Філософія, її походження, проблематика та функції



Сторінка22/36
Дата конвертації16.03.2017
Розмір8.34 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   36

0,

О

Отже, свідомість як предметна, змістовна свідомість — це оперу­вання поняттями, а останні потребують інтелектуального конструю­вання від певного початкового пункту. Тому і в індивідуальному роз­витку особи відлік її життєвої Історії, як звичайно, розпочинається з того моменту, коли людина уснідомиж себе, тобто зафіксувала щось як початкове (як звичайно, у формі "Я"), а потім стала при­єднувати до того початку подію за подією, але не механічно, а вибі­рково, з певними оцінками та значеннями.

Свідомість — це самодіяльний, самостворювальний процес вписування окремих подій, явищ, вражень, відчуттів у тотальне (єдине, всеохоплююче) поле інтелектуального предметного кон­струювання. Так функціонує індивідуальна свідомість, так функ­ціонує історична самосвідомість людства, так функціонує науко­ве пізнання.

_ В міркуваннях про свідомість ми повинні вести розмову про мані-

¥ фестування в її функціонуванні водночас і глибинних потенцій бут-

_ тя, Космосу, і неповторних миттєвостей людської індивідуальної

історії, а не лише про вітальні процеси пристосування або виживання.

У цьому сенсі окремі люди мислять загальнолюдським спосо­бом, хоча мислять при тому про обставини унікального життя. Звідси й виникає логіка — наука про єдині норми, правила та форми мислення. На цій основі здійснюється також і людське спілкування як перехрещення процесів ототожнень та розрізнянь.

Отже, хоча на сьогоднішній день не існує остаточної відповіді на питання про походження свідомості, це питання не є зайвим. Його продумування та вивчення допомагає осмислити як за­гальні передумови та чинники існування свідомості, так і її суттєві внутрішні характеристики. Окрім того, спроби його вирішення стимулюють як людське самопізнання, так і розвиток науки.

12.3. Ідеальний статус буття свідомості. ГХХ Свідомість і мова



Відтворення у свідомості не наочного образу речі, а сукупності її суттєвих ознак, функцій, внутрішніх зв'язків

Створення ідеальних предметних конструкцій че­рез доведення параметрів речей або відношень міме ними до еталонних гранично можливих ви­мірів

[ Ідеальність \

&

\

Той факт, що свідомість не підлягає прямому чуттєвому спо­стереженню, що вона не фіксується за допомогою приладів чи Інди­каторів, врешті визначається як її ідеальність. Ідеальність, як ми вже знаємо це із історико-філософських досягнень, протиставляєть­ся реальному, речовому: речове (а слово "реальне " походить від слова "річ") має просторово-часові характеристики, а ідеальне виходить за межі простору й часу. Стає зрозумілим, що загальне розуміння свідомості значною мірою залежить від того, як ми потрактуємо Ідеальне, оскільки саме в ідеальному проявляється та виражається буттєвий (онтологічний) статус свідомості.



Якщо ідеальність посіпає як відсутність реального, тоді свідомість опиняється за межами реального і в кращому випадку може визначатися як відображення одних реальних речей є інших. Якщо ж ідеальність трактується як особлива реальність, тоді вона вимагає певного свого пояснення. Нарешті, можливий варіант, коли ідеальне позначається як "єдність буття та небуття", як дещо проміжне між речовою реальністю та її особливим відтворенням в психіці людини.

Отже, свідомість та основний носій ЇЇ предметного змісту — знан-■ ня — постають сферою (або процесом) ідеального освоєння світу. ' Тому усілякі конкретно-наукові дослідження свідомості в кращому випадку будуть прояснювати нам умови, форми, механізми функ­ціонування свідомості, а не її сутність.

Ідеальність свідомості, як правило, розуміють у двох основних значеннях:

# відтворення у свідомості не наочного образу речі, а сукупності її суттєвих ознак, функцій, внутрішніх зв язків; при тому вважається, що характеристики речей фіксуються в нервових процесах за допомогою систем сигналів:

* створення ідеальних предметних конструкцій через доведення пара­метрів речей або відношень між ними до еталонних, гранично можливих вимірів.

Розглянемо ці визначення ідеального докладніше. Якщо розглядати ідеальне як пере­кодування характеристик реальних речей у нервові сигнали, тоді вон.о, тобто ідеальне, може постати лише різновидом універсального взаємозв'язку, шо мас місце в усіх природних процесах, адже, наприклад, у мінералах у змінених формах зафіксовані характеристики тих процесів, за наявності яких ці мінерали формувались. Психіка тварин також здатна відтворювати певні речі та явища за допомогою нервових сигналів. Тому розуміння ідеального як особливого перетворення реальності в психіці людини характеризує людську свідомість як різновид природних взаємодій і, врешті, - як розвинений інстинкт. При такому його розумінні, як вже зазначалось, незрозумілими та непроясненими лишаються важливі риси людського буття, здатність людини оцінювати дійсність, виходити за межі наявного, перебувати на певній дистанції від безпосередніх із нею стосунків. Під час розгляду ідеального у другому значенні важливо зрозуміти, що могутність, творчі можливості та переваги людської свідомості якраз і пов'язані з її

спроможністю створювати те, чого в реальному, фізичному бутті немає і не може бути. Коли ми кажемо "прими лінія", то під поняттям прямої завжди розуміємо "пряму як таку", іобто ідеальну пряму (а не якусь лінію, що ніби с прямою, а ніби й ні), яку ми можемо вибудувати у своїй свідомості. І, лише маючи в розумі такі ідеальні утворення, ми можемо потім оцінювати дійсність у певних якостях, тобто, наприклад, у якостях прямизни. Бо всі інші прямі, які існують реально, можуть бути лише певною мірою наближенням до сдино справжньої, тобто ідеальної, прямої.

* Можливість створювати в полі інтелектуального споглядання ідеальні об'єкти І є тим принципово новим, що може внести І вносить свідомість у реальне буття. Поза свідомістю ідеального не існує, бо будь-що реальне, тобто матеріальне, обов язково складається із якихось частинок, елементів, які самі, а також і зв'язки між ними, будуть відмінними одне від іншого, а тому ніколи не будуть ідеальніш. Ідеальне і є тим, чим свідомість принципово відрізняється від реального, чим вона виходить за межі реального, оскічьки виходить за межі простору й часу, як остаточне, завершене. Тому саме своїй Ідеальності свідомість набуває дійсного буттєвого статусу, тобто вона постає чимсь своєрідним, таким, що не може бути зведеним до іншого. Оскільки "ідеальнішого від ідеального " не існує, то ідеальні виміри буття постають остаточними, незмінними. А отже, будь-що реальне може отримати свій точний вимір у віднесенні до ідеального, як до надійного та незмінного еталона. Ідеальне в цьому значенні і с вихідним пунктом для конструктивної творчої діяльності свідомості; воно й постає тим самим розривом, припиненням стихійних процесів буття, поза яким свідомість неможлива.

Звідси стає зрозумілим і те, чому людська свідомість здатна фіксувати дійсність у суттєвих та необхідних характеристиках, адже під необхідним ми розуміємо те, що завжди відбувається без змін, однозначно та типово, а такими рисами володіють лише такі наші інтелектуальні конструкції, які ми вибудовуємо в розумі на основі надійних, однозначних еталонів та орієнтирів.

Щ Отже, ідеальне є такому значенні це єдність необхідних і

Т суттєвих ознак певного класу речей на противагу несуттєвим чи

• змінним характеристикам реальних його представників.

Наприклад, поняття "дерево" вказує на сукупність таких еталонних ознак, які

дозволяють нам ідентифікувати дане явище у його найможливіших модифікація?;,

наприклад, обов'язкову наявність у всіх дерев коріння, стовбура, гілок і т.д. на відміну

від таких змінних властивостей, як вічнозелене, декоративне, високе тощо,Такий зміст

ідеального дає можливість подумки оперувати класом речей, відокремлюючи його від

інших існуючих подібних класів. Наприклад, поняття "дерево" не лише вказує на

суттєві ознаки певного класу речей, а й відокремлює його від інших подібних класів

чи видів, як, скажімо, трава, лишайник і Т.ін.

Вибудовувати світ у формі необхідного здатна лише свідомість людини, яка діє на основі "конструктивного принципу", тобто

не задовольняється наявним, не ототожнюється із сприйняттям, а орієнтована на Інтелектуальне творення, діяльну оцінку дійсності. Від часів Арістотеля існує традиція пояснення свідомості [мисленняяк оперування загальним. Насправді загальне існує як подібність, зв'язок, що відтворюється у безконечному ланцюгу перетворень (виникнення та зникнення) одиничних предметів: певні предмети переходять один в одного і таким чином засвідчують, що в них є дещо спільне. Проте загальне здатний фіксувати вже інтелект тварин, а ось конструювати дійсність в її ідеальних предметних визначеннях здатний лише інтелект людини.

Звернемо увагу й на те, що оперування завершеними ета­лонними утвореннями відразу ж вводить усю діяльність людського інтелекту в стан спрямованості до сенсів, оскільки сенс, як вже зазначалося, передбачає поєднання часткового із фундаментальним, тотальним, в даному випадку - із ідеальним. Звідси можна зробити висновок, що свідомість подає дійсність як фрагмент цілісного тотального буття, а останнє ніколи не можна виразити фізично, у вигляді якогось окремого сущого. Тому й будь-яку інтелектуальну конструкцію людської свідомості не можна ототожнити із тим, що надане у сприйнятті, оскільки така конструкція вибудовується у статусі поєднання того, що є необхідним та наділеним сенсом.

* Отже, ідеальність свідомості (мислимих чи уявних предметів) виявляється в тому, що основне, вирішальне у внутрішньому світі людини не мас просторово-часових визначень, не може бути безпо­середньо зафіксованим органами чуття іншої людини. Навпаки, воно постає позачасовим і позапросторовим, як таке, що сягає абсолютних (максимальних) вимірів сущого. Якраз тому прийнято говорити, що думка людини найшвидша, найбагатша і т. іи.

Зауважимо, що внутрішній духовний світ людини не від­окремлений від світу речей. Він постійно прагне знайти своє відповідне втілення, матеріалізуватися. На відміну від тварин, людина не пристосовується фізично до зміни середовища, а прагне своєю активністю змінити наявне.

Світ ідеальних думок фіксує внутрішні можливості природних речей змінюватись у потрібному для людини напрямі. Формою існування думки, що поєднує можливості речей і бажані для людини зміни, є мета. Наявність уявного

образу кінцевого результату діяльності (мети), що формується ідеально до початку дії і визначає її, виступає однією із суттєвих характеристик людського способу життєдіяльності. Діяльність людини тому визначають як цілеспрямовану, цілестверджувальну або цілепокладальну. А процес цілеспрямованого продукування нових речей є процесом опредметнення ідеальної думки у природному матеріалі, коли людина змінює форму, структуру природної речі та надає їй нових меж буття та нового способу функціонування.

Отже, завдячуючи праці,зміст свідомості людини з ідеальної форми існування переходить у матеріальну, у внутрішню здатність чуттєво-предметної речі нести в собі людське значення, бути предметом культури.

Для предметів культури важливим є їх функціональне при­значення, тобто відповідь на запитання "задля чого". Через це людина, вступаючи у соціальне життя, повинна засвоїти призначення речей культури, навчитися способам їх виготовлення, вивільнення із їх речової оболонки закладених в них цілей та сенсів.

Розуміння ідеального значення предметів культури називається розпредметнснням. Іншими словами, розпредметненнн — це перенесення внутрішніх, ідеальних, суттєвих, смислових характеристик речей із предметно-об'сктивної форми існування # ідеальну чи суб'єктивну, тобто інтелектуально-конструктивиу на засадах еталонних вимірів сущого. Розпредметнення як здатність діяти відповідно до опред-метнених у речах ідеальних можливостей це обов 'язкова умова соціально-культурного існування людини. У цьому контексті життє­діяльність людини розуміють як безконечний ряд свідомого опрелметнення та розпредметнення.

Опредметнення свідомості в речах матеріальної культури має неадекватний їй (свідомості) чуттєво-предметний характер. Як зазначалося, реальні процеси ніколи не набувають ідеальних значень, а тому в процесі опредметнення виникає нездоланна суперечність між намірами людини та результатами їх реалізації; усвідомлення цієї суперечності постає одним із мотивів прагнення людини до досконалого. Найбільш адекватною формою опредметнення є мова. Тут доречно сказати, що мова є не лише однією з можливих форм опредметнення свідомості, а й способом організації та виразу думки. Іншими словами,

свідомість і мова нерозривно пов'язані між собою. Справді, думка людини завжди (навіть коли йдеться про невисловлені міркування) прагне вилитись у відповідний мовний еквівалент (хоча це ніколи не можна зробити остаточно).

Мова є прямим та найгнучкішим способом прояву свідомості. Вона виконує багато функцій, а саме:

позначає, називає предмет, явище чи дію, виділені людиною із тоталь­ності сущого;

Ь є засобом мислення, засобом виразу предметного змісту знання;

%> об 'сктквує ідеальну за своїм способом існування свідомість;



Ч> с засобом спілкування людей, обміну досвідом, переживаннями, почут­тями;

% зберігає та передає інформацію для прийдешніх поколінь, тим самим сприяючи соціально-історичному розвитку;

% є засобом управління як поведінкою людини, так і колективними діями.

У той же час ми не повинні впасти в ототожнення думки, свідомості та мови; ясно, що мова не лише передає предметний зміст свідомості, а й впливає на свідомість та її зміст, так само, як, наприклад, матеріал впливає на наміри скульптора, якість фарб - на наміри живописця та ін.

Мова, як реальне фізичне явище, будується та функціонує залежно від загальних законів матеріального буття. її реальні можливості змушують людське мислення працювати у певному режимі, проте, напевне, кожна людина хоч колись відчувала неадекватність мови та думки, мови та того, що хочеться нею передати.

Людське мислення сягає абсолютного, трансцендентного; останні також постають в людській свідомості в конкретних виявленнях та окресленнях, проте вони не можуть бути зве­деними до будь-чого часткового, фізично наявного. У сучасній науці існує гіпотеза Е. Сепіра та Б. Уорфа відносно мови; вона стверджує, що структура мови впливає на структуру нашого світосприйняття. Але вона тому є гіпотезою, що має стільки ж підтверджень, скільки і спростувань. А наш аналіз дозволяє зрозуміти, чому це саме так: тому, що предметний зміст свідомості та людської думки ніколи не може повністю вміститися у будь-які матеріально-фізичні форми.

Визнання ідеальної сутності свідомості вимагає відмежування від різних спроб її спрощення або зведення до

матеріальних процесів. До таких можна віднести ототожнення свідомості з фізіологічними процесами, що відбуваються у мозку. З погляду деяких мислителів минулого століття (Л.Бюхнер, Я. Молешотт, К. Фогт), а також і сучасних представників "ради­кальної епістемології" {У.Матурана, Е.Глазєрсфєльд), думка людини постає або продуктом нервово-фізіологічної діяльності мозку (останній продукує свідомість, як печінка жовч), або реалізацією вихідного прагнення людського організму до життєвої стабільності. Певна річ, що при цьому думка втрачає такі свої властивості, як необхідність, всезагальність, абстрактність та ідеальність.

До цієї концепції можна віднести і спроби звести думки людини до особли­востей електромагнітних коливань, що випромінює мозок (30-ті роки XX ст.). Але заміри електромагнітних коливань, що супроводжують активну роботу думки, зовсім не свідчать про те, що мислення є різновидом електромагнітного поля, адже зміст думки фізичні прилади не розшифровують.

Ще одне спрощене розуміння свідомості виникло внаслідок успіхів кібер­нетики та комп'ютерної технології. Воно пов'язане із приписуванням машинам властивостей людини відчувати та мислити. Справді, сьогоднішні комп'ютери — це машини, що якісно збільшують можливості людського мислення, володі­ють властивістю саморегулювання, а також збереження і трансформації інфор­мації. Проте аналогія між операціями, що їх здійснюють машини, і тими, що відбуваються у мозку людини, не дає підстав для визнання здатності мислення за машинами. Людська свідомість, як свідчить попередній виклад, зумовлена глибинними потенціями буття; вона здатна продукувати предметні визначення та еталонні межі процесів та явищ реальності, які. як зазнач&іося, фізично не-спостережувані. їх створює людська свідомість та закладає в інформаційні і ірограми. Самі ж ці програми в їх предметних значеннях відкриті лише людсь­кому інтелекту. До того ж у функціонуванні людської свідомості проявляються не лише раціонально-логічні складники та чинники, а й інтуїція, несвідоме, чуття, емоції, вольові поривання та ін.

* Свідомість не можна звести до інформації, тоді як комп 'ютери та електронні машини працюють лише на основі опрацювання інформації. Крім того, у межах інформаційних процесів, як свідчить про це так звана “теорема Гьодєляу, неможлива повна й остаточна формалізація будь-якої сукупності знання. Оскільки електронні машини працюють лише з формалізованою інформацією, остільки їх, за наявності незаперечних переваг у сфері операціональних можливостей, очевидно, не можна ототожнювати з діями свідомості.

12.4. Структура та функції свідомості

Свідомість як внутрішній світ людини має складну струк­туру, котру традиційно досліджували філософія та психологія. У XX ст. структуру свідомості вивчали такі філософські шко­ли, як феноменологія, психоаналіз, екзистенціалізм, структу­ралізм, герменевтика, когнітивна психологія та Ін, Враховую­чи результати останніх досягнень, слід зауважити, що складність фіксації структурних одиниць свідомості полягає у необхідності розмежувати її функціональні та результативні властивості, які в дійсному процесі свідомого життя людини перебувають у нерозривній єдності. Наприклад, пам'ять — це і здатність актуалізувати минуле (функція свідомості), і, вод­ночас, наявність у свідомості певних образів, понять та пере­живань (структурні одиниці чи форми свідомості).

Отже, можна стверджувати, що структура свідомості є не чим іншим, як єдністю її властивостей та похідних від них (чи резуль­тативних) форм прояву.

Враховуючи це, структуру свідомості можна унаочнити в таких її складових: за рівнями свідомість функціонує в єдністі самосвідомості, свідомого та підсвідомого, за складовими власне свідомість складається із мислення, емоцій і почуттів та волі.

Розглядаючи структуру свідомості, ми повинні розуміти пев­ну умовність та відносність будь-яких її внутрішніх поділів: якщо свідомість передбачає ідеацію, то вона початково (і принципо­во) постає у характеристиках цілісного явища. Звідси випливає, що в людській свідомості не існує чіткої та однозначної межі між мисленням та волею. Тому ми здатні радіти інтелектуальним винаходам, прозрінням відкривати нові горизонти для мислен­ня; волю, наприклад, можна вважати свідомістю в її дійовому спрямуванні, а сама волянеможлива без свідомого людського са­моконтролю. Через це в сучасній філософії інколи вживаються дещо несподівані характеристики свідомості хвідомість це є можливість більшої свідомості.

Така структура свідомості засвідчує, що свідомість не тотож­на психіці. Поняття "психіка людини" ширше порівняно з понят­тям свідомості. Психіка людини вбирає у себе як свідоме., так і нє-

Передсвід омість



н о о

з

о

ч

-т-“

ю о


а в

Рч

Підсвідоме (те, що пройшло через свідомість, але вийшло

на рівень психічного автоматизму)

Несвідоме (Інстинкти, сновидіння, гіпнотичні стани та ін.)

Індивідуальна

/фбр№



Сам ос від ом іс т ь

усвідомлення "Я"

самоусвідомлення "Я"

Емоції та почуття

інтелектуальні

моральні

естетичні

етичні

афекти

Знання

емпіричні

теоретичні

Воля

ц ілеп о кла дання

вибір засобів діяльності

Мислення

образне

операціональне

раціональне

Лам 'ять

моторна

сенсорна

довготривала ,

короткочасна

словесно-логічна

емоційна

образна

свідоме та підсвідоме. Тобто значна частина людських реакцій, дій і т.п. відбувається на інстинктивному, або автоматичному рівні, не стає предметом усвідомлення, не освітлена променями розуму. Свідоме і несвідоме перебувають у постійній взаємодії. Психічні процеси стають предметом свідомого становлення людини, що їх вона контролює і спрямовує, У свою чергу, знач-

Д" І


о

м

І

с



т

ь

т;------гз~—

Суспільна

£



/

Ч.

правова

політична

моральна

релігійна

філософська

наукова

естетична

економічна

історична

соціальна та

І

Групова


на кількість усвідомлених дій людини внаслідок багаторазово­го повторення набуває значення автоматизму, звички, що не потребує втручання свідомості. Такі дії забезпечує несвідоме чи підсвідоме функціонування психіки.

Вищим рівнем свідомості є самосвідомість. Самосвідомість ■— це здатність людини робити об'єктом розгляду свою власну свідомість. На рівні самосвідомості людина (на основі ідеальних еталонів) здійснює самооцінку та самоконтроль, проводить аналіз своїх знань, думок, ідеалів, мотивів, вчинків та ін. Само­свідомість є обов'язковим елементом свідомості; без неї людина не змогла б зрозуміти себе, визначити своє місце у світі та вдос­коналюватись. Іншими словами, самосвідомість — це діяльність душі людини, її спрямованість на свою внутрішню сутність, діа­лог "Я" з самим собою. В основі самосвідомості лежить рефлек­сія — специфічний спосіб мислення, що його можна назвати "подвійним баченням", тобто це розуміння самого розуміння, мислення самрго мислення, сприйняття своїх внутрішніх станів, знань, уявлень, цінностей і, відповідно, умова конструктивної діяльності свідомості.



Виходячи з цієї схеми та вдаючись до значного спрощення, весь цілісний світ людського духу можна уявити у вигляді трьох великих сфер: мислення, емоцій та почуттів, волі. Ядро свідомості становить мислення оперування предметним змістом, який свідомість має у вигляді знання. Предметний зміст свідомості означає, що ми завжди бачимо в речах знач­но бічьше, ніж те, що дають нам відчуття. Наприклад, скуль­птор бачить у дереві майбутню скульптуру, різьбяр май­бутній виріб, хоча чуттєво ш надано лише дерево.

Усі складники людської свідомості предметно насичені. _ ______

У зв 'язку з цим, коли ми дивимося па картину, то відчуває- *шшшшяшшття мо емоції не з приводу барв або кольорових плям, а з приводу тих сюжетів із життя, що їх можемо угледіти в зображеному. Формою представлення предметного змісту дійності в свідомості людини є знання, бо саме є знанні дійсність постає перед людиною як сукупність буттєвих одиниць. Внаслі­док сказаного стає зрозуміло, що взаємодію свідомості людини з дійсністю молена виразити так: свідомість - знання - дійсність.

Без знання свідомості не існує, бо саме у знанні виявляється ідеальніш статус її буття, У певному сенсі свідомість і знання є те ж саме, проте поняття свідомості дещо ширше, бо воно включає в себе не лише рефлексію на дійсність (знання, "відання"), а й рефлексію на результати першоїреф­лексії, тобто певні дії із знанням, певне їх використання. Специфіка мис­лення полягає в оперуванні предметним змістом свідомості, тобто мис-

УУ

ууу^

\ Дійсність

лення - це знання в дії: провідною формою мислення постають загальні по­няття. Найпростіші поняття (наприклад "будинок") фіксують необхідні ти суттєві властивості певного класу речей.

Сфера емоцій людини - це процес переживання життєвої значущості явищ і ситуацій, внутрішній стан, що виявляє ставлення особи до зовнішніх подій. Так, позитивні емоції (радість, задоволення), як результат корисних чи приємних впливів, спрямовані на їх досягнення чи збереження, а негативні (не­нависть, жах) стимулюють активність на втечу від відповідних впливів або послаблення їх дії. Вищим рівнем емоцій ґдуховні почуття (наприклад, по-цуття любові), які формуються внаслідок усвідомлення зв язків особи з най­суттєвішими соціальними та екзистенціальними цінностями. Почуття ха­рактеризуються предметним змістом, постійністю, значною незалежністю від наявної ситуації. Емоційна сфера здійснює значний вплив на всі прояви свідомості людини, виконує функцію засади діяльності.

Ще однією важливою складовою частиною духовного світу людини с воля. Вона виявляється у здатності людини мобілізувати і сконцентрувати всі духовні та фізичні сили на виконанні мети, яка не мас безпосереднього біоло­гічного значення /бо в останньому випадку можуть спрацьовувати інстинк­ти). Ознакою вольовитості виступає уміння приглушити в собі безпосередні життєві імпульси, хоча вольові акти можуть стимулюватись не лише розу­мом, знанням, ай емоціями, ціннісними установками. У будь-якому разі людська воля пов 'язана з людською предметністю, зміст якої доступний лише свідо­мості.

інформативна: забезпечення людини інформацією про стан та процеси дійсності

. пізнавальна: отримання знань у вигляді предметних Г характеристик дійсності

творча: перетворення знань та інформації за допомогою мислення, інтуїції, уяви, фантазії

оціночна: визначення на основі ідеальних еталонів, норм, правил, ступеня значущості тих чи інших явищ

цілепокладання: формування образу-результату діяльності

сенсотворча: формування життєвих сенсів через зіставлення реальності з ідеалами, цілями, еталонами

орга н ізанї йно-в о льов а; зосередження духовних та фізичних сил у напряли досягнення мети

контрольно -регул яти вна: свідоме спостереження за діями людини та їх коригування

самовиховна: свідоме прагнення організувати життя людини згідно і вищими духовними цінностями

Дійові можливості свідомості виявляються в її функціях, сдігість яких урешті-решт і забезпечує людині особливий спосіб буття. У скороченому, про­те сфокусованому варіанті виділяють три основні функції свідомосгкшзнаваль-ну, самосвідомості та творчу. І дійсно, в них знаходять своє виявленім всі ос­новні можливості свідомості. Докладніше вони розкриваються так: інформативна,пізнавальна, творча, оціночна, цілепокладання, прогнозуван­ня, організаційно-вольова,кошрольно-регулятивна, соціально-адаптивна. їх зміст фактично вже висвітлений у попередньому розгляді проблем свідо­мості І проблем людського буття. До вищих функцій свідомості відносять функції сенсотворча, вироблення ідеалів та переконань, самовиховна; їх зміст ми також вже розглядали.

ИЧІИМРЙ3

Висновки


й> Людська свідомість — це унікальне явище дійсності. Бу­дучи внутрішнім фактором людської життєдіяльності, за своїм змістом та можливостями вона виходить далеко за межі життєвих потреб. Завдяки свідомості людина вибу­довує у своєму знанні цілий універсум, що має внутрішню систему зв 'язків та підпорядкувань. Свідомість по в 'язана з продукуванням всеохоплюючих, еталонних, універсальних систем відліку та предметних орієнтацій, завдяки яким людина створює поняття, принципи, ідеї, тобто такі фор­ми знання та мислення, що мають усезагальний та необхід­ний характер.

За статусом буття свідомість є ідеальною (на противагу фізичному, чуттєво-матеріальному). Це означає, що вона формує завершені, кінцеві та еталонні предметні характе­ристики реальності, набуваючи здатності вимірювати та оцінювати будь-що. З іншого боку, це означає, що свідомість не має просторово-часових вимірів.

Могутність та унікальність свідомості яскраво виявлена в її складній будові та в розмаїтості її життєвих функцій.

ЕПШ&Ж

Резюме


© Проблема свідомості, Ті онтологічного статусу, її можливостей постає для філософії найважливішою, оскільки поза свідомістю ми вже не маємо справи ні з людиною, ні з пізнанням, проте свідомість не підлягає звичай­ному науковому дослідженню: вона чуттєво не спостерігається; звідси виникає питання про її суттєві ознаки, до яких молена зарахувати особ­ливий тип людської поведінки, предметний характер сприйняття дій­сності, вміння використовувати речі культури за їх призначенням, мову.

® Унікальні характеристики людської свідомості породжують цілу низ­ку концепцій, що по-різному тлумачать її походження і що мають як свої переваги, так І недоліки; тому лише разом, у взаємодоповненні вони дають нам .можливість краще зрозуміти сутність та особливості свідомості, а також: ті чинники, які визначають її існування.

® Властивості свідомості яскраво розкриваються в її Ідеальності, яка по­стає, з одного боку, як здатність свідомості конструювати дійсність у її необхідних якостях та зв 'язках, а, з іншого боку, як здатність її ідеалізу­вати дійсність, вибудовувати систему її еталонних вимірів та абсолют­них орієнтирів; ідеальність свідомості дас можливість зрозуміти її он­тологічний статус, оскільки поза свідомістю нічого ідеального не існує.

© Складна структура людської свідомості розкривається через систему її функцій, серед яких найперше значення мають пізнавальна, творча та самоусв Ідомлення.

[~?~] Питання для обговорення на семінарському занятті

1. Проблема реальності свідомості та її суттєві ознаки.

2. Аналіз та оцінка основних концепцій походження свідомості.

3. Ідеальне в змісті свідомості. Онтологічний статус свідомості. Свідомість і мова.

4. Структура і функції свідомості

Й Теми для рефератів, доповідей і контрольних робіт

/. Проблеми і складнощі наукового вивчення свідомості.

2. Суттєві ознаки людської свідомості та її принципова відмінність від інте­лекту тварин.

3. Свідомість і самосвідомість.

4. Порівняльний аналіз основних концепцій походження свідомості.

5. Людська свідомість, діяльність і творчість.

6. Проблема ідеального у філософії. Ідеальність свідомості.

7. Свідомість і мова.

8. Функції свідомості та проблеми людського самовиховання.

ВЗГ Завдання для самостійного опрацювання і закріплення

матеріалу з теми

Завдання 1. Поясніть, у чому полягає проблема визначення онтологічного статусу свідомості.

Завдання 2. Перерахуйте та коротко охарактеризуйте суттєві ознаки свідо­мості.

Завдання 3. Поясніть, як пов'язані між собою предметність свідомості, іде­альне та процеси опредметнення і розпредметнення.

Завдання 4. Коротко охарак гершуйте основні концепції походження свідо­мості, поясніть переваги та недоліки кожної із них.

Завдання 5. Розкрийте основні аспекти виявлення ідеальності свідомості.

Завдання 6. Окресліть основні складові структури свідомості.

Завдання 7. ПояснітьтІфункціі'свідомості,якіВивважаєтенайваж.чивішими.

Додаткова література з теми

1. Верезамська С.Ж. Історична пам'ять як основа формування національної самосвідомості українського народу//Актуальні проблеми природничих і гуманітарних наук (Збірник наукових праць молодих вчених). - Полтава, 1947. С. 297-300.

2. Герасимчук А.А. Проблеми управління в історичній свідомості українського суспільства // Політична культура демократичного суспільства. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м.Київ 26-27 лютого 1998 року). -К., 1998. СІ76-17Е.

I. Дудар В.П., Дудар В В Феномени історичної пам'яті у формуванні національної свідо-мості//Нашопальна ідей в духовній культурі України ХІХ-ХХ ст. Матеріали Всеук­раїнської наукової конференції. - Полтава. 1993. С. 26-28.

4. Кульчщький О. Основи філософії і філософічних наук. - Мюнхен-Львів, 1995. Розд. 4. і.Лой А.М. Проблема свідомості: історичність досвіду//Філос. і соціал. думка. 1992. №7.

6. Нестеренко В. Г Вступ до філософії: онтологія людини. - К., 1995. Розд. 5.

7. Паскаль. Думки про релігію. Львів, 1993.

8. Проблемо сознаиия в савременной западной философии. - М., 1989.

9. Тапньї сознания и бессознате.іьного. - Мн., 1998.

10. Суркова Л.В. От теорни познания к философии познанин? Весник Московскою университета. Серия 7. Фіілософия. 2001, №2.

I1. Філософський с.твиик. - К., 1986.

ЛЮДИНА ТА ЇЇ БУТТЯ ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО ОСМИСЛЕННЯ





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   36




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка