідомих чинників, вво­дячи у свій зміст елементи некласичного філософствування поруч із деякими елементами, які наближають її до класики. Наприклад, позитивізм закликав брати до уваги насамперед спостережуване, культивуючи недовіру до розумового конст­руювання. Марксизм проголошував тезу про те, що свідомість є ніщо інше, як усвідомлення буття і що будь-які утворення у мозку людини є лише своєрідним "випаровуванням" матері­альної дійсності. Для "природничого матеріалізму" повеління об'єкта поставали основними настановами для розуму.

# Отже, недовіра до розуму, бажання виявити його залежність від позарозумиого є спільною рисою у представників “наукової філо­софії”, яка дас змогу побачити їх певне протистояння ідеям класич­ної філософії.

8.4. Фрідріх Ніцше та ідеї “філософії життя”

Постать Фрідріха Ніцше (1844-1900) та його ідеї належать до найбільш впливових і дискусійних у XX ст.

Ніцше був вихідцем з Німеччини, але пізніше при­йняв швейцарське громадянство. Будучи досить обдаро­ваним, вже у 25 років отримав звання професора. Його праці досить суперечливі й не підлягають однознач­ному прочитуванню. В усякому разі слід відрізняти ідеї самого Ніцше від ідей та поглядів "піцшеанців "- його палких прихильників, котрі, як звичайно, робили наголос на певних змістових акцентах думок Ф. Ніцше. Ф.Ніцше високо цінував думку А.Шопен-гауера про волю як вихідну основу сущого, але ще більше загострював її. Якщо А.Шопен-гауер говорив тільки про волю до буття, то Фрідріх НЩШЕ Ф.Ніцше наголошував на тому, що власне

воля являє собою "волю до волі", тобто поривання до простого самовиявлення у будь-який спосіб. Воля виявляє себе насам­перед через життя. Життя для Ф.Ніцше постає першою і єди­ною реальністю. Все інше, про що ми ведемо розмову -Всесвіт, природа, почуття та ін., - усе це є лише елементами життя. Оскільки життям рухає волевиявлення, у ньому панує боротьба за виживання. Звичайно, у ній перемагає сильніший. Завдяки такій перемозі життя може зміцнюватись. Слабким людям не слід ні співчувати, ні допомагати, бо підтримка слабких веде до виснаження і виродження життя: "До цього часу,- наголошу­вав Ніцше,- вчили доброчинності, самозречення, співчуття, учи­ли навіть відкиданню життя. Усе це є цінності виснажених... " # Ф. Ніцше протиставляє силу життя культурним нормам й цінно­стям, вважаючи, що саме людська слабкість і незахищеність спричи­нила виникнення культури як системи штучних засобів виживання. Мораль - це засіб боротьби слабких проти сильних. Життя не підля­гає моральним оцінкам, бо воно слише таким, яким вономоже бути: "Людина, якою вона повинна бути, - це звучить для нас настільки ж безглуздо, як і "дерево, яким воно повинно бути".

Свою позицію Ф. Ніцше позначає не як "аморалізм " (неморальність), а як "мшо/їи..7ш("(позаморальшсть). Мораль, на думку Ф.й/(<ше, тримається на авторитеті та залякуванні але "Бог помер "тому, що він не втручається у житгя для його зміцнення. Ті ж, що посилаються на Бога, підтримують слабкість і виродження, а не силу життя. Якщо ж людина відчуває у собі "голос крові", вона повинна не звертати увагу на мораль, стати "по той бік добра і зла " й піднест и себе саму на надлюдський рівень. Здатна на таке людина стає "над­людиною ", і тільки вона може бути справжнім виявленням сили життя.

Очевидно, що Ф. Ніцше також постає проти розуму як за­собу організації людського життя, вважаючи останнє сліпою силою і самовладною сутністю. Але, заперечуючи Ф.Ніцше, слід сказати, що людське буття не зводиться до життя людсь­кого організму; у духовному світі діють інші закони, ніж у матеріально-фізичному. Якщо в матеріальному світі панують закони маси й сили, то в духовному - прагнення самовдоско­налення і прийняття будь-чого з участю розуму, тобто через розуміння. Неважко також усвідомити й те, чому деякі ідеї Ф.Ніцше були схвально оцінені фашизмом.

Водночас у цінуванні людської індивідуальності можна по­бачити і гуманістичні акценти філософії Ф. Ніцше. Тому серед послідовників Ф. Ніцше (ніцшеанців) виділяються два напрями:

# радикальні піцшеанці виводять на перший план у спадщині Ніцше ідеї першого права сили життя, права насильства, надлюдини, виходу за межі моралі; радикальні ніцшеанці були схильні зближати свого ідейного настав­ника з фашизмом і навіть расизмом;

представники гуманістичного ніцшеанства вважають, що Ф. Ніцше виступав насамперед проти будь-яких обмежень людини, звільняв людину від нежиттєвих догм та забобонів, закликає Ті покладатися на власну волю, бути непохитною у виконанні життєвої мети. Цікаво відзначити, що се­ред представників гуманістичного ніцшеанства були відомі видатні пись­менники Т. Манн, К. Гамсун, у певний час - М.Горький.

Слід також відзначити, що у другій половиш XIX ст. основи нскласичної філософії досить успішно розвивалися у межах пео-кантіанства та неогеґельянства.

У иеокантіанстві найбільш авторитетними були марбурзька і баденсь-ка школи. Баденська школа (Г. Ріккерт, В. Віндельбанд) наголошувала на принциповій відмінності наук про природу (вони діють методами узагаль­нення, відкриття загальних законів явищ) та науки про культуру. Оскільки в основі культури лежить дух, то ці науки мають описовий характер, бо акти духу унікальні й неповторні. На першому плані тут не закон, а цінності, які не можуть бути раціонально витлумачені. Представники марбурзької шко­ли (Г. Когеи, Е. Кассірер) доводили, що наука має характер інтелектуаль­ного конструювання і що її зміни зумовлені внутрішніми суперечностями в її конструкціях та інструментах (див. тему 9).

Неогегельяпці (Б. Бозанкет, Дж. Джентіле, Ф. Бредлі) на перший план в ідеях Геґеля виводили елементи, пов'язані з інтуїцією, з неперервністю, підкреслюючи водночас принципово позадосвідний характер найперших істин Геґеля, у тому числі - зводили право індивідуальності до перших мета­фізичних реалій.

СУТТЄВОМУ

Висновки


й У XIX ст. відбулася фундаментальна переорієнтація європейської філософії, пов'язана із запровадженням пара­дигми (взірця, способу) некласичного філософствування.

Некласична філософія виводила на перший план реаль­ності людської поведінки та позараціоиальиі п чинники, звер­тала увагу на ті сторони людської життєдіяльності, які перебували поза увагою класики, але при тому вона інколи їх надмірно акцентувала.

Некласична філософія постала як Ідейна передумова філософії XX ст.

ЗАРУБІЖНА ФІЛОСОФІЯ XX ст.



Місія нашого часу полягає якраз у тому, щоб спрямувати культуру, розум, мистецтво, етику на служіння життю.

Хосе Ортега-і-Гасет



Світ є уявленням, але якщо це уявлення не є довільним, бо ми не можемо за своїм бажан­ням творити речові предмети й знищувати їх, якщо речовий світ зі всіма своїми явищами, так би мовити, нав'язується нам, і хоча відчутні його якості визначаються нашими почуттями і є цьому плані від нас залежать, але сама його дійсність, його існування, навпаки, від нас не залежить, а здається нам, то, будучи у своїх чуттєвих формах нашим уявленням, він пови­нен, проте, мати деяку незалежну від нас при­чину або сутність.

Володимир Соловйов



Зарубіжна філософія XX ст. у багатьох відношеннях являє собою своєрідне і цікаве явище: на відміну від попередніх епох розвитку свро-

Спейської філософи, вона активізує і широко використовує не лише ос­танні, найновіші концепції та здобутки, а, фактично, усю поперед­ню історію філософії. Внаслідок цього вона постас надзвичайно різно­манітною, строкатою, із майже неозорою широтою проблематики. Сповідуючи перевижио парадигму некласичноїфілософії, вона так чи інакше накладає відбиток такої парадигми на всі філософські течії та концепції, внаслідок чого останні часто набувають характеру оновлених (неопозитивізм, неотомізм, неокантіапство та ін.). В ціломм філософія XX ст. яскраво і, переконливо виразила болючі про­блеми цього суперечливого століття, передавши естафету майбут­ньому та продемонструвавши вміння поєднувати класичні ідеали із плюралістичним підходом до дійсності.

5

Я Я



Після вивчення матеріалу теми Ви повинні

якими є особливості духовного життя Європи XX ст.; як класифікуються провідні напрями філософії XX ст.; чому неопозитивізм був впливовим у XX ст. і якої ево­люції зазнали Його вихідні ідеї;

чим була зумовлена провідна проблематика антропо­логічних напрямів;

якими були найперші прояви релігійної свідомості се­редини XX ст.

проводити порівняння основних особливостей філо­софії XX ст. та філософії другої половини XIX ст.; виділяти провідні теми у філософських напрямах та течіях XX ст.;

використовувати ідеї філософії XX ст. для пояснення провідних тенденцій розвитку сучасної історії.

які саме чинники спричинили прояви особливостей філософії у XX ст.;

чому саме певні напрями набули найпершого поши­рення у філософії XX ст.;

які філософські ідеї перш за все так яскраво окреслю­вали особливості духовних процесів та суспільного життя людства у XX ст.;

які тенденції та чому діють у сучасній філософії на по­чатку XXI ст.


ї?1

О"

О





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   36




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка