Фінансовий контроль та його завдання в сучасний період


Розділ ІІ. Фінансовий контроль у фінансовому праві



Скачати 69.25 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації09.09.2018
Розмір69.25 Kb.
1   2   3

Розділ ІІ. Фінансовий контроль у фінансовому праві
2.1 Фінансовий контроль як інститут фінансового права
Здійснення фінансового контролю як найважливішої функції держави регламентується нормами фінансового права, сукупність яких утворить самостійну підгалузь фінансового права. Існують різні думки щодо її розташування в системі фінансового права.

• Традиційно фінансовий контроль визначається як інститут фінансового права, який відносять або до загальної, або до особливої частини фінансового права. Ряд учених вважає, що оскільки фінансовий контроль реально здійснюється в конкретних напрямках фінансової діяльності, варто говорити лише про специфічні його види, здійснюваних різними органами в сфері, наприклад, оподатковування, бюджету, кредитування, страхування й т.д. Останнім часом у науці фінансового права прийнято говорити про фінансовий контроль як інститут фінансового права, що відноситься до загальної частини фінансового права. Разом з тим відзначається специфіка проведення фінансового контролю в сфері бюджету, податкових відносин, страхування, кредитування, а також валютний контроль. Здається, незважаючи на різноманіття видів фінансового контролю, необхідно говорити про загальні принципи, цілі, завдання його здійснення, характерних для всіх сфер фінансової діяльності й для всіх органів, що його здійснюють. З огляду на всеосяжний характер фінансового контролю, його зростаючу роль в умовах формування ринку як найважливішої функції фінансів, є можливим говорити про особливу роль фінансового контролю й, у першу чергу, державного фінансового контролю на кожному етапі здійснення фінансової діяльності.

• Важливістю суспільних відносин, що при цьому формуються і необхідністю їхнього врегулювання правом обумовлене виділення названих фінансово-правових норм у підгалузь фінансового права. У цьому зв'язку є можливим говорити про особливості даної підгалузі, що полягають у тім, що це - єдина підгалузь фінансового права , що має складну структуру, оскільки складається, у свою чергу, з фінансово-правових норм, включених як у загальну, так і в особливу його частині. До загальної частини фінансового права можна віднести фінансово-правові норми, що регулюють організацію й порядок проведення, загальні цілі, завдання й принципи здійснення фінансового контролю, характеристику його форм і методів. Фінансово-правові норми, що регламентують проведення фінансового контролю в різних сферах фінансової діяльності й внаслідок цього володіючи специфічними цілями, завданнями, змістом, вираженими в спеціальних нормативних актах (Бюджетний кодекс, банківське, страхове, валютне законодавство), а також норми, що визначають правовий статус контрольних органів у конкретній сфері фінансової діяльності, включаються у відповідні інститути фінансового права. Таким чином, структура підгалузі фінансового права фінансового контролю має складний характер. Норми, його утворюючі, носять всеосяжний, всепроникаючий характер і втримуються як у загальної, так і в особливій частині фінансового права. Названі норми можуть розрізнятися за наступними підставами:

1) за цілями і завданнями здійснення фінансового контролю в конкретній сфері фінансової діяльності;

2) за об'єктами (змісту або напрямкам його здійснення);

3) за формами і методами;

4) за органами, на які покладено його проведення (при цьому необхідно враховувати їхній правовий статус і повноваження).

Фінансовий контроль властивий всім фінансово-правовим інститутам. Тому крім загальних фінансово-правових норм, що регулюють організацію й порядок проведення фінансового контролю в цілому, є норми, що передбачають його специфіку в окремих фінансових правових інститутах.

На наш погляд фінансовий контроль є важливим інститутом фінансового права, який в сучасний період включають в загальну частину цієї галузі права. Проте в цьому питанні існують численні суперечності. Так професор О. Ю. Грачева пропонує поділити фінансовий контроль на загальну і особливу частини.[1.1] До загальної частини пропонує віднести норми, що регулюють організацію і порядок проведення, завдання і принципи здійснення фінансового контролю, характеристику його форм і методів. Фінансово-правові норми, що регламентують проведення фінансового контролю в різних сферах фінансової діяльності і мають специфічні цілі, завдання та зміст, включені в кодекси, банківське, страхове, валютне законодавство. Норми, що визначають правовий статус контрольних органів у конкретній галузі фінансової діяльності, повинні бути зараховані до відповідних інститутів фінансового права". Пропозиція слушна і висловлюється не тільки О.Ю. Грачовою, але поки що єдності думок щодо виділення окремого інституту фінансового права — фінансового контролю — немає. Однак не зрозуміло, чому в загальній частині фінансового права повинна залишитися частина фінансового контролю, а друга частина має бути перенесена в особливу частину? Зараз багато авторів підручників майже половину їхнього об'єму переносять до податкового права, причому спочатку дають теорію податкового права, а потім розглядають податки. А хіба не можна віднести важливий і величезний за обсягом фінансово-правовий інститут фінансового контролю в особливу частину? Чи зможе існувати бюджетне, податкове, валютне право без фінансового контролю? Фінансовий контроль (або як його називає проф. К.С. Бєльський — фінансово-контрольне право) повинен зайняти своє місце в особливій частині фінансового права, бо він є постійно працюючим у державі механізмом фінансово-правового регулювання'[1.4]. Думку про те, що фінансовий контроль треба виділити в особливу частину фінансового права, висловлював і проф. А.А. Ялбулганов. Але він пропонував створити комплексний інститут фінансового контролю, що складається з норм конституційного, адміністративного та фінансового права. Вважаємо, що залучення до фінансового права комплексних правових інститутів зробить неможливим вважати цю галузь самостійною.

2.2 Поняття, принципи й сутність фінансового контролю у фінансовому праві


Визначення поняття фінансового контролю змінювалося з розвитком суспільства. В більшості наукових джерел соціалістичного періоду фінансовий контроль визначався як одна із сфер, ланок, форм, галузей контролю за суспільним виробництвом і розподілом продукції. Е.О. Вознесенський визначав фінансовий контроль як одну із форм контролю рублем за всіма стадіями розширеного соціалістичного відтворення, важливу ланку державного контролю за виробництвом і розподілом суспільного продукту, використанням матеріальних і грошових засобів, що належать суспільству. Фінансовий контроль - діяльність державних і громадських органів, яка полягає у перевірці обгрунтованності процесів формування і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів з метою збереження планових пропорцій у розширеному соціалістичному виробництві. Таким чином, автор визначає фінансовий контроль як різновид державного контролю. Характерним є також ототожнення фінансового контролю з контрольною функцією фінансів, як у працях, виданих за радянську добу, так і в працях, виданих в Україні. І.А. Бєлобжецький наголошував, що фінансовий контроль виступає як результат практичного використання державою контрольних функцій фінансів, тобто внутрішньо властивої їм риси - можливості служити засобом контролю за виробництвом, розподілом і використанням сукупного суспільного продукту і національного доходу, хоча і зазначав, що однозначно трактувати поняття "контрольна функція фінансів" і " фінансовий контроль" не можна. Але слід зазначити, що ряд авторів визнавали наявність не фінансового, а фінансово-господарського контролю, який на їх думку, досліджує фінансово-господарську діяльність підприємств у сфері виробництва, обміну й споживання суспільно-необхідного продукту. З урахуванням змін, що відбулися протягом останнього десятиріччя дещо змінилися підходи до визначення поняття фінансового контролю. На думку, М. Вороніна, фінансовий контроль слід розглядати як врегульовану правовими нормами діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування по перевірці формування, розподілу, цільового, ефективного і раціонального використання фінансових ресурсів держави й органів місцевого самоврядування, використання державної і комунальної власності у відповідності з чинним законодавством з метою виявити й попередити недоліки в роботі підконтрольних об'єктів. Але це визначення, на думку І. Стефанюк, викликає певні зауваження, зокрема, містить неповний перелік суб'єктів контролю, виключається можливість його здійснення безпосередньо суб'єктами господарювання, аудиторами тощо, тобто суб'єктами, які не відносяться ні до державних органів, ні до органів місцевого самоврядування. Не враховано того, що фінансові ресурси держави включають державні фінансові ресурси (в т.ч. органів місцевого самоврядування), ресурси суб'єктів підприємництва та населення, тому, на думку автора, є зайвим у визначенні зазначати фінансові ресурси органів місцевого самоврядування. Різні підходи до визначення поняття і сутності фінансового контролю мають місце й станом на сьогодення. Зокрема, В.Г. Мельничук визначає фінансовий контроль як один із видів державного контролю, який здійснюється спеціально створеними для цього державними органами і службами, їх територіальними представництвами, органами виконавчої влади, контрольно-ревізійними службами підприємств, установ, організацій, суб'єктами незалежного фінансового контролю від імені державної влади або самостійно відповідно до їх статусу, функцій та повноважень з метою перевірки законності та ефективності формування, володіння та використання коштів Зведеного бюджету України, інших фінансових ресурсів, державного майна, фінансової діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування. Надаючи визначення, автором до переліку суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль, не включено органи місцевого самоврядування, які не є органами виконавчої влади. Крім того, предметом контролю поряд із фінансовими ресурсами, на думку І. Стефанюка, безпідставно визначено державне майно та фінансову діяльність, а також не враховано, що усі операції з майном, і не тільки державним та фінансова діяльність обслуговуються фінансовими ресурсами. На думку А.В. Шаповалова, під фінансовим контролем слід розуміти одну із форм управління фінансами, особливу сферу контролю, зумовлену формуванням і використанням фінансових ресурсів в усіх структурних підрозділах економіки держави, що передбачає перевірку господарських і фінансових операцій щодо їх законності, економічної доцільності та досягнення позитивних кінцевих результатів. Але це визначення не містить вказівки на коло осіб, які здійснюють і в чиїх інтересах його здійснюють, а форма контролю зведена лише до перевірки. На думку І. Стефанюка, фінансовий контроль - це система активних дій, що здійснюються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання та громадянами України, по стеженню за функціонуванням будь-якого об'єкта управління в частині утворення, розподілу та використання ним фінансових ресурсів з метою оцінки економічної ефективності господарської діяльності, виявлення і блокування в ній відхилень, що перешкоджають законному і ефективному використанню майна та коштів, розширеному відтворенню виробництва, задоволенню державних, колективних та приватних інтересів і потреб, та удосконаленню управління економікою. Спроби надати визначення поняття фінансового контролю робилися й робляться також і в юридичній літературі. Так, на думку Н.І. Хімічевої, фінансовий контроль - це контроль за законністю та доцільністю дій в галузі утворення, розподілу та використання грошових фондів держави та муніципальних утворень з метою ефективного соціально-економічного розвитку держави та її регіонів. П.С. Пацюрківський визначає фінансовий контроль як цiлеспрямовану дiяльнiсть законодавчих i виконавчих органiв публiчної влади i недержавних органiзацiй, спрямовану на забезпечення законностi, фiнансової дисциплiни i рацiональностi в ходi мобiлiзацiї, розподiлу i використання коштiв централiзованих i децентралiзованих грошових фондiв держави з метою найефективнiшого соцiально-економiчного розвитку усiх суб'єктiв фiнансових правовiдносин. Таким чином з урахуванням вищезазначеного ми можемо дати найбільш точне визначення понняття фінансового контролю: Фінансовий контроль – це регламентована нормами права діяльність державних, муніципальних, громадських органів та організацій, інших господарюючих суб’єктів щодо перевірки своєчасності й точності фінансового планування, обґрунтованості й повноти надходжень доходів у відповідні фонди грошових коштів, правильності та ефективності їх використання. Основний зміст фінансового контролю у відносинах, врегульованих фінансовим правом, полягає в:

а) перевірці виконання фінансових зобов'язань перед державою і органами місцевого самоврядування, організаціями і громадянами;

б) перевірці правильності використання державними і муніципальними підприємствами, установами, організаціями, що знаходяться в їх господарському веденні або оперативному управлінні, грошових ресурсів (банківських позичок, позабюджетних коштів та інших засобів);

в) перевірці дотримання правил здійснення фінансових операцій, розрахунків і збереження коштів підприємствами, організаціями, установами;

г) виявленні внутрішніх резервів виробництва;

д) усуненні і попередженні порушень фінансової дисципліни.

У випадку їх виявлення у встановленому порядку приймаються заходи впливу до організацій, посадових осіб і громадян, винних в даному фінансовому порушенні. забезпечується відшкодування матеріального збитку державі, організаціям, громадянам, які постраждали внаслідок даного порушення. Фінансовий контроль лише тоді виконує призначену йому роль, якщо грунтуватиметься на певних принципах, встановлених у Лімській декларації 1977 року. До їх числа належать:

— принцип законності, об'єктивності, поєднання державних, регіональних і приватних інтересів;

— принцип розподілу контрольних повноважень, який передбачає розмежування функцій ініціювання та виконання фінансового контролю між суб'єктами;

— принцип повноти охоплення об'єктів контролем, який досягається завдяки суцільному стеженню або вибірковій перевірці певних сегментів підконтрольних об'єктів;

— принцип достовірності фактичної інформації, дотримання якого забезпечує її відповідність реальним фінансовим ресурсам, процесам і результатам діяльності, які відображає ця інформація;

— принцип збалансованості контрольних дій, який передбачає узгодженість їхньої внутрішньої та зовнішньої спрямованості й забезпечує рівновагу фінансового контролю;

- гласність та відкритість контрольних органів з обов'язковою вимогою дотримання комерційної та іншої таємниці, що захищається законом;

— принцип превентивності контрольних дій, завдяки якому досягається завчасне здійснення контролю з метою запобігання виникненню суттєвих відхилень фактичного здійснення фінансового процесу від встановлених норм;

— принцип самодостатності системи контролю, що передбачає наявність такого складу елементів контролюючої системи, який забезпечує ефективність її функціонування й розвитку;

— принцип ефективності, що передбачає пристосованість системи контролю до фінансової діяльності господарюючих суб'єктів і залежить від повноти виконання контролюючими суб'єктами таких основних вимог:

а) контроль має здійснюватися безперервно, регулярно й систематично;

б) бути своєчасним за терміном здійснення, старанним і повним щодо охоплення об'єктів контролю;

в) бути оперативним, дієвим, гласним і різнобічним;

— принцип відповідальності, який передбачає відповідальність контролюючих суб'єктів за ефективність функціонування;

- принцип компетентності - це принцип, який проходить через усі нормаппліо-нравоні акти, якими встановлюється правовий статус фінансового і контролюючого органу. До службовців і посадових осіб висуваються вимоги про певну освіту, наявність стажу професійної роботи, рангів службових осіб, все це скеровано на досягнення компетентності як органу фінансового контролю, так і його посадових осіб і контролерів;

- принцип дотримання професійної етики та інші.



Відповідно до вимог Лімської декларації вищий контролюючий орган повинен бути зовнішнім (не створеним усередині відповідних організацій), що забезпечує незалежність його дій і прийнятих рішень від стороннього впливу, тобто функціональну та організаційну незалежність на основі положень Конституції. Відповідно незалежність членів цього контролюючого органу також має бути гарантована Конституцією, передусім їх відкликання. Матеріальна основа такої незалежності — фінансова незалежність (забезпеченість відповідними ресурсами для виконання поставлених перед вищим органом фінансового контролю завдань). Перевірка вищим контролюючим органом діяльності уряду (окремих підзвітних йому органів) не означає підпорядкування уряду, який повністю відповідає за свої дії незалежно від оцінок експертів цього органу. Для виконання своїх функцій вищий контролюючий орган має право доступу до потрібних документів, інформації. У разі виявлення недоліків, відхилень від законодавче прийнятих рішень перевірені організації повинні інформувати його у встановлений термін про вжиті заходи. Вищий контролюючий орган може подати експертний висновок (в т.ч. зауваження) щодо проектів законів та інших постанов з фінансових питань.
2.3 Фінансово-контрольне правовідношення
Норми інституту фінансового права, що регламентують порядок здійснення фінансового контролю реалізуються у конкретних правовідносинах. Такі відносини одержали назву фінансово-контрольних правовідносин. Для того, щоб у повній мірі дослідити сутність фінансового контролю необхідно проаналізувати сутність фінансово-контрольного правовідношення.

Багато сучасних дослідників виявляють підвищену цікавість до вивчення різних аспектів контрольних правовідносин, так, наприклад, О. Ю. Грачова у своїй роботі заявляє про те, що "питання про зміст контрольних правовідносин являє не тільки теоретичний інтерес, але має й велике практичне значення. Від того, наскільки точно й повно буде встановлений зміст контрольних правовідносин і сам характер суб'єктивних контрольно-процесуальних прав, обов'язків, повноважень і юридичної відповідальності, залежить ефект розгляду юридичної справи, а отже, і прийняття справедливого, законного рішення. В остаточному підсумку це забезпечує ефективність усього контрольного процесу"[1.1] . На думку Р.О. Халфіної, правовідношення це "суспільне відношення, урегульоване нормою права". Можна також погодитися з її висловленням, що "реалізація правової норми в правовідношенні - лише один із засобів впливу права на суспільні відносини, але найпоширеніший і ефективний засіб", що ставить його в лідируючі позиції. [1.13] Контрольні правовідносини мають свою специфіку стосовно інших адміністративних правовідносин, вони являють собою "правовий зв'язок між контролюючими й підконтрольними суб'єктами з метою створення найбільш сприятливих умов для реалізації нормативно-правових приписань у поводженні, діяльності підконтрольних суб'єктів, забезпечення ефективності правового регулювання, відновлення стану законності й правопорядку у випадках їхнього порушення". Фінансові ж правовідносини - це особливий вид державних відносин, що виникають у процесі акумулювання державних коштів. М.В. Карасьова вважає фінансові правовідносини "різновидом правового відношення. По-перше, фінансове правовідношення виникає на основі фінансово-правової норми, отже, є результат дії правової норми, або "форма її реалізації". По-друге, фінансове правовідношення має вольовий характер. Ця ознака підкреслює, що правовідношення в сутності обумовлено державною волею, інтересами держави". [1.12] Отже, можна зробити висновок про те, що фінансово-контрольні правовідносини - це особливий вид правовідносин, спрямованих на створення більше сприятливих умов для реалізації нормативно-правових приписань у поводженні. Фінансово-контрольні правовідносини обумовлюються функціонуванням в інтересах держави й наявністю правового зв'язку між контролюючими й підконтрольними інститутами. Е.Ю. Грачовій, що вважає, що вони "по-перше, побудовані на засадах субординації, тому що завжди будуються на принципі влади й підпорядкування; по-друге, мають інший склад учасників, ніж склад учасників, пов'язаних з ними "організуючих" відносин; по-третє, складаються не заради здійснення своїх інтересів, а заради реалізації "чужого" інтересу, закладеного в "организуючих" відносинах і, як правило, мають допоміжний характер, виконують службову роль стосовно останніх" [1.1]. Найбільш повно, на нашу думку, особливості фінансово-контрольних правовідносин стосовно інших адміністративних правовідносин представлені в роботі О.А. Ногіної. За її словами, фінансово-контрольні правовідносини: 1) є похідними, вторинними стосовно правовідносин матеріального (майнового) характеру. 2) у тимчасовому відношенні їхня значна частина виникає після виконання особами своїх обов'язків. 3) при встановленні в ході процесуальних дій фактів порушення законності спричиняють виникнення нових майнових правовідносин по доплаті (або поверненню) сум. 4) у них беруть участь особи, що не мають власного майнового інтересу. Звертає увагу на особливості фінансово-контрольних у своїй роботі О.Ю. Грачова, що вважає, що вони "по-перше, побудовані на засадах субординації, тому що завжди будуються на принципі влади й підпорядкування; по-друге, мають інший склад учасників, ніж склад учасників, пов'язаних з ними "організуючих" відносин; по-третє, складаються не заради здійснення своїх інтересів, а заради реалізації "чужого" інтересу, закладеного в "організуючих" відносинах і, як правило, мають допоміжний характер, виконують службову роль стосовно останніх". Відповідно до загальної теорії права, фінансово-контрольне правовідношення, як і будь-яке інше правовідношення, складається з елементів, які можна розділити на: а) суб'єкти правовідносин; б) об'єкти правовідносин; в) зміст правовідносин. До суб'єктів фінансово-контрольного правовідношення належать: 1) державні установи, які здійснюють фінансовий контроль (як спеціалізовані, так і ті, для яких контрольна діяльність є другорядною); 2) державні установи підконтрольні ревізійним органам. Об'єкти правовідносини - це те, на що спрямовано діяльність суб'єктів, або те реальне благо, на користування яким і охорону якого спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки. В основному це діяльність, породжувана суб'єктами правовідносини. Найважливішим моментом при аналізі системи правовідносин є їхній юридичний зміст, під яким розуміються "суб'єктивні права й обов'язки учасників правовідносини". Зміст контрольного правовідносини, на думку О.А. Ногіної, завжди визначається комплексом прав і обов'язків суб'єктів даного правовідношення. У нашому випадку це позначені законом функції ревізійних органів, а також методи, за допомогою яких вони ці функції реалізують. Однак, крім юридичного змісту правовідношення, можна виділити і його фактичний зміст, що виражається в конкретних контрольно-ревізійних діях, здійснюваних суб'єктом правовідносини. Важливо відзначити те, що в системі контрольних правовідносин істотну роль грають юридичні факти, що мають кілька різновидів. Найбільш значущим юридичним фактом у відносинах процесуального характеру, на думку О.А. Ногіної, є юридичні факти-дії, що охоплюють юридичні вчинки і юридичні акти, "що викликають саме розвиток і рух цих правовідносин". О.Ю. Грачова до юридичних фактів-дій фінансово-контрольних правовідносин відносить акти-документи контрольних органів, які, на її думку, не входять у загальну систему нормативних актів держави. Акти-документи, на наш погляд, - це основне джерело інформації при винесенні адміністративного рішення, призначення стягнення або іншого покарання за неправомірні дії, що робить його найважливішим елементом системи контрольного правовідносини. Крім юридичних фактів-дій дослідниками виділяються юридичні факти-події, серед яких можна виділити - строки, "які виступають одним з елементів фактичного складу, оскільки строк завжди взаємозалежний з розвитком конкретної ситуації". На наш погляд, такий елемент системи правовідносини як суб'єктивне право в контрольному правовідношенні застосовувався дуже рідко, тому що контроль - це чітко задане, встановлена нормами права поведінка, що не припускає різні варіанти розвитку подій. А суб'єктивне право є ніщо інше, як можлива поведінка. Ця обставина не дає можливості для частої наявності суб'єктивного права в контрольному правовідношенні.

Каталог: files
files -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
files -> Портфоліо вчителя

Скачати 69.25 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка