Філософія, її походження, проблематика та функції



Сторінка31/36
Дата конвертації16.03.2017
Розмір8.34 Mb.
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   36

тг

загалом. Тому слід говорити про те, що всі названі елементи повинні бути в оптимальних відносинах, шо кожен із них повинен виконувати свою функцію у межах системи, не підміняючи, не применшуючи і не гальмуючи всі інші. Якщо ж у будь-якому з цих елементів суспільної системи починають відбуватися руйнівні, кризові процеси, то це неодмінно позначиться на якості та функціонуванні всіх інших. Інколи стверджують, що без успіхів економіки або без розумної політики не може бути нормального суспільного життя. Це слушно, але так само не може його бути без стабільної сім'ї, без нормального функціонування культури, без законності та моралі.

♦ Водночас відзначимо, що за певних умов на перший план у функціонуванні суспільства можуть виходити окремі сфери життя (скажімо, економіка, державна політика та ін.). Але при вирішенні їх проблем не можна не враховувати саме системний характер організації суспільного життя, інакшев суспільстві виникігуть небажані деформації.

Наприклад, коли сьогодні звучать судження про те, що розв'язання проблеми економіки автоматично розв'яже питання політичного життя, розвитку науки та культури, то з ними можна погодитися лише частково. Справді, вихід з економічної кризи необхідний хоча б тому, що вона блокує нормальний розвиток процесів у деяких інших сферах суспільства, наприклад, розвиток освіти погіршує моральний стан суспільствата ін. Досить очевидним є те, що без законодавчої бази, без політичної волі не може бути нормального економічного життя. Своєю чергою, без зусиль, спрямованих на розвиток культури й освіти, марно сподіватися на їх процвітання за умов економічного благополуччя. Попри все те можна стверджувати, що економіка становить загальну умову, вихідний грунт суспільного розвитку, культура й освіта — його інтелектуальний чинник, а політика та законодавство - активно-дійовий. Економіці потрібні простір, обрії руху; культурі та освіті — увага; політиці та законодавству — здоровий глузд, чіткі й ясні програми. Того вимагає системний характер суспільного життя.



ЗІ всіх сфер суспільного життя найскладнішою, але водночас і найважливішою для існування соціальних явищ і процесів виявляється сфера духовного життя суспільства, оскиьки саме тут виробляються, закріпляються, вдосконалюються та передаються від покоління до покоління, від людини до людини ті предметні, смислові та ціннісні орієнтири, які, як ми з 'ясували, необхідні і для життя суспільства, і для життя окремої людини. Духовне життя не підлягає чітким окресленням, однозначним фіксаціям та виправданому і прогнозованому регулюванню. По

сьогоднішній день залишається під великим знаком запитання проблема стимулювання духовних процесів суспільства: як, наприклад, можна сприяти збільшенню кількості геніальних творців та творів? Яку систему освіти і виховання можна вважати оптимальною щодо збагачення духовного потенціалу суспільства? Не викликає сумніву те, що жорстка регламентація інтелек­туальної діяльності приводить до її збіднення і виродження, проте і вседозволеність, нічим необмежена сваволя в цій сфері не йде їй на користь. Не можна робити відкриття "за планом", тим більше -геніальні, але навряд чи можна вважати виправданою політику пасивного очікування стихійних "проривів" в духовному житті, особливо, наприклад, у науковому пізнанні.

* Отже, всіляке "занадто" тут не підходить. Духовне життя суспільства функціонує як складна саморегульована система із її внутрішніми тенденціями та чинниками.

В цій складній системі прийнято виділяти її основні елементи, рівні та стани. До основних елементів духовного життя відносять усю ту сукупність думок, норм, ідей та принципів, які, як звичайно, пов'язані із функціонуванням найважливіших сфер суспільного життя. Тут фігурують: економічна, правова, моральна свідомість, мистецтво (ширше - естетична свідомість), релігійна свідомість, архетипи колективного несвідомого. Орієнтування в змісті та функціях даних елементів духовного життя суспільства є необхідним для суспільства та окремої людини, оскільки, з одного боку, лише при цьому можна свідомо впливати на різні сфери суспільного життя, а, з іншого боку, це дозволяє людині орієнтуватися в перспективах свого духовного розвитку. Наприклад, знайомство із суттєвими проявами естетичної свідомості та естетичного почуття дозволяє людині краще, розуміти та виявляти причини впливу на неї краси, гармонії, музики, серйозно ставитись до ролі мистецтва в житті людини і суспільства. Так само не може не зачіпати нас і питання про природу моральних норм: за їх виконанням не стежать ніякі спеціальні каральні чи примусові органи, проте людина інколи ладна віддати життя, ніж зрадити своїм моральним принципам.

а У духовному житті розрізняють також такі його рівні: " рівень масової свідомості та рівень суспільної ідеології; при цьому перераховані раніше елементи суспЬіьного духовного життя можуть функціонувати на обох цих рівнях.

* Рівень масової свідомості - це рівень переважно стихійного формування та функціонування у суспільстві певних поглядів, уподобань, стереотипів поведінки, типових прийомів розуміння та осмислення. Інколи цей рівень називають суспільною психологією; він досліджується спеціально соціальною психологією.

* Доведено, наприклад, що психологічний стан людського натовпу не можна розкласти на суму психологічних станів людських одиниць, що включилися у цей натовп: тут діють стихійні сили та стимули.

Велику роль у масовій свідомості відіграють масові уявлення про соціальний престиж, моду, життєвий успіх.

Важливим регулятором процесів масової свідомості постає явище "соціальних ролей", яке передбачає існування сталих образів типового виконання людиною певних соціальних функцій: наприклад, "'якщо я батько, то я повинен...", і т. ін.

* Суспільна ідеологія являє собою рівень продукування соціальних ідей, принципів, теорій та концепцій. Ясно, що цей рівень формується та функціонує із значно більшим, ніж суспільна психологія, елементом свідомих, цілеспрямованих дій.

Суспільні ідеї, як звичайно, виробляються мислителями, інтелектуалами або ж спеціальними соціальними відомствами (наприклад, військовими). Ясно, що суспільна ідеологія не може бути вільною від впливів суспільної психології, проте вона є більш чіткою, деталізованою, внутрішньо пов'язаною, аргументованою, а тому і більш дійовою. В історії суспільства спостерігається суперечливе відношення до суспільної ідеології: час від часу з'являються аргументи щодо упередженості, заангажованості, а тому - навіть шкідливості ідеології як для окремої людини, так і для суспільства в цілому, оскільки, як доводиться, ідеологія ніколи не буває об'єктивною; вона нав'язує людям якийсь частковий інтерес як загальний. Проте так само виникають і поширюються думки про корисність і необхідність ідеології задля злагодженості в суспільстві. Як звичайно, опозиційні владі люди чи соціальні сили виступають проти пропаганди якоїсь ідеології як загальної. Але коли вони самі приходять до влади, їх ставлення до ідеології змінюється на прямо протилежне: свою ідеологію вони тепер намагаються

видавати за найкращу та ігайпотрібнішу всьому суспільству.

” Звідси можна зробити висновок про те, що суспільна ідеологія постає засобом цілеспрямованих впливів певних соціальних сил на масову свідомість та стан суспільства в цілому; це є певна програма соціальної діяльносш/. Тому ідеологія, як звичайно, подається у вигляді закликів, програм, гасел, стереотипів, соціальних догматів та ін. У зв'язку із цим в суспільних науках інколи проводять розрізняння між соціальною ідеологією та теоретичним рівнем духовного життя суспільства: ідеологію розглядають як зацікавлену та цілеспрямовану суспільну думку, а теоретичну свідомість як таку, що прагне до зваженого, об'єктивного вивчення та осмислення дійсності.

Звідси стає зрозумілою виправданість заклику звільнити гуманітарні та соціальні науки від ідеологічних акцентів, залишити ідеологію політичним діячам, партіям та соціальним силам, не плутаючи їх із наукою, в тому числі-- із науками суспільними та гуманітарними. Проте було би необачним зрозумі ги це так, що суспільству потрібна або лише наука, або лише ідеологія; насправді реальні суперечності між наукою та ідеологією постають одним із сі имулів розвитку духовного життя суспільства.

Окрім цього окремо виділяють та досліджують стани духовного життя суспільства, де можуть фігурувати: активний стан (зумовлений, наприклад, бажанням більшості суспільства включитися у виконання якихось соціальних програм), акцентований стан (наприклад, масового патріотизму або військової агресивності), пасивний стан (суспільної апатії або скепсису) та збалансований стан (що передбачає наявність моментів усіх можливих станів без очевидного переважання якогось окремого). Між всіма названими структурними одиницями духовного життя спостерігаються взаємні впливи та взаємні кореляції: так, наприклад, успіхи науки або великі досягнення мистецтва можуть привести до змін у станах духовного життя, а останні, у свою чергу, можуть стимулювати розвиток певних напрямів духовних процесів; зміни, що відбуваються у галузі суспільної ідеології можуть певним чином змінити масову свідомість та громадську думку, а останні також можуть суттєво вплинути на те, які саме ідеї пропагуються, висуваються на перший план у суспільних процесах.

При розгляді процесів духовного життя в науці також фігурує поняття духовної (або інтелектуальної) атмосфери суспільства; як звичайно, при цьому йдеться про стан духовного життя та

можливі тенденції його зміни. Така атмосфера передбачає, що певні події, гасла, ідеї можуть мати цілком визначені результати. Або ж вона постає як така, що сприяє виникненню та поширенню цілком певних поглядів, настроїв та ідей.

* Досвід суспільної історії на сьогоднішній день засвідчує: найбільш сприятливими для духовного життя постають демократичний лад суспільного життя та політика лібералізму (сприяння розвитку людської активності у різних сферах життя), поєднані із постійною увагою з боку управлінських суспільних інститутів до процесів духовного життя, експертних оцінок її станів та певних заходів стимулювання розвитку її окремих ділянок. Найважливішою умовою таких заходів постас визнання та дотримання свободи думки, слова та Інформації; виконання такої умови дозволяє характеризувати певне суспільство як "відкрите".

18.4. Людина і суспільство: основні аспекти взаємозв'язку

Як з'ясувалося, людина і суспільство пов'язані між собою глибинними зв'язками: і те, і інше набуває своїх власних якостей лише на основі соціальних процесів, тобто в процесі зміни природи - як тої, що оточує людину, так і тої, що діє в самій людині і постає її природними потенціями та завдатками.

З давніх часів люди сприймали та осмислювали себе як органічну частку людського загалу: чи-то роду, чи сім'ї, чи нації, етносу або народу. Архаїчна людина усвідомлювала себе як вияв загальної колективної сили; в Стародавній Греції (як і в деяких інших народів) найстрашнішим покаранням вважалося вигнання за межі проживання полісу (етносу або народу). Арістотель в своїх творах визначав людину як "істоту суспільну", а К. Маркс визначав сутність людини як сукупність певних суспільних відносин. Проте в людській свідомості фіксувались не лише моменти злиття людини із людською спільністю, а й моменти їх протистояння та навіть - ворогування.

Ще в міфах звучав мотив про те. що окремий індивід може чимось відокремитись, відпасти від загалу (як. наприклад, Прометей із загалу олімпійських богів); в давньогрецьких трагедіях змальовувались ситуації, коли окрема людина протиставляла себе роду.__________

В усіх такого роду випадках, як правило, людина була приречена на загибель, оскільки спроможність зберігати життя, продовжувати його та нарощувати засоби І умови його відтворення могло лише певне суспільство. Окремий індивід починає поставати в якості самодіяльної одиниці здійснення своєї життєдіяльності лише в епоху Нового часу - в епоху формування так званого буржуазного індивідуалізму, хоча вже гуманісти Відродження високо підносили значущість та гідність окремої людини (показовими в цьому плані є драми В.Шекспіра). Прогресування цього явища врешті привело до того, що саме індивід почав розглядатися як єдина реальна та суверенна соціальна одиниця, а суспільство, суспільні зв'язки та стосунки в кращому випадку повинні були би створювати умови для його самореалізації, а на худий кінець просто йому не перешкоджати. Згадаємо "надлюдину" Ф.Ніцшє (до речі, фашисти прямо закликали своїх адептів виховувати себе з орієнтацією на надлюдину), абсолютно вільну персону М.Бердясва, звернемо, нарешті, увагу й на те, що в міжнародному праві наших часів чи не провідне місце приділяють питанню про права людини.

Деякі культурологи та соціологи в подібному різкому протиставленні індивіда людській спільності вбачають суттєву відмінність американського (маються на увазі Сполучені штати Америки) менталітету від європейського: в останньому індивід також постає суверенним, недоторканим, але в той же час висувається вимога дотримання та шанування їм інтересів, традицій, найперших потреб суспільства.

Цікавий факт: фільм італійського режисера М.Антонівні "Забриски-пойнт", присвячений американському суспільству і фактично демонструючий деструктивний, згубний характер американського індивідуалізму та своєрідного культу індивідуальної сваволі, був негативно оцінений в СШ А і навіть не рекомендований для показів в деяких штатах. Але констатуємо факт: сучасне розвинене суспільство розглядає саме людську Індивідуальність в якості свого основного джерела та резерву для змістовного оновлення, прогресування, активності. І це не є ні примхою, ні якимось збоченням, а велінням часу, оскільки ускладнення процесів життєдіяльності, їх інтенсифікація, можливість варіативного використання засобів

соціального жи-ітя буквально вимагають підвищення ролі та соціального статусу окремої людини.

* В загальному плані можна окреслити такі основні моменти співвідношення людини і суспільства: а) людина перебуває на першому плані, а суспільство розглядається в якості другорядного; б) людина і суспільство оцінюються як сутності однієї якості, даної лише в різних виявленнях; в) суспільство постає найпершою силою та цінністю, а людина постає як його агент чи одиниця.

людина - основне, \

суспільство - похідне, другорядне )

людина і суспільство - різні виявлення єдиної сутЕгості.

основне - суспільство,

а людина є його одиницею



}

Розглянемо ці можливі співвідношення більш докладно. Як вже було сказано, надмірне піднесення окремої людини над суспільством може приводити до культивування індивідуалізму, егоїзму: коли ж ця окрема людина займає особливе становище в суспільстві, то подібна ситуація загрожує вилитися у вождизм або культ особи. І хоча Г.Гегель колись писав про те, що монархія засвідчує нам, що в суспільстві поважають хоча би одну особу, явище вождизму з усіх форм найпершого та переважного культивування окремої людини постає найбільш нестерпним та принизливим для людини. З одного боку, воно веде до розбещення тих, хто керує суспільством, бо вони звикають до безконтрольних дій, невиправданого поклоніння, плазування перед першого особою, яка, в свою чергу, втрачає почуття міри і дає волю проявитися відвертим вадам своєї натури. Все це призводить до поступовоїдеградації верхівки суспільства. Але така ситуація пригнічує гідність і членів суспільства, оскільки ставить їх в залежність від примх та сваволі можновладців, привчає в життєдіяльності покладатися не на тверезий розум та нормальне людське почуття, а на хитрування, приховування справжніх мотивів своїх дій. Коли намагаються повністю підпорядкувати людину суспільству та соціальній організації життя, виникають різні форми тоталітарного суспільства (від лат. "тоталіс" -повнота, цілісність), тобто суспільства, в якому діють єдині для всіх членів суспільства стандарти життя та поведінки, що не рахуються із людиною, а намагаються зробити її лише деталлю соціального організму.



Тоталітаризм може бути більше або менше регламентованим і набувати вигляду репресивних політичних режимів, де практикується соціальний терор [на зразок фашизму або так званого казармового комунізму), або ж різних варіантів бюрократичних соціальних систем, де владні структури фактично узурпують владу, привласнюючи певні суспільні функції (деякі держави Африки, Південної Америки, Азії),

Досить цікавими постають погляди на суспільство та людину, як за суттю тотожні, проте відмінні у своїх проявах. Такий погляд на людину і суспільство культивувався в ранньому християнстві, коли вважалося, що людство являє собою тільки тимчасовий розпад початково єдиної людини -Адама. Тому люди в суспільстві, по-перше,”постають одиницями єдиного тіла, а, по-друге,” рано чи пізно вони повинні знову досягнути стану людської всеєдності. З іншого боку, існують погляди, згідно яким окремі люди є не більше, ніж діючі одиниці єдиного суспільного організму, бо поза суспільством людини немає і не може бути.

і Суспільство лише у масовому масштабі повторює теїщо ' відбувається в тдивідутьномужиттілюднни. ■*■ і Ж,>

Яку із розглянутих ситуацій співвідношення людини та суспільства можна вважати найбільш виправданою? Слід зауважити, що в ситуаціях, коли з приводу єдиної проблеми виникають альтернативні підходи, вирішення полягає у тому, щоби з'ясувати, де і як діє кожна Із альтернативних сторін, адже вони тому і приходять у зіткнення, що сходяться на єдиній території, проте кожна займає тут власний простір.

Людина дійсно не може бути людиною поза суспільством, оскільки: ^ лише суспільство здатне накопичувати, зберігати та

передавати від покоління до покоління, від людини до

людини те, що здобуте як спільним, так і індивідуальним

досвідом життєдіяльності; ^ лише в суспільстві можуть виявитися І набути загальної

значущості індивідуальні особливості та здібності людини; •Ь лише суспільство здатне розвивати різноманітну людську

діяльність одночасно в різних напрямах;

45 лише суспільство здатне ставити перед людиною цілі, завдання, сенси, що перевершують її індивідуальні потреби та бажання;

Ч> лише суспільство може культивувати деякі надскладні види діяльності, такі, наприклад, як наука, промисловість, містобудівництво, військова справа, іригація, здійснення екологічних програм, тощо;

<Ь нарешті, лише в суспільстві виробляються засоби людської комунікації, знакові та символічні форми для передавання інтелектуального змісту, норм та стандартів людської поведінки.

З іншого боку, не варто забувати, що пізнає, страждає, відчуває, діє не якесь примарне та знеособлене суспільство, а жива людина, а тому все перераховане вище має свій сенс лише у відношенні до людини та тоді, коли є людина. Значить, реальним носієм суспільних процесів та здобутків постає людина, а суспільство виконує функцію людського середовища; ясно, що їх не можна відірвати одне від одного так само, як не можна відірвати рибу від водної стихії.

На перший погляд може видаватися, що саме суспільство у відношенні до людини є ведучою стороною, проте добре відомо, що коли конкретні люди не сприймають та не культивують певні види діяльності, останні врешті вмирають або стають музейними реліквіями. Якщо люди певного суспільства раптом міняють свої ціннісні орієнтації, уявлення про престиж та провідні мотиви життєдіяльності, ніякі соціальні органи не зможуть утримати їх від такої зміни. Проте в цьому питанні слід враховувати історичні зрушення, що відбувались у суспільстві і зачіпали співвідношення людини і суспільства. Історично склалось так, що на ранніх стадіях розвитку суспільства навіть при безумовній значущості окремих осіб, вирішальна роль у розвитку історії належала суспільству, проте в розвиненому, стабілізованому суспільстві все починає замикатися на людині та залежати від неї. Частково це пояснюється тим, що реальні можливості окремої людини зростають колосальним чином: потенційно сьогодні одна людина здатна знищити або ж врятувати все людство. З іншого боку, ускладнення суспільних процесів

робить людину достатньо вільною у своїх діях та виборі, а, значить, від окремої людини залежить дуже багато.

* Кожна людина перш за все створює своє оточення і впливає на нього; крім того, її впливи так чи інакше поширюються майже на всіх, з ким вона контактує з необхідністю або випадково. В сьогоднішньому суспільстві людина не лише сприймає, а й (до певної міри) створює суспільне середовище. Тому не варто ні перебільшувати, ні зменшувати роль людини в сучасному суспільстві; до питання про співвідношення людини і суспільства належить підходити методологічно виправдано та конкретно-історично.
Висновки

0Ь Вступаючи у життя, кожна людина включається у складну систему зв'язків із іншими людьми та процесами дійсності; найпершою особливістю такої системи зв 'язків постає їх соціальний характер. А це значить, що людина вступає у певний тип здійснення своїх дій та вчинків, тип, суттєво здетермінований виявленими в процесі людської перетворюючої діяльності предметними характеристиками дійсності. Останні виявляються не лише в світі природних, зовнішніх для людини процесів, айв самій людині. Тому соціальні процеси передбачають певні унормовування, обмеження та впорядкування дій людини. Внаслідок цього в суспільстві виникає ціла низка елементів, структур та інституцій, які покликані забезпечити нормальне функціонування соціальних процесів.
Резюме

® Соціальні якості, поза якими неможливе буття людини та суспільства, це: а) перетворені людською діяльністю природні якості; б) % результаті яких останні набувають нових форм, нового типу впорядкування та функціонування, і в цілому - цпіьового призначення; в) соціальні якості є

4 Ручка А.А., Танчер В.В. Очерки исторяи социологической мьісли. - К., 1992.

5. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей. Понорама новітньої науки. — К.. 1998.

6. Сорочин П. Человек. Цивилизашія. Общество. - М., 1992.

7. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. - К„ 1998.

8. Соціологія: терміни, поняття, персоналі":". Навчальний словник-довідник /За заг.ред. В.М.ПІЧІ. - К.,Львів, 2002 р.

9. Знциклоггедический социологический словарь - М.. 1995.

КУЛЬТУРА ТА ЦИВІЛІЗАЦІЯ

Культура - це набуття розумною істотою здатності ставити будь-які ціті взагалі

Іммануїл Кант



Найважливішим успіхом сучасної цивілі­зації, який визначив усі останні її досягнення, є те, що вона дала могутній імпульс до розгор­тання промислової, наукової і технічної рево­люцій.

Ауреліо Печчеі



Вивчення матеріалу попередніх роздііів засвідчило, що людина може набути власне людських якостей лише шляхом включення в соціально-культурні процеси. Проте в XX ст. явище культури несподівано опини­лося в центрі гострих культурологічних, соціологічних та філософсь­ких дискусій. Врешті з 'псувалося, що це явище є надзвичайно складним, а по відношенню до людини та суспільства - майже всеохоплюючим. Але саме в культурі концентруються найперші прояви та найважливіші досягнення людини. При цьому розвиток культури приводить до появи цибЬіізаційиого процесу. Але цивічізація і культура вступають між со­бою у складні відношення, елементом яких постас і проблема зв 'язкІв національних культур та світової культури. Філософське осмислення всього цього кола питань с необхідним для розуміння того, що відбу­вається у сучасному сусппіьстві.
■■Я" “V

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні

чому явище культури в XX ст. опинилося в центрі філософських та культурологічних дискусій; суттєві ознаки культури та основні ознаки цивілізації; причини протистояння культури та цивілізації в історії людства;

основні аспекти взаємовідношення між національними культурами та світовою культурою; V які саме проблеми сучасної цивілізації та чому назива­ються глобальними.
Ф'

бачити та пояснювати основні аспекти складності явищ культури та цивілізації;

використовувати поняття культури та цивілізації для по­яснень певних подій сучасного життя; використовувати особливості зв'язків національних куль­тур та світової культури для оцінки сучасних соціальних процесів в українському суспільстві; оцінювати прояви глобальних проблем сучасної цивілі­зації в сучасному українському суспільстві.

зв'язок проблем культури із особливостями сучасного людського самоусвідомлення;

тотожність та відмінність явищ культури та цивілізації; складнощі вирішень проблем взаємозв'язку національ­них культур та світової культури;

важливість проблем сучасного розвитку культури для су­спільства та розвитку людської особистості

[_] План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

19.1. Особливості сучасних проявів культури. Суттєві озна­ки культури.

19.2. Поняття цивілізації. Взаємозв'язок культури та цивіл-

ізації.


19.3. Національні культури та культура загальнолюдська.

19.4. Глобальні проблеми сучасної цивілізації.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   36




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка