Філософія, її походження, проблематика та функції


Риси філософського мислення



Сторінка2/36
Дата конвертації16.03.2017
Розмір8.34 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   36

Риси філософського мислення:

- Має рівень гранично широкого узагальнення(категорії принципи ), що виходить на межу буття і небуття

- Постає формою людською самоусвідомлення, мислення під кутом зору людини, її життєвого вибору

- Окреслює дійсність не лише такою, якою вона є, а й такою, якою має бути

- Є більшою мірою мисленням про мислення, ніж мисленням та думкою про якусь реальність

- Постає внутрішньо зв’язним , логічно послідовним, аргументованим

- Прагне поставити і розв’язати граничні, абсолютні проблеми людського буття

Зазначені риси філософського мислення резюмуються тим, що саме у філософії та за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі. Тобто тою мірою, якою людина здатна на сьогодні осмислити та зрозуміти себе і своє становище у світі, тою мірою, якою вона пройнялася рішучістю пройти усю можливу дистанцію розумового прояснення своєї життєвої ситуації, - саме тою мірою вона філософствує або постає філософом.

# Означені характерні риси філософського мислення дозволяють нам. не лише орієнтуватись у тому, що саме можна вважати філософією, а ще й виразно побачити те, чим філософія відрізняється від інших провідних форм людської інтелектуальної діяльності.

Видатний німецький філософ XIX ст. Г. Гегель вважав, що вищі здатності людського інтелекту проявляються у розумінні (яке втілюється у науку та філософію), переживанні (яке втілюється у мистецтво) та відчутті нашої вихідної спорідне­ності із найпершими засадами буття (яке втілюється у релігію). Відповідно, найперші риси філософії і проявляються через її порівняння із наукою, мистецтвом та релігією.

# Науку та філософію споріднює те, що вони базуються на дискурсив­ному мисленні та прагнуть пояснювати дійсність, проте колена на­ука мас відносно чітко окреслений предмет свого вивчення та до­слідження, який посіпає частиною реальної дійсності, а предмет філо­софії, як вже зазначалося, постає значною мірою невизначеним, майже безмежним, та ще й історично зліінним. Окрім цього, лише філо­софії властиве гранично широке узагальнення, науки ж, постаючи обме­женими своїми предметами, узагальнюють лише в їх межах.

Хоча науки й прагнуть наблизити людину до істини, надати ЇЙ надійні знання, вони не досліджують того, що саме є істиною та знанням, так само як не досліджують вони й питання про ста­новище людини в світі та можливості її самовизначення.

# Філософія та мистецтво схожі мім: собою в тому, що вони пода­ють дійсність через людське до неї відношення, а не відсторонено: окрім того, для філософії і мистецтва немає нецікавих або заборонених тем: вони проникають усюди й усюди знаходять предмет своєї уваги.

Важливо відзначити й те, що філософія і мистецтво нада­ють суттєвої ваги людському самовідчуттю та інтуїції, проте розходяться вони у тому, що філософія постає розумовим осяг­ненням світу, а мистецтво подає його через почуття та пере­живання. Вихідною формою думки для філософії є поняття, а вихідною формою художньої творчості постає художній об­раз. Мистецтво до того ж надає вирішального значення уяві як творця, так і тої людини, яка сприймає його твори, а тому воно зображує дійсність із значною долею умовності, хоча ця умовність постає своєрідним способом проникнення у глиби­ни процесів дійсності (докладніше про пізнавальні можливості мистецтва мова буде йти у відповідному розділі).

# Філософію та релігію споріднює те, що вони постають різнови­дами світогляду, тобто те, що вони надають людині найважливіші життєві орієнтири. Обидві вони також претендують на роль жит­тєвого наставництва, проте релігія базується па вірі, тобто на бе­зумовному сприйнятті певних положень (догм) у якості істинних, у той час як філософія, базуючись па дискурсивному усвідомленому мисленні, намагається усе розглядати критично та доводити те, що розглядається, до рівня розуміння.

До того ж релігія - це не лише ідеї та погляди, а й соціаль­ний інститут, певні ритуали і навіть певний спосіб життя; філо­софія ж була та залишається інтелектуальною формою світо-осмислення. Філософія залишає на вирішення самої людини пи­тання про те, з чим вона погодиться, із чим - не погодиться, та, врешті, як саме буде потім вирішувати свої життєві питання.

Отже, філософія постає безумовно своєрідного, особливою формою

людського світо осмислення, формою, яка не дублює інші напрями

а та форми інтелектуальної діяльності. Вона сприяє людському ро-

* зумовому розвитку та життєвлаштуванню, постаючи та залиша-

• ючись при цьому суто людською справою і до певної міри показ­ником того, чого саме досягла людина на певний момент свого істо­ричного самоздійснення.

1.5. Структура та функції філософського знання. Провідні позиції у філософії

Оскільки філософія покликана перш за все надати людині найперші орієнтири для її життєвого самовизначення, то структура філософського знання визначається виділенням тих сфер реальності, спираючись на які людина (і філософія) може такого роду орієнтири виділити, позначити та дослідити. Відповідно до цих сфер формуються й основні філософські дисципліни або основні розділи філософії.

Сферами реальності

Структура.. " ". філософського знання



природа, світ, космос

-► онтологія

натурфііософія -► космологія

суспільство та суспільна історія

сама людина з ЇЇ особливостями, здібностями, властивостями

сфера духовних або інтелектуальних процесів (сфера свідомості)

соціологія

соціальна філософія філософія історії культуролог ія етнофілософія

філософська антропологія • антропософія



структурна антропологія соціобіологія

логіка гносеологія етика естетика філософія р ел ігії філософія права історія філософії ноологія

На основі осмислення природи, світу виникають та форму­ються онтологія, натурфілософія, космологія (або космогонія).

# Онтологія є філософською наукою про буття, перш за все, буття як таке, а не лише про окремі види чи прояви буття. Тут найперши­ми постають питання про те, чому взагалі можливе існування, у який спосіб можна розуміти буття, як людина пов 'язана із буттям.

# Натурфілософія, або філософія природи ("натура" - з лат. при­рода), постає різновидом онтології, оскільки зосереджує увагу пе­реважно на тому, що таке природне буття та природа в цілому, як вибудовується ієрархія проявів природи, існують чи не існують якісь всезагальні закономірності та якості природи. Проте мимоволі нона торкається і питань людського буття, і буття суспільства, оскіль­ки останні перебувають в органічних зв'язках із природою та поза останньою просто неможливі.

# Космологія може існувати як різновид астрономії, а може поста­вати і як: філософські міркування про сутність та природу космосу; коли ж наголос тут падає на виникнення, походження (чи породжен­ня) космосу, то тоді ми маємо справу із космогонією.

На основі вивчення та осмислення суспільства та суспільної історії виникають соціологія, соціальна філософія, філософія історії, культурологія, етнофілософія (або філософія етносу).

# Соціологія як окремий напрямок дослідження суспільства і людини виникла у XIX ст., хоча намагання осмислити закономірності їх роз­витку присутні у фіюсофїїз давніх часів. В своєму реальному розвит­ку соціологія більше тяжіла до того, щоб бути наукою про факти соці­ального життя, тому вона перетворилася на емпіричну соціологію та соціологію окремих сторін суспільства, наприклад соціологію сім'ї.

# Філософські ж осмислення природи суспільного життя, зв 'язків су­спільства та природи, сусппіьства та людської індивідуальності по­ступово визначилися як соціальна філософія, хоча і до сьогодні вони можуть називатися просто соціологією.

# Філософія історії також ставить граничні питання на адресу історії людства: чому людство перебуває в стані історичного про-цесувания, куди прямує історія, хто є її суб 'єктом, чи існують закони людської історії?

# Культурологія виходить із тези про те, що специфічних якостей та ознак як людині, так і суспиьному життю надає культуротво-рення, тому вивчення культури постає відмичкою до їх розуміння.

# Етнофілософія - це новий напрям сучасної філософії, покликаний окреслити значення та роль етносів в історії людства та виявити історичний сенс того, що історія розвивається саме у варіанті етніч-



ної багатоманітності; тут також стоїть завдання окреслення того, яку свою вихідну екзистенціальну якість привносить кожний етнос у історію людства в цілому.

Філософське осмислення людини приводить до формування таких філософських дисциплін, як філософська антропологія (на відміну від просто антропології - науки, що відокремилась від археології і що спрямована на вивчення особливостей будови та проявів людини як реального, матеріального об'єкта), інко­ли - антропософія; в наш час до дисциплін цього напряму інко­ли зараховують структурну антропологію та соціобіологію.

# Філософська антропологія ставить собі завданням вивчати люди­ну у всіх її можливих виявленнях та характеристиках. Тут, зокрема, ставиться питання про визначення сутності людини та про відмін­ність останньої від природи людини, про її спосіб буття та ін.

♦ Антропософія претендує на те, щоб не просто вивчати людину, а щоб збагнути сенс її появи у світі, її всекосмічпу функцію та причи­ни саме таких її виявлень. На думку антропософіє, лише таке осмис­лення людини відкриє нам шлях до розуміння і всього іншого в світі.

# Структурна антропологія вважає, що існує певний, цілком конкрет­ний та сталий набір інтелектуальних та реальних можливостей лю­дини, який слід виокрелшти із історії, культури, способів людського життя; означений набір відкриває можливості для виправданого та надійного вивчення і розуміння людини.

♦ Соцюбіологія, яку сьогодні інколи додають до дисциплін антрополо­гічного напряму, - наука про те, як змінюється людина під впливом соці­альних факторів та на протязі історії. Цю науку далеко не всі згідні визнавати як філософську, проте заперечувати факт впливу соціаль­них факторів на людину, на ЇЇ вихідні властивості було б невиправда­ним, а тому п не можна сьогодні не враховувати міркувань та резуль­татів досліджень соціобіології у філософському вивченні людини.

Нарешті, на основі вивчення та осмислення свідомості, духов­ного життя людини виникає цілий комплекс філософських наук про духовні явища та процеси. Комплекс цих дисциплін є най­більшим у порівнянні із попередніми філософськими дисциплі­нами, і це зумовлено тим, що філософія постає самоусвідомле-ною, рефлексивною думкою, думкою, що сама утримує себе у стані актуальної дії та у стані безперервної тривалості; сюди

входять логіка, гносеологія (чи епістемологія), етика, естети­ка, філософія релігії, філософія права, історія філософії.

♦ Логіка - одна із давніших філософських дисциплін - досліджує форми, закони та норми правильного мислення; вона посідає одне із провідних місць у філософії, адже припущення логічних помилок може зруйнувати всі доведення та аргументації певної філософ­ської концепції.

# Гносеологія - це, у дослівному перекладі, теорія пізнання; вона вивчає питання про природу, чинники та результати людської пізна­вальної діяльності, умови продукування та ознаки достовірних знань, про умови та можливості їх практичного використання. Сьогодні ширше використовується термін "епістемологія " (тео­рія знання); у більшості країн так називають вчення про наукове пізнання, проте цей термін може позначати і певний історичний рівень усвідомлення природи пізнання (про це докладніше мова буде йти у відповідному розділі).

# Етика також належить до найдавніших філософських дисциплін: це є вчення про норми та засади людських взаємин.

♦ Естетика досліджує природу людського захоплення красою дійс­ності, шукає корені та причини людського потягу до прекрасного, гармонії, співмірності форм сущого.

* Філософія релігії, як свідчить назва, опікується питаннями при­роди та сутності релігії, досліджує причини історичного похо­дження релігії, її конфесійного багатоманіття та ін.

# Філософія права намагається з 'ясувати корені правових норм, людську потребу у правотворенні.

* Історія філософії збирас історичні досягнення філософії, вписую­чи їх у сьогодення.

+ До цього комплекту філософських дисциплін інколи додають та­кож "ноо.чогію" як вчення про природу та сутність людської ро­зумності; коротко кажучи, ноологія постає філософським вченням про свідомість.

Отже, філософія на сьоголні є розвиненого та розгалуженою сфе-Ш рою знання; щоб виконати завдання людського світооріентуван-* ця. вона повинна включати у свій зміст цілий комплекс наук про

основні, найважливіші сфери людського жиггя.

■Є-о

о

ц

Я"

&

■Є-

'м ' м о к о

О

Філософія як сфера духовної культури виконує певні функції

£> світоглядна (філософія допомагає людині знайти й обгрун­тувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей)

Р> пізнавальна (завдяки дослідженню загальних проблем піз­нання філософія озброює людину орієнтирами в пізна­вальній діяльності, критеріями та ознаками правильно­го руху на шляху до надійних, достовірних знань)

£> логічна (філософія сприяє формуванню культури людсько­го мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах)

Г> соціально-адаптивна (філософія допомагає зорієнтува­тися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспіль­ного життя і виробити власну соціальну позицію)

П> критична (проявляється в опозиції філософії до емпірич­ної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйну­ванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу)

Р> виховна (філософія прищеплює інтерес і смак до самовихо­вання, сприяє посиленню потягу людини до самовдоскона­лення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів)

Усі названі функції мають як індивідуально-особистісне, так і суспільне значення.

СУТТЄВО ІвКІ

Висновки


йЬ> Отже, фіпософія є насамперед концептуальним виражен­ням світоглядних проблем. Як особлива сфера духовної куль­тури, вона не зводиться до Інших подібних сфер та напрямів, а доповнює і розвиває їх. Використовуючи такий специфіч­ний вид мислення, як світоглядна рефлексія, філософія шукає відповіді на смислотворчі проблеми людського буття. Філо­софське знання розкриває реальний та духовний світ люди­ни в їхньому взаємозв 'язку та розвитку, має вільний, кри­тичний, проблемний і творчий характер.

ЮііИіГПЕ


Резюме

® Перед людиною надзвичайно гостро постають питаним про її життєве самовизначення внаслідок найважливіших особливостей її становища в світі - таких, як її розумність, неспеціалізоваиість, універсальність, володіння свободою, усвідомлення неповторюваності власного життя; філософія і є основною формою інтелектуальної діяльності, яка покли­кана надати людині свідомі засоби такого самовизначення.

© Оскільки потреба у Життєвому самовизначенні характерна для всіх лю­дей, проте не всі люди с філософами, то найпершою формою людського життєвого орієнтування настає світогляд, що являє собою сукупність уявлень про місце людини в світі; філософія ж є теоретичною формою світогляду, спрямованою на критичний аналіз світоглядних уявлень з ме­тою поглиблення їх достовірності і надійності.

Ф Історично першою формою світогляду була міфологія, яка характери­зувала ту стадію людського самоусвідомлення, на якій не існувало чіткої якісної межі між людиною та природою; така межа виникає та рельє­фно окреслюється тоді, коли починає потужно розвиватися сфера соц­іально-культурних процесів; цей розвиток приводить до появи дискур­сивного мислення, на якому і базуються філософські знання.



® Оскільки у фіюсофп йдеться про засади людського буття, вона постає відкритою системою знань; у порівнянні з наукою, мистецтвом та ре­лігією розкриваються такі характерні риси філософського мислення, як виведення своїх міркувань на гранично широкий рівень узагальнення, аргу-ментованість та внутрішня єдність, саморефлексивність, індивідуалі-зованість, готовність постати формою свідомого вирішення людиною своєї життєвої долі.

© Оскільки найпершими сферами, із яких філософія бере життєві людські орієнтири, постають природа, суспільна історія, людина та свідо­мість, то вони ж стають основою для виділення структури та функ­цій філософії.



[?) Питання для обговорення на семінарському занятті

1. Особливості становища людини у світі та необхідність її самовизна­чення.

2. Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія.

3. Особливості історичного формування філософії та характерні риси філо­софського мислення.

4. Структура і функції філософського знання.

36 ТЕМА 1. ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ, ПРОБЛЕМАТИКА ТА ФУНКЦІЇ

Й Теми для рефератів, доповідей і контрольних робіт

/. Світогляд і філософія як форми людського самовизначення є світі.



2. Світогляд і філософія: порівняльний аналіз.

3. Структура і типологія світогляду. Роль світогляду в житті людини.

4. Особливості історичного зародження філософи. Філософія і міфологія.

5. Філософія, релігія та мистецтво як форми людського освоєння світу.

6. Роль філософії в індивідуальному розвитку людини.

7. Соціальна функція філософії.

СШ" Завдання для самостійного опрацювання і закріплення

матеріалу з теми



Завдання 1. Розкрийте зміст поняття світогляду й окресліть його значення в свідомому регулюванні людиною свого життя.

Завдання 2. Назвіть і охаракі еризуйте основні складові світогляду як інте­лектуальної форми людського самоусвідомлення.

Завдання 3. Охарактеризуйте найважливіші особливості міфологічного, релігійного та буденного світоглядів, їх відмінності від філо­софського світогляду.

Завдання 4. Окресліть та розкрийте зміст основних особливостей філософсь­кого мислення.

Завдання 5. Охарактеризуйте основні елементи структури філософського знання (основні філософські дисципліни) та поясніть, на якій основі їх виділяють.

Завдання 6. Спробуйтевизначитипредмстфілософіїтаобгрунтуватийого розуміння.

Завдання 7. Розкрийте зміст основних функцій філософії.

Завдання 8. Розкрийте основні аспекти співвідношення філософії та світо­гляду.

Ші Додаткова література з теми

1. Канке В.А. Фнлософия. Историческиіі и систематический курс. - М.. 2001.

2. Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. - Мюнхен-Львів, 1995.

3. Лосев А.Ф- Очеркн античного символизма и мифологіш. - М., 1993.

4. Лосев А.Ф. Словарь античной философии. - М., 1995.

5. Мамврдашвияи М.К Как я понимаю философню. - М., 1990.

6. Мир фимсофии.Кянта для чтения: В 2-х ч. - М., 1998.

7. Мифьі народі)* мира. Знцик.топедия: В 2-х т. - М.. 1992.

8. Орпіега-и-Гасш X. Что такое философия ? - М.. 1991.

9. Радугин А.А. Философия: Курс лекций. - 2-е ичд.. перераб. и дополи. - М,. 2001.

10. Спиркин А.Г. Философия. Учебник для технических вузов. - М.. 2000.

11. Філософій; Курс лекцій. - К., І 994.

12. Фіиасофия. Учебник / Под рсд. В.Д.Губина. - М.. 1997.

ТЕМА 1. ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ. ПРОБЛЕМАТИКА ТА ФУНКЦІЇ 37

'

ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

*

... Ми відчуваємо, що Схід - це щось дуже своє­рідне й відмінне від нашого західного світу...

Сергій Ольденбург

У мудрості Сходу та Заходу ми бачимо вже не ворожі сили, а полюси, між якими пульсує життя.

Герман Гессе



XX століття особливо гостро поставило питання про буттєві засади людини, що спричинило підвищення інтересу до різних форм людського самовиявлення та самоусвідомлення. Деякі особливості східного філософствування (домінування цілого над частковий, афо­ристичність думки та іи.) змушують звертатися до нього в пошуку відповідей на наболілі проблеми сьогодення. Адже східна філософсь­ка думка перебуває ближче до вихідних джерел філософії, до безпо­середнього зображення місця людини у світі, ніж: західна. Особливо цінними в цьому аспекті постають оригінальні набутки філософсь­кої думки Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю.

СУТТЄВО ІВКІ



=

я

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні

^> особливості та характерні риси західного та східного

типу цивілізацій; "Ь найперші джерела філософської думки Стародавньої

Індії та Стародавнього Китаю; 'Ь найперші проблеми, які ставила та вирішувала

давньосхідна філософська думка.
н О

^ порівнювати між собою провідні ідеї філософських шкіл Стародавнього Сходу;

^ виділяти у філософських текстах саме те, що є харак­терним для східного типу мислення;

^ оцінювати світоглядну цінність ідей дааньосхідної фі­лософії.

♦ умови й особливості зародження і можливі форми вираження світоглядної проблематики;

♦ особливості східного та західного філософствування та їх певну взаємодоповнюваність;

♦ багатовимірність як людського світосприйняття, так і теоретичного осмислення світу.

[_| План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

2.1. Проблема "Схід-Захід" в сучасній філософії та культуро­логії'. Особливості східного та західного типів філософствування.

2.2. Канонічні джерела, провідні ідеї та напрями філософсь­кої думки Стародавньої Індії.

2.3. Канонічні джерела, провідні ідеї та напрями філософсь­кої думки Стародавнього Китаю.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

* ТРАДИЦІОНАЛІСТСЬКИЙ ТА ПРОГРЕСИСТСЬКИЙ ТИПИ ЦИВІЛГІАЦҐЇ -характеристики цивілішціп за їх фундаментальними ціннісними установками, запро­поновані РеНС Геноном: тридицюналістська цивілізація цінує традицію і обернена скоріше до минулого, прогресистська цивілізація цін ус новації і більше орієнтована на майбутне. Траііиціоиалістські орієнтації характерні для східних цивілізацій, прогре-систеькі - для західних.

* ДУХОВНИЙ КАНОН ЖИТТЯ, або канонічне джерела - у межах деяких, переважно традиціоналістських цивілізацій - збірка найдавніших, освячених авторитетом. ча“>и і традицією переказів, настанов на життя, міфів, розповідей про богів або божественні об'явлення, що виконує роль нормативу -регулятора життєдіяльності .іюдеп в усіх сферах суспільного життя ! "Веди" - у Стародавній Індії, "П'ятикнизісжя" - у Старо­давньому Китаї, "Коран " - .і- мусульманських країнах/,

* САНСАРА - зафіксовані в текстах "Вед" давньоіндійські уявлених про переселений душі з тіла в інше прц йоги смерті: душа, на відміну від тіла, вважається безсмерт­ною. Подальше дня душі втілення може підносити або знижувати статус попереднь­ого життя залежно під добрих або поганих вчинків людини. Вже в давні часи сані-ара була усвідомлена скоріше в негативних оцінках, ніж позитивних: нескінченне блу­кання душі поставало як лише накопичення страждань. Тому в середині І тисячо­ліття до Р.Х. у Стародавній Індії виникли духовні течії (або рухи), що шукали шляхів подолання сансари.

* КАРМА ■ в уявленнях про сансару - закон універсального причиннпго зв'ьїку, згідно і яким все, що здійснює душа під час її актуального існування у певному тілі, становить її життєвий контекст: нічого не губиться, нічого не зникає, тому все погане і все добре впливає на долю душі в її подальших втпеннях.

* МОКШа - етан вічного щастя і блаженства, якого можуть досягнути ті душі, які г своїх життєвих втіленнях запобіг.ш злу, чинили лише благодіяння.

* БРА ХМ А II - у давньоіндійських уявленнях про світ єдиний духовно-інтелектуальний початок світу.

* А ТМА Н - індивідуальні, конкретні виявлення брахмана.

* ДАО - вихідне поняттп філософії даосизму і дуже важливе для духовної культури Китаю. Ісрогиф, що позначає "дао", поєднує знак людини і знак шляху, але це розуміння людського шляху набуває у даосиїмі всеохатюючого смислу: весь Космос постає упорядкованим саме таким чином, що він припускає буття людини та певний тип її поведінки. Отже, "дао" - закон буття, початок Космосу, життєва доля людини і те, що повинно бути основою правильного людського мислення.

* НЕЕО І ЗЕМЛЯ - у давньокитайських уявленнях про світ - універсальні сутності. що виконують оцінні та орієнтовні функції: небо - це сфера чистих, ідеальних, пра­вильних, вічних рухів та явищ, земля ■ сфера змішаних, часткових, кінцевих, неправильних рухів та явищ. Життя людини відбувається у проміжку між Небом та Землею, тону

людина розглядається причетною як до ідеального, так і до хаотичного. Самоназва Стародавнього Китаю - "Піднебесна країна".

2.1. Проблема “Схід-Захід” в сучасній філософії

та культурології. Особливості східного

та західного типів філософствування

Проблема "Схід-Захід". на думку багатьох дослідників культури, с однією з наскрізних для людства. Уже давньо­грецькі історики зафіксували її у своїх творах, привертаючи увагу до суттєвих відмінностей між Сходом і Заходом ■* у спо­собах життя, * характері політичного правління і, головне, # у способі світоосмислення.

Упродовж тисячоліть людської історії Схід і Захід досить конфліктно протистояли один одному, і напруження цього протистояння значною мірою визначало розвиток культури та політичних процесів суспільства. Водночас їх взаємодія і взаємовпливи ніколи надовго не переривалися. Врешті-решт суть проблеми "Схід-Захід" полягає у тому, шо людство, будучи єдиним анатомічно та фізіологічно, постає разюче відмінним І несхожим у своїх східних і західних соціокультурних проявах. І ця несхожість змушує, з одного боку, ► розширю­вати і збагачувати наші уявлення про людину та її можливості, а з іншого - ► намагатися зрозуміти її причини, шукати шляхів людського взаємоприйнятного спілкування.

Для філософії проблема "Схід-Захід" постає перш за все як проб­лема пошуку глибинних засад та механізмів діяльності людського інтелекту, адже з точки зору фізики ми, всі люди, живемо в єдиному космосі, проте, виявляється, що сприйматися, розумітися та осмислюватися він може неоднозначно.

Що Еплизає на виникнення та прояви такої неоднознач­ності? Чи означає це, що сама реальність світу є багатовимір­ною? Чи, можливо, це є свідченням лише того, що людське мислення мас певну свободу власних дій і що воно не підпоряд­коване прямо і однозначно впливам зовнішнього світу? На­решті, як можна скористатися відмінностями між західною та східною філософією задля того, щоб зробити людську думку більш гнучкою, активною та результативною? - Усі ці питання і постають перед філософією, коли вона звертається до порів­няння західного та східного типів філософствування.

В історії самоосмислення та філософствування особли­вості західного та східного типів мислення зводять до більш загальних особливостей типів цивілізацій, а останні Р. Генон класифікував як традиціоналістські (східні) та прогресистські (західні).

Основні відмінності між східними та західними типами цивілізації

Західні цивілізації

Відносна автономність різних сфер суспільного життя (політики, економіки та ін.)

Відданість новаціям, цінування нового, орієнтація на майбутнє (прогресизм)

Активізм, прагнення змінювати дійсність

Цоліінування індивідуального над загальним

Раціональне, аналітичне, логічно послідовне мислення

Східні цивілізації

Наявність єдиного духовного канону життя, якому підпорядковані всі основні сфери

Відданість традиціям, цінування старого, освяченого віками, орієнтація на минуле (традиц іонніїзм)

Самозаглиблення, прагнення від­датись природному ходу речей

Домінування цілого (загального) над індивідуальним

Образний, притчовий, афористичний стиль мислення

Наведене порівняння засвідчує існування досить контрас­тних відмінностей у самому фундаменті того способу життя, який сформувався та розвинувся у вигляді різних типів цивіл­ізації. Зазначені відмінності приводять врешті до дещо іншої, а інколи - принципово іншої людської поведінки. Усі зазначені характеристики молена віднести і до особливостей західної і



східної філософій. Так, східна ^філософія орієнтується =>на вихідні канонічні джерелаГшо регламентують функціонуван­ня всіх сфер суспільного життя {Коран, Веди, китайське П'яти-книжжя), оцінує найбільше те, що освячене віками, ^намага­ється підпорядкувати індивідуальне цілому або навіть розчини­ти індивідуальне в світовому цілому. При тому стиль східної філософії ближчий до художньо-образного, ніж до наукового, а сама філософія максимально наближена до морального по­вчання та навіть техніки людського удосконалення у певному способі життя. Західна філософія, навпаки, тяжіє до раціонально-логічних та аншгГгичних"д^сліджень, теоретичних системати­зацій, має абстрактно-понятійний характер і виходить із пев­ної автономності основних сфер як індивідуального, так і суспільного життя. У зв'язку з цим західна філософія має пере­важно індивідуальне спрямування і постає саме індивідуально-особистісним засобом життєвого самоутвердження.

Історично філософія розвивалася у контексті саме цього протистояння цивілізацій: відомо, наприклад, що деякі філософи Стародавньої Греції мали контакти із східними мудрецями; не виключено, що й вони чинили на них певний вплив. Відомо також і те, що в інтелектуальному обігу антич­ного світу функціонували деякі образи та міфологеми Стародавнього Сходу. Тому співставлений вихідних ідей східної та західної філософії допомагає нам глибше зрозуміти джерела філософського мислення та його фундамен­тальні особливості. .

Із розглянутих відмінностей стає зрозуміло, чому саме_західна філософія сприяла виникненню сучасної науки, а східна філософія сформувала при­вабливий образ "гуру" - духовного вчителя, наставника життя: чому захі­дна філософія цінувала оптимістичний активізм, а східна була більше про­сякнута відстороненим життєвим спогляданням, сповненим зачаруванням грандіозністю світобудови як у просторі, так і в часі.

При осмисленні даного питання слід враховувати дискусійний харак­тер даної проблеми; існує досить велика кількість культурологів та філо­софів, які вважають, шо зазначені відмінності є перебільшеними, що на Заході інколи люди відрізняються між собою більше, ніж у порівнянні із представниками Сходу. Проте дана проблема не вигадана. її прояви ми бачимо й сьогодні на прикладі певних політичних подій. Але слід врахо-в\ вати, що вказати в наш час країни із "чисто" східним або західним шів-ілізаційним типом практично неможливо, але є сенс виділяти в їх житті панівні риси або тенденції.



незацікавлєне духовне само загл иблення

* Протистояння "Схід-Зихід" не вичерпує всієї строкатої картини життя сучасного людства, але воно с папвплиеовішим і контраст­ним. Певною мірою з цим протистоянням /гов язана й історія України: чим далі ми йдемо в минуле, тим тіснішими виявляються її зв 'язки зі східною культурою (контакти з хозарами, половцями, кримськими татарами, Туреччиною та ін.), але вже в епоху Нового часу і далі Україна все більше наближалась до західноєвропейської культури. Отже, розуміння проблеми "Схід-Захід" дає нам змогу уважніше придивитись до певних аспектів української культури І філософії.

Наприкінці XVIII - на початку XIX ст. Європа відкрила для себе своєрідний, у чомусь екзотичний і багато в чому незро­зумілий світ давньосхідної філософії. З того часу інтерес до неї не згасає. У чому секрет цієї привабливості давньосхідної філософії? Який особливий філософський акцент вносить вона у філософію взагалі?

Насамперед не може не викликати симпатій властивий

пояче розчинення інди- .

війуального в загальному СХІДНІЙ ДуМЦІ МОМЄНТ

незацікавленого ду-перейувшшя в полоні ховного самозаглиб-



лення, якогось невтом­ного прагнення шукати найцінніше у глибинах людського духу, шукати заради самого пошуку. Ця "незацікавлена відсторопеність" - вічна таємниця східної філософії.

По-друге, парадоксальним виглядає прагнення східної муд­рості досягти стану повного розчинення індивідуального в загаль­ному, прагнення зануритися в якусь первісну порожнечу, пер­вісну світову тишу. Гермам Гессе, німецький письменник і зна­вець східної думки, окреслював зазначений момент так: "Коли власне "Я" буде цілком подолане п умре, коли змовкнуть у серці всі порухи й пристрасті, тоді має прокинутись заповідне в людсь­кому єстві, найпотасмніше, що вже перестало бути власним "Я", - прокинеться велика таїна".

Французький філософ і мислитель XX ст. Жорж Батай відзначав, що це зосередження на порожнечі приводить до ефекту надзвичайної чутливості до

найдрібніших проявів реальності: "Завдяки відірваності від усього, що затор-кує відчуття, чуттєвість ця стає настільки внутрішньою, що всілякі рухи ззовні - падіння шпильки або тріск - супроводжуються напсильнішим і дале­косяжним відлунням..". Ця велика світова тиша або безмежна ніч нірвани виконують роль піднесення кожної життєвоїдрібниці до рівня всесвітньої події. Нарешті, не може не вражати побудова східної думки, яка нібито розчиняє слова, залишаючи нас у полоні чистих сенсіе. Наприклад: "Одногоразу Чжуану Чжоу наснилося, що він-ме­телик, метелик, що весело пурхає. Він насолоджувався від усьо­го серця і не усвідомлював, що він Чжоу. Раптом прокинувся, здивувався що він - Чжоу, і не міг зрозуміти: чи снилося Чжоу, що він - метелик, чи метеликові, що він - Чжоу. Це й зветься перетворенням речей...".

# Отже, можна стверджувати, що особливості давньосхідної філо­софії дають можливість західній філософській думці краще усвідо­мити себе і відкрити дещо зовсім неочевидне як у людині, так і в люд­ському мисленні. Безперечно, оцінюючи значення філософії Старо­давньої Індії та Стародавнього Китаю, не слід впадати у крайнощі і підкреслювати лише позитивні моменти. Традиціоналізм, консерва­тизм, які були притаманними мислителям Стародавнього Китаю та Індії, суттєво вплинули на подальший розвиток фіюсофської думки. Скажімо, необхідність "культурноїреволюції"у Китаї 70-х рр, XX ст. обґрунтовувалась посиланнями на авторитет стародавньої філо­софії. Тому не слід забувати, що давньоіндійська та давньокитайсь­ка філософії були продуктами своєї епохи І мали відповідні особли­вості свого розвитку.

2.2. Джерела, провідні ідеї та напрями філософської думки Стародавньої Індії

Вже у II тисячолітті до Р. X. на території Індії склались дрібні державні утворення. Староіндійське суспільство мало кастовий характер. Світоглядом цього суспільства була міфо­логія, викладена у "Ведах" - збірниках міфів.

Зародки філософського мислення Індії сягають у глибоку давнину (середина І тис. до Р. X.)- Проте, варто звернути увагу на такий факт: давньосхідна та давньогрецька філо-

софії виникають практично одночасно, але існує давня традиція починати історію філософії саме зі Сходу. Чим це можна пояснити?

По-перше, тим, що східна філософія була значно тісніше пере­плетена із іншими сферами життя та духовної діяльності сус­пільства - із міфологією, релігією, магією, певними традиціями та обрядами; звертаючись до перших кроків давньосхідної філософської думки, ми знаходимо її у процесі формування, що дозволяє краще зрозуміти природу філософської рефлексії.

По-друге, філософська думка Стародавнього Сходу спира­лась, як вже вказувалося, на деякі попередні традиційні тексти та канонічні духовні джерела, і в цьому сенсі вона сягала своїм корінням значно далі, ніж антична. Тобто, тут ми маємо можливість "зазирнути" у досить віддалені глибини людської ментальності, побачити якісь первинні зародки людської раціональності.

Відомо, що найдавнішими цивілізаціями, дослідженими сьогодні наукою, були Шумер та Стародавній Єгипет; знайомство з їх духовною спадщиною дозволяє стверджувати, що саме тут вже були присутні деякі найперші філософеми, тобто зародки майбутніх філософських ідей та концепцій. Зокрема, в Шумері вже існувала перша відома нам універсальна класи­фікація світових стихій (небо, гроза, вода, земля), у відповідність яким були поставлені боги, властивості людини та характеристики держави. Окрім того, знаменитий епос про шумерського царя Гільгамеша чи не вперше з надзвичайною гостротою та емоційністю змальовує почуття людини, яка раптом просякнулася думкою про неминучість смерті.

У Стародавньому Єгипті важливу роль відігравав міф про Осиріса-бога, що вмирав та воскресав, а також існували уявлення про неодномірність людського єства. Проте, як вже було сказано, це були лише перші паростки філософської думки. Значно далі вона пішла в Стародавній Індії та Старо­давньому Китаї.

Канонічним духовним джерелом Стародавньої Індії є "Веди " (із їх назвою споріднено наше слово "відати", "знати"), записані на листях пальми приблизно за 1,5 тис. років до Р. X. До "Вед" входять міфи, розповіді про предків, богів, гімни, заклинання і т. ін. Сюди входять також і певні тлумачення

давніх світоглядних уявлень. З філософського погляду най­цікавішими є тексти під назвою " Упанішади'' (від слова "сидіти поруч"; мається на увазі - поруч з учителем, тобто це тексти-пояснення таємних знань, що містяться в основних текстах "Вед" - самхітах).



Містять

Упанішади

■► найдавніші версії виникнення світу, серед яких важливе значення мали: > виникнення світу із яйця (ідея про самозародження всього, осмисленого в якості живого): виникнення світу внаслідок глибокого самозосередження (тапасу) первинного духу: виникнення світу внаслідок жертвопринесення (ідея, згідно якої народження та смерть невід 'ємні одне від одного)



^. трактування першооснови буття як універсального абстрактного принципу (Брахман), який ототожнюється з індивідуальною духовною сутністю людини, з її душею (атман)

^ певне бачення життєвої долі людини: концепція безмежного кола перевтілень душі (сансара і закон карми)

-^. позитивну оцінку ролі пізнання як самозосередження на первинних сутностях світу (необхідність усвідомлення єдності Брахмана й атмана як умови "звічьнетія" від безмежного кола перевтілень)

_^. думку про можливості та умови здійснення людської свободи, яка здатна подолати космічний закон карми

.^ міркування про співвідношення дії, активності людини і свободи

Таким чином, вже у найдавніших духовних джерелах Старо­давньої Індії йдеться про фундаментальні моральні ідеї, про певне осмислення становища людини у світі, про різні шляхи звільнення від кармінних законів долі, найкращим з яких є шлях дійового са­мовдосконалення. В цілому тут роздуми про людину превалюють над роздумами про зовнішній світ, а людське "Я" стає ключем до пояснення природи. Виникненню філософських шкіл Стародавньої Індії передували впливові духовні рухи, які містили певні філо­софсько-світоглядні ідеї і були спрямовані на одне: на звільнення



людини від нескінченних перевтілень-блукань душі і досягнення нею стану "мокші" - повного блаженства. До таких рухів належали джайнізм, йога та буддизм.

♦ Джайнізм (від слова "джіиа" - переможець) закликає людину підпорядкувати своє життя суворим аскетичним регламентаці­ям. Якщо людина здатна це витримати та ще п не заподіяти шкоди жодній істоті, вона ставала переможцем карми.

* Йога також: ставила перед людиною подібну мету, але шля­хом її досягнення вважала впорядкування (це один із перекладів слова "йога",), гармонізацію фізичного, психічного та духовного станів людини. Відомо, що в цій справі йоги досягали і досягають вражаючих результатів. Знач)чим досягненням йоги (засновник -Патанджалі) була спроба дослідити людину як систему ("мікро­космос"), що складається з чотирьох підсистем: "мінєрало-лю-дипи", "рослино-людиии", "тварино-людини" і "людино-людини", ідея про синтез їх у вищій підсистемі - "людшю-людикі". Це була одна з перших спроб філософського обґрунтування розуміння лю­дини як саморухливої та самоорганізованої системи.

# Але найважливішим з погляду розвитку філософської думки по­стає буддизм. За переказами, його засновником був принц Гаута-ма Сіддхартха з роду Шак'їв (563-483 рр. до Р. X.). Життя Га-утами настільки оповите легендами, що про нього майже немає реальних відомостей. Більш-менш достовірним є те, що захище­ний з дитинства від життєвих прикрощів та негараздів, він був вражений випадково побаченими фактами людського старіння і смерті. Пройшовши через сповідування різних етичних учень, Гаутама врешті-решт сів під сандаловим деревом, давши собі слово не зрушити з місця доти, доки не знайде відповіді на основні питання життя. Тут на нього найшло просвітлення, і він став Буддою (просвітленим, знаючим), проголосивши учням чотири основні ґ "діамантові",) істини.

* Людина, яка здатна пройти вказаним шляхом, стає Буддою і дося­гає стану "нірвани" - повного припинення будь-яких хвилювань та розчинення у невимовній початковій тиші світу.

Буддизм створив оригінальне трактування світобудови. Реальність, до­ступна чуттєвому спогляданню, є несправжньою, ілюзорною. Насправді існують лише енергетичні "крапки", згущення під назвою "дхарми". Вони



Основні істини, проголошені

) Гаутамою Оддхартхою

життя - це страждання (народження, хвороба, старість і т.д.)

причиною страждань є бажання і жага життя

припинення страждань можливе лише шляхом подолання жаги життя

шлях до позбавлення страждань є восьми­разовим (правильне судження, правильне рішення, правильна мова, правильне устрем­ління, правильне життя, правильна увага, правильне зосередження, правильний шлях в житті)

перебувають у збудженому, динамічному стані і тому вступають між собою в з'єднання та переплетення. Уся навколишня реальність, як і людина, по­стає певними вузликами енергетичних зв'язків дхарм. Людина може свідо­мими зусиллями розв'язати їх сплетіння і випуст йти дхарми у вільний стан. Це і буде нірвана. Іноді нірвану описують так: у суцільній темряві на по­верхні океану плаває лампа з вогником, що ледве освітлює невеличку час­тину простору. Олія у лампі поступово вигоряє, і вогник згасає. Коли він згасне остаточно, ніхто не зможе сказати де небо, де вода, а де лампа. Все розчиниться у всьому.

Серед філософських шкіл Стародавньої Індії провідне місце належало школі санкх'я (обчислення, точне знання), заснов­ником якої вважають Капілу (VII ст. до Р. X.). На першому плані в судженнях школи - питання про вихідні сутності світу, з яких складається світобудова та на котрі повинна орієнту­ватися людина у своїх діях. Таких сутностей дві:

"пракріті", або "прадхапа " (природа)

■ та "пуруша " (свідомість, споглядання).

Обидві ці сутності вічні, але породжують світ лише у взаємо­дії, оскільки ніби складають разом свої можливості і переваги. Зв'язок між "пракріті' та "пурушею" нагадує союз сліпого та кульгавого: "перший переносив на спині другого, а той вказував йому дорогу. Так само пуруша (чиста душа) не здатний діяти



санях 'я (обчислення, точне знання)

черват-локоята

(заперечення

існування Бога)

нііяя (в центрі

уваги питання

логіки та пізнання)

вапиіеивка

(шкала сеод>ідного

атомізму)

сам по собі, а нібито втягується в активність матерії (пракріті), залишаючись насправді зовсім не порушеним нею". Зв'язок пра­кріті та пуруші призводить до виявлення їх якостей: маси (та-мас), енергії (раджас) та прояс­нення (саттва). Останні пород­жують п'ять світових стихій (або елементів): • вогонь, по­вітря, • воду, землю та • ефір. Але в союзі пракріті та пуруші останній виявляється могутні­шим. Проявляючись у людсько­му "Я", пуруша спрямовує його до самозаглиблення та подолання карми.

Школу чарвака-локаята (засновник Бріхаспаті, VII—VI ст. до Р. X.) відносять до натуралістичних: її прихильники вва­жають, що "не існує ні бога, ні визволення (від карми), ні дхар-ми, ні недхарми, а також немає винагороди за благочинне жит­тя..." Представники школи визнавали існування лише того, що можна сприйняти чуттям ("лока"), а все існуюче вважали лише поєднанням чотирьох елементів: землі, води, повітря та вогню. Поєднанням зазначених елементів вони пояснювали лю­дину з її якостями, навіть - людську душу: "... як від змішування частин напоїв виїчикає сила сп'яніння, так із поєднанням зе.ші та інших елементів виникають тіло і "Я" (атмата) ". Зі смертю людини еле­менти роз'єднуються і зникає те, що називають душею.

* Отже, потойбічного світу і життя не існує. Слід насолоджуватись єдиним-земним життям. Але найбільшою насолодою деякі представ­ники "черваки-локаяти" вважали вміння уникати страждань.

Питання логіки та пізнання перебували в центрі уваги шко­ли ньяя (засновник Готама, III ст. до Р. X.). Тут докладно роз­глядали => основи та засоби пізнання, => форми умовиводів, => ознаки достовірності знань та ін. Засоби пізнання поділя-

ли на чотири види: • сприйняття, виведення, аналогія та • усне свідчення.

Деякі твердження школи вайшешіка (засновник Канада, VI-V ст. до Р. X.) дають підстави вважати ЇЇ школою своєрідного атомізму: "...щодо особливостей: воістину вони-одиничні, і виз­начаються як те, що лежить в основі субстанцій".

#Отже, філософські школи та духовій рухи Стародавньої Індії мали в колі своїх міркувань найважливіші світоглядні проблеми: ♦ початок буття, ♦ будова світу, ♦ особливості людини, ♦ роль і зміст людсько­го пізнання. Водночас досить очевидно, що превалює у цій проблема­тиці пошук шляхів людського звільнення від невблаганних імперативів життя, хоча звільнення це розуміли значною мірою як подолання людсь­кої окремішності та індивідуального протистояння загальному.

2.3. Канонічні джерела, провідні ідеї та напрями філософії Стародавнього Китаю



Духовним каноном життя Стародавнього Китаю є так зва­не "П*ятикнижжя"("У-цзінь").

У "Я ятикнижжГ в образно-міфологічній формі подано най-фундаментальніші складники давньокитайського світобачення. В одній із версій, що мала важливе значення для китайської куль­тури, світ утворив першопредок Пань-Гу, який, розколовши пер­винне яйце, відділив Небо від Землі. На Небі запанували іде­альні закони буття, на Землі на­впаки - панують стихійність і випадковість. Китайська дер­жава - це "Серединне царство ", тобто людина і держава по-



Ші-цзінь (Книга пісень або віршів) !-цзінь (Книга змін) Чунь-цю (Книга літописів) Шу-цзінь (Книга історій) Лі-шу (Книга ритуалів}

єднують у собі властивості як Неба, так і Землі. Тому перед людиною відкривається мож­ливість вибору між двома відмінними типами поведінки.

Все на світі є результатом взаємодії двох протилежних по-чатків буття - Інь і Яи. Інь уособлює темний, вологий, пасивний (жіночий) початок буття, а Яп - світлий, сухий, активний (чоло­вічий). Внаслідок взаємодії Інь та Ян утворюють 5 світових стихій: * вогонь, # воду, * землю, * дерево та # метал. Може здатися, що перелік названих стихій не відповідає єдиному вихідному принципові їх виділення, але в такому разі засоби людської дії -дерево та метал - вписано у світові процеси, а це означає, що людину розглядають як органічну частину Космосу.

Давньокитайська філософія порівняно з давньоіндійською виглядає стрункішою, деталізованішою (аж до нумерології та побудови вичерпних систем комбінаторики подвійних симво­лічних елементів світобудови) та більше зануреною у глиби­ну суперечливого, парадоксального мислення.

Серед усіх філософських шкіл Стародавнього Китаю (а таких давні дже­рела налічували до ста, хоча конкретно називали лише шість) найважлив­ішими були дві, до розгляду ідей яких ми і звернемося.

Конфуціанство заснував Кон-Фу-цзи, або Конфуцій (551 -479 рр. до Р. X.). Це була шко­ла соціально-етичпого спрямування, тобто на першому плані тут - проблеми людських сто-^ункїїГта'нбрм ліодськоГповедінки. Конфу-цієві припгісуютьвизначення людини як істо­ти, котра у своїх діях керується внутрішніми мотивами. Водночас вирішальну роль у люд­ському житті відіграє закон (або повеління) Неба. Людина повинна навчитися сприймати й розуміти цей закон і вибудо­вувати свою поведінку відповідно до волі Неба. Якщо людина спроможна це робити, вона постає як "шляхетна "- цзюнь-цзи, тобто така, у душі якої діє доброчинність {"де"): "Небо породило в мені де."

Отже, шляхетна людина у своїх діях внутрішніми чинниками мас певні життєві принципи, серед яких обоє 'яжовими є: "жень "-люди­нолюбство; "сяо " - повага до батьків (старших); "лі" - виконання ритуалів. Виконання ритуалів передбачало дотримування обов 'яз-кових норм та правил спілкування як між окремими людьми, так імежах суспільних відносин.



І

Шляхетна

людина

Погляди Конфуція на людину ,-



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   36




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка