Філософія, її походження, проблематика та функції


г Глобальні проблеми' (Пучасності )



Сторінка33/36
Дата конвертації16.03.2017
Розмір8.34 Mb.
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   36



Глобальні

проблеми'

(Пучасності
)

Соціально-екол огі чнї

Соціальпо-політичні

Проблеми людини

Досить показовою щодо характеристик глобальності постає Чорнобильська катастрофа: відомо, що негативні впливи вибуху її четвертого реактора так чи інакше поширились на десятки країн. Найбільше від прямої дії наслідків вибуху постраждали Україна, Білорусь та деякі регіони Росії. Реальні масштаби її загрозливих наслідків важко оцінити навіть зараз. Проте, незаперечним уроком Чорнобильської катастрофи постає те, що сучасні техніка та технологія не вибачають людських помилок чи недбалості, а, навпаки, вимагають уважності, дисципліни і, у тому числі, того, що ще Б. Паскаль називав "гідним мисленням", тобто мисленням із граничним ступенем щирості, відкритості та самоусвідомлення. Того ж вимагають й інші глобальні проблеми сучасності. А звідси випливає філософський аспект глобалістики: сьогодні людство живе і діє у новому режимі осмислення себе та відповідальності.



Головні ознаки глобальних проблем

їх загально­людський характер

масштаб­ність

надзвичайна гострота

необхідність

колективного

вирішення

Соціальио-екологічні проблеми - це проблеми, пов'язані з по­рушенням унаслідок людської діяльності рівноваги в геолог­ічних, біохімічних процесах Землі та біосфери загалом. До комплексу екологічних проблем входять:

# забруднення довкілля; воно настільки інтенсивне, що на Землі сьогодні майже немає екологічно чистих рік; до того ж забруд­нені }іе лише ґрунти, водоймища, атмосфера, а й космічний простір навколо планети;

знищення лісів, зеленого шару Землі, через що відбулися зміни у водообмінних процесах планети, у температурному режимі на її поверхні; сучасна наука занепокоєна появою "парникового ефек­ту" в земній атмосфері, коли внаслідок виробничої діяльності відбувається підвищення загальної температури: це загрожує таненням полярних льодів і відчутним підвищенням рівня води у Світовому океані;

# зменшення площі грунтів, придатних для рільництва внаслі­док будівництва міст, шляхів, підприємств, ерозії ґрунтів та ін.



Шляхи

Екологічна А-

криза \г~

Сщіальнд-екологічні



Ах

-пррблеліи^Щ:ф\^ розв'язання

Забруднення повітряного і водного басейнів Землі, загрозли­ве зростання відходів життєді­яльності людини. Проблема зміни клімату і можливість кліматичної катастрофи.

Збіднення тваринного і рослин­ного світу планети. Скорочення боранихугідь ілісів, погіршення родючості грунт їв.

Розробка і виконання міжнародної програми охорони навколишнього середовища.

Ефективне природоохоронне законо­давство зі стимулами і відповідальні­стю людей.

Перехід до нової екологічної природо­охоронної технологічної культури. Інформування людей про стан оточуючого середовища і формування екологічного світогляду в суспільстві.

Весь комплекс екологічних проблем, в тому числі викликаних Чорнобильською катастрофою, створює реальні загрози людсько­му життю. За попередніми прогнозами деяких футурологів (футу­рологія- прогнозування майбутнього), до середини XXI ст. людство може знищити себе внаслідок загальної екологічної катастрофи.

Серед глобальних соціально-економічних проблем актуа­лізуються енергетична проблема і проблеми, пов'язані з хімічним виробництвом.

ресурсів (енергетичних, сировинних)

продовольча

демографічна

економічна відсталість значної кількості країн

Відомо, що ефективність сучасного виробництва перебу­ває у прямопропорційній залежності від рівня енергоозброє­ності праці. Але саме виробництво енергії є чи не найбільш

екологічно небезпечним: теплові станції викидають у повітря тисячі тонн отруйних газів та твердих пилових відходів. Ядерні станції небезпечні через радіацію, а також необхідність захоро-нення відходів ядерного палива. Енергетика також є найпотуж­нішим чинником створення "парникового ефекту". Намагання використовувати природні джерела енергії (сонячне випроміню­вання, вітер, припливи) поки що неефективні.

Загострились також проблеми, пов'язані з хімічним виробництвом, із створенням різного роду штучних матері­алів. Без останніх неможливі ні сучасне виробництво, ні су­часні медицина та обчислювальна техніка. Але штучні мате­ріали не піддаються природній утилізації, а тому створюють небезпеку для довкілля та здоров'я людини.



Демографічна проблема пов'язана з перенаселенням певних регіонів Землі. Загалом населення планети збільшується відчут­ними темпами. Тому виникають проблеми забезпечення людства продовольством, житлом, одягом, медичним обслуговуванням, проблеми, пов'язані з легальною та нелегальною еміграцією.

Серед гшбаль/шх соцісічьно-політичних проблем на перший план висуваються проблеми війни та миру, зумовлені нагромадженням зброї масового знищення людини. Хоча після розпаду СРСР за умов відсутності протистояння двох світових соціальних систем загроза світової ядерної війни ніби відсунулась на другий план, проте, вона не зникла. Ніхто не гарантує людству захист від ядер­ного шантажу, політичного авантюризму як із боку певних пол­ітичних режимів, так і певних злочинних груп і навіть одинаків. Крім того, ядерної зброї нагромаджено так багато, що серйозну загрозу становить її зберігання; знищення її — складна і дорога процедура.

Крім того, до глобальних проблем сучасної цивілізації на­лежать проблеми людини, тобто такі, що пов'язані з масовим розповсюдженням деяких хвороб (СНІД, онкологічні, серце­во-судинні захворювання, діабет та ін.); проблеми збережен­ня культурної спадщини людства, взаємин між людьми, мате­ріальної і духовної незабезпеченості життя, обмеження прав і свобод громадян, боротьби з міжнародним тероризмом, наркомафією та ін.

Якими ж можуть бути шляхи та умови розв'язання глобальних проблем? До них можна віднести:



Ф масове роз'яснення значення та масштабів глобальних проблем;

Ш обоє 'язкове введення в освіту знань, пов язаних із глобаль­ними проблемами сучасності;

0міжнародну співпрацю у справірозв язання глобальних проб­лем на різних рівнях;

Ф- міжнародне запровадження в економічні показники вироб­ництва таких норм, що забезпечують фінансування, спрямовані на розв'язання глобальних проблем.

Загалом глобальні проблеми сучасності вимагають від людства нового рівня міжнародної інтеграції.

Велику роль у розв'язанні глобальних проблем відіграють громадська думка та такі громадські організації, як "Зелений світ ", "Грінпіс" тат.

СУТТЄВО І ЄЯ

Висновки


0л Складнощі людського самоусвідомлення, що постали перед людиною у XX ст., поставили проблему культури у центр філософських дискусій та сперечань саме тому, що людина як така формується в соціально-культурному се­редовищі. Суттєві ознаки культури дають можливість розуміти ЇЇ як накопичення зразків людських історичних самовиявлень, а тому вона постає своєрідною умовою збе­реження людськості в ході історичного процесу.

На ґрунті культури виникає цивілізація як сукупність форм, що стабілізує життя суспільства; між культурою та цивілізацією утворюється складна, суперечлива система взаємовпливів, що знайшло своє відображення у культуроло­гічних концепціях XX ст. Одним із виявлень цих суперечнос­тей постають глобальні проблеми сучасної індустріальної за

характером цивічізації.

Резюме


® У XX ст. явище культури опинилося в центрі уваги фічософії та гума­нітарних наук, оскільки саме в культурі її дослідники намагалися відшукати відповіді на болючі проблеми людського самовизначення; наприкінці XX ст. на місце численних спроб дати одне-єдине визначення культури прийшло

ФІЛОСОФІЯ НАУКИ І ТЕХНІКИ



Вся історій людства має тільки два великі періоди: перший - від Авраама до сьогодення, другий - від винайдення атомної енергії та до всіх прийдешніх часів. Перехід від першого періоду до другого знаменний закінченням спо­живання сонячної енергії та початком викори­стання її суто земних джерел.

Макс Борн



Сучасні соціальні процеси позначені надзвичайно широким і відчут­ним впливом науки й техніки на всі сторони життя. Сьогодні кож­на освічена людина повинна орієнтуватися в тому, що являють со­бою наука та техніка, оскільки уникнути контактів із ними в сучасному суспільстві просто неможливо. У зв'язку з цим виникає потреба осмислити ці феномени історії, визначити їх корті, їх зв 'яз-ки із засадами людського буття, ритм та перспективи розвитку су­часного суспільства індустріального та постіпдустріального взірця. Особливе значення має виважена, обгрунтована оцінка феноменів науки і техніки в їх значенні для людини та історії.

СУТТЄВО ІЙКі


03

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні

% причини виникнення та завдання філософії науки і техніки як особливого напряму сучасної філософії;

^ сутиісні ознаки науки, техніки й технології;

'Ь як впливає розвиток науки та техніки на розвиток су­спільства;

^ які існують сьогодні основні оцінки впливу техніки на суспільство.

^ використовувати ознаки науки, техніки та технології для пояснення конкретних явищ сучасного суспільного життя;

^ порівнювати між собою основні сучасні періодизації історичного процесу;

застосовувати та пояснювати основні оцінки ролі техніки в процесах сучасного суспільного життя.

*=

О

чому наука і техніка перетворилися на потужні чинники сучасних суспільних процесів; зв'язок людської технічної діяльності із засадами людського буття та розвитком пізнання; найновіші підходи до тлумачення сучасних особливостей розвитку технічної цивілізації.



(_] План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

20.1. Предмет, проблеми та історія філософії науки і техніки.

20.2. Поняття науки, техніки і технології.

20.3. Зв'язок розвитку науки і техніки з розвитком суспільства.

20.4. Проблеми оцінки впливу техніки на розпиток суспільства.

20.5. Особливості історичного розвитку науки і техніки.



КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

* МАШИНА - інженерний вид техніки, результат матеріалізації наукових знань, тра­диційна машина складалася із трьох елементів: робоче знаряддя (що діс на предмет праці): передаточний механізм ти силова установка: науково-технічна революція до­дала до ни.\ четвертий елемент - кібернетичний інформаційний пристрій, внаспдок чого машина перетворилася на саморегульований комплекс.



* НАУКА - спеціалізований та спеціально культивований вид пізнавальної діяльності, спрямований на продукування достовірних перевірених знань: в реальному житті сус­пільства наука постає у трьох виявленнях: як сукупність знані,, нк спеціальна пізна-ватьни діяльність: як сукупність соціаіьних організацій та інститутів, що іабезпечу-іоть виконання такої діяльності.

* ТЕХНІКА - в широкому значеній особлива форма людського утвердження в бутті та взаємодії із світом, коли іюдина за допомогою кінцевого, контрольованого, впоряд­кованого намагається опанувати нескінченним, спонтанним, хаотичним: ця форма людського самоутвердження може набувати простих, а також- - надзвичайно склад­них виявлень

* ТЕХНОЛОГІЯ - виправдані способи застосування техніки та способи поєднання окремих ланок процесів людської діяльності

* ТЕХНОЛОГІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ - перехід і)о якісно нових способів технічної та виробничої діяльності, можливість яких відкрилася разом із досягненнями в галузях електроніки, інформа­ційної техніки, генної інженерії; всі вони повинні привести до того, що людина буде здійснюва­ти свою діяльність не за принципами грубого зовнішнього втручання у природні процеси, а шіихом входження у внутрішнє їх регулювання на засадах їх власних законів та властивостей.

* ІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО - суспільство, що базує свою життєдіяльність на засадах машинного виробництва.

* ТЕХНОТРОННЕ СУСПІЛЬСТВО - суспільство, яке повинно базувати свою життє­діяльність па жісчдах досягнень та результатів технологічної революції, володінні інфор­мацією, лібералі іації сусппьних відносин.

20.1. Предмет, проблеми та історія філософії науки і техніки

Філософія науки і техніки (на Заході превалює напрям "філосо­фія техніки") — напрям філософії, характерний для XX ст. Його поява викликана передусім надзвичайно широким розповсюд­женням техніки і технічних засобів саме в цьому столітті, а та­кож усеосяжним впливом науки та техніки на всі сторони жит­тя суспільства.

І все ж інтерес до науки і техніки виник задовго до XX ст. Так, певні міркування про засоби людської діяльності ми зна­ходимо вже у Платона й Арістотеля. В епоху Відродження відбуваються події, що свідчать про перші прояви взаємодії між наукою і технікою. Існують відомості про те, що під час будівництва Міланського собору його проект уперше було піддано науковій експертизі (1386 р.). Діяльністю, максималь­но наближеною до інженерної, займалися Леопарда да Вінчі (1452-1519), Микколо Тарталья (1499-1577), Петро Апіап (1501-1552), Герхард Меркатор (1512-1594). Щоправда, діяль­ністю, близькою до інженерної, займалися ще єгипетські буд­івничі, але давньоєгипетська традиція перервалася і не дала наслідків, подібних до розвитку європейської традиції.

Напередодні Нового часу (ХУІ-ХУІІ ст.) тиловим був поділ усіх знань, мистецтв та вмінь на два розділи: агГез теспапісаі (механічні мистецтва) та агіез ііЬегаіів (вільні мистецтва). До вільних мистецтв входили відомі науки "тривіуму" та "квад-ривіуму", що їх виділив у V ст. МарцІан Капелла, а до механіч­них відносили 7 таких напрямів: рільництво, полювання, ткацьку справу, зброярство, медицину і театральне мистецт­во (оскільки останнє було пов'язане з будівництвом підмостків, виготовленням та використанням декорацій).

* Першим виданням, спеціально присвяченим техніці, можна вважати книгу І. Бекмана "Керівництво з технології, або Пізнання ремесел, фабрик та мануфактур", видану 1777р. у Геттінгені (Німеччина). Століттям пізніше вийшла книга Е. Каппа "Основи філософії техніки " (Брауншвейг, 1877), звідки, власне, й пішла назва особливого напряму філософії. У 1897р. француз А. Еспіна видав книгу "Джерела технології", але найбільш визнаними авторитетами у справі заснування філософії техніки є Ернст Капп та неотоміст Фрідріх Дессауер ( "Філософія техніки; Проблема реалізації", 1927 р., Бонн).

Суттєвий внесок у розроблення філософії науки і техніки зробили французи Е. Дюркгейм, М. Вебер, А. Бергсон, Ж. Еллюль, німецькі філософи Е. КассІрер, М. Хапдеггер, Ф. Рапп, Г. Рополь, американські філософи та соціологи Д. Белл,



Р. Айріс, А. Тоффлер, X. Сколімовськи, Р. Мертон. англієць Дж. Бернал та ін., а також такі філософські течії, як неокантіанство, позитивізм та наукознавство.

Чим конкретно зумовлена поява особливого напряму філо­софських досліджень під назвою "Філософія техніки" або ''Філо­софія науки й техніки"? Назвемо провідні чинники його появи.



Основні принципи філософії науки як особливої галузі знання були розви­нуті Р. Мертоном у праці "Наука, техніка і суспільство в Англії XVII ст. ", опублікованій у 1933 р. В ній Мертон висунув на перший план роль пури­танської релігії І моралі в становленні науки Нового часу. Пізніше він сфор­мулював концепцію науки, яка в 60-і роки стала домінуючою парадигмою. Ф-ілософською основою цієї концепції були позитивістські ідеї соціальної нейтральності І кумуля-тивішго характеру зростання наукових знань, а загальносоціологічною основою - структурний функціоналізм, варіант яко­го був розроблений самим Мертоном.

Провідні чинники появи філософських досліджень науки і техніки ■;•<'■
^ наука і техніка сьогодні — дуже важливі за впливом та наслідками галузі людської діяльності

р- розвиток науки і техніки позначається на всіх сторонах життя су­спільства, приводячи до радикальних змін у їх змісті

р. у XX ст. за високого рівня розвитку науки і техніки розкрилися прин­ципово нові аспекти їх зв язку з різними сферами людської життєді­яльності; з поступом історії, з природою людини, а водночас відкрили­ся і нові сторони людського буття

У зв'язку з останнім маємо підстави стверджувати, що філо­софія науки і техніки змушує нас дещо по-іншому розглядати окремі традиційні проблеми філософії, зокрема: що таке лю­дина, що таке природа, які можливі між ними системи взаємоз­в'язку, якою є природа людського інтелекту? І водночас -— цілий комплекс соціальних проблем.

Але безпосереднім предметом дослідження для цього на­пряму є сутність науки і техніки, їх взаємовплив та взаємозв­'язок, їх місце серед інших явищ людської життєдіяльності.

20.2. Поняття науки, техніки і технології

Бурхливий хід науково-технічного розвитку у XX ст. привер­нув увагу вчених, дослідників та й узагалі громадської думки людства до того, що таке техніка, як вона пов'язана з наукою та розвитком суспільства. З огляду на численні негативні на­слідки науково-технічного поступу дуже гостро постало питан­ня і про те, чи можна обмежити або навіть і припинити бурхли­вий розвиток техніки, проникнення науки в досить автономні, з погляду етики, сфери життя людини. При цьому, з одного боку, мимоволі згадується роман-застереження Дж. Оруелла "1984", в якому змальовано страхітливу картину життя суспільства з тотальною регламентацією засобами науки, техніки, технології найінтимніших сфер життя людини, а з іншого — відомий вислів індійського мудреця і духовного проводиря Вівекананди про те. що індійські вчителі життя давно зрозуміли: техніка веде у без­вихідь, тому вони передбачливо повернули розвиток індійсько­го суспільства в бік духовного,а не технічного вдосконалення. Зрозуміло, що передусім слід звернутися до питання про приро­ду та сутність техніки.

У науці існує три підходи до розгляду цього питання, які умовно можна позначити як вузький, загальноприйнятий і широкий:

* за вузького підходу до техніки відносять будь-які допоміж­ні засоби діяльності, тобто знаряддя та засоби праці. Навряд чи такий підхід можна приймати як повною мірою виправданий, оскільки при цьому і гілку, використану як важіль, треба було би вважати технікою;

■* у межах загальноприйнятого підходу техніку розглядають як сукупність технічних пристроїв і засобів, які матеріалізують знан­ня і сприяють збільшенню ефективності людської діяльності. Це переважно інженерно-технічний ракурс проблеми, необхідний для вирішення конкретних цільових завдань, але. безперечно, недостатній для вирішення глобального питання про місце та роль техніки в житті суспільства, про можливості й умови свідо­мого регулювання науково-технічного розвитку. Хоча й при такому підході є місце для філософських роздумів: адже тут ви­никають проблеми зв'язку людської діяльності з процесами при­роди, питання про умови ефективності людської діяльності та її критерії, питання про зв'язок розуміння, контролювання та ал­горитмізації людської діяльності з неусвідомленим, спонтанним, природним. Усі ці проблеми та питання перебувають у полі зору філософських досліджень;

*■ за широкого підходу насамперед звертають увагу на те, що поняття "техніка" вживають у різних значеннях: ми кажемо про техніку швидкого читання, техніку акторської гри, техніку гри на музичних інструментах і навіть про техніку інтелектуальної медитації. При такому вживанні поняття "техніки" виходить за межі позначення технічних пристроїв і може бути застосоване майже до всіх сфер та напрямів людської діяльності. А це свідчить про те, що технічна сторона є важливою і необхідною стороною людського буття, людського способу самоутвердження у світі.

Кожна з окреслених концепцій демонструє нам щось справді суттєве й цікаве у феномені техніки. Завдяки ознай­омленню з ними ми отримаємо його об'ємне зображення. Спробуймо зробити деякі висновки та узагальнення. Майже всі, хто розглядає техніку в широкому значенні цього термі­на, наполягають на тому, що вона:



Основні концепції походження техніки

Автори концепції

Суть концепції

Б. Франклін

техніка є "оречевлєнням"знання людина в технічних засобах реалізує закони природи

Е. Капп

техніка є результатом розв'язання су­перечностей між: органами тіла та прагненнями душі

Ф, Д есе а у ер

у створенні техніки людина наслідує божественне творіння світу технічна творчість є проявом вищого творчого принципу

А. Бергсон

техніка і технічна діячьність людини обумовлена принциповою нездатністю останньої перебувати в цілісному злитті з буттям

1 ■ техніка пов'язана із принциповими осо-|| бливостями людського існування у світі М. Хапдеггер II ■ техніка - це прояв того, що людшіа 1 завжди перебуває виштовхнутою на II зовнішню межу буття

Ж. Е.ілюль

техніка є наслідком загальної раціона­лізації життя техніка веде до стандартизації жит­тя, перетворює засіб у мету, а мету -у засіб

X. Бек

техніка є результатом зустрічі людсь­кого духу із світом, природою дух створює техніку і водночас глибше усвідомлює себе самого

^ вкорінена в самий фундамент людського існування і с про­явом особливостей людської взаємодії з світом;

% техніка далі пов 'язана Із суттєвими особливостями людсь­кого пізнання та інтелекту;

% нарешті, техніка незаперечно пов 'язана з намаганням лю­дини з допомогою скінченного оволодіти нескінченним, за допо­могою раціонального позараціоиальним, функціонального та цілеспрямованого самодостатнім, за допомогою ефективно нарощуваного спонтанио-самопродукуючим.

* Отже, ми можемо зазначити, що через техніку людське буття посіпає як певний полюс буття взагалі, як полюс, па якому панус вид­ілене, кінцеве, раціоналізоване, регламентоване, ідеалізоване, визна­чене, складне, перервне. Водночас саме завдяки тому в бутті окрес­люються протилежні перерахованому властивості: цілісне, нескінченне, самобутнє, спонтанне, безмежне, невизначене, самоут-єорюєальне, безперервне. Технічна ж творчість постає як намаган­ня через перше досягнути другого.

Сучасні німецькі дослідники X. Ленк та Г. Рополь виділили 9 характерних елементів техніки:

Дев'ять, . елементів

техніки

за X. Ленком

та Г. Рополем

^прикладне природознавство

.продукування надлишків продукції, ефективність розкриття глибин упорядкування природи самозабезпечення людського існування -► втілення ідей та задумів людини

воля до влади над природою ' комплекс інструментів та засобів вивільнення людини з-під влади природи предметне втілення схем людської діяльності

Усі ці елементи випливають із широкого розуміння техні­ки, конкретизуючи його. Можна також погодитися з амери­канським філософом X. СколІмовськи, що техніка пов'язана з вихідними поняттями європейської цивілізації, а саме, з понят­тями природа, раціональність, ефективність, поступ.

У сучасній філософії техніка постає як об 'скт, знання, діяль­ність та волевиявлення людини. Отож при розгляді техніки до­цільно враховувати її: =>природний вимір, =>людський вимір (у тому числі — психологічний, етичний та ін.), асоціальний вимір (економічний, правовий, політичний, історичний та ін.). * На підставі розглянутого можемо стверджувати, що пізнання і техніка нерозривно пов'язані між собою, що в певному вимірі пізнан­ня є нічим іншим, як технікою інтелектуального прояснення буття (принаймні наукове пізнання). Певна річ, що п наука виникає і роз­вивається у зв'язку з розвитком техніки. Але водночас ми повинні _ зазначити і певну розбіжність у розвитку знань та техніки. Техніка, як підкреслювалось, знаменус собою існування людини на певному полюсі буїтя і сама с виразом цього полюса, тоді як знання і пізнання намагаються охопити буття а усіх його проявах і використовують для того різні форми, тобто технічна сторона с лише О4НІСЮ стороною знання та пізнання. 1 тому в історії, а також у різних вилах пізнання ак­цент може падати переважно або па технічну, або на цілісно-о орач ну його сторону. Відпо­відно і 'зв'язок пізнання з розвитком техніки не г_ прямим. 1 все ж ми можемо і достатньою мірою достовірності стверджувати. що сутність людського пізнання вимушено пов'язана

з технічною діяльністю.

Вихідним актом і технічної діяльності, і пізнання є покладання у бутті, що протистоїть людині та ,'іюдському розуму, певної межі, яка починас викопувати функцію точки або системи відліку, що падалі орієнтує людину в її теоретичній чи практичній діяльності. Наприклад, коли первісна людина починала виготовляти кам'яні знаряддя праці, то світ носіавав перед нею поділеним на предмети, якими можна діяти, і на предмети, котрі підля­гають дії. Ця. здавалося б, суто архаїчна класифікація і нині залишається вихідним оріє­нтиром у людській діяльносп.

Але в цьому пункті ми повинні відзначити, що виділення подібних класифікацій, як і проведення орігнтувальних меж у бутті — це, у підсумковому варіанті, с справою людсь­кою розум), а не технічної діяльності як такої Адже те, що саме таке проведення грані, наприклад, у вигоювленні знаряддя праці, є найкрашим та найефективнішим, може заф­іксувати лише розум людини, бо виготовлення знаряддя га його використання — це про­цеси, які далеко стоять один від одного. Тут слід зібрати докупи н утримати разом у пам'яті багато різних ситуацій, моментів, актів та результатів, порівняти їх між собою, знайти критерії д.тя виділення кращого варіанту та ін. Усе це без участі розуму просто неможли­ве. Лише те. що відзначене і зафіксоване розумом, стає справжнім елементом діяльності.

Отже, пізнання і технічна діяльність мають єдине вихідне корін­ня, але виростають з нього різні сутності. Діяльність свідомості, ак­тивність розуму стають головною передумовою і пізнання, і техні­чної творчості. Тому знання і техніка не зливаються, хоча й тісно сплітаються у своєму розвитку. Яку ж роль відіграють технічні і технологічні чинники в пізнанні? Вони стають ніби динамічно рухомим візиром, крізь який розум сприймає структуру буття І доводить сприйняте до рівня розуміння. На основі технічної: технологічної діяльності виробляються інтелектуальні операції мислення (наприклад, аналітико-сиитетична діяльність), дискурсивне

мисле/шя, з'єднуються інтуїтивне схопленая ти раціональні умовиводи. І есе ж підкреслимо це ще раз пізнання й усвідомлення принципово не зводяться лише до дискурсивного мислення та раціонального аналізу; це водночас і охоплення цілого, і безпосереднє вживання у ехще, і певне екстатичне злиття ї глибинними вимірами сущого.

Наука виникає як спеціальне культивування техпіко-технолої іч-ного аспекту пізнання і а свідомості. Наука починається і ам і тоді, де й коли техніко-рецептурні знання про те. як слід діяти, щоб от­римати певний результат, починають обґрунтовуватись, доводи­тись, аналізуватись. Загалом наука виникає як розроблення і фікса­ція необхідних моментів у предметній діяльності людини.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   36




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка