КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ
* КУЛЬТУРА -сфера найпершого та найяскравішого виявлення людини, її суттєвих характеристик і можливостей - та частина дійсності, яга перетворена людиною, але в якій людські іторчі можливості проявились із найбільшим ступенем повнити, досконалості та виразності, чішслідак чого культура постас носієм виявлень людини як людини, тобто сферою найперших та найвищих цінностей, ідеалів, сенсів.
* "МОРФОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ"-поняття, що виражає серцевину культурологічної концепції О.Шпенглера: культура - це явище принципово єдине, тому вся культура певного народу пронизана єдиним початком або єдиною вихідною формою; дослідити та зрозуміти культуру можна .інше шляхом виділення цієї форми та відслідковуванні! її видозмін.
* ЦИВІЛІЗАЦІЯ'- стан функціонування суспільства, що виникає на основі певних досягнень в розвитку культури; цивілізація пов 'нзана із будуванням міст, із виникненням письма та держави, із виготовленням та використанням металів, тому вона суттєво стабілізує суспільну історію; але внаслідок неспівпадіпня вихідних спрямувань цивілізаційних та культурних процесів, між культурою та цивілізацією можливі не лише взаємні впливи та стимулювання, а й
конфлікти
* ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ - такі проблеми, що виникли внаслідок суттєвого зростання можливостей людського впливу на природу; у XX ст. масштаби людських дій стали дорівнювати масштабам планетних природних процесів, але ці дії досить часто руйнують природу, ставлячи під загрозу саме людське існування на планеті.
19.1. Особливості сучасних проявів культури. Суттєві ознаки культури
Попередній розгляд, присвячений проблемам філософії історії, логічно підвів нас до усвідомлення того, що існує відмінність між природними, стихійними, довільними проявами людини та нормативно врегульованими і регламентованими соціальними структурами.
| Людина, вступаючи у соціальне життя, повинна навчитися приводити • перше та друге у певну злагодженість або, хоча б, узгодженість.
Фактично все те, що ми називаємо людським початком буття, постає перед нами як збалансування та певне протистояння стихійно-природного та нормативно-соціального в людині. Ясно, що цей момент постає принципово важливим для філософського осмислення людини, і він набув свого досить виразного виявлення у проблемі культури.
Сталося так, що у XX ст. ця проблема раптом постала як одна з найбільш гострих у цілій низці соціально-гуманітарних наук: у філософії, соціології, психології, культурології. З чим це пов'язано, чому це так? Перш за все, це зумовлено значним ускладненням соціальних та історичних процесів у XX ст., коли, за словами М.Шелера, людина остаточно втратила себе, тобто втратила надійні підстави для самопізнання та самовизначення. За цих обставин і відбулося звернення до явища культури, яке почало розглядатися в якості основи людського способу буття та провідного людино утворюючого чинника. Звідси випливало, що людина стає людиною лише за умов прилучення до культури, включення в процес творення та використання культури.
Загострений інтерес до культури почав виявлятися ше на початку XX ст., і вже у ще-стидеснті роки спеціальні дослідження нараховували та аналііували біля трьохсот визначень культури, що свідчило про надзвичайну складність явища культури та про його ба-гутоаспектність, численні зв'язки із різними сторонами та сферами суспільного життя. Наприкінці XX ст. гострі сперечання навколо поняття культури поступово вщухли, проте це не значить, шо воно перестало цікавити науку; скоріше, навпаки, наука вже не ставить під сумнів значущість культури для людини та суспільної історії, а тому її інтерес поступово пересунувся в бік деталізацій та поглиблень окремих напрямів її дослідженая. Сьогодні, як правило, вже не ведуться сперечання щодо визначення культури: залежно від ракурсу дослідження та площини розі ляду в культурі на перший план можуть виходити її різні сторони га характеристики, а тому вважається за важливе не стільки намагатися її остаточно визначити, скільки окреслити її суттєві (в певному плані) ознаки. Філософський аналіз культури також іде зазначеним шляхом. Отже, розглянемо еуттсві ознаки культури, що їх сучасна філософія виводить на перший план.
Ознаками культури є:
ї
# те, що пройшло через людську перетворюючу діяльність ( "друга ^_ природа", створена людиною)
* способи, технології, методи творення культурних явищ (культу- ^_ ротворча людська діяльність), які вводять людину у так званий технологічний аспект культури
♦ сукупність найперших та найвищих духовних і матеріальних цінно- -степ
# те Із створеного людьми, в чому глибинні якості та можливості ^ людини проявились максимально повно, досконало та виразно
* способи збереження, розподічу та використання культурних цінно- ^_ степ
Перш за все культура постає як те, що пройшло через людську перетворюючу діяльність, або, як це інколи визначають, - як "друга природа ", створена людиною. За цією ознакою культура окреслюється як світ артефактів - штучних речей та явищ, що протистоять недоторканій природі. Відповідно, за межами людської діяльності ми вже не стикаємося із культурою. Слід сказати, що саме слово "культура" в своєму початковому значенні фіксує цей момент, бо воно позначало оброблення землі; по сьогоднішній день це значення збереглось. Наприклад, в сільському господарстві існує інструмент під назвою "культиватор"; відомий також термін "сільськогосподарські культури".
# Отже, якщо ми цікавимося культурою, паша увага повинна бути спрямованою на те, до чого доторкнулася рука людини, а там, де ми знайдемо щось штучне, ми повинні припускати людську діяльність (або діяльність якихось інших Істот, споріднених нам за способом буття).
В одному із фантастичних оповідань Ст.Лсма змальований випадок, коли на якійсь віддаленій планеті астронавти знайшли виготовлений із каменю профіль обличчя, схожого на людське. Ця маленька сенсація перестала турбувати дослідників тоді, коли експериментами було доведено, що це с результат дії природної ерозії на планетний груні. Виділяючи цю першу ознаку, ми потрапляємо у складну діалектику відношень між природним та свідомо зміненим, природним та соціальним; ці відношення, як відо.-мо. можуть бути злагодженими, а можуїь бути і досить конфліктними (останній момент буде спеціально розглянутий у останньому підрозділі даного розділу та в наступному розділі). В найкращому варіанті культу ротворча діяльність повинна виявляти, використовувати та яскраво демонструвати глибинні потенції природного, хоча, напевне, ця проблема ніколи не буде вирішена остаточно доти, доки людина буде перебувати в її сучасному способі буття, тобто у іакому способі, коли вона може забезпечувати свої пі>нання та життєдіяльність шляхом втручання у довільну течію природних процесів.
Названа перша ознака культури є важливою, проте не дуже функціональною, оскільки вона орієнтує нас при вивченні культури звертатися до такого обсягу явищ та процесів, які ми ніколи не зможемо не ге, щоби вивчити, а й зафіксувати. Отже, перша ознака культури є необхідною, проте занадто широкою. Дослідники культури давно-дійшли висновку, шо зовсім не обов'язково фіксувати всі предмети людської діяльності; важливіше виявити та дослідити способи їх створення, оскільки технологія, ме-годи творення культурних явищ постають відмичкою до їх кращого і не зовнішнього осмислення. До того ж, коли ми звертаємося саме до способів культурної діяльності, ми отримуємо можливість оцінювати явища культури більш виправдано: так, наприклад, при наявності сучасних технологій лиття сталі запровадження в сімдесятих роках XX ст. у Китаї її виготовлення за допомогою примітивних домашніх плавильних пічей було, безумовно, явищем некультурним.
Друга ознака культури - способи культуротворчо'ілюдської діяльності - вводить нас у так званий технологічний аспект культури; при цьому технологія розуміється в найширшому плані -як всі основні та необхідні моменти продукування предметів культури. За цією ознакою ми можемо вести розмову => про
розвиток культури, => про культури передові та відсталі, => ефективні та неефективні, =” індустріальні та доіндустріальні, => розвинені та примітивні.
# Ця ознака дозволяє враховувати також і те, яким гаме чином включаються люди у культуротворчий процес, чи постають вони при цьому як активні діячі, чи як прості виконавці, чи, навіть, як агенти (або жертви) даного процесу. Ясно, що при цьому виявляються не лише характеристики технології] а й характеристики соціальної системи в аспекті її культурності. Коли в сучасному суспільстві намагаються, наприклад, оперти культуру на окремих ентузіастів своєї справи, то при цьому не варто очікувати її розквіту. Але і друга ознака культури не може завершити розгляд її суттєвих характеристик; справа у тому, що й найкращі технології можуть використовуватись не лише для виявлення внутрішніх можливостей людини, не лише для її збагачення та позитивного утвердження людини у людському способі буття, а й проти всього цього, - для руйнування як людини, так і культури. Тому варто з'єднати попередні ознаки культури із наступною: культура, як сфера, де виявляються особливості та потенції людини як людини, постає сукупністю людських соціально-історичних та культурних цінностей. Тобто вона постає в окресленнях того, що для людини набуває буттсвоїзначущості, поза чимлюдина не може розглядати себе і свою життєдіяльність сповненими сенсів та змісту. Саме на основі даної ознаки в суспільстві розгортається боротьба *між старим та новим, ♦ між консервативними та інноваційними тенденціями, ♦ між справжньою культурою та псевдокультурою (зараз для позначення останньої використовується термін "попса"), • між культурою та антикультурою, гуманістичною культурою та культурою людиноненависницькою і т. ін. 11 # В загальному плані ясно, що справжні культурні цінності орієнтують розвиток культури в бік збагачення людини та ЇЇ проявів, але за конкретних умов суспільного життя інколи буває надзвичайно складно виявити, що саме реально відповідає таким цінностям.
Досить часто в історії трапляється так, що культурні кованії сприймаються з обуренням, з гнівом, оцінюються як руйнівні та негативні у відношенні до людського життєвого самоствердження, але минас час, і такі оцінки міняються на прямо протилежні. Так само склално оцінювати ті культурні явища, які супроводжувались певним приниженням людини або й людськими жертвами; наприклад, велика кількість архітектурних пам'яток імператорського Риму зводилась рабами, яким участь у такого роду діяннях часто вартувала життя; як ми повинні їх оцінювати?
Певною мірою прояснити означені проблеми оцінки культурних явищ допомагає наступна ознака культури - до культури у власному смислі слова або до справжніх здобутків культури відносять лише те із створеного людьми, в чому глибинні якості та можливості людини проявились із максимальним ступенем повноти, досконалості та виразності. Тут вже Йдеться не просто про цінності та способи діяльності, а про виведення і людської діяльності, і самої людини на певну, за даних обставин для неї - граничну межу своїх можливостей як інтелектуального, так і матеріально-діяльного планів.
За цією ознакою культура вже не пщлягас ніяким порівнянням та оцінкам у плані прогресу чи регресу: тут досягається максимально можливе на даний момент, за даних обставин, і тому всі такого роду досяі неннв стають вічними та незрівнянними. Тому цю ознаку культури врешті можна вважати вирішальною, оскільки в усьому створеному людьми ми, коли підходимо до нього з позиції культурного творення, шукаємо саме цього - неперевершеного, вирашого, незамінного. В ракурсі цієї ознаки ми можемо зрозуміти, чому ніякі відновлення чи відбудови ніколи не зможуть компенсувати справжніх культурних втрат; в кращому випадку вони можуть сприяти актуалізації культурно-історичної пам'яті, бути повчальними, проте - лише макетами чи муляжами дійсних культурних творів.
При цьому ми іакож повинні прочикнутись усвідомленням і того, чому творців культури треба шанувати і берегти тоді, коли вони ще живуть, а не тоді, коли померли. На основі даної ознаки вже чіткіше вимальовується сфера культурологічних досліджень; це є дослідження справжніх досягнень людини в галузі культурного творення, а також - актуальних процесів культурної діяльності і, нарешті, сукупності умов, що супроводжують реальне нарощування культурного потенціалу людства. Ця ознака дає нам можливість також зрозуміти, якою мірою може бути виправдане існування такої соціальної інституції, як міністерства культури; оскільки сфера культури все ж не є нескінченно безмежною, то процеси культури потребують спеціальних регулюючих дій.
В цьому пункті нашого розгляду відкривається доречність долучення до філософського аналізу культури ще однієї її суттєвої ознаки: в культуру включаються також способи збереження, розподпіу та використання культурних цінностей. Ясно, що поза цим не може бути і мови про нормальний культурно-історичний процес; використання культури також повинно бути культурним. Але в цій галузі в сучасному суспільстві існує безліч проблем: з одного боку, все це - зберігання, використання, розподіл культурних цінностей - постає економічно досить обтяжливим, а, з іншого боку, не завжди можна надійно визначити, що саме із сучасного суспільного процесу варто виділяти в якості культурних досягнень, зберігати та належним чином використовувати.
Безумовно виправданими постають зусилля цілої низки країн, спрямовані на те, щоби зробити культурні явища максимально
доступними для всіх бажаючих; проте при цьому майже автоматично загострюється проблема збереження культури.
Врешті-решт, проблема збереження культурних цінностей була виділена ЮНЕСКО (гуманітарним відділом ООН) в якості однієї із глобальних проблем сучасної цивілізації.
* Отже, як бачимо, явище культури справді постає з одного боку складним, а, з іншого боку, важливий для суспільства і людини; в ньому концентруються своєрідні кристалізації людськості, через що культура справді виявляється як одна із важливіших сфер людського буття.
Розгляд суттєвих ознак культури доречно завершити окресленням ще деяких особливостей сучасних проявів культури, пов'язаних із даними ознаками. Не можна не враховувати того, що наприкінці XIX - на початку XX ст. європейська культура все більше і більше виявляє себе як некласична за провідними тенденціями. Некласична культура має риси, споріднені із рисами некласичної філософії.
Основні
риси
,некласичної культури
>
не претендує на сягання абсолютів, сповідуючи позицію мінімалізму
всіляко акцентує несвідомі та позасвідомі чинники людської життєдіяльності
розглядає дійсність як відносну та скоріше розпорошену, подрібнену, ніж-цілісну і завершену
?
Яскравим проявом некласичної культури у XX ст. постає так звана "масова культура", яка бачить свою місію не в тому, щоб людину підносити до якихось вищих рівнів діяльності та світосприй-• няття, а в максимально вільних виявленнях людських стихійних та спонтанних бажань, уподобань та імпульсів.
Всі ці тенденції в кінці XX ст. знайшли своє концентроване відображення у явищі мистецького постмодеріїу. який: а) порушуючи класичні норми художньої творчості, змішує всі жанри і форми мистецтва; 6) експериментує із шедеврами світового мистецтва; в) інколи бічьше цінує самий "акт у мистецтві", ніж його результати. Досить велика кількість діячів мистецтва та культури не приймає ні масової культури, ні постмодерну в мистецтві, вважаючи їх виявленням тенденцій до деградації як людини, так і культури. Проте дослідження цих явищ засвідчує, що авангардове (передове) мистецтво та некласична культура перебувають в органічних зв'язках Із класикою, інколи досить вдало використовуючи їх досягнення і справді розкриваючи нові обрії людських самовиявлень. Проте, справді,
некласичну культуру важко назвати життєствердною; скоріше за все ми маємо тут справу із певним періодом переоцінки цінностей, внаслідок якої культура повинна знову повернутись до потреб людського позитивного життєвого утвердження.
♦ Сучасні дослідження культури надають великого значення принциповому діалогізму культури; це значить, що культура для свого розвитку та нормального функціонування повинна весь час перебувати =^ як у внутрішньому, ^> так і в зовнішньому діалозі.
Внутрішній діалог значить, що культура повинна весь час оцінювати саму себе, свої попередні досягнення та шукати шляхів у майбутнє, будучи чутливою до настроїв людини. Зовнішній діалог передбачає визнання факту відкритості, певної незавершеності окремої культури, необхідності її інтенсивних контактів із інши-ми культурами. Адже зрозуміло, що, якщо культура - це виявлення глибин людини, то бажання обмежитися якоюсь однією культурою або культурою в якомусь її певному історичному стані дорівнює бажанню обмежити людину якимсь її проявом або станом. Тому культурний діалог є нічим іншим, як розкриттям різноманітних горизонтів та перспектив людського початку буття. Через це деякі філософи вважають, що діалогічний характер культури варто визнати ще однією її суттєвою ознакою.
19.2. Поняття цивілізації. Взаємозв'язок культури і цивілізації
У повсякденному житті поняття культури досить часто ототожнюється із поняттям цивілізації: ми кажемо "культурне життя", а також "цивілізоване життя", "культурне суспільство" та "цивілізоване суспільство"1 і т. ін. Те саме простежується і в історії людської думки: терміни "культура" та "цивілізація" увійшли в науковийобіг у XVIII ст., в епоху Просвітництва, де вони часто фігурували як синоніми. І пізніше (наприклад, в концепції російського соціолога М.Данилевського) вони досить часто позначали те саме, хоча у вихідному значенні латинський термін "сіуІііз" перекладається як "громадський" та "міський".
Проте, вже у першій третині XIX ст. американський соціолог Л. Морган позначив терміном "цивілізація" певну велику епоху історичного розвитку людства, яка йшла за епохами дикунства та варварства. За Мерганом, для дикунства були характерні стадне життя, збиральництво, використання для
житла природних схованок (печер, гротів та ін.), оперування примітивними кам'яними знаряддями праці. Варварство вже характеризувалося => родовою організацією життя, => використанням вогню, => прирученням тварин, =^ елементарним землеробством, => побудовою житла та => виготовленням глиняного посуду. За цією епохою розпочалася епоха цивілізації - епоха міст, виникнення сім'ї, виготовлення та використання металів, поява держави та відкриття і використання письма.
Ознаки
цивілізації
1(зйМ Моргандм)
#
*
виникнення та розвиток міст оброблення та використання металів
♦ виникнення письма
♦ поява держави та публічних органів влади.
♦ виникнення сім'ї
Наведені характеристики цивілізації свідчать, що поява цивілізації суттєво стабілізувала суспільне життя та хід історії, створила умови для нагромадження історичного досвіду і, звичайно, сприяла продуктивнішому розвитку культури. Тепер певний народ або спільність людей могли захищати свої культурні здобутки, зберігати відомості про своє минуле у записах, не покладаючись на нестійку людську пам'ять та крихкість окремих людських життів.
Проте, стає також ясним, що поняття цивілізації не співпадає із поняттям культури: цивілізація ніби концентрує переважно ті сторони суспільного життя, які забезпечують функціонування технологічної складової культури, а не її смислових засад.
Першими гаслами цивілізації стають "зручність, ефективність, комфорт". Через це вже у XIX ст. виникають ідеї протиставлення культури та цивілізації одне одному, але виразно це протиставлення було подано у концепції "морфології культури" О. Шпенглера, у деяких міркуваннях М. О. Бердяєва.
О.Шпенглер, як вже окреслювалось, розглядав цивілізацію як стадію занепаду певної культури, оскільки для цивілізації гонитва за нескінченним нарощуванням матеріальних ресурсів суспільного життя стає провідним чинником Гі дії. Після книги О.Ш-пенглєра "Занепад Європи" проблема взаємолв'язку культури та цивілізації стас визнаною і надзвичайно актуальною. Коментуючи цей твір німецького культуролога, російський філософ М.Бердяєв зазначав, що культурою рухає безкорисне прагнення сам о реал і за ції, а цивілізацією - саме користь, матеріальні зацікавлення. Тому цивілі-
високии рівень розвитку техніки і науки скупчення людей у гігантських містах деградація мистецтва і культури перетворення народів із виразно окреслених етнічних спільнот у безлику "сіру " масу людей падіння зацікавленості духовними цінностями "Ь-моральний занепад суспільства поширення ерзац-культури
нівеляція індивідуальних людських особливостей іація знищує культуру, веде до втрати нею своїх живильних імпульсів; на місце культури як прагнення до людського самовиявлення на рівні виходу на абсолюти, священне, приходить псевдокультура, заснована на неконтрольования вибухах негативної енергії.
Як же можна оцінити концепцію О.Шпенглераі Як вона співвідноситься із підходом Л.Моргана? Скоріше за все, позиція О.Шпенглера є занадто радикальною в певному одному аспекті розгляду взаємовпливів культури та цивілізації. Реальний їх зв'язок, напевне, значно складніший. Цивілізація, по-перше, може виникнути і виникає лише на Грунті певних культурних досягнень; в цьому сенсі вона дійсно постає майже тотожною культурі. Але й при цьому вона відрізняєіься від культури як своїми функціями, так і цільовим спрямуванням. Не співпадаючи із культурою, цивілізація стаг важливим стимулом та соціально-історичною формою розвитку культури. Але інтереси культури та цивілізації починають протистояти одне одному не лише тоді, коли, наприклад, європейська культура всіунає у епоху Відродження; такі протистояння спостерігалися час від часу і в попередні історичні періоди, коли, наприклад, стимулювалися лише ті напрями розвитку культури, які були вигідні можновладцям, царям, деспотам, багатіям та ін., коли розвивалася переважно культура розкошій та вишуканих втіх. В той же час навіть такі "замовлення" культуро творцям не завжди і не обов'язково вилітали на культуру негативно; інколи це приводило до пошуків та відкриттів нових засобів та напрямів культурного процесу.
У свою чергу' і спонтанний розвиюк культури не завжди стимулював та підкріплював шшілізаційні процеси; наприклад, ще Платон, накреслюючи проект "ідеальної держави'', відзначав, що мистецтво інколи розбещує та послаблює людину, робить її бездіяльною.
З позиції концентрації людських зусиль задля досягнення певних соціальних цілей культура дійсно далеко не завжди може бути корисною, але, як ми з'ясували, не в тому полягає її сутність.
. А тому слід визнати, що культура та цивілізація постають двома " різними сторонами людського суспільно-історичного буття; їх про-• тистояння, але і взаємне стимулювання постає нормальним явищем.
Проте, це не значить, що воно не потребує усвідомлення та свідомого втручання, але задля того, щоби таке втручання було виправданим та розумним, слід мати уявлення і про сутність культури, і про сутність цивілізації, і про складність їх взаємовпливів.
# Сьогодні поняття "цивілізація " найчастіше застосовують для означення досягнутого ступеня суспільного розвитку, а також набутого рівня функціонування культури в усіх її складових. Іншими
словами: цивілізація—це такий рівень і стан суспільства, якому притаманні високий злет культури та її ефективне функціонування в усіх галузях буття суспільства. Адже досягнення культури можуть існувати в суспільстві в "законсервовано.^ " стані, можуть тимчасово не знаходити свого "адресата ", а то й бути для нього недосяжними. У такому разі багатство культури не розкрите, а її потенційні можливості не використані належною мірою. На противагу цьому, цивілізація за суттю —це такий щабель у розвитку суспільства, на якому весь зміст культури розгортається не в потенційному, а в актуальному плані, він увесь діє, живе і, головне, продукує подальші повноцінні й багатопланові форми інтелектуального життя суспільства.
19.3. Національні культури та культура загальнолюдська
Розглянуті особливості культури як суспільно-історичного явища дають можливість зрозуміти, що культуру творять людські особистості, проте, вони вписані в певні спільності, історичні епохи, певний суспільний процес. Але в становленні та розвитку культури спостерігаються ті самі тенденції, що і в розвитку пізнання та людської особистості: коли сутність такого явища як культура усвідомлюється, тоді культура існує вже як вагомий, впливовий чинник суспільного буття.
Початково культура виникає і формується стихійно, виражаючи прямі потреби певної спільності людей, тому корені кожної культури сягають стихії народного життя, де, ча твердженням багатьох філософів, культурологів та психологів, формуються найперші типи культурної поведінки, уявлення про культурні та соціальні цінності, архе-типи колективного світосприйняття та самоусвідомлення, і в подальшому своєму розвитку культура не розриває своїх зв'язків іі цими її коренями, оскільки і прижитися, і зберігатися, і реально функціонувати культурні досягнення можуть лише в межах певної соціальної" спільності людей. За твердженнями згаданого вище О.Шпенглера. джерелом культурного творення постає душа певного народу.
Оскільки в наш час основною формою соціальної спільності людей постає нація, то найчастіше в дослідженнях культури фігурує поняття національної культури. Ясно, що в сучасному суспільстві національну культуру не можна ототожнювати із народною культурою, оскільки національна культура твориться вже не тільки і не стільки в стихії народного життя, скільки талановитими та видатними майстрами та діячами культури. Не можна ототожнити національну культуру і з творами представників однієї провідної нації якоїсь країни, оскільки в складному сучасному соціальному організмі задіяні, як звичай-
но, представники різних націй, народів, етнічних груп. Таким чином, національна культура в сучасному суспільстві - це явище складне, багатоелементне як за суб'єктами свого творення, так і за змістом.
Досить складним та дискусійним постає питання про взаємні відношення національних культур та світової культури. Дис-кусійність цього питання значною мірою обумовлена тим, що воно зачіпає інтереси людей: переважна більшість людей, входячи у життя, потрапляє у певне культурне середовище, разом із молоком матері вбирає в своє сприйняття дійсності певні взірці життя, діяльності, норм поведінки, мистецьких уподобань. Тому досить часто людям здається незрозумілим, а то й образливим той факт, що якісь інші люди не милуються тим, чим милуються вони, не дотримуються певних ритуалів та звичаїв і т. ін.
Складність означеного питання пов'язана із тим, що, як здається, наочно очевидною та незаперечною постає реальність конкретних національних та етнічних проявів культури, а ось де та як існує світова культура? Чия вона, хто її творить та використовує?
І дійсно, лише із великою долею умовності ми можемо казати про те, що давньогрецька скульптура чи архітектура належить усьому людству; реальні ж права на них має перш за все Греція; і т. ін. Але із цього міркування не випливає виправданість заперечення реальності чи сенсу виділення світової культури як явища суспільної історії.
Коли ми кажемо ''анатомія людини", "генетичний код людини \ то ні в кого не виникає питання, якої саме людини? Якої нації? Тут ми розуміємо, що структурні чи інформаційні одиниці людського організму у всіх людей за будовою, функціями та вихідними структурними зв'язками є однаковими, хоча в кожній конкретній людині вони набувають індивідуально неповторних виявлень внаслідок унікальності конкретних умов, обставин, факторів як її появи на світ, так і подальшого життя. Ті основні складові людського способу буття, людської свідомості та інтелектуальної діяльності, які ми розглянули у попередніх розділах, також за суттю є однаковими, загальними для всіх людей, хоча за проявами - відмінними.
Конкретний підхід до людини вимагає вміння, навіть мудрості та мистецькості поєднувати одне і друге, тобто вміння бачити, що певна людина, оскільки вона людина, має, як і всі люди, предметно зумовлені емоції, проте це є емоції саме цієї людини, хоча вони в цілому постають явищем загальнолюдським, є унікаль-
ними і ніким більше не відтворюваними. Ще ранній християнський філософ-римлянин С.Боецій писав, що реальність загального полягає в тому, що воно присутнє в кожній речі, але сутність загального знаходить виявлення лише в розумі та загальних поняттях людської мови.
# Так само ми повинні підходити і до питання про співвідношення національних культур та світової культури: кожна національна культура є унікальною, проте вона є людською культурою, тобто в ній знаходить свої виявлення та засвідчення те, що входить в людську природу, людський спосіб буття.
Через це між культурами можливий і необхідний діалог: якби культури були відрізані одна від одної непроникненим кордоном, вони б навіть не змогли би визнати один одного явищами того самого порядку, а якби вони повністю співпадали, то не було б сенсу в їх спілкуванні.
Тому, наприклад, італійські пісні інші, ніж українські, проте ми розуміємо, що це—пісні, що в них знаходить виявлення мелос, але саме той, який в унікальній історичній та суспільній ситуації розкрився не так, як мелос іншого народу.
# Отже, молена зробити висновок, що в коленій реально існуючій культурі наявні загальнолюдські виявлення, що оцінюються в якості світової культури, та унікальність і неповторність їх продукування і виразу, що постає в окресленнях національної культури. Відокремити їх неможливо, як неможливо відокремити акт дії та результат, але і ототожнювати не виправдано, оскільки при цьому втрачаються реальні аспекти культурного діалогу та людського спілкування.
У зв'язку з цим у змісті кожної національної культури умовно можна виділити кілька її змістовних елементів.
^ загальнолюдський елемент — те, що може
^~^_г— у/ бути цікавим і зрозумілим кожній розумній
/ '• ' ■ ~"-\,/ людині
■Змістовні
елементи .національної
національний елемент — те, що може являти інтерес та бути зрозумілим лише тим, хто заглиблений у дану культуру
елемент, що слугує грунтом для діалогу та культурної дискусії, те, що синтезує два попередні елементи
Звичайно, виділяти ці елементи можна лише умовно, так само, як і проводити межі між ними, але не слід вважати таке виділення штучним: в реальному функціонуванні культури - і це відомо всім - деякі її предмети набувають широкого розповсюдження на міжнародному рівні, деякі лишаються відомими та зрозумілими лише носіям даної культури, а деякі являють переважний інтерес для дослідників та культурологів. Проте для більшості людей всі ці тонкощі залишаються невідомими, інколи - незрозумілими, а інколи - і принципово неприйнятними. Складно, цілісно та конкретно мислити - справа нелегка; вона вимагає як спеціального навчання, так і інтелектуальних навичок.
В бпіьшості випадків культура розуміється та оцінюється однобічно: % ті люди, які схильні бачити в усіх культурах лише відтворення єдиної людської природи, часто знеособлюють культуру, позбавляють її моментів неповторності та принципової незамінності; їх інколи, проте, не зовсім виправдано, називають космополітами, а то й інтернаціоналістами; *Ь ті, хто схильні зводити культуру лише до її неповторних форм, фактично ізолюють культури та народи одне від одного; їх, як звичайно, називають радикальними націоналістами (інколи - шовіністами); 'Ь- ті люди, які вбачають в культурах лише грунт для діалогів та спілкувань, схильні позбавляти культуру її екзистенціальних засад; це є функціональний або феноменалістичний підхід до культури.
Розглядаючи ці аспекти функціонування культури, варто було б застерігти від невиправданого використання тих термінів, які характеризують наведені вище позиції; перш за все слід розрізняти ці позиції як світоглядні, як ідеологічнії^, як політичні. Наприклад, якщо розглядати космополітизм як світоглядну позицію, то не можна їй не симпатизувати, адже космополіти - це ті люди, які відчувають себе дітьми космосу, відчувають свою спорідненість із вихідними засадами буття природи, світу. В цьому сенсі деякі відомі духовні наставники людства були космополітами (наприклад, Будда, Христос). Інша справа, коли космополітизм постає ідеологічною установкою, тобто коли він подається як соціальна програма; тоді він веде до нівелювання людей та навіть до соціального насильства. Якщо ж космополітизм виступає як характеристика політики, тоді він однозначно постає явищем небезпечним та руйнівним.
Те саме можна сказати І про інші наведені позиції; наприклад, націоналізм як світоглядна установка також не може не викликати поваги, оскільки, як звичайно, він при цьому пов'язується Із поглибленим інтересом до національної культури, історії, народних звичаїв. Як ідеологічна установка він вже небезпечний тому, що загрожує соціальним протистоянням та розбратом. В політичному плані він може бути виправданий лише в окремі періоди історичного розвитку певного народу або держави.
♦ Отже, в реальному продукуванні та соціальному функціонуванні культура постас складним, багатоелементним утворенням, тому й розуміти і осмислювати її слід без спрощень. Для цього треба набувати навичок цілісного конкретного мислення, яке постає особливо важливим тоді, коли ми хочемо свідомо займати виправдану позицію в підході до З ясування взаємозв 'язку між національними культурами та світовою культурою.
19.4. Глобальні проблеми сучасної цивілізації
Жодна - навіть ниймогутніиш і процвітаюча країна або коаліція не може сподіватися не лише досягти успіху, але навіть і просто вижити, якщо створюється небезпечна глобальна ситуація, яка ставить під загрозу існування усіх останніх груп людства.
Аурсліо Печчеі
У філософських та культурологічних дослідженнях тип цивілізації визначають за різними ознаками: релігійними, етнічними або расовими характеристиками, за особливостями взаємодії з природою.
• Сучасну західну цивілізацію переважно визначають за її способом І освоєння світу і тому називають індустріальною (або постіндуст-
ріальною).
Індустріальне виробництво характеризується широким використанням машинної техніки як традиційної, так і нетрадиційної: автоматів, роботів, комп'ютерів. Ефективність такого виробництва набагато вища від ручної праці, тому сучасне індустріальне виробництво здатне не лише забезпечити за-
доволення основних потреб людини, а й створити умови для успішного розвитку науки, освіти, культури, мистецької творчості, охорони здоров'я і, врешті-решт, — для саморозвитку та самовдосконалення особи.
♦ Індустріальна цивілізація постає умовою усвідомлення, проголошення та захисту прав людини, культивування індивідуальної людської самобутності.
Але індустріальне виробництво принесло людству не лише позитивні здобутки. Його негативні сторони виявилися у тому, шо:
♦ по-перше, воно зробило людську працю більш одноманітною, механічною, часто майже позбавленою забарвлення людською індивідуальністю;
♦ по-друге, машинне виробництво призвело до масового каліцтва людей, масовоїїх загибелі внаслідок технічних аварій та катастроф (згадаймо Чорнобиль), а застосування техніки на війні спричинило небачені жертви під час військових конфліктів;
♦ нарешті, впровадження машин та машинного виробництва зумовило значну раціоналізацію людської свідомості, виникнення механістичного світобачення, ототожнення природних процесів і навіть людини з машинами підвищеної складності.
Але чи не головним негативним наслідком індустріалізації виробництва стало виникнення так званих глобальних проблем сучасної цивілізації, зумовлених тим, що людська технічна та виробнича діяльність за своїми масштабами досягла вимірів г-------------■ -------——-----1 загальнопланетпих процесів.
--щ Соціально-економічні Глобальними їх назвали саме
..-----------------„_ тому, що вони охоплюють та впли-
вають певною мірою на усе людство, усю земну кулю ("глобус" з латини ■— куля). У зв'язку з цим і розв'язувати їх може лише все людство або, принаймні, більшість його.
Глобальні проблеми не можна розв'язати в межах окремих країн
або окремих регіонів Землі.
Поділіться з Вашими друзьями: |