Філософія, її походження, проблематика та функції


Отже, історія категоріальних визначень буття спрямована



Сторінка21/36
Дата конвертації16.03.2017
Розмір8.34 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   36

Отже, історія категоріальних визначень буття спрямована:

_^. на конкретизацію та деталізацію цього поняття, на наповнення його все биьш точним змістом

^. на зближення філософських визначень буття із трактуваннями проявів бгття наукою

^ на поступове перетворення поняття буття із позначення чогось позасвідомого на внутрішню умову змістовного самоздійснеїтн свідомомсті та мислення

Підсумовуючи здійснений історико-філософський екскурс, можна вибудувати таку сукупність категорій, що окреслюють різні рівні та ступені осмислення буття: ^>усе - ніщо - першо-початок; <=$стале-мінливе, єдине - множинне; ^корінь сущого - будова речей; ^абсолют - причетність - ієрархія; ^субстан­ція - акциденція -модус; ^>інтенцін - наданість - екзистенціальна зустріч; ^тривалість - час - правильне мислення.

Названа сукупність категоріальних визначень буття працює саме як сукупність, тобто вона позначає шлях поглиблення наших уявлень про буття від означення "усе, що існує", яке більшість людей вживає інтуїтивно як синонім буття як такого, до поняття "правильногомислення", мислення категоріального, історично виправданого.

* Розгорнута сукупність категорій мас системний характер, оскіль­ки останнє визначення - "правильне мислення " відправляє нас до по­чатку, тобто до визнання, що за умов правильного осмислення буття ми повинні зіставити "все " та "ніщо ", звернутися внаслідок такого зіставлення до поняття "першопочатку ", через яке дійсність поста­не у виявленнях "сталого" та "мінливого" і т. ін. За такого підходу до буття воно окреслиться перед нами у вигляді процесу, який постає спочатку у вигляді процесу визначення свідомості дійсністю, а потім - навпаки, як процес визначення буття свідомістю.

11.3. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття (філософське окреслення)

Людська свідомість є необхідною умовою виявлення бут­тя, тому важливо розглянути, яким постає буття у людському пізнанні та усвідомленні. Це можна з'ясувати насамперед за допомогою науки.

Розуміючи певну необхідність позанаукових знань, урешті-решт до науки ми звертаємося тоді, коли хочемо з максималь­ним ступенем достовірності стверджувати про щось, що воно є або його немає. Інформація, якою володіє сучасна наука, май­же безмежна; її досить важко звести до єдиної цілісної системи.

Тому між конкретними науками та філософією існує проміжна пізнавальна ланочка — наукова картина світу (НКС).

НКС є інтегральним узагальненням досягнень багатьох наук на підставі деяких фундаментальних співвідношень, величин або перших (вихідних) предметних визначень сущого (у межах окремих наук або в межах науки загалом). Вирішальну роль в оформленні наукової кар­тини світу відіграють фізика, астрономія, хімія, біологія, антропо­логія, наукознавство та філософія.



БУТТЯ У СУЧАСНІЙ НАУКОВІЙ КАРТИНІ СВІТУ

БУТТЯ




ДИНАМІЧНЕ

\




к







-

СИСТЕМНО-ІЄРАРХІЧНЕ

)

\

А

V








БАГАТОРІВНЕВЕ (мікро-, макро-, мегарівні)

)










ЕВ0ЛЮЦ1ЙН0-ЛЕМОНСТРА ТИВНЕ

)

Найважливішими характеристиками буття в сучасній нау­ковій картині світу є такі:

по-перше, буття постає переважно в динамічному, а не статичному вигляді;

по-друге, буття постає у системних окресленнях, тобто в окресленнях зв'яз-ку "всього з усЬГ;

по-третє, до сучасної наукової картини світу вхоцщ-ь рівнево-ієрархізо-вана будова проявів буття: мікро-, макро- та мегапроцеси. Мікропроцеси — це процеси субатомарного рівня, макропроцеси — це рівень тіл, мегапроцеси — це рівень зоряних та галактичних процесів. На всіх рівнях діють свої особливі закони, тенденції, якісні характеристики. Сучасна фізика намагається створи­ти теорію так званого "великого об'єднання", яка б дала змогу пов'язати всі ці рівні єдиними закономірностями, але наразі такої теорії не існує;

по-четверте, багаторівневість проявів буття демонструє себеше й еволю­ційно, що межує з оцінними підходами. Той факт, що за інформаційними потуж­ностями мозок людини майже безмежний, вказує на те, що еволюція детерміно­вана не лише конкретними умовами, а й потенціями світового цілого. Еволюційний процес рухається у напрямі дедалі тотальнішого прояву глибш-них характеристик буття. У цьому аспекті розвиненіші форми сущого є більш демонстративні, більш розгорнуті щодо виявлення форм буття, ніж нижчі;

по-п 'яте, сучасна наука докорінно змінила попередні уявлення про взає­мозв'язок суб'єкта та об'єкта. Якщо раніше ці поняття досить радикально розводили, то тепер людина як суб'єкт постає органічною часткою світу як

об'єкта.

У зв'язку з усім зазначеним буття у сучасній науковій кар­тині світу набуває характеристик суперечливої єдності про­цесів зростання ентропії (хаосу, невпорядкованості) та само­організації. З одного боку, будь-яка система має тенденцію до руйнування, збільшення власної невпорядкованості, з іншо­го — через невпорядкованість і мінливість відбувається рух у напрямі гнучкіших і складніших форм самоорганізації.

Отже, буття є справді складноорганізованою, ієрархічно побу­дованою та енергійно самокощентрованою системою. Супереч­ливість цієї системи виявляється у тому, що вона є єдиною і множин­ною, перервною і неперервною, скінченною та нескінченною, такою, що в з'явленнях набуває форми просторово-часових співвідношень.

Звичайно, завершують усю будову наукової картини світу

філософські розвідки та узагальнення. Серед них дуже важливе значення має фіксація двох відомих нам і принципово відмінних статусів буттєвих процесів: матеріальне (або матеріально-чуттє­ве) та духовне буття. Матеріальне буття характеризується множинністю, подільністю, просторовістю, наявністю маси, опо­ру матеріалу та силових взаємодій. • Духовне буття позапрос-торове, самоконцентроване, рефлексивне, тобто прозоре для себе самого, ідеальне, цілісне, динамічне. Саме тому, що філо­софія розглядає буття не лише у його матеріальних проявах, неможна задовольнитися тими ознаками (або критеріями) справжнього буття, які виробила наука: з позиції науки до справді існуючого можна відносити лише те, що є спостережу­ваним (прямо чи опосередковано), а, значить те, що має просто­рово-часові характеристики.

Якщо ж ми будемо розглядати такі явища, як ідеалізовані еталонні ут­ворення нашого інтелекту, то з позиції науки їх неможна визнати реально існуючими, оскільки вони не підлягають змінам у просторі й часі, а до того ж не мають і еубстратних виявлень, тобто не передбачають матеріалу, із якого вони утворені. Тому у XX ст. побачила світ ціла низка творів та концепцій у яких цілком серйозно обґрунтовувалось, що ні свідомості у її власній якості, ні її специфічних утворень просто не існує.

Для сучасної філософії, як вже зазначалося, буття постас найпершою, фундаментальною характеристикою відношення мислення до будь-чого; іншими словами, не існує буття, якщо людська свідомість не продукує дея­ких моделей, образів, еталонів, у приведенні у контакт із якими те, що по­трапляє у поле нашого сприйняття або мислення, може набути статусу "Цеє". Тобто для філософії критерієм справжнього існування якраз і буде наявність у нашому досвіді тих складових (або елементів), які би дозволи­ли впевнено стверджувати "Це є ". / тому нам повинно бути зрозумілим, чому для давнього грека богиня полювання Артеміда справді була, але не було і не могло бути, наприклад, генетичного коду або бактерій. Стає ясним також: і те, чому окремі люди наполягають на тому, що не існує і не може існувати справжнього кохання, доброти, відвертості та ін.

Але за всіх відмінностей у статусах матеріального та ду­ховного (ідеального) буття все ж постає як єдине та взаємо­пов'язане. У гегелівській концепції буття окреслене як єдність простору й часу, множинності та єдності, ідеальності та ре­альності. Природа тут окреслена як інобуття духу, як його постійна демонстрація через розмаїття та зміну форм. Реаль­ну єдність матеріального й духовного ми спостерігаємо в людському бутті та людській життєдіяльності. Філософія здав­на усвідомлює природу людини як єдність матеріального й духовного. Отже, принаймні в людській діяльності ми бачи­мо принципову спорідненість матерії і духу, ідей та справи, теорії і практики. Система людської життєдіяльності скла­дається із взаємодії зазначених видів буття, із взаємодії, в якій кожному з цих видів належать своє місце, свої особливі риси, де виконуються певні особливі функції. Серед сфер людської життєдіяльності, в яких яскраво виявляє себе єдність матері­ального та духовного, важливе значення мають пізнання, культуротворення, розвиток суспільного життя та цивілізації, що їх ми розглянемов подальших розділах.



неорганічні процеси нежива природа (механічні, фізич­ні, хімічні, геологічні, космічні про­цеси та їх структурні елементи);

органічні процеси жива природа (клітини, організми, популяції, види, біосфера та ін.);
світ людського буття (географіч­не середовище, техніка, матері­альне виробництво, суспільство з Ного підструктурами, буття осо­бистості, світ духовності- сус­пільної та індивідуальної свідо­мості);

Структура бутщяза КПопером
^ # "перший світ" -світ фізики, хімії та біології, тобто світ живої і неживої природи;

'^- * "другий світ" - психологічний світ почуттів, суб 'єктивного досвіду з його підсвідомими проявами, стани свідомості;

—^ * "третій світ" - світ витворів людського розуму (ідеї науки, моральні цінності тощо).

Роблячи висновки з розглянутого питання, звернемося до найпоширенішої класифікації філософських позицій на основі розуміння вихідних характеристик буття (що певною мірою перегукуються із основними світоглядно-філософськими пози­ціями, розглянутими нами у першому розділі):

> монізм - розуміння буття як єдиного у своїй основі;

> матеріалізм - субстанцією світу є вічна та нескінченна матерія;

> ідеалізм - субстанцією світу є дух, ідея;

> дуалізм - визнання двох коренів буття — матеріального та духовного - рівноправними і взаємодіючими;

> плюралізм - розуміння буття як абстракції від реально існу­ючої множини речей, якостей, процесів і явищ;

> субстанціалізм - визнання того, що за поверхнею явищ ле­жить глибинна внутрішня сутність;

> рєїзм - позиція, згідно з якою немає ніяких сутностей поза речами;

> організм (або організмизм) - позиція, згідно з якою будова

світу подібна до організму, тобто внутрішньо пов'язана так, що окремі елементи не мають у ній самостійного значення;

> механіцизм - позиція, згідно з якою елементи світобудови пов'язані суто зовнішньо, тобто механічно;

> динамізм - коли світ постає рухливим;

> статичність - світ у своїй основі незмінний.
Висновки

і£ц У наш час поняття буття доволі глибоко розроблене, гнучке, внутрішньо диференційоване. Воно дає нам вагомі орієнтири для пізнання та практичної діяльності. Водночас стає зрозумілою і причина складності цього поняття: воно охоплює самі підвалини суб 'єктно-об 'єктного відношення й одночасно вписує людину у структуру світобудови, роблячи її, а особливо її свідомість, фундаментальною умовою вияв­лення форм буття. Отже, ми, люди, є завжди при бутті у відношенні до буття, а з іншого боку, буття ніби стоїть завжди за нами, за нашими спинами, воно апріорно надане нам як тотальна якість, котру ми знаходимо в усьому (тому що вона у нас) І в яку ми вкладаємо все те, з чим маємо справу. Буття є наш універсальний масштаб для пізнання та діяльності, а наші пізнання та діяльність постають реаль­ними мірами використання цього масштабу.

суттєвої^

Резюме
ф Поняття буття постає вихідним для філософії, оскільки знаменує со­бою гранично можливий ступінь узагальнення дійсності, тобто виво­дить усі міркування на рівень буття та небуття; внаслідок цього по­няття буття виконує у філософії сенсоутворюючу функцію, а також набуває виразних людських вимірів, постаючи для людини найпершою цінністю та мірою її життєвої відповідальності.



Ф Внаслідок граничної широти узагальнення буття можна визначати лише категоріально; при цьому історія категоріальних визначень буття утво­рює систему таких визначень, яка працює вся разом; у категоріальних визначеннях буття найважливішими постають відмінності між його кла­сичним та некласичним тлумаченням.

3) Сучасна наука різними напрямами та галузями утворює наукову картину світу, яка окреслює досить складну картину проявів буття; є сучасній науковій картині світу буття постає системним, багаторівневим, ієрар­хічно впорядкованим та динамічніш.

® Концептуально різні тлумачення буття постають основою для класифі­кацій та оцінок різних фиіософсько-світоглядних позицій.

Г/Г\ Питання для обговорення на семінарському занятті

/. Зміст та функції поняття буття у філософії. Людські виміри проблеми буття.



2. Категоріальні визначення буття в історії філософії. Класичне та некла-сичне розуміння буття.

3. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття.

4. Філософсько-сєітоглядні позиції, що виникають на ґрунті різних тлума­чень буття.

<* Теми для рефератів, доповідей і контрольних робіт

/. Значення проблеми буття для філософії.



2. Основні функції поняття буття у філософії.

3. Людські ви.чіри проблеми буття.

4. Класичне та некласичне розуміння буття.

5. Сучасна космологія та квантова механіка про світобудову.

6. Поняття буття та провідні фіпософсько-світоглядні позиції.

с®1 Завдання для самостійного опрацювання і закріплення

матеріалу з теми

Завдання 1. Розкрийте основні аспекти значення проблеми буття для філо­софії.

Завдання 2. Окресліть та поясніть виявлення людських вимірів проблеми буття у філософії.

Завдання 3. Окресліть категорії, якими визначалось буття в античній та середньовічній філософіях.

Завдання 4. Дайте категоріальні визначення буття у філософії Нового часу та в німецькій класичній філософії.

Завдання 5. Виділіть особливості розуміння та визначення буття у некла-сичній філософії.

Завдання 6. Поясніть, яке місце в пізнанні світу належить “науковій кар­тині світу”.

Завдання 7, Окресліть, якими постають визначення буття у сучасній науці.

Завдання 8. Наведіть перелік основних філософських позицій, пов'язаних із розумінням вихідних підвалин буття.

Ш Додаткова література з теми

1. Вчедение в филосафию. 4.2. - М., 1989. Гл. V.

2. Виндельбанд В. История дрсвней философии. - К., 1995.

3. Доброхотов А.Л. Категория бьітия в классической заладно-европейской философии. - М., 1986.

4. Дашяевьіп П.С.. Яценко Л.В. Что такое научная картина мира. - М.,1984.

5. Кримський С.В. Зміст та функції природничо-наукової картини світу// Філософська думка. 1972. № 2.



6. Кульчицькип 0. Основи філософії і філософічних наук. - Мюнхен-Львів, 1995. Розд. 7.

7. Псевбо-Дипнисий Ареопа^ит. О небесной иерархии. - М., 1994. Гл.іУ.

8. Сснска Л. А. Нравствснкьіе письма к Луцилию. Письмо \УШ, 16-22.

9. Філософія: Курс лскиій. - К., 1993. Розд. III.

10. Філософія: Підручник для вузів. - К., 1995. Розд. 5.

11. Фрагмєнтьі рамних гречєских философов. Ч. 1, - М., 1989.

12. Хайдеггер М. Что такое метафизика? // Новая технократическая волна на Западе. - М., 1986.

13. Це.іяер Е. Очерк истории греческой философии. - М., 1995.

СВІДОМІСТЬ ЯК ФІЛОСОФСЬКА ПРОБЛЕМА

Свідомість так само первісна, як і матерія. П'єр Тейяр де Шарден

Людське буття неможливе без звернення до свідомості, без "свідомого виміру".

Жан-Поль Сартр



Свідомість є, з одного боку, усвідомлення предмета, а з другого боку, усвідомлення самої себе: свідомість того, що для неї є істинне, і усвідомлення свого знання про це.

Георг Гегель



Проблема свідомості належить до найскладніших філософських проблем; певне її усвідомлення приводить до розуміння сутності внутрішнього світу людини, різноманітних знань, ідей, надій, що ста­новлять його багатство. Філософія визначає свідомість як таку вла­стивість людини, що забезпечує її доцільну діяльність та особливий, предметно зумовлений спосіб орієнтування в світі Завдяки здат­ності до саморефлексії, свідомість набуває можливості оперування узагальненими, абстрактпо-теоретичними характеристиками ре­чей і процесів світу. Якраз тому свідомість, що завжди є особистою і неповторною, дас людині змогу діяти універсальним чином, жити не лише у згоді з наявним світом, а й реалізовувати його приховані можливості, творити новий світ світ культури.

СУТТЄВО “Кї

5



я-

8

н

'Я " . О'-.

IV:


Після вивчення матеріалу теми Ви повинні

% основні причини складності розуміння та наукового вив­чення свідомості;

*Ь провідні ознаки, за якими ми можемо переконуватись у реальному існуванні свідомості;

^ зміст основних концепцій походження свідомості;

Ч> основні чинники виникнення та функціонування свідо­мості;

Ч> значення ідеальності свідомості для визначення її онто­логічного статусу;

■^ основні складові структури свідомості та її функції.

^ використовувати основні ознаки свідомості для пояс­нення особливостей людської поведінки;

^ аргументовано демонструвати переваги та недоліки основних концепцій походження свідомості;

^ пояснювати конкретними прикладами значення ідеаль­ного для функціонування свідомості;



^ застосовувати структурні одиниці свідомості для прояс­нення складностей людського свідомого сприйняття дійсності.

♦ зв'язок проблеми свідомості із найважливішими особ­ливостями людини, людського способу буття та філо­софським їх осмисленням;

♦ незавершеність концептуальних вирішень проблеми походження свідомості;

зв'язок між провідними чинниками виникнення та функціонування свідомості; єдність свідомості та самосвідомості; значення еталонних, ідеальних вимірів сущого для людського свідомого орієнтування в дійсності; неоднозначність взаємозв'язку свідомості і мови; системний характер будови людської свідомості та зв'яз­ків між її складовими.

0 План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

12.1. Проблема онтологічного статусу свідомості та її суттєві ознаки.

12.2. Проблема походження свідомості.

12.3. Ідеальний статус буття свідомості. Свідомість і мова.

12.4. Структура та функції свідомості.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

* АБСОЛЮЦІЯ (або І ДЕ А ЦІ Я) -здатність людської свідомості створювати у полі свого інте­лектуального споглядання ідеальні, тобто завершені, еталонні виміри сущого, завдяки яким свідомість набуває здатності орієнтуватися в предметній дійсності, оцінювати її.

* ІДЕАЛЬНЕ-характеристика онтологічного статусу свідомості, згідно з яким свідомість не відтворює дійсність у вигляді копій, а фіксує її через виявлення суттєвих, необхідних зв'язків та через доведення параметрів будь-якого сущого до гранично можливого виміру (див. термін "'Абсолюція").

* МИСЛЕННЯ -процес інтелектуального оперування предметним змістом свідомості, тоб­то упорядкований та усвідомлений рух думки через серію фіксованих пунктів до виправданого змістом цього руху результату; за змістом та суттю це є виведення у поле свідомого спогля­дання фундаментальних характеристик буття.

* МОВА (І МОВЛЕННЯ) - провідна форма виразу предметного змісту людської свідомості, тобто форма передачі того, що не може бути вказане безпосередньо, натуралістично (наприк­лад, ті самі еталонні орієнтири мислення); існує цілий спектр мов: мова видів мистецтва, мова науки, мочи жестів, - серед яких людське мовлення постає найбільш гнучкою та оперативною формою виразу змісту свідомості.



* ОНТОЛОГІЧНИЙСТАТУССВІДОМОСТІ-здатність людськоїсвідомості мати у своєму змісті те, чого без свідомості або поза свідомістю не існує і існувати не може: йдеться, на­самперед, про ідеацію. предметність, цілеспрямованість, саморефлексію.

* ПРЕДМЕТНІСТЬ - здатність людсько! свідомості вибудовувати свій зміст із опорою на ідеальні системи визначень (чи відліку), внаслідок цього цей зміст не збігається із наочно спо­стережуваним; завдяки такій здап.ності людина може бачити в речах світу не лише чуттєво надане, а й приховане, потенційне, належне; в цілому предметність -це сприйняття людсь­кою свідомістю дійсності у вимірах людської інтелектуальної та матеріальної діяльності.



* ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ - характеристика людськоїсвідомості, пов'язана із її здатністю подумай вибудовувати образи та процедури майбутніх дій, здатність я подальїиому кон­центрувати людські зусилля на їх реалізації.

12.1. Проблема онтологічного статусу свідомості та її суттєві ознаки

Однією з найбільших таємниць світу є людська здатність усві­домлювати, розуміти дійсність, тобто людський інтелект. Він вра­жає своєю красою та могутністю, невичерпністю та універсальністю. В цілому якісні особливості людського інтелекту окреслюють тер­міном свідомість, тому питання про сутність свідомості, її виникнен­ня та можливості століттями хвилювало кращих представників людства, надихало на пошук та творчі злети. Музика, поезія, усе мистецтво, наукові розвідки глибин сущого та інші напрями інте­лектуальної діяльності прагнуть розкрити можливості людської свідомості та неповторно-чарівний внутрішній світ людини.

Перші уявлення про свідомість виникли у прадавні часи, коли люди дійшли висновку, що процеси, які відбуваються в їхніх головах, відмінні від процесів природи, що їхнє бачення світу, а відповідно і місце в ньому, відрізняється від тваринного. Такі особливі властивості приписували душі як прояву чогось надприродного. Упродовж тисячоліть людство шукало відповідь на запитан­ня, у чому полягає сутність свідомості, як вона виникає, від чого заіежать її можливості і т. ін. У наш час свідому діяльність людини вивчають фізіологія, медицина, психологія, кібернетика та деякі інші науки.

Найперші складності розуміння та вивчення свідомості пов 'язані значною мірою з тим, що ми не можемо спостерігати явищ свідомості безпосередньо, чуттєво, не можемо їх вимірювати, досліджувати за допомогою різноманіт­них приладів. Наприклад, відомий американський нейрофізіолог Я.Прибрам писав, що ні на якому рівні наукового дослідження мозку людини не фіксується те, що ми називаємо думкою, хоча мозок узагалі не можна досліджувати інак­ше, ніж: виходячи із тези, що він є орган думки та свідомості. Узв 'язку із зазна­ченим інколи висувають досить радикальне твердження про те, що свідомості як особливої сутності взагалі не існує, що її можна звести або до функцій та процесів організму людини, або до реакцій нервової системи людського орган­ізму на зовнішні чинники (біхевіоризм у психології, філософські течії натура­лістичного спря.чувапня).

Лише у XX ст. була видана низка праць, спрямованих на доведення того, шо насправді не існує нічого такого, що можна було би назвати явищами мен­тальними або свідомістю. Досить поширеним було (і залишається ще й у наш час) тлумачення свідомості як особливої форми відображені ія дійсності. Якщо свідомість розглядають як відображення, тоїїпозбавляють будь-якого онтолог­ічного статусу, тобто при цьому вважається, що вона не вносить у дійсність

нічого принципово нового. Свідомість як форму відображення дійсності на­діляють здатністю лише відтворювати та перекомбіновувати наявні форми буття. Слід визнати, що для деяких наук (біологія, психологія) теорія відоб­раження виявилась результативною.

особливий, небіологічнип тип поведінки І

використання предметів культури

за їх призначенням

оперування не наданим наявно (предметним) змістом реальності

продукування того, що не існує (творчість)

\

^~ї^ мова (мовлення) І **^ цілеспрямування дій та думок людини І

Найпершою ознакою свідомості можемо вважати особливий типлюдської поведінки. Ми можемо назвати його "небіологічним", тому що людина діє не лише під тиском життєвих потреб, не лише в напрямі пошуку шляхів їх задово­лення; вона діє не за схемою "стимул — реакція", а Інколи (і досить часто) — усупереч біологічній доцільності та самозбереженню (наприклад, у випадках самопожертви, самогубства та ін.). Людська діяльність, як це вже окреслюва­лося в попередніх розділах, стає самодіяльністю, вона вводитьлюдину у прин­ципово інакший, у порівнянні із біологічною, тип поведінки.

Про небіологічний тип людської поведінки свідчать як спрямованість, так і змістова наповненість людських дій: їх здійснюють на основі соціокуль-т\-рних процесів Із використанням штучних знарядь та засобів життєді­яльності, що їх людина створила сама. Всі ці засоби стають ніби новим, проте для людини — найважливішим середовищем її життєдіяльності, вони ніби подовжують та підсилюють її природні органи.

За допомогою розуму людина здатна ніби бачити те, що насправді, у наявному вигляді не існує. Наприклад, каменяр бачить у камені майбутній виріб, коваль у металі—майбутню річ. Коли ми тримаємо перед собою текст, то бачимо світлу поверхню з позначками, але вбачаємо за цим щось принци­пово інше. Муха, що повзає по картині живописця, не схвильована тим, що міститься за фарбами та полотном; це доступно лише для людини, обдаро­ваної свідомістю. Функціонування свідомості пов'язане з особливим пред-

метним змістом реальності, який чуттєво нам не наданий, а вироблений на ос­нові досвіду діяльності в історичному процесі соціально-культурного життя.

Звідси — цілеспрямований характер свідомої діяльності: здатність свідо­мості створювати образи майбутніх (потрібних) результатів дій і в подальшо­му спрямовувати свої дії на те, чого в готовому вигляді, тобто - фактично, не існує. Причому часто йдеться про те, що не існує не тільки тут і зараз, а й уза­галі. Значить, законом людської діяльності постає її зумовленість не тим, що діє на людину ззовні, а тим, що вироблене її свідомістю. Тому і при оцінці людської діяльності важливо враховувати не лише "її результат, а й її наміри, .мету. У цьому, зокрема, проявляється творчий характер людської свідомості.

При розгляді ознак свідомості нам не уникнути запитання: а як же людина може засвідчити наявність у її свідомості того, що не існує? Насамперед ре­альними діями, реальним творенням нових речей: коли майстер вчить учня, він досить часто не стільки розповідає йому "теорію" власних дій, а просто залу­чає його до діяльності, діями демонструє свій досвід. Проте це можна робити лише в разі відносно простих процесів діяльності; в інших же випадках треба мати особливі засоби для передачі того предметного змісту свідомості, який не можна прямо продемонструвати. Такими засобами стають знаки (або, шир­ше - знакова діяльність), серед яких найважливіша роль належить мові (пере­дусім — мовленню). Мова і є найпершою та найочевиднішою ознакою свідо­мості; саме за ознакою мови ще давні люди відрізняли людину від тварини, а "своїх" людей від "німців".

Отже, потреба в мові пов 'язана з необхідністю зафіксувати топ зміст, який не молена передати простою демонстрацією речей. Звідси стає зрозумілим, що мова стає і основним носієм Історичного досвіду діяльності (певної особи, певного народу, певної культури).

Великим дивом свідомості постає те, що, хоча вона не фіксується ніякими приладами та індикаторами, вона здатна фіксувати себе сама. Ця унікальна здатність називається самосвідомістю або саморефлексією людської свідо­мості (чи думки). Можна, навіть, сказати так; не потрібно ніяких приладів, -достатньо лише звернути свою свідому увагу на те, що відбувається всередині наших психічних процесів задля того, щоби переконатися у реальному існу­ванні свідомості. Щоправда, для цього треба бути людиною і перебувати у людському способі буття; тобто, можна сказати, щодня людини (розвиненої, сформованої) питання про існування чи не існування свідомості постає як питання про її самоідентифікацію, і, звичайно, те, що не перебуває у людсь­кому способі буття, таку самоідентифікацію (тобто внутрішню фіксацію свідо­мості) здійснити не здатне.

У саморефлексії свідомості проявляє себе момент субстанційності свідо­мості, тобто той момент,коли свідомість задля свого існування не потребує ніяких зовнішніх підкріплень чи засвідчень,коли вона в самій собі знахо­дить свою ж "першу" (чи "останню") очевидність, що, врешті, і дає мож­ливість людині поставати суб'єктом пізнання та діяльності, тобто самій та

від себе продукувати свою дійову активність. З цим також пов'язана і здатність свідомості оцінювати дійсність, судити про неї, але до цієї здат­ності ми звернемося у наступних питаннях.

Отже, свідомість має унікальні властивості, які зумовлюють не­можливість Ті прямого вивчення та вимірювання; проте вихідні озна­ки свідомості дозволяють стверджувати її реальне існування, але в особливих якостях та характеристиках.

12.2. Проблема походження свідомості

Особливість філософського аналізу свідомості полягає у роз­критті її буттєвих коренів, найважливіших ознак, властивостей та функцій. Всі ці проблеми досить часто ставляться в залежність від історичного аналізу свідомості, а останній передбачає виз­нання того, що свідомість колись виникає та зазнає певних змін в процесі розвитку суспільства. Тому до філософських проблем свідо>ірстГналежи"ть насамперед проблема ТГ походження; це повинно бути зрозумілим у загальному плані хоча б тому, що ми досить часто, намагаючись дещо зрозуміти, шукаємо його ко­ренів, тобто звертаємося до питання про його походження.

Сучасна філософія (і наука) не може дати остаточного і безсумнівного розв'язання цієї проблеми, але наявні на сьогодні авторитетні концепції походження свідомості допомагають цю проблему висвітлити і багато чого зрозуміти в її розв'язанні. До таких концепцій можна віднести: теологічну(релігійну), дуалі­стичну, еволюційну, трудову, теорію єдиного інформаційного поля та субстанційну. Розглянемо їх основні тези, зазначаю­чи водночас переваги та недоліки кожної концепції.



Сучасні концепції походження свідомості

Релігійна: свідомість с проявом "іскри Божої", вкладеної у людину Богом при творенні світу

Концепція єдиного інформаційного по­ля: свідомість є одним із проявів дії єди­ного світового інформаційного поля

Концепція походження людини та

свідомості внаслідок розвитку праці' людина і свідомість формуються по мірі розвитку суспільної праці

Дуалістична: в основі всіх світових 'процесів лежать два начала: матері­альне та духовне- Свідомість є вияв­ленням духовного начала буття.

Концепція еволюції, свідомість є результа­там поступового розвитку живих оргинамів або форм відображення дійсності.

Концепція активно діяльного самопород-ження свідомості людини на основі природ­но -космічних передумов(субстанційна)

Релігійна концепція стверджує, що свідомість людини є божим даром: створюючи людину, Бог "вдихнув у неї дух живий", наділивши, таким чи­ном, людину часткою божественного світла. Власне людська свідомість із її найпершими властивостями постає вже наслідком відомого із Святого Письма гріхопадіння: саме внаслідок нього людина почала розрізняти доб­ро та зло а, отже, почала сприймати дійсність не цілісно, а частково, фраг­ментарно. Проте наявність в глибинах свідомості частки божественного зумовлює людське прагнення до вищого, здатність пізнавати істину і т. ін.

* Безумовним позитивним моментом теологічної концепції постає те, що вона зводить людську свідомість до трансцендентного, абсо­лютного, вищого, не обмежує її аспектами існування людини та її виживання.

Проте вона залишає поза розглядом зв'язок свідомості із людським орга­нізмом, соціальною історією, інформацією. Окрім того, вона, фактично, пояс­нює не походження свідомості, а лише те, чому вона притаманна людині.

Дуалістична концепція наголошує на моментах радикальної відмінності між свідомістю та матеріально-чуттєвою реальністю, що відкрита людині, і робить звідси висновок про існування в світі двох родів явищ (або двох субстанцій) -матеріальних та ідеальних. Вони існують у тісному переплетінні між собою, а всі явища дійсності постають лише різними мірами їх єдності.

* Дуалістична концепція може бути виправдана внаслідок того, що між свідомістю та буттям справді пролягають настільки різкі межі, що звести їх одне до одного або до якогось спільного кореня майже неможливо. І. Кант із цього приводу колись писав: "Існують два основні стовбури людського пізнання, що зростають, можливо, з єдиного, за­гального, але нам не відомого кореня... ".



Концепція єдиного інформаційного поля наголошує на тезі, яка не вик-ликає'серйбзних заперечень: усі процеси світу супроводжуються обміном інформацією. Тому логічно припустити, міркують її прихильники, гцо існує єдине поле інформації в усіх світових процесів та явищ. Людська свідомість — один із проявів інформаційних процесів, можливо, найяскравіший. Як буде показано далі, людську свідомість не можна звести до інформації, але, без­перечно, вона має до неї пряме відношення.

* Зазначена концепція фіксує факт існування такого відношення, до того ж вона по-своєму переконливо, із посиланнями на новітні дані науки, пояснює зв 'язок свідомості Із мозком людини. Вона стверджує, що людський мозок можна уподібнити до складного приймача: його деталі необхідні для прийому радіохвиль, але вони не мають нічого спільного із їх змістом. Соціальне середовище та соціальна діяльність виконують функції "настроювання "мозку на необхідні параметри дії, тому поза ними свідомість не виникає (сучасні вчені Я.Прибрам та Дж.Екклз).

Ця концепція безумовно виправдана, але навряд чи здатна пояснити складності та нюанси реального функціонування людської свідомості, у тому числі, наприклад, єдність свідомості та людських почуттів, переживань, прагнень до вищого та кращого.

Концепцію еволюції можна представити в різних варіантах. Наприклад, так звана "теоріятіаЖґіерміТ' стверджує, що насіння життя ("сперма") розвіяне по всьому Всесвіту. За наявності сприятливих умов воно дає результат: розквіт форм життя і Його свідомих проявів.

У варіанті дарвінівської теорії стверджується, що внаслідок боротьби за існування та пристосування до умов довкілля відбувається удосконалення видів живих організмів, з'являються психіка та людська свідомість. Але сучасна ге­нетика заперечує можливість змін організмів лише через пристосування; ці зміни повинні бути зумовлені на генетичному рівні й не інакше.

* Концепція пристосування не підходить до людини, адже людина не стільки пристосовується до зовнішніх природних умов, скііьки змінює їх, засоби діяльності, свої знання та навички.

Нарешті, дослідження еволюціонування живих організмів не пояснює інформаційних можливостей людського мозку і спрямованості самої еволюції до людини, мислення, знання. Хоча, з іншого боку, було б невиправданим за­перечувати зв'язок людського організму із процесами життя у ширшому плані, а людської свідомості - із певними особливостями будови людського організ­му, наприклад, існування людини у двох статях, Із особливостями вікового розвитку людини та ін.



Трудову концепцію або концепцію походження свідомості внаслідок розвит­ку праці враховують археологія та антропологія, і вона нібито має з їх боку численні підтвердження. Але багато'чого при цьому все одно залишається незрозумілим. Наприклад, найдавніші кам'яні знаряддя праці відстоять від нас у часі на 2,5 млн років. Але справді помітні прояви людської свідомості, по­в'язані із спеціальними похованнями людей, наскельними малюнками та ін., з'являються в інтервалі 100—35 тис. років тому.

Отже, "трудова теорія " не пояснює, чому при наявності "праці із знаряддями " історичний процес формування свідомості був фактич­но або взагалі відсутній, або загальмований на дуже тривалий час.

Справедливі також зауваження, згідно з якими саме виготовлення знарядь праці потребувало досить розвиненого інтелекту. З іншого боку, зв'язок мис­лення та пізнання з технологіями людської праці досить очевидний. Отже, зв'я­зок є, але чи є він визначальний з боку праці щодо свідомості? Напевно, він складніший, багатофакторний та неоднозначний. По сьогоднішній день всі спроби прилучити розвинених тварин до стабільних дій із елементарними допо­міжними засобами діяльності не дали позитивних результатів; а головне те, що у тварин не формується предметне сприйняття дійсності. Це свідчить про те, що задля того, щоби діяльністьіз знаряддями привела до формування розвиненої свідомості і культурно-історичного процесу, необхідно мати в наявності досить

високо розвинений інтелект, або, хоча б, зародки свідомості. Виходить, що свідомість повинна ніби передувати своїй власній появі. Тому трудова концеп­ція навіть у логічному плані залишається не коректною.

Нарешті, концепція активно-діяльного самопородження свідомості люди­ни або субстанційна намагається подати свідомість як конкретне, на рівні лю­дини виявлення вихідної засади світу - духу, або ідеї, або світового розуму (інте­лекту). Ця концепція пояснює, наприклад, спрямованість еволюційних процесів як рух до найповнішого виявлення якостей субстанції світу; певною мірою вона пояснює і динамізм процесів буття (оскільки дух - це є рух, енергія), і деякі ха­рактеристики свід ом ості (сам о рефлексія, трансцендентність). Проте і вона на­городжує нас серією складних питань; наприклад, субстанційні характеристи­ки за самою своєю якістю повинні бути найпершими, а, значить, найпотужнішими, проте, як ми знаємо, свідомість тримається на постійному внут­рішньому зусиллі; якщо свідомість початково с ідеальною, навіщо для її про­явів потрібна недосконала матеріальна реальність? Яку роль у субстанційному процесі відведено людському стражданню та надіям на безсмертя?

Отже, перегляд основних концепцій походження свідомості дозво­ляє зробити висновок про те, що жодна з них не може пояснити усіх складностей свідомості як явища людського буття, проте кожна з них виділяє та акцентує справді дуже важливі риси свідомості, а тому ми повинні брати до уваги їх всі, розуміючи та оцінюючи їх як своєрідні елементи (фрагменти) єдиної мозаїчної картини: хоча вся картина і не складається, проте наявні ЇЇ фрагменти дають мож­ливість уявити її собі досить повно та виразно.



Провідні чинники виникненні* та ■•:' функціонування свідомості: -

© загальнокосмічний чинник, що засвідчує принципову спорід­неність процесів свідомості із усій багатством космічних явищ та процесів; це проявляється, зокрема, у поміченій ще давніми гре­ками здатності нашої свідомості прийняти у свій зміст як своє та зрозуміти все, що відбувається у космосі, яким би віддаленим воно не було від реальних потреб людини; сьогодні цей чинник проявляє себе у вже неодноразово згаданій спроможності людсь­кого мозку ввібрати в себе всю Інформацію космосу; а дехто із психологів та культурологів вважає факт зачарованості люди­ни спогляданням зоряного неба свідченням потягу до найпершого родинного джерела людського духу;

0 трансцендентальний чинник, який можна віднести як на рахунок зв язку людської свідомості із абсолютним, так і на рахунок про­явів у ній ознак субстанційності; цей чинник проявляє себе у здат­ності свідомості продукувати абсолютні, еталонні виміри су-

щого, а також у її певній самовладності, саморефлексивності, у її прагненні та здатності виходити за всі та всілякі межі, вклю­чати всеможливий зміст у своє наповнення;

© інформаційний чинник - людська свідомість здатна "знімати " з б\-дь-якого сущого його внутрішні та зовнішні форми, переводя­чи це суще у процес формальних співвідношень та комбінаторик; а це значить, що людська свідомість органічно пов'язана із Інформаційними процесами і постає, на думку деяких філософів, здатністю опановувати та оперувати "чистою інформацією "; ® природно-біологічний чинник вказує на те, що людську свідомість не можна відірвати від природних процесіє хоча б у тій їх частині, яка постає як своєрідність земних планетарних процесів у єдності органічних хімічних процесів, рослинного та тваринного світу; свідомість пов'язана із психікою, а остання -із загальними умовами та особливостями розвитку нашої плане­ти; нарешті, надзвичайна пластичність людського організму, його чутливість, багатоелементиість і т. ін„ також постають реальними моментами функціонування та проявів свідомості; © психологічний чинник дозволяє осмислювати свідомість як в ас­пекті внутрішнього самоврегулювання людиною своїх життєвих дій та процесів, так і в аспекті її єдності Із людською тілесністю, нейрофізіологією та життєвою енергетикою; сьогодні відома ціча низка феноменів, що засвідчують надзвичайні можливості людсь­кої психіки, проте остання невід 'ємна від процесів свідомості, ос­кільки всі психічні процеси людини зумовлені предметним змістом психіки, що його здатна постачати тільки свідомість; © соціально-діяльний (або окремо - соціальний та діяльний) чин­ник пов'язаний із тим, що людська свідомість вписана у історич­ний досвід людства та, значною мірою, - в історичний досвід роз­витку людської діяльності; в елементарному своєму виявленні свідомість постає як здатність людини поводитись із речами куль­тури людським чином, вміти їх використовувати та, принаймні, - відтворювати; цеп чинник дозволяє також помітити такий дуже важливий момент: хоча свідомість реально існує як харак­теристика та здатність окремої людини, за суттю вона постає явищем соціальним, а, значить, - загальнолюдським; у певному сенсі свідомість неподііьна, оскільки І її зміст, і умови її реально­го буття створюються спільними людськими зусиллями, а тому й між людьми можливі порозуміння;

© культурно-історичний чинник засвідчує принциповий зв 'язок свідо­мості із сенсами, їх утворенням та функціонуванням; культуру часто виводять із поняття культу, а, отже, Ь прагнення до вищого, священного, вічного, - культура вбирає все це у свій зміст, а тому для свідомості вона постає, з одного боку, мірою її творчих са-

мовиявлепь, а, з іншого боку, вічним джерелом прилучення до сфе­ри найперших та найвищих життєвих сеисів;

► © антропологічний чинник дозволяє побачити свідомість у специфіч-



но людських вимірах та окресленнях, наприклад, в окресленнях ста­тевих її проявів, в окресленнях людського страждання та прагнен­ня, людського здоров'я та хвороби, норми та патології у психіці, містичних самозаглиблень, видінь та марень і т. ін.;

► ® індивідуально-особистісний чинник формування свідомості фіксує



її єдність із життям та біографією конкретної людини, із подіями такого життя, індивідуальними особливостями та характерис­тиками даної людини, її здібностями, перевагами та вадами і т. ін. Лише врахування всіх зазначених чинників може врятувати нас від одно­бічних та спрощених підходів до розуміння, оцінки, трактувань свідомості, відкриє шлях до її належного цінування. Свідомість постає ніби своєрідним перехрестям, де поєднуються сили та тенденції, що діють через взаємодію кон­кретних часткових форм сущого та еволюцію окремих форм життя, та сили І тенденції світового цілого.

Звідси випливає вихідна суперечність людської свідомості: вона, звичайно, постає свідомістю кожної конкретної людини, але водночас виходить далеко за межі обслугову­вання суто індивідуального людського життя, сягаючи, наприклад, рівня таких питань, як початок світу взагалі, сенс життя та ін. У реальному людському житті це проявляється у тому, що людська свідомість вбирає у себе суспільно-історичні досягнення, знання, по­няття, ідеї, а не лише індивідуальний життєвий досвід. Так само, як людина не є суто біо­логічною істотою, так і її свідомість не може бути зведена до її природних передумов — психіки тварин. У формуванні свідомості визначальну роль відіграла не стільки біологіч­на еволюція, скільки життєва діяльність людини як суспільної істоти. Тому свідомість не

'можна розглядати як дуже досконалий інстинкт. Можна сказати, що лише тоді, коли до­лається інстинктивна дія, починається свідомість. Бо з появою свідомості з'являється прин­ципово нове мотивування та регулювання діяльності. А це означає, що свідомість пов"я-зана з принциповою зупинкою довільної течії психічних актів, із появою у психіці нових систем оцінок реальності, від яких вибудовується і нова система орієнтацій у дійсності. Бо, наприклад, поняття, як форму знання та мислення, можна застосовувати не лише до тих речей, що їх ми знаємо та бачили, а й до тих, яких і не бачили і не знаємо, і котрі ше, може, і не існують. Це пов'язано з тим, що поняття фіксує не лише суттєві характеристики речей, а й спосіб вибудовування ідейного змісту образів цих речей у людському інте­лекті, адже речі існують самі по собі, а в людській свідомості треба способом, відомим свідомості (інакше це не бу.ле знання), вибудувати інтелектуальну конструкцію, яка дасть змогу певні речі ідентифікувати, розуміти, використовувати, створювати та прогнозува­ти. Все не стає можливим за умови, шо ми перебуваємо не у стані чуттєвого сприйняття речей, а у стані руху мислення від якихось початкових пунктів до результату. ^Тобто свідомість як така повинна розпочинатись із певного (для себе) вихідного пункту. Згідно

•тгтяср2женнямії'багатьох "дослідників {Р.'Декарт. Дж.Локк, І.Кант, Г.Геге.іь, Т.Брєдлі, Г'Кассірер, М.Хайдеггер та ін.) таким .вихідним, першим (і абсолютним) початковим пун­ктом ятя здійснення (гудь-яких "і Еітелекту а ль них 6гї^аТІІй"свШом'ості постає межа буття та небуття, [сторично це означає, шо власне людське усвідомлене буття розпочинаєть­ся з періоду здійснення спеціальних поховань людини. Тут уперше суцільність потоку ре­альності розтинається; з'являється точка відліку для будь-чого. У міфології названий аб­солютний пункт відліку представлено різними уявленнями про виникнення світу. У логіці понять ми завжди намагаємося у міркуваннях про будь-яку річ визначити, з чого ця річ починається, без чого вона неможлива.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   36




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка