Отже, історія категоріальних визначень буття спрямована:
_^. на конкретизацію та деталізацію цього поняття, на наповнення його все биьш точним змістом
^. на зближення філософських визначень буття із трактуваннями проявів бгття наукою
—^ на поступове перетворення поняття буття із позначення чогось позасвідомого на внутрішню умову змістовного самоздійснеїтн свідомомсті та мислення
Підсумовуючи здійснений історико-філософський екскурс, можна вибудувати таку сукупність категорій, що окреслюють різні рівні та ступені осмислення буття: ^>усе - ніщо - першо-початок; <=$стале-мінливе, єдине - множинне; ^корінь сущого - будова речей; ^абсолют - причетність - ієрархія; ^субстанція - акциденція -модус; ^>інтенцін - наданість - екзистенціальна зустріч; ^тривалість - час - правильне мислення.
Названа сукупність категоріальних визначень буття працює саме як сукупність, тобто вона позначає шлях поглиблення наших уявлень про буття від означення "усе, що існує", яке більшість людей вживає інтуїтивно як синонім буття як такого, до поняття "правильногомислення", мислення категоріального, історично виправданого.
* Розгорнута сукупність категорій мас системний характер, оскільки останнє визначення - "правильне мислення " відправляє нас до початку, тобто до визнання, що за умов правильного осмислення буття ми повинні зіставити "все " та "ніщо ", звернутися внаслідок такого зіставлення до поняття "першопочатку ", через яке дійсність постане у виявленнях "сталого" та "мінливого" і т. ін. За такого підходу до буття воно окреслиться перед нами у вигляді процесу, який постає спочатку у вигляді процесу визначення свідомості дійсністю, а потім - навпаки, як процес визначення буття свідомістю.
11.3. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття (філософське окреслення)
Людська свідомість є необхідною умовою виявлення буття, тому важливо розглянути, яким постає буття у людському пізнанні та усвідомленні. Це можна з'ясувати насамперед за допомогою науки.
Розуміючи певну необхідність позанаукових знань, урешті-решт до науки ми звертаємося тоді, коли хочемо з максимальним ступенем достовірності стверджувати про щось, що воно є або його немає. Інформація, якою володіє сучасна наука, майже безмежна; її досить важко звести до єдиної цілісної системи.
Тому між конкретними науками та філософією існує проміжна пізнавальна ланочка — наукова картина світу (НКС).
♦ НКС є інтегральним узагальненням досягнень багатьох наук на підставі деяких фундаментальних співвідношень, величин або перших (вихідних) предметних визначень сущого (у межах окремих наук або в межах науки загалом). Вирішальну роль в оформленні наукової картини світу відіграють фізика, астрономія, хімія, біологія, антропологія, наукознавство та філософія.
БУТТЯ У СУЧАСНІЙ НАУКОВІЙ КАРТИНІ СВІТУ
БУТТЯ
|
ДИНАМІЧНЕ
|
\
|
|
к
|
|
|
-
СИСТЕМНО-ІЄРАРХІЧНЕ
|
)
|
\
|
А
V
|
|
|
БАГАТОРІВНЕВЕ (мікро-, макро-, мегарівні)
|
)
|
|
|
|
ЕВ0ЛЮЦ1ЙН0-ЛЕМОНСТРА ТИВНЕ
|
)
|
Найважливішими характеристиками буття в сучасній науковій картині світу є такі:
• по-перше, буття постає переважно в динамічному, а не статичному вигляді;
• по-друге, буття постає у системних окресленнях, тобто в окресленнях зв'яз-ку "всього з усЬГ;
• по-третє, до сучасної наукової картини світу вхоцщ-ь рівнево-ієрархізо-вана будова проявів буття: мікро-, макро- та мегапроцеси. Мікропроцеси — це процеси субатомарного рівня, макропроцеси — це рівень тіл, мегапроцеси — це рівень зоряних та галактичних процесів. На всіх рівнях діють свої особливі закони, тенденції, якісні характеристики. Сучасна фізика намагається створити теорію так званого "великого об'єднання", яка б дала змогу пов'язати всі ці рівні єдиними закономірностями, але наразі такої теорії не існує;
• по-четверте, багаторівневість проявів буття демонструє себеше й еволюційно, що межує з оцінними підходами. Той факт, що за інформаційними потужностями мозок людини майже безмежний, вказує на те, що еволюція детермінована не лише конкретними умовами, а й потенціями світового цілого. Еволюційний процес рухається у напрямі дедалі тотальнішого прояву глибш-них характеристик буття. У цьому аспекті розвиненіші форми сущого є більш демонстративні, більш розгорнуті щодо виявлення форм буття, ніж нижчі;
• по-п 'яте, сучасна наука докорінно змінила попередні уявлення про взаємозв'язок суб'єкта та об'єкта. Якщо раніше ці поняття досить радикально розводили, то тепер людина як суб'єкт постає органічною часткою світу як
об'єкта.
У зв'язку з усім зазначеним буття у сучасній науковій картині світу набуває характеристик суперечливої єдності процесів зростання ентропії (хаосу, невпорядкованості) та самоорганізації. З одного боку, будь-яка система має тенденцію до руйнування, збільшення власної невпорядкованості, з іншого — через невпорядкованість і мінливість відбувається рух у напрямі гнучкіших і складніших форм самоорганізації.
♦ Отже, буття є справді складноорганізованою, ієрархічно побудованою та енергійно самокощентрованою системою. Суперечливість цієї системи виявляється у тому, що вона є єдиною і множинною, перервною і неперервною, скінченною та нескінченною, такою, що в з'явленнях набуває форми просторово-часових співвідношень.
Звичайно, завершують усю будову наукової картини світу
філософські розвідки та узагальнення. Серед них дуже важливе значення має фіксація двох відомих нам і принципово відмінних статусів буттєвих процесів: матеріальне (або матеріально-чуттєве) та духовне буття. • Матеріальне буття характеризується множинністю, подільністю, просторовістю, наявністю маси, опору матеріалу та силових взаємодій. • Духовне буття позапрос-торове, самоконцентроване, рефлексивне, тобто прозоре для себе самого, ідеальне, цілісне, динамічне. Саме тому, що філософія розглядає буття не лише у його матеріальних проявах, неможна задовольнитися тими ознаками (або критеріями) справжнього буття, які виробила наука: з позиції науки до справді існуючого можна відносити лише те, що є спостережуваним (прямо чи опосередковано), а, значить те, що має просторово-часові характеристики.
Якщо ж ми будемо розглядати такі явища, як ідеалізовані еталонні утворення нашого інтелекту, то з позиції науки їх неможна визнати реально існуючими, оскільки вони не підлягають змінам у просторі й часі, а до того ж не мають і еубстратних виявлень, тобто не передбачають матеріалу, із якого вони утворені. Тому у XX ст. побачила світ ціла низка творів та концепцій у яких цілком серйозно обґрунтовувалось, що ні свідомості у її власній якості, ні її специфічних утворень просто не існує.
Для сучасної філософії, як вже зазначалося, буття постас найпершою, фундаментальною характеристикою відношення мислення до будь-чого; іншими словами, не існує буття, якщо людська свідомість не продукує деяких моделей, образів, еталонів, у приведенні у контакт із якими те, що потрапляє у поле нашого сприйняття або мислення, може набути статусу "Цеє". Тобто для філософії критерієм справжнього існування якраз і буде наявність у нашому досвіді тих складових (або елементів), які би дозволили впевнено стверджувати "Це є ". / тому нам повинно бути зрозумілим, чому для давнього грека богиня полювання Артеміда справді була, але не було і не могло бути, наприклад, генетичного коду або бактерій. Стає ясним також: і те, чому окремі люди наполягають на тому, що не існує і не може існувати справжнього кохання, доброти, відвертості та ін.
Але за всіх відмінностей у статусах матеріального та духовного (ідеального) буття все ж постає як єдине та взаємопов'язане. У гегелівській концепції буття окреслене як єдність простору й часу, множинності та єдності, ідеальності та реальності. Природа тут окреслена як інобуття духу, як його постійна демонстрація через розмаїття та зміну форм. Реальну єдність матеріального й духовного ми спостерігаємо в людському бутті та людській життєдіяльності. Філософія здавна усвідомлює природу людини як єдність матеріального й духовного. Отже, принаймні в людській діяльності ми бачимо принципову спорідненість матерії і духу, ідей та справи, теорії і практики. Система людської життєдіяльності складається із взаємодії зазначених видів буття, із взаємодії, в якій кожному з цих видів належать своє місце, свої особливі риси, де виконуються певні особливі функції. Серед сфер людської життєдіяльності, в яких яскраво виявляє себе єдність матеріального та духовного, важливе значення мають пізнання, культуротворення, розвиток суспільного життя та цивілізації, що їх ми розглянемов подальших розділах.
неорганічні процеси нежива природа (механічні, фізичні, хімічні, геологічні, космічні процеси та їх структурні елементи);
органічні процеси жива природа (клітини, організми, популяції, види, біосфера та ін.);
світ людського буття (географічне середовище, техніка, матеріальне виробництво, суспільство з Ного підструктурами, буття особистості, світ духовності- суспільної та індивідуальної свідомості);
Структура бутщяза КПопером
—^ # "перший світ" -світ фізики, хімії та біології, тобто світ живої і неживої природи;
'■ ^- * "другий світ" - психологічний світ почуттів, суб 'єктивного досвіду з його підсвідомими проявами, стани свідомості;
—^ * "третій світ" - світ витворів людського розуму (ідеї науки, моральні цінності тощо).
Роблячи висновки з розглянутого питання, звернемося до найпоширенішої класифікації філософських позицій на основі розуміння вихідних характеристик буття (що певною мірою перегукуються із основними світоглядно-філософськими позиціями, розглянутими нами у першому розділі):
> монізм - розуміння буття як єдиного у своїй основі;
> матеріалізм - субстанцією світу є вічна та нескінченна матерія;
> ідеалізм - субстанцією світу є дух, ідея;
> дуалізм - визнання двох коренів буття — матеріального та духовного - рівноправними і взаємодіючими;
> плюралізм - розуміння буття як абстракції від реально існуючої множини речей, якостей, процесів і явищ;
> субстанціалізм - визнання того, що за поверхнею явищ лежить глибинна внутрішня сутність;
> рєїзм - позиція, згідно з якою немає ніяких сутностей поза речами;
> організм (або організмизм) - позиція, згідно з якою будова
світу подібна до організму, тобто внутрішньо пов'язана так, що окремі елементи не мають у ній самостійного значення;
> механіцизм - позиція, згідно з якою елементи світобудови пов'язані суто зовнішньо, тобто механічно;
> динамізм - коли світ постає рухливим;
> статичність - світ у своїй основі незмінний.
Висновки
і£ц У наш час поняття буття доволі глибоко розроблене, гнучке, внутрішньо диференційоване. Воно дає нам вагомі орієнтири для пізнання та практичної діяльності. Водночас стає зрозумілою і причина складності цього поняття: воно охоплює самі підвалини суб 'єктно-об 'єктного відношення й одночасно вписує людину у структуру світобудови, роблячи її, а особливо її свідомість, фундаментальною умовою виявлення форм буття. Отже, ми, люди, є завжди при бутті у відношенні до буття, а з іншого боку, буття ніби стоїть завжди за нами, за нашими спинами, воно апріорно надане нам як тотальна якість, котру ми знаходимо в усьому (тому що вона — у нас) І в яку ми вкладаємо все те, з чим маємо справу. Буття є наш універсальний масштаб для пізнання та діяльності, а наші пізнання та діяльність постають реальними мірами використання цього масштабу.
суттєвої^
Резюме
ф Поняття буття постає вихідним для філософії, оскільки знаменує собою гранично можливий ступінь узагальнення дійсності, тобто виводить усі міркування на рівень буття та небуття; внаслідок цього поняття буття виконує у філософії сенсоутворюючу функцію, а також набуває виразних людських вимірів, постаючи для людини найпершою цінністю та мірою її життєвої відповідальності.
Ф Внаслідок граничної широти узагальнення буття можна визначати лише категоріально; при цьому історія категоріальних визначень буття утворює систему таких визначень, яка працює вся разом; у категоріальних визначеннях буття найважливішими постають відмінності між його класичним та некласичним тлумаченням.
3) Сучасна наука різними напрямами та галузями утворює наукову картину світу, яка окреслює досить складну картину проявів буття; є сучасній науковій картині світу буття постає системним, багаторівневим, ієрархічно впорядкованим та динамічніш.
® Концептуально різні тлумачення буття постають основою для класифікацій та оцінок різних фиіософсько-світоглядних позицій.
Г/Г\ Питання для обговорення на семінарському занятті
/. Зміст та функції поняття буття у філософії. Людські виміри проблеми буття.
2. Категоріальні визначення буття в історії філософії. Класичне та некла-сичне розуміння буття.
3. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття.
4. Філософсько-сєітоглядні позиції, що виникають на ґрунті різних тлумачень буття.
<* Теми для рефератів, доповідей і контрольних робіт
/. Значення проблеми буття для філософії.
2. Основні функції поняття буття у філософії.
3. Людські ви.чіри проблеми буття.
4. Класичне та некласичне розуміння буття.
5. Сучасна космологія та квантова механіка про світобудову.
6. Поняття буття та провідні фіпософсько-світоглядні позиції.
с®1 Завдання для самостійного опрацювання і закріплення
матеріалу з теми
Завдання 1. Розкрийте основні аспекти значення проблеми буття для філософії.
Завдання 2. Окресліть та поясніть виявлення людських вимірів проблеми буття у філософії.
Завдання 3. Окресліть категорії, якими визначалось буття в античній та середньовічній філософіях.
Завдання 4. Дайте категоріальні визначення буття у філософії Нового часу та в німецькій класичній філософії.
Завдання 5. Виділіть особливості розуміння та визначення буття у некла-сичній філософії.
Завдання 6. Поясніть, яке місце в пізнанні світу належить “науковій картині світу”.
Завдання 7, Окресліть, якими постають визначення буття у сучасній науці.
Завдання 8. Наведіть перелік основних філософських позицій, пов'язаних із розумінням вихідних підвалин буття.
Ш Додаткова література з теми
1. Вчедение в филосафию. 4.2. - М., 1989. Гл. V.
2. Виндельбанд В. История дрсвней философии. - К., 1995.
3. Доброхотов А.Л. Категория бьітия в классической заладно-европейской философии. - М., 1986.
4. Дашяевьіп П.С.. Яценко Л.В. Что такое научная картина мира. - М.,1984.
5. Кримський С.В. Зміст та функції природничо-наукової картини світу// Філософська думка. 1972. № 2.
6. Кульчицькип 0. Основи філософії і філософічних наук. - Мюнхен-Львів, 1995. Розд. 7.
7. Псевбо-Дипнисий Ареопа^ит. О небесной иерархии. - М., 1994. Гл.іУ.
8. Сснска Л. А. Нравствснкьіе письма к Луцилию. Письмо \УШ, 16-22.
9. Філософія: Курс лскиій. - К., 1993. Розд. III.
10. Філософія: Підручник для вузів. - К., 1995. Розд. 5.
11. Фрагмєнтьі рамних гречєских философов. Ч. 1, - М., 1989.
12. Хайдеггер М. Что такое метафизика? // Новая технократическая волна на Западе. - М., 1986.
13. Це.іяер Е. Очерк истории греческой философии. - М., 1995.
СВІДОМІСТЬ ЯК ФІЛОСОФСЬКА ПРОБЛЕМА
Свідомість так само первісна, як і матерія. П'єр Тейяр де Шарден
Людське буття неможливе без звернення до свідомості, без "свідомого виміру".
Жан-Поль Сартр
Свідомість є, з одного боку, усвідомлення предмета, а з другого боку, усвідомлення самої себе: свідомість того, що для неї є істинне, і усвідомлення свого знання про це.
Георг Гегель
Проблема свідомості належить до найскладніших філософських проблем; певне її усвідомлення приводить до розуміння сутності внутрішнього світу людини, різноманітних знань, ідей, надій, що становлять його багатство. Філософія визначає свідомість як таку властивість людини, що забезпечує її доцільну діяльність та особливий, предметно зумовлений спосіб орієнтування в світі Завдяки здатності до саморефлексії, свідомість набуває можливості оперування узагальненими, абстрактпо-теоретичними характеристиками речей і процесів світу. Якраз тому свідомість, що завжди є особистою і неповторною, дас людині змогу діяти універсальним чином, жити не лише у згоді з наявним світом, а й реалізовувати його приховані можливості, творити новий світ — світ культури.
СУТТЄВО “Кї
5
'в
я-
8
н
'Я " . О'-.
IV:
Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
% основні причини складності розуміння та наукового вивчення свідомості;
*Ь провідні ознаки, за якими ми можемо переконуватись у реальному існуванні свідомості;
^ зміст основних концепцій походження свідомості;
Ч> основні чинники виникнення та функціонування свідомості;
Ч> значення ідеальності свідомості для визначення її онтологічного статусу;
■^ основні складові структури свідомості та її функції.
^ використовувати основні ознаки свідомості для пояснення особливостей людської поведінки;
^ аргументовано демонструвати переваги та недоліки основних концепцій походження свідомості;
^ пояснювати конкретними прикладами значення ідеального для функціонування свідомості;
^ застосовувати структурні одиниці свідомості для прояснення складностей людського свідомого сприйняття дійсності.
♦ зв'язок проблеми свідомості із найважливішими особливостями людини, людського способу буття та філософським їх осмисленням;
♦ незавершеність концептуальних вирішень проблеми походження свідомості;
зв'язок між провідними чинниками виникнення та функціонування свідомості; єдність свідомості та самосвідомості; значення еталонних, ідеальних вимірів сущого для людського свідомого орієнтування в дійсності; неоднозначність взаємозв'язку свідомості і мови; системний характер будови людської свідомості та зв'язків між її складовими.
0 План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
12.1. Проблема онтологічного статусу свідомості та її суттєві ознаки.
12.2. Проблема походження свідомості.
12.3. Ідеальний статус буття свідомості. Свідомість і мова.
12.4. Структура та функції свідомості.
КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ
* АБСОЛЮЦІЯ (або І ДЕ А ЦІ Я) -здатність людської свідомості створювати у полі свого інтелектуального споглядання ідеальні, тобто завершені, еталонні виміри сущого, завдяки яким свідомість набуває здатності орієнтуватися в предметній дійсності, оцінювати її.
* ІДЕАЛЬНЕ-характеристика онтологічного статусу свідомості, згідно з яким свідомість не відтворює дійсність у вигляді копій, а фіксує її через виявлення суттєвих, необхідних зв'язків та через доведення параметрів будь-якого сущого до гранично можливого виміру (див. термін "'Абсолюція").
* МИСЛЕННЯ -процес інтелектуального оперування предметним змістом свідомості, тобто упорядкований та усвідомлений рух думки через серію фіксованих пунктів до виправданого змістом цього руху результату; за змістом та суттю це є виведення у поле свідомого споглядання фундаментальних характеристик буття.
* МОВА (І МОВЛЕННЯ) - провідна форма виразу предметного змісту людської свідомості, тобто форма передачі того, що не може бути вказане безпосередньо, натуралістично (наприклад, ті самі еталонні орієнтири мислення); існує цілий спектр мов: мова видів мистецтва, мова науки, мочи жестів, - серед яких людське мовлення постає найбільш гнучкою та оперативною формою виразу змісту свідомості.
* ОНТОЛОГІЧНИЙСТАТУССВІДОМОСТІ-здатність людськоїсвідомості мати у своєму змісті те, чого без свідомості або поза свідомістю не існує і існувати не може: йдеться, насамперед, про ідеацію. предметність, цілеспрямованість, саморефлексію.
* ПРЕДМЕТНІСТЬ - здатність людсько! свідомості вибудовувати свій зміст із опорою на ідеальні системи визначень (чи відліку), внаслідок цього цей зміст не збігається із наочно спостережуваним; завдяки такій здап.ності людина може бачити в речах світу не лише чуттєво надане, а й приховане, потенційне, належне; в цілому предметність -це сприйняття людською свідомістю дійсності у вимірах людської інтелектуальної та матеріальної діяльності.
* ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ - характеристика людськоїсвідомості, пов'язана із її здатністю подумай вибудовувати образи та процедури майбутніх дій, здатність я подальїиому концентрувати людські зусилля на їх реалізації.
12.1. Проблема онтологічного статусу свідомості та її суттєві ознаки
Однією з найбільших таємниць світу є людська здатність усвідомлювати, розуміти дійсність, тобто людський інтелект. Він вражає своєю красою та могутністю, невичерпністю та універсальністю. В цілому якісні особливості людського інтелекту окреслюють терміном свідомість, тому питання про сутність свідомості, її виникнення та можливості століттями хвилювало кращих представників людства, надихало на пошук та творчі злети. Музика, поезія, усе мистецтво, наукові розвідки глибин сущого та інші напрями інтелектуальної діяльності прагнуть розкрити можливості людської свідомості та неповторно-чарівний внутрішній світ людини.
Перші уявлення про свідомість виникли у прадавні часи, коли люди дійшли висновку, що процеси, які відбуваються в їхніх головах, відмінні від процесів природи, що їхнє бачення світу, а відповідно і місце в ньому, відрізняється від тваринного. Такі особливі властивості приписували душі як прояву чогось надприродного. Упродовж тисячоліть людство шукало відповідь на запитання, у чому полягає сутність свідомості, як вона виникає, від чого заіежать її можливості і т. ін. У наш час свідому діяльність людини вивчають фізіологія, медицина, психологія, кібернетика та деякі інші науки.
Найперші складності розуміння та вивчення свідомості пов 'язані значною мірою з тим, що ми не можемо спостерігати явищ свідомості безпосередньо, чуттєво, не можемо їх вимірювати, досліджувати за допомогою різноманітних приладів. Наприклад, відомий американський нейрофізіолог Я.Прибрам писав, що ні на якому рівні наукового дослідження мозку людини не фіксується те, що ми називаємо думкою, хоча мозок узагалі не можна досліджувати інакше, ніж: виходячи із тези, що він є орган думки та свідомості. Узв 'язку із зазначеним інколи висувають досить радикальне твердження про те, що свідомості як особливої сутності взагалі не існує, що її можна звести або до функцій та процесів організму людини, або до реакцій нервової системи людського організму на зовнішні чинники (біхевіоризм у психології, філософські течії натуралістичного спря.чувапня).
Лише у XX ст. була видана низка праць, спрямованих на доведення того, шо насправді не існує нічого такого, що можна було би назвати явищами ментальними або свідомістю. Досить поширеним було (і залишається ще й у наш час) тлумачення свідомості як особливої форми відображені ія дійсності. Якщо свідомість розглядають як відображення, тоїїпозбавляють будь-якого онтологічного статусу, тобто при цьому вважається, що вона не вносить у дійсність
нічого принципово нового. Свідомість як форму відображення дійсності наділяють здатністю лише відтворювати та перекомбіновувати наявні форми буття. Слід визнати, що для деяких наук (біологія, психологія) теорія відображення виявилась результативною.
особливий, небіологічнип тип поведінки І
використання предметів культури
за їх призначенням
оперування не наданим наявно (предметним) змістом реальності
продукування того, що не існує (творчість)
\
^~ї^ мова (мовлення) І **^ цілеспрямування дій та думок людини І
Найпершою ознакою свідомості можемо вважати особливий типлюдської поведінки. Ми можемо назвати його "небіологічним", тому що людина діє не лише під тиском життєвих потреб, не лише в напрямі пошуку шляхів їх задоволення; вона діє не за схемою "стимул — реакція", а Інколи (і досить часто) — усупереч біологічній доцільності та самозбереженню (наприклад, у випадках самопожертви, самогубства та ін.). Людська діяльність, як це вже окреслювалося в попередніх розділах, стає самодіяльністю, вона вводитьлюдину у принципово інакший, у порівнянні із біологічною, тип поведінки.
Про небіологічний тип людської поведінки свідчать як спрямованість, так і змістова наповненість людських дій: їх здійснюють на основі соціокуль-т\-рних процесів Із використанням штучних знарядь та засобів життєдіяльності, що їх людина створила сама. Всі ці засоби стають ніби новим, проте для людини — найважливішим середовищем її життєдіяльності, вони ніби подовжують та підсилюють її природні органи.
За допомогою розуму людина здатна ніби бачити те, що насправді, у наявному вигляді не існує. Наприклад, каменяр бачить у камені майбутній виріб, коваль у металі—майбутню річ. Коли ми тримаємо перед собою текст, то бачимо світлу поверхню з позначками, але вбачаємо за цим щось принципово інше. Муха, що повзає по картині живописця, не схвильована тим, що міститься за фарбами та полотном; це доступно лише для людини, обдарованої свідомістю. Функціонування свідомості пов'язане з особливим пред-
метним змістом реальності, який чуттєво нам не наданий, а вироблений на основі досвіду діяльності в історичному процесі соціально-культурного життя.
Звідси — цілеспрямований характер свідомої діяльності: здатність свідомості створювати образи майбутніх (потрібних) результатів дій і в подальшому спрямовувати свої дії на те, чого в готовому вигляді, тобто - фактично, не існує. Причому часто йдеться про те, що не існує не тільки тут і зараз, а й узагалі. Значить, законом людської діяльності постає її зумовленість не тим, що діє на людину ззовні, а тим, що вироблене її свідомістю. Тому і при оцінці людської діяльності важливо враховувати не лише "її результат, а й її наміри, .мету. У цьому, зокрема, проявляється творчий характер людської свідомості.
При розгляді ознак свідомості нам не уникнути запитання: а як же людина може засвідчити наявність у її свідомості того, що не існує? Насамперед реальними діями, реальним творенням нових речей: коли майстер вчить учня, він досить часто не стільки розповідає йому "теорію" власних дій, а просто залучає його до діяльності, діями демонструє свій досвід. Проте це можна робити лише в разі відносно простих процесів діяльності; в інших же випадках треба мати особливі засоби для передачі того предметного змісту свідомості, який не можна прямо продемонструвати. Такими засобами стають знаки (або, ширше - знакова діяльність), серед яких найважливіша роль належить мові (передусім — мовленню). Мова і є найпершою та найочевиднішою ознакою свідомості; саме за ознакою мови ще давні люди відрізняли людину від тварини, а "своїх" людей від "німців".
♦ Отже, потреба в мові пов 'язана з необхідністю зафіксувати топ зміст, який не молена передати простою демонстрацією речей. Звідси стає зрозумілим, що мова стає і основним носієм Історичного досвіду діяльності (певної особи, певного народу, певної культури).
Великим дивом свідомості постає те, що, хоча вона не фіксується ніякими приладами та індикаторами, вона здатна фіксувати себе сама. Ця унікальна здатність називається самосвідомістю або саморефлексією людської свідомості (чи думки). Можна, навіть, сказати так; не потрібно ніяких приладів, -достатньо лише звернути свою свідому увагу на те, що відбувається всередині наших психічних процесів задля того, щоби переконатися у реальному існуванні свідомості. Щоправда, для цього треба бути людиною і перебувати у людському способі буття; тобто, можна сказати, щодня людини (розвиненої, сформованої) питання про існування чи не існування свідомості постає як питання про її самоідентифікацію, і, звичайно, те, що не перебуває у людському способі буття, таку самоідентифікацію (тобто внутрішню фіксацію свідомості) здійснити не здатне.
У саморефлексії свідомості проявляє себе момент субстанційності свідомості, тобто той момент,коли свідомість задля свого існування не потребує ніяких зовнішніх підкріплень чи засвідчень,коли вона в самій собі знаходить свою ж "першу" (чи "останню") очевидність, що, врешті, і дає можливість людині поставати суб'єктом пізнання та діяльності, тобто самій та
від себе продукувати свою дійову активність. З цим також пов'язана і здатність свідомості оцінювати дійсність, судити про неї, але до цієї здатності ми звернемося у наступних питаннях.
♦ Отже, свідомість має унікальні властивості, які зумовлюють неможливість Ті прямого вивчення та вимірювання; проте вихідні ознаки свідомості дозволяють стверджувати її реальне існування, але в особливих якостях та характеристиках.
12.2. Проблема походження свідомості
Особливість філософського аналізу свідомості полягає у розкритті її буттєвих коренів, найважливіших ознак, властивостей та функцій. Всі ці проблеми досить часто ставляться в залежність від історичного аналізу свідомості, а останній передбачає визнання того, що свідомість колись виникає та зазнає певних змін в процесі розвитку суспільства. Тому до філософських проблем свідо>ірстГналежи"ть насамперед проблема ТГ походження; це повинно бути зрозумілим у загальному плані хоча б тому, що ми досить часто, намагаючись дещо зрозуміти, шукаємо його коренів, тобто звертаємося до питання про його походження.
Сучасна філософія (і наука) не може дати остаточного і безсумнівного розв'язання цієї проблеми, але наявні на сьогодні авторитетні концепції походження свідомості допомагають цю проблему висвітлити і багато чого зрозуміти в її розв'язанні. До таких концепцій можна віднести: теологічну(релігійну), дуалістичну, еволюційну, трудову, теорію єдиного інформаційного поля та субстанційну. Розглянемо їх основні тези, зазначаючи водночас переваги та недоліки кожної концепції.
Сучасні концепції походження свідомості
Релігійна: свідомість с проявом "іскри Божої", вкладеної у людину Богом при творенні світу
Концепція єдиного інформаційного поля: свідомість є одним із проявів дії єдиного світового інформаційного поля
Концепція походження людини та
свідомості внаслідок розвитку праці' людина і свідомість формуються по мірі розвитку суспільної праці
Дуалістична: в основі всіх світових 'процесів лежать два начала: матеріальне та духовне- Свідомість є виявленням духовного начала буття.
Концепція еволюції, свідомість є результатам поступового розвитку живих оргинамів або форм відображення дійсності.
Концепція активно діяльного самопород-ження свідомості людини на основі природно -космічних передумов(субстанційна)
Релігійна концепція стверджує, що свідомість людини є божим даром: створюючи людину, Бог "вдихнув у неї дух живий", наділивши, таким чином, людину часткою божественного світла. Власне людська свідомість із її найпершими властивостями постає вже наслідком відомого із Святого Письма гріхопадіння: саме внаслідок нього людина почала розрізняти добро та зло а, отже, почала сприймати дійсність не цілісно, а частково, фрагментарно. Проте наявність в глибинах свідомості частки божественного зумовлює людське прагнення до вищого, здатність пізнавати істину і т. ін.
* Безумовним позитивним моментом теологічної концепції постає те, що вона зводить людську свідомість до трансцендентного, абсолютного, вищого, не обмежує її аспектами існування людини та її виживання.
Проте вона залишає поза розглядом зв'язок свідомості із людським організмом, соціальною історією, інформацією. Окрім того, вона, фактично, пояснює не походження свідомості, а лише те, чому вона притаманна людині.
Дуалістична концепція наголошує на моментах радикальної відмінності між свідомістю та матеріально-чуттєвою реальністю, що відкрита людині, і робить звідси висновок про існування в світі двох родів явищ (або двох субстанцій) -матеріальних та ідеальних. Вони існують у тісному переплетінні між собою, а всі явища дійсності постають лише різними мірами їх єдності.
* Дуалістична концепція може бути виправдана внаслідок того, що між свідомістю та буттям справді пролягають настільки різкі межі, що звести їх одне до одного або до якогось спільного кореня майже неможливо. І. Кант із цього приводу колись писав: "Існують два основні стовбури людського пізнання, що зростають, можливо, з єдиного, загального, але нам не відомого кореня... ".
Концепція єдиного інформаційного поля наголошує на тезі, яка не вик-ликає'серйбзних заперечень: усі процеси світу супроводжуються обміном інформацією. Тому логічно припустити, міркують її прихильники, гцо існує єдине поле інформації в усіх світових процесів та явищ. Людська свідомість — один із проявів інформаційних процесів, можливо, найяскравіший. Як буде показано далі, людську свідомість не можна звести до інформації, але, безперечно, вона має до неї пряме відношення.
* Зазначена концепція фіксує факт існування такого відношення, до того ж вона по-своєму переконливо, із посиланнями на новітні дані науки, пояснює зв 'язок свідомості Із мозком людини. Вона стверджує, що людський мозок можна уподібнити до складного приймача: його деталі необхідні для прийому радіохвиль, але вони не мають нічого спільного із їх змістом. Соціальне середовище та соціальна діяльність виконують функції "настроювання "мозку на необхідні параметри дії, тому поза ними свідомість не виникає (сучасні вчені Я.Прибрам та Дж.Екклз).
Ця концепція безумовно виправдана, але навряд чи здатна пояснити складності та нюанси реального функціонування людської свідомості, у тому числі, наприклад, єдність свідомості та людських почуттів, переживань, прагнень до вищого та кращого.
Концепцію еволюції можна представити в різних варіантах. Наприклад, так звана "теоріятіаЖґіерміТ' стверджує, що насіння життя ("сперма") розвіяне по всьому Всесвіту. За наявності сприятливих умов воно дає результат: розквіт форм життя і Його свідомих проявів.
У варіанті дарвінівської теорії стверджується, що внаслідок боротьби за існування та пристосування до умов довкілля відбувається удосконалення видів живих організмів, з'являються психіка та людська свідомість. Але сучасна генетика заперечує можливість змін організмів лише через пристосування; ці зміни повинні бути зумовлені на генетичному рівні й не інакше.
* Концепція пристосування не підходить до людини, адже людина не стільки пристосовується до зовнішніх природних умов, скііьки змінює їх, засоби діяльності, свої знання та навички.
Нарешті, дослідження еволюціонування живих організмів не пояснює інформаційних можливостей людського мозку і спрямованості самої еволюції до людини, мислення, знання. Хоча, з іншого боку, було б невиправданим заперечувати зв'язок людського організму із процесами життя у ширшому плані, а людської свідомості - із певними особливостями будови людського організму, наприклад, існування людини у двох статях, Із особливостями вікового розвитку людини та ін.
Трудову концепцію або концепцію походження свідомості внаслідок розвитку праці враховують археологія та антропологія, і вона нібито має з їх боку численні підтвердження. Але багато'чого при цьому все одно залишається незрозумілим. Наприклад, найдавніші кам'яні знаряддя праці відстоять від нас у часі на 2,5 млн років. Але справді помітні прояви людської свідомості, пов'язані із спеціальними похованнями людей, наскельними малюнками та ін., з'являються в інтервалі 100—35 тис. років тому.
♦ Отже, "трудова теорія " не пояснює, чому при наявності "праці із знаряддями " історичний процес формування свідомості був фактично або взагалі відсутній, або загальмований на дуже тривалий час.
Справедливі також зауваження, згідно з якими саме виготовлення знарядь праці потребувало досить розвиненого інтелекту. З іншого боку, зв'язок мислення та пізнання з технологіями людської праці досить очевидний. Отже, зв'язок є, але чи є він визначальний з боку праці щодо свідомості? Напевно, він складніший, багатофакторний та неоднозначний. По сьогоднішній день всі спроби прилучити розвинених тварин до стабільних дій із елементарними допоміжними засобами діяльності не дали позитивних результатів; а головне те, що у тварин не формується предметне сприйняття дійсності. Це свідчить про те, що задля того, щоби діяльністьіз знаряддями привела до формування розвиненої свідомості і культурно-історичного процесу, необхідно мати в наявності досить
високо розвинений інтелект, або, хоча б, зародки свідомості. Виходить, що свідомість повинна ніби передувати своїй власній появі. Тому трудова концепція навіть у логічному плані залишається не коректною.
Нарешті, концепція активно-діяльного самопородження свідомості людини або субстанційна намагається подати свідомість як конкретне, на рівні людини виявлення вихідної засади світу - духу, або ідеї, або світового розуму (інтелекту). Ця концепція пояснює, наприклад, спрямованість еволюційних процесів як рух до найповнішого виявлення якостей субстанції світу; певною мірою вона пояснює і динамізм процесів буття (оскільки дух - це є рух, енергія), і деякі характеристики свід ом ості (сам о рефлексія, трансцендентність). Проте і вона нагороджує нас серією складних питань; наприклад, субстанційні характеристики за самою своєю якістю повинні бути найпершими, а, значить, найпотужнішими, проте, як ми знаємо, свідомість тримається на постійному внутрішньому зусиллі; якщо свідомість початково с ідеальною, навіщо для її проявів потрібна недосконала матеріальна реальність? Яку роль у субстанційному процесі відведено людському стражданню та надіям на безсмертя?
♦ Отже, перегляд основних концепцій походження свідомості дозволяє зробити висновок про те, що жодна з них не може пояснити усіх складностей свідомості як явища людського буття, проте кожна з них виділяє та акцентує справді дуже важливі риси свідомості, а тому ми повинні брати до уваги їх всі, розуміючи та оцінюючи їх як своєрідні елементи (фрагменти) єдиної мозаїчної картини: хоча вся картина і не складається, проте наявні ЇЇ фрагменти дають можливість уявити її собі досить повно та виразно.
Провідні чинники виникненні* та ■•:' функціонування свідомості: -
© загальнокосмічний чинник, що засвідчує принципову спорідненість процесів свідомості із усій багатством космічних явищ та процесів; це проявляється, зокрема, у поміченій ще давніми греками здатності нашої свідомості прийняти у свій зміст як своє та зрозуміти все, що відбувається у космосі, яким би віддаленим воно не було від реальних потреб людини; сьогодні цей чинник проявляє себе у вже неодноразово згаданій спроможності людського мозку ввібрати в себе всю Інформацію космосу; а дехто із психологів та культурологів вважає факт зачарованості людини спогляданням зоряного неба свідченням потягу до найпершого родинного джерела людського духу;
0 трансцендентальний чинник, який можна віднести як на рахунок зв язку людської свідомості із абсолютним, так і на рахунок проявів у ній ознак субстанційності; цей чинник проявляє себе у здатності свідомості продукувати абсолютні, еталонні виміри су-
щого, а також у її певній самовладності, саморефлексивності, у її прагненні та здатності виходити за всі та всілякі межі, включати всеможливий зміст у своє наповнення;
© інформаційний чинник - людська свідомість здатна "знімати " з б\-дь-якого сущого його внутрішні та зовнішні форми, переводячи це суще у процес формальних співвідношень та комбінаторик; а це значить, що людська свідомість органічно пов'язана із Інформаційними процесами і постає, на думку деяких філософів, здатністю опановувати та оперувати "чистою інформацією "; ® природно-біологічний чинник вказує на те, що людську свідомість не можна відірвати від природних процесіє хоча б у тій їх частині, яка постає як своєрідність земних планетарних процесів у єдності органічних хімічних процесів, рослинного та тваринного світу; свідомість пов'язана із психікою, а остання -із загальними умовами та особливостями розвитку нашої планети; нарешті, надзвичайна пластичність людського організму, його чутливість, багатоелементиість і т. ін„ також постають реальними моментами функціонування та проявів свідомості; © психологічний чинник дозволяє осмислювати свідомість як в аспекті внутрішнього самоврегулювання людиною своїх життєвих дій та процесів, так і в аспекті її єдності Із людською тілесністю, нейрофізіологією та життєвою енергетикою; сьогодні відома ціча низка феноменів, що засвідчують надзвичайні можливості людської психіки, проте остання невід 'ємна від процесів свідомості, оскільки всі психічні процеси людини зумовлені предметним змістом психіки, що його здатна постачати тільки свідомість; © соціально-діяльний (або окремо - соціальний та діяльний) чинник пов'язаний із тим, що людська свідомість вписана у історичний досвід людства та, значною мірою, - в історичний досвід розвитку людської діяльності; в елементарному своєму виявленні свідомість постає як здатність людини поводитись із речами культури людським чином, вміти їх використовувати та, принаймні, - відтворювати; цеп чинник дозволяє також помітити такий дуже важливий момент: хоча свідомість реально існує як характеристика та здатність окремої людини, за суттю вона постає явищем соціальним, а, значить, - загальнолюдським; у певному сенсі свідомість неподііьна, оскільки І її зміст, і умови її реального буття створюються спільними людськими зусиллями, а тому й між людьми можливі порозуміння;
© культурно-історичний чинник засвідчує принциповий зв 'язок свідомості із сенсами, їх утворенням та функціонуванням; культуру часто виводять із поняття культу, а, отже, Ь прагнення до вищого, священного, вічного, - культура вбирає все це у свій зміст, а тому для свідомості вона постає, з одного боку, мірою її творчих са-
мовиявлепь, а, з іншого боку, вічним джерелом прилучення до сфери найперших та найвищих життєвих сеисів;
► © антропологічний чинник дозволяє побачити свідомість у специфіч-
но людських вимірах та окресленнях, наприклад, в окресленнях статевих її проявів, в окресленнях людського страждання та прагнення, людського здоров'я та хвороби, норми та патології у психіці, містичних самозаглиблень, видінь та марень і т. ін.;
► ® індивідуально-особистісний чинник формування свідомості фіксує
її єдність із життям та біографією конкретної людини, із подіями такого життя, індивідуальними особливостями та характеристиками даної людини, її здібностями, перевагами та вадами і т. ін. Лише врахування всіх зазначених чинників може врятувати нас від однобічних та спрощених підходів до розуміння, оцінки, трактувань свідомості, відкриє шлях до її належного цінування. Свідомість постає ніби своєрідним перехрестям, де поєднуються сили та тенденції, що діють через взаємодію конкретних часткових форм сущого та еволюцію окремих форм життя, та сили І тенденції світового цілого.
Звідси випливає вихідна суперечність людської свідомості: вона, звичайно, постає свідомістю кожної конкретної людини, але водночас виходить далеко за межі обслуговування суто індивідуального людського життя, сягаючи, наприклад, рівня таких питань, як початок світу взагалі, сенс життя та ін. У реальному людському житті це проявляється у тому, що людська свідомість вбирає у себе суспільно-історичні досягнення, знання, поняття, ідеї, а не лише індивідуальний життєвий досвід. Так само, як людина не є суто біологічною істотою, так і її свідомість не може бути зведена до її природних передумов — психіки тварин. У формуванні свідомості визначальну роль відіграла не стільки біологічна еволюція, скільки життєва діяльність людини як суспільної істоти. Тому свідомість не
'можна розглядати як дуже досконалий інстинкт. Можна сказати, що лише тоді, коли долається інстинктивна дія, починається свідомість. Бо з появою свідомості з'являється принципово нове мотивування та регулювання діяльності. А це означає, що свідомість пов"я-зана з принциповою зупинкою довільної течії психічних актів, із появою у психіці нових систем оцінок реальності, від яких вибудовується і нова система орієнтацій у дійсності. Бо, наприклад, поняття, як форму знання та мислення, можна застосовувати не лише до тих речей, що їх ми знаємо та бачили, а й до тих, яких і не бачили і не знаємо, і котрі ше, може, і не існують. Це пов'язано з тим, що поняття фіксує не лише суттєві характеристики речей, а й спосіб вибудовування ідейного змісту образів цих речей у людському інтелекті, адже речі існують самі по собі, а в людській свідомості треба способом, відомим свідомості (інакше це не бу.ле знання), вибудувати інтелектуальну конструкцію, яка дасть змогу певні речі ідентифікувати, розуміти, використовувати, створювати та прогнозувати. Все не стає можливим за умови, шо ми перебуваємо не у стані чуттєвого сприйняття речей, а у стані руху мислення від якихось початкових пунктів до результату. ^Тобто свідомість як така повинна розпочинатись із певного (для себе) вихідного пункту. Згідно
•тгтяср2женнямії'багатьох "дослідників {Р.'Декарт. Дж.Локк, І.Кант, Г.Геге.іь, Т.Брєдлі, Г'Кассірер, М.Хайдеггер та ін.) таким .вихідним, першим (і абсолютним) початковим пунктом ятя здійснення (гудь-яких "і Еітелекту а ль них 6гї^аТІІй"свШом'ості постає межа буття та небуття, [сторично це означає, шо власне людське усвідомлене буття розпочинається з періоду здійснення спеціальних поховань людини. Тут уперше суцільність потоку реальності розтинається; з'являється точка відліку для будь-чого. У міфології названий абсолютний пункт відліку представлено різними уявленнями про виникнення світу. У логіці понять ми завжди намагаємося у міркуваннях про будь-яку річ визначити, з чого ця річ починається, без чого вона неможлива.
Поділіться з Вашими друзьями: |