Філософія, її походження, проблематика та функції



Сторінка27/36
Дата конвертації16.03.2017
Розмір8.34 Mb.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   36
§І

І.Е

О “

р.

Метод як спосіб організації свідомої людської діяльності і має своє застосування всюди.

Пояснюється це вже відомою нам фундаментальною особливістю людського становища в світі: навички людської діяльності та культуротворення не передаються генетично; засновані на неприродних (або надприродних) орієнтирах та чинниках, вони не виникають стихійно, самі собою природним шляхом.

Соціально-культурне - це змінене, перетворене природне, перетворене у відповідності із внутрішніми можливостями людської свідомості, духовного початку людини (див. розділ 13). Навідь просте відтворення предметів людської життєдіяльності, а тим більше створення того, чого ще не існує у наявній формі, вимагає певних усвідомлених та свідомо фіксованих процедур, алгоритмів, рецептів діяльності або ж методів. Всі означені поняття досить часто використовуються для характеристики того, як організована людська діяльність, проте вони мають і свої особливості.

*■ Термін "процедура" як правило застосовують для окреслення структури певних практичних дій, спрямованих на отримання передбачуваного бажаного результату.

# Термін "алгоритм'' запозичений із математики та програмування; він позначає схему, певну послідовність дій, які повинні здійснюватись одноманітно і навіть механічно (тому тут можна застосовувати техніку) задля вирішення завдань переважно інформативного плану.

♦Термін "рецепт" (інколи - "рецептура") характеризує чітко фіксовані дії із певними предметами, що повинні привести до необхідного результату у тих чи інших видах діяльності. Особливістю рецептурної діяльності постає те, що в ній як правило не пояснюється, чому ми повинні здійснювати саме такі кроки, залучати у діяльність саме такі предмети, як, до речі, досить часто не пояснюється і те. чому ми отримуємо саме такі результати.

# У медицині рецептурна діяльність виглядає дещо інакше, але, наприклад, у харчовій промисловості, у приготуванні їжі, виноробстві, деяких видах ремісничої діяльності, у різного роду магічних практиках рецепт виглядає саме так, як він був окреслений. Тому вивчення людської діяльності приводить до висновку, що вона історично розвивалася від рецептів до методів та складних технологій.

Проте і поняття методу має своє більш-менш усталене використання. Як правило, його застосовують для пояснення пізнання, наукового пошуку, або ж для окреслення таких інтелектуальних та практичних дій, які передбачають високий рівень усвідомлення того, що ми робимо, чому це робимо саме так і чому результат повинен мати саме такі очікувані характеристики. Самий термін "метод" сходить до давньогрецького виразу І'мета-одоїс", що можна перекласти як "через відстежений {або підготовлений) шлях".

За Регелем, метод - це сам себе конструюючий шлях пізнання; таке розуміння наголошує на тому, що метод виробляється всередині певного роду діяльності, де він, власне, перевіряється, випробовується, вдосконалюється,

А на думку Р.Декарта, метод є порядок та послідовність дій, що приводять до бажаного результату. Метод має предметне, тобто просторове та часове (послідовність) впорядкування певних дій.

Обидва окреслення сутності методу постають важливими і корисними. Метод неможливий поза усвідомленням, поза застосуванням та випробовуванням всередині певного роду діяльності, але так само він неможливий без належного внутрішнього впорядкування. В цілому метод постає своєрідним концентруванням досвіду діяльності. Поза засвоєнням певних методів неможливо набути навичок соціальної діяльності, а важливість та ефективність методу зумовлені тим, що він інтенсифікує діяльність, дозволяє засвоювати певний досвід в зручній та стислій формі.

Усвідомлення значущості та важливості методу приводить до появи різних форм його фіксацій, розроблень, вдосконалень. Серед таких форм найважливішими постають методологія та методика.

Методологія - це спеціальна частина певної галузі науки, яка опікується збиранням, осмисленням та • обгрунтуванням методів, що в ній застосовуються.

Методологія, таким чином, с теоретичною формою оброблення методу, а тому вона дуже важлива для будь-якої науки або ж для певних видів діяльності. Методологія також вказус на те. що метод може бути вироблений та обгруї ггований -іише на теоретичном> рівні пізнання, а тому інколи кажуть, що метод-не теорія.



!

запроваджена в дію, а теорія - це розгорнутий метод. Ясно, що методологія передбачає високийрівень функціонування знаньта наукового самоосмиспення.

На відміну від методології .і іетодика постає зібранням та розробленням ефективних способів використання та застосування певних методів у конкретних ситуаціях пізнання та діяльності, тому методика далеко не завжди передбачає наукові обгрунтування: вона може базуватися на певних, у т. ч. індивідуальних досвідах (тому методики можуть бути іменованими, наприклад, методика шкільного виховання за системою В. Сухомлинського).

&*-

описова складова

операцюнальна (процедурна)складова

■концептуальна складова

Сучасна методологія виділяє основні складові методу та проводить класифікації методів пізнання. Кожний метод включає в себе три основні складові: 1) описову складову, що окреслює, яких інструментів, якого обладнання, допоміжних засобів чи-то умов вимагає певний метод, які речі чи матеріали повинні бути задіяні у процес його застосування; це є, так би мовити, "Що!" методу; 2) операціональну або процедурну сторону, що наставляє на те, як саме та в якій послідовності слід здійснювати певні дії; це є "Як?' певного методу; 3) концептуальну складову, що є інтелектуальним ядром методу і що передбачає обгрунтування самої можливості певним чином будувати метод; це є "Чому?' метода.

Концептуальна сторона методу, як правило, формулюється у вигляді певних принципів (наприклад, у фізиці "принцип простоти''', "принцип відносності", "принцип доповнюваностГ та ін.), вимог (як-от, наприклад, вимоги Р.Декарта до методу істинного пізнання), настанов (наприклад, принцип "Не нашкодь!" у медицині).

Досить часто метод зводять лише до двох перших складових, проте сучасний розвиток науки і виробничої діяльності вимагає належного продумування вихідних засад застосування певних дій людини задля досягнення якогось результату. В сучасному суспільстві не такими вже рідкісними постають ситуації, коли певні дії або навіть напрями діяльності краще було би взагалі не реалізовувати, оскільки їх недостатня продуманість приносить разом із бажаним

результатом небажані, а то й загрозливі для людини наслідки. Більше того, потреба у концептуальній складовій методу зумовлена самим станом сучасного пізнання. Як правило, на питання про те, чим зумовлений зміст- методу, слідує відповідь: об'єктом, на який цей метод спрямований; звідси випливає загально розповсюджена теза -."Який об 'ект, такий і метод"'.



Увага!

П властивості явищ та процесів дійсності, що 'їх~ ^ сьогодні досліджує наука, с настільки складними, що все більше і більше дається взнаки інша тенденція - тенденція проявів залежності об'єктів від методу,

~-~-________________________________________^_______________________^*

Сьогодні на питання про те, що, наприклад, вивчає фізика, вже не дається простата ніби зрозуміла відповідь: фізика вивчає природу. Сьогодні відповідь звучить інакше: фізика вивчає фізичну реальність. Хімія, відповідно, - хімічну реальність, соціологія - соціальну реальність, та ін. Все це свідчить про те, що ми цілком виправдано можемо стверджуват и: "'Яким с метод, таким є об'єкт", і обто що саме буде потрапляти в поле нашого зору та які характеристики такого "що" ми зможемо освоювати, залежить саме від застосованого методу. Звідси стає прозорою та очевидною виправданість та пріоритетність уваги саме до концептуальної складової методу, яка покликана обгрунтувати основні аспекти та нюанси співвідношення методу та об'єкта, метода та потреб людської діяльності. В сучасній науці метод постає тим складним інструментом, проекція якого на реальність дозволяє виділяти в осі анній її шари, структури, об'єкти, властивості. Саме цим виправдане і підвищення значущості методологічної свідомості в сучасній науці. Сьогодні методологічну складову науки досить часто розглядають як її органічну частину, проте піднесену на наднауковий рівень; тому досить часто методологію науки називають "метатеорією" (над-тєорією) сучасної науки.

Цікаво відзначити, що й в сучасному мистецтві більше

і уваги приділяється не наявним формам та жанрам, а

^ спробам виробити принципово нові підходи до виявлення

естетичних характеристик реальності, тобто і в мистецтві

його концептуальні засади виходять на перший план.

♦ Класифікації методів проводяться за різними ознаками. Ми вже згадали про відмінності між природничими та гуманітарними науками; сьогодні до таких видів наук додають також науки соціальні та інструментальні (ті, що опрацьовують інсіру менти пізнання, наприклад, математика, математична логіка та ін.). Відповідно, і методи поділяють на методи природничих, соціальних, інструментальних та гуманІі арних наук.

Класифікація методів за широтою їх застосування

—► окремі /специфічні методи. щі> .миють одноактне застосхвиїнія). —^ ччі-тково-шіукові \що використовуються у частині ішук), —^ загалшгонкукпві (що застосовуються у більшості наук/.

—► шеіага.іьиі методи, тобто ті, що ііоклидііюпіьія в основу сіїмої дії пішання та в обгрунтування будь-яких методів.

16.3. Проблема методу та методології в сучасній філософії

Методологічна ситуація в сучасній філософії постає досить специфічною: філософія давно втратила статус "науки всіх наук". Вона давно відмовилась від претензії на вироблення єдиного та універсального "методу здобування найперших істин всіма бажаючими". Але це вилилося в те, що вона опинилася відносно власного методу у певній, якщо не сказати - у повній невизначеності. До того ж, разом із відмовою від ролі єдиного проводиря у вирішенні людиною смисл о-життєвих проблем у філософії (особливо - у філософії XX ст.) виник цілий, майже неосяжний спектр філософських напрямів, шкіл, традицій; їх кількість навіть важко охопити повною мірою.

Методологічна ситуація поступово окреслилась як дифузна (розпилена) та поліфонічна: за умов існування численних напрямів філософії висловлювати претензію на володіння якимсь єдиним привілейованим методом філософського пізнання навряд чи виправдано.

Разом із тим все одно у XX ст. існували напрями, що таку претензію не приховували; йдеться перш за все про марксизм (у його інтерпретації В.І.Леніним, згідно із якою лише йдучи шляхом марксистської філософії можна прийти до істини, в той час як будь-яким іншим шляхом можна прийти лише до заблуджень та .хиби), неотомізм (оновлену філософську доктрину Томи Аквіпського). Деякі перевищені оцінки власних методологічних засобів можна зустріти і в межах інших філософських напрямів, наприклад, у міркуваннях представників аналітичної філософії, у феноменології, у прихильників гермеїіевтичпога дискурсу та ін. Проте в більшості цих та їм подібних напрямах в той же час і іроявляється виправдана терпимість до мс і од ©логічних пошуків інших напрямів. Врешті доси гь велика кількість сучасних філософів згідна іч тим. що будь-які філософські пошуки виправдані, якщо вони приводять до розширення горизонтів філософського світоосмислеїшя.

♦ Отже, констатуємо: у сучасній філософії спостерігається методологічний плюралізм: проблема методу тут вирішується не на основі методологічного монізму і не шляхом пошуку якогось єдиного всемогутнього методу, а, з одного боку, шляхом вписування певних методів у найбільш поширені та впливові парадигми філософського світоосмислення; з іншого боку, шляхом взаємної доповнюваності різних методів в межах вирішування тих чи інших конкретних проблем.

Необхідність методу зумовлена, перш за асе, тим, що: філо­софське пізнання не може бути надійно підкріплене досвідом, емпіричними даними: сягаючи гранично широких життєвих та інтелектуальних орієнтирів, воно утримується силою "несучої себе думки". Тому людське мислення прагне виробити внутрішні нормативи, правила, принципи вибудовування процесу мислення, що спрямоване на вирішення певних проблем.

неможливістю сперти філософські твердження на досвід

необхідністю дотримання предметної едності певної філософської теорії

потребою у контролюванні ходу міркувань

необхідністю ивадити філософські міркування у зв'язок із соціальними процесами

нимигинням філософій ручатись у своїх побудовах

від очевидного до очевидного

І” Отже, філософський метод перш за все покликаний впорядковувати процеси мислення.

Проте не кожний впорядкований філософський дискурс (проходження певною дистанцією розгортання думки) може бути виправданим та визнаним достовірним. Тому, філософський метод повинен бути адекватним предмету мислення або бути з ним співмірним; тобто метод повинен бути предметним, змістовним; це значить, що в процесі філософського осмислення певних явищ ми повинні прагнути дотримуватись єдності предмету та методу. Філософський метод повинен засвідчувати достовірність здійснених інтелектуальних розвідок, тобто виконувати контрольні функції та функції обгрунтування ознак (критеріїв)

достовірності, виправданості, надійності знань або застосо­ваних прийомів мислення.

# В міркуваннях про філософський меі од не уникнути також питання про те, де та як. в кінцевому підсумку, може виправдати себе певна філософська концепція. В загальному плані ясно, що вона виправдовує чи не виправдовує себе лише у практиці життя, але і сама ця практика може бути по-різному осмиаіеною та інтерпретованою тою ж фшософісго. Тут можуть спрацювати два чинники: з одного боку, у філософії прийнято посилатись на численні дані різних наук, соціально-культурних традицій, міркування визнаних в суспільстві авторитетів; з іншого боку, безпосереднє внутрішнє переконання особистості.

Вбачання людиною остаточної очевидності в тих чи інших розгорнутих системах філософських міркувань залишається внутрішньою засадою для довіри тій чи іншій філософії. Відповідно філософський метод повинен дозволяти нам вводити міркування у зв'язок із науковими та соціально-культурними реаліями, сприяти нашому міркуванню рухатись від очевидного та до очевидного.

Розглянемо послідовно ті методи, які використовуються в межах поширених сьогодні філософських парадигм, а також ті методи, які вважаються в сьогоднішній філософії найбільш виправданими та поширеними.

Серед найбільш впли­вових парадигм сучасної філософії виділяються такі:

^* Сцісптистська парадигма, згідно якої найпершим завданням філософії посіпає обслуговування науки і при тому та

перш за асе - саме методологічне обслуговування. На першому плані піхт знаходиться аналітична фііософія, неокантіанство, напрями різнобічних досліджень науки (наприклад, периметричний аналіз науки). В межах даної парадигми розроблені та використовуються: а) методи дослідження логіки та мови науки, тобто методи логічного аналізу, лінгвістичного аналізу, розроблений процедур філософської конвенціаіьносіпі; 6) методи онераиіонально.'-о дослідженії” науки, інструменталізму, конструктивізму; в ) методи еистемна-струкіпуріюго аналізу.

*•■ Антропологічна парадигма (спрямування філософського пізнання на .іюдину як на перший предмет дослідження в усіх Ті властивостях ти проявах), в межах якої широко представлені методи, спрямовані на самопізнання: а) метод феноменологічного аналізу (інколи доповнений так інаним "ейдетичним"' аналізом); б) методи герменевтики



Сціентаетська

Антропологічна

Онтологічна

Культурологічна та соціологічна

Інтелектуа.іІстська Релігійної філософії

та гермепевтичиого дискурсу, я) методи структуралізму та деконструкціі;

г) методи інтроспекції та дескрипції, д) інколи ■ методи семіотики, семантики та іінгтітики

Онтологічна парадигма (намагання окресновати явища дійсності ти людського буття з позиції їх найперших засад та як є іементів цілісного універсуму) а і -методи категоріального аиа /ІЗ). б; методи феноменології: ч) методи трансцендентальної аінпітики.

Культурологічна та соціологічна парадигми (осмислення дійсності крізь позицію, згідно якої всі феномени людського буття пов'язані виключно із соціальними та культурними процесами): а, метод і-истемни-структурпого аналізу: б/ методи статистичного апанзу: "І методи структуралізму; г) методи феноменології; д) методи семіотики, пси.хоіінгвістикч, дескрипції, герменевтики та ін.

Інтелектуалістська парадигма (філософському дослідженню підлягають перш за все та перевалено процеси людської інтелектуальної діяльності, як-от - мислення, пізнання, обгрунтування, прпяснення ти ін/' а) методи логічного аналізу; б) методи категоріального аналізу; “) методи трансцендентальної аналітики; г) методи феноменології та ейдетики: д) методи герменевтики, структуралізму, лінгвістичного аналізу, семантики пці семіотики; є) методи та принципи діалектико-логічного аналізу. Парадигма релігійної філософії більш-менш послідовно слідує методологічним вирішенням середньовічної фіюсофії і використонуе: а) методи екзегетики;п] апофа-тики та китафатики; в) методи логічного аначізу. В наш час релігійна філософія викориеточ\ с також і інші філософські методи - структуралізму, трансцендентальної аналітики, герменевтики та ш.

Одне лише перераху­вання провідних парадигм сучасного філософствуван­ня та застосованих у їх межах методів свідчить, що деякі методи використову­ються в межах різними парадигмами, а тому їх можна вважати найбільш вип-равданими або авто­ритетними. Придивимося до цих методів уважніше.

Метод феноменології або ейдетичного аналізу. Засновник цього методу німецький філософ Е.Гуссерль не вважав феноменологію методом, лише певним філософським світобаченням, проте найчастіше феноменологія розумілась і використовувалась саме як метод.

За Е.Гуссерлем, феноменологія - це феноменологічна дескрипція, тобто ретельне описування того, що і як ми маємо у свідомості.

феноменології

логічного аналізу

кителоріального аналізу

діалектики

системно-стрхктурного аналізу

гер меневтики

трансцендентальної аінпітики

--------- Сутність феноменологічного методу І

—^> визнання того, що людина завжди пш всюди має справу лише із феноменами;

... ^ .хоча традиційно феномен розуміється як з'явлення, проте насправді він не являє нічого, окрім себе самого, тобто весь зміст феномену поданий у ньому самому;

__к. феномен не можна поділити ни матеріальне та духовне, він с надане, те,

що є в нашому сприйнятті;

__Ь. У феномені важлива розрізняти інтенціональне переживання та



інтенціональнип предмет; інтенціональне переживання-нечуттєве, тобто червоне, оваіьне. приємне та ін., а інтенціона-іьний предмет - це центр, фокус переживань та їх носій;

—^ пережинання мінливі, тоанеоаапі, а іптеиціоиальиий предмет являє собою граничну межу, до якої може бути віднесене все, ию переживається; поза предметом переживання втрачають зміст та навіть не ідентифікуються;

—► предметність свідомості постає в ідеалізованих вимірах, тобто стаоиіьною, незмінною;

Інтенціональне переживання Е.Гуссерл ь називав "ноеюю", а предметне ядро інтенціо пального сприйняття "смислам" або "поемою"': взяте цілісно цс ядро утворює образ сутності певного феномену, тобто "егїдоґ' (у платонівському розумінні). "Ейдетичний аналіз" феномена, таким чином, передбачає окреслення смислового ядра у будь-якому нашому сприйнятті. Відповідно, феноменологічний метод передбачає проведення аналізу того, що і як постає в людській свідомості і іри, наприклад, сприйнятії певних сусі ііл ьних, мистецьких, культурних або політичних явищ. Звідси і випливає широке застосування феноменології у різних напрямах філософії та у різних філософських науках (соціології, естетиці, політології, культурології).

Сам Е.Гусссрль наполягав на тому, що застосування його філософії допоможе кожній галузі пізнання знайти остаточні, а тому й вічні предметні окреслення своїх об'єктів, і, отже, перейти від проблематичного пізнання до надійного, незмінного та продуктивного. Застосування феноменології у філософії повинно було би перевести філософію із етапу дискутування та непевності устансправжньої(заЕ.Гуссерле.м."с'оірогоГ!) науки. Проте реальне застосування феноменології сприяло лише більш точному та усвідомленому аналізу духовних процесів, у тому числі допомогло науці перейти від наївно натуралістичного розуміння свого предмета до його категоріальних окреслень, що й сприяло вин] ікненню і іон ять "0йична/їеа7ьнгс“№', "хімічна реальність". "соціальнареальність" та ін. Колишній учень Е.Гуссерля. німецький філософ М.Хапдеггер побачив в інтенціональному предметі свідчення неодмінної та неминучої присутності буття у будь-яких наших відношеннях до дійсності і поклав феноменологічну ейдеї ику в основу свого онтологічного вчення.

Методи логічного аналізу. Ці методи застосовуються для дослідження текстів, висловлювань, суджень. Вони досить численні і можуть стосуватися як окремих понять, так і наукових теорій.

1

Увага!


'Основне в цих методах полягає в тому, що поняття," ' судження, тексти перевіряються за ступенем їх відповіли осп "нормам логіки, тобто таким нормам, які були виведені із4 самосії ос г ережень людської думки та постали обов'язковими задля^ того, щоби остання була правильно вибудованою, не^ спотворювала свій зміст та ін.

Елементарні вимоги логіки були сформульовані ще Арістотелем -творцем першої теорії логіки, і вони зводились до трьох законів так званої формальної логіки, тобто логіки, спрямованої на дослідження форм думки. Ці вимоги передбачали, що в процесі розгортання думки: а) не можна губити або підміняти предмет думки (А=А): б) не можна про той же самий предмеї висувати твердження, що взаємно виключають одне одного (або А, або не-А): в) коли ж про предмет висуваються протилежні твердження, то правильним може бути лише одне із них (А або не-А, а третього не може бути). В подальшому розвитку логіки виникли і інші, загалом численні логічні правила та вимоги; врешті була створена математична логіка, логіка символізованих форм іа логічних відношень, які сьогодні широко використовуються в аналізі наукових положень та теорій.

Сучасна аналітична філософія, а також: наукознавство Т значною мірою базуються на використанні математичної

# логіки, поєднуючи її із проведенням аналізу мови науки. Методи категоріального аналізу. Ці методи застосовують для

дослідження засобів та результатів наукової та дослідницької діяльності. Йдеться про виділення із певного комплексу знань їх так званого категоріального каркасу, тобто категорій. Категорії у спрощеному варіанті - цс основні, найбільш загальні поняття певної науки. Більш точно це ті поняття, що окреслюють якісну специфіку предмета пізнання певної галузі знання, тому лише за переліком категорій ми досить часто можемо сказати, про яку галузь пізнання йдеться (наприклад, якщо ми назвемо такі категорії: крапка, лінія, відрізок, кут, площина та ін., стане ясно, що йдеться про геометрію).

* Оскільки категорії характеризують якіс гь предмета пізнання (також і відповідного знання), то. можна сказати, шо вони фіксують ті пункт и в нашому мисленні, через які ми обов'язково повинні пройти, якщо хочемо рухатись у межах певної предметної сфери, або обминаючи які ми не зможемо правильно окреслити предмет нашої уваги.

* Отже, категоріальний аналіз передбачає:^ виділення категорій даної галузі знання чи пізнання; <=> встановлення типів зв'язків між ними; о системний розгляд співвід­ношення категорій, оскільки останні виправдовують себе лише в системі.Відсутність системних зв'язків між категоріями свідчить або про те, що наше пізнання непевне, фрагментарне, або оіс просто помилкове. Методи кате­горіального аналізу можна використовувати у будь-яких науках. В межах системно-структурного аналізу і до сьогодні досліджуються зв'язки так званих загально-наукових категорій.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   36




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка