теми «Погляди Т.Г.Шевченка на роль сім’ї у вихованні особистості дитини»

2.Детально дослідити повісті Т.Г.Шевченка російською мовою, в яких він показує процес виховання дітей в сім'ї і вплив цього виховання на подальшу долю дітей.

3.Намагатися з'ясувати, який вплив мали обставини життя Т.Г.Шевченка, зокрема важке сирітське дитинство, відсутність власної сім'ї на формування його поглядів на критерії виховання.

Об'єкт дослідження : погляди Т. Г.Шевченка на роль батьків, сім'ї у вихованні дітей.

Предмет дослідження: життєвий шлях Т.Г.Шевченка, його повісті російською мовою, в яких порушуються проблеми сімейного виховання і показано частково критерії виховання в розумінні Т.Г. Шевченка.

У ході дослідження використано такі методи:

Описовий: погляди Шевченка на сімейне виховання в його творах.

Дослідницький: досліджуються розуміння критеріїв виховання дітей,членів родини в розумінні Т.Шевченка.

Новизна дослідження: тема зовсім майже не досліджена і потребує детальнішого вивчення.

Практичне значення роботи полягає в можливості використання її на уроках української літератури,історії у позакласній роботі.

За структурою робота складається з огляду літературних джерел з даної теми ; власних спостережень та роздумів , висновків ; списку використаної літератури; додатків.

Виконання таких робіт дає змогу учням повніше розкрити і показати свої таланти, здібності і можливості. І якщо такі види робіт будуть систематичними, результат буде очевидним.

Тільки розумне, систематичне національне виховання може подолати почуття національної меншовартості і сформувати людину - громадянина з національним складом мислення та природним почуттям гордості, що ти – українець.

Науково – дослідницька робота «Погляди Т.Г.Шевченка на роль сім’ї

у вихованні особистості дитини»
Вступ

«З родини йде життя людини»

1.Реакція сучасного суспільства на неповні, позашлюбні сім'ї.

2.«Та нема в світі гірш нікому, як сироті молодому».

3.Твори про щасливе дитинство героїв.

4.Значущість материнської опіки для дитини.

5.Виховання дітей в родинах опікунів.

Лише на рідному ґрунті, серед рідної пісні, рідного слова здатна сформувати­ся національно свідома дитина .

Виховати людину-громадянина, якій притаманні всі громадянські чесноти, а саме: доброта, порядність, працелюбність, людяність, відповідальність, вимог­ливість та інші позитивні риси характеру-завжди в українців було справою честі ко­жного батька-матері та кожного педагога. Тому в процесі виховання дітей ніко­ли не було випадкових байдужих людей. Т.Г.Шевченко теж переймався про­блемами виховання як людина не байдужа. І тому у своїй творчості він значну увагу приділив саме цьому. Зокрема, він зупинявся на проблемах сирітства, по­зашлюбних дітей, відповідальності батьків за їх виховання. Він намагався з'ясу­вати причини цих явищ і у нього внаслідок тяжких дитячих років і подальших життєвих спостережень склалися свої критерії виховання.

Метою цього дослідження є з'ясування поглядів Шевченка на роль батьків у вихованні дітей, зокрема, роль матері, що підтверджують ряд творів - віршів, поем, повістей, малярських робіт; з'ясувати як соціально-побутові умови життя всього українського суспільства і окремої сім'ї, матеріальна забезпеченість і со­ціальне походження впливає на виховання людини.

Сімейні проблеми, що хвилювали Шевченка є надзвичайно актуальними в наш час. Діти-сироти, а отже переповнені дитячі будинки, неповні сім'ї, позашлюбні діти, невихованість сучасної молоді, неповага до батьків, відсутність патріотиз­му, національної свідомості... Перелік цих надзвичайно важливих питань сучас­ності, що потребують негайного вирішення, можна продовжити. І в результаті проведеної роботи може бути такий висновок: важливим вихов­ним чинником, на думку Шевченка, є народна педагогіка, яка перевірена ча­сом, кращі зразки народної творчості, які прищеплюють здорову народну мо­раль, знання рідної мови, культури історії.

Родина, сім'я - це найдорожче для кожної людини. «З родини йде життя лю­дини», - говорить народна мудрість. Тут людина робить свої найперші кроки , звідси вона виходить у широкий світ , у сім'ї вона навчається любові та добра, у сім'ї вона вчиться шанувати свій рід, свою землю ,берегти пам'ять свого роду. Корені кожного з нас починаються з батьківської оселі,взявши в спадок все най­краще - мамину пісню, любов до отчого краю, святе ставлення до хліба, родові­дних традицій та обрядів. Сім'я тримається на жінці-матері. Мати має найсильніший вплив на дітей, оберігає свою дитину від нещасть. Вносить в її душу лю­бов до Бога, до України. Батько-це та тверда рука, на яку можна сміливо спертися. Роль чоловіка - батька визначається його відповідальністю. Здавна головою родини був батько. Його слово було вагомим і авторитетним . Питання виховання дітей, відпові­дальність батьків за них ,безперечно, хвилювали багатьох видатних українсь­ких педагогів, вчених, письменників в усі часи існування людства. Вирішуються ці питання і на державному рівні. Тут треба взяти до уваги різні різновиди сім'ї: це і неповні сім'ї, і позашлюбні, та часто й діти ,які мають обох батьків, залиша­ються без їх опіки. Чому ж ця проблема існує й зараз, чому все збільшується кількість покинутих дітей? У силу різних обставин жінка приймає рішення народити дитину, не вступаючи в шлюб.

Основна частина

1 .Реакція сучасного суспільства на неповні позашлюбні сім'ї

Всі проблеми пов'язані з позашлюбною дитиною починаються ще в період вагітності. По-перше: не завжди батьки можуть зрозуміти власну дочку, тому не виключено, що в подальшому вони відмовляться прийняти позашлюбну ди­тину в свою сім'ю.

По-друге: якщо оточуючі не втручаються у виховання, зна­чить, вони й не допомагають. Тобто, ніхто не поправляє матір при вихованні дитини, якщо вона допускається помилки.

Кожен тип неповної сім'ї має свої специфічні особливості, пов'язані з харак­тером внутрішньо-сімейних відносин, що не може не позначитися на розвитку психіки дитини та формуванні його особистісних якостей.

Враховуючи різнорідний характер неповних позашлюбних сімей, виділено проблеми, а саме, загальний осуд нашого суспільства на позашлюбну дитину. І саме ця реакція суспільства позначиться на стані матері і дитини в позашлюб­ній сім'ї. І тому ця проблема неповної сім'ї стала чинником соціально- психологічного неблагополуччя позашлюбної дитини.

Неповна сім'я - це один з основних соціально -демографічних типів сучасної сім'ї. І тому гостро постає проблема морального характеру (випробуванні непо­вної родини суспільного осуду).

Першу групу становлять твори, які показують сирітську долю. Це, зокрема, в поезії «Думка» («Тяжко - важко в світі жити...»), «На вічну пам'ять Котляревсь­кому», «Добро, у кого є господа...», «Ой умер старий батько:..», «На Великдень, на соломі...», «І золотої, й дорогої...», поеми «Катерина», «Гайдамаки», «Тризна» та інших. Об'єднує ці твори спільний персонаж — дитина-сирота, яка повинна сама дати собі лад, заробити на життя: сирота «до світа Встає працювати»«ижи­зни труд, как сирота, он встретил рано; Упреки злые встретил он за хлеб насущ­ний... В сердце рану Змея прогризла... Детский сон Исчез...» , «У наймах марніє» У прозових творах тема сирітства розкрита в повістях «Варнак», «Музикант», «Художник», «Не щасний». З малярської спадщини Шевченка ці мотиви є в кар­тинах «Сирітка-хлопчик під тином ділиться милостинею із собакою» (не зберег­лася), «Казахські діти-жебраки», «Казахський хлопчик, який грається з кішкою», «Хлопчик-натурник». Сюди ж зарахуємо твори про сиріт-байстрюків, доля яких нічим не краща за сирітську і в більшості випадків повторює її. Це — «Лілея», «Русалка», «Відьма», «Титарівна», «Марина», «Сотник», «Петрусь», «Слепая», «Сова», «Варнак».«Судьба байстрюка, хоча він і має матір, зближується своєю невідрадністю до долі сироти; у Шевченка поняття «сирота» й «байстрюк» май­же зливаються в одно. Байстрюк для Шевченка, — зазначає С.Балей, — це сиро­та у вищій степені. Тому поет, почуваючи себе сиротою, вчувався легка в постаті такі, як син наймички, і, можна, сказати, почасти ідентифікував себе з ними» . Досліджуючи психологію творчості Шевченка, С.Задорожна зазначає, що в авто­ра «стражденність, страдництво перенесені з площини емпіричної у площину морально-етичну, духовно-психологічну, наснажуючи основну тональність зву­чання образу надзвичайно щемливою, особистісною нотою — своїм страдництвом і сирітством. Долями своїх героїв поет пояснює свою власну долю, найінтимнішу духовно- психологічну суголосність маючи з образом жінки - матері» .

Другу групу становлять твори, у яких передано щасливе дитинство героїв: всиновлених "сиріт і байстрюків та таких, що виростали у щасливих сім'ях. Це — «Невольник», «Наймичка», «Княжна», «Царі», «У нашім раї на землі...», «І досі сниться: під горою...», «Сон», «На панщині пшеницю жала...» (цікавим є те, що вимріяне щастя Шевченко і герої його поезій бачать лише у снах), «Близнецы», «Музыкант», «Капитанша». Зображену ідилічну картину життя селянської родини Шевченко переніс і в живопис — «Селянська родина», «На пасіці».

Розвиваючи тему дитинства, найбільшу і найважливішу роль Шевченко від­водив матері. Переоцінити значущість материнської опіки для дитини неможли­во, і саме від матері, на думку Шевченка, залежить, ким виросте її дитина. «Ма­ти, всюди неоднакова мати. Коли розумна та щира, то й діти вийдуть в люде, хоч попідтинню; а хоч і одукована, та без розуму, без серця, то й діти виростуть, як ледащо в шинку» — зазначає автор, розкриваючи образ матері в поемах «Найми­чка», «Марія», повістях «Наймичка», «Музыкант», «Несчастный». Шевченко по­дає різні типи материнських образів:

1. 
   мати, яка кладе життя на олтар любові і благополуччя своєї дитини, виховує її, притримуючись народних звичаїв та законів суспільної моралі;
   
2. 
   мати, яка не бере участі в житті дитини, віддавши її на виховання стороннім людям - опікунам;
   
3. 
   мати, засліплена любов'ю до своєї єдиної дитини, не визнає загальноприйня­тих законів виховання, у результаті чого не може дати дитині ради.
   

Через усю творчість Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою і чистотою образ трудящої жінки-матері, сестри, дівчини, коханої. "Такого полум'яного культу материнства, - писав М.Г. Рильський, - такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу ба­чив у жінці, в матері". А сам, як ми знаємо, ріс без матері: "там матір добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила..." А пізніше Тарас Шевче­нко став вільним, але одружитися так і не встиг, так що своїх дітей і дружини у нього не було. Мріяв він поселитися в Україні, одружитися з Ликерією Полусмаковою, але обставини склалися по-іншому. І все-таки він дуже любив дітей, зав­жди їм співчував, і улюблений його образ - це мати з дитям. Щаслива мати, вільна, як у тому "сні", що приснився кріпачці:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим...

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі...

Для Т.Г. Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в його серці. Кріпацька неволя - це доля рідної матері, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрі, Ярини, Марії - голубок молодих, у яких "ко­си в наймах побіліють", це трагічна доля його першої трепетної любові - Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що "німі на панщину ідуть і діточок своїх

ведуть". Т.Г. Шевченко гнівно виступав проти жіночого безправ'я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові.

Один з перших жіночих образів у Шевченка - це Катерина з одноіменної поеми. Її прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так і не звела Та­раса. Перші героїні Т.Г. Шевченка - нещасні, сплюндровані жінки: Катерина, Ок­сана, Марина, Ганна. Згадаймо "Причинну", "Тополю", "Лілею" - це все жінки без щастя і долі. Правда, серед них пізніше з'явиться і бунтарка, яка підпалить панський маєток і помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Більшість дівчат Шевченкового часу ставали жертвами поміщицької розпусти, часто накла­дали на себе руки. Назви його творів: "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна- черниця" - не випадкові: саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черниця­ми були жінки в тодішньому суспільстві. Кожна жінка-жертва для поета рідна: "моя се мати і сестра, моя се відьма, щоб ви знали..."Шевченкові поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя. Мені особливо імпонує образ Ганни із поеми "Наймичка". Її життя заради сина, повністю принесене в жертву, - це материнський подвиг. Лише перед самою смертю вона розкриває синові правду. Ще одна із сторінок шевченківських віршів - це удовине горе, ко­ли єдиного сина забирають у солдати. Великий Кобзар писав і жартівливі поезії (на жаль, їх дуже мало) про веселу життєрадісну українську жінку, наприклад, "Утоптала стежечку". Шевченкові героїні вміють не тільки терпіти страждання, а й мститися своїм поневолювачам: Оксана, божеволіючи, підпалює палати свого кривдника; Марина вбиває ножем пана, який знівечив її молодість; відьма горить гнівом, ненавистю до розпусника-пана. Тарас Григорович бачив у жінці перед­усім духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість, але не прощає аморальності й жорстокості.

5.Виховання дітей в родинах опікунів.

Рівнозначно з матір'ю Шевченко трактує і опікунів, адже від них залежить виховання дітей. Слід відзначити, що в усіх повістях, окрім «Несчастный», опікуни безмірно люблять своїх вихованців. Такими є Марта і Яким Гирло («Най­мичка»), Мар'яна Якимівна й Антон Адамович («Музыкант»), Парасковія Тарасі­вна і Никифор Федорович («Близнецы») та Яким Туман («Капитанша»). Звернімо увагу, що діти в родини опікунів потрапляють, коли ті вже є літніми людьми, до­ля не дала їм власних дітей, а вихованці послані Богом як благословення за пра­ведне життя. Порівняймо: «Я все думаю, Якиме, кому-то мы послесебя добро свое оставим? Не даровал нам с тобою Господь ни дочери, ни сына. Так и пом­ремо одиноки! Да, прогневали мы милосердного Господа, не утешил Он ледачуюстарость нашу! Так и гробовой доской покроемся, и некому будет от души запла­кать, и некому будет помянуть наши души грешные! Кто же расскажет радость старой Марты и Якима, когда они увидели под перелазом дитя, окутанное старой серой свиткой, и головка прикрытая зеленым широким лопухом» («Наймичка»). Таке розгортання сюжету нагадує казки на кшталт «Снігуроньки».

Виховання в родинах опікунів разюче відрізняється від виховання в «пансь­ких покоях». Шевченко показує розподіл виховних обов'язків між батьком та ма­тір'ю, причому в такому вигляді, як вони існували у селян з давніх часів і які, на думку автора, є взірцевими, ідеальними. В обов'язки матері входило навчити ди­тину молитов, народних пісень, а також хатньому господарству, якщо це дівчин­ка. Батько ж повинен був навчити грамоті, історії за переказами або за книжками, та ще ремеслу, якщо це був хлопчик.

Саме на такому укладі наголошує Шевченко: «Я-то буду учить его письма, сколько сам, грешный разумею. А вот чтобы ты его сначала научила! всему доб­рому! Вот что! Ты теперь у него мать, так что учи его, когда он, даст Бог, загово­рит, молиться Богу. А я, посмотревши, как он будет молиться, и Письма Святого выучу. И Псалгарь ему свою святую, умираючи, передам» («Наймичка»). В.Бельченко зазначає: «Важливим виховним чинником, на думку Шевченка, є кращі зразки народної творчості, які прищеплюють здорову народну мораль, да­ють знання рідної мови, культури, історії» [2, 12]. Саме тому до свого «Букваря южнорусского» він вніс народні думи «Про Марусю Богуславку» і «Про Олексія Поповича» та низку прислів'їв і приказок. Ідеї виховання, покладені в основу«Букваря» і подані в російських повістях Шевченка, є типовими для про­світницької літератури. Творчість просвітителів намагалась зрозуміти глибину, першопричину всього задля перебудови суспільства. Саме просвітителі ввели в літературу нового героя — простолюдина, який виступив в образі позитивного героя, вони прославили його працю, мораль.

Квітка, дитятко, сонечко,

Хмарка, веснянка,донечка,

І соловейко-пташечка,

Щастя, кохання, мамочка...

***

Зачарована твоїм багатством слів,

І змістом, що вони в собі несуть..

Перевертням, що є серед народу,

Не вдасться нас у рабство повернуть.

Бо ми ніхто без мови і без слова.

Безликі і німі...ніхто...ніщо..

Загине нація чудова Й матусі пісня колискова...

Не доведи нас, Господи, не доведи

Пигарь Л.В.
Чарівну, лагідну, колискову-

Люблю я мову.

Ніжну, лагідну, співучу-

Чути мушу.

Як спів соловейка в гаю -

Мову вкраїнську кохаю.

Рідна мово калинова,

Ти прекрасна, чудова.

Ти співуча і ласкава,

Ти найкраща, як і мама.

Ти Шевченкова й Франкова,

Ти і Лесина й Дніпрова.

Немов сонце ти чарівна,

Мелодійна і привітна.

Солов'їна рідна мово,

Материнська, колискова,

Ніжна, сонячна, тонка,

В світі ти така одна.

***

За все, що зараз маю.

За Україну, мову й пісню

Тобі я поклоняюсь.

Спасибі, що в біді і в горі

Ти всіх нас захищаєш.

Довіку слуги ми твої

І ти це добре знаєш.

Спасибі, що живу я тут,

В цій славній Україні.

За мову лиш тебе прошу,

Бо це ж недопустимо...

Ти подивися навкруги,

Що роблять з нею люди...

Вони ж погублять все, що є.

А далі? Будь що буде?

Прошу, мій Боже, поможи

Нам Захистить Вкраїну,

Без неї й мови ми – ніщо,

Як мати без дитини.