Філософія, її походження, проблематика та функції



Сторінка28/36
Дата конвертації16.03.2017
Розмір8.34 Mb.
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   36

Діалектико-логічний метод (або метод діалектики). Діалектику як особливий спосіб осмислення дійсності запровадив у традиціях європейської філософії Геракліт Ефеський, хоча її прояви та елементи були присутні в міркуваннях багатьох грецьких філософів, рівно як і у філософів стародавнього Сходу. На рівень теоретичної розробленості діалектику вивів Г.Гегель, хоча в його виконанні вона постала настільки складною та абстрактною, що її прийняття та належне осмислення виявилось серйозною проблемою; деякі філософи радше були схильні взагалі відмовитись від діалектики, ніж визнати її важливість та свою недостатню в пій обізнаність.

Гегель вважав, що його діалектика постас перш за все способом самовиявлення та життєвої енергетики найпершої основи усіх процесів світу - Абсолютної ідеї. Тому теорія діалектики, за Гсгслсм, є універсальною та виправданою в усіх сферах пізнання та інтелектуальної діяльності методою побудови процесів мислення. Більше того, Гегель вважав, що діалектична логіка і є перша філософія.

Після Гсгсля палкими прихильниками діалектики вважали себе марксист: К.Маркс закликав переробити діалектик} Гегеля на засадах матеріалізму, а И. І Ленін оголосив діалектику революційною душею марксизму, всезагальннм методом пізнання та революційного перетворення дійсності,

У радянській філософії проводились численні дослідження діа.іектпкп та робилися неодноразові спроби створити "матеріа.'іііл ичнніі аналог" діалектики Г.Геїеля. Але всі вони закінчувались невдачами, і "і о з одній дуже важливої причини: самий задум пола і и діалектику в якості "законіи розвитку матеріальної дійсності" суперечив сутності діалектики принаймні в і": і еі елівському варіаніі. Справа у тім, що діалекіика розглядалась Гегелсм виключно як схематика луховни\ процесів, яка, до того м. в такому - діалектичному вигляді проявляс себе лише на рівні "другої реф:п'кі-іТ\



* За Гегелсм, (і це є безумовно виправданим, як ми побачимо далі) діалектика можлива лише там і тоді, де її коли існує щось принципово єдине (!) (така позиція, нагадаю, називається монізмом), але до того ж це єдине здатне свою єдність сприймати, утримувати і здійснювати завжди та у будь-чому. Бо саме за такої умови можна стверджувати про те, що не існує і не може існувати зовнішніх причин руху та змін дійсності, яка пояснюється через таке єдине (2). Відсутність же зовнішніх чинників змін та руху змушує визнати такими лише внутрішні суперечності (3).

• Отже, діалектичний процесе слиним, внутрішньо суперечливим і таким,

у що через такі суперечності не втрачає єдності, але вюіючас всі рухи

о суперечностей в зміст своїх подальших рухів (тобто утворюс розвиток).

Ясно, що для Гегеля такий процес можливий лише за умови

наявності в ньому внутрішньої саморефлексії, тобто

своєрідного віддзеркалювання "всього в усьому", бо ж інакше

зберегти вихідну єдність в усіх можливих рухах та змінах буде

просто неможливо. Значить, діалектика можлива лише як

процесування духу, свідомості, оскільки в природі (Гегель був

у тому переконаний) всюди панує відмінність, і усі спроби

повторити якесь явище абсолютно ідентичним тут просто

неможливо.

# За Гегелем існують такі сходинки в русі рефлекси в процесі людського пізнання: 1) чуттєвість, яка приносить в людський інтелект наданість; 2) рефлексія чуттєвого (коли людина фіксує в розумі тс, що потрапляє в їїсприйняття); 3) рефлексія рефлексії, коли свідомість фіксує свої власні рухи, пов'язані із пізнанням та реакціями на чуттєвість.

Якщо поставити питання, на якому із цих рівнів вочевидь проявляється внутрішня однорідність, ніколи не порушувана єдність, то відповідь буде досить очевидною: звичайно, на рівні рефлексії рефлексії, оскільки тут думка має справу із самою собою, тобто тут завжди с думка і тільки думка або думка спрямована на думку. Відповідно, і внутрішні суперечності у власному смислі можливі лише тут, оскільки справжні суперечності передбачають повне симетричне протистояння своїх сторін, а таке можливе лише в єдиному.

проте такому, де ця єдність весь час спостерігається і, так би мовити, для себе с прозорою.

Увага!

__ Гегелівська діалектика • це діалектика



вибудовування внутрішнього змісту самої себе спостерігаючої думки, а її змістові визначення постають виключно ідеальними визначеннями.

Можна тепер зрозуміти й те. чому К.Маркс в одній із передмов до ''Капіталу" зазначав, що діалектика може спрацювати лише як засіб впорядкування та викладу наукової теорії, а не як настанова для визначення самої реальності. Гегелівський діалектичний метод -це метод вибудовування ідеальної, тобто еталонної конструкції для тих дій та змістів, які розум встановлює як свої власні орісіл ири та системи відліку. Цим же пояснюється і те, що "елементи діалектики"(вислів В.І.Леніна) ми можемо спостерігати у будь-яких наших свідомих твердженнях, адже йдеться про те. на що орієнтується наш розум в самоусвідомлених актах, тобто про те. що у наших свідомих міркуваннях про будь-що ми тою чи іншою мірою усвідомлюємо, що йдеться про те ж саме наше міркування, тобто що саме це міркування в чомусь завжди дорівнює самому собі.

Проте було би абсолютно невиправданим та помилковим перенести діалектику розуму на процеси дійсності, із якою має справу свідомість: це було все одно, що спробувати відшукувати в дійсності ідеальну пряму на тій підставі, що ми нею оперуємо у геометрії. Але саме це намагалися зробити розробники матеріалістичної діалектики, не вміючи розвести те; що є справою свідомості від усвідомлення суті справи та проголошуючи тези про те, що сама дійсність виявляє себе діалектичною, що діалектика панує всюди: в природі, в суспільстві, в історії.

Навіть численні відкриття в галузі квантової механіки, галактичної астрономії, генетики та інформатики, які засвідчували, шо в природі скоріше відсутня повна симетрія та панує асиметрія, не примусили адептів матеріалістичної діалектики замислитись над її ночатками: адже асимсгрія вимагала визнати, що не може існувати ідеальних протилежностей, а значить їх взаємного і іереходу та виникнення нової якості в такомл варіанті, як це описувала діалектика Гегеля. А не вимагало певного перегляду гегелівського арсеналу діалектичної методології, доповнення її, зокрема, положеннями так званої негативноїдіалек гики, принципом доповнюваності в його пізі іавальній версії.



Ф Констатуємо- діаіекткчна методологія в напоиьш повному варіанті була розроблена Регелем, проте це був варіант ідеальної конструкції для самовибудовуваїтя думки на ріпні "другої рефлексії". Щоби наблизити діалектичну методологію до реалій сьогоднішнього ріння пізнання, її слід переробити та доповнити новими методологічними засобами.

Наша детальна зупинка на питаннях, пов'язаних із діалектичним методом не є випадковою. Справа у тому, що "сліди" марксистського зачарування діалектикою даються взнаки у нашій філософії всюди: наприклад, у типовій навчальній програмі з філософії, що була оприлюднена у свій час для обговорення, питання філософської методології, як і в "'славетні недавні часи", знову майже повністю обмежуються діалектикою: питання методології подаються в темі під назвою "Діалектика та її альтернативи'. Виходить, що окрім діалектики методів знову-таки не існує, або всі існуючи методи автоматично стають альтернативами діалектики. Проте реальними альтернативами діалектики постають:



релятивізм (все відносно)

софістика (свідоме перекручення думки на засадах того, що протилежності тяжіють одна до одної)

еклектика (довільне поєднання різнорідних елементів) пиридоксалізм (накопичення несумісних тверджень)

Всі означені явища скоріше постають методологічними позиціями, ніж методами, оскільки вони не мають чітко вироблених процедур застосування та концептуальних обгрунтувань.



Метод системно-структурного аналізу. Цей метод має досить широке застосування з тої простої причини, що він вимагає розглядати будь-що як таке якісно цілісне утворення (систему), яке складається із певних складових {елементи), що включені в цілком певні сталі зв'язки між собою (структура). Такому підходу підлягає будь-що, а особливо ті явища, які, наприклад, не можна піддати математичному обчисленню (соціальні, психічні та ін.).

Метод системно-структурпого аналізу мав і має численні деталізації та окремі розробки. Сюди можна віднести:

системні дослідження (тут наголос падає на системність, системну якість та ін.);

функціональний аналіз (тут на перший план виходять ті функції, які можуть виконувати системні об'єкти);

метод комплексного підходу (що вимагає залучати до аналізу всі елементи певного цілого).

Нарешті, на грунті системно-структурного підходу виникли такі авторитетні в сучасній філософії та культурології методи, як структуралізм {КЛеві-Стросс) та деконструкція (Ж.Деррида). Завдання структуралізму його творець, французький антрополог та ^культуролог К.Леві-Стросс вбачав у тому, щоби виділити найперші сталі одиниці у діяльності людського інтелекту. Для цього він вдався до вивчення міфології, оскільки саме в міфі людина не лише сповіщає певний зміст, а й не володіє методами його вибудовування, тобто тут свідомість виказує те, що працює у ній в якості її вихідних утворень. Врешті з'ясувалося, що таким утворенням (або структурою) постас діяльність медіації - опосередкування: людина наштовхується в своєму сприйнятті дійсності на певні кричущі, несумісні альтернативи, які вона намагається звести до більш простих та звичних опосередкувань (наприклад, таємницю народження та смерті звести до посівів та жнив).

* Структуралізм мав широке застосування в соціології, політології, культурології, у мистецтвознавстві, особливо - у літературознавстві: він дозволив пояснити, чому саме у пізнанні відбувається рух зведення невідомого до відомого. Деконструкцію часто розглядають як особливий варіант структуралізму, оскільки тут також стоїть завдання виділити найперші утворюючі чинники тексту, але шляхом своєрідного розкладання тексту на його первинці елементи.

Від діяльності М.Хайдеггера у XX ст. починається поширення такого методу, як герменевтика та герменевтичний дискурс.

Справа у тому, що М.Хайдеггер, прийшовши до висновку про те, що людина завжди перебуває''и/ш-бришГ, вважав, що її основним завданням стає не опанування буттям (що неможливо), а його розтлумачений. Мистецтво ж тлумачення, прихованого від часів олександрійської філософської традиції, називалося гер.ін'/“ї(ї/)7мток> (не плутати із екзегетикою, як способом входження у глибинний зміст священних текстів!).

Згідно із герменевтикою основним завданням людини посіпає внутрішнє прояснення, розтлумаченая ситуацій власного життя. Найпершою умовою такого підходу с прийняття подібних ситуацій як таких, що виводять у відкритість, доступність дещо неочевидне. Іермсневтика передбачає: а) проведення співвідношень між текстом, підтекстом чиї контекстом; 6) виявлення людського змісту У будь-яких текстових утвореннях; є) здійснення процедур розуміння на основі первинного прийняття того змісту, з яким стикається .подана в своїх спілківаїшях із дійсністю.

Нарешті, варто прояснити особливості таких методів, як трансцендентальна аналітика: йдеться про дослідження змісту таких понять, які називаються трансценденталіями. На відміну від універсалій, тобто узагальнених понять, трансценденталії утворюються шляхом включення змісту певних часткових понять в єдину лінію зв'язків і, таким чином, разом із збільшенням обсягу таких понять збільшується і їх зміст (в універсаліях же навпаки: чим ширшим є їх обсяг, тим біднішим зміст).

Увага!

Трансцендентальний аналіз передбачає виділення

" типів зв'язку, в яким включаються часткові змісти, проведення

їх ідеалізації, введення будь-якого часткового змісту в

тотальну і а непорушну цілісність, яку несе

трансценденталія.

Отже, методологічна панорама сучасної фцюсофії ще раз засвідчує нам п поліфонічний характер, її схильність до терпшюго прийняття різноманітних варіантів філософствування. Окрім того, це с безумовним свідченням складностей сучасного людського світооріентувапия та самоосмислення, наявності різноманітних вимірів сучасної онтологічної ситуації людини. Реальність сучасної людини постас все більше суб'єктивно акцентованою, духовно заглибленою, такою, в якій вже не молена провести однозначні межі між реальним у традиційному сенсі та віртуальним, людським та позалюдським, - все це і відображає методологічна ситуація сучасної фиософії.

16.4. Методи і форми наукового пізнання

Весь хід нашого розгляду пізнавальної проблематики привів до необхідності докладніше з'ясувати суттєві особливості наукового пізнання, адже не мас сумніву, що наукове пізнання сьогодні є найрезультативнішим і найавторитетнішим. Ми досить часто, обговорюючи якісь складні питання, посилаємося на науку, чекаємо саме від неї або рішучих підтверджень деяких суджень і позицій, або безсумнівних їх спростувань.

Увага!

Звернення до методології наукового пізнання

виправдано ще й тим. їло філософські напрями сучасного

методо до і ізму вважають дослідження наукового пізнання

найпершим та єдино виправданим предметом

філософії.

Загальні особливості наукового пізнання уже було окреслено. Детальніше ознаки науки, її місце в житті сучасного суспільства розглянемо в підсумковому розділі. Зараз же звернемо увагу на найважливіші особливості науки як пізнавальної діяльності.

* Наукове пізнання постає як усвідомлене та свідомо організоване, тобто знання про те, як продукувати, нагромаджувати та поліпшувати знання це стає можливим за допомогою методу, як генетичного складника науки.



За Р.Декартом, науковий метод це порядок і послідовність пізнавальних дій, що їх свідомо обгрунтовують та цілеспрямовано застосовують.

Загальні особливості пізнання проявляються у науці через наявність у ній двох рівнів пізнання: емпіричного та теоретичного. На емпіричному рівні пізнання спрямоване на здобування наукових фактів. За висловом Ф.Бєкона, "факти -живлення науки". Основне завдання емпіричного пізнання- фіксація, нагромадження та перше опрацювання фактів. Тому і

результатами емпірич-ного пізнання є факти та певні форми їх зведення, такі як класифікації, типологія, тари­фікація та ін.

Звернімо увагу на те, що факти - це не просто події або явища, що відбуваються або відбувалися. Для науки далеко

не все з такого може бути фактом. Для того, щоб певне явище стало фактом, воно повинно бути зафіксоване з допомогою певного інструментарію науки, описане науковою термінологією. Звідси й форми емпіричного пізнання: описи, зведення, протоколи.

Особливе значення мають протоколи, бо вони є найпершими фіксаціями фактів. У сучасному наукознавстві фігурує поняття "протокольних суджень", яке має досить часто вирішальне значення щодо надійності фактів.

Коли факти здобуті та певною мірою впорядковані, виникає необхідність їх подальшого інтелектуального опрацювання; це здійснюється на проміжному рівні наукового пізнання, який

описи

зведення

протоколи

с пост ер еже н ня безпосереднє опосередковане порівняння вимірювання пряме непряме описування

описування як класифікація зібраних даних

описування теоретичних положень експеримент

пошуковий

перевірочний

здійснюючий

умовно називають рівнем інтелектуального опрацювання фактів. Тут на перший план виходять деякі загальнологічні інтелектуальні процедури, проте в науці вони також здійснюються чітко, ретельно контрольовано, із застосуванням спеціальних опепаиіоиальних засобів (наприклад, апарату

аналізі розкладання фактів на їх елементарні складники

сипліші поєднання елементарних складників у складніше цілісне явище

індукція: рух думки від окремих (часткових) фактів до ідей (узагальнень)

дедукція' рух думки від загальних ідей до фактів

(індивідуальних тверджень)

ідеалізація: доведення параметрів певних фактів або явищ до гранично можливих меж для виявлення певної якості в найповнішому варіанті 'вигляді)

формалізація, застосл вання символічних позначень для

вия'ічення однорідних одиниць /рисі фактів

математичної логіки).

Отже, тут фігурують методи: аналіз та синтез; індукція та дедукція ; формалізація : ідеалізація.

Зазначені методи ми досить часто (іноді стихійно) застосовуємо в повсякденному .життєвому досвіді. У науці вони, як було зазначено, мають чітке процедурне розроблення. Використання ідеалізації та формалізації підводить до математичного опрацювання фактів. Усі



ці методи приводять до виникнення теоретичного рівня наукового пізнаний. Завдання наукових теорій опис, окреслення певної предметної сфери реальності через виявлення її суттєвих, необхідних, важливих зв'язків, функцій, відношень. Тому теорія досить часто почітаапься з відкриття законів досліджуваної сфери.

Результатом теоретичного пізнання постають наукові теорії — система раціонально-логічних тверджень, понять, принципів, законів, що співвіднесені із певними сферами



Теоретичний рівень пізнання

► аксіоматичний: виділення вихідних співвідно­шень сфери пізнання та встановлення з їх допомогою з.\псту і зв язків цієї сфери



*■ теоретичного моделювання; конструюван­ня предметних якостей за допомогою математики, теорії систем та ін.

*■ гіпотетико-дедуктнвний: формування гіпотез, що пояснюють сукупність фактів, виведення з гіпотез часткових тверджень та ЇХ пояснення

' сходження від абстрактного до конкретно­го: виділення елементарних характерис­тик фактів та зведення їх в єдину систему тверджень

• поєднання історичного та логічного: досліджують історичний процес певної сфери, виділяють у ньому необхідні зв язки, які зводять в єдину систему



- тверджень

системно-струкіурний: вивчення об'єкта як в цілісності його структури, так і його складників



Форми пізнання

міркування інтелектуальне споглядання мислене кон­струювання

Результати пізнання

реальності. Як звичайно, наукові теорії будують за принципом "піраміди": угорі розміщені вихідні концептуальні принципи науки, шо фіксують її фундаментальні установки (наприклад: "закони Всесвіту всюди однакові", "Світ є впорядкованим, тобто мас регулярність, а не безладним'', "Все підлягає формалізації та математичному обчисленню", "Будь-що, що існує, можна уявити у формі системи" та ін.). Далі йдуть принципи, їло фіксують фундаментальні якісні характеристики досліджуваної реальності, потім — теореми, закони, твердження, поняття, фактичні дані.

* Отже, наукова теорія с найбільш розвиненою та досконалою формою наукового пізнання. Щоб спростувати наукову теорію, недостатньо мати факти, що їй суперечать; слід висунути нові гіпотези, аксіоми, створити конкурентну теорію або суттєво змінити принципи наявної.

Теоретичне пізнання, як звичайно, відбувається у формах міркування, інтелектуального споглядання, мисленого конструювання та мисленого експериментування; всі вони спрямовані на побудову наукової теорії. Найчастіше при цьому використовуються такі методи: а) аксіоматичний: виділення вихідних співвідношень сфери пізнання та встановлення з їх допомогою змісту і зв'язків цієї сфери; б) теоретичного моделювання: конструювання предметних якостей за допомогою математики, теорії систем та ін.; в) гінотетико-дедуктивний: формування гіпотез, що пояснюють сукупність фактів, виведення з гіпотез часткових тверджень та їх пояснення: г) сходження від абстрактного до конкретного: виділення елементарних характеристик фактів та зведення їх в єдину систему тверджень; д) поєднання історичного та логічного: досліджують історичний процес певної сфери, виділяють у ньому необхідні зв'язки, які зводять в єдину систему тверджень. Останнім часом у наукознавстві звертають увагу на важливу роль експериментально-практичної бази науки, де створюють інженерні забезпечення наукових досліджень, прилади, провадять експериментальні випробовування наукових положень.

+ Отже, чаш екскурс у методологію наукового пізнання свідчить про те, що сучасна нагка постає дуже насиченою та різноманітною, а водночас - і складною, за арсеналом тих засобів, які вона застосовує з метою підвищення достовірності та ефективності людських знань.

жчіиимг

Висновки


й Поглиблення розуміння всіх складностей людини. Ті відношення до дійсності, її пізнавальних можливостей та засобів спричинили принципову зміну у відношенні сучасної некласичної філософії до методу та методології: вона відмовилась від пошуків єдиного універсального методу продукування істини всіма бажаючими, а перейшла до методологічного тюралізму, тобто до вироблення цілої низки пізнавальних методів, які різноманітно використовуються в межах основних парадигм сучасної фіпософп. В самому змісті методу найперше значення тепер належить його концептуальній складовій. Нарешті, саме використання різноманітних та свідомо застосованих методів зумовлює найперші та вирішальні переваги науки над буденним пізнанням.

СУТТЄВОЇ®*

Резюме


ф Особливістю.методологічної ситуації в сучасній філософії є те, що вони відійшла від методологізму та методологічного монізму, що були характерними для філософії Нового часу; в сучасній філософії проводяться розмежування природничого, соціального та гуманітарного пізнання, відповідно і її методологічні орієнтації змінюються: на перший план виходить методологічний плюралізм.

© Необхідність та виправданість уваги до питань методу у сучасній філософії зумовлена тим, що людська діяльність не детермінована генетично, а тому п не вибудовується природно-стихійним шляхом; в цілому людська діяльність розвивається від рецептурного типу внутрішньої організації до методологічного. Метод постає складним утворенням, що включає: описову, процедурну та концептуальну складові. Обгрунтування способів використання методів відбувається в межах методологій та методик.



ф У сучасній філософії в переважній більшості її напрямів вже не сповідується позиція методологізму, а тому питання методу вирішуються плюралістично: в межах провідних філософських парадигм сучасності розробляються, обґрунтовуються та використовуються

різноманітні методи, що загалом працюють за принципом доповпюваності. В топ же час існує ціла низка методів, що користуються найбільшою повагою та авторитетом і що використовуються у більшості філософських напрямів сучасності. ® Філософська методологія включає у свій зміст також осмислення тих методів наукового пізнання, які працюють на різних рівнях функціонування науки і що виводять науку на перше місце за ступенем достовірності та виправданості в сучасному пізнанні. Методологічна панорама сучасного наукового пізнання дозволяє нам краще зрозуміти, що і як відбувається у пізнанні.

(_?3 Питання для обговорення на семінарському занятті



1. Особливості методологічної ситуації в сучасній філософії: причини переходу від методологічного .монізму до методологічного плюралізму.

2. Поняття методу та його складових у сучасній філософській методології. Метод - методологія - методика.

3. Провідні методи сучасної філософії та особливості їх застосування.

4. Методи і форми наукового пізнання.

51 Теми для рефератів, доповідей і контрольних робіт

/. Мєтодопогізм як провідна установка в європейській філософії Нового часу.

2. Особливості методологічних вирішень у пекласичній філософії.

3. Методологічний плюралізм та антиметодологізм як позиції в сучасній

філософії.

4. Метод як внутрішня форма організації людської діяльності.

5. Проблеми методологічних орієнтацій в сучасній європейській філософії.

6. Особливості феноменології як філософського методу.

7. Сучасна оцінка евристичних можливостей діалектичного методу V

філософії.

8. Герменевтика та гермеиевітічиий дискурс як методологічні позиції.

9. Значення методологічної свідомості для сучасної науки.

Завдання для самостійного опрацювання і закріплення матеріалу з теми



Завдання І. Поясніть, у чому полягали очевидні недоліки методологічної

орієнтації в європейській філософії Нового часу? Завдання 2. Яких змін зазнали методологічні орієнтації у некласичній

філософії та філософії XX ст.? Завдання 3. Як співвідносяться між собою методологічний монізм та

методологічний плюралізм? В чому полягають переваги

кожного із них? Завдання 4. Яким є зв'язок парадигми філософського мислення із

методологією? Завдання 5. Якими с провідні парадигми сучасної філософії і які методи

пізнання "працюють" у межах цих парадигм? Завдання 6. Окресліть поле можливих застосувань феноменологічного

мсі оду у філософії. Завдання 7. Чому марксистський варіант застосування діалектичної

методології виявився невиправданим? Завдання 8. Які методи філософського пізнання постають в сучасній

філософії найбільш авторитетними і чому? Завдання 9. Якими с основні методи сучасного наукового пізнання і в чому

полягають особливості їх використання?




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   36




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка