теми «Погляди Т.Г.Шевченка на роль сім’ї у вихованні особистості дитини» . З’ясувавши тему,доцільність виконання дослідження, визначивши етапи, основні завдання і очікувані результати проведення такої роботи, було розроблено її програму. Далі - праця й праця. Робота виявилась нелегкою. На жаль, ця тема майже не досліджена науковцями й шевченкознавцями. Вона є досить актуальною для всього нашого суспільства і зокрема для сучасної молоді, яким народжувати і виховувати дітей, майбутніх громадян України. Наступні етапи роботи: визначення об’єкту і предмету, цілей і завдань, які необхідно було реалізувати в ході дослідження.
Завдання, які необхідно реалізувати в ході дослідження:
1.Звернутися до історичних та наукових джерел з питань стану вивчення даної проблеми.
2.Детально дослідити повісті Т.Г.Шевченка російською мовою, в яких він показує процес виховання дітей в сім'ї і вплив цього виховання на подальшу долю дітей.
3.Намагатися з'ясувати, який вплив мали обставини життя Т.Г.Шевченка, зокрема важке сирітське дитинство, відсутність власної сім'ї на формування його поглядів на критерії виховання.
Об'єкт дослідження : погляди Т. Г.Шевченка на роль батьків, сім'ї у вихованні дітей.
Предмет дослідження: життєвий шлях Т.Г.Шевченка, його повісті російською мовою, в яких порушуються проблеми сімейного виховання і показано частково критерії виховання в розумінні Т.Г. Шевченка.
У ході дослідження використано такі методи:
Описовий: погляди Шевченка на сімейне виховання в його творах.
Дослідницький: досліджуються розуміння критеріїв виховання дітей,членів родини в розумінні Т.Шевченка.
Новизна дослідження: тема зовсім майже не досліджена і потребує детальнішого вивчення.
Практичне значення роботи полягає в можливості використання її на уроках української літератури,історії у позакласній роботі.
За структурою робота складається з огляду літературних джерел з даної теми ; власних спостережень та роздумів , висновків ; списку використаної літератури; додатків.
Виконання таких робіт дає змогу учням повніше розкрити і показати свої таланти, здібності і можливості. І якщо такі види робіт будуть систематичними, результат буде очевидним.
Тільки розумне, систематичне національне виховання може подолати почуття національної меншовартості і сформувати людину - громадянина з національним складом мислення та природним почуттям гордості, що ти – українець.
Науково – дослідницька робота «Погляди Т.Г.Шевченка на роль сім’ї
у вихованні особистості дитини»
Вступ
«З родини йде життя людини»
Основна частина
1.Реакція сучасного суспільства на неповні, позашлюбні сім'ї.
2.«Та нема в світі гірш нікому, як сироті молодому».
3.Твори про щасливе дитинство героїв.
4.Значущість материнської опіки для дитини.
5.Виховання дітей в родинах опікунів.
Висновок
Лише на рідному ґрунті, серед рідної пісні, рідного слова здатна сформуватися національно свідома дитина .
Тези
Виховати людину-громадянина, якій притаманні всі громадянські чесноти, а саме: доброта, порядність, працелюбність, людяність, відповідальність, вимогливість та інші позитивні риси характеру-завжди в українців було справою честі кожного батька-матері та кожного педагога. Тому в процесі виховання дітей ніколи не було випадкових байдужих людей. Т.Г.Шевченко теж переймався проблемами виховання як людина не байдужа. І тому у своїй творчості він значну увагу приділив саме цьому. Зокрема, він зупинявся на проблемах сирітства, позашлюбних дітей, відповідальності батьків за їх виховання. Він намагався з'ясувати причини цих явищ і у нього внаслідок тяжких дитячих років і подальших життєвих спостережень склалися свої критерії виховання.
Метою цього дослідження є з'ясування поглядів Шевченка на роль батьків у вихованні дітей, зокрема, роль матері, що підтверджують ряд творів - віршів, поем, повістей, малярських робіт; з'ясувати як соціально-побутові умови життя всього українського суспільства і окремої сім'ї, матеріальна забезпеченість і соціальне походження впливає на виховання людини.
Сімейні проблеми, що хвилювали Шевченка є надзвичайно актуальними в наш час. Діти-сироти, а отже переповнені дитячі будинки, неповні сім'ї, позашлюбні діти, невихованість сучасної молоді, неповага до батьків, відсутність патріотизму, національної свідомості... Перелік цих надзвичайно важливих питань сучасності, що потребують негайного вирішення, можна продовжити. І в результаті проведеної роботи може бути такий висновок: важливим виховним чинником, на думку Шевченка, є народна педагогіка, яка перевірена часом, кращі зразки народної творчості, які прищеплюють здорову народну мораль, знання рідної мови, культури історії.
Вступ
Родина, сім'я - це найдорожче для кожної людини. «З родини йде життя людини», - говорить народна мудрість. Тут людина робить свої найперші кроки , звідси вона виходить у широкий світ , у сім'ї вона навчається любові та добра, у сім'ї вона вчиться шанувати свій рід, свою землю ,берегти пам'ять свого роду. Корені кожного з нас починаються з батьківської оселі,взявши в спадок все найкраще - мамину пісню, любов до отчого краю, святе ставлення до хліба, родовідних традицій та обрядів. Сім'я тримається на жінці-матері. Мати має найсильніший вплив на дітей, оберігає свою дитину від нещасть. Вносить в її душу любов до Бога, до України. Батько-це та тверда рука, на яку можна сміливо спертися. Роль чоловіка - батька визначається його відповідальністю. Здавна головою родини був батько. Його слово було вагомим і авторитетним . Питання виховання дітей, відповідальність батьків за них ,безперечно, хвилювали багатьох видатних українських педагогів, вчених, письменників в усі часи існування людства. Вирішуються ці питання і на державному рівні. Тут треба взяти до уваги різні різновиди сім'ї: це і неповні сім'ї, і позашлюбні, та часто й діти ,які мають обох батьків, залишаються без їх опіки. Чому ж ця проблема існує й зараз, чому все збільшується кількість покинутих дітей? У силу різних обставин жінка приймає рішення народити дитину, не вступаючи в шлюб.
Основна частина
1 .Реакція сучасного суспільства на неповні позашлюбні сім'ї
Всі проблеми пов'язані з позашлюбною дитиною починаються ще в період вагітності. По-перше: не завжди батьки можуть зрозуміти власну дочку, тому не виключено, що в подальшому вони відмовляться прийняти позашлюбну дитину в свою сім'ю.
По-друге: якщо оточуючі не втручаються у виховання, значить, вони й не допомагають. Тобто, ніхто не поправляє матір при вихованні дитини, якщо вона допускається помилки.
Кожен тип неповної сім'ї має свої специфічні особливості, пов'язані з характером внутрішньо-сімейних відносин, що не може не позначитися на розвитку психіки дитини та формуванні його особистісних якостей.
Враховуючи різнорідний характер неповних позашлюбних сімей, виділено проблеми, а саме, загальний осуд нашого суспільства на позашлюбну дитину. І саме ця реакція суспільства позначиться на стані матері і дитини в позашлюбній сім'ї. І тому ця проблема неповної сім'ї стала чинником соціально- психологічного неблагополуччя позашлюбної дитини.
Неповна сім'я - це один з основних соціально -демографічних типів сучасної сім'ї. І тому гостро постає проблема морального характеру (випробуванні неповної родини суспільного осуду).
2. «Та нема в світі гірш нікому, як сироті молодому».
До теми сирітства, тяжких дитячих років, відсутності нормального сімейного виховання, визначення критеріїв виховання зверталося багато письменників . Особливої уваги цим проблемам приділив у своїх прозових творах і у малярській спадщині Т.Г.Шевченко. Питання поглядів Т.Г.Шевченка на критерії виховання вивчались вченими-дослідниками. Це Я. Ярема в книжці «Дитячі переживання і творчість Шевченка, Задорожна С.Д. у книжці «До питання про психологію творчості Тараса Шевченка, Бельченко В.П. у дослідженні «Шевченко як педагог і дитячий письменник» і інші. Т. Г Шевченко,намагаючись знайти причини поганого виховання, покинутих дітей тяжкі переживання дитячих років на все життя залишився незагоєною раною в душі Шевченка. Я.Ярема саме цим пояснює, чому Шевченко довгий час не звертався до свого дитинства ні в поетичній творчості, ні в малярстві: «Вона (душевна рана) не дозволяла йому настільки «нутрішньо успокоїтися», щоб могти відновлювати картини свого минулого та переживати їх удруге в своїй уяві». Його товариш Афанасьєв -Чужбинський згадував, як після вечора, присвяченого читанню поеми «Dziady» Міцкевича, Шевченко, йдучи по воду для чаю, співав пісню «Та нема в світі гірш нікому, Як сироті молодому» — «улюблену тоді його пісню». Можливо, знову повернутись до спогадів про своє сирітство спонукала його доля хлопчика, який працював у Чужбинського на кухні. Зі спогадів та Щоденника ми знаємо, що Шевченко дуже любив дітей і при кожній нагоді проводив з ними свій вільний час. А.О.Ускова згадувала: «Дітей Шевченко дуже любив. Мою старшу доньку Наталію він дуже балував і завжди шукав нагоди побавитись з нею». К.Б.Піунова розповідала про відвідини Шевченком її родини: «Тараса Григоровича особливо любили мої маленькі сестри і брати, яких, як і взагалі всіх дітей, дуже любив він. Вони його, бувало, буквально обліплять з усіх боків, і він годинами бавиться з ними, співає їм українських пісень; особливо розважав він дітей піснею, яку навчив підспівувати хором. І діти найменші називали його «Чеберик» або «Чок-чеберик». Це підтверджує і запис у Щоденнику, який митець зробив після того, як побачив на землі відбитки дитячих ніг: «Возвращаясь на огород, набрел я на тропинку, на уже засохшей грязи которой видны были отпечатки миниатюрных детских ножек. Я любовался и следил этот крошечный детский след, пока он не исчез в степной полыни вместе с тропинкой». Перебуваючи в Орській фортеці, багато побачивши і переживши, Шевченко все частіше згадує своє дитинство. Смерть матері, знущання мачухи, навчання у п'яниць-дячків, служба козачком у панських покоях — все це припало на долю Тараса. «Дитина до родичів, які її покинули, умираючи, відчуває свого роду тяжко давлений жаль за кривду, тим способом дитині невинно заподіяну, і домагається за неї спокути», — стверджує С.Балей. Я.Ярема, у свою чергу, зазначав, що «після смерті доброї матері повертається світ до осиротілої дитини цілим своїм ворожим обличчям. Почуття любові до матері переливається на інші об'єкти та постаті, що гармоніюють із образом матері» . Це пояснює, чому Шевченко у своїй творчості звертається до теми дитинства. Якщо переглянемо його поезію, прозу й малярство саме з цієї тематики, то зможемо уявно поділити її на дві групи :
Першу групу становлять твори, які показують сирітську долю. Це, зокрема, в поезії «Думка» («Тяжко - важко в світі жити...»), «На вічну пам'ять Котляревському», «Добро, у кого є господа...», «Ой умер старий батько:..», «На Великдень, на соломі...», «І золотої, й дорогої...», поеми «Катерина», «Гайдамаки», «Тризна» та інших. Об'єднує ці твори спільний персонаж — дитина-сирота, яка повинна сама дати собі лад, заробити на життя: сирота «до світа Встає працювати»«ижизни труд, как сирота, он встретил рано; Упреки злые встретил он за хлеб насущний... В сердце рану Змея прогризла... Детский сон Исчез...» , «У наймах марніє» У прозових творах тема сирітства розкрита в повістях «Варнак», «Музикант», «Художник», «Не щасний». З малярської спадщини Шевченка ці мотиви є в картинах «Сирітка-хлопчик під тином ділиться милостинею із собакою» (не збереглася), «Казахські діти-жебраки», «Казахський хлопчик, який грається з кішкою», «Хлопчик-натурник». Сюди ж зарахуємо твори про сиріт-байстрюків, доля яких нічим не краща за сирітську і в більшості випадків повторює її. Це — «Лілея», «Русалка», «Відьма», «Титарівна», «Марина», «Сотник», «Петрусь», «Слепая», «Сова», «Варнак».«Судьба байстрюка, хоча він і має матір, зближується своєю невідрадністю до долі сироти; у Шевченка поняття «сирота» й «байстрюк» майже зливаються в одно. Байстрюк для Шевченка, — зазначає С.Балей, — це сирота у вищій степені. Тому поет, почуваючи себе сиротою, вчувався легка в постаті такі, як син наймички, і, можна, сказати, почасти ідентифікував себе з ними» . Досліджуючи психологію творчості Шевченка, С.Задорожна зазначає, що в автора «стражденність, страдництво перенесені з площини емпіричної у площину морально-етичну, духовно-психологічну, наснажуючи основну тональність звучання образу надзвичайно щемливою, особистісною нотою — своїм страдництвом і сирітством. Долями своїх героїв поет пояснює свою власну долю, найінтимнішу духовно- психологічну суголосність маючи з образом жінки - матері» .
3.Твори про щасливе дитинство героїв.
Другу групу становлять твори, у яких передано щасливе дитинство героїв: всиновлених "сиріт і байстрюків та таких, що виростали у щасливих сім'ях. Це — «Невольник», «Наймичка», «Княжна», «Царі», «У нашім раї на землі...», «І досі сниться: під горою...», «Сон», «На панщині пшеницю жала...» (цікавим є те, що вимріяне щастя Шевченко і герої його поезій бачать лише у снах), «Близнецы», «Музыкант», «Капитанша». Зображену ідилічну картину життя селянської родини Шевченко переніс і в живопис — «Селянська родина», «На пасіці».
4.3начущість материнської опіки для дитини.
Розвиваючи тему дитинства, найбільшу і найважливішу роль Шевченко відводив матері. Переоцінити значущість материнської опіки для дитини неможливо, і саме від матері, на думку Шевченка, залежить, ким виросте її дитина. «Мати, всюди неоднакова мати. Коли розумна та щира, то й діти вийдуть в люде, хоч попідтинню; а хоч і одукована, та без розуму, без серця, то й діти виростуть, як ледащо в шинку» — зазначає автор, розкриваючи образ матері в поемах «Наймичка», «Марія», повістях «Наймичка», «Музыкант», «Несчастный». Шевченко подає різні типи материнських образів:
мати, яка кладе життя на олтар любові і благополуччя своєї дитини, виховує її, притримуючись народних звичаїв та законів суспільної моралі;
мати, яка не бере участі в житті дитини, віддавши її на виховання стороннім людям - опікунам;
мати, засліплена любов'ю до своєї єдиної дитини, не визнає загальноприйнятих законів виховання, у результаті чого не може дати дитині ради.
До першого типу віднесемо покритку Лукію з повісті «Наймичка». Зневірена в людях, вона хотіла накласти на себе руки, але любов до сина Марка пересилилацей намір. На думку С.Балея, часте звертання митця до цього образу є проекцією Шевченкового зламаного щастя . Автор не жаліє Лукію, він звеличує її в любові до сина, це — «предмет, який в тім случаю головно [його] займає. Коли Шевченко відчував тугу за матір'ю і коли у мрії материнська стать являлася йому, то мала вона, ймовірно, черти, які зближали її до постаті «Наймички», між тим, як поет сам відчував себе у ролі Марка.
Другий тип уособлюють образи графинь у повістях «Варнак. І «Музыкант». Це матері, які байдуже ставилися до своїх дітей, а їхнє виховання переклали на плечі інших - панни Магдалени(перша та Антона Адамовича й Мар'яни Якимівни (друга: «Графиня была женщина светская, избалованная прежними успехами на поприще светской жизни, любила у себя банкеты , где, разумеется, первенствовала между провинциалками, читала итальянские и французские новеллы и больше ничего не делала. Сын выростал, хотя и под одной крышей с нею, но она его видела раз или два в день и то мимоходом» « Софья Самойловна, мать их по названию, великосветская дама. А главное — красавица. Красавица, которая конфузится, когда ее кто спросит о здравии ее детей. Для нее это все равно, что сказать: «Как вы, Софья Самойловна, подурнели». И притом, как дама светская, она -после каждого бала (а их у нас в году бывает три, а в високосный и четыре) должна отдать визиты своим гостям, а гостей, вы сами видели, сколько наехало. Пока отдает визита, смотрит — другой бал готовится, там третий. Так и год проходит. А там, если выберется время, надо и в Петербург съездить. «А то, — говорит, — между этими хохлами совсем очерствеешь»».
Третій тип показано на прикладі Марії Федорівни у повісті «Несчастный». Ця жінка мала « практический или положительный» . Вийшовши заміж за ротмістра, вона стала мачухою, у найгіршому розумінні цього слова, двом його дітям — Лізі й Колі: «...дети под непосредственным блюдением Марьи Федоровны бледнели и худели» .Зовсім іншим було її ставлення до власного сина Іпполита. Вона оберігала його, пестила, виконувала всі його забаганки і вважала зайвим винаймати для сина вчителів. Таке виховання із часом принесло свої плоди, коли навіть сама Марія Федорівна вже не мала впливу на Іпполита, «как не крепилась, однако жне могла дослушать красноречивую повесть о похождениях своего единственного сына Ипполитушки» .Мати змушена була сама писати прохання «о написании в рядовые сына за неуважение к матери».
Через усю творчість Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою і чистотою образ трудящої жінки-матері, сестри, дівчини, коханої. "Такого полум'яного культу материнства, - писав М.Г. Рильський, - такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері". А сам, як ми знаємо, ріс без матері: "там матір добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила..." А пізніше Тарас Шевченко став вільним, але одружитися так і не встиг, так що своїх дітей і дружини у нього не було. Мріяв він поселитися в Україні, одружитися з Ликерією Полусмаковою, але обставини склалися по-іншому. І все-таки він дуже любив дітей, завжди їм співчував, і улюблений його образ - це мати з дитям. Щаслива мати, вільна, як у тому "сні", що приснився кріпачці:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим...
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі...
Для Т.Г. Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в його серці. Кріпацька неволя - це доля рідної матері, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрі, Ярини, Марії - голубок молодих, у яких "коси в наймах побіліють", це трагічна доля його першої трепетної любові - Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що "німі на панщину ідуть і діточок своїх
ведуть". Т.Г. Шевченко гнівно виступав проти жіночого безправ'я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові.
Один з перших жіночих образів у Шевченка - це Катерина з одноіменної поеми. Її прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так і не звела Тараса. Перші героїні Т.Г. Шевченка - нещасні, сплюндровані жінки: Катерина, Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо "Причинну", "Тополю", "Лілею" - це все жінки без щастя і долі. Правда, серед них пізніше з'явиться і бунтарка, яка підпалить панський маєток і помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Більшість дівчат Шевченкового часу ставали жертвами поміщицької розпусти, часто накладали на себе руки. Назви його творів: "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна- черниця" - не випадкові: саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Кожна жінка-жертва для поета рідна: "моя се мати і сестра, моя се відьма, щоб ви знали..."Шевченкові поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя. Мені особливо імпонує образ Ганни із поеми "Наймичка". Її життя заради сина, повністю принесене в жертву, - це материнський подвиг. Лише перед самою смертю вона розкриває синові правду. Ще одна із сторінок шевченківських віршів - це удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати. Великий Кобзар писав і жартівливі поезії (на жаль, їх дуже мало) про веселу життєрадісну українську жінку, наприклад, "Утоптала стежечку". Шевченкові героїні вміють не тільки терпіти страждання, а й мститися своїм поневолювачам: Оксана, божеволіючи, підпалює палати свого кривдника; Марина вбиває ножем пана, який знівечив її молодість; відьма горить гнівом, ненавистю до розпусника-пана. Тарас Григорович бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість, але не прощає аморальності й жорстокості.
5.Виховання дітей в родинах опікунів.
Рівнозначно з матір'ю Шевченко трактує і опікунів, адже від них залежить виховання дітей. Слід відзначити, що в усіх повістях, окрім «Несчастный», опікуни безмірно люблять своїх вихованців. Такими є Марта і Яким Гирло («Наймичка»), Мар'яна Якимівна й Антон Адамович («Музыкант»), Парасковія Тарасівна і Никифор Федорович («Близнецы») та Яким Туман («Капитанша»). Звернімо увагу, що діти в родини опікунів потрапляють, коли ті вже є літніми людьми, доля не дала їм власних дітей, а вихованці послані Богом як благословення за праведне життя. Порівняймо: «Я все думаю, Якиме, кому-то мы послесебя добро свое оставим? Не даровал нам с тобою Господь ни дочери, ни сына. Так и помремо одиноки! Да, прогневали мы милосердного Господа, не утешил Он ледачуюстарость нашу! Так и гробовой доской покроемся, и некому будет от души заплакать, и некому будет помянуть наши души грешные! Кто же расскажет радость старой Марты и Якима, когда они увидели под перелазом дитя, окутанное старой серой свиткой, и головка прикрытая зеленым широким лопухом» («Наймичка»). Таке розгортання сюжету нагадує казки на кшталт «Снігуроньки».
Виховання в родинах опікунів разюче відрізняється від виховання в «панських покоях». Шевченко показує розподіл виховних обов'язків між батьком та матір'ю, причому в такому вигляді, як вони існували у селян з давніх часів і які, на думку автора, є взірцевими, ідеальними. В обов'язки матері входило навчити дитину молитов, народних пісень, а також хатньому господарству, якщо це дівчинка. Батько ж повинен був навчити грамоті, історії за переказами або за книжками, та ще ремеслу, якщо це був хлопчик.
Саме на такому укладі наголошує Шевченко: «Я-то буду учить его письма, сколько сам, грешный разумею. А вот чтобы ты его сначала научила! всему доброму! Вот что! Ты теперь у него мать, так что учи его, когда он, даст Бог, заговорит, молиться Богу. А я, посмотревши, как он будет молиться, и Письма Святого выучу. И Псалгарь ему свою святую, умираючи, передам» («Наймичка»). В.Бельченко зазначає: «Важливим виховним чинником, на думку Шевченка, є кращі зразки народної творчості, які прищеплюють здорову народну мораль, дають знання рідної мови, культури, історії» [2, 12]. Саме тому до свого «Букваря южнорусского» він вніс народні думи «Про Марусю Богуславку» і «Про Олексія Поповича» та низку прислів'їв і приказок. Ідеї виховання, покладені в основу«Букваря» і подані в російських повістях Шевченка, є типовими для просвітницької літератури. Творчість просвітителів намагалась зрозуміти глибину, першопричину всього задля перебудови суспільства. Саме просвітителі ввели в літературу нового героя — простолюдина, який виступив в образі позитивного героя, вони прославили його працю, мораль.
Наша творчість
Квітка, дитятко, сонечко,
Хмарка, веснянка,донечка,
І соловейко-пташечка,
Щастя, кохання, мамочка...
***
О мово,
Зачарована твоїм багатством слів,
І змістом, що вони в собі несуть..
Перевертням, що є серед народу,
Не вдасться нас у рабство повернуть.
Бо ми ніхто без мови і без слова.
Безликі і німі...ніхто...ніщо..
Загине нація чудова Й матусі пісня колискова...
Не доведи нас, Господи, не доведи
Пигарь Л.В.
Чарівну, лагідну, колискову-
Люблю я мову.
Ніжну, лагідну, співучу-
Чути мушу.
Як спів соловейка в гаю -
Мову вкраїнську кохаю.
***
Рідна мово калинова,
Ти прекрасна, чудова.
Ти співуча і ласкава,
Ти найкраща, як і мама.
Ти Шевченкова й Франкова,
Ти і Лесина й Дніпрова.
Немов сонце ти чарівна,
Мелодійна і привітна.
Солов'їна рідна мово,
Материнська, колискова,
Ніжна, сонячна, тонка,
В світі ти така одна.
***
Мій Боже, дякую тобі
За все, що зараз маю.
За Україну, мову й пісню
Тобі я поклоняюсь.
Спасибі, що в біді і в горі
Ти всіх нас захищаєш.
Довіку слуги ми твої
І ти це добре знаєш.
Спасибі, що живу я тут,
В цій славній Україні.
За мову лиш тебе прошу,
Бо це ж недопустимо...
Ти подивися навкруги,
Що роблять з нею люди...
Вони ж погублять все, що є.
А далі? Будь що буде?
Прошу, мій Боже, поможи
Нам Захистить Вкраїну,
Без неї й мови ми – ніщо,
Як мати без дитини.
Дурнєва Ірина , 10 клас
Урок української літератури . 10 клас
Поділіться з Вашими друзьями: |