Філософія, її походження, проблематика та функції


КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ



Сторінка32/36
Дата конвертації16.03.2017
Розмір8.34 Mb.
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   36

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

* КУЛЬТУРА -сфера найпершого та найяскравішого виявлення людини, її суттєвих характе­ристик і можливостей - та частина дійсності, яга перетворена людиною, але в якій людські іторчі можливості проявились із найбільшим ступенем повнити, досконалості та виразності, чішслідак чого культура постас носієм виявлень людини як людини, тобто сферою найперших та найвищих цінностей, ідеалів, сенсів.

* "МОРФОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ"-поняття, що виражає серцевину культурологічної концепції О.Шпенглера: культура - це явище принципово єдине, тому вся культура певного народу про­низана єдиним початком або єдиною вихідною формою; дослідити та зрозуміти культуру можна .інше шляхом виділення цієї форми та відслідковуванні! її видозмін.

* ЦИВІЛІЗАЦІЯ'- стан функціонування суспільства, що виникає на основі певних досягнень в розвитку культури; цивілізація пов 'нзана із будуванням міст, із виникненням письма та дер­жави, із виготовленням та використанням металів, тому вона суттєво стабілізує суспільну історію; але внаслідок неспівпадіпня вихідних спрямувань цивілізаційних та культурних про­цесів, між культурою та цивілізацією можливі не лише взаємні впливи та стимулювання, а й



конфлікти

* ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ - такі проблеми, що виникли внаслідок суттєвого зростання мож­ливостей людського впливу на природу; у XX ст. масштаби людських дій стали дорівнювати масштабам планетних природних процесів, але ці дії досить часто руйнують природу, став­лячи під загрозу саме людське існування на планеті.



19.1. Особливості сучасних проявів культури. Суттєві ознаки культури

Попередній розгляд, присвячений проблемам філософії історії, логічно підвів нас до усвідомлення того, що існує відмінність між природними, стихійними, довільними проява­ми людини та нормативно врегульованими і регламентовани­ми соціальними структурами.

| Людина, вступаючи у соціальне життя, повинна навчитися приводити • перше та друге у певну злагодженість або, хоча б, узгодженість.

Фактично все те, що ми називаємо людським початком буття, постає перед нами як збалансування та певне протис­тояння стихійно-природного та нормативно-соціального в людині. Ясно, що цей момент постає принципово важливим для філософського осмислення людини, і він набув свого до­сить виразного виявлення у проблемі культури.

Сталося так, що у XX ст. ця проблема раптом постала як одна з найбільш гострих у цілій низці соціально-гуманітарних наук: у філософії, соціології, психології, культурології. З чим це пов'язано, чому це так? Перш за все, це зумовлено значним ускладненням соціальних та історичних процесів у XX ст., коли, за словами М.Шелера, людина остаточно втратила себе, тобто втратила надійні підстави для самопізнання та самовизначення. За цих об­ставин і відбулося звернення до явища культури, яке почало роз­глядатися в якості основи людського способу буття та провідного людино утворюючого чинника. Звідси випливало, що людина стає людиною лише за умов прилучення до культури, включен­ня в процес творення та використання культури.

Загострений інтерес до культури почав виявлятися ше на початку XX ст., і вже у ще-стидеснті роки спеціальні дослідження нараховували та аналііували біля трьохсот визна­чень культури, що свідчило про надзвичайну складність явища культури та про його ба-гутоаспектність, численні зв'язки із різними сторонами та сферами суспільного життя. Наприкінці XX ст. гострі сперечання навколо поняття культури поступово вщухли, проте це не значить, шо воно перестало цікавити науку; скоріше, навпаки, наука вже не ставить під сумнів значущість культури для людини та суспільної історії, а тому її інтерес посту­пово пересунувся в бік деталізацій та поглиблень окремих напрямів її дослідженая. Сьо­годні, як правило, вже не ведуться сперечання щодо визначення культури: залежно від ракурсу дослідження та площини розі ляду в культурі на перший план можуть виходити її різні сторони га характеристики, а тому вважається за важливе не стільки намагатися її остаточно визначити, скільки окреслити її суттєві (в певному плані) ознаки. Філософсь­кий аналіз культури також іде зазначеним шляхом. Отже, розглянемо еуттсві ознаки куль­тури, що їх сучасна філософія виводить на перший план.



Ознаками культури є:

ї

# те, що пройшло через людську перетворюючу діяльність ( "друга ^_ природа", створена людиною)

* способи, технології, методи творення культурних явищ (культу- ^_ ротворча людська діяльність), які вводять людину у так званий технологічний аспект культури

сукупність найперших та найвищих духовних і матеріальних цінно- -степ

# те Із створеного людьми, в чому глибинні якості та можливості ^ людини проявились максимально повно, досконало та виразно

* способи збереження, розподічу та використання культурних цінно- ^_ степ

Перш за все культура постає як те, що пройшло через людсь­ку перетворюючу діяльність, або, як це інколи визначають, - як "друга природа ", створена людиною. За цією ознакою культура ок­реслюється як світ артефактів - штучних речей та явищ, що про­тистоять недоторканій природі. Відповідно, за межами людсь­кої діяльності ми вже не стикаємося із культурою. Слід сказати, що саме слово "культура" в своєму початковому значенні фіксує цей момент, бо воно позначало оброблення землі; по сьо­годнішній день це значення збереглось. Наприклад, в сільсько­му господарстві існує інструмент під назвою "культиватор"; відо­мий також термін "сільськогосподарські культури".

# Отже, якщо ми цікавимося культурою, паша увага повинна бути спрямованою на те, до чого доторкнулася рука людини, а там, де ми знайдемо щось штучне, ми повинні припускати людську діяльність (або діяльність якихось інших Істот, споріднених нам за способом буття).

В одному із фантастичних оповідань Ст.Лсма змальований випадок, коли на якійсь віддаленій планеті астронавти знайшли виготовлений із каменю профіль обличчя, схо­жого на людське. Ця маленька сенсація перестала турбувати дослідників тоді, коли експериментами було доведено, що це с результат дії природної ерозії на планетний груні. Виділяючи цю першу ознаку, ми потрапляємо у складну діалектику відношень між природним та свідомо зміненим, природним та соціальним; ці відношення, як відо.-мо. можуть бути злагодженими, а можуїь бути і досить конфліктними (останній момент буде спеціально розглянутий у останньому підрозділі даного розділу та в наступному розділі). В найкращому варіанті культу ротворча діяльність повинна виявляти, викори­стовувати та яскраво демонструвати глибинні потенції природного, хоча, напевне, ця проблема ніколи не буде вирішена остаточно доти, доки людина буде перебувати в її сучасному способі буття, тобто у іакому способі, коли вона може забезпечувати свої пі>нання та життєдіяльність шляхом втручання у довільну течію природних процесів.

Названа перша ознака культури є важливою, проте не дуже функціональною, ос­кільки вона орієнтує нас при вивченні культури звертатися до такого обсягу явищ та процесів, які ми ніколи не зможемо не ге, щоби вивчити, а й зафіксувати. Отже, перша ознака культури є необхідною, проте занадто широкою. Дослідники культури давно-дійшли висновку, шо зовсім не обов'язково фіксувати всі предмети людської діяль­ності; важливіше виявити та дослідити способи їх створення, оскільки технологія, ме-годи творення культурних явищ постають відмичкою до їх кращого і не зовнішнього осмислення. До того ж, коли ми звертаємося саме до способів культурної діяльності, ми отримуємо можливість оцінювати явища культури більш виправдано: так, наприк­лад, при наявності сучасних технологій лиття сталі запровадження в сімдесятих роках XX ст. у Китаї її виготовлення за допомогою примітивних домашніх плавильних пічей було, безумовно, явищем некультурним.

Друга ознака культури - способи культуротворчо'ілюдської діяльності - вводить нас у так званий технологічний аспект культури; при цьому технологія розуміється в найширшому плані -як всі основні та необхідні моменти продукування предметів культури. За цією ознакою ми можемо вести розмову => про

розвиток культури, => про культури передові та відсталі, => ефективні та неефективні, =” індустріальні та доіндустріальні, => розвинені та примітивні.

# Ця ознака дозволяє враховувати також і те, яким гаме чином вклю­чаються люди у культуротворчий процес, чи постають вони при цьо­му як активні діячі, чи як прості виконавці, чи, навіть, як агенти (або жертви) даного процесу. Ясно, що при цьому виявляються не лише ха­рактеристики технології] а й характеристики соціальної системи в аспекті її культурності. Коли в сучасному суспільстві намагаються, наприклад, оперти культуру на окремих ентузіастів своєї справи, то при цьому не варто очікувати її розквіту. Але і друга ознака культури не може завершити розгляд її сут­тєвих характеристик; справа у тому, що й найкращі технології можуть використовуватись не лише для виявлення внутрішніх можливостей людини, не лише для її збагачення та позитивного утвердження людини у людському способі буття, а й проти всього цього, - для руйнування як людини, так і культури. Тому варто з'єднати попередні ознаки культури із наступною: культура, як сфера, де виявляються особливості та потенції людини як люди­ни, постає сукупністю людських соціально-історичних та куль­турних цінностей. Тобто вона постає в окресленнях того, що для людини набуває буттсвоїзначущості, поза чимлюдина не може розглядати себе і свою життєдіяльність сповненими сенсів та змісту. Саме на основі даної ознаки в суспільстві розгортається боротьба *між старим та новим, ♦ між консервативними та інно­ваційними тенденціями, ♦ між справжньою культурою та псевдо­культурою (зараз для позначення останньої використовується термін "попса"), • між культурою та антикультурою, гуманістич­ною культурою та культурою людиноненависницькою і т. ін. 11 # В загальному плані ясно, що справжні культурні цінності орієнту­ють розвиток культури в бік збагачення людини та ЇЇ проявів, але за конкретних умов суспільного життя інколи буває надзвичайно склад­но виявити, що саме реально відповідає таким цінностям.

Досить часто в історії трапляється так, що культурні кованії сприймаються з обу­ренням, з гнівом, оцінюються як руйнівні та негативні у відношенні до людського жит­тєвого самоствердження, але минас час, і такі оцінки міняються на прямо протилежні. Так само склално оцінювати ті культурні явища, які супроводжувались певним прини­женням людини або й людськими жертвами; наприклад, велика кількість архітектур­них пам'яток імператорського Риму зводилась рабами, яким участь у такого роду діян­нях часто вартувала життя; як ми повинні їх оцінювати?

Певною мірою прояснити означені проблеми оцінки куль­турних явищ допомагає наступна ознака культури - до куль­тури у власному смислі слова або до справжніх здобутків куль­тури відносять лише те із створеного людьми, в чому глибинні якості та можливості людини проявились із максимальним сту­пенем повноти, досконалості та виразності. Тут вже Йдеться не просто про цінності та способи діяльності, а про виведення і людської діяльності, і самої людини на певну, за даних обста­вин для неї - граничну межу своїх можливостей як інтелекту­ального, так і матеріально-діяльного планів.

За цією ознакою культура вже не пщлягас ніяким порівнянням та оцінкам у плані прогресу чи регресу: тут досягається максимально можливе на даний момент, за да­них обставин, і тому всі такого роду досяі неннв стають вічними та незрівнянними. Тому цю ознаку культури врешті можна вважати вирішальною, оскільки в усьому створено­му людьми ми, коли підходимо до нього з позиції культурного творення, шукаємо саме цього - неперевершеного, вирашого, незамінного. В ракурсі цієї ознаки ми можемо зрозуміти, чому ніякі відновлення чи відбудови ніколи не зможуть компенсувати справжніх культурних втрат; в кращому випадку вони можуть сприяти актуалізації культурно-історичної пам'яті, бути повчальними, проте - лише макетами чи муляжами дійсних культурних творів.

При цьому ми іакож повинні прочикнутись усвідомленням і того, чому творців куль­тури треба шанувати і берегти тоді, коли вони ще живуть, а не тоді, коли померли. На основі даної ознаки вже чіткіше вимальовується сфера культурологічних досліджень; це є дослідження справжніх досягнень людини в галузі культурного творення, а також - актуальних процесів культурної діяльності і, нарешті, сукупності умов, що супро­воджують реальне нарощування культурного потенціалу людства. Ця ознака дає нам можливість також зрозуміти, якою мірою може бути виправдане існування такої соц­іальної інституції, як міністерства культури; оскільки сфера культури все ж не є не­скінченно безмежною, то процеси культури потребують спеціальних регулюючих дій.

В цьому пункті нашого розгляду відкривається доречність долучення до філософського аналізу культури ще однієї її сут­тєвої ознаки: в культуру включаються також способи збере­ження, розподпіу та використання культурних цінностей. Ясно, що поза цим не може бути і мови про нормальний культурно-історичний процес; використання культури також повинно бути культурним. Але в цій галузі в сучасному суспільстві існує безліч проблем: з одного боку, все це - зберігання, викорис­тання, розподіл культурних цінностей - постає економічно досить обтяжливим, а, з іншого боку, не завжди можна над­ійно визначити, що саме із сучасного суспільного процесу варто виділяти в якості культурних досягнень, зберігати та належним чином використовувати.

Безумовно виправданими постають зусилля цілої низки країн, спрямовані на те, щоби зробити культурні явища максимально

доступними для всіх бажаючих; проте при цьому майже автома­тично загострюється проблема збереження культури.

Врешті-решт, проблема збереження культурних цінностей була виділена ЮНЕСКО (гуманітарним відділом ООН) в якості однієї із глобальних проблем сучасної цивілізації.

* Отже, як бачимо, явище культури справді постає з одного боку склад­ним, а, з іншого боку, важливий для суспільства і людини; в ньому кон­центруються своєрідні кристалізації людськості, через що культура справді виявляється як одна із важливіших сфер людського буття.

Розгляд суттєвих ознак культури доречно завершити ок­ресленням ще деяких особливостей сучасних проявів культу­ри, пов'язаних із даними ознаками. Не можна не враховува­ти того, що наприкінці XIX - на початку XX ст. європейська культура все більше і більше виявляє себе як некласична за провідними тенденціями. Некласична культура має риси, спо­ріднені із рисами некласичної філософії.

Основні

риси

,некласичної культури

>

не претендує на сягання абсолютів, сповідуючи позицію мінімалізму

всіляко акцентує несвідомі та позасвідомі чинни­ки людської життєдіяльності

розглядає дійсність як відносну та скоріше розпорошену, подрібнену, ніж-цілісну і завершену

?

Яскравим проявом некласичної культури у XX ст. постає так зва­на "масова культура", яка бачить свою місію не в тому, щоб лю­дину підносити до якихось вищих рівнів діяльності та світосприй-• няття, а в максимально вільних виявленнях людських стихійних та спонтанних бажань, уподобань та імпульсів.

Всі ці тенденції в кінці XX ст. знайшли своє концентроване відображення у явищі мистецького постмодеріїу. який: а) порушуючи класичні норми художньої творчості, змішує всі жанри і форми мистецтва; 6) експериментує із шедеврами світового мистецтва; в) інколи бічьше цінує самий "акт у мистецтві", ніж його результати. Досить велика кількість діячів мистецтва та культури не приймає ні масової культури, ні постмодерну в мистецтві, вважаючи їх виявленням тенденцій до деградації як людини, так і культури. Проте дослідження цих явищ засвідчує, що авангардове (передове) мистецтво та некласична культура перебувають в органічних зв'язках Із класикою, інколи досить вдало використовуючи їх досяг­нення і справді розкриваючи нові обрії людських самовиявлень. Проте, справді,

некласичну культуру важко назвати життєствердною; скоріше за все ми маємо тут справу із певним періодом переоцінки цінностей, внаслідок якої культура повинна знову повернутись до потреб людського позитивного життєвого утвердження.

Сучасні дослідження культури надають великого значення прин­циповому діалогізму культури; це значить, що культура для свого розвитку та нормального функціонування повинна весь час перебувати =^ як у внутрішньому, ^> так і в зовнішньому діалозі.

Внутрішній діалог значить, що культура повинна весь час оцінювати саму себе, свої попередні досягнення та шукати шляхів у майбутнє, будучи чутливою до настроїв людини. Зовнішній діалог передбачає визнання факту відкритості, пев­ної незавершеності окремої культури, необхідності її інтенсив­них контактів із інши-ми культурами. Адже зрозуміло, що, якщо культура - це виявлення глибин людини, то бажання обмежитися якоюсь однією культурою або культурою в яко­мусь її певному історичному стані дорівнює бажанню обмежи­ти людину якимсь її проявом або станом. Тому культурний діалог є нічим іншим, як розкриттям різноманітних горизонтів та перспектив людського початку буття. Через це деякі філо­софи вважають, що діалогічний характер культури варто виз­нати ще однією її суттєвою ознакою.

19.2. Поняття цивілізації. Взаємозв'язок культури і цивілізації

У повсякденному житті поняття культури досить часто ото­тожнюється із поняттям цивілізації: ми кажемо "культурне життя", а також "цивілізоване життя", "культурне суспіль­ство" та "цивілізоване суспільство"1 і т. ін. Те саме простежуєть­ся і в історії людської думки: терміни "культура" та "цивіліза­ція" увійшли в науковийобіг у XVIII ст., в епоху Просвітництва, де вони часто фігурували як синоніми. І пізніше (наприклад, в концепції російського соціолога М.Данилевського) вони досить часто позначали те саме, хоча у вихідному значенні латинсь­кий термін "сіуІііз" перекладається як "громадський" та "міський".

Проте, вже у першій третині XIX ст. американський соціо­лог Л. Морган позначив терміном "цивілізація" певну велику епоху історичного розвитку людства, яка йшла за епохами дикунства та варварства. За Мерганом, для дикунства були характерні стадне життя, збиральництво, використання для

житла природних схованок (печер, гротів та ін.), оперування примітивними кам'яними знаряддями праці. Варварство вже ха­рактеризувалося => родовою організацією життя, => викорис­танням вогню, => прирученням тварин, =^ елементарним земле­робством, => побудовою житла та => виготовленням глиняного посуду. За цією епохою розпочалася епоха цивілізації - епоха міст, виникнення сім'ї, виготовлення та використання металів, по­ява держави та відкриття і використання письма.

Ознаки

цивілізації

1(зйМ Моргандм)

#

*

виникнення та розвиток міст оброблення та використання металів

виникнення письма

поява держави та публічних органів влади.

виникнення сім'ї

Наведені характеристики цивілізації свідчать, що поява цивілізації суттєво стабілізувала суспільне життя та хід історії, створила умови для нагромадження історичного досвіду і, звичайно, сприяла продуктивнішому розвитку культури. Те­пер певний народ або спільність людей могли захищати свої культурні здобутки, зберігати відомості про своє минуле у записах, не покладаючись на нестійку людську пам'ять та крихкість окремих людських життів.

Проте, стає також ясним, що поняття цивілізації не співпадає із поняттям культури: цивілізація ніби концентрує переважно ті сто­рони суспільного життя, які забезпечують функціонування техно­логічної складової культури, а не її смислових засад.

Першими гаслами цивілізації стають "зручність, ефектив­ність, комфорт". Через це вже у XIX ст. виникають ідеї протис­тавлення культури та цивілізації одне одному, але виразно це про­тиставлення було подано у концепції "морфології культури" О. Шпенглера, у деяких міркуваннях М. О. Бердяєва.

О.Шпенглер, як вже окреслювалось, розглядав цивілізацію як стадію занепаду пев­ної культури, оскільки для цивілізації гонитва за нескінченним нарощуванням матер­іальних ресурсів суспільного життя стає провідним чинником Гі дії. Після книги О.Ш-пенглєра "Занепад Європи" проблема взаємолв'язку культури та цивілізації стас визнаною і надзвичайно актуальною. Коментуючи цей твір німецького культуролога, російський філософ М.Бердяєв зазначав, що культурою рухає безкорисне прагнення сам о реал і за ції, а цивілізацією - саме користь, матеріальні зацікавлення. Тому цивілі-

високии рівень розвитку техніки і науки скупчення людей у гігантських містах деградація мистецтва і культури перетворення народів із виразно окреслених етнічних спільнот у безлику "сіру " масу людей падіння зацікавленості духовними цінностями "Ь-моральний занепад суспільства поширення ерзац-культури

нівеляція індивідуальних людських особливостей іація знищує культуру, веде до втрати нею своїх живильних імпульсів; на місце культури як прагнення до людського самовиявлення на рівні виходу на абсолюти, священне, при­ходить псевдокультура, заснована на неконтрольования вибухах негативної енергії.

Як же можна оцінити концепцію О.Шпенглераі Як вона співвідноситься із підходом Л.Моргана? Скоріше за все, позиція О.Шпенглера є занадто радикальною в певному од­ному аспекті розгляду взаємовпливів культури та цивілізації. Реальний їх зв'язок, напев­не, значно складніший. Цивілізація, по-перше, може виникнути і виникає лише на Грунті певних культурних досягнень; в цьому сенсі вона дійсно постає майже тотожною куль­турі. Але й при цьому вона відрізняєіься від культури як своїми функціями, так і цільовим спрямуванням. Не співпадаючи із культурою, цивілізація стаг важливим стимулом та соціально-історичною формою розвитку культури. Але інтереси культури та цивілізації починають протистояти одне одному не лише тоді, коли, наприклад, європейська культу­ра всіунає у епоху Відродження; такі протистояння спостерігалися час від часу і в попе­редні історичні періоди, коли, наприклад, стимулювалися лише ті напрями розвитку куль­тури, які були вигідні можновладцям, царям, деспотам, багатіям та ін., коли розвивалася переважно культура розкошій та вишуканих втіх. В той же час навіть такі "замовлення" культуро творцям не завжди і не обов'язково вилітали на культуру негативно; інколи це приводило до пошуків та відкриттів нових засобів та напрямів культурного процесу.

У свою чергу' і спонтанний розвиюк культури не завжди стимулював та підкріплював шшілізаційні процеси; наприклад, ще Платон, накреслюючи проект "ідеальної держави'', відзначав, що мистецтво інколи розбещує та послаблює людину, робить її бездіяльною.

З позиції концентрації людських зусиль задля досягнення певних соціальних цілей куль­тура дійсно далеко не завжди може бути корисною, але, як ми з'ясували, не в тому полягає її сутність.

. А тому слід визнати, що культура та цивілізація постають двома " різними сторонами людського суспільно-історичного буття; їх про-• тистояння, але і взаємне стимулювання постає нормальним явищем.

Проте, це не значить, що воно не потребує усвідомлення та свідомого втручання, але задля того, щоби таке втручання було виправданим та розумним, слід мати уявлення і про сутність куль­тури, і про сутність цивілізації, і про складність їх взаємовпливів.

# Сьогодні поняття "цивілізація " найчастіше застосовують для означення досягнутого ступеня суспільного розвитку, а також на­бутого рівня функціонування культури в усіх її складових. Іншими

словами: цивілізаціяце такий рівень і стан суспільства, якому прита­манні високий злет культури та її ефективне функціонування в усіх галу­зях буття суспільства. Адже досягнення культури можуть існувати в суспільстві в "законсервовано.^ " стані, можуть тимчасово не знахо­дити свого "адресата ", а то й бути для нього недосяжними. У такому разі багатство культури не розкрите, а її потенційні можливості не використані належною мірою. На противагу цьому, цивілізація за сут­тю це такий щабель у розвитку суспільства, на якому весь зміст куль­тури розгортається не в потенційному, а в актуальному плані, він увесь діє, живе і, головне, продукує подальші повноцінні й багатопланові фор­ми інтелектуального життя суспільства.

19.3. Національні культури та культура загальнолюдська

Розглянуті особливості культури як суспільно-історичного явища дають можливість зрозуміти, що культуру творять людські особистості, проте, вони вписані в певні спільності, істо­ричні епохи, певний суспільний процес. Але в становленні та розвитку культури спостерігаються ті самі тенденції, що і в розвитку пізнання та людської особистості: коли сутність та­кого явища як культура усвідомлюється, тоді культура існує вже як вагомий, впливовий чинник суспільного буття.

Початково культура виникає і формується стихійно, виражаючи прямі потреби певної спільності людей, тому корені кожної культури сягають стихії народного життя, де, ча твердженням багатьох філософів, культурологів та психологів, формуються най­перші типи культурної поведінки, уявлення про культурні та соціальні цінності, архе-типи колективного світосприйняття та самоусвідомлення, і в подальшому своєму роз­витку культура не розриває своїх зв'язків іі цими її коренями, оскільки і прижитися, і зберігатися, і реально функціонувати культурні досягнення можуть лише в межах пев­ної соціальної" спільності людей. За твердженнями згаданого вище О.Шпенглера. дже­релом культурного творення постає душа певного народу.

Оскільки в наш час основною формою соціальної спільності людей постає нація, то найчастіше в дослідженнях культури фігурує поняття національної культури. Ясно, що в сучасному суспільстві національну культуру не можна ототожнювати із народною культурою, оскільки національна культура творить­ся вже не тільки і не стільки в стихії народного життя, скільки талановитими та видатними майстрами та діячами культури. Не можна ототожнити національну культуру і з творами представників однієї провідної нації якоїсь країни, оскільки в складному сучасному соціальному організмі задіяні, як звичай-

но, представники різних націй, народів, етнічних груп. Таким чином, національна культура в сучасному суспільстві - це яви­ще складне, багатоелементне як за суб'єктами свого творення, так і за змістом.

Досить складним та дискусійним постає питання про взаємні відношення національних культур та світової культури. Дис-кусійність цього питання значною мірою обумовлена тим, що воно зачіпає інтереси людей: переважна більшість людей, вхо­дячи у життя, потрапляє у певне культурне середовище, разом із молоком матері вбирає в своє сприйняття дійсності певні взірці життя, діяльності, норм поведінки, мистецьких уподобань. Тому досить часто людям здається незрозумілим, а то й образливим той факт, що якісь інші люди не милуються тим, чим милуються вони, не дотримуються певних ритуалів та звичаїв і т. ін.

Складність означеного питання пов'язана із тим, що, як здається, наочно очевидною та незаперечною постає ре­альність конкретних національних та етнічних проявів культу­ри, а ось де та як існує світова культура? Чия вона, хто її тво­рить та використовує?

І дійсно, лише із великою долею умовності ми можемо казати про те, що давньогрецька скульптура чи архітектура належить усьому людству; реальні ж права на них має перш за все Греція; і т. ін. Але із цього міркування не випливає виправданість запе­речення реальності чи сенсу виділення світової культури як яви­ща суспільної історії.

Коли ми кажемо ''анатомія людини", "генетичний код людини \ то ні в кого не виникає питання, якої саме людини? Якої нації? Тут ми розуміємо, що структурні чи інформаційні одиниці людсь­кого організму у всіх людей за будовою, функціями та вихідни­ми структурними зв'язками є однаковими, хоча в кожній конк­ретній людині вони набувають індивідуально неповторних виявлень внаслідок унікальності конкретних умов, обставин, факторів як її появи на світ, так і подальшого життя. Ті основні складові людського способу буття, людської свідомості та інте­лектуальної діяльності, які ми розглянули у попередніх розділах, також за суттю є однаковими, загальними для всіх людей, хоча за проявами - відмінними.

Конкретний підхід до людини вимагає вміння, навіть мудрості та мистецькості поєднувати одне і друге, тобто вміння бачити, що певна людина, оскільки вона людина, має, як і всі люди, пред­метно зумовлені емоції, проте це є емоції саме цієї людини, хоча вони в цілому постають явищем загальнолюдським, є унікаль-

ними і ніким більше не відтворюваними. Ще ранній християнсь­кий філософ-римлянин С.Боецій писав, що реальність загально­го полягає в тому, що воно присутнє в кожній речі, але сутність загального знаходить виявлення лише в розумі та загальних поняттях людської мови.

# Так само ми повинні підходити і до питання про співвідношення національних культур та світової культури: кожна національна куль­тура є унікальною, проте вона є людською культурою, тобто в ній знаходить свої виявлення та засвідчення те, що входить в людську природу, людський спосіб буття.

Через це між культурами можливий і необхідний діалог: якби культури були відрізані одна від одної непроникненим кордоном, вони б навіть не змогли би визнати один одного явищами того самого порядку, а якби вони повністю співпа­дали, то не було б сенсу в їх спілкуванні.

Тому, наприклад, італійські пісні інші, ніж українські, проте ми розуміємо, що це—пісні, що в них знаходить виявлення мелос, але саме той, який в унікальній історичній та суспільній ситуації розкрився не так, як мелос іншого народу.

# Отже, молена зробити висновок, що в коленій реально існуючій куль­турі наявні загальнолюдські виявлення, що оцінюються в якості світо­вої культури, та унікальність і неповторність їх продукування і вира­зу, що постає в окресленнях національної культури. Відокремити їх неможливо, як неможливо відокремити акт дії та результат, але і ототожнювати не виправдано, оскільки при цьому втрачаються ре­альні аспекти культурного діалогу та людського спілкування.

У зв'язку з цим у змісті кожної національної культури умов­но можна виділити кілька її змістовних елементів.

^ загальнолюдський елемент те, що може

^~^_гу/ бути цікавим і зрозумілим кожній розумній

/ '• ' ■ ~"-\,/ людині

Змістовні



елементи .національної

національний елемент — те, що може являти інтерес та бути зрозумілим лише тим, хто заглиблений у дану культуру

елемент, що слугує грунтом для діалогу та культурної дискусії, те, що синтезує два попередні елементи

Звичайно, виділяти ці елементи можна лише умовно, так само, як і проводити межі між ними, але не слід вважати таке виділен­ня штучним: в реальному функціонуванні культури - і це відомо всім - деякі її предмети набувають широкого розповсюдження на міжнародному рівні, деякі лишаються відомими та зрозумі­лими лише носіям даної культури, а деякі являють переважний інтерес для дослідників та культурологів. Проте для більшості людей всі ці тонкощі залишаються невідомими, інколи - незро­зумілими, а інколи - і принципово неприйнятними. Складно, цілісно та конкретно мислити - справа нелегка; вона вимагає як спеціального навчання, так і інтелектуальних навичок.



В бпіьшості випадків культура розуміється та оцінюється од­нобічно: % ті люди, які схильні бачити в усіх культурах лише відтворення єдиної людської природи, часто знеособлюють культуру, позбавляють її моментів неповторності та принципо­вої незамінності; їх інколи, проте, не зовсім виправдано, назива­ють космополітами, а то й інтернаціоналістами; *Ь ті, хто схильні зводити культуру лише до її неповторних форм, фактично ізо­люють культури та народи одне від одного; їх, як звичайно, називають радикальними націоналістами (інколи - шовіністами); 'Ь- ті люди, які вбачають в культурах лише грунт для діалогів та спілкувань, схильні позбавляти культуру її екзистенціальних засад; це є функціональний або феноменалістичний підхід до куль­тури.

Розглядаючи ці аспекти функціонування культури, варто бу­ло б застерігти від невиправданого використання тих термінів, які характеризують наведені вище позиції; перш за все слід роз­різняти ці позиції як світоглядні, як ідеологічнії^, як політичні. На­приклад, якщо розглядати космополітизм як світоглядну позицію, то не можна їй не симпатизувати, адже космополіти - це ті люди, які відчувають себе дітьми космосу, відчувають свою спорід­неність із вихідними засадами буття природи, світу. В цьому сенсі деякі відомі духовні наставники людства були космополітами (на­приклад, Будда, Христос). Інша справа, коли космополітизм по­стає ідеологічною установкою, тобто коли він подається як со­ціальна програма; тоді він веде до нівелювання людей та навіть до соціального насильства. Якщо ж космополітизм виступає як характеристика політики, тоді він однозначно постає явищем не­безпечним та руйнівним.

Те саме можна сказати І про інші наведені позиції; наприк­лад, націоналізм як світоглядна установка також не може не викликати поваги, оскільки, як звичайно, він при цьому пов'я­зується Із поглибленим інтересом до національної культури, історії, народних звичаїв. Як ідеологічна установка він вже небезпечний тому, що загрожує соціальним протистоянням та розбратом. В політичному плані він може бути виправданий лише в окремі періоди історичного розвитку певного народу або держави.

Отже, в реальному продукуванні та соціальному функціонуванні культура постас складним, багатоелементним утворенням, тому й розуміти і осмислювати її слід без спрощень. Для цього треба набувати навичок цілісного конкретного мислення, яке постає особливо важливим тоді, коли ми хочемо свідомо займати виправдану позицію в підході до З ясування взаємозв 'язку між національними культурами та світовою культурою.

19.4. Глобальні проблеми сучасної цивілізації

Жодна - навіть ниймогутніиш і процвіта­юча країна або коаліція не може сподіватися не лише досягти успіху, але навіть і просто ви­жити, якщо створюється небезпечна глобаль­на ситуація, яка ставить під загрозу існуван­ня усіх останніх груп людства.

Аурсліо Печчеі

У філософських та культурологічних дослідженнях тип цивілізації визначають за різними ознаками: релігійними, ет­нічними або расовими характеристиками, за особливостя­ми взаємодії з природою.

• Сучасну західну цивілізацію переважно визначають за її способом І освоєння світу і тому називають індустріальною (або постіндуст-



ріальною).

Індустріальне виробництво характеризується широким ви­користанням машинної техніки як традиційної, так і нетради­ційної: автоматів, роботів, комп'ютерів. Ефективність такого виробництва набагато вища від ручної праці, тому сучасне індустріальне виробництво здатне не лише забезпечити за-

доволення основних потреб людини, а й створити умови для успішного розвитку науки, освіти, культури, мистецької твор­чості, охорони здоров'я і, врешті-решт, — для саморозвитку та самовдосконалення особи.

Індустріальна цивілізація постає умовою усвідомлення, проголошення та захисту прав людини, культивування індивідуальної людської самобутності.

Але індустріальне виробництво принесло людству не лише позитивні здобутки. Його негативні сторони виявилися у тому, шо:

♦ по-перше, воно зробило людську працю більш одноманітною, механічною, часто майже позбавленою забарвлення людською індивідуальністю;

♦ по-друге, машинне виробництво призвело до масового каліцтва людей, масовоїїх загибелі внаслідок технічних аварій та катастроф (згадаймо Чорнобиль), а застосування техніки на війні спричинило небачені жертви під час військових конфліктів;

♦ нарешті, впровадження машин та машинного виробництва зумовило значну раціоналізацію людської свідомості, виникнення механістичного світобачення, ототожнення природних процесів і навіть людини з машинами підвищеної складності.

Але чи не головним негативним наслідком індустріалізації виробни­цтва стало виникнення так званих глобальних проблем сучасної цивілі­зації, зумовлених тим, що людська технічна та виробнича діяльність за своїми масштабами досягла вимірів г-------------■ -------——-----1 загальнопланетпих процесів.

--щ Соціально-економічні Глобальними їх назвали саме

..-----------------„_ тому, що вони охоплюють та впли-



вають певною мірою на усе людство, усю земну кулю ("глобус" з лати­ни ■— куля). У зв'язку з цим і розв'я­зувати їх може лише все людство або, принаймні, більшість його.

Глобальні проблеми не можна розв'язати в межах окремих країн

або окремих регіонів Землі.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   36




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка