Філософія, її походження, проблематика та функції



Сторінка14/36
Дата конвертації16.03.2017
Розмір8.34 Mb.
#12345
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   36

о,

1_| План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

9.1. Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософіїу XX столітті.

9.2. Сцієнтистські напрями в зарубіжній філософії XX ст.

9.3. Напрями антропологічного спрямування.

9.4. Культурологічні та історіософські напрями філософії XX ст.

9.5. Релігійна філософія XX ст.

9.6. Провідні тенденції розвитку світової філософії на межі тисячоліть.



КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

* АБСУРД -у філософських міркуваннях А.Камю - ситуація людського існування, зу­мовлена впевненістю людини у тому, що "Бог помер ", що не існує абсолютної системи визначення добра і зла, а тому асі вчинки людини стають відносними і втрачають будь-який сенс.

* ВЕРИФІКАЦІЯ - запропонована представниками логічного позитивізму процедура перевірки наукових знань на істинність: за допомогою апарату математичної логіки треба було звести положення науки до "атомарних суджень ", а останні - порівняти із "атомарними фактами".

* НЕСВІДОМЕ - приховані глибинні шари людської психіки, реіультат проявів у ній дії найглибших інстинктів життя (а за твердженнями деяких дослідників - і набутих люд­ськими поколіннями навичок культурної поведінки). несвідоме відчутно впливає на про­цеси свідомості, особливо - на творчість, уявлення про цінності, життсвий вибір, моти­вацію дій.

* "ОТВІР У БУТТІ " - характеристика людини у фундаментальній онтології М.Хай-деггера: лише через людину буття проявляє себе як буття, оскільки окрім людини ніхто не усвідомлює себе у своєму відношенні до дійсності; із названої характеристики люди­ни випливають також:: "при-бутті-перебування", "вартовий буття", "тут-буття".

* ПАРАДИГМА - з давньогрецької: взірець - у філософії та наукоінакстві XX ст. -усталений взірець (еталон) мислення або науково виправданих міркувань, що повинні приводити до достовірних результатів у науковому пошуку.

* ПРОЕКТ - у філософії екзистенціалізму /Ж.-П.Сартр) спосіб реалізації людиною своєї свободи: постійне і неминуче здійснення вибору, що, врешті, постає не лише вибором дій, а вибором життєвої долі.

* СУБЛІМАЦІЯ - непряме, опосередковане (іноді - символічне) виявлений несвідомого у діяльності людини.

* СЦІЄНТИЗМ - світоглядна установка, згідно із якою лише наукове знання постає найбільш виправданим, цінним для будь-якого знання.

* ФЕНОМЕН - основне поняття філософії Е.Гуссерля: те єдине, що надане нам у досвіді свідомості, те. що нам реально з 'являється, єдина форма виявлення реальності V свідо­мості та для свідомості.

9.1. Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософії у XX ст.

За загальним визнанням філософів, істориків, культуроло­гів, політичних діячів та інших інтелектуалів, XX ст. являє собою особливий етап у розвитку сучасного суспільства. Воно вирізняється надзвичайною динамікою усіх сфер суспільного життя, інтенсифікацією соціальних процесів, прискоренням темпів соціальних змін. Досвід цього століття може вмістити у себе досвід цілих епох попередньої історії - настільки він є насиченим різноманітним змістом.

# Досить лише згадати те, що у XX ст. людство пережило дві світові війни, жахливі чисельністю своїх жертв, кільканадцять революцій (та­кож часто із руйнівними наслідками), вперше вийшло за межі земно­го простору, проникло у світ мікропроцесів, винайшло небувалі за­соби оперування інформацією, навчилося трансплантувати органи людського тіла, дешифрувало генетичний код людини і т. ін. За одне це століття в культурі та мистецтві відбулася зміна кількох стилів та напрямів, виникло явище масової культури, надзвичайного розпов­сюдження набули засоби масової інформації.

У XX ст. кожна людина постає так чи інакше прилученою до всесвітньої історії, живе не лише своїм особистим життям, а певною мірою і життям усього людства. На тлі колосального збільшення масштабів людських проявів та людської життє­діяльності окремо взята людина починає губитися, розчинятися у масі, проте це лише один бік, що характеризує зміни в її ста­новищі. Інший же, навпаки, засвідчує колосальне зростання можливостей окремої людини; це стосується і політичних діячів, і до певної міри будь-якої людини, адже сьогодні одна людина може спілкуватися (через Інтернет) із ким завгодно, може роз­повсюджувати свій вплив і свої думки майже безмежно.

Люди, прилучені до засобів масового знищення, несуть ко­лосальну відповідальність за наслідки своїх дій; те ж саме можна сказати і про тих, хто пов'язаний із особливо небезпеч­ним в екологічному плані виробництвом. Надзвичайно стро­катим постає сучасне життя в етнічному плані: різні народи та етноси сьогодні до певної міри перемішалися, досить яск­раво проявилася культурна багатоманітність людства.

т

Якщо резюмувати сказане, то можна стверджувати, що суспільне життя у XX сіп. постає надзвичайно строкатим, інтенсивним та масштабним, різноманітним та суперечливим.

Все це не могло не позначитись на становищі філософії. З'я­вилися новий тон філософствування, нові світоглядні ціннісні орієнтири, нові філософські парадигми і напрями. Своїм роз­витком філософія XX ст. може нагадувати розвиток ланцюж­кової реакції, коли із кожного пункту її протікання миттєво відгалужується ціла низка процесів.

вийшла далеко за межі академічних аудиторій постала досить сильно інтегрованою у системи загальної (а не лише спеціальної) освіти

отримала широке розповсюдження через різного роду видання, публічні лекції, симпозіуми та семінари, діяльність філософських товариств постала у своїх основних проявах некласичною відчутно змінилася мова філософії: звернена до широкого загалу, вона почала говорити зрозумілою коленій людині, інколи, навіть, буденною мовою змінилися також їі змістові та предметні орієнтації: можна стверджувати, що для філософіїXXст. не існує заборонених тем або зон

їй яіастива колосальна різноманітність, строкатість, насиченість різновидами та варіантами вона не замикається лише на тому змісті, який виник у XX ст., а, навпаки, ніби актуалізує всю попередню філософію відбулася досить радикальна переоцінка ідей, уявлень та цінностей, нарощувалась тенденція мінімалізму у фііософії, тобто відмовлення від абсолютів почали поступово розмиватися грані між філософськими працями та працями і жанрами з інших сфер інт електуальпої діяя ьності

* Поруч Із новітніми філософськими винаходами абсолютно повно­цінно та рівноправно існували і існують, нібито, історично віджилІ напрями і течії, отримавши інколи додаткову частку "нео-": неопози­тивізм, неосхоластика, неотомізм', тут також культивуються деякі напрями давньої східної філософії, античної філософії (наприклад, неоплатонізм), патристики (пеопияамізм) та їн. Цим засвідчується той факт, що філософія здатна продукувати деякі вічні теми для людсь-

©

0

О


кого інтелектуального осмислення. Філософія XX ст. відмовилась від абсолютів, зосередивши увагу на доступному для сприйняття та пізнан­ня; вивела на перший план суб'єктивну реальність, фактично усунув­ши проблему співвідношення об'єкта та суб'єкта; філософські положен­ня та висновки у XX ст. більше спрямовувались не на пошуки готових чи остаточних висновків, а на інтелектуальне освоєння та проблемне окреслення найперших ділянок того, що можна назвати людською ре­альністю. Врешті наприкінці XX ст. стає можливим і таке, наприклад, її розуміння: "Філософія може бути технікою встановлення співмір-ності між душею та світом, способом засвоєння світу, створення його прийнятним для людського у ньому розташування у формах, до­сяжних розумінню, переживанню, інтуїції та містичному осяянню ".

сиієнтичний (М.Шлік, Л.Вітгенштейн,

Б.Рассея, Е.Кассірєр, Г.Коген, Е.Глазерсфельд,

та ін.)

антропологічний (М.Шеяер. М.Хайдеггер,

Ж.-П.Сартр, А.Камю, Х.Ортега-і-Гасет,

ЕМуньє, М.Бердяєв, З.Фрейд, К.-Г.Юнг,

А.Адлер, Е.фром та ін.)

культурологічний (О.Шпенглер. К.Леві-Строс,

Ф.Бродель, Ф.Арієстаін.)

"нова філософська хвиля " та постмодерн

Основні

напрями у

зарубіжній

філософії

XX ст.

и

(Б.-А.Леві, А.Глюксман, П.Слотердапк, Ж.Деррида, Ш.Дельоз)

історіософський (А.Тойнбі, П.Сорокін та ін.) релігійна філософія (Ж.Маритен. Е.Жільсон, Ю.Бохенський, К.Барт, П.ТіллІх та ін.)

На грунті тісної інтеграції між філософією та мистецтвом, з одного боку, виник жанр філософської (або інтелектуальної) літератури, а, з іншого боку, - жанр філософської есеїстики, яку інколи досить складно відрізнити від літератури. Так само виникли, наприклад, концептуальні живопис (графіка, філософсь­ке кіно і т.п. На межі філософії і науки функціонує сучасна анал­ітична філософія, яка намагається будувати філософські твер­дження засобами математичної логіки або логізованої лінгвістики. Отримали свій розвиток у XX ст. і жанри інтеграції філософії та релігії, філософії та різного роду езотерики.

* Отже, філософія XX ст. постає перед нами як явище складне, розма­їте, активно-дійове та досить органічно вписане у сучасні культурно-історичніпроцеси.

Сцієнтистські напрями у

ф'ілософи XX ст.

9.2. Сцієнтистські напрями у зарубіжній філософії XX ст.

У XX ст. наука досить швидко та впевнено перетворилась на один із провідних чинників суспільного життя. Впливаю­чи перш за все на виробництво, вона поступово почала втру­чатися і в усі інші сфери суспільного життя: в медицину, мис­тецтво, побут, комунікацію. Заперечувати, не помічати цей вплив було просто безглуздо. Навпаки, ціла низка напрямів філософії вважала за необхідне включитися у цей переможний та всеохоплюючий рух, розглядаючи себе необхідним допов­ненням до розгортання конкретно-наукових студій. У своїй більшості ці напрями всіляко підкреслюють позитивні сторо­ни наукового прогресу, ратують за розвиток науки, і тому вони отримали назву "сцієнтизму" (з англ. - "зсіепз" - наука) або, точніше, сцієнтистських напрямів.

На початку XX ст. більшість таких напрямів у цілому поділяла ще новоєвропейські переконан­ня, підкріплені у XIX ст. міркуван­нями О. Конта, у тому, що справ­жнє знання може бути тільки на­уковим; відповідно, і філософія справді може бути вартою чо­гось лише за умови, що вона та­кож стане науковою, тобто орга­нічно ввійде у сукупність наук. Але для того, щоб це здійснилося, необхідно змінити як предмет, так і методи філософії.

♦ Вважалося, що предметом філософії повинно бути науковчення, тобто вчення, яке чітко визначить особливості та сутність науки, буде свідомо розробляти методологію наукового пізнання, а за власними методами філософія не повинна суттєво відрізнятися від інших наук; принаймні, вони повинні бути точними, такими, що можуть бути ши­роко використаними та піддаються перевірці (це переконання на по­чатку XX ст. поділяли Е.Гуссерль, Л.Вітгенштейн, Б. Рассе.і хат.).

Отже, перш за все слід чітко відділити науку від всіх інших, недо-I стовірних видів знань. Це завдання у філософії XX ст. намагалися 1 виконати представники так званого "логічного позитивізму'' або



неопозитивізму.

"логічний позитивізм"або неоп озитивізм "аналітична "та "лінгвістична " філософія постпозит ивізм Марбурзька школа нєокантіанства радикальна епістемологія.

гҐ

"віденський гурток " на чолі з М.Шліком (1882-1936)

англійський неопозитивізм, представлений іменами Л.Вітгенштейна (1869 - 1951) та Б.Рассела (1872 - 1970) Львівсько-Варшавська філософська школа К.Твардовського (1866 - 1938).

Програмні положення неопозитивізму були сформульовані у працях М.Шліка, Л.Вітген-штейна, Б.Рассела та деяких представників Львівсько-Варшавської школи (Я.Лукасевич, С.Лесьнєвський, А. Тарський). М.Шлік сформу­лював засади процедури під назвою "верифі­кація" - перевірка на істинність.

Верифікація передбачала таку послідов­ність дій: ^виділення провідних положень пев­ної теорії ^зведення їх до простих, далі непод­ільних "атомарних суджень "; виділення у ре­альності таких салю "атомарних фактів " % співставлений "ато­марних суджень " із "атомарними фактами " % обґрунтування отриманих результатів.

Моріц ШЛІК

Суть "вдвох Уу~ словах"

Тк

Верифікація

щоб зробити науку точнішою, треба її перевірити шляхом співставлення із фактами

співставленню треба піддавати провідні, а не другорядні положення певної теорії, дотримуючись суворих вимог апарату мат емат ичної логіки

Передбачалося, що встановлення відповідності суджень фактам засвідчить істинність відповідних положень, суперечність - хибність, а неможливість співставлення постане основою для оцінки певних положень як безглуздих.

На початку 20-х років був виданий твір Л.Вітгекштейна "Логіко-фпіо-софський трактат ", який був сприйнятий Б. Рассеяом в якості концептуаль­но-теоретичної засади для всієї сцієнтистської філософії. В "Трактаті" ствер­джувалось, що дійсність являє собою не більше, ніж сукупність фактів та подій, які можна фіксувати та передавати за допомогою мовної діяльності.

Якщо ми прагнемо точності знання, то повинні прагнути і точності вико­ристання мови. Точна мова - це мова наукової термінології, що відповідає вимогам математичної логіки.

Проте практична спроба здійснити верифікацію хоча б найпростіших на­укових теорій закінчилася невдало. Поступово почала викреслюватися думка про те, що науку та наукові теорії не можна звести до фактів та логі­ки, що вони являють собою значно складніше утворення. Неопозитивізм же намагався відстоювати свої позиції введенням нових ідей: або ідею послаб­леної верифікації, або ідею фальсифікації, або - конвенціональності.

Ідея фальсифікації пропонувала вважати, шо наукове знання не є завер­шеним, а тому у певному конкретному виявленні воно може бути піддане пев­ному спростуванню; ненаукове знання спростувати неможливо (К. Потер). Конвенціалісти вважали, що вихідні положення науки усталюються тоді, коли їх згідна прийняти переважна більшість науковців ("конвенція" - уго­да). На перший погляд, загальний результат діяльності неопозитивізму вия­вився негативним, проте це не зовсім так.



!

'Його представники зробили вагомий внесок у розроблення математичної логіки та вдосконалення мови науки

Під впливом ідей та діяльності неопозитивізму суттєво змінилися уявлення про науку

Сьогоднішнє розуміння науки, яке сформувалося багато в чому завдяки діяльності неопозитивістів, розглядає їїяк сукупність інте­лектуальних засобів, покликаних оптимізувати наші взаємини із дійсністю, а не як картину дійсності.

Стало зрозумілим, що наука включає в свій зміст такі еле­менти, які не можна зіставити із фактами. Це, наприклад: © ідеалізовані об'єкти (ідеальний газ та ін.), © певні принципи (наприклад, принцип простоти), © положення, що фіксують особливості людської інтелектуаль­ної діяльності.

Традиції неопозитивізму розвивалися далі в межах так званої аналітич­ної філософії, яка існує і по сьогодні; на початку 70-х років XX ст. виникла течія, умовно названа постпозитивізмом ("після позитивізму", або "пізній позитивізм"). Представники постпозитивізму, вважаючи науку складним

явищем, почали доводити, що вона історично розвивається, що на неї чи­нять впливи соціальна історія, культура, особистості вчених (Т.Кун, І.Ло-катос, М.Полені. П.Фепєрабепд та ін.).

Найбільш авторитетними представниками Марбурзької школи неокаи-тіанства були Г./Согел (1842-1918) та £.Аассірер( 1874-1945). Обидва вони присвятили значну частину своїх праць дослідженню вихідних засад науко­вого пізнання. Г.Коген виділяв три види інтелектуальної діяльності: >тео-ретичиу (наука) >практичну (етика) >естетичну (мистецтво), але вважав, що в основі їх всіх лежить інтелектуальне конструювання предмету. Е. Кас-сірєр переконливо доводив, що самі по собі факти не вирішують долю нау­кової теорії, навіть якщо вони суперечать останній. Теорія може змінитися лише тоді, коли будуть помічені суперечності в її внутрішній будові. Тоді виникне потреба усунути ці суперечності шляхом конструювання нових предметних визначень дійсності, але це, врешті, приведе до інакшого ба­чення і теорії, і реальності. В подальшому ситуація буде повторюватися, але її результатом буде суттєве збагачення того предметного змісту, який ми бу­демо бачити в дійсності.

# Врешті Е.Кассірер дійшов висновку, що вирішальна роль у людсь­кому відношенні до дійсності належить символічній діяльності, і на­звав людину "Ното хітЬоіісиз" (Людина символізуюча).

Представники "радикальноїепістемології" (Е.Глазерсфельд, У.Матурана та ін.) вважають, що людські знання постають за суттю інтелектуальним конструюванням; їх завдання поля­гає не у представленні реальності, а в її творенні на основі внутрішнього структурування інтелектуальної діяльності. Єдиним чинником знання постає анатомо-фізіологічна будова людини, її потреба в оптимальному функціонуванні. Проте в такому підході вже зникає різке розмежування наукового та ненаукового знання. Слід сказати, що і в межах неопозитив­ізму в другій половині XX ст. це розмежування було послаб­лене. Так, Л.Вітгенштепн врешті почав аналізувати буденну мову, стверджуючи, що філософія є ніщо інше, як критика мови.

* 3 позиції традицій нашої культури (східноєвропейського типу) може видатися надмірним таке акцентування мовного аспекту людської інтелектуальної діяльності. Проте воно реально підводило до сучас­них інформаційних технологій. А з іншого боку воно виправдовува­лося прагненням зайняти у вивченні пізнання суто об'єктивістську позицію: бо реально наука є знаковою діяльністю, і. значить, її об'єк­тивне вивчення передбачає певну, точно фіксовану процедуру спів-

ставлення однієї спостережуваної реальності (реальності фактів) із іншою, також спостережуваною реальністю (реальність текстів та знакових структур).

9.3. Напрями антропологічного спрямування

Другим за значущістю, впливом та авторитетом, а за по­ширенням, може, й першим напрямом філософії XX ст. постає філософське осмислення людини. Проблема людини у цьому столітті набула особливої гостроти на тлі світових воєн, Інтен­сифікації міжнародних контактів, боротьби за права людини та ін. За словами М. Шелера, одного із засновників філософської антропології, у XX ст. людина вперше опинилася в ситуації, коли вона остаточно загубила себе, тобто перестала себе розуміти і бути впевненою хоча б в якихось своїх необхідних якостях.

екзистенц іалізм

філософська антропологія

персоналізм

фрейдизм

неофрейдизм

У XX ст. відбулось своєрідне переосмислення проблеми лю­дини у філософії, або й навіть її перше надзвичайно гостре ос­мислення саме у плані намагання з'ясувати, що, власне, робить людину людиною. Сталося так, що основні течії антрополог­ічного напряму сформувались у XX ст. Це екзистенціалізм, філософська антропологія, персоналізм, певною мірою -фрей­дизм та неофрейдизм; їх парадигми окреслились достатньою мірою у 20-і - 40-і роки.



Екзистенціалізм формувався під суттєвим, впливом іншої філософської теорії, яка ви­никла на початку XX ст. - феноменології Е.Гуссерля (1859-1938). За своїм змістом фено­менологія займає проміжне становище між сцієнтистською методологією та антропо­логією і культурологією. У першій половині XX ст. феноменологія була досить пошире- Едиь-нд

ного і навіть модною філософією. Е.Гуссерль гус'серль

підкреслював, що ми завжди маємо справу з феноменом, тоб­то з тим, що нам надано, що перед нами з'явилося ("феномен" із давньогрецької - явище, з'явлення). Чи існує щось поза феноменом - питання некоректне, адже свідомість принципо­во нездатна мати справу з чимось, що не сприйнято нею. А сприйняте і є феномен. Якщо це так, то слід усі наші судження будувати лише на основі дослідження феноменів.

* Е. Гуссерль міркує так: феномен наявний у свідомості; отже, він у ній вибудований. Оскільки дії свідомості с для неї самої прозорими, вона може відновити ті найперші власні акти, якими вибудовувався перший "ейдос" (образ та внутрішній сенс) предмета. Коли така про­цедура очищення дій свідомості від усього зайвого, привнесеного у феномен звичками, наявними поясненнями світу і т. ін., буде здійсне­на (Е. Гуссерль назвав її "феноменологічною редукцією"), ми отри­маємо смислову основу предмета. Е. Гуссерль вважав, що така осно­ва є єдино надійним і остаточним знанням, адже, забравши це із свідо­мості, ми просто залишимоїї порожньою. Отже, найперший та непод­ільний предметний зміст свідомості є вічним, незмінним і у плані значущості - найнадійнішим знанням, віднайдення якого дасть мож­ливість розв'язати цілу низку наукових проблем.

* Пізніше феноменологію почали запроваджувати у різні сфери люд­ської діяльності; наприклад, у сферу мистецтва, бо мистецтво без­сумнівно має справу перш за все та переважно із феноменами. Так само широке використання знайшла феноменологія у культурології, соціології та політології; зокрема, в останній її методи використо­вують задля створення політичного іміджу (образу) різного роду полі­тичним діячам.

Представники та засновники екзистенціалізму витлумачи­ли феномен принципово інакше: якщо феномен — це єдине, що нам надане як реальність, то у справжній зміст феномену слід залучити всю багатобарвність людської суб'єктивності і прагнути не стільки очистити феномен, скільки прийняти його в усьому його багатстві та неповторності.

• Найбільшого розвитку та поширення ідеї екзистенціалізму здобу-в ли у Німеччині. Франції, Італії, частково - у Японії.

Засновником філософії екзистенціалізму вважають ні­мецького філософа, колишнього асистента Е.Гуссерля,



Мар ті а ХАЙДЕГГЕР

М.Хайдеггера (1889-1976), хоча сам він так не вважав і навіть називав свою філософію інакше - "фундаментальна онтологія". Про­те у центрі його роздумів, безумовно, знахо­дилась людина.

Присутній був у М.Хайдеггера і інший, принципово важливий для екзистенціалізму момент: розглядати людину не ззовні, не як об'єкт спостереження та вивчення, а із сере­дини її феноменального світу. За М.Хайдегге-ром, існує принципова відмінність між люди­ною та іншими речами й явищами: коли ми питаємо про якусь річ, нам вказують на деяку іншу, наприклад: Що є дерево? -Дерево є рослина. Що є рослина? - Це є вид органічних про­цесів і т. д. Але коли ми питаємо про людину, то в якому б відношенні вона не перебувала, вона ніколи не виходить із са­мого цього відношення, перебуваючи у його центрі, тобто всі людські відношення замикаються на неї.

Звідси випливає два наслідки:

О людина є буттям, у самому становищі якого завжди стоїть питання про її буття, або ж її буття завжди постає під зна­ком запитання;

© людина є отвором у бутті у тому сенсі, що лише їй відкрите буття як таке, лише вона може ставити питання про бут­тя та небуття.

♦ Всі людські відношення передбачають буття, бо все, що б не поста­ло перед нами, фіксується перш за все як те, що є. Проте саме буття не стоїть перед людиною у вигляді якогось окремого об'єкта, воно лише присутнс у будь-якому відношенні до будь-якого об'єкта, як модус цьо­го відношення або як нескінченний та недосяжний горизонт людської предметності: коли ми рухаємося, ми бачимо, що горизонт є ось там, де ота вежа, але коли наближаємося до вежі, горизонт знову опиняєть­ся попереду. Буття постає перед нами як рух в часі (основна праця М.Хайдеггера - "Буття і час").

На відміну від М.Хайдеггера, який розглядав людину у фун­даментальній єдності із буттям, французький екзистенціаліст

Жаи-ПольСАРТР

Ж.-П.Сартр (1905-1980) зосередився ви­ключно на людині, її внутрішньому само­відчутті та переживанні свого буття. Сартр також виходив із ідеї феномена, із факту по­чаткової наданості нам того, що врешті ми називаємо світом. Проте цей початковий феномен миттєво починає трансформувати­ся нашою свідомістю, бо саме вона його чле­нує, визначає, ставить у певні відношення, тобто піддає певним запереченням.

За Сартром, людина є таким буттям, через посередництво якого у світ приходить ніщо (основна праця Ж.-П.Сартра -"Буття і ніщо"); поза людиною, в природі, одне буття завж­ди переходить в інше, а для людини існує як буття, так і не­буття. Це значить, що людина не живе лише наявним та на­даним, а це, у свою чергу, значить, що вихідною властивістю людини є свобода.

* Саму себе, як реальність, людина також віднаходить у цьому світі (наприклад, коли починає себе усвідомлювати), тому існування пере­дує сутності, а ось останню, власну сутність, людина створює через свободу та вибір. За Сартром, не існує сили, яка б змусила людину діяти (чи жити) тільки певним чином; у кінцевому підсумку, що б не відбувалося, людина сама обирає, що прийняти, що відкинути, куди далі рушити у житті.

Смерть Ж.-П.Сартр оцінює негативно, як припинення вибо­ру та свободи. Але він вважає їїсуттєвим чинником життя. Чому люди не реалізують своєї свободи? Є дві цьому причини: страх смерті змушує людину ховатися від неї, живучи "як всі";



свобода вимагає відповідальності, бо коли ти дієш від себе, а не за вказівкою, або не так, як всі, треба мати сміливість взяти на себе відповідальність за всі можливі наслідки таких дій. Слід також: додати, що Ж.-П.Сартр, окрім того, що він був філософом, був ще й активним громадським діячем (у 1969 р. відвідав СРСР, був у Києві та Львові) та знаме­нитим письменником - лауреатом Нобелівської премії.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   36




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка