Філософія, її походження, проблематика та функції



Сторінка23/36
Дата конвертації16.03.2017
Розмір8.34 Mb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   36
    Навігація по даній сторінці:
  • •6 .О.

^

Людина сама обирає свій спосіб буття на тлі абсолютної випадковості, але вона три­має є своїх руках усі зє 'язки зі світом.

Жан-Поль Сартр



Якщо тварина одвічно і всебічно залежить від природних потягів та прив'язана до конк­ретного середовища, умов свого життя, то людина с вільною, незалежною істотою, поведінка якої строго і однозначно не зумов­люється природною доцільністю, що дає їй можливість ставитись до предмета своєї творчості з певною поміркованістю.

Макс Шелер



Людина для самої себе постає як найперший предмет зацікавле­ності та осмислення. Все, що людина знає, з чим пов 'язана практич­но, життєво або уявно, усе це, врешті-решт, замикається на неї саму як на реальний суб'єкт та центр свого уніеерсуму. Водночас саме буття людини, з одного боку, незбагненно різноманітне у своїх проявах, з іншого проблематичне є тому сенсі, що воно непередба-чуване і не гарантоване як у своїй якості, так і в кінцевій виправда­ності. Тому філософія розглядає людину є окресленнях свободи, са-моздійснення, пошуку та утвердження життєвих сенсів.

ЕшЗПЯКІіг' Після вивчення матеріалу теми Ви повинні

■ у якому сенсі буття людини проблематичне;

■ ієрархічну будову сутнісних проявів людини;

зміст понять "буття людини", "життя людини" та "існування людини";

зміст основних концепцій походження людини; сенс виявлення співвідношення в людини природно­го, соціального, персонального та трпнсцентден-тального;

що постає в якості найперших якостей людського буття;

основні виявлення свободи людини; основні аспекти, в яких розкриваютьсяспіввідношен-ня смерті та людського безсмертя.

•ео

2



^ використовувати ієрархічну будову основних складових людського способу буття для самооцінки та оцінки реальних процесів життя;

ж пояснювати позитивні та негативні сторони незавер­шеності людського буття;

^ проводити зв'язок між концепціями походження людини та її сучасними оцінками; застосовувати характеристики персонального та транс-цендального для пояснень реальних проявів людини; самостійно використовувати окреслення основних проявів свободи для пояснення складних ситуацій людської діяльності.

су

Я" О-


які перспективи відкриває людині усвідомлення нею проблематичності людського буття; чому саме еволюціонізм та креаціонізм постають найпершими версіями походження людини; як поєднуються між собою сутнісні сили людини та основні складові людського способу буття; яке значення для людини мають її персональні характеристики;

основні смислові навантаження понять смерті та без­смертя для людини в її свідомому самоутвердженні.

0 План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

13.1. Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини.

13.2. Проблема походження людини: сперечання еволюці­онізму та креаціонізму.

13.3 Діяльність та екзистенціали людського буття. Сутнісні сили людини та багатство ЇЇ проявів.

13.4. Співвідношення природного, соціального, персонального та трансцендентального в людиш-Вихідні цінності людського буття

13.5. Проблема смерті та безсмертя людини у філософсько-світоглядному окресленні.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

'ВІДКРИТІСТЬ - фундаментальна характеристика людини, її здатність внаслідок біо­логічної неспеціалізованості змінюватись, поставати незавершеною, відкритою різним вимірам культурно-історичного процесу та напрямам людської діяльності; відкритість також слід розуміти і є плані сенсу людського життя: поки людина живе і діє, сенс її життя постає невизначеним до кінця, бо вона може його суттєво трансформувати.

* ВЧИНОК - особлива дія людини, яка стягує на себе основні події її життя та постає формою вирішення суперечностей, що зумовлені напруженим співвідношенням найпер­ших життєвих алальтернатив людини: жипюхя і смерті, свободи та обов'язку, бажання та розрахунку, почуття та розуму, тощо.

* ДІЯЛЬНІСТЬ - термін, що у філософії позначає особливу, притаманну лише людині форму прояву її життєвої активності; діяльність передбачає творчість, смислову та цілеспрямовану організацію дій, а також, врешті доведення її до самодіяльності, тоб­то до такої діяльності, метою якої постає її власне вдосконалення.

* ЕВОЛЮЦІЯ, ЕВОЛЮЦІОНІЗМ - під еволюцією розуміють поступове виникнення пев­них якостей або явищ під дією часткових чинників та умов; еволюціонізм передбачає теоретичну позицію, що аргументує можливість виникнення складних явищ дійсності (життя, свідомості, людини )із попередніх, простіших шляхом поступового їх уклад-ненння або ж виявлення їх прихованих властивостей.

* ЕКЗИСТЕНЦІАЛ - характеристика людини (атрибут людського існування), поза якою не­має людини, як людини, та поза якою у світі не було би того, що в нього привносить людина.

ИПЩИВІДУАЦІЯ - унікальна людська властивість належати до людського роду, але втілю­вати його в собі в неповторному вигляді, тобто здатність людини бути персоною, особи­стістю, мати своєрідний універсум свого життєвого самоздіпснтня.

* КРЕАЦІОНІЗМ - позиція, згідно якої причиною появи вищих якостей діяльності, ситових порядку, гармонії, краси може бути тільки дія творіння, що її продукує вищий рщум, дух або Бог; з позиції крєціонізму складні, вищі якості не можуть виникати із простих шляхом стихійних процесів.

* СВОБОДА - в абстрактному плані - відсутність будь-яких меж або перешкод для дій та проявів людини, проте відсутність меж перетворює свободу у повну невизна­ченість, тому поняття свободи конкретизується через наступні поняття: "негативна свобода", ''вірогідна свобода", "позитивно-творча свобода" /див. текст).

13.1. Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини

У першому розділі ми вже розглядали деякі важливі аспекти людського буття, зокрема, такі, як людську неспеціалізованість, унаслідок якої буття людини не можна звести до життя її орган­ізму, зв'язок людини Із процесами культуротворення та суспіль­ної історії. Усі ці аспекти певним чином концентруються в тако­му феномені, як проблематичність людського буття.

♦Ця проблематичність проявляє себе у тому, що можна народитися людиною, мати людський організм, проте не бути людиною повною мірою її необхідних проявів; наприклад, при цьому можна не мати свідомості, навичок людської поведінки. Це значить, що людські якості не з'являються в людині природним шляхом, наприклад, так, як у неї росте волосся. Проблематичність людського буття зумовлена ще й тим, що людина може мінятися, причому інколи - досить суттєво: у певному сенсі людина завжди не дорівнює собі самій, а це значить, що її буття постає відкритим та незавершеним.



Через це досить складно віднайти та визначити якісь однозначні норми, які можна було би прикладати до людини з метою встанов­лення "міри людяності" певної конкретної людини. В історії людства можна знайти колосальну кількість прикладів, які свідчать, що певні якості, які деякий час вважаються необхідною та невід 'ємною людською характеристикою, раптом переходять, зникають, а те, що вважалося раніше неможливим для людини, раптом перетворюється на норму та, навіть, престижну якість. Але, попри все, ми чудово розуміємо, що сьогодні не існує іншого

способу бути людиною, окрім того, щоби спочатку народитися ;іюдииою, мати людський організм, позбавлений якихось фатальних патологій чи то вад. А тому мати людський організм -це є для буття людини умова необхідна, проте недостатня. Цезначить, що ми повинні до неї додати ще щось таке, що буде па ній ґрунтувати­ся, але її перевищувати.

Ось чому буття людини постає перед нами складною системою ієрархічно вибудованих сходинок, кожна із яких передбачає існу­вання попередніх, проте такою, що надає їм вищого значення.



}

-> 1) включення людини в соціально-культурні процеси -> 2) опанування людськими способами діяльності -> 3) вміння самостійного осмислення та оцінювання



ситуацій життя

-> 4) виведення людського мислення на рівень творен­ня духовного універсуму

1). Входівключеннялюдиниг гуспільно-культурніпроцеси,відбувається своє­рідне врегулювання людських дій, внаслідок якого деякі стихійні прояви людини обмежуються, адеяким надається принципово інакшейого спрямування.

2). Через включення у соціально-культурні процеси вибувається опанову­вання людськими способами діяльності, починаючи з найпростіших, на зразок того, щоби пересуватися на ногах, їсти і пити з посуду, і закінчуючи найсклад­нішими, такими, як творче відношення до дійсності, використання мови та свідо­ме дотримання норм суспільного житгя.

3). Задля того, щоби людський спосіб буття не був засвоєний механічно, до включення людини в соціально-культурні процеси потрібно додати свідомість та усвідомлення, тобто вміння самостійного осмислення та оцінювання ситу­ацій життя, вміння поєднувати такі оцінки із досвідом, співвідносити їх із певними соціально-культурними нормами та принципами.

♦Отже, свідомість, як вміння самостійного оцінювання та принципо­вого регулювання власних дій, є також невід'ємною складовою того, що ми називаємо "бути людиною".

4). Здавалось б, на цьому окреслення цього феномену можна вважати за­вершеним, проте це не зовсім так. Бо перед нами постає, наприклад, таке питання: а хто виробляє ті норми, принципи, цінності, які людина потім по-

винна сама вміти використовувати? 1 тут ми повинні зрозуміти, шо недостат­ньо мати здатність усвідомлювати, треба, щоби всі наші усвідомлення впи­сувалися в певну цілісність, яку ми звичайно називаємо людським духовним універсумом, а це значить, що ми повинні вміти його створювати, тобто вміти створювати принципи, ідеали, сенси. За великим рахунком це значить, що ми повинні опанувати тим, що називається "гідним мисленням" і що інтен­сивно вивчалося та обґрунтовувалося у світовій філософії на протязі всієї її історії, а прямо - Сократом, Б.Паскалем, М.Хайдеггером, М.Мамардашвііі. Коли ми, окреслюючи феномен людського буття, доходимо до останнього пункту - виведення людського мислення на рівень творення духовного уні-версуму, - то починаємо розуміти, що саме цей останній пункт І постає вир­ішальним для того, щоби ввести людину у людський спосіб буття, бо поза ним неможливі свідомі оцінки, а, значить, неможлива справжня соціаліза­ція і виведення людини за межі суто біологічного існування.

♦ Бути людиною або перебувати у людському способі буття,-це зна­чить боротися за це, відвойовувати у природних стихій територію та­кого способу буття. Щоправда, таке відвойовування не повинно пере­йти міру і постати ворожим природному, а це й робить названу бороть­бу складною, сповненою внутрішнього драматизму, але й справж­ньою, такою, що здатна виправдати наші життєві страждання.

Розглянувши складну, ієрархічно вибудовану систему еле­ментів людського способу буття, ми можемо тепер прояснити, в якому сенсі використовуються у відношенні до людини понят­тя життя та існування, чому ми зустрічаємося із судженням про те, що треба (або краще) жити, ніж існувати.

Буття людини, як ми з'ясували, не можна звести до життя, особ­ливо якщо останнє розуміти суто в біологічному сенсі, тобто як пев­ний спосіб існування білкових тіл, які здатні себе відтворювати, перебувати у стані обміну речовин із середовищем та зберігати свою ідентичність при зміні зовнішніх чинників. Звичайно, це не значить, що ми тепер повинні всіляко принижувати біологічну природу людського організму, зовсім ні, тому що, врешті, від народження людина отримує унікальний органом із такими можливостями, яких. ми не знаходимо більше ніде за межами людини.

Наші суто органічні можливості нам відомі ще далеко не по­вною мірою, проте ми знаємо, що людський організм - це своєр­ідне диво, певне зосередження космічних сил та властивостей.

І Як писав Г.Сковорода, людина у відношенні до космосу являє собою І щось подібне насінню, у якому в потенції знаходиться велика рослина.

Проте у прикладанні до людини слово життя можна розу­міти і дещо інакше, не в суто біологічному плані. Досить час­то під людським життям мається на увазі уся сукупність подій, що відбулися і могли відбутися у тому проміжку часу, який по­значається на цвинтарі двома датами із рисочкою між ними: ось скільки випало на долю людини, а тоді виникає питання, чим був наповнений даний часовий інтервал. При цьому вважаєть­ся, що чим більше подій відбулося за термін життя із людиною, чим ці події були більш різноманітними, важливими, тим ба­гатшим можна вважати таке життя.

Як в народній мудрості, так і в аналітичному погляді на людину досить часто виділяються ті події, які повинні були б відбутися обов'язково задля того, щоби життя не постало порожнім. Наприклад, на Сході вважається, що людина про­жила не даремно, якщо вона посадила дерево, виховала ди­тину та збудувала дім. Зрозумілим також постає і прагнення тих молодих людей, які, входячи у життя, хочуть випробува­ти себе у певних справах, відчути та пережити те, поза чим життя себе не виправдовує.

Отже, у прикладанні до людини поняття життя можна вжива­ти принаймні у двох сенсах: & у вузькому-як здатність бути реаль­ним організмом із усіма його необхідними функціями, так і => в широ­кому -як змістовне наповнення певними вчинками та діями того часу, який нам дарований за біологічними властивостями нашого органі­зму.Щодо поняття існування, то воно позначає здатність чогось про­являти себе у характеристиках реального сущого, тобто через зв 'яз-ки із іншими сущими явищами та процесами. В плані існування ми можемо вести розмови, наприклад, про те, чим зумовлені форми на­шого тіла, чому нам для життя потрібне повітря і т. ін. Тому для людини існувати - це значить просто бути у наявності та у певних зв'язках із оточенням, явищами та процесами світу. Звичайно, що людину такий спосіб буття не влаштовує, і вона хоче жити, тобто пройти через низку важливих для себе вчинків та подій, або бути, тобто здобути й вищі людські якості.



ш
















ж

Щ




І

т










ш




І










13.2. Проблема походження людини: сперечання еволюціонізму та креаціонізму.

Із усіх наших попередніх окреслень проявів та характери­стик людини випливає, що людина, яка для нас є звичною та повсякденною реальністю, насправді постає незбагненною, невичерпною за якостями та проявами, глибоко утаємниче­ною за суттю. Вона настільки відрізняється від усього іншо­го в оточуючому нас світі, що хоч якесь усвідомлення цього факту мимоволі породжує питання про походження людини. Людина давно зрозуміла свою унікальність і через це сприй­мала себе саму не інакше, як через чимсь спричинене виник­нення, пришестя в цей світ.Сьогодні ми знаємо і про світ і про людину набагато більше, ніж в попередні часи та епохи, але питання про походження людини залишається спірним та незбагненним.

♦Справа в тому, що наука засвідчує як унікальність людини, так і її спорідненість із іншими формами жиггя та буття. Людина відрізняегь-ся цілою низкою унікальних рис, проте її організм складається із тих же хімічних елементів, із яких складаються інші органічні явища та процеси; анатомічно людина має ті ж самі частинки та складові, які мають інші тварини, а з деякими видами мавп ми, можна сказати, ана­томічно ідентичні. Вражаючим по-сьогодні залишається той факт, що людсь­кий ембріон (зародок) в процесі свого розвитку проходить поетапно основні стадії розвитку живих організмів, що вка­зує на невипадковість присутності людини як живої істоти в ланцюжку розвитку космічних форм життя. Але те, що позна­чається як екзистенціали та сутнісні сили людини, також за­лишається впертим фактом нашої присутності в цьому світі.

Тому законним залишається питання: звідки, як та завдяки чому людина має такі унікальні та контрастуючи між собою риси? Звідки людина прийшла та куди крокує? - Досить очевидно, що ті чи інші відповіді на ці питання значною мірою можуть впли­вати на організацію нашого життя, на соціальні, політичні та правові рішення. Звісно, що філософське осмислення людини не може обминути питання про походження людини.

--------- Основні версії походження людини

—► занесення людини (та життя) на Землю із інших світів або пла­нет (інопланетна версія);

—^ виникнення людини внаслідок реалізації якоїсь фундаментальної космічної програми (версій антропного принципу в будові Все­світу) ;

__ь. виникнення людини внаслідок якоїсь фатальної помилки є ході при­родно-космічних процесів (концепція тупикової гілки еволюції).

__^ виникнення людини шляхом еволюції форм життя (еволюційна

концепція);

.__р. створення людини Богом (богами) чи якимись іншими вищими

стами (концепція креаціонізму - створення); При всіх своїх відмінностях наявні версії походження людини тяжіють або до ееолюціоніонізму, або до креаціонізму з тими чи інщими нюансами.Крім зазаначених в схемі існує ще один варіант походження людини, і він на перший погляд досить дивний - це намагання довести, що людина взагалі ніколи не виникала, що вона існує в космосі стільки, скільки існує і цей останній. Отже, окреслимо сутність основних концепцій походження людини.

Інопланетна версія - мало чого пояснює як в людині, так і в її походженні, оскільки відсуває питання про корені людини у не-визначену далечінь: мовляв, десь та колись сформувалися розумні істоти, а потім вони колонізували Всесвіт. В кращому випадку, прийнявши означену версію, ми можемо сподіватись нате, що наші 'інопланетні батьки" в якихось фатальних для людства ситуаці­ях прийдуть нам на допомогу. Але, схоже на те, що історія не дає нам підстав для таких сподівань.

•Отже, версія інопланетного походження людини майже нічого недо­дає нам до розуміння та вирішення ситуації нашого буття.

Версія дії у Всесвіті антропного принципу - може бути пере­дана наступним чином: "Життя - це не випадковий спалах у природі, а космічний феномен; розум та матерія виникли на загальній основі, вони є лише різними аспектами єдиної ре­альності. В світі усе замислено так, щоби змогла з'явитися людина. Вона постає необхідним та суттєвим доповненням природи... Оскільки є людина, То Всесвіт володіє тими влас­тивостями, якими він володіє" ( В.Д.Губин, Е.Н.Некрасова. Философская антропология. - М.; СПб., 2000. - С.17). Впер­ше антропний принцип був сформульований у 1974 р. Б.Кар­тером. У так званому "сильному варіанті" його формулюван­ня висувається теза про те, що саме людина є кінцевою метою усіх констант (сталих величин) та елементів Всесвіту (Валь-вердеК. Философская антропология, М.,2000. -С.132). Отже, сутність даного принципу полягає у принциповій відмові виз­нати людину випадковим явищем загального світового про­цесу: все в космосі, в його складових, структурі, співвідношен­нях орієнтоване на людину; людина і Всесвіт являють собою дещо початково та органічно єдине. Слід сказати, що антроп­ний принцип має непогане природничо-наукове підкріплен­ня, проте, як і в будь-яких інших питаннях, результати нау­кових досліджень постають неповними та незавершеними. А це значить, що прийняття цього принципу передбачає певне внутрішнє переконання в його виправданості, внутрішнє відчуття його істинності.

* Окрім того, прийняття антропного принципу самого по собі ще не прояснює ситуацію людського перебування у світі: нехай людина існує в цьому світі невипадково, але чому вона в ньому існує? Який сенстако-го існування? Яким може бути в такому разі людське призначення? - На ці питання в змісті антропного принципу не існує виправданої відповіді, проте не викликає сумніву, що до нього слід ставитись серйозно.

Концепція походження людини внаслідок якоїсь фатальної помилки в ході природних процесів базується, скоріше за все, на психологічному почутті незадоволення людиною, її діями

та результатами таких дій: людина - це істота, яка весь час робить помилки, а результати цих помилок кричуще супере­чать вимогам розуму.

♦Отже, людина заснована на відхиленні від належного. Конкретні аргументи на користь такої концепції є досить різноманітними: так, Ф.Ніцше вважав, що людина від природи не володіє надійними засо­бами для життя, а тому вона створює такі засоби штучно, через що віддаляється від природи і навіть протистоїть їй.

Досить часто висуваються аргументи поганої біологічної

пристосованості людини до життя, її непридатності до жит­тєвих дій тривалий час після народження. Б.Ф.Поршнев, ко­лишній радянський історик та культуролог, намагався аргу­ментувати положення, згідно яким людський тип поведінки був зумовлений збоями в дії тваринних інстинктів в несподі­ваних ситуаціях.Що можна сказати відносно цих міркувань?

По-перше, те, що насправді людина досить непогано пристосована до суто біологічного виживання, і про це свідчать приклади із життя деяких відсталих людських спільностей (в районі островів Океанії та ін.).

По-друге, відсутність у людини від народження готових навичок людської діяльності в світлі вже розглянутих аспектів людської неспеціалізованості, універсальності та свободи слід розглядати як важливий позитивний чинник людського бут­тя, а не навпаки.

По-третє, найважливіша вада розглянутих поглядів полягає в тому, що вони акцентують увагу на тому, чому лю­дина не є звичайною твариною, проте не можуть майже нічо­го сказати на той рахунок, що саме та як робить людину лю­диною. Адже відхилення від генеральної лінії еволюції зовсім не обов'язково повинні приводити до шедеврів Відродження, до музики Л.Бетховена, вражаючих прикладів людської лю­бові та самопожертви. Безумовно, не варто відкидати і цей момент - момент принципового виходу людини за межі суто тваринного типу поведінки та життя.



Еволюційна теорія має досить багато фактичних проявів задля того, щоби її зневажати; як вже зазначалося, людський ембріон в процесі розвитку проходить послідовно через стадії

розвитку живих організмів і, отже, засвідчує цим прямий зв'язок людини із попередніми формами життя.

Досить велику кількість свідчень на користь еволюційної теорії зібрала археологія; при цьому еволюціонували і рослинний світ, і світ тварин. Далі, для засвідчення реальності еволюційних процесів зовсім не обов'язково звертатись до археології, адже певні факти еволюційних змін спостерігаються і зараз; зокрема, яскравим свідченням еволюції постають результати мутацій, зникнення деяких видів тварин та рослин, нарешті, результати селекційної діяльності людини. На користь еволюції свідчать і зміни, що відбуваються в людському суспільстві на протязі відомих історичних епох. В той же час еволюційна теорія не здатна дати задовільних відповідей на цілу низку важливих питань.

**■ Якщо еволюцією форм життя рухають боротьба за виживання та пристосування до умов середовища, то чому цей процес відбувався саме в напрямі до людини, адже існують форми життя, значно краще пристосовані до виживання, ніж людина та ніж відомі нам складні види живих істот?

*• В світі живих організмів діє закон відповідності органів та функцій, який чомусь вже не діє в людині, так само, як не діє з однозначною імперативністю її генетична програма.

ь* Досить вагомим моментом у неможливості повного прийняття теорії еволюції є її невідповідність даним генетики: з позиції останньої в живому організмі не відбудеться жодних змін без певних змін у генетичному коді, проте саме останній не змінюється через пристосування.

# Отже, якщо може відбуватися якась еволюція, то вона може бути зумовленою лише генетичними змінами, а останні не відбуваються ні довпіьно, ні стихійно.

З позиції сучасної генетики хід еволюції повинен кимось та якось спрямовуватись. Сучасна генетика, дешифрувавши генетичний код людини (це відбулося влітку 2000 р.), однозначно стверджує, що така складна інформаційна структура ні в якому разі не могла виникнути випадково або в результаті якогось стихійного процесу.

# Теорія еволюції, особливо в її дарвінівському (спрощеному) варіанті не відповідає сучасним знанням про життя та людину. Слід сказати, що це не означає автоматичного відкидання даної теорії; в наш час існують досить складні теорії еволюції (симбіотична, інтегральна), які подають еволюційний процес значно складнішим, з урахуванням сучасних даних різних наук. І все ж, на основне для філософської антропології питання: якими с найперші коренілюдини, в чому полягає необхідність і виправданість її перебування в цьому світі, - ці теорії також: не дають надійної відповіді

Особливим варіантом теорії еволюції можна вважати марксистську концепцію ”:р\ даного походження людини, згідно якої природний процес підводить людину да такої межі, вії якої вона починає жити і діяти не за рахунок інстинктів та генетичних програм, а за рахунок переходу ДО виготовлення та використання знарядь праці. Саме таке виютовлення змінює людський організм, перетворюючи, наприклад, звірячу лапу на людську руку. В подальшому прогрес людини і суспільства зумовлюється, з одного боку, розвитком штучних засобів людської життєдіяльності, а, з іншого боку, людськими інтелектуальними здобутками та винаходами. Трудова теорія досить активно використовується сучасною археологією, оскільки нанвність саме штучних знарядь праці розглядаєіься тут як одна із вирішальних ознак наближення певних істот до людини. Проте, як вже було зазначено, сучасна генетика тге припускає можливість змін в організмі через тренування; з іншого боку, їрудова теорія не знаходить ніякої необхідності в людській присутності в світі (Ф.Еніе.іьс в свій час писав, що з тою ж неминучістю, з якою свідоме життя буде знищено на Землі, воно виникне на якихось інших планетах: тобто розумне життя схоже на мохи або віруси). Більше того, вона виносить цю необхідність за межі людини, оскільки за цісю теорією виходить, шо людина лише віднаходить готовим в природі все тс, що зумовлює її історію, її розвиток.



Креаціонізм - навпаки, зосереджує увагу на вирішенні саме означених питань. В основі креаціонізму лежить впевненість у тому, що людські характеристики не можна логічно та причинно вивести із процесів життя або їх умов та обставин: в людині є дещо принципове вище та кардинально відмінне від означеного. З позиції креаціонізму людський розум, людську особистість, здатність любити, страждати, співчувати, радіти красі аж ніяк не можна звести до властивостей матеріальних або біологічних процесів. Людина створена - в поширеному варіанті Богом, в інших - найпершими та вищими силами буття, світовим розумом або світовим духом. Саме творенням можна пояснити людські почуття, розумність, особистість; оскільки Бог - це всетотальна індивідуальність, особистість, остільки саме він вкладає ці якості в людину.

В людині є елемент духовної тотальності, проте він даний через обмеження простором і часом; саме тому людина еволюціонує, здобуваючи досвід самовипробовування та свідомого руху до єднання із своєю сакральною причиною. Оскільки людина створена останньою, вона суто матеріально вбирає в себе потенції попередніх форм життя, але якісно їх перевершує, в оптимальному варіанті підпорядковуючи матеріальне духовному. Оскільки людина створена від надлишку любові та добра, то її призначення - перебувати в спілкуванні, діалозі Із Богом, черпаючи від Нього найвищі почуття єдності із повнотою буття, із вищою красою та гармонією буття, почуття любові та свободи.



Увага!

Згідно креаціонізму, ситуація людини - це

ситуація екзистенціального вибору, випробовування та

виборювання права на прилучення до найвищого та

священного.

*Як бачимо, концепція креаціонізму багато в чому є добре продуманою та привабливою. Вона в цпюму непогано узгоджується із історичним досвідом людства. Проте вона не мас фактичних підтверджень: її прихильники вважають, що основне свідчення на користь даної позиції слід шукати в глибинах свого серщ та почуття. Концепція креаціонізму не узгоджується також із даними сучасних геології та археології, вона ніяк не інтерпретує відомості про неодноразові катастрофи на Землі, що приводили до радикальних змін у фауні та флорі; її прихильникам також важко пояснити, як узгоджується священна любов Бога до людини із численними людськими жертвами під час природних катастроф, воєн, епідемій та ін.

Наявність конкуруючих підходів до пояснення походження людини стимулює ситуацію інтелектуального пошуку, ретельного добору та перевірки аргументації. З позиції ж змісту скоріше за все виникає потреба у певному синтезі еволюціонізму та креаціонізму, тобто у прийнятті позиції, згідно якої людина постає органічною складовою загально-космічного процесу, проте самий цей процес варто розуміти та розглядати, як реалізацію тотальних, фундаментальних потенцій буття, космосу.

13.3. Діяльність та екзистенціали людського буття. Структура людської діяльності та сутнісні

сили людини.

Усі наші міркування про людину підводять до висновку, що основою буття людини постає діяльність як особливий, спе­цифічний прояв людської активності. Особливість людської діяльності виявляється насамперед у тому, що вона переводить виміри, параметри, якості природно-космічних процесів у склад­ники людської життєдіяльності і навпаки — людські потреби, наміри та виміри — у реальні, фізичні речі та процеси. Діяльність постає як універсальне середовище, що поєднує людину зі світом, у тому числі - із її особливим духовним уні-версумом. Унаслідок того сама людська діяльність постає як своєрідно перетворений, трансформований космічний процес, а природні процеси вперше набувають свого яскравого ви­явлення лише в межах людської діяльності. Так, наприклад, велику різноманітність хімічних елементів і сполук людина змогла виявити не через просте спостереження природи, а лише втягуючи природні процеси у сферу власної діяльності.

перетворення

природи

подолання опору

матеріалу

дія з об'єктами

усвідомлення знання мислення

створення понять, ідей

створення особливих символічних форм, що фіксують вищі цінності людини (фпософія, релігія, мистецтво)

Доти, доки людина дІс у відповідь на дію зовнішніх чинників, діяльність залишається значною мірою випадкового, несистематич­ною і тому - не власне людською. Лише тоді, коли людина усвідом­лює свою діяльність як свого силу, перевагу, як основу змістової повноти свого життя і починає спеціально її розвивати та вдоскона­лювати, діяльність стає власне людською. Тому, коли дехто, нама­гаючись максимально зблизити людей та тварин, стверджує, що тварини також можуть робити дещо штучне, наприклад, будува­ти гнізда, греблі та ін., то забувається одне, принципово важливе: тварини роблять це одноманп но, із віку у вік: із покоління в покол­іння; тут діє задана програма, і тому в них немає історії, а людина, завдяки свідомості, здатна саму діяльність зробити спеціальним предметом самої ж діяльності, змінювати її, розвивати, вдоскона­лювати. Це і є діяльність як самодіяльність, тобто діяльність, спря­мована на свій власний розвиток та вдосконалення. У цьому сенсі метою людини може бути вдосконалення у певних видах діяльності заради них самих, а не задля якогось прагматичного результату. Звідси випливає людська потреба в самовираженні через певні види діяльності прагматичного результату

людська діяльність має перетворювальний, а не пристосу­вальний характер; людина, створюючи культуру, змінює

;ІІ-;-. природу

людська діяльність спрямована до певної мети (цілеспря­мована;, а тому вона надає своїм результатам певних функцій та певного призначення

людська діяльність предметна, тобто вона вилучає з при-родио-космічної'цілостівластивості, якості, сили, харак­теристики речей та процесів, залучаючи їх до змісту діяль­ності та людського пізнання

-. • людська діяльність антропомірпа, тобто на її процесах, змісті, характеристиках лежить масштаб людини, її інтересів, потреб, знань; у цьому сенсі діяльність постас наче "візитною карткою" людства певного рівня розвит­ку

людська діяльність соціально організована, тобто перед­бачає людські об'єднання, спілкування, розподіл праці, обмін знаннями то навичками

людська діяльність свідома, тобто духовно зумовлена;

людська діяльність лише тоді иабувас розвиненого вигля­ду, коли вона переростає у самодіяльність

О;
О..;:::-

■№

- X .'



о -•6' .О.

Розуміння діяльності як основи власне людського способу бут­тя дає змогу окреслити екзистенціали людського буття. Термін "екзистенціал" походить від слова "екзистенція", що його у філо­софії XX ст. вживають для позначення цілісної специфіки людсь­кого існування. З цього погляду термін "екзистенціал" означає:

**■ те, поза чим немає людини як людини;

*► те, чого немає у світі без людини, тобто саме те, що люди­на вносить у світ своїм способом буття.

-► • не пряме, безпосереднє, тобто природне, а опосередковане культурою, знанням, усвідомленням ставлення до дійсності; це позначають інколи як відпадіння, відлучення людини від цілісного буття, як закинутість у світ, саме тому, що людина опиняється на певній дистанції від прямих реакцій надійність та від прямого на неї впливу;

—► “трансцендування (дослівно вихід за межі, процесування через щось) неприлучення людини ні до чого остаточно і назавжди, своєрідне "пе­релітання "від одних форм прилучення до буття до інших, невкоріненість людини, яка переходить у подальший екзистенціал;

Ь • свобода, або незапрограмованість, наявність вибору типу дій та пове­дінки;

—► • іидивідуація: у природних процесах будь-які окремі явища завжди впле­тені в певні системи взаємодій і не мають власного автономного стату­су буття; у людському ж бутті навпакина перший план виходять людська індивідуаіьність, унікальність та неповторність; тут багатство розвитку індивідуальності стає умовою розмаїтості людства взагалі;

—ь • принципова всеєдність людського початку буття: завдяки свідомості, розумінню, спілкуванню людина усвідомлює себе часткою людства: "оби­раючи себе, я завжди створюю всезагальне. Я створюю його, розуміючи проект будь-якої іншої людини, до якої б епохи вона не належала" (Ж-П.Сартр). Яскраво ту ж саму думку висловив Джои Донн (ангд. поет XVI - XVII ст.):"Немає людини, яка була б, наче острів, сам по собі; кожна людина є часткою материка, частиною суходолу; і якщо хвиля знесе в море берегову скелю, зменшиться Європа; смерть кожноїлюдини зменшує і мене, бо ясу єдності з усім людством, і тому ніколи не питай, по кому подзвін: він по тобі";

Ь * перебування (буття) "на межі", цей важливий екзистенціал людського буття ніби інтегрує усі інші, бо фіксує проблематичність, неузасадненість, але водночас І рухливість, динамізм та діалогизм людського існування

В цілому становище людини у світі можна передати умов­но як перебування на перехресті двох нескінченностей; з од­ного її боку лежить нескінченність Космосу, Всесвіту, а з іншо­го - нескінченність її культуротворення та власних проявів, і людина переводить одну нескінченність у іншу. На людині світ ніби фокусується, але водночас і трансформується, вихо­дячи в людську історію, де приховані сили та властивості при­роди набувають своєї яскравості, розмаїтості та виявлення. Людина водночас прилучена до кінцевого та нескінченного, часткового та тотального, тобто людина існує ніби на пере­хресті одвічних світових або буттєвих альтернатив: Ш духу і тіла, ■ неба і землі, ■ одиничності та всезагальності, ■ ни­цості та величі, ■ свободи та необхідності.

Кричуща суперечливість, несумісність даних альтернатив утворює своєрідне "силове поле" людського буття, надаючи йому внутрішньої напруженості. Але водночас вони вводять людину у стан одвічного сперечання із самою собою: людині хотілося би перебувати у незаперечній повноті та цілісності, тобто мати водночас і земне, і небесне, і скороминуще і вічне, але це неможливо - неможливо це поєднати у якійсь простий спосіб. І все ж кожне людське життя фактично подає нам ва­ріант вирішення даних суперечливостей та певне поєднання названих альтернатив. Точніше - може дати, якщо ми це жит­тя зрозуміємо, адже воно може постати досить невиразним і свідомо побудованим навіть без їх врахування. Проте, коли людина організує своє життя осмислено, вона не може їх об­минути, а намагається зробити реальні кроки для їх певного поєднання.

♦Такі дії людини, які постають спрямованими саме на поєднання най­перших альтернатив людського життя, як правило називають жит­тєвими вчинками. Тому вчинки - це не які завгодно ДІЇ, а лише ті, які вводять людину у ситуацію кардинального життєвого вибору, у саме осереддя людського життя, постаючи його своєрідними "вузловими пунктами".

При дослідженні людської діяльності в її структурі виділяють:

а) операції, спрямовані на вирішення певних завдань;

б) дії, спрямовані до конкретної мети;

в) власне діяльність, що пов'язана із мотивами або сенсами.

Вчинки людини постають своєрідними "атомами" людсь­кої діяльності, оскільки "замикають" її дії на найперші життєві сенси. Життєвим завданням людини постає її самотворення, са-моздіпснення, самовираження через розвиток форм діяльності, культури, соціальних відносин та ін. При тому, звичайно, лю­дина використовує свої якості, здібності, задатки. Л.Фейєр-бах, представник німецької класичної філософії, наполягаю­чи на тому, що людину слід розглядати всебічно, виділив такі її так звані "сутнісні сили": "Якими постають відмінні ознаки істинно людського в людині? Розум, воля та серце. Доскона­ла людина володіє силою мислення, силою волі та силою по­чуття".

* Під сутнісними силами людини, як звичайно, розуміються ті сили та здібності, спираючись на які людина здатна стверджуватись у світі специфічно людським способом. У сучасному окресленні сутнісні сили людини виглядають дещо ширше, оскільки до названих Л .Фейєрбахом додають ще й людську тілесність.

Людська тілесність постає досить унікальною, надзвичай­но складною, такою, що концентрує в собі майже всі відомі нам природно-космічні якості: саме через людську тілесність якості, властивості речовини постають у своїх яскравих про­явах, так що ми маємо підстави стверджувати, що тільки в людському сприйнятті кольори починають набувати повно­ти спектральних проявів, запахи - належної варіативності, смаки - реакцій, та ін. Людська тілесність має надзвичайну пластичність, високий ступінь саморегуляції та ін.

Людські почуття, як про це свідчать сьогодні спеціальні дос­лідження, завжди предметно навантажені та до певної міри інте­лектуалізовані. Через це вони, по-перше, сягають найвищих по­чуттів, таких, як любов, самовідданість, страх, ненависть, надія та ін. Такого роду почуття, по-друге, здатні бути провідними чинниками людської поведінки, значно перевершуючими усякі інші, в тому числі - інстинкт самозбереження.

Людське розуміння підносить людина над усім сущим, доз­воляючи судити про нього, оцінювати, подумки переробляти, проникати у глибинні закономірності світу, перебувати, на­решті, на дистанції у відношенні до всякої реальності.

Нарешті, воля, водіння наділяє людину унікальними у світі жи- ] вого здатностями зосереджувати свої сили, енергію, задуми на певній меті, на певних діях, що можуть не мати безпосередньо­го вітального (життєвого) значення, а також можуть знаходи­тись на величезній просторовій та часовій відстані від людини. Існує дещо перебільшений, але і певною мірою виправданий афоризм: "Не можна, але якщо сильно воліти, то можна".

ФВсі ці сили ніби виводять людину у перший ряд того всесвітнього про­цесу, де відбувається саморозкриття та самопродукування світових сил та нових сутностей. Через це сучасне розуміння людини дозволяє нам належною мірою оцінити давні філософські твердження про те, що глибини світу розкриваються в людині та через людину. А звідси тп-ливас, що ми не повинні ставитись до людини, як до "біомаси ", що цінність людини не може бути обмежена ні її соціальними функціями, ні, навіть, її думками та ідеалами: це є передній край світового мета­морфозу (процесу зміни та породження нових форм).

13.4. Співвідношення в людині природного, соц­іального, персонального та трансцендентального. Вихідні цінності людського буття.

Чим виправдане виділення для аналізу людини відношен­ня природного та соціального? Перш за все тим, що у певно­му плані природне та соціальне постають протилежностями: соціальне обмежує природне, вводить його в певне впоряд­кування, регулювання, регламентацію, при чому все останнє здійснюється з участю свідомості.

Увага! ^^

Розглянуте вище сперечання еволюціонізму та креаціон­ізму базується на співвідношенні природного та надпри--~- родного в людині

Звідси випливають тези, що їх висловлювали вже давньог­рецькі софісти, серйозно загострював Ф.Ніцше, по-своєму подавав З.Фрейд та А.Камю:

*•■ природне і соціальне несумісні, вони перебувають у вічному антагонізмі;

**■ соціальне обмежує, навіть - знищує природне, проте при­родне своїми безмежністю та спонтанністю постає єдиним

та невичерпним джерелом будь-якого змісту та новацій в сфері соціального.

Отже, природне-єдиний живий та рухливий корінь сущого, асоц­іальне накладає на фонтанування природного заборони, обмеження, норми, регламентації. Через це, за З, Фрейдом, психіка людини завж­ди перебуває в стані внутрішнього розладу. З іншого боку, неважко уявити собі, що було би з людиною, якби вона залишилася в лоні недо­торканого природного; її потреби були би суто вітальними, і, отже, в неї не було би прагнення пізнавати, творити, вдосконалюватись.



виводить людину на новий рівень інтересів та самовиявлень, регламентує та обмежує природне.

спрямовує останнє на максимальне саморозкриття та самовияв­лення, на включення в цілеспрямовані дії,

надає людині здатностей виходити за свої індивідуальні межі,

^ вводить людину в процес набування, тобто можливості осягати різні явища та предмети і, головне, все це накопичувати, зберіга­ти, передавати іншим людям та іншим поколінням.

Тварини, як правило, дуже обмежені в своїх можливостях на­бувати індивідуальний досвід, але навіть тоді, коли його все ж здобувають, вони неспроможні передавати цей досвід, накопи­чувати, зберігати, тобто - збагачувати ним усіх інших представ­ників свого роду. Саме ці здатності людина здобуває завдяки соціальному - штучно виробленим засобам діяльності, які мате­ріально закріплюють та виражають предметний зміст людської життєдіяльності.

Через це можна впевнено стверджувати, що співвідношення при­родного і соціального постає внутрішньою проблемою людського способу буття, тобто лише на соціальному рівні життєдіяльності лю­дина стикається із колізією між ними. І лише на соціальному рівні виявляються та розкриваються ті властивості природного, які вхо­дять в конфлікт із деякими характеристиками соціального.

♦ Відповідно, можна стверджувати, що протистояння природного та соціального с суто соціальним, а конфлікт між стихійним та регламенто­ваним виявляється як конфлікт між різними складовими процесу соціаль­ної людської життєдіяльності. Для людини не існує просто природного, а існує соціалізоване природне, так само, як не існує чистого соціально­го, а існує соціальне на фунті природного.

В межах соціального проявляються і інші надзвичайно важ­ливі сторони людського єства, зокрема - людська особистість (персональність) та прилучення людини до трансцендентного.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   36




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка