Фінансова політика, сформована належним чином, критерій успіху будь-якого підприємства



Сторінка1/8
Дата конвертації18.11.2017
Розмір1.12 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

Фінансова політика, сформована належним чином, — критерій успіху будь-якого підприємства. Йдеться про обґрунтовану систему заходів у сфері фінансів з метою забезпечення ефективної діяльності підприємства в ринкових умовах.

Головне завдання фінансової політики підприємства, таким чином, — це в першу чергу пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів.

В умовах невизначеності, що можуть скластися для сільськогосподарських товаровиробників  в недалекому майбутньому, можливо, навіть з 1 січня 2005 року, фінансова політика повинна перш чергу за все передбачити способи «виживання» таких стратегічно важливих галузей, як рослинництво і тваринництво.

Проблеми покращення організації та ефективності сільськогосподарського виробництва, вдосконалення обліку, контролю й аналізу висвітлювались у роботах П.І. Гайдуцького, М.Я. Дем’яненка, В.М. Жука, І.Г. Кириленко, Ю.Я. Лузана, М.Й. Маліка, В.Б. Моссаковського, П.Т. Саблука, П.Л. Хомина та ін.

Значні зміни в законодавстві, які набувають чинності з 1 січня 2005 року, кардинально вплинуть на вимивання оборотних коштів із сільськогосподарських підприємств. При цьому на даному етапі розвитку економічних відносин питання фінансової політики в світлі нових законів залишаються невивченими й тому набувають ще більшої актуальності.

Мета статті — всебічний аналіз змін у чинному законодавстві щодо порядку нарахування та сплати сільськогосподарськими товаровиробниками податків і зборів. На цій підставі повинні базуватися пошук і обґрунтування пропозицій стосовно формування фінансової політики сільськогосподарських підприємств на рівні, здатному забезпечити можливість їх ефективного функціонування в умовах невизначеності.

Аналіз світового досвіду розвитку бізнесу свідчить, що починаючи з 80-х років багато зарубіжних компаній зіткнулись зі значними змінами конкурентного середовища, що сприяло створенню умов невизначеності [5, 6]. Тобто попередні правила ціноутворення й обмежень щодо конкуренції було ліквідовано. Їм на зміну прийшли дерегуляція та інтенсивна конкуренція.

Але світовий досвід, від якого можна було б відштовхуватись, розглядаючи проблеми сільськогосподарського бізнесу в умовах невизначеного конкурентного середовища, поки що відсутній. Адже визначальна особливість сільського господарства полягає в тісному поєднанні природного та економічного процесів відтворення. Виробництво тут просторово роззосереджене, здійснюється на великій території з різними грунтово-кліматичними умовами, які мало контролюються людиною, а це зумовлює своєрідність форм організації підприємств і використання переважно мобільної техніки.

Природні умови та своєрідність функціонування рослин і тварин у сільському господарстві спричиняють до розриву між часом виробництва й робочим періодом, внаслідок чого в основному, зокрема, в рослинництві використання техніки й робочої сили має сезонний характер. Ця особливість сільського господарства визначає спеціалізацію та поєднання галузей у підприємствах, що, в свою чергу, викликає потребу в своєрідній організації виробництва для більш повного й рівномірного використання виробничих засобів, трудових ресурсів протягом року.

Таким чином, до умов невизначеності економічних, у яких функціонує і розвивається сьогодні світовий та вітчизняний бізнес, для сільськогосподарських підприємств долучаються ще й природні умови невизначеності.

Ще один несприятливий для сільськогосподарських підприємств фактор — низький рівень кадрового потенціалу, а кадровий потенціал, як відомо, є запорукою успішного функціонування бізнесу.

Перелічені вище фактори доводять актуальність, об’єктивну необхідність дослідження й створення моделі фінансової політики сільськогосподарських підприємств в умовах невизначеного економічного і природного середовища.

Розв’язання проблеми економічного зростання і розвитку сільськогосподарських формувань слід здійснювати комплексно, враховуючи три складові: продуктивність, ефективність, екологічну адаптацію сільськогосподарського виробництва. Потрібно вживати заходів довгострокової дії, таких, як закладання багаторічних насаджень, створення агроландшафтів, заліснення малопродуктивних земель, ефект від яких буде отримано через 10-20 років [10].

Аналізуючи досвід функціонування сільськогосподарських підприємств у ринкових умовах протягом останніх років, можна виділити окрему групу факторів і визначити їх вплив на розв’язання проблеми прибутковості аграрного виробництва:

1)      рівень податкових вилучень;

2)      ціни на сільськогосподарську сировину;

3)      кредитна політика;

4)      бюджетна підтримка.

Умовну питому вагу їх впливу можна розподілити так: 1 — 30%, 2 — 40, 3 — 10%, 4 — 10% [8].

Таким чином, значний вплив на збільшення прибутковості аграрного виробництва справляє рівень податкових вилучень (30%) та ціни на сільськогосподарську продукцію (40%).

Проблема в тому, що сільськогосподарське підприємство в сучасному ринковому середовищі не може вплинути на формування ціни.

Тому зупинимось на окремому напрямку фінансової політики підприємства, який полягає у виборі оптимального способу здійснення податкових платежів за наявності альтернативних варіантів його господарської діяльності.

Стратегія формування фінансової інфраструктури є важливим елементом сільського розвитку, оскільки, мобілізуючи кошти та розподіляючи їх між альтернативними способами використання, вона є каталізатором загальноекономічного зростання, розвитку підприємництва та інновацій. Ефективна фінансова система дозволяє домогосподарствам зменшувати свою вразливість до циклічних і структурних змін шляхом вирівнювання параметрів споживання і зменшення ризиків. З огляду на циклічність доходів сільського населення, фінансова інфраструктура стає особливо важливою для збереження і перерозподілу фінансових ресурсів. Взагалі, доступ до коротко- і довгострокових кредитів може значно прискорити процес застосування сучасних технологій, спрямованих на підвищення соціально-економічної та екологічної ефективності підприємницької діяльності.

Дослідженнями розвитку фінансової системи в сільській місцевості займаються В.М. Алексійчук, П.І. Гайдуцький, М.Я. Дем’яненко, П.А. Лайко, П.Т. Саблук, А.М. Стельмащук та ін. [4, 5]. Проте, недостатньо вивченими залишаються питання покращення доступу сільських мешканців і підприємців (а не лише агропідприємств) до кредитних ресурсів, у зв’язку з чим ми поставили перед собою завдання дослідити питання формування фінансової інфраструктури в сільській місцевості, способи усунення бар’єрів на шляху становлення ефективних фінансових ринків, проблеми розвитку іпотеки і кредитування малого бізнесу.

В останніх наукових дослідженнях проблем формування фінансової інфраструктури в сільській місцевості [3, 5, 7, 8, 9] кредит розглядається лише як один із різновидів фінансових послуг, що має на меті покращення якості управління грошовими потоками населення. У той же час, створення ефективної фінансової інфраструктури є частиною більш широкого пакета заходів з сільського розвитку. Проблеми розвитку такої інфраструктури зумовлені високими трансакційними витратами кредиторів і позичальників, що мають місце у результаті просторової розосередженості клієнтів, а також недостатнього розвитку транспортної і комунікаційної інфраструктур. Крім того, кредитування суб’єктів агрогосподарювання характеризується відносно високою ризикованістю, що визначається нестабільною кон’юнктурою аграрного ринку, складно прогнозованими природнокліматичними умовами, змінами у внутрішній і зовнішній економічній політиці, а також частими втручаннями держави на ресурсних, продуктових, фінансових, експортних та імпортних ринках.

Історія показує, що державні програми кредитування сільського господарства є контрпродуктивними для розвитку як самого аграрного сектора, так і економіки сільської місцевості взагалі, оскільки основними бенефіціарами таких програм часто є неефективні агропідприємства, що є негативним стимулом для інновацій (оскільки, як правило, в рамках таких програм надаються позики, які часто реорганізуються або списуються, що стимулює нераціональну поведінку суб’єктів господарювання) [7, 8, 9].

У другій половині ХХ ст. політика покращення доступу суб’єктів агрогосподарювання до кредитів фокусувалася, як правило, на втручанні уряду у формі цільового кредитування через державні фінансові установи, які лише перерозподіляли державні кошти між агровиробниками, ігноруючи необхідність розвитку ефективних, ринково орієнтованих фінансових інститутів. Також зазначимо, що через фокусування на сільськогосподарських підприємствах система державного кредитування ігнорувала потенційні вигоди від розвитку неаграрного сільського підприємництва.

Як результат, сьогодні основна маса сільського населення України займається особистим підсобним господарством та іншими пов’язаними видами діяльності, а загальний його рівень життя є гіршим порівняно з міським населенням. Так, протягом 1990-2000 рр. реальна заробітна плата зменшилася у 3,1 рази, а реальна пенсія – у чотири рази. Щоправда, починаючи з 2000 р. реальні доходи почали зростати, але навіть у 2002 р. середньодушові грошові витрати 90,3 відсотків населення Сумської області були нижчими за прожитковий мінімум. Крім того, посилюються процеси поляризації населення: якщо у 2001 р. співвідношення між сукупними витратами десяти відсотків найбільш забезпечених і десяти відсотків найменш забезпечених груп населення становило 7,7 рази, то аналогічний показник для 2002 р. склав 8,3 рази. При цьому частка заробітної плати становила 40,1 відсотків, тоді як зросла частка надходжень у вигляді різних видів соціальної допомоги, пенсій, стипендій (до 37,6 відсотків), а також доходів від продажу сільськогосподарської продукції (до 10,1 відсотків) [4]. У свою чергу, низький рівень життя сільського населення зумовлює практичну відсутність заощаджень, що підвищує трансакційні витрати фінансових посередників.



Іншими бар’єрами на шляху формування ефективної фінансової інфраструктури в сільській місцевості є низька щільність населення, недостатній рівень розвитку комунікацій, енергопостачання, транспорту і соціальної сфери, що зумовлює високі витрати на подолання інформаційних бар’єрів і обмежені можливості щодо диверсифікації ризику. Крім того, сезонність агровиробництва і його чутливість до ринкової кон’юнктури і природних умов (повені, посухи, епідемії) збільшують ризики і витрати, пов’язані з наданням послуг у сфері фінансового посередництва. Іншими факторами, які можуть заважати ефективному функціонуванню фінансових ринків, є: рестриктивна фінансова політика (особливо це стосується контролю відсоткових ставок); недостатньо розвинена правова система, зокрема у плані ліквідності прав власності (що призводить до недостатнього заставного забезпечення).

РЕФЕРАТ




ВСТУП




РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ




1.1. Теоретичні основи планування




1.2. Методика та процес планування на підприємстві




РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА її АНАЛІЗ НА ВАТ "ХЕРСОНСЬКИЙ БАВОВНЯНИЙ КОМБІНАТ"




2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства




2.2. Аналіз фінансового стану підприємства




РОЗДІЛ 3. СТРАТЕГІЧНЕ ТА ОПЕРАТИВНЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ ВАТ "ХБК"




3.1. Бізнес-план




3.2. Оперативне планування та шляхи його вдосконалення




РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ НА ТЕКСТИЛЬНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ




ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ




ДОДАТКИ










РЕФЕРАТ

Дипломна робота на тему "Фінансове планування на підприємстві" (на прикладі ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат") виконана в обсязі 91 сторінки машинописного тексту. Робота містить 14 таблиць, 2 рисунка, 2 діаграми, використано 40 джерел спеціальної та нормативно-правової літератури.

Робота складається з чотирьох розділів. У першому розділі розкриваються теоретико-методологічні основи планування на підприємстві, де детально розглядаються сутність, завдання, організація, процес та методи планування, а також зміст фінансового плану та порядок його складання. У другому -- дається характеристика ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат" та проводиться аналіз виробничо-господарської та фінансово-економічної діяльності підприємства. У третьому розділі описаний бізнес-план та фінансовий план ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат" та пропонуються шляхи вдосконалення планування підприємством в умовах ринкової економіки. У четвертому розділі розглядаються питання охорони праці на текстильному підприємстві.

ВСТУП

Ринкова економіка передбачає становлення та розвиток підприємств різних організаційно-правових форм, які основані на різноманітних видах приватної власності -- як окремих громадян (фізичних осіб), так і їх об'єднань чи трудових колективів (юридичних осіб). З'явився такий вид економічної діяльності як підприємництво. Підприємництво -- це така господарська діяльність, яка пов'язана з виробництвом та реалізацією продукції чи послуг, виконанням певних робіт. Вона має регулярний характер і відрізняється такими особливостями [7,9]:

* має свободу у виборі напрямків та методів діяльності;

* має самостійність в прийнятті рішень (в рамках діючого законодавства та встановлених норм;

* несе відповідальність за рішення, що приймаються та їх наслідки;

* не виключає ризику, збитків чи банкрутства. Підприємництво чітко орієнтовано на отримання прибутків, завдяки чому, в умовах розвинутої конкуренції, досягається задоволення суспільних потреб в певних видах товарів чи послуг. Саме отримання прибутку є причиною заінтересованості суб'єктів господарювання в результатах фінансово-господарської діяльності [2, 29, 31].

Реалізація цього принципу залежить не тільки від самостійності підприємства і необхідності самому фінансувати свої витрати без державної підтримки, але й від того, яка частина прибутку залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Крім того, необхідно створити у державі таке економічне середовище, в умовах якого було б вигідно виробляти всі необхідні економіці товари, отримувати прибуток та знижувати собівартість продукції [15, 30].

Тому ясно, що в нинішніх умовах підприємницький хист повинен бути не тільки у громадян, які займаються ним самостійно, але й в керівників великих підприємств, що донедавна були державними гігантами, а нині переживають скрутні часи. Керівникам необхідно чітко розуміти цілі свого підприємства, шляхи їх досягнення, умови діяльності тощо. Все це неможливо зробити, якщо не приділяти уваги такій важливій стороні діяльності як фінансова.

Підвищення ролі фінансів у ринковій економіці значною мірою визначається рівнем фінансового планування, під яким розуміють планування надходжень і використання фінансових ресурсів.

Без фінансового планування не можна досягти того рівня управління виробничо-господарською діяльністю підприємства, який забезпечує йому успіх на ринку, постійне вдосконалення матеріальної бази, соціальний розвиток колективу. Ніякий інший вид планування не може мати для підприємства такого узагальнюючого, глобального значення, бо саме фінанси охоплюють усі без винятку сторони й ділянки його функціонування.

Фінансове планування пов'язане передусім з плануванням виробничої діяльності підприємства. Всі планово-фінансові показники базуються на показниках з обсягу виробництва, асортименту товарів та послуг, собівартості продукції [19, 25]. Вони повинні створювати необхідні фінансові умови для успішного виконання виробничих планів.

Все вище перераховане актуально й для ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат", який раніше був одним з найбільших підприємств цієї галузі у Європі, але в перехідний період не зміг справитися з труднощами і нині переживає важкі часи. Для виводу його з кризи необхідно чітко спланувати подальшу діяльність, від слідкувати рух фінансових потоків і виробити стратегію розвитку.

Метою випускної роботи бакалавра є вивчення Законів України, підзаконних та нормативних актів, що визначають виробничу та інвестиційну діяльність підприємства, його розвиток і аналіз діяльності підприємства з метою виявлення резервів покращення ситуації, що склалася на підприємстві, шляхи його виводу з кризи тощо.

Завдання дипломної роботи:

* розкрити сутність планування і його видів для забезпечення його оптимальності;

* розкрити бізнес-план підприємства та його фінансову частину (фінансовий план);

* вивчити різноманітні методики фінансового планування та визначити найбільш придатну для даного підприємства.

Головним інструментом фінансового планування в сучасних умовах є фінансовий план підприємства (баланс доходів і витрат). Водночас широко використовуються і такі його інструменти, як платіжний календар та бізнес-план. В подальшому викладенні будуть проаналізовано основні їх характеристики, показано недоліки та переваги.



РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ

ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ

1.1. Теоретичні основи планування]

Під фінансами слід розуміти певні економічні відносини, за допомогою яких у грошовій формі, шляхом формування й використання спеціалізованих (централізованих і децентралізованих) цільових фондів у суспільстві здійснюються процеси розподілу й перерозподілу національного багатства, сукупного суспільного продукту й національного доходу з метою досягнення завдань соціально-економічного розвитку [20].

Підприємство -- це самостійний суб'єкт господарювання, створений для ведення господарської діяльності, яка здійснюється з метою отримання прибутку і задоволення суспільних потреб.

Як правило, підприємство виступає юридичною особою, що визначається сукупністю таких ознак [1, 3]:

* відокремленістю майна;

* відповідальністю по зобов'язанням цим майном;

* наявністю розрахункового рахунку у банку;

* виступом від свого імені.

Відокремленість майна виражається наявністю самостійного бухгалтерського балансу, на якому значиться це майно підприємства.

Фінансові відносини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власних коштів підприємства, його доходів, залучення позичкових джерел фінансування господарської діяльності, розподіл доходів, які утворюються в результаті цієї діяльності, їх використання на цілі розвитку підприємства.

Організація господарської діяльності потребує відповідного фінансового забезпечення, тобто початкового капіталу, який створюється з внесків засновників підприємства і приймає форму статутного капіталу. Це найважливіше джерело формування майна будь-якого підприємства.

Фінансове планування -- це планування всіх його доходів і напрямків витрачання грошових коштів для забезпечення розвитку підприємства. Фінансове планування здійснюється на шляхом складання фінансових планів різного змісту і призначення, в залежності від завдань і об'єктів планування [6,11].

Планування було прерогативою командно-адміністративної системи. Головна мета фінансового плану підприємства полягала у виявленні невикористаних ресурсів і визначення суми платежів у бюджет, величина якої відповідала перевищенню доходів підприємства над його витратами. Сума та рівень витрат суворо нормувались. Надмірна централізація фінансів за планово-директивної економіки послаблювала економічні стимули розвитку виробництва. Це негативно позначалося на результатах фінансово-господарської діяльності підприємств. Державні дотації в багатьох галузях сягали значних розмірів, оскільки ці галузі були збитковими або малорентабельними.

Міністерства, які вважали підприємства своєю власністю, займалися перерозподілом їхніх доходів та прибутків. Значна частина прибутку й тимчасово вільних коштів ефективно працюючих підприємств вилучалось для фінансування державних видатків та на покриття витрат збиткових підприємств галузі.

За ринкової економіки значно підвищується матеріальна відповідальність керівника підприємства за його фінансовий стан. Саме тому зросла важливість перспективного, поточного та оперативного фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану підприємств та підвищення рентабельності їх виробництва [5].

Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообігу виробничих фондів, досягнення високої результативності фінансово-господарської діяльності, створення умов, які б забезпечили платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок висуває високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме саме підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон'юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.

Сьогодні фінансове планування потребує переведення на нові принципи організації. Його зміст та форми мають бути суттєво змінені у зв'язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтирами.

За адміністративної економіки фінансове планування базувалося на директивних планових показниках виробничого та соціального розвитку підприємства. Нині ця база перестала існувати, оскільки підприємства вже не одержують вказівок "зверху". Державне замовлення, яке збереглося, втратило своє колишнє директивне значення і розглядається підприємством лише як одна з можливих сфер реалізації продукції. Відтак, фінансове планування має орієнтуватися на ринкову кон'юнктуру, враховувати ймовірність настання певних подій і одночасно розробляти моделі поведінки підприємства за зміни ситуації з матеріальними, трудовими й фінансовими ресурсами [21,23].

Фінансове планування -- це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Отже, основні завдання фінансового планування на підприємстві, визначеними у [26] є:

* забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

* встановлення раціональних фінансових відносин з іншими суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо;

* визначення шляхів ефективного використання капіталу, оцінка раціональності його використання;

* виявлення і мобілізація резерві збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

* здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.

Планування -- це одна з функцій фінансового управління підприємством. Планування передбачає визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання індивідуальних завдань структурних підрозділів підприємства чи фірми для досягнення фінансового результату. За допомогою планування можна перевести фірму, як систему, з базового рівня на встановлений рівень розвитку шляхом маневрування та зосередження сил і засобів на пріоритетних напрямках її діяльності, а також визначити перспективи розвитку та майбутнє становище фірми. Планування як цілеспрямована управлінська діяльність здійснюється на принципах:

* об'єктивності;

* реалістичності;

* системності;

* оптимальності;

* єдності інтересів фірми, її персоналу та споживачів;

* збалансованості;

* обґрунтованості планів, програм, проектів, моделей розвитку;

* пізнавальності шляхів соціально-економічного розвитку. Система внутрішньо фірмового планування складається з комплексу планів: виробничих, фінансових, капітальних вкладень, збуту, організаційного розвитку тощо [11, 13]. Ці плани складаються з врахуванням стратегії і цілей фірми, її виробничого профілю та специфіки діяльності на ринку. Вони повинні враховувати особливості підприємства. Ефективність планування залежить від:

* своєчасного отримання та обліку даних про основні загальноекономічні та ринкові умови;

* впливу на ринок самої фірми та її конкурентів;

* минулих продаж та прибутків;

* визначення оптимальної структури виробництва у кожен момент часу з врахуванням останніх досягнень НТП;

* оперативного обліку наявних ресурсів та можливості гнучкого маневрування ними;

* встановлення контролю за виконанням планів та їх коригування у разі необхідності.

Досвід господарювання свідчить, що менеджеру (керівнику) постійно доводиться передбачати, якими будуть потреби його клієнтів. Точно передбачити це надзвичайно важко, тому йому доводиться направляти зусилля на зниження рівня невизначеності та ризику. Докладна інформація стосовно минулого дає менеджеру основу для більш точного передбачення майбутнього, оскільки планування звичайно основується на минулій діяльності. Інформація про минуле повинна фіксуватися й аналізуватися для майбутніх планів. Широке використання ЕОМ у бізнесі дає можливість сьогодні проводити аналіз минулої діяльності точно, доладно і швидко.

Однак засоби електронно-обчислювальної техніки не всесильні. Не дивлячись на те, що вони дуже допомагають в прийняття рішень, пов'язаних з плануванням, вони не можуть здійснювати планування, приймати рішення щодо подальшого розвитку підприємства чи фірми. Це функція особи, що приймає рішення (ОПР), в якості якої можуть виступати керівники фірми, менеджери, відповідальні особи підрозділі тощо.

Менеджерам відомо, що складання одного плану, навіть дуже детального, і його точне виконання може бути недостатнім. Іноді необхідно скласти декілька різних планів: перший -- засновується на реальних умовах; інші -- на випадок, якщо умови змінюються в ту чи іншу сторону.

Багато менеджерів, прочитавши яку-небудь книгу чи прослухавши виступ, приймають рішення серйозно зайнятися плануванням. Виявивши, що раніше розроблені детально плани необхідно змінювати із-за зовнішніх обставин, що неможливо було передбачити на момент розробки цих планів, вони розчаровуються і повертаються до колишньої практики прийняття рішень, доцільних на даний момент часу. Характерно, що чим нижче ми спускаємося по лінії субординації, тим ближче до дійсності і детальнішим стає планування. Так, скажімо, стосовно до бізнесу, висококваліфікована рада директорів фірми може прогнозувати в ряді випадків потреби персоналу в підготовці кадрів на багато років уперед. На той час окремі управлінські ланки на мають можливості планувати свої дії на тривалий період часу. Наприклад, директор-управляючий має детальні фінансові бюджети на два роки вперед, комерційний директор планує розширення збуту на рік вперед, а технічний директор планує виробництво на 6-12 місяців і забезпечує наявність необхідних для цього матеріалів, обладнання і робочої сили. Звичайно, для різних галузей ці строки різні, але принцип залишається тим же. Планування відповідає на такі питання [19]:

1. Де ми знаходимося в теперішньому часі?

Керівники повинні оцінити сильні і слабкі сторони організації в таких важливих областях господарської діяльності, як фінанси, маркетинг, виробництво, наукові дослідження і розробки, трудові ресурси. Це потрібно для того, щоб визначити, чого може добитися конкретно ця фірма.

2. Куди хочемо продвинутися?

Оцінивши свої можливості і перешкоди навколишнього світу (конкуренція, клієнти, закони, політичні фактори, економічні умови, технології, постачання, соціальні і культурні зміни), керівництво визначає, якими повинні бути цілі фірми і які перешкоди можуть виникнути на її шляху.

3. Як ми збираємося зробити це?

Керівники повинні вирішити, як в загальних рисах, так і конкретно, що повинен робити кожен підрозділ для досягнення поставленої мети.

Планування -- один із способів, за допомогою яких менеджери формують єдине направлення зусиль трудового колективу на досягнення спільних цілей підприємницької діяльності.

Традиційно система планування орієнтована, як правило, на функціонування підприємства. В умовах швидкої зміни умов зовнішнього та внутрішнього середовища нагальною стає потреба в переорієнтації планування підприємства з функціонування на розвиток.

Кінцева мета планування розвитку підприємства зводиться до того, щоб змоделювати (а потім обновити у відповідності з можливостями, потребами та умовами, що змінюються) потрібне становище підприємства, а також шляхи та засоби його досягнення (реалізації).

При визначенні тривалості планового періоду у довгостроковому плануванні потрібно враховувати такі обставини:

1) план розвитку повинен містити достатньо серйозні цілі та завдання, які б дійсно відповідали перспективній меті та завданням трудового колективу підприємства, могли б його надихнути на працю;

2) тривалість повинна бути достатньою для якісної, високоефективної підготовки та реалізації плану.

Фінансове планування дає змогу розв'язати такі конкретні питання:

* які грошові кошти може мати підприємство у своєму розпорядженні;

* які джерела їх надходження;

* чи достатньо засобів для виконання окремих накреслених завдань та виробничої програми у цілому;

* яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим кредиторам;

* як повинен здійснюватися розподіл прибутку на підприємстві;

* як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

Організація планування залежить від величини підприємства. На дуже малих підприємствах не існує розподілу управлінських функцій, і керівники мають можливість самостійно зрозуміти всі проблеми та знаходити шляхи їх вирішення. На великих підприємствах робота по складанню бюджетів (планів) повинна виконуватися децентралізовано.

Адже саме на рівні підрозділів зосереджені кадри, які мають найбільший досвід у сфері виробництва, закупівлі та реалізації,, оперативного керівництва тощо. Тому саме у підрозділах й висуваються пропозиції відносно тих дій, які необхідно та доцільно застосовувати в майбутньому.

У літературі, присвяченій плануванню на підприємствах, звичайно розрізняють дві схеми організації робіт по складанню планів [23, 27]:

* методом "break-down" (зверху - вниз);

* методом "build-up" (знизу - вверх).

По методу "break-down" робота по складанню бюджетів починається "зверху", тобто керівництво підприємства визначає цілі й завдання, зокрема планові показники по прибутку. Потім ці показники все більш деталізуються по мірі просування на більш низькі рівні. Вищі рівні в такий спосіб формують планове завдання для більш низьких рівнів.

За методом "build-up" роблять навпаки. Наприклад, розрахунок показників реалізації починають окремі збутові підрозділи, а потім вже керівник відділу реалізації підприємства зводить ці показники у єдиний бюджет (план) реалізації, який у подальшому може ввійти складовою частиною в загальний бюджет (план) підприємства.

Методи "break-down" та "build-up" -- це дві протилежні тенденції. На практиці доцільно використовувати тільки один з цих методів. Планування і складання бюджетів представляють собою процес, в якому необхідно постійно здійснювати координацію бюджетів різних підрозділів.

У фінансовому плануванні застосовується балансовий метод. Його зміст полягає у тому, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються такі способи [18]:

* нормативний;

* розрахунково-аналітичний;

* оптимізації планових рішень;

* економіко-математичне моделювання.

Суть нормативного способу фінансового планування полягає у тому, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб'єкта господарювання у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки тарифів, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.

При використанні розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та індексів їх змін в плановому періоді.

Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору [5]:

* максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;

* максимум збереження фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;

* мінімум поточних витрат;

* мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;

* максимум абсолютної суми отриманого прибутку.

Фінансове планування (крім уже згаданих способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб застосовується для кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель -- це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються за допомогою математичних прийомів (рівнянь, нерівностей, їх систем, таблиць, графіків тощо). Моделювання може відбуватися за функціональним та кореляційним зв'язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів, що базуються на різних умовах та шляхах розвитку підприємства, з наступним вибором оптимального варіанту фінансового плану.


Каталог: data -> ukr -> IJnfo dlya stydenta 12
IJnfo dlya stydenta 12 -> Значення й основні методий загартовування організму
IJnfo dlya stydenta 12 -> Реферат Діяльність служб соціального захисту населення із забезпечення зайнятості молоді бесплатно]
IJnfo dlya stydenta 12 -> Реферат з загальної біології на тему Виникнення життя н а Землі Вступ Поняття часу
IJnfo dlya stydenta 12 -> Проблема водних ресурсів в Африці
IJnfo dlya stydenta 12 -> Попередня публікація
IJnfo dlya stydenta 12 -> Тема 4: етнічні та регіональні релігії
IJnfo dlya stydenta 12 -> В цілому світі бізнес-діяльність асоціюється якщо не з жорстокою, то принаймні з жорсткою поведінкою її суб'єктів по відношенню один до одного
IJnfo dlya stydenta 12 -> Етапи наукового дослідження


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка