Філософія, її походження, проблематика та функції



Сторінка30/36
Дата конвертації16.03.2017
Розмір8.34 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   36

СУТТЄВОЇ^;

Резюме


© Для людського орієнтування в світіфжливе значення має розуміння суті та особливостей розвитку людської історії, оскільки людина живе і діє саме в історично визначеному суспільстві; але усвідомлення особливостей історії, її відмінності від процесів природи пройшло складний історичний шлях, що врешті вилився у виникнення філософи історії; остання намагається окреслити та прояснити цілу низку найзигальиіших питань історичного розвитку та буття людини.

Ф Історія постає реальністю лише за наявності в ній: а) єдності перервного та неперервного; б) історичної пам 'яті як свідомого зберігання лінії неперервного тривання процесів людської життєдіяльності; в) свідомої діяльності, яка передбачає можливість подальшої історії; г) моменту зустрічі наявного психологічного компоненту людської діяльності із новими ситуаціями та обставинами життя; д) людського виміру, що окреслюється через єдність реальності, норми та ідеалу.

® Все, що відбувається в історії, постає результатом людських дій та вчинків, але так само, як неможна стихійно стати людиною, неможна автоматично вважити людину суб 'єктом історії; історія розвивається як переведення потенцій природи та природних потенцій людини у здобутки та зміст людської діяльності, тому суб'єктом історії постає особа; в філософії також фігурує поняття колективної особи історії.

® Умови, чинники та фактори історії визначаються в залежності від того, як вони діють на розвиток діяльності та прояви людської особи.

СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ



Лише в людях людина може знайти сховище. І той, хто хоче здаватися собі самотнім або анархістом, насправді - людина, яка налає бажанням, щоби її побачили інші.

Альбер Камю



Життєвий світ не є моїм приватним. До нього належать і інші, не лише як тіла та об'єкти мого досвіду, але як інші Я, тобто суб'єктивності, наділені такою ж активністю, як і я.

Альфред Шюц.



Суспільство володіє об'єктивною фактичністю. І суспільство, по суті, створюється завдяки діяльності індивідів, що мають суб'єктивні значення. Саме подвійна природа суспільства в термінах об'єктивної фактичності та суб'єктивних значень надає йому характеру "себе продукуючої реальності" Пітер Бергер, ТомасЛукман.

О

Соціальна філософія покликана надати людині орієнтирів щодо ЇЇ життя в суспільстві та взаємин із іншими людьми. Соціальні явища та процеси володіють особливими якостями, які не можна звести до природних, біологічних або психологічних; вступаючи в соціальну систему зв'язків, природні речі та процеси набувають нового типу впорядкування та функціонування: вони мають тепер цільове призначення, а в цілому своїм способом соціального функціонування окреслюють існуючу в певному суспільстві систему норм дії, цільових та смислових орієнтирів, мотивів поведінки. Людина, що народжується та входить у суспільне життя, також проходить через процес соціалізації, набуває соціальних якостей, що й спричиняє необхідність певних усвідомлень сутності соціальних процесів.

суттєвої^
Після вивчення матеріалу теми Ви повинні

Ь на чому базуються та як виникають соціальні якості

речей та процесів дійсності; ■^ що такс суспільство і в чому полягають його основні

функції; Ч> з яких елементів складається суспільство як цілісна

система, що забезпечує соціальне життя людства; *Ь чому духовне життя суспільства постає його

найскладнішою, але й найважливішою складовою.

виділяти спільне та відмінне у природних та

соціальних процесах;

аналізувати реальні процеси суспільного життя за

допомогою знань про складові духовного життя

суспільства;

окреслювати аспекти взаємних впливів людини та

суспільства у функціонуванні суспільних процесів.

що привносить соціалізація в природні процеси, в

тому числі - як вона змінює людину;

наскільки складними постають процеси взаємодії

суспільства та природи і чому людина не може

прагнути панувати над природою;

чому соціальні якості невід'ємні від духовних

процесів суспільного життя;

5

я



О

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

18.1. Онтологія соціального. Поняття та зміст соціальних якостей.

18.2. Поняття суспільства. Співвідношення суспільства і природи.

18.3. Суспільство як система. Основні сфери суспільного життя та їх взаємозв'язок.

18.4. Людина і суспільство: основні аспекти співвідношення.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

* ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА - сукупність процесів, станін та рівнів інтелектуально}' діяльності певного суспільства, що продукує духовні цінності та задовольняє духовні потреби людей.

* ІДЕОЛОГІЯ - складова теоретичного рівня духовного жипгіпя суспільства, що має прак7?игіі£аря\іуванш,іюктиканаспіворкштипрограшсщіаіьнихдпїг7іаоргш(іх>вува)пи їх реалізацію. Ідеологіярозроблясться теоретикаш-ідеолосами та суспічьніі'чи і політичними діячами, існує у вигляді концепцій, програм, закликів, гасел та ін.

* ПРИРОДА -в первинному значенні- та само&'іадна основа будь-яких явищ та процесів, ир володіє здатністю довільного зростання та низі шчент похідних від неї процесів; в софгчмші фіюсої/яї- такий .хід реальних процесів дійсності, що відбувається стихійно, через пряме поєднання причин та наслідків та (Теззаздиіегідь аііаііованихрезультатів.

Ж СОЦІУМ — термін, що позначає особливий тип процесій дійсності; тут наголошується на якісній відмінності соціальних процесів від усіляких інших та підкреслюється ЇХ внутрішня цілісність, особливий, притаманний їм тип внутрішньої детермінації всіх явищ та процесів; інколи терміном "соціум" позначають історично, культурно або етнічно особливий тип суспільства.

* СУСПІЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ - дотеоретичний рівень функціонування духовного життя суспііьства, що являє собою сукупність соціальних почуттів, стихійно вироблених стандартів буденного мислення, норм виразу духовних станів, емоцій, духовних традицій, тощо.

* СУСПІЛЬСТВО -сукупність людей, що здійснюспроцеси спільноїжиттсдиїльності та здатна: а) зберігати життя людей; б) зберігати та підтримувати фінкціонування певного типу соціальної організації.життя; в) продукувати духовні норми, цінності та орієнтири людського життя.

18.1. Онтологія соціального. Поняття та зміст соціальних якостей

У попередніх темах ми неодноразово використовували терміни "соціальне", "соціалізація" та деякі Інші, що знаходяться в цьому ж ряду і пов'язані із соціальністю.

* Одне із найперших завдань соціальної філософії полягає у поясненні самої сутності соціального, у тому числі у поясненні того: а) з чим взаємодіє та співвідноситься соціальне; б) чим воно відрізняється від асоціального та несоціалізованого; в) які характеристики йому притаманні та як вони реально діють і виявляються.

Сучасні соціологічні та філософські дослідження дозво­ляють виділити кілька пануючих підходів у тлумаченні соціального (соціальних процесів та соціальних якостей):

субстратію-редуктивиий підхід, згідно із яким в основі соціальності лежать генетичні, біохімічні чи якісь інші матеріально-■—►речові субстрати, тобто цей підхід намагається звести соціальне до чогось простішого, доступного для вивчення та матеріально-речового (Ф.Кріс, Ж.Моно, Е.Уілсон та ін.);

інтерактивний підхід, згідно із яким суспільні зв'язки зумовлені

__^взаємними діями індивідів, включених у загальну систему

діяльності, тобто соціальність - це сукупність певних міжіндивідуальних взаємодій (Дж.Мід, Дж.Хоманс та ін.);

структурно-функціональнип підхід, що пов'язує соціальність із

__певною сукупністю створених суспільством закладів та інституцій,

функціонуючих у взаємних зв'язках та забезпечуючих цілісність соціального процесу (Р.Мертон та ін.);

менталітетно-трансцендентальний підхід, що намагається _. покласти в основу соціальних явищ та процесів деякі вищі або абсолютні цінності, нормативи, взірці, сенси, наприклад релігійно-культового плану (М.Вебер, В.ДільтеЙ, М.Шелер та ін.);

діяльнісний підхід до пояснення та розуміння сутності соціального, що панував у марксистських дослідженнях; при цьому на перший "' план виходили дослідження співвідношення процесів опредметнення та розпредметнення, тобто вважалось, що специфікою людських стосунків є те, що вони опосередковані речами, які постають продуктами людської перетворюючої діяльності. Велика різноманітність розглянутих підходів вимагає ретельного осмислення природи соціального. Осмислюючи сутність соціальних якостей, ми можемо зафіксувати цілу низку

незаперечних положень.

Ми не знаємо ніяких інших варіантів виявлення та дії соціального, окрім його функціонування на основі природного. Людина, суспільство, суспільна історія виникають на грунті та в осередді природи: як би ми їх не розглядали, де б не шукали їх

є 5


З а

о
о х

о и


О

корені, зрозуміло, що поза природними процесами ми не знаходимо ні людини, ні історії.

І Соціальні якості виникають лише на базі природних якостей, • властивостей та процесів.

Виникаючи на основі природного, соціальні якості виявляються надприродними. Можна цілком виправдано прийняти тезу про те, що, з одного боку, соціальні якості підлягають фіксації "чисто емпіричним шляхом "; інакше ми не змогли б шукати слідів зниклих цивілізацій або намагатись увійти в контакт із ще невідомими; з іншого боку - це особливі якості, які не притаманні самі по собі природному, а тому їх молена фіксувати лише за допомогою свідомості, тобто вони вимагають для свого аналізу запуск в хід таких інструментів, що мають ідеальну, інтелектуальну природу.

Поставимо питання: яким чином виникає цей сплав чуттєвого гапозачуттсвого, сплав, що постає соціальністю та соціальними якостями? Відповідаючи на це питання, ми не зможемо обминути фактор людської перетворюючої діял ьності: соціальні якості виникають шляхом перетворення природного материну, процесу або стану, в результаті якого природні предмети, явища та процеси набувають дечого принципово нового, а саме: нових форм, нового структурування та впорядкування, нових способів дії та нових функцій.

В цілому предмети, які пройшли через людську перетворюючу діяльність, припиняють функціонувати у відповідіюсті із природними властивостями І включаються у культурно-історичнип цикл свого буття. Соціальні якості, на відміну від природних якостей, створені людиною, служать людині; сама їх сутність, а також суспільний розвиток визначаються 'їх відношенням до людини та людства, їх особливою функціональною роллю у суспільстві. Ті речі, що набувають соціальних якостей, вступають у зовсім інший життєвий цикл.

До цього можна додати: соціальні якості речей зовсім не обов'язково жорстко пов'язані з їх корисністю; скажімо, коли давній митець малював наскельні малюнки, або оздоблював орнаментом якийсь виріб, то в такого роду діях в кращому випадку можна побачити благо якесь опосередковане, а не пряме, а у розвиненому суспільстві існує досить велика кількість видів діяльності, свідомо спрямованих на людське самовиявлення, а не на продукування якихось благ. Звернемо при цьому увагу й на те, що названі компоненти - природна основа, процес формотворення та виникнення нових функцій - стосуються і людини: не лише у процесі формування суспільства, а

іі у будь-якому вихованні та навчанні в людині відбуваються такі зміни, які дозволяють їй жити та діяти принципово інакшим способом, не властивим її генетичним попередникам із тваринного світу, хоча вони можуть мати ту ж

принципову анатомічну будову, що й людина.

^Природні ї'-речі явіица, \1

\?-.- процеси ''.--'

Людська'

створююча1 -, т,

З і Новевпо1



діяльність.-. І .

- їСїР І Новіф;



Фуикцюнувйню

в системі

сі спільних

зв'язків

* Людина вступає у новий тип зв'язків, взаємодій, способів задоволення своїх життєвих потреб, а це значить, що не лише предмети зовнішнього світу, а п сама людина набуває соціальних якостей.

У чому ж полягає найбільш різка відмінність між якостями соціальними та природними? Поява нових якостей як у тих випадках, коли йдеться про природні речі, так і тоді, коли йдеться про людину, не пов'язана із виникненням якихось принципово нових матеріально-природних субстратних утворень. На відміну від цього, будь-який розвиток природи, космосу передбачає виникнення нових структурних утворень, сполук або нового матеріалу; скажімо, носієм хімічних властивостей речовини є ^молекула, носієм біологічних процесів ^жива клітина та ін. Соціальні процеси виникають на грунті вже наявних природних явищ, які лише проходять через процеси перетворення, а це значить, що соціальні явища реально Існують лише в людському, певним чином організованому та спрямованому способі життєдіяльності.

Увага !


Складається досить своєрідна ситуація: в

русі природних процесів через людську діяльність

виявляється та фіксується межа, на якій цей рух досягає

'своїх граничних можливостей та визначень. Тому на цій межі



весь цей рух ніби обертається на свої попередні субстратні основи,

але із новими орієнтирами: природне змінюється у

відповідності із загальними предметними

типологіями, класифікаціями, а також - із

людськими сенсами та намірами.

Який сенс може мати таке обернення природно-космічного процесу на свої попередні виявлення? Оце виведення будь-яких форм сущого на свою граничну межу дає можливість людині здобувати для свого життя не випадкові чи умовні орієнтири, а надійні, суттєві системи відліку та оцінок дійсності. Та картина світу, яка відкривається перед людиною завдяки наявності подібних орієнтирів, постає тепер не чуттсво-речовою, а предметною, поділеною на роди, види, типи дійсності, а не просто на властивості чи ознаки. Такої картини дійсності окрім людини ніхто не здатний ні здобувати, ні фіксувати, ні розуміти: орел, наприклад, бачить краще за людину, проте він бачить речі не в їх родових чи типологізуючих класифікаціях, а лише у тих їх властивостях, які йому дозволяє сприймати будова його організму.

* Отже, дослідження соціальності засвідчує, що людина не може пізнавати та перетворювати світ поза тим, щоб у чомусь не наслідувати та продовжувати світову космічну еволюцію; у цьому сенсі до певної міри людина є створенням природи. Але, з іншого боку, людина не може цього здійснювати і поза тим, щоб створювати те, що у межах природної еволюції постає неможливим: вона виводить предмети діяльності і пізнання на рівень фундаментальних, всетгальних характеристик буття.

Соціальне орієнтує нас в дійсності принципово іншим, не природно-біологічним способом, але, водночас, соціальне постає як система обмежень, регламентацій, вимог та заборон. Соціальне є там, де є можливість і прагнення на основі сталих, всезагальних класифікацій визначити межі реального та доцільного функціонування явищ, речей та процесів, що потрапляють у сферу людської життєдіяльності. Далі - це прагнення ввести ці речі в регламентований (хоча б в деяких важливих для людини окресленнях) спосіб (чи режим) функціонування. Це значить, що набуття речами соціальних якостей передбачає їх цільове функціонування, тобто їх спрямування до виконання певної функції шляхом обмежень та контролю. Якщо у відношенні до природних речей та процесів ми в дуже обмежених рамках можемо застосовувати запитання "Задля чого?", то у відношенні до соціальних явиш та процесів

перетворені природні явища

таке запитання, навпаки, передбачається. Тому будь-яка соціальність передбачає технологізацію, впорядкування та навіть ритуалізацію людських дій: в останньому випадку людина просто засвідчує свою готовність діяти у певному соціальному режимі або статусі.

Отже, соціальні якості - це перетворені природні якості. Соціальні якості є там. де природні процеси виведені на межі загальних визначень та типологій. Вони передбачають надання явищам та процесам нового типу впорядкування та

функціонування, тому предме­ти, наділ єні сої (іальними якостя­ми, мають цільове призначення та передбачають існування певних норм, стандартів та обмежень того природного матеріалу (або процесу), що набувас таких якостей. Вони можуть сприйматися та оцінюватися тільки свідо­містю, оскільки вони не притаманні речам самим по собі і не передбачають наявності особливого речового матеріалу

природні процеси, шо виведеш на межі загальних предметних визначень

тип впорядкування явищ та процесів, що передбачає іх цільове призначення

наявність норм, стандартів обмежень у новому функціонуван­ні перетвореного природньою

сприймаються та оцінюються

ТІЛЬКИ СВІДОМІСТЮ

реалізуються лише у

свідомій людській

діяльності

для свого існування. Соціальні якості набувають реальності лише в людській, певним чином організованій та регламен­тованій діяльності як спосіб впорядкування останьої.

За змістом соціальні якості завжди постають свідченням наявності певних пред­метних орієнтацій людини, баченням у дійсності того, що не лежить на її поверхні.

т Соціальне - це виборена у природи територія людського.

Нас так цікавлять здобутки давніх часів та цивілізацій тому, що вони можуть надати нам зразки якогось іншого типу людськості, відкрити якісь нові можливості.

Оскільки соціальне виявляє та прокреслює на тлі сущого предметні грані дійсності, остільки воно постає не просто

людським, а вселюдським, тобто будь-яка людина, будь-яких часів та народів здатна сприйняти ці грані, ввести їх у свою діяльність та орієнтуватись на них у життєдіяльності. Вислів "Ніщо людське для мене не є чужим" чудово передає цей момент.

Увага!

Тому соціальне передбачає продукування та



закріплення всезагальних взірців (парадигм) людського

способу буття, щоправда, завжди за якихось конкретних обставин,

з певними конкретно наданими природними можливостями

та умовами, на певному рівні людських вмінь.

знань, досягнень.

Звідси також постає зрозумілим, чому соціальні процеси завжди сповнені певної боротьби, протистоянь, внутрішньої напруги та конфліктів: різні люди по-різному розуміють, як саме, із дотриманням яких меж повинна функціонувати соціальність, а до того ж остання завжди перебуває у сперечанні Із природним як ззовні людини, так і в самій людині. Стихійні прагнення людини штовхають її на порушення певних соціальних норм, у той час. як від інших людей вона схильна вимагати їх дотримання.

Соціальне - це ті діючі структури, що формують, регламентують та спрямовують життєдіяльність людей.

Соціальний процес - це певним чином та на певному рівні предметно, а потім І соціально, і морально, і юридично унормований процес, людських самоздІйснень та самовиявлень. - >

Т

Сутність соціального полягає у виявленні та фіксації предметних меж, визначень та орієнтацій як світу, так і людини - а її індивідуальних та колективних проявах.

18.2. Поняття суспільства. Співвідношення суспільства і природи

З'ясування сутності соціального дозволяє нам стверджувати, що суспільство не можна зводити до співіснування великої кількості людей, адже можуть існувати і суто тваринні форми колективного виживання: зграї, табуни, популяції та ін. Суспільство є лише там, де спільна життєдіяльність людей виведена за межі суто екологічного, тобто пристосувального способу функціонування, де вона орієнтована у відповідності із виявленими всезагальними межами буття як людини, так і природи. Суспільна організація життя передбачає наявність соціальних структур, що її унормовують та впорядковують. Це значить, що функціонуюче суспільство повинно задовольняти принаймні три провідні потреби.

Три провідні потреби; Що "їх задовшьняє суспільство ','

збереження та відновлення життя членів суспільства

підтримання стабільного

функціонування соціальної

______організації жипя_____

культивування вищих луховних потреб у членів суспільства

Означені найперші потреби, що складають засади буття суспільства, пояснюють і виправдовують нам окреслені раніше основні підході! до розуміння соціального:

оскільки суспільство не може існувати без живих людей, сміє останніх молена приймати за його вирішальну ознаку;

оскільки воно повинно також: створювати соціальну організацію .життя, стабілізувати та підтримувати її функціонування, молена вважати іпапитуалізацію вихідною ознакою як соціального, так і суспільного;

оскільки все попереднє передбачає людську співпрацю, інтеракціонізм також мас своє пояснення та виправдання;

оскільки соціальне та суспільне передбачає свідоме продукування духовних, ціннісних, смислових та мотиваційних орієнтирів, можна вважати небезпідставним і менталітетно-траисцепдентальний підхід.

Отже, розглянуті вище підходи можна вважати

виправданими тому, що вони виділяють окремі справді

важливі характеристики реального буття суспільства, але подають їх як єдино можливі чи вирішальні.

. Суспіпство - це форма спільної Життєдіяльності людей, що сприяє у збереженню та відновленню життя останіх (а), ця форма заснована т на засадах соціальних норм, структур і стандартів (б) та у відповідності із вищими духовними орієнтаціями людини (в).

Інколи, задля того, щоби підкреслити принципову цілісність, невіддільність означених моментів одне від одного, вживають термін 11соці\ м"

Соціум - це суспільство, як особливий тип-процесів дійсності, що характеризується єдиною визначеністю всіх явищ і процесів, які в ньому відбуваються. • • -,, -.*

Окреслюючи зміст поняття с\сппьеіва ми не можемо обмищ ги і того, що суспільством називають як загальну форму організації людської життєдіяльності (в цьому сенсі суспільство протистоїть природі), так і конкретні прояви такої форми (наприклад,* ліберальне суспільство, * розвинене суспільство,* цивілізоване суспільство та ін.). В цьому останньому варіанті можна вести розмову про співіснування, взаємодії та взаємовпливи різних суспільств, існуючих в одну і ту ж історичну епоху.

Крім того, суспільством ми називаємо не лише сучасні спільності людей, а й ті, які історично відбулися, проте сьогодні вже зійшли зі сцени історії.

Тому, коли йдеться про реальне функціонування суспільства в часі, варто розрізняти такі моменти: 1) суспільство - це соціально організована спільна життєдіяльність маси людей (суспільство як форма організації життєдіяльності людей); 2) суспільство - це певний конкретний тип соціальної організації людської життєдіяльності (суспільство як тип соціальної інфраструктури); 3) суспільство -це сукупність історично здійснених суспільств (суспільство як історичний процес зміни різних суспільств). Якеб суспільство ми нерозглядали,

соціально організована спільна життєдіяльність маси людей

З 3 ^-ч

Певний конкретний тип N



соціальної організації людської ]_ життєдіяльності /

сукупність історично здійснених суспільств

сукупність людей

соціальна інфраструктура

історичні типи суспільства

задля повноти та виправданості наших суджень про нього, ми повинні враховувати названі моменти.

Проте, перш за все, як вже було показано, суспільство функціонує в межах природи та на засадах природних процесів. Питання про співвідношення суспільства і природи в наші дні постає одним із найбільш болючих, оскільки саме в цьому питанні перспектива загибелі окреслилася перед сучасним людством досить реально. Оцінка сучасної ситуації взаємодії суспільства і природи вимагає виявлення основних аспектів цієї взаємодії. Елементарна логіка вимагає від нас при дослідженні будь-якої взаємодії брати до уваги три моменти:

з'ясовувати, що є стильного між сторонами взаємодії;



Ь що сміле ними відмінного;

Ь як колена із сторін впливає на іншу та реагує на зворотні впливи.

Спільне між суспільством та природою

—^ суспільства виникає і функціонує в середині природно-кисмічного процесу, а тому суспільні явища не можуть не узгоджуватись із загальними законами останнього; в цьому плані суспільство постає продовженням природно-космічного процесу.

—^ і суспільство, і природа існують реально, тобто вступають у зв'язки, діють та реагують на дії.

—► між суспільством і природою відбувається постійний процес обміну речовиною, енергією та інформацією, їй о було би неможливим при відсутності між ними спільного.

г матеріал природних іа суспільних явиш за вихідними складовими є однаковим, тобто ті ж самі атоми, елементарні частинки, енергетичні носії функціонують як в природі, так і в суспільстві.

Проте між суспільством і природою існують і суттєві відмінності, які інколи можуть поставати як несумісні.

Відмінності між суспільством і природою

► дії природних законів в межах суспільства втрачають свою однозначну імперативність, можуть тут або міняти спрямування своїх проявів, або взагалі блокуватися.

№- суспільні процеси орієнтуються на так! цінності, смисли та мотиви, які не мають натуралізованої форми виявлення.

► темпи зміни суспільних явиш значно перевищують зміни природи.

”. в розвиненому суспільному процесі можуть створюватись і принципово нові матеріали, сполуки речовин, носії матеріальних властивостей та енергії.

* В цілому можна сказати, що в межах суспільства природні процеси значною мірою втрачають свої якості, можуть суттєво змінюватись, міняти як характер, так і напрями своїх дій. Інколи це подають інакше: природні процеси відбуваються стихійно, у прямому поєднанні причин та наслідків - без попереднього замислу, а суспільні процеси відбуваються в умовах наявності свободи вибору, тобто вірогідно та варіативно, із цільовим, ціннісним та смисловим спрямуванням.

Моменти тотожності та відмінності, що існують між суспільством та природою, стають підставами для формування різних однобічних підходів до тлумачення їх взаємодії. Наполягання на тому, що між суспільством та природою не існує якісних меж, приводить до різних натуралістичних концепцій: біологізаторських або психодогізаторських (таких, наприклад, як концепція З.Фрейда). Напроти, занадто перебільшена оцінка ролі соціальних чинників у житті людини і суспільства, ігнорування того факту, що соціальні якості виникають лише на основі природних, приводить до появи різноманітних варіантів вульгарного соціологізму (він був досить розповсюдженим серед ідеологів радянської системи).

Нарешті, занадто різке протиставлення суспільства природі може породжувати або трактування суспільства як чогось ворожого природі, спотвореного природного, або, навпаки, проголошення тези про тотальний наступ на природу (наприклад, російський мислитель кінця XIX - поч. XX ст. М. Фєдоров прямо стверджував, що першим ворогом людини постає природа). Відповідно до вимог наукової методології та найперших особливостей філософського мислення виправданим можна вважати лише такий підхід, який не спрощує всіх сторін та нюансів у співвідношенні суспільства та природи, хоча його здійснення вимагає серйозної та складної інтелектуальної роботи.

Із розглянутого стає також зрозумілим, що взаємовпливи суспільства і природи можуть бути доволі різноманітними. З одного боку, природні умови можуть бути настільки сприятливими, що людська свобода та ініціатива будуть майже зайвими, а, з іншого боку, вони можуть майже знищувати прояви останніх своїми бідністю та суворістю. В свою чергу, суспільство далеко не завжди будує свої стосунки із природою з належним ступенем розуміння їх засад і можливих наслідків. В оптимальному варіанті соціальні якості повинні виводити природні речі, явища та процеси на ту межу, де характеристики останніх проявляють себе із повнотою та виразністю.

Саме так, наприклад, в людській діяльності повинні проявлятися твердість металів, прозорість скла, пластичність глини, міцність та теплова інертність деревини та ін. Проте досить часто заради використання деяких характеристик природних речей останні можуть спотворюватись, руйнуватись, використовуватись так, що шкода від такого використання може суттєво перевершувати користь. Але і природні процеси не варто розглядати в окресленнях дбайливої неньки людини: деякі природні катаклізми у відношенні до суспільства можуть набувати -характеру катастрофічного і навіть -есхатологічного. В останньому варіанті це означає винищення деяких етносів або суспільних осередків.

Наприклад, відомості про всесвітній потоп деякі вчені сприймають цілком серйозно, а зафіксовані хроніками епідемії чуми інколи знищували до третини населення деяких країн.

До того слід додати, що оптимальний варіант стосунків між суспільством та природою в деяких ситуаціях може бути неможливим, оскільки людина просто змушена ділити всі впливи природних чинників на себе та суспільство на сприятливі та несприятливі: скажімо, дія вірусів, суховіїв, землетрусів та ін. В даному випадку людина завжди буде намагатися блокувати подібні негативні дії та впливи природи, а, значить, вона буде втручатися в неї, порушувати її власну збалансованість.

Слід сказати, що ті предметні межі та визначення, які людина своєю діяльністю накладає на природні явища, постають дія останніх водночас і можливими, і неможливими. Якщо би природні процеси взагалі не могли приймати нові форми, що їх їм надає людина в процесі своєї суспільної життєдіяльності, соціальні якості речей просто не відбулися б. Проте означені нові форми для самих речей не є їх природним станом, тобто вони виявляють не просто властивості речей, а лише ті властивості, які виявляються при зустрічі даних речей Із внутрішніми вимогами та потребами людськоїдіяльносгі. Через це в суспільних процесах розкриваються, виявляються суттєві характеристики як природи, так і людини. Тому соціальне постає і узгодженим, і неузгодженим із природним, а суспільство перебуває з ним і в гармонії, і в конфлікті. Але окрім усього іншого це значить, що той матеріальний субстрат, на якому або через який досягається ота кардинальна межа в еволюційному процесі, межа водночас сходження та розходження еволюції та еманації, постає володарем незвичайних властивостей - бути границею, "точкою" зустрічі явищ матеріального та духовного планів, природних та надприродних, часткових



та фундаментальних. А це досягається, як відомо, лише на рівні особливого роду біологічних процесів, які включають у свій зміст найважливіші характеристики попереднього еволюційного процесу.

Біологічні лроцеси стають вихідною основокі, та-.невщ'ємндїЗ складовою соціальних процесів, а найпершим^визначення^ людини стає "трактування п як істоти бюсощальної-^^'-г^і^^

У світлі розглянутих вище особливостей соціального, співвідношення природи та суспільства, ми можемо тепер сказати, що на конкретному змісті соціального обов'язково позначаються стан та особливості того біологічного, на якому виявляються та закріпляються соціальні якості та суспільні процеси. Тобто, етнічні, місцеві, регіональні особливості суспільного життя, побуту, культури, моральних звичаїв - це не вигадки, а ті реальні речі, які ми змушені прийняти і визнати, заглибившись в аналіз суспільних явищ. Тут не повинно бути невиправданих перебільшень та перекосів: адже раніше ми відзначили, що соціальне - це загальнолюдське, але в реальному своєму житті воно конкретно-людське, тобто загальнолюдське, подане у конкретних матеріаль­них формах, барвах, наявних засобах життя та ін.

* Поставимо пряме питання: чи випливає із розглянутого висновок, що у вихідному змісті соціальне є ідентичним собі завжди та всюди, а його різноманітність зумовлена виключно матеріальними складниками його реального функціонування? Такий висновок можливий, проте він не зовсім виправданий, оскільки не враховує такого моменту: соціальне - це виявлення предметних та смислових типологій саме природного, тому в ситуаціях урізноманітнення природного так само різноманітною постає і соціальна предметність.

Увага!

Соціальне і природне ми повинні розглядати



приблизно так, як розглядають співвідношення лекала

та проведеної з його допомогою лінії: контури збігаються,

проте лінія діє реально і функціонально, а лекало лише фіксує та

зберігає її як форму, що організовує наступні дії людини. Чим

більше існує форм, норм, стандартів соціального, тим

більше перед нами виявлень людини,

суспільства та природи.

18.3. Суспільство як система: основні елементи

суспільного життя та їх взаємозв'язок. Духовне

життя суспільства

Розгляд суттєвих характеристик суспільства дозволяє виділити у ньому як мінливі (динамічні), так і сталі (статичні) елементи. Адже без фіксації сталих моментів суспільного життя ми навряд чи змогли б зафіксувати рух історії: важливо знати, що саме перебуває в Історичному русі. Реальна історія людства — це рух у часі, який здійснюють певні суспільні одиниці або структури. В історії виникали та зникали різні форми організації суспільного життя. Але сьогодні ми можемо сказати: розвинене суспільство має певну, більш-менш усталену структуру. У її основі лежить необхідність ■забезпечення основних життєвих потреб та виявлень людини (що ще раз засвідчує: не людина існує для суспільства, а форми суспільної організації — для людини). Сучасний стан суспільства вимагає нормального функціонування у ньому принаймні наступних основних елементів: сфери матеріально-виробничої діяльності; сфери економічної діяльності; сфери побуту та сімейних стосунків; сфери соціальних відносин, органів та інституцій (у тому числі - органів управління різного рівня); сфери духовного життя суспільства.

Названа сукупність елементів суспільного життя:

*•■ забезпечує задоволення усіх основних життєвих потреб людини (матеріальних, соціальних, життєвих, творчих та духовних);

ь+утворює цілість суспільного "організми ";

ш створює умови для історичного процесування суспільства;

*” дає змогу з 'ясувати, що саме та з якими особливостями змінюється у суспільній історії.

Які із зазначених елементів суспільного життя можна було б вважати основними, базовими для суспільного життя? У відповідь на це питання слід підкреслити: оскільки йдеться саме про системний характер суспільного життя, то в системі не можна якісь окремі елементи розглядати як провідні, а інші — як другорядні. Системна якість характеризується тим, що, впливаючи на будь-який елемент, ми впливаємо на всю систему




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   36




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка