Філософія, її походження, проблематика та функції

1_| План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

9.1. Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософіїу XX столітті.

9.2. Сцієнтистські напрями в зарубіжній філософії XX ст.

9.3. Напрями антропологічного спрямування.

9.4. Культурологічні та історіософські напрями філософії XX ст.

9.5. Релігійна філософія XX ст.

9.6. Провідні тенденції розвитку світової філософії на межі тисячоліть.

* АБСУРД -у філософських міркуваннях А.Камю - ситуація людського існування, зу­мовлена впевненістю людини у тому, що "Бог помер ", що не існує абсолютної системи визначення добра і зла, а тому асі вчинки людини стають відносними і втрачають будь-який сенс.

* ВЕРИФІКАЦІЯ - запропонована представниками логічного позитивізму процедура перевірки наукових знань на істинність: за допомогою апарату математичної логіки треба було звести положення науки до "атомарних суджень ", а останні - порівняти із "атомарними фактами".

* НЕСВІДОМЕ - приховані глибинні шари людської психіки, реіультат проявів у ній дії найглибших інстинктів життя (а за твердженнями деяких дослідників - і набутих люд­ськими поколіннями навичок культурної поведінки). несвідоме відчутно впливає на про­цеси свідомості, особливо - на творчість, уявлення про цінності, життсвий вибір, моти­вацію дій.

* "ОТВІР У БУТТІ " - характеристика людини у фундаментальній онтології М.Хай-деггера: лише через людину буття проявляє себе як буття, оскільки окрім людини ніхто не усвідомлює себе у своєму відношенні до дійсності; із названої характеристики люди­ни випливають також:: "при-бутті-перебування", "вартовий буття", "тут-буття".

* ПАРАДИГМА - з давньогрецької: взірець - у філософії та наукоінакстві XX ст. -усталений взірець (еталон) мислення або науково виправданих міркувань, що повинні приводити до достовірних результатів у науковому пошуку.

* ПРОЕКТ - у філософії екзистенціалізму /Ж.-П.Сартр) спосіб реалізації людиною своєї свободи: постійне і неминуче здійснення вибору, що, врешті, постає не лише вибором дій, а вибором життєвої долі.

* СУБЛІМАЦІЯ - непряме, опосередковане (іноді - символічне) виявлений несвідомого у діяльності людини.

* СЦІЄНТИЗМ - світоглядна установка, згідно із якою лише наукове знання постає найбільш виправданим, цінним для будь-якого знання.

* ФЕНОМЕН - основне поняття філософії Е.Гуссерля: те єдине, що надане нам у досвіді свідомості, те. що нам реально з 'являється, єдина форма виявлення реальності V свідо­мості та для свідомості.

9.1. Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософії у XX ст.

За загальним визнанням філософів, істориків, культуроло­гів, політичних діячів та інших інтелектуалів, XX ст. являє собою особливий етап у розвитку сучасного суспільства. Воно вирізняється надзвичайною динамікою усіх сфер суспільного життя, інтенсифікацією соціальних процесів, прискоренням темпів соціальних змін. Досвід цього століття може вмістити у себе досвід цілих епох попередньої історії - настільки він є насиченим різноманітним змістом.

# Досить лише згадати те, що у XX ст. людство пережило дві світові війни, жахливі чисельністю своїх жертв, кільканадцять революцій (та­кож часто із руйнівними наслідками), вперше вийшло за межі земно­го простору, проникло у світ мікропроцесів, винайшло небувалі за­соби оперування інформацією, навчилося трансплантувати органи людського тіла, дешифрувало генетичний код людини і т. ін. За одне це століття в культурі та мистецтві відбулася зміна кількох стилів та напрямів, виникло явище масової культури, надзвичайного розпов­сюдження набули засоби масової інформації.

У XX ст. кожна людина постає так чи інакше прилученою до всесвітньої історії, живе не лише своїм особистим життям, а певною мірою і життям усього людства. На тлі колосального збільшення масштабів людських проявів та людської життє­діяльності окремо взята людина починає губитися, розчинятися у масі, проте це лише один бік, що характеризує зміни в її ста­новищі. Інший же, навпаки, засвідчує колосальне зростання можливостей окремої людини; це стосується і політичних діячів, і до певної міри будь-якої людини, адже сьогодні одна людина може спілкуватися (через Інтернет) із ким завгодно, може роз­повсюджувати свій вплив і свої думки майже безмежно.

Люди, прилучені до засобів масового знищення, несуть ко­лосальну відповідальність за наслідки своїх дій; те ж саме можна сказати і про тих, хто пов'язаний із особливо небезпеч­ним в екологічному плані виробництвом. Надзвичайно стро­катим постає сучасне життя в етнічному плані: різні народи та етноси сьогодні до певної міри перемішалися, досить яск­раво проявилася культурна багатоманітність людства.

т

Якщо резюмувати сказане, то можна стверджувати, що суспільне життя у XX сіп. постає надзвичайно строкатим, інтенсивним ™ та масштабним, різноманітним та суперечливим.

Все це не могло не позначитись на становищі філософії. З'я­вилися новий тон філософствування, нові світоглядні ціннісні орієнтири, нові філософські парадигми і напрями. Своїм роз­витком філософія XX ст. може нагадувати розвиток ланцюж­кової реакції, коли із кожного пункту її протікання миттєво відгалужується ціла низка процесів.

вийшла далеко за межі академічних аудиторій постала досить сильно інтегрованою у системи загальної (а не лише спеціальної) освіти

отримала широке розповсюдження через різного роду видання, публічні лекції, симпозіуми та семінари, діяльність філософських товариств постала у своїх основних проявах некласичною відчутно змінилася мова філософії: звернена до широкого загалу, вона почала говорити зрозумілою коленій людині, інколи, навіть, буденною мовою змінилися також їі змістові та предметні орієнтації: можна стверджувати, що для філософіїXXст. не існує заборонених тем або зон

їй яіастива колосальна різноманітність, строкатість, насиченість різновидами та варіантами вона не замикається лише на тому змісті, який виник у XX ст., а, навпаки, ніби актуалізує всю попередню філософію відбулася досить радикальна переоцінка ідей, уявлень та цінностей, нарощувалась тенденція мінімалізму у фііософії, тобто відмовлення від абсолютів почали поступово розмиватися грані між філософськими працями та працями і жанрами з інших сфер інт електуальпої діяя ьності

* Поруч Із новітніми філософськими винаходами абсолютно повно­цінно та рівноправно існували і існують, нібито, історично віджилІ напрями і течії, отримавши інколи додаткову частку "нео-": неопози­тивізм, неосхоластика, неотомізм', тут також культивуються деякі напрями давньої східної філософії, античної філософії (наприклад, неоплатонізм), патристики (пеопияамізм) та їн. Цим засвідчується той факт, що філософія здатна продукувати деякі вічні теми для людсь-

©

0

О

На грунті тісної інтеграції між філософією та мистецтвом, з одного боку, виник жанр філософської (або інтелектуальної) літератури, а, з іншого боку, - жанр філософської есеїстики, яку інколи досить складно відрізнити від літератури. Так само виникли, наприклад, концептуальні живопис (графіка, філософсь­ке кіно і т.п. На межі філософії і науки функціонує сучасна анал­ітична філософія, яка намагається будувати філософські твер­дження засобами математичної логіки або логізованої лінгвістики. Отримали свій розвиток у XX ст. і жанри інтеграції філософії та релігії, філософії та різного роду езотерики.

* Отже, філософія XX ст. постає перед нами як явище складне, розма­їте, активно-дійове та досить органічно вписане у сучасні культурно-історичніпроцеси.

Сцієнтистські напрями у

ф'ілософи XX ст.

9.2. Сцієнтистські напрями у зарубіжній філософії XX ст.

У XX ст. наука досить швидко та впевнено перетворилась на один із провідних чинників суспільного життя. Впливаю­чи перш за все на виробництво, вона поступово почала втру­чатися і в усі інші сфери суспільного життя: в медицину, мис­тецтво, побут, комунікацію. Заперечувати, не помічати цей вплив було просто безглуздо. Навпаки, ціла низка напрямів філософії вважала за необхідне включитися у цей переможний та всеохоплюючий рух, розглядаючи себе необхідним допов­ненням до розгортання конкретно-наукових студій. У своїй більшості ці напрями всіляко підкреслюють позитивні сторо­ни наукового прогресу, ратують за розвиток науки, і тому вони отримали назву "сцієнтизму" (з англ. - "зсіепз" - наука) або, точніше, сцієнтистських напрямів.

На початку XX ст. більшість таких напрямів у цілому поділяла ще новоєвропейські переконан­ня, підкріплені у XIX ст. міркуван­нями О. Конта, у тому, що справ­жнє знання може бути тільки на­уковим; відповідно, і філософія справді може бути вартою чо­гось лише за умови, що вона та­кож стане науковою, тобто орга­нічно ввійде у сукупність наук. Але для того, щоб це здійснилося, необхідно змінити як предмет, так і методи філософії.

♦ Вважалося, що предметом філософії повинно бути науковчення, тобто вчення, яке чітко визначить особливості та сутність науки, буде свідомо розробляти методологію наукового пізнання, а за власними методами філософія не повинна суттєво відрізнятися від інших наук; принаймні, вони повинні бути точними, такими, що можуть бути ши­роко використаними та піддаються перевірці (це переконання на по­чатку XX ст. поділяли Е.Гуссерль, Л.Вітгенштейн, Б. Рассе.і хат.).

Отже, перш за все слід чітко відділити науку від всіх інших, недо-I стовірних видів знань. Це завдання у філософії XX ст. намагалися 1 виконати представники так званого "логічного позитивізму'' або

Програмні положення неопозитивізму були сформульовані у працях М.Шліка, Л.Вітген-штейна, Б.Рассела та деяких представників Львівсько-Варшавської школи (Я.Лукасевич, С.Лесьнєвський, А. Тарський). М.Шлік сформу­лював засади процедури під назвою "верифі­кація" - перевірка на істинність.

Верифікація передбачала таку послідов­ність дій: ^виділення провідних положень пев­ної теорії ^зведення їх до простих, далі непод­ільних "атомарних суджень "; виділення у ре­альності таких салю "атомарних фактів " % співставлений "ато­марних суджень " із "атомарними фактами " % обґрунтування отриманих результатів.

Моріц ШЛІК

Суть "вдвох Уу~ словах" ^С

Тк

Верифікація

щоб зробити науку точнішою, треба її перевірити шляхом співставлення із фактами

співставленню треба піддавати провідні, а не другорядні положення певної теорії, дотримуючись суворих вимог апарату мат емат ичної логіки

Передбачалося, що встановлення відповідності суджень фактам засвідчить істинність відповідних положень, суперечність - хибність, а неможливість співставлення постане основою для оцінки певних положень як безглуздих.

На початку 20-х років був виданий твір Л.Вітгекштейна "Логіко-фпіо-софський трактат ", який був сприйнятий Б. Рассеяом в якості концептуаль­но-теоретичної засади для всієї сцієнтистської філософії. В "Трактаті" ствер­джувалось, що дійсність являє собою не більше, ніж сукупність фактів та подій, які можна фіксувати та передавати за допомогою мовної діяльності.

Якщо ми прагнемо точності знання, то повинні прагнути і точності вико­ристання мови. Точна мова - це мова наукової термінології, що відповідає вимогам математичної логіки.

Проте практична спроба здійснити верифікацію хоча б найпростіших на­укових теорій закінчилася невдало. Поступово почала викреслюватися думка про те, що науку та наукові теорії не можна звести до фактів та логі­ки, що вони являють собою значно складніше утворення. Неопозитивізм же намагався відстоювати свої позиції введенням нових ідей: або ідею послаб­леної верифікації, або ідею фальсифікації, або - конвенціональності.

Ідея фальсифікації пропонувала вважати, шо наукове знання не є завер­шеним, а тому у певному конкретному виявленні воно може бути піддане пев­ному спростуванню; ненаукове знання спростувати неможливо (К. Потер). Конвенціалісти вважали, що вихідні положення науки усталюються тоді, коли їх згідна прийняти переважна більшість науковців ("конвенція" - уго­да). На перший погляд, загальний результат діяльності неопозитивізму вия­вився негативним, проте це не зовсім так.

■Під впливом ідей та діяльності неопозитивізму суттєво змінилися уявлення про науку

Сьогоднішнє розуміння науки, яке сформувалося багато в чому завдяки діяльності неопозитивістів, розглядає їїяк сукупність інте­лектуальних засобів, покликаних оптимізувати наші взаємини із дійсністю, а не як картину дійсності.

Стало зрозумілим, що наука включає в свій зміст такі еле­менти, які не можна зіставити із фактами. Це, наприклад: © ідеалізовані об'єкти (ідеальний газ та ін.), © певні принципи (наприклад, принцип простоти), © положення, що фіксують особливості людської інтелектуаль­ної діяльності.

Традиції неопозитивізму розвивалися далі в межах так званої аналітич­ної філософії, яка існує і по сьогодні; на початку 70-х років XX ст. виникла течія, умовно названа постпозитивізмом ("після позитивізму", або "пізній позитивізм"). Представники постпозитивізму, вважаючи науку складним

явищем, почали доводити, що вона історично розвивається, що на неї чи­нять впливи соціальна історія, культура, особистості вчених (Т.Кун, І.Ло-катос, М.Полені. П.Фепєрабепд та ін.).

Найбільш авторитетними представниками Марбурзької школи неокаи-тіанства були Г./Согел (1842-1918) та £.Аассірер( 1874-1945). Обидва вони присвятили значну частину своїх праць дослідженню вихідних засад науко­вого пізнання. Г.Коген виділяв три види інтелектуальної діяльності: >тео-ретичиу (наука) >практичну (етика) >естетичну (мистецтво), але вважав, що в основі їх всіх лежить інтелектуальне конструювання предмету. Е. Кас-сірєр переконливо доводив, що самі по собі факти не вирішують долю нау­кової теорії, навіть якщо вони суперечать останній. Теорія може змінитися лише тоді, коли будуть помічені суперечності в її внутрішній будові. Тоді виникне потреба усунути ці суперечності шляхом конструювання нових предметних визначень дійсності, але це, врешті, приведе до інакшого ба­чення і теорії, і реальності. В подальшому ситуація буде повторюватися, але її результатом буде суттєве збагачення того предметного змісту, який ми бу­демо бачити в дійсності.

# Врешті Е.Кассірер дійшов висновку, що вирішальна роль у людсь­кому відношенні до дійсності належить символічній діяльності, і на­звав людину "Ното хітЬоіісиз" (Людина символізуюча).

Представники "радикальноїепістемології" (Е.Глазерсфельд, У.Матурана та ін.) вважають, що людські знання постають за суттю інтелектуальним конструюванням; їх завдання поля­гає не у представленні реальності, а в її творенні на основі внутрішнього структурування інтелектуальної діяльності. Єдиним чинником знання постає анатомо-фізіологічна будова людини, її потреба в оптимальному функціонуванні. Проте в такому підході вже зникає різке розмежування наукового та ненаукового знання. Слід сказати, що і в межах неопозитив­ізму в другій половині XX ст. це розмежування було послаб­лене. Так, Л.Вітгенштепн врешті почав аналізувати буденну мову, стверджуючи, що філософія є ніщо інше, як критика мови.

* 3 позиції традицій нашої культури (східноєвропейського типу) може видатися надмірним таке акцентування мовного аспекту людської інтелектуальної діяльності. Проте воно реально підводило до сучас­них інформаційних технологій. А з іншого боку воно виправдовува­лося прагненням зайняти у вивченні пізнання суто об'єктивістську позицію: бо реально наука є знаковою діяльністю, і. значить, її об'єк­тивне вивчення передбачає певну, точно фіксовану процедуру спів-

ставлення однієї спостережуваної реальності (реальності фактів) із іншою, також спостережуваною реальністю (реальність текстів та знакових структур).

9.3. Напрями антропологічного спрямування

Другим за значущістю, впливом та авторитетом, а за по­ширенням, може, й першим напрямом філософії XX ст. постає філософське осмислення людини. Проблема людини у цьому столітті набула особливої гостроти на тлі світових воєн, Інтен­сифікації міжнародних контактів, боротьби за права людини та ін. За словами М. Шелера, одного із засновників філософської антропології, у XX ст. людина вперше опинилася в ситуації, коли вона остаточно загубила себе, тобто перестала себе розуміти і бути впевненою хоча б в якихось своїх необхідних якостях.

екзистенц іалізм

філософська антропологія

персоналізм

фрейдизм

неофрейдизм

У XX ст. відбулось своєрідне переосмислення проблеми лю­дини у філософії, або й навіть її перше надзвичайно гостре ос­мислення саме у плані намагання з'ясувати, що, власне, робить людину людиною. Сталося так, що основні течії антрополог­ічного напряму сформувались у XX ст. Це екзистенціалізм, філософська антропологія, персоналізм, певною мірою -фрей­дизм та неофрейдизм; їх парадигми окреслились достатньою мірою у 20-і - 40-і роки.

ного і навіть модною філософією. Е.Гуссерль гус'серль

підкреслював, що ми завжди маємо справу з феноменом, тоб­то з тим, що нам надано, що перед нами з'явилося ("феномен" із давньогрецької - явище, з'явлення). Чи існує щось поза феноменом - питання некоректне, адже свідомість принципо­во нездатна мати справу з чимось, що не сприйнято нею. А сприйняте і є феномен. Якщо це так, то слід усі наші судження будувати лише на основі дослідження феноменів.

* Е. Гуссерль міркує так: феномен наявний у свідомості; отже, він у ній вибудований. Оскільки дії свідомості с для неї самої прозорими, вона може відновити ті найперші власні акти, якими вибудовувався перший "ейдос" (образ та внутрішній сенс) предмета. Коли така про­цедура очищення дій свідомості від усього зайвого, привнесеного у феномен звичками, наявними поясненнями світу і т. ін., буде здійсне­на (Е. Гуссерль назвав її "феноменологічною редукцією"), ми отри­маємо смислову основу предмета. Е. Гуссерль вважав, що така осно­ва є єдино надійним і остаточним знанням, адже, забравши це із свідо­мості, ми просто залишимоїї порожньою. Отже, найперший та непод­ільний предметний зміст свідомості є вічним, незмінним і у плані значущості - найнадійнішим знанням, віднайдення якого дасть мож­ливість розв'язати цілу низку наукових проблем.

* Пізніше феноменологію почали запроваджувати у різні сфери люд­ської діяльності; наприклад, у сферу мистецтва, бо мистецтво без­сумнівно має справу перш за все та переважно із феноменами. Так само широке використання знайшла феноменологія у культурології, соціології та політології; зокрема, в останній її методи використо­вують задля створення політичного іміджу (образу) різного роду полі­тичним діячам.

Представники та засновники екзистенціалізму витлумачи­ли феномен принципово інакше: якщо феномен — це єдине, що нам надане як реальність, то у справжній зміст феномену слід залучити всю багатобарвність людської суб'єктивності і прагнути не стільки очистити феномен, скільки прийняти його в усьому його багатстві та неповторності.

• Найбільшого розвитку та поширення ідеї екзистенціалізму здобу-_в ли у Німеччині. Франції, Італії, частково - у Японії.

Засновником філософії екзистенціалізму вважають ні­мецького філософа, колишнього асистента Е.Гуссерля,

Присутній був у М.Хайдеггера і інший, принципово важливий для екзистенціалізму момент: розглядати людину не ззовні, не як об'єкт спостереження та вивчення, а із сере­дини її феноменального світу. За М.Хайдегге-ром, існує принципова відмінність між люди­ною та іншими речами й явищами: коли ми питаємо про якусь річ, нам вказують на деяку іншу, наприклад: Що є дерево? -Дерево є рослина. Що є рослина? - Це є вид органічних про­цесів і т. д. Але коли ми питаємо про людину, то в якому б відношенні вона не перебувала, вона ніколи не виходить із са­мого цього відношення, перебуваючи у його центрі, тобто всі людські відношення замикаються на неї.

Звідси випливає два наслідки:

О людина є буттям, у самому становищі якого завжди стоїть питання про її буття, або ж її буття завжди постає під зна­ком запитання;

© людина є отвором у бутті у тому сенсі, що лише їй відкрите буття як таке, лише вона може ставити питання про бут­тя та небуття.

♦ Всі людські відношення передбачають буття, бо все, що б не поста­ло перед нами, фіксується перш за все як те, що є. Проте саме буття не стоїть перед людиною у вигляді якогось окремого об'єкта, воно лише присутнс у будь-якому відношенні до будь-якого об'єкта, як модус цьо­го відношення або як нескінченний та недосяжний горизонт людської предметності: коли ми рухаємося, ми бачимо, що горизонт є ось там, де ота вежа, але коли наближаємося до вежі, горизонт знову опиняєть­ся попереду. Буття постає перед нами як рух в часі (основна праця М.Хайдеггера - "Буття і час").

На відміну від М.Хайдеггера, який розглядав людину у фун­даментальній єдності із буттям, французький екзистенціаліст

Жаи-ПольСАРТР

Ж.-П.Сартр (1905-1980) зосередився ви­ключно на людині, її внутрішньому само­відчутті та переживанні свого буття. Сартр також виходив із ідеї феномена, із факту по­чаткової наданості нам того, що врешті ми називаємо світом. Проте цей початковий феномен миттєво починає трансформувати­ся нашою свідомістю, бо саме вона його чле­нує, визначає, ставить у певні відношення, тобто піддає певним запереченням.

За Сартром, людина є таким буттям, через посередництво якого у світ приходить ніщо (основна праця Ж.-П.Сартра -"Буття і ніщо"); поза людиною, в природі, одне буття завж­ди переходить в інше, а для людини існує як буття, так і не­буття. Це значить, що людина не живе лише наявним та на­даним, а це, у свою чергу, значить, що вихідною властивістю людини є свобода.

* Саму себе, як реальність, людина також віднаходить у цьому світі (наприклад, коли починає себе усвідомлювати), тому існування пере­дує сутності, а ось останню, власну сутність, людина створює через свободу та вибір. За Сартром, не існує сили, яка б змусила людину діяти (чи жити) тільки певним чином; у кінцевому підсумку, що б не відбувалося, людина сама обирає, що прийняти, що відкинути, куди далі рушити у житті.

Смерть Ж.-П.Сартр оцінює негативно, як припинення вибо­ру та свободи. Але він вважає їїсуттєвим чинником життя. Чому люди не реалізують своєї свободи? Є дві цьому причини: страх смерті змушує людину ховатися від неї, живучи "як всі";